Та ніч була холодна і густа,
Немов курай, котились небом зорі,
А я шукав в своїй уяві хворій
Твої терпкі, як дикий мед, вуста.
А я торкавсь до пальчиків твоїх,
Перебирав їх мовчки, як намисто,
І душу відчував, таку ж вогнисту,
Як запальний і безтурботний сміх.
І шепотів із вітром в унісон
Своє «люблю» знов, наче заклинання,
Щоб ти в моє повірила кохання,
І дійсністю щоб став, нарешті, сон.