Як же рясно посмішок твоїх,
Як же щемно від тепла руки…
Я не вірю, що кохання – гріх,
Людством закарбований в зірки.
Я не вірю, що слова – це тлін,
Що бажання – мла земних тривог,
Бо, колін торкаючись твоїх,
Я стаю величним, наче Бог.
Місяцем застигну над вікном,
Виверну навиворіт свій грим,
Тільки б щастя молодим вином
Цілу ніч лилось мені між рим…
Небо на двох

we:@nebonadvoh

Канал

Поезія запорізького поета Михайла Буряка

13 дописів, 3 підписників
Створено: 2 березня 2025
Відповідальні: Михайло

Посилання

Фільтр дописів

  • Дата публікації:
  • Категорії: