Небо на двох

Називай мене сонечком і…
Тим, чим, може, соромилась досі,
Бо я хочу вогнем по стерні
Закотитись раптово в цю осінь.
Посміхайся мені, як Життя,
Витанцьовуй навколо, як Вітер,
Щоб і в снах я свої почуття
Заховати не зміг серед літер.
Щоб не стало спустошливим слово,
Не нависла буденність над днем,
Нахились – і крізь вічність раптово
Поцілуй прямо в душу мене.