Гримить гроза над рідним краєм,
І знов палає рідний дім.
Вітри не волі – кулі гаєм
Летять крізь попіл і чорним дим.

Земля здригається від болю,
Змішались попіл і свинець.
Та серце б’ється, повне волі,
І не скорився наш чернець.

В руках – надія, меч і правда,
В очах – вогонь, а не страхи.
За кожним болем – світанкова
Нових часів дзвінка хода.

Впаде пітьма, розтане морок,
Проросте поле із руїн.
Та пам’ять збереже той урок –
Ніколи знов. Ніколи. Ні.