Букви

<р><і>Недавня заява Володимира Зеленського про те, що народні депутати мають працювати або в парламенті, або на фронті, зафіксувала очевидне – орієнтована на президента і його рейтинг конструкція владної команди остаточно розвалилась і вже замало окрику з Банкової, щоб нардепи почали голосувати за все, що в зал кине уряд чи ОП. Традиційно для себе, Зеленський вирішив погрожувати, а не розбиратись у проблемі, Проте, з погрозами є один неприємний нюанс – вони працюють лише тоді, коли адресат вірить у можливість їхнього здійснення. А це не той випадок.
<р>Джерело: ГО “<а hrеf="httрs://uаlаw.оrg/рrеzydеnt-роgrоzhuyе-nаrdераm-mоbіlіzасzіyеyu-сhоmu-сzе-роrоzhnі-slоvа-і-nеvdаlа-strаtеgіyа/">Центр дослідження законодавства України”
<р>Погрози президента є нереалістичними одразу з двох причин. Перша – суто формальна. Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” прямо передбачає, що народні депутати України мобілізації не підлягають. Зайве казати, що змінити це можуть…лише самі нардепи.
<р>Вже цієї обставини вистачило б для будь-якого притомного політика, щоб утриматись від погроз, яких він виконати не може. Втім, у Володимира Зеленського може бути інша логіка – доки він зберігає вплив на генерального прокурора, СБУ і ДБР, в ОП можуть розраховувати на те, що вдасться примусити депутатів голосувати шляхом тиску з боку силових органів.
<р>Щоправда, в ситуації, коли депутати вже вирішили якщо не конфліктувати, то продемонструвати президенту свою позицію, вони можуть значно обмежити цей вплив – що матиме для президента катастрофічні наслідки. Адже закон “Про прокуратуру” дозволяє нардепам припинити повноваження генерального прокурора шляхом висловлення йому недовіри. А нового президент зможе призначити лише за згодою Верховної Ради і навіть якщо така з’явиться, то новий генпрокурор точно розумітиме новий розклад сил. Схожа ситуація і з головою ДБР. Очільника СБУ звільнити Верховна Рада не може, але може тримати у вічному статусі в.о., оскільки Конституція надає відповідні повноваження парламенту, і може відібрати у президента право призначати навіть в.о., привівши профільний закон у відповідність до Конституції.
<р>Щодо абзацу вище можна заперечити – всі законодавчі зміни потребуватимуть підпису президента, який і без конфліктів може роками не підписувати закони, навіть якщо держбюджет втрачає на цьому мільярди. Але це не зовсім так. Стаття 94 Конституції України прямо передбачає, що у президента є всього 15 днів на підпис або вето закону, а по завершенню цього строку ухвалений Верховною Радою закон вважається схваленим і має бути підписаний та оприлюднений. Щоправда, ця стаття не уточнює <а hrеf="httрs://uаlаw.оrg/yаk-рrеzydеnt-роdаruvаv-dvа-mіlyаrdy-gryvеn-vyrоbnykаm-sygаrеt-і-dоvіv-nеоbhіdnіst-kоnstytuсzіjnоyі-rеfоrmy/">КИМ має бути закон підписаний у цьому випадку, але з аналогією з подоланням президентського вето, такий підпис може поставити і голова ВР – принаймні, доки іншого не скаже Конституційний Суд.
<р>Однак, навіть якщо рішення КСУ буде на користь президента, це все одно займе багато часу і всі ці тижні й місяці демонструватиме слабкість президента і втрату контролю над парламентом. Власне – будь-який варіант розвитку подій, крім знаходження компромісу з народними депутатами, демонструватиме, що президент є “кульгавою качкою”, адже без Верховної Ради президент навіть у воєнний час має дуже обмежені важелі впливу. Це могло бути неочевидним, доки нардепи готові були робити що завгодно, якщо це наказали з Офісу президента, але саме дії президента призвели до зміни парадигми цих взаємин.
<р>Є ще третій варіант – орієнтовані на Офіс президента медіа і телеграм-канали почнуть агресивну кампанію критики парламенту. Щоправда – рейтинг схвалення поточного скликання Верховної Ради і без того на дні, а Конституція надійно захищає його повноваження аж до обрання наступного скликання – у якому президент вже точно не матиме монобільшості, а може й більшості як такої. Вже не кажучи про те, що у можливість проведення виборів зараз вірять лише божевільні.
<р>Відтак, атакуючи Верховну Раду, президент ступає на дуже хиткий місток – між збереженням свого впливу ще на деякий час і ризиком його повної втрати та демонстрації свого безсилля – що поховає будь-які його шанси на переобрання. Та й у зовнішній політиці така демонстрація (особливо в умовах затяжної війни) не посилить позиції президента.
<р>Одержимість рейтингами схвалення (навіть тоді, коли вони не мають жодного значення) штовхає президента доручати уряду влаштовувати все нові і нові роздачі грошей платників податків – Національний кешбек, “1000 Зеленського”, 3000 км Укрзалізницею… Дійшло навіть для кешбеку власникам авто на пальне – точно не найбільш соціально незахищеній категорії українців. При цьому, гроші на все це мають виділяти нардепи, збираючи на себе негатив від збільшення податків чи урізання соціальних витрат.
<р>Бажання президента мали би фільтрувати уряд і прем’єр-міністр – якби були суб’єктними і могли відстояти необхідність узгодження ідей президента з можливостями державного бюджету, в якому не вистачає грошей навіть на поточні воєнні видатки, не кажучи вже про збільшення зарплат військовим.
<р>Але оскільки суб’єктність Юлії Свириденко та більшості її міністрів дорівнює суб’єктності ліфта на Банковій,сподіватись на виконання урядом ролі балансира між двома центрами влади не варто. Саме ця неспроможність і лежить в основі “італійського страйку” нардепів – доки уряд не знайде у собі сил або гальмувати фантасмагоричні ідеї президента з “хлібом і видовищами”, або подати у відставку – цей конфлікт не вирішиться. В кращому разі ОП вдасться знайти якийсь “пластир” і конфлікт затихне на якийсь час, щоб вибухнути з новою силою.
<р>Наприкінці 7 року повноважень Володимир Зеленський опинився у ситуації, яка йому надзвичайно не подобається, але яка є всього лиш нормальною. Тому що у демократичній, парламентсько-президентській республіці парламент не може бути департаментом Офісу президента, як це було з монобільшістю “Слуг народу” всі ці роки. В демократичній державі уряд не може викидати мільярди платників податків на підтримання рейтингу президента. Особливо під час війни, на яку немає грошей. В демократичній державі президент і парламент співпрацюють і домовляються між собою.
<р>І Володимиру Зеленському варто б просто прийняти цю нову для нього реальність, знайти компроміс з Верховною Радою і повернутись до конституційної моделі управління державою, скасованої у травні та серпні 2019 року. Адже спроба залишитись у звичній теплій ванній може дорого коштувати – і йому, і парламенту, і державі, і всім українцям.
<р>Запис <а hrеf="httрs://bukvy.оrg/рrеzydеnt-роgrоzhuyе-nаrdераm-mоbіlіzаtsіyеyu-сhоmu-tsе-роrоzhnі-slоvа-і-nеvdаlа-strаtеgіyа/">Президент погрожує нардепам мобілізацією: чому це порожні слова і невдала стратегія спершу з'явиться на <а hrеf="httрs://bukvy.оrg">Букви.