Еспресо

Якщо застосувати поліевристичну теорію Алекса Мінца, то стає зрозуміло: політичні актори спочатку відсікають варіанти, які є неприйнятними в ключовому політичному вимірі (nоn-соmреnsаtоry stаgе), і лише потім оптимізують серед решти варіантів.Для українського керівництва таким некомпенсаторним критерієм було: не виглядати таким, що під зовнішнім тиском відмовляється від власної політики пам'яті під час війни.Для Навроцького аналогічний некомпенсаторний критерій інший: не виглядати слабким перед своїм електоратом у питаннях Волині та УПА.Тому сценарій "Україна швидко поступається" був неприйнятним, а сценарій відкликання ордену дуже вірогідним.У обидвох країнах тепер вирують емоції, які будуть витісняти та маргіналізувати прихильників поміркованих та конструктивних позицій. А на додачу ще й залякувати — патрулі ВРG - перша ластівка. Туск у пастці. Він програє в умовах зростання конфліктогенності.Чудовий контекст для розпалювання ворожнечі, не менш чудовий, щоб виставити обидві держави неконструктивними. Спільні проєкти, які б могли бути конкурентоспроможними теж під сумнівом. Це зміна логіки нової безпекової архітектури, зміна логіки транспортних коридорів, корекція логіки розбудови регіонального ВПК. Етап раціональної оптимізації (де можна було б порахувати вигоду від ВПК чи логістики) просто може не настати.Відтак, рішення є політично раціональним для окремих політичних акторів, але не обов'язково оптимальним для системи в цілому. Навіть навпаки, як бачимо.Вважати, що у виграші тільки Росія — неправильно. Виграють ті, кому вісь Варшава-Київ муляла очі. І для цього навіть не довелось нічого робити. Це колосальний відкат для Центральної Європи. А ще це колосальний удар по ЄС. Регіон перетворюється на пояс нестабільності та турбулентності, який і далі підважуватиме нормативну силу та ресурси євроінституцій. Виграють актори з-поза меж Європи, яким байдуже до посилення осі чи послаблення осі Варшава-Київ. Вони сприймають це як суперечки туземців. Їм важить послаблення Європи. Саме вона їм муляє. Саме вона не має стати геополітичним гравцем, а має лишатися геополітичним гаманцем.Ось такий невеселий сценарій окреслюється.Чи є рішення? Зміну поколінь відкидаємо. На це немає часу. Зовнішній диктат теж: Польща успішна економічна і мілітарна потуга. Україна тримається у війні, яку за логікою багатьох вже давно мала програти. Нема гравця, що міг би нав'язати такий диктат. Варіант створити такі вигоди від співпраці, які б знімали некомпенсаторні фільтри, переважали усі суперечності — дорого, і теж може бути задовго. Виходить тільки екзистенційна криза? Вихід на поріг трансцендентного, щоб побачити новий горизонт? Ціна такого підходу дуже висока. Страшно висока. І для Києва, і для Варшави.ДжерелоПро автора. Сергій Герасимчук, директор програми регіональних ініціатив та сусідства Центру "Українська призма"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.