Еспресо

Іронічно, що Полковник, який після падіння УНР переважно мешкав в Берліні, провів в Роттердамі лише пів години свого життя. Але відтак залишився в місті на довгих майже 88 років.  Як відомо, 23 травня 1938 року, незабаром після прибуття потягом до Роттердама, Коновалець загинув в результаті вибуху, спланованого агентом НКВД Павєлом Судоплатовим у ресторані "Атланта". Його було поховано на цвинтарі "Кросвейк". Тепер тлінні останки командувача корпусу "Січових Стрільців" і першого провідника ОУН будуть перенесені на осушені землі під Мархалівкою, неподалік від могили свого побратима і наступника — Андрія Мельника.Як і у випадку з перепохованням Мельника і його дружини в мене залишаються питання, на які я так і не отримав відповіді. Я нагадаю ці питання. Читайте також: Коновалець їде додому: як національна пам'ять, війна, болотисте кладовище і польські претензії провокують незручні питанняПо-перше, чому саме зараз? До чого ця нетерплячка і поспіх у створенні Національного Пантеону, коли війна зовсім не в стадії тріумфального завершення. Що зі статусом самого НВМК? Тривають суди щодо законності виділення землі під меморіальне поховання, є скандали з підсанкційними підрядниками будівництва, протести екологів щодо доцільності поховань на заболочених ґрунтах. Ну, і головне питання: як гарантувати безпеку могили Коновальця? Нагадаю, що в новорічну ніч 2024 року росіяни не пошкодували 10 шахедів, щоб знищити музей-садибу Шухевичів на Львівщині. А меморіальний цвинтар під Києвом вони можуть дістати ракетами в будь-який момент. Фактично безперешкодно.  Єдине менш-більш раціональне пояснення, чому треба вже зараз робити ці перепоховання — це те, що в країнах, де вони поховані, потрібно платити оренду за місце на цвинтарі. І є ризик, що ці могили колись будуть просто утилізовані та перепродані. Але подивімося на цифри: річна оренда на цвинтарі "Кросвейк" - 68 євро. Процедура ексгумації в Нідерландах — в середньому 5000 євро. Авіапереліт, оформлення необхідних документів, супровід  — ще кілька тисяч. Іншими словами, держава Україна точно може собі дозволити оплатити родинам наших славетних діячів, похованих закордоном, стільки років оренди, скільки триватиме війна. Якщо ці тлінні останки для нас — це не політичний піар, порятунок рейтингів чи ще якісь такого штибу цинічні речі, а справді щось священне і неоціненне. То хіба це — не раціональне рішення?Спеціально для ЕспресоПро автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучийРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів