Еспресо

Коли я чую, як радник Путіна каже про те, що Росія випередила Україну на два тижні й напала першою, я згадую радянське вторгнення до Афганістану, де казали те саме: "Якби ми не ввели війська, через два тижні там були б американці" (або "бази НАТО"). Сьогодні формула віддзеркалена майже слово в слово.Це класичний радянсько-російський міф про "превентивний удар", який виконує дві фундаментальні функції: знімає моральну відповідальність за агресію, яка легітимізується як "вимушена оборона", а загарбник перетворюється на "жертву обставин", що просто діяла на випередження та підміняє реальні причини війни ідеологічним конструктом. Замість визнання власних імперських амбіцій чи спроб контролювати сусідню країну створюється картинка екзистенційного "змагання з наддержавою".Читайте також: Усередині Росії — черговий етап культу особиПоказово, до речі, що й сам матеріальний доказ цієї "прозорливості" - стандартний, до болю впізнаваний прийом: "знайдені документи ворога", нібито виявлені в покинутому штабі. Це не радянське й навіть не суто російське ноу-хау, а старий жанровий інструмент виправдання агресії — та сама логіка, що й у Гляйвіцькій провокації 1939-го чи у сфабрикованих "протоколах", які завжди "випадково" знаходяться саме тоді, коли потрібне алібі. Нічого нового. Стратегічна культура Кремля не просто не змінилася з 1979 року — вона застрягла у тій самій поняттєвій системі та використовує ті самі риторичні шаблони, оскільки нових сенсів чи аргументів для власного суспільства вигадати так і не змогла.Показово, що у випадку з Афганістаном такі розмови почалися тоді, коли стала зрозумілою фатальність вторгнення для СРСР.ДжерелоПро автора. Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних дослідженьРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.