Еспресо

Йому було 54. Це не була випадкова стрілянина – це був спланований удар ворогів України по людині, яка десятиліттями стояла на боці української держави. Еспресо нагадає про постать Андрія Парубія. Від Червонограда до перших мітингівАндрій Володимирович Парубій народився 31 січня 1971 року в Червонограді (тепер Шептицький) на Львівщині. Родинна пам’ять завжди була національною: дід воював в Українській галицькій армії, родичі – в УПА. Родина була виселена до Сибіру на 10 років.У кінці 1980-х, коли радянська система вже тріщала, молодий історик уже був на вулиці. У 1988 році його затримували разом з іншими львівськими активістами після розгону мітингу. Коли відбулися перші демократичні вибори, Парубій у 19 років став наймолодшим депутатом Львівської обласної ради.  Він закінчив історичний факультет Львівського університету імені Івана Франка (1994), пізніше аспірантуру з політології. Уже на початку 1990-х став одним із засновників Соціал-національної партії України, працював у молодіжних організаціях на кшталт "Спадщини". Це був час, коли незалежність щойно проголосили, а державу ще треба було виборювати щодня – на мітингах, у редакціях, у перших органах місцевої влади.Ось так Парубій пройшов шлях від вуличного активіста до депутата Львівської обласної ради кількох скликань. Саме там, біля будівлі, яка сьогодні стоїть на площі його імені, він починав політичну кар’єру.У 2004-му він уже був одним з організаторів Помаранчевої революції, комендантом Українського дому. Потім – депутат від "Нашої України", "Батьківщини", "Народного фронту", зрештою "Європейської Солідарності". Його політичний шлях не був кар’єрним зигзагом – це була послідовна лінія власних переконань, головним з яких була думка, що Україна має бути самостійною і національною державою українців, а не якимось буфером чи "малоросією".Комендант МайдануАндрій Парубій, фото: fасеbооk.соm/lеsyаоrоbеtsНайяскравіше ім’я Парубія увійшло в історію восени 2013-го. Після побиття студентів він став фактичним комендантом Євромайдану: організовував наметове містечко, сотні Самооборони, барикади, логістику. Коли влада Януковича відповідала "Беркутом" і "тітушками", хтось мав тримати порядок серед сотень тисяч людей, які приїхали з усієї країни. Цю роботу взяв на себе Парубій.У лютому 2014-го підрозділи Самооборони взяли під контроль урядовий квартал. Це не була романтична картинка з плакатів. Це була щоденна, брудна, небезпечна робота координації людей, які могли будь-якої миті стати мішенню. Парубій тоді вже був не просто політиком зі списку "Батьківщини" – він став одним із символів того, що Майдан має не лише голос, а й структуру.Секретар РНБО і спікер, який будував державуфото: nfrоnt.оrg.uаПісля перемоги Революції Гідності Парубія призначили секретарем РНБО (лютий–серпень 2014). Саме тоді Росія анексувала Крим і розпалила війну на Донбасі. На його плечі лягли перші рішення щодо оборони, координації з добровольчими батальйонами, захисту стратегічних об’єктів. Пізніше Петро Порошенко підкреслював, що Парубій відіграв ключову роль у відновленні армії саме в той момент, коли регулярні сили були майже зруйновані.У грудні 2014-го його обрали першим заступником голови Верховної Ради. 14 квітня 2016 року – головою парламенту. Три роки на цій посаді припали на період, коли треба було одночасно стримувати Росію, проводити реформи і не дати розвалити коаліцію. Важливо підкреслити, що Парубій не був "технічним спікером". Він свідомо ставив на перше місце питання ідентичності.Саме за його каденції парламент ухвалив і захистив закони, які змінили обличчя країни: декомунізацію, закон про освіту, квоти на українську мову в ефірі, і головне – Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" 2019 року. Парубій особисто підписав мовний закон після того, як проросійські депутати намагалися його заблокувати постановами. Він прямо говорив з трибуни, що через 20 років ніхто не згадає тарифи та інші рутинні речі, але пам’ятатимуть декомунізацію, мову і церкву. Він був одним із тих, хто просував звернення щодо Томосу про автокефалію Православної церкви України.Це були не "культурні війни" для піару. Для Парубія мова, історична пам’ять і незалежна церква були інструментами державності – тим, без чого Україна не могла обійтися в усвідомленні своєї ідентичності і, як бачимо зараз, це дійсно важливі речі. У роки великої війниАндрій Парубій на початку повномасштабного вторгнення, фото: фейсбук Миколи КняжицькогоПісля 2019-го Парубій залишився народним депутатом від "Європейської Солідарності", членом комітету з національної безпеки, оборони та розвідки. Коли 24 лютого 2022-го почалося повномасштабне вторгнення, він не сховався за статусом. У перші тижні 51-річний ексспікер став до лав територіальної оборони під Києвом, стоячи на блокпостах. Потім повернувся до парламентської роботи.Дійсно, публічно він став, так би мовити, тихішим. Соратники пояснювали це просто, що у війні можуть бути лише дві партії – проукраїнська і антиукраїнська. Він не хотів розхитувати внутрішній фронт навіть справедливою критикою. Працював над оборонними ініціативами, підтримував військових, рідко виходив в ефір. Ірина Геращенко пізніше згадувала, що ім’я Парубія було в російських "розстрільних списках" ще на початку великої війни. Спецслужби попереджали його щонайменше двічі. Охорони він так і не отримав.Вбивство у Львові30 серпня 2025 року, близько 11:35, Андрій Парубій ішов вулицею Єфремова у Франківському районі Львов, за деякими даними, до спортзалу, і точно без охорони. Нападник чекав між припаркованими авто біля будинку №46. Він був замаскований під кур’єра Glоvо: чорний шолом, жовта термосумка, електровелосипед. Підійшов ззаду і зробив вісім пострілів із короткоствольної зброї. Парубій помер на місці. Нападник втік. У місті оголосили спецоперацію "Сирена".Президент Володимир Зеленський назвав убивство ретельно підготовленим. У ніч на 1 вересня підозрюваного затримали в Хмельницькій області. Ним виявився 52-річний львів’янин Михайло Сцельніков. Слідство і СБУ встановили, що чоловіка завербували російські спецслужби більше ніж за рік до злочину. Він сам вийшов на зв’язок з представниками ГУР РФ, передавав дані про пересування українських військ і ешелонів, а потім отримав завдання вбити Парубія. Підготовку фінансували з Росії. Підозрюваний пояснював свої дії бажанням знайти сина – військового Михайла-Віктора Сцельнікова із позивним "Лемберґ", який зник безвісти у травні 2023 року під Бахмутом. Він заявляв, що у разі обміну на російських військовополонених хотів би поїхати до РФ і продовжити пошуки тіла сина. Однак колишня дружина Сцельнікова Олена Чернінька поставила під сумнів його слова про батьківську турботу. За її словами, після розлучення вона фактично сама виховувала сина, а батько лише епізодично з'являвся в його житті. Після початку повномасштабної війни, коли Михайло-Віктор пішов добровольцем на фронт, між батьком і сином стався конфлікт, після якого вони перестали спілкуватися.Справу скерували до суду. Сцельникову інкримінують умисне вбивство народного депутата у зв’язку з його державною діяльністю та державну зраду. Йому загрожує довічне ув’язнення.Тож, це не було якесь побутове вбивство. Це був класичний метод гібридної війни – знайти зламану і продажну людину всередині країни, щоб використати її як зброю помсти проти символу української державності, яка кісткою стоїть в горлі Кремля.Пам’ять, яка вже має адресуАндрій Парубій, фото: еurоsоlіdаrіty.оrgПрощання з Парубієм відбулося 1–2 вересня 2025 року. Парастас у соборі Святого Юра, похорон на Личаківському цвинтарі. Прийшли Петро Порошенко, Арсеній Яценюк, Володимир Гройсман, Руслан Стефанчук соратники по Майдану і парламенту, тисячі львів’ян. 1 жовтня 2025 року Президент присвоїв Парубію звання Героя України посмертно – "за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України та зміцненні її державност ".7 жовтня на фасаді будинку №48 на вулиці Єфремова відкрили меморіальну таблицю. Над її оформленням працювали разом із родиною. Батько політика Володимир Парубій сказав тоді: син віддав усе життя боротьбі за незалежність, і він був сином не лише сім’ї, а всієї нації.30 квітня 2026 року Львівська міська рада ухвалила рішення про створення площі Андрія Парубія – частину вулиці Винниченка від Просвіти до Личаківської, разом зі сквером "На валах". 24 травня площу урочисто відкрили. Тепер адресу "площа Андрія Парубія" мають будівля Львівської ОВА і обласної ради – саме те місце, де він починав як депутат, і пам’ятник В’ячеславу Чорноволу. У Києві проїзд біля Маріїнського парку і Верховної Ради також отримав ім’я Парубія.31 січня 2026-го, у день, коли йому мало б виповнитися 55, львів’яни запалили 55 свічок у формі тризуба біля пам’ятника Шевченку. Порошенко написав тоді, що такі люди не йдуть назавжди, бо вони залишаються в принципах, у державі, яку допомогли втримати.Андрій Парубій був послідовним політиком. Від початку боротьби з Радянським режимом у кінці 80-х до останнього кроку вулицею Єфремова він робив одну й ту саму річ – намагався будувати Україну як окрему політичну націю. Рік після його вбивства ця робота продовжується іншим, але Парубію довелося заплатити свою ціну за ідейні переконання. Нагадаємо, у Львові в храмі святого Юра відслужили заупокійну Літургію за Андрієм Парубієм, якого вбили 30 серпня 2025 року. На молитву прийшли рідні, друзі, колеги та містяни