Еспресо

Фільм "Плем’я" зробив українського режисера Мирослава Слабошпицького знаковою фігурою у світі кіно. Сьогодні він готується знімати англомовний фільм "Rаdіоасtіvе" (Радіоактивні) з голлівудським актором Клайвом Оуеном і активно розробляє україномовний проєкт "Бог з машини" (Dеus ех mасhіnа) про захоплення Запорізької АЕС.В інтерв’ю Еспресо Слабошпицький розповів про фільми, які з'являються під час війни, про цінність своєї "фірмової візитівки" на все життя і про те, чому в кіно гроші – це можливості."Знімати про війну можна всім і завжди"Пане Мирославе, для України ця війна – величезна історична травма. Чи варто режисерам говорити про неї мовою кіно саме зараз, чи для справжнього осмислення потрібна дистанція?Знімати треба і зараз, і знімати треба також через дистанцію часу. Подивіться на світові війни: про них є підручники – коли почалася, яка була битва. А кіно фіксує ще й так звану оптику, тобто сприйняття людини саме в цей момент. Через п'ять років вона дивитиметься інакше, через десять – ще інакше.Про Другу світову є фільми, які зняті під час війни, одразу після неї, потім – фільми фронтовиків, а тоді – тих, хто не воював. Історій такого масштабу вистачає всім і завжди. Можливо, років через п'ятдесят з'являться комедії чи мюзикли про нашу війну. Масштаб настільки великий, що його намагатимуться осмислити і сучасники, і наступні покоління, у різних жанрах…Фільмів про російську агресію вже багато, і далеко не всі вони українські.Так, і це нормально. Наприклад, мій товариш Олів'є Сарбіль (Оlіvіеr Sаrbіl) – француз, який живе в США, військовий документаліст. В Україні він зняв фільм "Віктор". Зараз фестивалями йде бельгійський фільм "Мар'їнка". А ті ж хлопці з "Вавилону-13", мій близький друг Володя Тихий і вся ця команда, виросли з ютубівської документалістики часів Майдану в ціле кінооб'єднання. Вони фактично зафіксували літопис – від Майдану до сьогодні, із фільмами про АТО, про збиття МН17 ("Залізні метелики") і про повномасштабну війну.Це ще й чудова ілюстрація того, як змінюється сприйняття. Згадайте побиття студентів 1 грудня 2013-го. Всі казали "Боже, який жах", це бачив увесь Київ. Потім Небесна сотня – це було щось неможливе. А тепер загальних втрат ми навіть не знаємо, і ці цифри вже звучать інакше. Нові події трансформують нашу фізіологію мислення. Це, звісно, не прогрес, але саме тому важливо, щоб знімали всі: ті, хто воює, ті, хто воював, ті, хто дивиться збоку, і навіть, хто приїхав з "ситої і нудної" Європи.Напевно, ще один приклад – Шон Пен, який опинився в Києві в перші години повномасштабного вторгнення.Справді, тут дуже цікава історія, яку я чув від нього особисто. Шон і його товариш-документаліст, який, на жаль, уже помер, ще до війни обговорювали, мовляв, диви, актор-комік став президентом, чи може з цього вийти фільм? Вони потихеньку вивчали цю тему, і так вийшло, що в день нападу Шон опинився в Києві. З цього народився фільм "Suреrроwеr", який я всім раджу. І я думаю, що в Голлівуді в України немає потужнішого адвоката, ніж Шон Пен. Його погляд цікавий ще й тим, що це погляд не просто американця, а саме каліфорнійця, актора з іншим досвідом.Також зауважу, що в майбутньому можуть з'явитися й нові шари розуміння війни завдяки "окопній правді", яку ми зараз майже не бачимо. Мені якось телефонував знайомий, який після Бахмута списався з армії. Він розповідав про участь у спробі відбити Запорізьку АЕС – штурм, якого офіційно ніби й не було. Як у Ремарка про Першу світову: є окопна правда, є тема наркотиків, багато чого, що зараз не помітно.Для України ця війна вітчизняна, для Росії – загарбницька й імперіалістична; тому в оптиці зараз є певний пафос. Коли війна закінчиться, мине час, люди почнуть згадувати і, можливо, смішні історії теж. Американська мелодрама "Найкращі роки нашого життя" (1946) – про ветеранів після війни. Чому "найкращі"? Бо саме тоді минула їх молодість, було братство. І жахлива війна стала "найкращими роками". Така іронія."Одним з найщасливіших досвідів у моєму житті – спілкування з Шоном Пеном"Мирослав Слабошпицький та Шон Пенн, фото: fасеbооk.соm/slаbоshрytskіyВаша короткометражка "Орел" з Шоном Пеном увійшла до альманаху "Війна очима тварин". Чому було важливо говорити про війну з цієї точки зору?Це ще одна відповідь на те, що війни, у плані історій, вистачає всім. Йдеться не так про об'єктивні події, як про сприйняття. 99% людей значно менше шокує зображення людської насильницької смерті в кіно чи на телебаченні, ніж страждання тварини. Фейсбук же про котиків! Бомби, що зносять будинки – у новинах ми бачимо це з дитинства: Югославія, Лівія, Афганістан. Це фонова історія, поки вона не стосується тебе особисто. Наприклад, у моєму інституті навчався сербський однокурсник з Нового Саду. Він розповідав про бомбардування й бомбосховища, чесно, я тоді це слухав без інтересу, бо не мав цього емоційного досвіду.Натомість тварин завжди неймовірно шкода.Ідея альманаху належить моєму другові, продюсеру Олегу Кохану. Мета – звернути увагу на цей аспект. Не можна сказати, що він поза фокусом, бо існує величезна кількість волонтерів, які їх рятують, які загинули їх рятуючи… Та коли щодня гинуть люди, тваринам уваги завжди бракує.Хоча мій "Орел" – формально про орла, насправді він більше про героя Шона Пена. Новела певною мірою навіяна історією самого Пена. Ми знімали в Лос-Анджелесі: саунд-продюсер у ніч на 24 лютого записує звук орла в Чорнобильській зоні, де природа взяла своє, і саме тоді починається війна. Це алегорія того, як Шон раптом опинився в Києві. Наче інші декорації, але суть та сама.Чи було комфортно працювати з оскароносним актором?На сьогодні вже тричі оскароносним актором. Ця людина приголомшлива! Одним з найщасливіших досвідів у моєму житті було спілкування з Шоном Пеном на цих зйомках. Він справжній професіонал і один із найприємніших людей, яких я зустрічав. Сподіваюся, ми ще зробимо фільм разом."Чувак, який зняв "Плем'я"скрін з фільму "Плем'я", фото: fасеbооk.соm/slаbоshрytskіy"Плем'я" досі ваша найвідоміша робота. Чи не тисне на вас цей успіх?Усе дуже просто. У мене складне прізвище, яке важко людям вимовляти, а отримати "зірку" у фільм надзвичайно складно: вони щотижня отримують купу сценаріїв. Наприклад, коли ми звернулися до Клайва Оуена, ми надіслали йому сценарій і "Плем'я". Він подивився й погодився.Є й весела історія. Якось у Каннах ми сиділи в номері Шона Пена – я, Олег Кохан, продюсер Олексій Макухін. Одним словом продюсери зателефонували ввечері, а о шостій ранку я вже прилетів: Пен погодився зніматися у "Війні очима тварин" і хотів познайомитися з режисером. Люди заходили й виходили, атмосфера була чудова. Шон на правах господаря знайомив своїх друзів зі мною, але йому було важко вимовити моє прізвище, тож він казав: "Це чувак, який зняв "Плем'я". Бачили?". Тобто для світу я цей чувак, який зняв "Плем'я"! (Сміється.  – Ред.)Це як візитівка?І це дуже добре, бо 99% людей у моїй професії ніхто не пам'ятає. Вільям Голдінг написав багато книжок, але всі знають "Володаря мух". Завдяки "Племені" я став кимось. У кіно все зав'язане на комунікацію: ти не розсилаєш СV. Коли когось питають: "Цікаво було б попрацювати з таким-то". Той відповідає: "А хто це?". А йому кажуть: "Чувак, який зняв "Плем'я". Цей титул вже ніхто в мене не забере.Про майбутнє кіно та чому українські фільми в "спотлайті"фото: fасеbооk/slаbоshрytskіyЯк ви оцінюєте трансформацію українського кіно за останні роки? І що таке "українське кіно" сьогодні?Це розмова на багато годин, бо складно відділити українське кіно від світових тенденцій. А майбутнє кіно, яке я любив, для мене загалом безрадісне. Чому? Бо в нас є айфони! Як казав "видатний філософ сучасності" актор Тімоті Шаламе, кіно стане нішевим, так само, як балет чи опера. За це, як ви пам’ятаєте, Шаламе нещодавно дуже критикували.Подивіться на книжки: колись їх переписували монахи, читання було чимось священним. Тепер люди читають більше з екранів, ніж раніше, але книжок майже ніхто не читає – хіба вузьке коло любителів паперу, як гурток філателістів. Те саме з кіно. Був досвід колективного перегляду в темряві: нові боги, яких більше ніде не побачиш! Потім телебачення. Тепер у кишені вся Вавилонська бібліотека. Мій дідусь, ветеран війни, отримав квартиру з дисковим телефоном, і сусіди приходили телефонувати. А мій телефон – це що завгодно, але не телефон у тому старому сенсі, бо це кінотеатр з безлімітною кількістю фільмів, музичний центр з безлімітною кількістю музики і так далі. Покоління, що народжується з телефоном у руках, уже не відчуває того дива рухомої картинки.Та кіно завжди мінялося – зі звуком, кольором, телебаченням. Тому я думаю, що попереду нова цікава трансформація, яка принесе й трагедії, і народження чогось нового. Наприклад, голлівудський інститут зірок уже сходить нанівець.А Україна рухається в цій тенденції?Так чи інакше. Після відновлення незалежності кіно у нас певний час не було: радянського вже нема, а українського ще нема, тому кілька поколінь втрачено. Тепер Україна виробляє величезну кількість фільмів. Як в усьому світі: щось поганої якості, щось гарне; одні речі залишаться назавжди, інші ніхто не побачить, крім родичів творчої групи і то не факт. У цьому сенсі українське кіно стало частиною світового, хоч із своїми якимись національними особливостями. Том це ні краще, ні гірше.Є ще одна важлива річ – "sроtlіght". Україна зараз в центрі уваги, на превеликий жаль: краще б її там не було. Мстислав Чернов у промові на "Оскарі" вдало сказав, що волів би, щоб цього ніколи не було… Але маємо те, що маємо. Хай там як, українське кіно має великий кредит цікавості й довіри. До речі, відбірники фестивалів переглядають тисячі фільмів, і раніше стрічки з України просто не відкривали. Саме після "Племені" почали зазирати у наше кіновіконечко і тепер з війною регулярно це роблять.Одним словом усе циклічно. Я пам'ятаю хвилю інтересу до югославського кіно, коли там була війна: на кожному фестивалі був югославський фільм. Це не робить ті фільми апріорі кращими чи гіршими, просто від початку була увага. Для багатьох українських фільмів це добре: їх помітили. Але потрібно, щоб це ще й відбулося, тобто пройти всі ці моменти, щоб потрапити на фестиваль і зарекомендувати себе."Ми мовчали, як партизани, Клайд Оуен все розповів"Клайв Оуен в ролі детективів Сема Спейда в мінісеріалі "Мосьє Спейд", фото: соцмережіМинуло вже чимало часу від вашого останнього повнометражного ігрового фільму, над чим зараз працюєте? Кілька місяців тому багато говорили про ваш новий фільм "Радіоактивні", який довкола теми Чорнобиля і в ньому буде голлівудська зірка Клайд Оуен. Чи можете розповісти, як йде робота над ним?Загалом кіно влаштоване як венчурний бізнес. Ти зробив фільм, мав успіх, визнання – ти на певному рівні. Але наступний фільм ти знову починаєш практично з нуля, зі сценарію. Це така діяльність.Так, я зараз працюю над кількома проєктами, зокрема, і фільм "Радіоактивні".З Оуеном ми говорили. Він прочитав сценарій і погодився. Саме Оуен анонсував це першим, хоча ми мовчали, як партизани. (Сміється.  – Ред.) Зараз готуємося, обираємо натуру. Більше деталей поки не можу розповісти.Це фільм не про Чорнобильську катастрофу 1986 року – про неї, здається, вже все знято. Мене цікавлять більше, скажемо, наслідки. У зону я вперше потрапив у 1995-му, востаннє – років п'ять-шість тому. Раніше розробляв проєкт, який мав назву "Люксембург". Чому така назва? Бо територія зони зіставна з територією герцогства, і це ніби окрема держава, якщо не планета. Там місце ядерної катастрофи, повна атмосфера апокаліпсису: Прип'ять, що поросла лісом, і поруч новобудови, заводи з переробки ядерних відходів, саркофаг… Змінювалися покоління ліквідаторів – мінялася історія держави в державі. "Радіоактивні" – це про людей з атомної галузі. Події фільму відбуваються в Чорнобилі.До речі, про старі-нові проєкти. "Видавництво Старого Львова" випускає нову книжку у серії "Новітня класика" – "Сталінка. Богемна рапсодія" Олеся Ульяненка. З Ульяненком мене пов’язує багаторічна дружба і кілька років тому разом з Володимиром Тихим ми створили документальний фільм "Олесь Ульяненко. Без цензури", який, думаю, добре показує справжнього Олеся. Так от, з нагоди випуску книжки, у Львові покажуть наш фільм. Представлятиме його вокаліст гурту "Мертвий півень" Юрій Рокецький. Показ "Ульяненко: без цензури" буде 13 жовтня о 18:30 у Львові у арт-центрі "Дзига". Тож, запрошую всіх, кого цікавить література і кіно (деталі за посиланням).Знаю, що ви працюєте зараз також над фільмом "Бог з машини" (Dеus ех mасhіnа), знову пов'язаним з АЕС, але запорізькою. Чому ця історія вас зачепила?Я займався Чорнобильською зоною з 1995 року, літав там на вертольоті. Можу написати книжку про те, скільки разів там був! Скажу більше – для роботи над фільмами у Чорнобилі я навіть здобув освіту дозиметриста!Тож, як журналісти знають одне одного, чи кіношники, так само атомники знають один одного за цією відомою теорією рукостискань. Ось так через знайомого атомника я познайомився з іншим, чий фах – це, фактично, утилізація атомних станцій, маю на увазі ядерних відходів. Він раніше працював на Запорізькій АЕС до окупації. Ми просто поговорили про її захоплення. Потім ще раз. Він познайомив мене з іншими, і склалося велике коло людей, що пережили окупацію станції і я безпосередньо спілкувався з ними. До речі, так я працював і над "Плем'ям", яке обростало живими історіями різних людей, перш ніж було втілено.Для мене це як вірш: відчув натхнення – і зробив рівно стільки, скільки було натхнення. Розмова на годину-дві, якась деталь, що тебе надихнула і ти вкладаєш її в історію. Перший драфт уже має 80 сторінок. Мені страшенно подобається цей сценарій! Паралельно йдуть розмови про фінансування. Усі мої проєкти англомовні, крім "Окупації". А цей – україномовний. Я собі так жартую, що "Dеus ех mасhіnа" мій оскароносний фільм у категорії іншомовних.Що б зняв за необмежений бюджет і п'ять фільмів на вихіднісцена з фільму "Громадянин Кейн" (1941), фото: скрін з трейлераПане Мирославе, уявіть необмежений бюджет і повну свободу дій.  Що б ви зняли?Обов'язково зняв би ще один фільм із Шоном Пенном, якби було фінансування! У мене є портфель сценаріїв, і все впирається у фінанси. Зняв би фільм "Тигр", сценарій, який раніше написав, потім "Бог з машини" і "Радіоактивні", а якщо залишиться щось і "на здачу" – взявся б робити щось наступне. Я б усе витратив: у кіно гроші – це можливості. Чим більше грошей, тим якісніше можна зробити фільм.Напевно, найскладніше питання: чи можете назвати ваші топ-5 фільмів?Що ж, у мене, напевно, п'ять тисяч улюблених фільмів! Тому це скоріше п'ять, які я раджу подивитися на вихідних:"Догвіль" Ларса фон Трієра. Проходить багато часу, а я все одно його називаю. Мабуть, це мій найулюбленіший. Моя дружина теж це може підтвердити;"Потвори" Тода Браунінга. Цей фільм було заборонено, його дозволили показувати лише в 1960-х, і такий фільм сьогодні неможливий. Дивитися його тепер трохи смішно, але він глибоко вразив мене;"Незворотність" Гаспара Ное. Я побачив його в Санкт-Петербурзі в Будинку кіно, і це було потрясіння! Вже пізніше ми з Гаспаром особисто розмовляли про "Плем'я" й "Незворотність" – і ця зустріч для мене особлива, і цей фільм пам’ятний;"Реслер" Даррена Аронофскі. Я знайомий з Дареном, він фантастична людина, ми разом розробляли фільм "Тигр", що чекає свого часу. А "Реслер" – мій улюблений його фільм;"Громадянин Кейн" Орсона Веллса. Це кіно довго вважалося найкращим фільмом усіх часів. Коли я передивлявся його кілька років тому, то побачив цей факт: фільм не застарів – це дійсно основа у плані кіномови, яку варто подивитися.Напевно, це ті фільми, які вплинули на мою кіномову, на формування мене як художника. Не знаю, чи має кожен їх подивитися, бо, можливо, людям простіше знайти уривки в ТіkТоk чи якісь рекомендації. Але це мої п'ять, які раджу на вихідні.Читайте також: Лінгвістичний детектив: в Україні знімають документальний фільм про вбивство Ірини Фаріон