Еспресо

Про враження від тексту диктанту та складнощі в його написанні учасників розпитала кореспондентка Еспресо Катерина Галко."Справжній свідомий українець завжди готовий до цього прекрасного дійства"Для генерального директора Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого Олега Сербіна участь у диктанті стала природним продовженням щоденної роботи."Ну, я готуюсь кожен день, я ж бібліотекар, тому це природна атмосфера і моє середовище, коли я і читаю, і продукую тексти, і спілкуюся дуже багато з письменниками. Але головне – це з читачами, своїми читачами, які приходять до нас і кожен день привносять щось краще і в нашу роботу, і взагалі в творення всього літературного в нашій державі. Тому потенційно, звичайно, я був готовий", – розповів він.Спеціально до диктанту Олег Сербін не готувався. Каже, що, на його думку, свідомий українець завжди готовий долучитися до такої події."Справжній свідомий українець, він завжди готовий до цього прекрасного дійства, диктанту національної єдності. Це дуже важливо", – зазначив директор бібліотеки.Цьогорічний текст йому сподобався своєю простотою та щирістю."Шикарний, мені сподобався, що він не навантажений якимись такими фразеологізмами, новими словами, новоязами, новомовами, які дуже багато зараз ми зустрічаємо в українській художній сучасній літературі. Дуже простий, дуже душевний, дуже доступний, і такий прямо от лягає на серце, і начебто це твій текст", – поділився враженнями Олег Сербін.Учасники Радіодиктанту національної єдності в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого в Києві, фото: Катерина Галко"Були моменти, коли мурашки бігли"Для учасниці Ксенії диктант став нагодою не лише перевірити знання українського правопису, а й відчути емоційний зміст написаного."Знаєте, дуже цікаво, що коли у нас є задача написати правильно, то начебто, в суть ти не сильно вдумаєшся. Але сто відсотків були моменти, коли мурашки бігли. Це означає, що торкало душі", – розповіла вона.Ксенія звернула увагу на головну тему тексту – любов. Окрім того, каже, що диктант допоміг їй пригадати правила, щодо яких досі виникають запитання."Ну, про любов – це основне. А так, є питання, знаєте, є питання... І диктанти дуже важливі, тому що треба собі нагадувати правила. Конкретно є декілька слів, які я зараз собі нагадаю. І це мій величезний плюс", – сказала вона.Ще одна учасниця, Марина, також зізналася, що текст її зворушив."Для мене текст був дуже зворушливим. Я думала, мій листочок буде мокрим ще до початку диктанту. І це створило особливу атмосферу", – поділилася вона.Водночас щодо правильності написаного Марина налаштована оптимістично: каже, що текст видався їй легким і, ймовірно, вона припустилася лише кількох помилок. Окремо відзначила роботу читців: "Дуже класні читці, ми все встигали".Зошит, який вдалося вивезти з ЛуганськаГрафічна дизайнерка Юлія теж наголосила на емоційності тексту. "Дуже зворушливий, у тому сенсі, що він надихає думати про рідних, про близьких, про друзів, про всіх, хто поруч і не поруч", – розповіла Юлія.Під час диктанту вона записувала текст одразу у двох місцях – у власному зошиті та на окремому аркуші, який планувала надіслати."Думаю, помилки є, але загалом дуже лився так текст. Я от писала в двох місцях одразу, в зошиті собі й на листочок, щоб відправити. Було цікаво слухати, цікаво, що два спікери були, це дуже цікаво звучало, мені сподобалося", – сказала вона.Особливу історію має зошит, у якому Юлія записувала диктант. Вона привезла його з Луганська, що нині є тимчасово окупованим."Я його змогла забрати з Луганська. Нещодавно перебирала папери й помітила, що тут написано "Луганська обласна друкарня". І я прямо така: "Ооо, клас". Ну, і в мене тут теж це було", – розповіла Юлія.У зошиті зазначений 2001 рік друку, хоча його власниця припускає, що він може бути трохи "молодшим". Каже, що зберігає його ще з п’ятого класу. Тепер старий зошит став частиною нової історії – участі в Радіодиктанті національної єдності.Учасники Радіодиктанту національної єдності в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого в Києві, фото: Катерина Галко"Мелітополь – це Україна"Для Катерини Лещенко, вимушено переміщеної особи з Мелітополя, цьогорічний текст теж запам’ятався передусім емоційністю."Текст чудовий. У деяких моментах для мене особисто складнувато. Ну, але не буває легко. Але дуже класно. І головна фраза – "Я тебе люблю". Два останні речення", – каже Катерина.Вона розповіла, що мелітопольці долучилася до написання диктанту в різних містах України."Мене звати Катерина Лещенко. Я вимушена переміщена особа з міста Мелітополя. Мелітополь – це Україна. Ми сьогодні в Києві. І наша громада доєдналася у різних містах України сьогодні до національних бібліотек в написанні диктантів", – зазначила учасниця.Наталя Савченко звернула увагу не лише на сам текст, а й на те, як його читали. За її словами, було важливо не просто встигнути записати слова, а й пропустити їх крізь себе."Дуже сподобався сам текст. І особливо подача цього тексту. Знаю пана Артура. Знаю, що вболівали за те, щоб дійсно різним категоріям людей було дуже важливо встигнути написати. І не тільки встигнути написати, а саме пронести крізь себе цей текст. От сьогодні цей текст я пронесла крізь себе", – розповіла Наталя.Якщо граматично текст не видався їй складним, то з орфографією та пунктуацією виникли сумніви."Граматично було не складно, а орфографічно – дуже. Мені здається, що я зайвих знаків наставила, а може, ще чогось не доставила", – поділилася вона."Не думати про текст не вийшло"Для Дарини, голови організації "Вільний", цьогорічний диктант виявився непростим випробуванням. Вона зізналася, що після закінчення школи майже не повторювала правил пунктуації, тож під час написання зосереджувалася передусім на тому, щоб устигнути за диктором."Мені здається, так, як я писала вперше після школи, було дуже складно. Я не повторювала правила: кома, тире, двокрапка, кома, тире, двокрапка – орієнтуємося на голос. Тому через те, що орієнтуєшся на слова диктора, складно подумати про текст, що він означає і так далі. Ти просто концентруєшся на тому, як ти пишеш, щоб встигати. Тому треба буде ще перечитати його", – розповіла Дарина.Максим, співзасновник організації "Терикон" і військовослужбовець Національної гвардії України, зізнався, що поетичність тексту змушувала його відволікатися від написання та поринати у власні думки."Я скажу, що я, коли писав, трохи замріювався, бо текст, насправді, такий поетичний і романтизований. І коли слухав якесь речення, почав літати в думках. Згадав школу, коли мені вчителі казали: "Максиме, не літай десь у хмарах, будь тут". Мені трохи складно це далося, з цим текстом цього диктанту", – поділився він.Попри складнощі, Максим старався записати текст якомога точніше й переживав за результат."Але я старався і, чесно скажу, переживав. Не думати про текст не вийшло. Сподіваюся, що він вийде таким якісним, настільки я очікував", – сказав учасник.Для Максима ця участь стала особливою ще й тому, що він повернувся до написання диктанту після тривалої перерви."Додам, що насправді я не писав текст теж з часів школи. Кожного разу шкодував минулі роки, що знову пропустив. Це вперше, коли не шкодую, і мені дуже сподобалося", – підсумував він.Сьогодні, 27 жовтня, об 11:00 усі охочі мали змогу написати Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Цьогорічний текст має назву "Лист, який не закінчується", його автором став письменник і ветеран Артур Дронь. Текст читали учитель Артур Пройдаков і громадська діячка Даша Астафʼєва