Еспресо

Це преподобний Нестор Літописець. День його пам'яті відзначаємо як День української писемності та мови. Про самого Нестора ми знаємо напрочуд мало. Його головна книга, "Повість минулих літ", стала фундаментом для всього, що ми знаємо про початки Русі. Водночас серед істориків триває суперечка: чи справді її написав саме він?День, який переїхав у календаріПочнімо з дати, бо вона теж має свою історію. Донедавна День української писемності та мови відзначали 9 листопада. Це день пам'яті Нестора за старим юліанським календарем, яким тоді користувалася церква. У 2023 році Православна церква України перейшла на новоюліанський календар, і нерухомі свята зсунулися на 13 днів. Указом президента свято перенесли на 27 жовтня. Саме цього дня ми й відзначаємо його тепер.Сама традиція свята має молоду історію. Його запровадили 1997 року, а з 2000-го щороку цього дня проходить Всеукраїнський диктант національної єдності.Варто одразу уточнити, що 27 жовтня і 1114 рік – це дата церковного вшанування та умовний рік смерті, а не документально зафіксований день, коли помер конкретний чоловік. Про самого Нестора джерела мовчать значно більше, ніж говорять. Про це й поговоримо.Що ми знаємо про Нестора напевнеВідомо точно, що існував чернець Печерського монастиря на ім'я Нестор, який писав. Не літописи, а житія. Підпис він залишив власноруч, наприкінці "Читання про життя і погибель блаженних страстотерпців Бориса і Гліба". Там він називає себе "грішним Нестором" і просить читачів помолитися за нього. Середньовічні автори здебільшого лишалися анонімними, тож це рідкісний випадок. Нестор підписується не з гордощів, а з розрахунку: молитви читачів мали допомогти спасінню його душі.Друга твердо атрибутована праця – "Житіє Феодосія Печерського", засновника монастиря. Це величезний текст, який займає майже третину пізнішого Києво-Печерського патерика. Він відомий як справжній "агіографічний роман": про дитинство, суперечки з братією, князів, які навідувалися до монастиря. Автором цього житія Патерик називає саме Нестора.Решта біографії – це здебільшого реконструкція, яка побудована на традиції та здогадах. Відповідно до неї, Нестор народився близько 1056 року, у сімнадцять років прийшов до Печерського монастиря, де ігумен Стефан  постриг його у 1074–1075 роках і невдовзі висвятив на диякона. Але навіть шкільні довідки визнають, що біографія Нестора напівлегендарна: вона тримається на скупих відомостях, здогадках і припущеннях.Цікава деталь, що частину цієї біографії історики ХVІІІ століття просто виписали з першоособових фрагментів "Повісті минулих літ". Якщо оповідач каже "ми", "нам", "при нас", то це, мовляв, і є Нестор. Так з'явилися точні роки народження, вступу до монастиря, смерті та навіть вік. Сучасна наука ставиться до такого методу значно обережніше, але принаймні це дає нам хоч якісь відомості про нього. Нестора вшановують як святого, а його мощі, за церковною традицією, спочивають у Ближніх (Антонієвих) печерах Києво-Печерської лаври.Чи був він "літописцем"? Головна інтригакартина Андрія Шишкіна, фото: соцмережіТепер до питання, з якого ми почали. Чи може бути той Нестор, якого ми знаємо, як автор "Повісті минулих літ", вигадкою або збірним образом? Так, є такі думки і вони не маргінальні.Спершу про те, що відомо про власне рукописи. У більшості списків "Повісті минулих літ", які до нас дійшли, імені Нестора немає. Іпатіївський і Радзивілівський списки лише повідомляють, що книгу склав "чорноризець Феодосієвого монастиря Печерського", без імені. У Лаврентіївському списку 1377 року, який переписав монах Лаврентій для суздальського князя Дмитра Костянтиновича, наприкінці стоїть запис зовсім іншої людини. Ігумен Михайлівського (Видубицького) монастиря Сильвестр пише, що 1116 року він записав "книгу цю – літописець". Тобто єдиний "підписаний" в тексті літописець – не Нестор, а Сильвестр.Нестор з'являється як автор лише в одному, Хлєбніковському списку, створеному, найімовірніше, в 1560–1570-х роках. У його заголовку читаємо про "Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського". Список знайшов 1809 року Микола Карамзін: він належав доньці коломенського купця Петра Хлєбникова, від якого й дістав свою назву. Втім, походить він, судячи з усього, з України, можливо з Острога. Але найпікантніше інше. На думку доктора філософських наук Петра Кралюка (його стаття вийшла в "Наукових записках Острозької академії" цього року), ім'я Нестора в заголовку цього списку – пізня вставка. Він вважає, що її міг зробити київський митрополит Петро Могила, який після 1640 року правив рукопис. Могила дбав про престиж Лаври, а Несторове авторство цього престижу додавало. Це гіпотеза, а не доведений факт, але вона показує, як могла виникнути традиція.Тож пряма вказівка на Несторове авторство з'являється в рукописі, який відділяють від створення літопису приблизно 450 років.Як Нестор потрапив у літопис: слід у Печерському патерикуЗвідки ж узялася сама ідея? Тут є слід у Києво-Печерському патерику – збірці оповідей про перших печерських ченців. У ньому, зокрема в посланнях Симона і Полікарпа початку ХІІІ століття, кілька разів згадується якийсь "Нестер", який написав "літописець". За цим літописом, Нестер розповів про блаженних отців Даміана, Єремію, Матвія та Ісакія.Виникає питання: чи це той самий Нестор, що писав "Житіє Феодосія"? Полікарп, який згадує Нестера-літописця, чомусь нічого не каже про те, що той склав "Житіє". Імена в рукописах пишуться по-різному: Нестор і Нестер. Це можуть бути помилки переписувачів, а можуть бути й дві різні людини. Недаремно Петро Кралюк говорить про "трьох Несторів": міфічного автора всієї "Повісті", агіографа Нестора, який склав "Житіє" і "Читання", і Нестера, автора монастирського літопису, фрагменти якого могли увійти до "Повісті".Є й вагомі текстуальні аргументи. Адже розповідь про вбивство Бориса і Гліба в "Повісті" суттєво відрізняється від Несторового "Читання": у "Читанні" немає епізоду про приховування смерті Володимира, інакше показана історія Гліба, а вбивць Бориса не названо. Так само й смерть Феодосія в літописі подана не так, як у Несторовому "Житії". Ці розходження важко пояснити, якщо обидва тексти писала одна людина.Відомий історик Олексій Толочко присвятив цьому питанню окремі розвідки: "Нестор-літописець: біля джерел однієї історіографічної традиції" (1996) та "Оn "Nеstоr thе Сhrоnісlеr" (2007). Він вважає, що образ Нестора є міфом і конструктом пізнішої традиції. Скептично до Несторового авторства ставився й славіст і літописознавець Євген Перфецький (1888–1947): у присвяченій йому статті зазначено, що традиція про це авторство склалася протягом ХV–ХVІІ століть. Одним словом багато істориків ставлять питання відкрито: чи відомий всім літопис склав печерський агіограф Нестор? І дають відповідь, що ні. Дехто навіть вважає, що "Нестор-літописець" – продукт уяви печерських ченців ХV століття.Прихильники класичної версії мають серйозні аргументи. Вони спираються на схему Олексія Шахматова (яку згодом розвинули Дмитро Лихачов та інші вчені) і вважають, що літопис створювався у три етапи:Перша редакція (1110–1113 роки): Чернець Нестор узяв за основу старіший літопис (так званий "Початковий звід" 1090-х років) і капітально його доопрацював. Але оригінал цього старішого літопису не зберігся, тому Шахматов вирахував його теоретично. Через те історики жартома називають його "інтелектуальним конструктом ХІХ століття".Друга редакція (1116 рік): Ігумен Сильвестр переписав і змінив кінцівку тексту на замовлення князя Володимира Мономаха.Третя редакція (1118 рік): Невідомий автор зробив ще одну, фінальну версію літопису.Навіть сучасні критики (згаданий Петро Кралюк), які скептично налаштовані до постаті самого Нестора, погоджуються з головним: літопис не був написаний одномоментно. Це був колективний проєкт, який створювали, переписували та доповнювали протягом багатьох років.Тому відповідь на запитання "вигаданий чи збірний образ?" така. Нестор не вигаданий: він реальна історична особа, чернець-письменник, який підписав власний твір. А ось Нестор як автор "Повісті минулих літ" – це припущення, яке тримається на пізніх свідченнях і, на думку частини дослідників, аж ніяк не доведене. Дослідники, які його захищають, і навіть скептики сходяться в одному: "Повість" – колективний звід, і єдиним автором Нестор у ній у жодному разі не був."Повість минулих літ": книга, що створила Русь у пам'ятіПам'ятник Нестору Літописцю в Києві, фото: соцмережіТепер про саму книгу, заради якої й сперечаються про її авторів. "Се повість времяньних літ, откуду єсть пошла Руська земля" – так починається найдавніший східнослов'янський літопис, що дійшов до нас.Оригіналу ми не маємо. Найстаріші повні списки – Лаврентіївський 1377 року та Іпатіївський, який датують 1420-ми роками. Тобто від створення тексту до його найдавнішого рукопису минуло понад 260 років. Усе, що ми читаємо – це результат багатьох рук, правок і переробок.Автор (чи автори) починає з біблійного Ноя та його синів, від яких поділилися народи. Далі йде легендарний вступ: слов'яни на Дунаї, Кий із братами та сестрою Либіддю, поляни, древляни, сіверяни. Потім починається власне хроніка: Аскольд і Дір, Олег, Ігор, Ольга, Святослав, хрещення Володимира 988 року, Ярослав Мудрий, князівські усобиці. Нестор (чи його колеги) спробував щось нове: вписати історію східних слов'ян у всесвітню історію християнства.Але, як застерігають сучасні дослідники, довіряти їй як історичному джерелу треба вкрай обережно. Олексій Толочко охарактеризував її як блискучий літературний твір, але вкрай ненадійну історію. Для Х століття більшість повідомлень – легендарні або запозичені з інших джерел (візантійських хронік на кшталт Хроніки Георгія Амартола). Винятком є тексти русько-візантійських договорів, вставлені до літопису: це єдині документи цього періоду, які дійшли до нас у письмовому вигляді, хоч і в слов'янському перекладі, і вчені далі сперечаються про їхню автентичність. Сам Толочко навіть спробував у своїй книзі написати історію ранньої Русі "так, ніби Повісті не існує", через її літературну, а не історичну цінність, спираючись на візантійські та східні джерела.І все ж значення "Повісті" величезне. Це не просто хроніка подій. Вона відповіла на питання, яке ставить собі кожен народ: звідки ми, хто в нас почав княжити, чому ми є. Вона надала династії Рюриковичів, Києву й "Руській землі" спільну пам'ять. Фактично, майже весь подальший літопис Східної Європи, київський, галицько-волинський, суздальський, новгородський, московський, стоїть на цьому фундаменті. Саме за це її й називають "колискою" нашої історіографії, навіть якщо в колисці трохи більше легенд, ніж нам хотілося б.Можна запитати: чому свято писемності пов'язане саме з Нестором, якщо писемність на Русі з'явилася задовго до нього?Справді, літери в Києві з'явилися ще з хрещенням Русі в 988 році, а то й раніше. Ще до народження Нестора, близько 1049 року, київський митрополит Іларіон написав "Слово про закон і благодать". Остромирове Євангеліє 1056–1057 років – найдавніша точно датована східнослов'янська книга. Київ мав великі скрипторії, бібліотеку Ярослава Мудрого при Софії. Тому Нестор не "винайшов" письмо. Він – символ того, що в ХІ–ХІІ століттях Русь вже не просто користувалася чужими книгами. Вона писала власну історію власним голосом.Тож, День української писемності та мови – це свято тяглості і це ланцюг традиції, який не обривається. Нестора важко назвати "батьком нашої мови", бо мова "Повісті" – церковнослов'янська з виразними східнослов'янськими рисами, а сучасна українська сформувалася пізніше. Проте традицію письма, в якій ми досі живемо, започатковували саме такі люди як Нестор. Читайте також: Коли політики починають говорити про історію, чекайте великих проблем, - Ярослав Грицак