Еспресо

Мовляв, не у всьому ви таки нас випередили! Тепер будете мати свій Майдан, свого Януковича. А ми ще подивимося як ваша демократія пройде це випробовування.Політична криза, яка охопила сусідню країну, справді має коріння ще у 2015—у році. Тоді праві консерватори з "Право і Справедливість" підпорядкували собі Конституційний суд. Нині, опинившись в опозиції, за допомогою президента Кароля Навроцького намагаються цей контроль зберегти.Хоча, якщо поглянути глибше, сам Навроцький невдовзі після перемоги на виборах, гранично чітко позначив справжню причину конфлікту з прем'єром Дональдом Туском — двовладдя.Польська політична система, хоч і меншою мірою, ніж українська, містить так званий "дуалізм виконавчої влади" — коли повноваження президента і прем'єра можуть перетинатися, що породжує неминучий конфлікт — якщо вони з різних політичних таборів.Навроцький навесні цього року навіть запропонував провести конституційну реформу, яка б зробила Польщу або чисто парламентською, або суто президентською республікою.У цьому, напевно, був сенс, але як знайти консенсусну більшість для фундаментальних змін в державі, коли країна вже розколота?Словом, польська демократія справді складає іспит. І мені згадався в цьому сенсі анекдот, популярний наприкінці Пєрєстройки: про умовного "нового русского", який поїхав до Англії, щоб дізнатися секрет справжнього англійського газону. І от англієць пояснює цьому постсовєтському нуворишу, що, мовляв, жодного секрету немає. Треба просто регулярно поливати та підстригати. "Що й то все?", — недовірливо перепитує "новий русскій". "Так", — відповідає, англієць. "Підстригати, поливати. І так — 200 років поспіль".Ця нехитра історійка чудово пасує для ілюстрації того, наскільки важливою для демократій є тяглість політичної культури. Читайте також: Чому не потрібно радіти протистоянню у ПольщіПарадоксальним чином більшість найкращих демократій сучасного світу — це конституційні монархії. Де монарх виконує роль президента — має цілком церемоніальні повноваження, які, однак, є достатніми для захисту демократії й балансу влади.Тільки не подумайте, що я натякаю на те, що нам в Україні теж потрібний монарх. Це працює тільки там, де вже є інституція, довіра громадян до якої вимірюється не так соціологією, як генеалогією — сягає в часі глибин, що вимірюються багатьма поколіннями. Не наша історія. Хоча, Скоропадський пробував. Водночас і нам, і полякам конституційна реформа справді доконечно необхідна.Щодо чисто президентських демократій — я не раз казав, що їх у світі одиниці. І вони працюють погано і чим далі то гірше.Тому, на мою думку, нам разом з поляками радше слід взоруватися на успішні парламентські республіки.Передусім на німців, де президента обирають спеціальні Федеральні збори, що окрім політиків складаються з відомих і шанованих в суспільстві людей. Або взяти приклад тої ж Фінляндії, де президента обирають на загальних виборах, але він не має ні права вето, ні законодавчої ініціативи. Я вже не кажу про вплив на "силовий блок" і генпрокурора.Бо, зрештою, все, що в парламентській республіці потрібно від президента, — щоб він був уособленням здорового глузду і нормальності.Хоча за мірками нашого дивного нового часу це вже доволі таки немало.Спеціально для ЕспресоПро автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучийРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів