Еспресо

Трамп (як і свого часу Гітлер) полюбляє авантюрні, ризиковані кроки, які дають виграш через ефект несподіванки ("А що, так можна було?!"). Його й обрали з головним мотивом "Так, як було досі, далі не можна, потрібні рішучі дії та різкі рухи!" (Камала Харріс цьому запиту надто явно не відповідала).Ну от, там натиснув — тут натиснув — і раптом легка здобич: Венесуела (чисто як аншлюс у Гітлера). Звідси запаморока від успіхів й відчуття всемогутності, ще підсилене прагненням оточити себе людьми, які вміють лише дивитися шефу в рот і вилизувати йому дупу. Читайте також: Трамп і граблі ОрбанаТому питання, яка чергова авантюра закінчиться фейлом, було лише питанням часу. От з Іраном вже й "нє прокатіло".Американські нафтовики тимчасом щасливі й усі в шоколаді. Але пересічні американці такі: "Ми хотіли рішучих дій, але ж не такої фігні!!!".А Маск тепер видаляє свої твіти (тобто свої Х) на підтримку респів, переконливо демонструючи, що в особливо загостреній формі ефект Даннінга-Крюгера перетворюється на ефект Даннінга і Фредді Крюгера.ДжерелоПро автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.