Еспресо

І вперше за багато років його згадують не лише в підручниках: розмови про "велику угоду" Дональда Трампа з Володимиром Путіним змусили багатьох знову діставати з полиці історії сумнозвісний Мюнхен 1938-го. Чи наступить Захід на ті самі граблі історії – не знає ніхто. Але паралель напрошується сама: велика держава домовляється про долю меншої, а та – не за столом. Тож варто нагадати, ким насправді був Чемберлен і чому людина, яка щиро хотіла вберегти Європу від війни, увійшла в історію як головний символ політики умиротворення агресора та ілюзії можливості домовитися з диктатором. "Велика, прекрасна угода"шарж на угоду, яку пропонують Україні, фото: створено СhаtGРТСпершу кілька слів про те, що відбувається зараз. На початку листопада Трамп після приватної зустрічі з Кирилом Дмитрієвим, особистим посланцем Путіна, заявив, що угода буде. За його словами, вона стосуватиметься не лише України, а "могла б охопити всю Європу", це буд "прекрасна, велика угода", від якої всі будуть у захваті. Конкретики немає: жодного підписаного документа, жодних оприлюднених умов.Зате є занепокоєння. За даними західних медіа, європейські чиновники побоюються, що Вашингтон може домовлятися з Москвою в обхід Києва та європейських союзників, а Європу потім змусять "підтримати" вже готове рішення, яке лише посилить Росію. Критики порівнюють це з Мюнхеном ще від минулого року, коли почалися перші сигнали від Трампа. Опоненти такого порівняння відповідають, що воно надто спрощене, мовляв, Путін – не Гітлер, а 2026-й – не 1938-й, ситуація інша. Але обидві сторони правильно сходяться на одному: аналогії ніколи не бувають точними. Та вони бувають корисними. Тому поговоримо про людину, яка дала цій аналогії ім'я.Син великого Чемберленамолодий Невілл Чемберлен, фото: ВікіпедіяАртур Невілл Чемберлен народився 18 березня 1869 року в Бірмінгемі, в родині, яка вже тоді була політичною династією. Його батько Джозеф Чемберлен – промисловець, реформатор Бірмінгема і впливовий міністр. Зведений брат Остін Чемберлен згодом отримав Нобелівську премію миру за участь у "локарнських" угодах 1925 року – спробі забезпечити мир у Європі після Першої світової. Тобто тема "домовитися, а не воювати" була в родині майже спадковою.Невілл довго був у тіні цих імен. Замість політики батько відправив його на Багамські острови керувати плантацією сизалю. Підприємство зазнало невдачі: кілька років праці, вкладені гроші і збитки. Тож Чемберлен повернувся до Бірмінгема, зайнявся промисловістю й місцевим самоврядуванням, а в 1915 році став лорд-мером міста.Слава прийшла не одразу. У розпал Першої світової у 1916-му Девід Ллойд Джордж призначив його директором національної служби – тобто відповідальним за мобілізацію трудових ресурсів. Посада вийшла невдалою: повноважень було мало, а конфліктів – багато, і за рік Чемберлен пішов у відставку. Цей епізод Чемберлен пам'ятав усе життя і, схоже, зробив життєвий висновок: не вдавати, що можеш усе, і не братися за те, чого не контролюєш.До парламенту він потрапив наприкінці 1918 року, у 49 років – пізно за політичними мірками. Далі була повільна, методична кар'єра: міністр охорони здоров'я, автор низки законів про житло, пенсії для вдів, місцеве самоврядування; канцлер казначейства в часи Великої депресії. Він мав репутацію адміністратора, а не оратора і не стратега зовнішньої політики. Зрештою, у травні 1937 року Чемберлен змінив Стенлі Болдуїна на посаді прем'єр-міністра – вже 68-річним. Він був упевнений, що його епоха стане епохою соціальних реформ. Натомість вона стала епохою Гітлера.Чому він вірив у мирфото: ВікіпедіяЩоб зрозуміти Чемберлена, треба відкинути звичку бачити 1938 рік очима людини, яка знає, чим усе закінчилося.Британія тридцятих – це країна, що пережила Першу світову. Сотні тисяч загиблих, зруйноване покоління, глибока втома. До того ж у суспільстві жив страх перед бомбардувальною авіацією: вважалося, що наступна війна почнеться з нальотів на Лондон, і захиститися від цього неможливо. Британські військові начальники доповідали уряду, що країна до великої війни не готова. А британські домініони: Канада, Австралія, Південна Африка, вони не горіли бажанням воювати за Центральну Європу. Імперія була розтягнута, а казна – обмежена.До цього додавалося відчуття історичної провини за Версальський договір: чимало британців щиро вважали, що Німеччина має підстави для скарг, а вимога німців-судетців до самовизначення виглядає не такою вже безглуздою. Нарешті, був сам характер Чемберлена: ділова людина, що звикла вирішувати проблеми переговорами і впевнена, що з будь-ким можна домовитись, якщо знайти правильний підхід (у цьому Трамп і Чемберлен дуже схожі). Недарма його політику називали "умиротворенням" (арреаsеmеnt) – на початку це слово не було політичною лайкою, а означало цілком респектабельну дипломатію компромісів.Для нього це був не цинізм, а принцип, мовляв, війна – найбільше зло, і її треба відвертати майже за будь-яку ціну. Проблема в тому, що ціну платив не він.Мюнхен: папірець, який махали з трапазучтріс Невілла Чемберлена Адольфа Гітлера під час переговорів у вересні 1938 року, фото: ВікіпедіяУ вересні 1938 року криза навколо Судетської області Чехословаччини сягнула піку. Гітлер вимагав передати Німеччині території, де переважало німецьке населення. Чемберлен, який раніше ніколи не літав літаком, за кілька тижнів тричі злітав до Німеччини. 27 вересня він виступив по радіо з фразою, що стала хрестоматійною: страшно й неймовірно, що британці риють траншеї та приміряють протигази через сварку в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо. Для чехів і словаків, чия країна мала сильну армію, потужну промисловість і систему укріплень, це звучало як вирок.29–30 вересня в Мюнхені зустрілися Чемберлен, прем'єр Франції Едуар Даладьє, Муссоліні та Гітлер. Чехословаччину на переговори не запросили. Рішення ухвалили без тих, чию територію ділили: чехи гірко казали про це "О nás bеz nás" – "про нас без нас". Судети відходили до Німеччини, а Празі повідомили, що вибору немає.Повернувшись, Чемберлен приземлився в аеропорту Хестон біля Лондона і з трапа помахав перед камерами аркушем із підписами його та Гітлера – спільною англо-німецькою декларацією про намір ніколи більше не воювати одне з одним. Біля вікна на Даунінг-стріт він сказав натовпу про "мир із честю" і "мир для нашого часу". Лондон аплодував. Тисячі листів із подякою надходили до нього з усієї країни.Були й ті, хто не аплодував. Перший лорд адміралтейства Дафф Купер пішов у відставку на знак протесту. Вінстон Черчілль у парламенті назвав Мюнхен цілковитою й беззастережною поразкою. А в переказах його слів з того часу збереглася думка, що Британії запропонували вибір між війною і ганьбою, вона обрала ганьбу – і війну отримає все одно.Мир тривав менше рокуфото: ВікіпедіяМенше ніж за рік Черчілль виявився правим. 15 березня 1939 року німецькі війська зайняли решту чеських земель, порушивши мюнхенські домовленості. Чехословаччина зникла з карти.У цей самий день сталася подія, особливо важлива для українців. Карпатська Україна – автономія, яка виникла в Закарпатті після Мюнхена, – проголосила незалежність. Берлін уже погодився на те, щоб цей край зайняла Угорщина, і угорські війська вдерлися туди майже одразу. Карпатська Січ чинила опір, але сили були нерівні. Це показовий приклад того, як чужі великі домовленості виливаються в долі малих народів.Після березня 1939-го Чемберлен змінив курс. Британія дала гарантії безпеки Польщі, вперше в мирний час запровадила обмежений призов. Але політика уже не могла виправити те, що було зроблено в Мюнхені: Німеччина посилилася, Франція втратила союзника на сході, а в серпні Гітлер і Сталін підписали пакт, що розділив Східну Європу. 1 вересня вермахт вдерся до Польщі. 3 вересня Чемберлен оголосив у радіозверненні, що Британія перебуває у стані війни з Німеччиною. Він визнав, що для нього це удар: усе, чому він присвятив життя, лежить у руїнах.Сказав це він чесно. Але зрада інтересів союзника – Чехословаччини, яка мала гарантії Франції (яка мала гарантії Великої Британії), була вчинена без результату, якого він хотів: мир не вдалося зберегти, війну він не відвернув.Проте не все так категоричнофото: ВікіпедіяБуло б нечесно збути категоричним і закінчувати на цьому. Історики сперечаються про Чемберлена вже вісім десятиліть, і аргументи на його захист також присутні. По-перше, дії Чемберлена дали час на переозброєння. У 1938 році Британія була справді не готова. Радарна мережа лише будувалася, сучасних винищувачів – "Гаррікейнів" та "Спітфайрів" – було обмаль. Саме Чемберлен наполягав на пріоритеті повітряних сил і оборони неба. Рік, що минув між Мюнхеном і початком війни, Британія використала, щоб наростити виробництво літаків, добудувати радарну мережу та підготувати населення. Деякі історики вважають, що без цього року Битва за Британію влітку 1940-го могла завершитися інакше. Так, інші логічно відповідають, що вигравав час не лише Лондон. Німеччина отримала чехословацькі укріплення, величезні запаси зброї і промисловий потенціал заводів "Шкода", а чехословацька армія, що налічувала десятки дивізій, зникла з розрахунків союзників. Тож чи виграла Британія більше, ніж програла – питання відкрите.Є така відома фраза: "Поганий мир кращий за війну". Це не вигадка якогось політика-циніка, а переконання, яке поділяла більшість сучасників. Чемберлен знав, що британська публіка не хоче вмирати за далекі кордони, і діяв з огляду на це. Мюнхенська угода викликала не лише зітхання полегшення – вона мала підтримку в парламенті та в суспільстві. Політики завжди зважають на суспільну думку, а демократичні лідери – найбільше. Можливо, це і є головна характеристика Чемберлена: він не вів за собою – він відображав тодішні настрої.Тут і лежить трагедія. Часто саме настрій суспільства робить політику умиротворення такою привабливою: вона дає швидке полегшення і відсуває рахунок на потім. Але рахунок все одно приходить, на жаль, тільки більший.Граблі історії чи лише схожий мотив?Повернімося до сьогодення. Чи варто ставити знак рівності між Мюнхеном і "великою угодою"? Серйозні аналітики застерігають від цього, і в їхніх аргументах є сенс.Адже Чехословаччина у 1938-му поступилася без бою – їй так порадили союзники. Україна воює п'ятий рік повномасштабної війни і не збирається підписувати капітуляцію. Це принципова різниця: тут немає "далекої країни, про яку ми нічого не знаємо" – є армія, що тримає фронт і якій допомагає Захід. По-друге, мотиви різні. Чемберлен боявся Гітлера і війни, яку той міг розв'язати. Натомість Трамп, схоже, не лякається Путіна, а прагне нормалізації відносин з Росією для своїх бізнесових інтересів – тож це не страх, а розрахунок. Чи це краще – питання окреме.Ну і по-третє, схожість є. Йдеться про долю країни без її участі. Про територіальні поступки як ціну за "мир". Про сподівання, що агресор, отримавши своє, зупиниться. І про політика, для якого підписаний документ важливіший за те, що за ним стоїть. Саме тому, коли американські чи європейські оглядачі кажуть, що "Мюнхен" знову на порядку денному, вони мають на увазі не конкретні кордони, а модель поведінки.Чи справдиться цей сценарій – невідомо. Угоди ще немає, умов ніхто не бачив, а історія не повторюється буквально, особливо, коли згадувати уроки минулого. Людина, яку запам'ятали за один папірецьЧемберлен пішов у відставку 10 травня 1940 року – у день, коли Німеччина почала наступ на Заході, після невдалої норвезької кампанії та гострих дебатів у парламенті. Він не чіплявся за владу: підтримав Черчілля, залишився в його воєнному кабінеті. Влітку його діагностували з раком кишківника, у жовтні він пішов із уряду, а 9 листопада 1940 року помер у селищі Гекфілд, у графстві Гемпшир. Йому було 71. Прах Чемберлена поховали у Вестмінстерському абатстві.Черчілль, його головний політичний опонент, промовив у парламенті надгробне слово, у якому, по суті, сказав: єдиний щит для пам'яті людини – щирість її вчинків. Іронія долі в тому, що країну в 1940-му очолив його найгучніший критик, а сам Чемберлен підтримав його і не боровся за владу.Що ж, напевно, Чемберлен не був ні лиходієм, ні боягузом. Він був чесним, працьовитим і самовпевненим адміністратором, який переоцінив власну здатність домовитися з людиною, що слів не стримувала, і недооцінив ціну, яку заплатять інші. Його помилка – не в тому, що він хотів миру. Його помилка в тому, що він погодився на мир, оплачений чужими землями, і вирішив, що це закриває питання для решти світу. Саме тому сьогодні, через 86 років після його смерті, питання до тих, хто веде переговори про "велику угоду", звучить так само просто й так само незручно: а хто платить за цей мир і чи довго він триватиме?Читайте також: Якщо Росії вдасться посварити Україну і Польщу, то їм буде легше захопити цю частину Європи, - Борусевич