Еспресо

Понад 4,5 мільйона українців офіційно мають статус внутрішньо переміщених осіб. Єдиний реєстр житла для них відклали на 2027 рік. Житлові ваучери доступні лише двом категоріям, та й ті станом на сьогодні профінансовані менш ніж на 10% від запланованого. Про те, чому держава не встигає за потребами, а громади змушені діяти самостійно, у програмі "По живому" розповіли голова профільного парламентського комітету Олена Шуляк і директор Центру соціальної підтримки Львівської міської ради Володимир Головатий.Допомога є, але грошей на неї бракуєПерелік державної підтримки ВПО, за словами Олени Шуляк, доволі широкий. Це щомісячні виплати: 2 тисячі гривень дорослим і 3 тисячі на дітей та людей з інвалідністю. Це програми компенсації оренди та підтримка від роботодавців: держава щомісяця відшкодовує 6 847 гривень тим, хто офіційно працевлаштовує переселенця. Є й програми перекваліфікації, де на навчання новій професії виділяють понад 33 тисячі гривень.Окремий блок стосується житла. Найвідоміша програма "єОселя" передбачає, що держава оплачує 70% першого внеску та 70% платежів першого року. Нещодавно Мінсоцполітики запустило "Будиночок у селі": громади отримують кошти на купівлю будинків вартістю до 500 тисяч гривень, які передають переселенцям у тимчасове користування. Ті платять лише за комунальні послуги.Проте головна слабкість усієї конструкції, визнає Шуляк, у грошах."У всіх цих програмах сьогодні бракує фінансування. Навіть бюджет, який ми ухвалили в першому читанні на 2027 рік, не відрізняється від бюджету 2026-го чи 2025-го", – зазначає вона.Основні видатки йдуть на безпеку й оборону, на другому місці соціальні виплати. Усі житлові програми в проєкті бюджету-2027 разом становлять трохи більше 85 мільярдів гривень. Для всіх, чиє житло пошкоджене чи зруйноване, цього мало.Вихід, за словами голови комітету, у тому, щоб уряд і новостворене профільне міністерство активніше працювали з міжнародними партнерами й залучали донорське фінансування. Тобто без допомоги Заходу цю проблему не вирішити. Ваучери для обраних і реєстр, якого ще немаєфото: httрs://www.frееріk.соm/Окрема гостра тема – житлові ваучери. Нині право на них мають лише дві категорії: учасники бойових дій і особи з інвалідністю внаслідок війни. Багатодітні родини, одинокі батьки, літні люди залишаються осторонь.Шуляк пояснює це прямо: "Все впирається в гроші. Тут має бути інтенсивніша робота уряду, щоб ці гроші знаходити".Вона наголошує, що закон про єВідновлення охоплював усі категорії, а звуження – рішення уряду, яке Міністерство розвитку громад і територій пояснює обмеженим фінансуванням. Але, додає депутатка, це не знімає з виконавчої влади обов'язку шукати ресурси для решти.Ще одна проблема – інформація. Доступне житло для ВПО наразі "розкидане" по семи окремих реєстрах. Їх планували об'єднати до жовтня 2026 року, але запуск перенесли на 2027-й. Раніше голова спеціальної комісії з питань захисту ВПО Павло Фролов описував ситуацію так: подати заявку в реєстрі поки неможливо, мапи немає навіть у тестовому режимі, а об'єкти "існують лише в таблицях Ехсеl", де комісії позначають їх придатними чи непридатними для проживання.Закон про інвентаризацію наявного й потенційного житлового фонду ухвалено, але його виконання постійно відкладають. Парламент, за словами Шуляк, контролює процес через ТСК, міжфракційне об'єднання та профільний комітет, проте швидшого виконання хоче й від уряду. При цьому Шуляк пропонує прагматичний обхідний шлях:"Якщо сьогодні немає грошей на створення повноцінної програми, можна використовувати простіші речі, як таблиці в Екселі. Із інформацією, де і в якій громаді таке житло можна знайти, що потрібно зробити і які кошти донорів залучити, щоб воно якнайшвидше стало придатним для проживання. У переміщених людей немає часу чекати, поки держава знайде гроші й інтегрує всі реєстри. Їм потрібні рішення прямо зараз".Громади: від вагончиків до гідного житлаФормально переселенці мають статус мешканців громади, тож місцева влада відповідає за їхню інтеграцію. Але на практиці підходи різняться разюче.Приклад, який Шуляк називає зразковим – це Дрогобич. Ще з 2022 року місто не обмежувалося тимчасовим прихистком: знаходило приміщення, ремонтувало їх і розселяло людей."Коли громада зацікавлена, щоб переселенці залишалися і працювали тут, вона робитиме максимум, щоб це були не вагончики, а гідні умови", – каже депутатка.Одні громади сплачують для ВПО перші внески за "єОселею", інші допомагають літнім людям, які не мають доходу, щоб скористатися програмою. Але не кожна може собі це дозволити. Шуляк апелює до найбагатших: Київ щороку отримує понад 110 мільярдів гривень бюджету, тож від столиці очікує й відповідних можливостей для переселенців, як це роблять громади з бюджетами в десятки разів меншими.Львів: досвід міста, яке прийняло майже сто тисяч людейфото: ЛОДАЛьвів посідає п'яте місце за кількістю ВПО в Україні. За даними Центру соціальної підтримки, станом на березень 2026 року тут зареєстровано 95 379 переселенців, серед них близько 19 тисяч дітей і 4,2 тисячі людей з інвалідністю. У міських прихистках живуть 1 300 людей, а приблизно 7 тисяч на рік звертаються до фронт-офісу центру.Відповідь міста на кризу була поетапною. Уже в квітні 2022 року постали літні модульні містечка, взимку 2023-го люди переїхали до великого зимового прихистку на Сихові, розрахованого на понад тисячу осіб. Один із найновіших проєктів – прихисток на Замарстинівській, на 70 людей, що потребують особливого догляду: 17 кімнат, інклюзивний ліфт, адаптовані санвузли, душові й кухні. Його частково реалізовано за донорські кошти. Модульне містечко теж стало можливим завдяки співпраці з Євросоюзом.Директор Центру соціальної підтримки ЛМР Володимир Головатий переконаний: міська політика мусить орієнтуватися на людину як мешканця громади, а не на "тимчасового гостя". Тому львівські чиновники вирішили перейти від припущень до даних і провели дослідження серед переселенців. Результати промовисті:50% опитаних відчувають стрес і напругу;57,9% втратили роботу, і лише 33% з тих, хто її втратив, працюють за спеціальністю;28% готові кардинально змінити професію;67% отримують основну інформацію з телеграм-каналів;54% вважають Львів домом, але лише 15% готові залишитися тут напевно."Для нас стало несподіванкою, що основне джерело інформації для більшості – Теlеgrаm-канали. Ми маємо використовувати цей інструментарій, щоб якісно реалізовувати політику турботи", – розповів Головатий.Висновки очевидні: потрібні програми перекваліфікації, прямі канали комунікації з переселенцями й робота з роботодавцями. Торік місто провело форум працевлаштування, де ВПО могли напряму поспілкуватися з компаніями. Освіта працює ефективніше, адже 100% дітей з прихистків, окрім випускників, навчаються у львівських школах, а через дітей інтегруються й батьки. Також Салезіянська згромадження допомогло відкрити садочок на 12 дітей у модульному містечку, щоб батьки могли шукати роботу чи освоювати нові навички.Головне питання: що далі?фото: sykhіv.mеdіаІ Шуляк, і Головатий сходяться в одному – тимчасове житло не може тривати роками як є зараз. У модульному містечку на Сихові досі живуть люди, які прийшли туди в 2022-му, а це майже тисяча мешканців, з них 319 дітей. Тим часом в Одесі переселенці живуть у тимчасових оселях ще з 2015 року, коли лише починалася війна на сході України. Головатий наголошує, що це не питання лише міста:"Це питання формування системної, чіткої державної житлової політики щодо внутрішньо переміщених українців. Людині, яка втратила житло в Маріуполі, складніше повернутися додому, ніж тій, хто виїхав із Запоріжжя чи Одеси, бо вона принаймні знає, що її житло існує".Львів напрацьовує власні рішення, але стратегію щодо постійного житла в міській раді поки не оприлюднюють. Спершу потрібно дочекатися державного реєстру комунального житла: від нього залежатимуть вимоги до приміщень і те, хто фінансує та хто заселяє. Для порівняння, у Львові 1 278 родин стоять на квартирному обліку.Шуляк бачить частину відповіді в житловій реформі. 13 січня 2026 року парламент скасував Житловий кодекс 1983 року, і нова політика передбачатиме обов'язкове місце для соціального житла. Воно зможе приймати й переселенців із соціально вразливих груп. Поки його будують, працюють "єОселя" та "Будиночок у селі".Що можна зробити вже заразОбидві розмови окреслюють кілька практичних кроків, які держава та місцева влада можуть зробити вже зараз, не чекаючи на повне фінансування програм. Передусім ідеться про створення простого реєстру придатних і потенційно придатних для проживання будівель у кожній громаді. Навіть звичайна таблиця з такою інформацією могла б стати першим кроком до розв'язання житлової проблеми переселенців, поки розроблятимуть повноцінну цифрову систему.Ще один напрям – розширення кола отримувачів житлових ваучерів завдяки донорським коштам і запровадженню чітких пріоритетів. Зокрема, додаткову підтримку могли б отримати багатодітні родини, одинокі батьки та люди літнього віку. Водночас варто активніше переймати досвід Дрогобича, де ремонтують наявні приміщення для проживання переселенців, замість того щоб роками залишати людей у модульних містечках.Важливу роль у розв'язанні житлового питання могли б відіграти й найбільші міські бюджети, зокрема столичний. Їх варто активніше залучати до програм підтримки ВПО, у тому числі до оплати перших внесків за державною іпотечною програмою "єОселя".Не менш важливо налагодити комунікацію з переселенцями там, де вони насправді шукають інформацію, зокрема в телеграм-каналах. А програми перекваліфікації варто тісніше пов'язувати з потребами роботодавців, щоб навчання не перетворювалося на формальність, а давало людям реальну можливість працевлаштуватися.Зрештою, державна політика щодо внутрішньо переміщених осіб не повинна будуватися на припущенні, що всі вони зрештою мають повернутися додому. Насамперед потрібно забезпечити їм можливість гідно жити там, де вони перебувають зараз. Досвід Львова показує, що частина переселенців уже сприймає місто як свій дім, навіть якщо остаточно ще не визначилася, чи залишиться там назавжди.Як підсумовує Олена Шуляк, переселенці – це "величезний людський капітал і активні громади". Від того, чи вистачить державі та місцевій владі політичної волі й ресурсів, залежить, чи зможе Україна перетворити цей потенціал на реальну перевагу для свого розвитку на місцях. Читайте також: Без права на стіни: чому мільйони переселенців досі блукають у пошуках житла