Еспресо

Так чи інакше, але згода "схилити горду вию" перед Христом і справді була умовою визнання нових політичних утворень тодішнім "цивілізованим світом". При цьому, звісно, йшлося про "вибір віри" в тому сенсі, як про нього розповідає вітчизняний літопис – і з "конкурсом проповідників" нібито влаштованим Володимиром Великим при своєму дворі (в реальність якого поважні історики не вірять). Проте "можливість обирати" у правителів все ж була — навіть в межах християнської "ойкумени".Хрещення болгарського володаря БорисаБолгарський володар Борис, скажімо, прийняв хрещення з рук грецьких священників. Але це не завадило йому звернутися з листом… до Папи Римського. У ньому з наївністю неофіта – справжньою чи удаваною – він поцікавився, а чи є правдою усе, що йому розповідали ті, хто його хрестив. Понтифіком в цей час був Микола І. І він відповів Борису напрочуд докладним посланням, що збереглося до наших днів.Микола І ВеликийЛистування це відбувалося в часи так званої "фотієвої схизми" - принаймні так її звикли іменувати у Римі. Коли католики та православні ще не розсварилися між собою остаточно, але були близькі до цього. Йшлося не лише про ідеологічні чи політичні суперечки, або накопичені на той момент розбіжності в доктрині чи обрядах. До цього усього додавався й потужний особистісний момент. Тодішню "сварку" між двома центрами християнства не дарма називають "фотієвою" - адже саме фігура амбітного константинопольського патріарха Фотія І Великого викликала несприйняття в тодішнього папи. Який, втім, був людиною не менш владною.Читайте також: Республіка, проголошена телеграфомФотій І ВеликийУ католицькій традиції Микола І також має прізвисько Великий і вважається автором доктрини "папоцезаризму", тобто абсолютного домінування духовної, церковної влади над світською. Власне, саме він запровадив церемонію коронації римських єпископів тіарою – потрійною короною, яка символізувала владу Папи не лише над земним світом, а й над чистилищем (церемонію скасували лише у ХХ сторіччі).До персонального суперництва очільників церков додалася ще й конкуренція за паству – стару та особливо нову – на периферії християнського світу. Помітна й у відносно "мирні" часи співпраці двох церков, в момент "сварки" вона суттєво загострилася. І саме на цих суперечностях – із доволі несподіваною, як для неофіта, спритністю і вирішив зіграти Борис. Так, хрестили князя грецькі священники, а його хрещеним батьком став сам імператор Михаїл ІІІ. Проте новоспеченому християнину не подобалося, що цей факт у Константинополі трактували як підпорядкування Болгарії імперській владі. Адже Борис прагнув самостійності. Тому врешті-решт почав вимагати створення окремої церкви – можливо навіть із власним патріархом. От тільки "хрещені батьки" ці вимоги ігнорували. Фотій, скажімо, написав князю величезний лист – який цілком може змагатися за довжиною з посланням Миколи І, але питання статусу болгарської церкви у ньому він навіть не зачепив.Урешті-решт Борис звернувся до свого союзника Людовика ІІ Німецького з проханням надіслати нових місіонерів. А за роз’ясненнями – ще й до Рима. Звісно, як і в кожного неофіта, в князя справді могли виникати питання щодо догматів, обрядів та правил церкви, до якої він тільки-но долучився. Але звернення за "порадою" було й вдалим дипломатичним ходом, так би мовити, "запрошенням до торгів". Микола І цей сигнал вочевидь "вловив". Читайте також: "Повернення шерифа". Навіщо США знадобилася інтервенція до ГренадиЦе дуже добре видно з тексту його відповідей. Про бажання сподобатися свідчить і те, що відповіді розлогі та докладні. Та й загальна кількість майже відповідає кількості запитань Бориса – і тих, і інших більше сотні. В усіх питаннях, в яких папа міг продемонструвати поступливість, він охоче це робив. "Дозволив", скажімо, болгарам вмиватися щосереди та щоп’ятниці. Вживати в піст молоко і сир – зрештою, це ніяк не суперечило християнському вченню. Або ж – і це в ІХ сторіччі! – одягати штани і чоловікам, і жінкам. Ще й з формулюванням "робіть, як хочете, бо знімаєте ви чи жінки ваші, чи одягаєте штани, це не перешкоджає спасінню і не сприяє зростанню чесноти вашої".Зрозуміло, що погодитися з двоєженством, носінням амулетів і гаданнями – хай навіть на Біблії – Микола не міг. Ну й звісно не наважився пообіцяти Борису впровадження в його країні патріаршества. Хоча – на відміну від Фотія – це питання він також не залишив без відповіді.ФормозНавпаки — використав його для кпинів на адресу константинопольського патріарха (що не може зрівнятися не лише з Папою Римським, а й зі східними патріархами за своїм статусом) та вмовлянь, що, мовляв, не так важливо, як буде називатися ієрарх болгарської церкви, головне, щоб ставив його на кафедру саме "намісник Святого Петра".Борис, виглядає, спробував навіть "схопити понтифіка за язик". Вигнавши зі своєї держави грецьких священників і проголосивши своєрідну унію з Римом, він попросив таки призначити до Болгарії свого архієпископа – і навіть запропонував кандидатуру — одного з папських посланців, Формоза. Читайте також: Звіяний вітром. Перший і єдиний президент КонфедераціїАле, видається, що саме до Формоза в Римі були запитання. Можливо, навіть підозрювали його в намаганні скористатися нагодою, щоб стати патріархом – хоч би й болгарським. Подейкували, що Формоз змусив болгар присягнути, що вони не приймуть з Рима іншого владику, окрім нього. Чутки чутками, але Борис і справді наполягав на саме на кандидатурі папського посланця, який, судячи з усього, справив на нього просто неймовірне враження. Просив про це й Миколу І, і його наступника Адріана ІІ. Проте марно. А коли не домігся свого … повернувся під омофор Константинополя. Отримавши таки від конкурента та наступника Фотія, Ігнація, визнання автономії болгарської церкви.В Римі були обурені "підступністю" князя. Але зробити нічого вже не могли. Натомість лист Папи Римського болгарам залишився чудовим свідченням про "звичаї" ІХ сторіччя. Як для тогочасного документа – дивовижно розлогим і докладним. За що сучасні історики дякують Миколі І з усього серця.Що ж до Формоза, то він зрештою став не просто архієпископом, а Папою Римським. Щоправда, лише на п’ять років. І задоволені його понтифікатом були далеко не всі. Один з його наступників, Стефан VІ, навіть влаштував над ним посмертний суд – в історії він залишився як "трупний синод". Засідання "трупного синоду" - як його уявляли в ХІХ сторіччіТіло Формоза і справді дістали з могили, "всадили" на стілець та… піддали триденному допиту (за померлого відповідав диякон, що стояв поруч). Після чого "позбавили звання" і навіть відсікли пальці руки, якими він нібито "незаконно" благословляв вірних. Моторошне видовище стало символом занепаду римської церкви й початку "темного століття" в її історії. Коли папам було просто не до повчань новонавернених князів.Спеціально для ЕспресоПро автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямуванняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.