Еспресо

Про це в розмові з ведучим програми "Студія Захід" Антоном Борковським на Slаwа ТV та Еспресо заявив екскерівник Секретаріату президента Віктора Ющенка, колишній віцепрем'єр-міністр з питань європейської інтеграції та співзасновник руху "Чесно" Олег Рибачук.Консультації в Абу-Дабі стали проміжним етапом, адже остаточні рішення мали б ухвалюватися щонайменше на рівні глав держав. Водночас Росія продовжує тиснути, а США поки не демонструють готовності спрямовувати Кремль у правильному напрямку. Якщо говорити про зовнішню частину великої угоди, якої домагається Росія, то йдеться про європейську колективну безпеку, повернення на європейський енергетичний ринок і припинення російської агресії проти України. Як ви оцінюєте цей черговий раунд консультацій?Я не бачив жодного серйозного прогнозу, який обіцяв би суттєві рішення після зустрічі в Абу-Дабі. Що маємо в сухому залишку? Обмін полоненими. Це вже певна традиція.Однак вона варта переговорів. Давид Арахамія заявив, що обмін може стати наймасштабнішим. Цього разу домовленість підтвердив і глава російської делегації. Пам'ятаєте, колись Трамп говорив про обмін тисяча на тисячу, але згодом його розтягнули в часі. Утім, чим більше наших військових ми визволимо, тим краще. Цей результат уже можна записати в позитив.Дехто звернув увагу на підвищений рівень учасників російської делегації. Але Росія загалом погодилася на цей дипломатичний формат, оскільки він її влаштовує. Росія завжди виступає за переговори, але не за мир.Крім того, зустріч відбулася напередодні проміжних виборів у США. Думаю, це також був своєрідний жест Путіна у відповідь Трампу, який допомагав йому, зокрема, з великою дизельною угодою, що зрештою не відбулася.Американці очікували від Путіна зустрічних кроків. Марко Рубіо говорив, що пом'якшення санкцій має спонукати Росію до поступок. Однак поки ми їх не бачимо.Маю власну версію щодо присутності Гринкевича на переговорах. Можливо, він виконував місію, подібну до тієї, яку свого часу мав керівник ЦРУ Вільям Бернс у Москві: пояснити росіянам, що в разі нападу на Європу вони отримають належну відповідь. Це лише припущення. Водночас українська делегація продемонструвала серйозний підхід до зустрічі. Ми розуміємо, що росіяни не хочуть компромісу. Вони використовують наявні можливості, щоб бити по цивільних об'єктах, руйнувати їх і намагатися зламати бойовий дух українського суспільства. Чи може процес отримати продовження після можливого великого саміту Сі Цзіньпіна, Трампа та Путіна?Коли Мединський підійшов до преси після переговорів, то, подякувавши арабським шейхам, із великою ностальгією згадав Ялту, де колись було досягнуто певного порозуміння щодо світового порядку. Було помітно, що він переживає через зникнення тієї системи.Це нагадало мені слова Путіна, який напередодні саміту із Сі Цзіньпіном назвав розпад Радянського Союзу найбільшою трагедією. Росія хотіла б повернутися до чогось схожого на колишній світовий порядок, але це вже не працює.Є інформація про складнощі з форматом можливої зустрічі. Китаю не потрібно втягуватися в такі історії. У нього є власна стратегія – поступово нарощувати вплив у світі. Пекін розраховує на перспективу ще кількох десятиліть посилення своїх позицій.Китай уже розширює вплив в Африці, Латинській Америці та серед країн Глобального Півдня. Він поступово відбирає частину впливу і в США, і в Росії. Тому сподівання Путіна на те, що Китай захоче ділити з ним світовий порядок, не мають серйозних підстав.До того ж Пекіну не надто подобаються формати, які пропонує Трамп. Американський президент хоче, щоб лідери просто зустрілися й обговорили світові проблеми. Він також заявляв про бажання говорити щодо ядерного обмеження. Але навіщо це Китаю? Його ядерний арсенал значно менший, ніж у США та Росії, тому Пекін фактично пропонує цим двом державам спочатку розібратися між собою.Зробити вигляд, що зустріч трьох лідерів стане майданчиком для формування нового світового порядку, можна. Але серйозних домовленостей від неї очікувати не варто. Найімовірніше, це буде картинка для преси, а не подія, яка суттєво вплине на світовий порядок.Основним ньюзмейкером став Дональд Трамп, який почав робити гучні заяви щодо швидкого наближення миру. Згодом нас стривожили його слова про те, що після укладення мирної угоди може змінитися українська політична мапа. Для чого Трамп робить такі заяви і наскільки серйозно їх варто сприймати? Чи вірите ви, що найближчими місяцями може бути укладена певна угода, зокрема про зменшення інтенсивності ударів по цивільних об'єктах?Є певні натяки на те, що можна було б обговорювати часткове енергетичне перемир'я або якісь гуманітарні домовленості, зокрема щодо Чорного моря. Але моя пряма відповідь на ваше запитання – ні, я не вірю в швидке досягнення миру.Мені зрозуміла стратегія Путіна. Він лише нарощуватиме удари. Недарма нам уже відкрито говорять, що Генштаб отримав наказ знищити всі мости. Путін заявляє, що зробить Україну непридатною для життя цієї зими, знищивши інфраструктуру.Росіяни навіть не намагаються приховувати, що цілеспрямовано б'ють по цивільній інфраструктурі. Їхні представники пояснюють це тим, що мостами користується також військова техніка, а отже, будь-який об'єкт в Україні потенційно може становити військову загрозу. Путін рухається саме цим шляхом.Він розраховує зробити непридатними для життя Київ, Дніпро, Харків, Одесу та інші міста. Водночас Москва сподівається, що навесні політична ситуація в Європі зміниться.Саме тому Путін почав контактувати з європейськими лідерами, зокрема президентом Фінляндії та прем'єр-міністром Норвегії. Є інформація, що може відбутися і другий раунд таких контактів.Для Росії найбільша проблема – це санкції. Без європейців говорити про перспективи їхнього пом'якшення немає сенсу. Трамп також допомагає Москві, оскільки його представники говорять про необхідність повернення російського газу на європейський ринок і відновлення торгівлі.Звучать пропозиції, щоб "Північний потік" перебував під управлінням американських компаній. Європейці, щоб не мати політичних проблем, могли б формально купувати газ в американців, хоча фактично він залишався б російським.Трамп у цьому зацікавлений, як і його переговорники. Путін же розраховує втягнути європейців у дискусію, переконати їх перегорнути сторінку війни проти України, змусити Київ звільнити неокуповані території та погодитися на російські умови. Після цього, на його думку, можна буде повернутися до торгівлі.Кремль також із нетерпінням чекає на вибори у Франції, де результати можуть посилити ультраправі або ультраліві політичні сили, які виступають проти співпраці з Україною. Росія розраховує і на вибори в інших європейських країнах.Щодо Німеччини, то мої останні зустрічі з німецькими політиками високого рівня свідчать, що коаліцію з "Альтернативою для Німеччини" ніхто не планує створювати. Партія може набрати більше голосів, але це не означає, що її лідер зможе стати канцлером. Хоча її вплив, безумовно, зріс.У країнах Балтії та Східної Європи, можливо, за винятком Румунії 1990-х років, не було настільки масштабних історій промислової корупції. Йдеться про створення організованих угруповань усередині спецслужб, які комунікували з іншими органами влади, тиснули на людей, готували злочини та використовували державні кабінети. Керівник слідчої групи НАБУ Абакумов заявив, що оприлюднена інформація – лише верхівка айсберга. Генерал Дука також натякає, що знає набагато більше. Чого нам очікувати далі?Генерал Дука фактично прямим текстом натякає: я так багато знаю, що ви ще пошкодуєте, якщо почну говорити. Це нагадує історію італійської мафії, коли вона фактично керувала багатьма процесами в державі, а прокурори, які намагалися з нею боротися, самі ставали мішенями. Згадайте італійського прокурора Джованні Фальконе та боротьбу з мафією. Італійцям вдалося пройти через цей складний період.В Україні ж усі серйозні люди розуміли, що нелегальний бізнес не може існувати без домовленостей із правоохоронцями. Усі знали, що торгівля наркотиками відбувається за певну плату тим, хто забезпечує недоторканність такого бізнесу. Те саме стосується незаконних закладів, контрабанди, ухилення від сплати податків, виробництва фальшивих грошей, алкоголю та цигарок.Це колосальний бізнес, який не може існувати без відома спецслужб.Ми бачили, як ця система зберігалася протягом різних президентств. Зокрема, Арсен Аваков понад сім років очолював Міністерство внутрішніх справ і мав досить специфічну репутацію та контакти. Олег Татаров, який працював ще за часів Януковича, фактично зберігає значний вплив на правоохоронну систему за різних президентів. Важко повірити, що людина, яка має такий вплив на систему, не знає про її недоліки.Так само ті, хто призначає таких людей, не можуть не розуміти, які процеси відбуваються.Особливо показовою є інформація про те, що ФСБ передавала СБУ компромат на працівників НАБУ. Якщо проаналізувати цей ланцюжок, ситуація викликає серйозне занепокоєння. Адже йдеться про найвищий рівень правоохоронної системи.Крім того, угруповання "Хімпром", за інформацією, яка лунає в публічному просторі, має зв'язки з ФСБ. У Росії організована злочинність не може існувати незалежно від спецслужб. Це своєрідна система, у якій діяльність таких угруповань має відповідний дозвіл і контроль.Мене найбільше непокоїть, що ми поки не знаємо всієї правди про угруповання "Хімпром". Але поступово з'являється інформація про конкретну злочинну структуру та процесуальні дії щодо її учасників. Водночас не можна виключати, що існують інші подібні угруповання, які контролюють зовсім інші сфери: великий бізнес, контрабанду, тютюнові монополії та інші напрямки, де обертаються значні кошти.Про це можна говорити досить упевнено.Є така фраза, яку я не раз чув у бізнес-середовищі: якщо ти досягаєш певного рівня та обсягів бізнесу, до тебе обов'язково приходять і кажуть, що потрібно ділитися. Не має значення, чи ти ресторатор, чи підприємець в іншій сфері. Якщо бізнес починає приносити великі гроші, він уже не залишається сам по собі.У цьому й полягає іронія: у СБУ існувала структура для боротьби з економічними злочинами, яка ще з радянських часів мала відповідні функції. Її перейменували, змінили формулювання завдань, зокрема на захист державності, але фактично вона й надалі мала займатися економічними злочинами.Великий бізнес часто змушений платити. Або він передає гроші політичним кураторам, які вже домовляються із силовиками на високому рівні, або стикається з вимогами на районному чи обласному рівні.Підприємці знають, що їм доведеться платити. Коли приходять податківці, навіть після того, як бізнес сплатив усі податки, можуть виникати вимоги щодо додаткових виплат.Це вже система, у якій що більший бізнес, то більші суми доводиться віддавати. І це, власне, мафія. Коли змінюється влада, часто починається боротьба не за ліквідацію цієї системи, а за зміну кураторів, які контролюють бізнес. Водночас ми бачимо, що люди, які мали вплив за одного президента, зберігають його і за наступного. Усі на місцях знають, хто вирішує питання.Змінити цю практику можна лише тоді, коли буде ліквідовано її основу. Правоохоронні органи мають бути незалежними й не повинні працювати на лояльність до президента чи окремих посадовців, зокрема Татарова.Потрібні незалежність правоохоронців, належне соціальне забезпечення та невідворотність покарання. Це також передбачає реформу судової системи.Наприклад, чому Генеральний прокурор має давати дозвіл антикорупційним органам на відкриття справ проти народних депутатів? Саме депутати належать до групи підвищеного ризику, оскільки мають вплив на розподіл бюджету.Нам уже не раз говорили, що без виконання відповідних зобов'язань у сфері боротьби з корупцією Україна не матиме європейських перспектив і не зможе розраховувати на необхідне фінансування.Мене в цій історії також непокоїть рівень компетентності людей, які фігурують у справі. Якщо інформація, оприлюднена на записах НАБУ, відповідає дійсності, то їхні дії демонструють нерозуміння сучасних реалій. Замість професійної роботи – спроби когось залякати, про щось домовитися, вирішити питання методами, які нагадують 1990-ті роки.Водночас українські правоохоронні органи взаємодіють із міжнародними структурами безпеки, зокрема Федеральним бюро розслідувань США. Вони обмінюються інформацією, співпрацюють із міжнародними партнерами. Чи усвідомлюють учасники таких злочинних схем, у якому світі вони живуть і які ризики створюють для себе?Я ставив собі це запитання ще тоді, коли в Україні не було закону про декларування доходів. Мені пропонували побудувати розкішний маєток разом з іншими урядовцями. Коли я запитував, звідки візьмуться гроші, мені відповідали: "Будеш у команді".Я чудово розумів, про що йдеться. Мене дивувало, чому люди не бояться будувати п'ятиповерхові будинки, обіймаючи посади державних чиновників і начальників департаментів Кабміну, та ще й відкрито про це говорять.Коли я згадував про декларації, мені відповідали: "Та не сміши, які декларації?" Пам'ятаєте, який спротив свого часу викликало запровадження декларування?Я також пам'ятаю розмову з прем'єр-міністром Павлом Лазаренком, коли ми летіли до Вашингтона на переговори. Я пояснював йому, що анонімних банківських рахунків у природі не існує. Навіть якщо людина відкриває такий рахунок, десь має бути її перший підпис, тобто має залишатися можливість встановити власника коштів. Але тоді він не дуже розумів, про що я говорю. Згодом з'явилися офшорні рахунки в Панамі.Після терактів 11 вересня в Нью-Йорку я був віцепрезидентом великого міжнародного банку й бачив, які документи та вказівки надходили до міжнародної банківської системи. Транзакції на суму понад $10 тисяч потрапляли під особливий контроль американських структур, зокрема Агентства національної безпеки.Там працювали тисячі офіцерів, які займалися електронним моніторингом фінансових операцій. Спочатку це було пов'язано з боротьбою проти наркотрафіку, згодом – із міжнародними терористичними організаціями.Сьогодні неможливо просто переказати комусь гроші й бути впевненим, що ця операція залишиться непоміченою. Навіть у нинішніх корупційних скандалах ми бачимо приклади, коли люди купують по кілька квартир і не можуть пояснити, навіщо їм така кількість нерухомості.Пам'ятаєте Павла Лазаренка, який теж вважав, що його фінансові операції залишаться непоміченими? Минуло чверть століття, і нинішні фігуранти корупційних скандалів також можуть зіткнутися з подібними наслідками. Навіть якщо вони виїдуть за кордон після звільнення з посад, це не означає, що відповідальність їх не наздожене. Наскільки реалістичний такий сценарій?Мені здається, що такі процеси вже відбуваються, просто ми можемо про них не знати.У цифрову епоху, коли гроші рухаються електронними каналами, фінансові операції перебувають під значним контролем. Наприклад, у Лондоні свого часу провели масштабну кампанію з перевірки законності статків російських олігархів. Люди жили у своїх маєтках, а потім до них приходили й вимагали пояснити походження коштів на рахунках. Якщо вони не могли цього зробити, виникали серйозні проблеми з їхніми активами.Ця кампанія посилилася після погіршення відносин із Росією, зокрема через отруєння людей на території Великої Британії.Подібний механізм застосовували і під час Помаранчевої революції. Тоді швейцарські банки почали перевіряти рахунки українських політиків, і деякі люди на певний час втратили доступ до своїх коштів. Це стало серйозним шоком.Один із чинників, який допоміг провести Помаранчеву революцію без кровопролиття, полягав саме в тому, що представникам тодішньої влади пояснили: їхні активи за кордоном можуть опинитися під загрозою. Зокрема, такі сигнали отримував і президент Леонід Кучма.Це дуже впливовий інструмент, хоча його не афішують. Відтоді світ у питаннях фінансового контролю просунувся далеко вперед.Водночас мене дивує рівень людей, які фігурують у нинішніх скандалах. Вони купують дорогі речі, фотографуються з ними та публікують усе в Іnstаgrаm. Слідчим навіть не потрібно докладати особливих зусиль, щоб побачити ці статки.Загальний інтелектуальний рівень таких людей, схоже, знизився, але натомість з'явилося відчуття безкарності. Я не розумію, звідки воно взялося і чому ніхто не пояснює цим людям, що їхні дії не залишаться без наслідків.