У нас багато часу… Просто ми багато його витрачаємо не туди…

Нема світла. Нема тепла. Нема стабільності.

І ми всі це відчуваємо — незалежно від того, кого любимо, кого ненавидимо, чи за кого голосували.

Але є одна річ, яку важко прийняти, але неможливо обійти:

темрява завжди стає найглибшою перед тим, як їй прийде кінець.

І те, що відбувається зараз в Україні — це якраз та сама точка.

Чому?

Бо ворог б’є не лише по трансформаторах.

Він б’є по нашій нервовій системі.

По нашій витривалості.

По нашому характеру.

Його мета проста:

щоб ми почали ненавидіти одне одного більше, ніж його.

Щоб ми більше говорили про свої сварки, ніж про свою силу.

Щоб ми втратили не світло в хатах, а — світло всередині.

І тут важливий момент:

Ми всі по-різному думаємо.

Хтось злий.

Хтось втомлений.

Хтось зневірений.

Хтось вважає, що все пропало.

Хтось — що ми все витримаємо.

Хтось ненавидить владу.

Хтось захищає.

Хтось просто хоче, щоб його дитина не спала в холоді.

Але нас усіх зараз об’єднує одне — темрява.

І саме вона показує, чого ми варті.

Темрява — це не покарання. Це випробування.

Так, вона брудна.

Так, вона несправедлива.

Так, вона вибиває землю з-під ніг.

І так — кожен український дім сьогодні щось втратив: тепло, порядок, спокій, енергію, віру.

Але темрява перед світанком завжди найгірша,

бо це момент, коли старе ще живе, але вже помирає.

А нове вже народжується, але ще не стало.

Ми зараз між двома світами.

І цей простір завжди чорний.

Ми не у тій Україні, що була до війни.

Але ще не в тій, яка народиться після.

І саме в цей проміжок — найважчий — ворог лупить по нас з усіх сил,

бо відчуває, що ми близько до межі, за якою темряві більше нема що робити.

І тепер головне.

Темрява не робить нас слабшими.

Вона робить нас чистішими.

Простішими.

Справжнішими.

Коли сидиш у холодній квартирі з ліхтариком,

ти дуже чітко бачиш, що для тебе важливо, а що ні.

Коли хата охолола — підігрівається душа.

Коли вибивають світло — засвічується внутрішній вогонь.

Це не пафос.

Це те, що зараз переживає кожен українець — навіть той, хто в коментарях завжди пише «всьо пропало».

Ми зараз на тій межі, де країни або ламаються — або перероджуються.

І попри темряву, попри холод, попри втомленість,

є один факт, який підписали вже всі: друзі, вороги, байдужі, хейтери.

Українці не ламаються.

Українці ламають темряву.

Повільно.

Вперто.

Нерівно.

Десь зі злістю, десь зі сльозами, десь із сарказмом.

Але ламають.

Світанок не приходить тому, що ми його «заслуговуємо».

Він приходить тому, що темрява не може тривати вічно.

І хоч зараз найтемніша фаза —

це не тому, що все погано.

А тому, що ми близько.

Дуже близько…

Дай Боже…



P.S.: мої думки мережа…

За час майже безперервного навчання (лише один день пропустив) маю деякі успіхи. Мозок трохи розворушив, колишні свої знання пригадую та таке інше. Звісно є недоліки, однак вважаю для початку та великої перерви вважаю чудово. Ото ж йдемо далі.

Десь півроку час від часу зтикався з тим, що треба відновити англійську. Ну треба і баста. Чому? Бо нові ринки, нові можливості, нові продукти з якими можна працювати да і взагалі щоб мозок вивести скажімо так з зони комфорту.

Десь тиждень тому мене це вже дістало. Ну якось вже зміг одного дня просто прокинутись, подивитись на себе та почати знову займатись спортом, змінювати образ життя. Чому англійську, що мені треба, все відкладаю навчання? Що не так? Коротше, знайшов для початку типу он-лайн курси самостійні від “Дуолінго”. Отож почав десь по півгодини щодня займатись. Гадав ну таке собі буде, пропускати буду та таке інше. Помилився. Дійсно цікаво та затягнуло. Почав пригадувати свої минулі знання і мета розворушити мозок можна сказати досягнута. Пізніше точно піду вже на заняття з вчителем бо одна справа з додатком займатись, а інша з викладачем, що може підкорегувати мову.

Ще цікаво у “Дуолінго” те, що навчання можна проходити у командній грі. Треба затоваришувати у додатку і потім разом проходити навчання. Як зрозумів там буде якесь спільне навчання чи щось таке. Ото ж кому цікаво буде - запрошую товаришувати. :)

Почув новину про будівництво дороги на “Буковель”. Ну типу для того, щоб зменшити витрати часу на дорогу. Звісно чудово (скоріш комусь окремому). Ну там типу будівельники грошенят ще зароблять так таке інше, однак скільки грошенят на цьому розпиляють?.. А скільки взагалі дронів модна закупити для наших хлопців у ЗСУ? Це ж більш актуально. Хоча кому як…

Цікаво, дуже цікаво… Ну все як завжди…

Ніколи б не подумав, що наша мова виявилась серед багатьох мов “лінгвістичним парадоксом”. Надіслала мені це співробітниця. Десь вичитала в мережі. Ото ж ділюся.

Нещодавно прочитав десь, що в нашому ритмі життя, з усім цим хаосом, зі всіма новинами (переважно не позитивними) нам просто потрібна краплина чогось доброго, світлого. І щоб людина не бачила у своєму житті майже один негатив взяти за правило одну дію: завести щоденник, нотатник чи ще щось, де зручно писати (кожному своє) і кожен день записувати одну позитивну (дійсно позитивну) річ, що трапилась сьогодні в твоєму житті. Це може бути пов’язано не тільки особисто з тобою, а взагалі. Твоє ж життя складається не тільки з тебе. Потім, скажімо через 3 місяці, півроку, рік все це перечитати. І можна побачити, яке твоє життя чудове, в ньому є місце позитиву та наповнене сенсом.

На мою думку дійсно цікава порада. Скоріш за все спробую сам таке зробити. Подивлюсь, що з цього вийде. :)

Мабуть цей сервіс знаходиться ще у бета-стадії (як то кажуть), а може просто щось не так працює, бо підпис, який повинен додаватись вкінці кожного допису так і не з'являється. Тестив на постах разів 10. Звісно пости видаляв, бо вони тестові були. :)

P.S.: ну і смайлів анімованих тут якось не вистачає. :(

Нещодавно потрапив сюди. Перша думка була типу ″о, прикольно. можно тут буде писати″. потім почав розбиратись. ну налаштування зрозуміло, а от далі таке собі. не зрозуміло де читати, де шукати та таке інше... коротше якось так.

Нещодавно отримав пропозицію доєднатись до чергового бізнес-клуба/спільноти чи як там вони зараз звуться.

Коротка, але цінна історія.

Поки от захворів на свою голову - вирішив опанувати нову соцмережу, а саме Linkedin.

Українська мова багата на слова, які не мають аналогів у російській або ж мають інше значення. Одним із таких слів є стодола. Його добре знають українці та часто є загадкою для росіян.

Запам’ятай: ніколи не мирись із тим, що тебе знецінює. Не звикай до холодної вечері, сирих стін і роботи, яка вичавлює душу. Не прилаштовуйся до оточення, поруч з яким хочеться зникнути.

Просто гарна пісня про щастя з вірними словами…

Текст нижче навіяний деякими подіями останніх днів, спостереженнями та таке інше.

світ котиться в тартарари, але таксист щойно каже комусь в телефоні...

Вихідні були ну дуже насичені, тому другу половину неділі вирішив зробити більш менш лайтові. Ну і звісно занурився до мережі. Почитав різні там новини. В цілому все стабільно, а саме бардак. А ось новина про Skype трохи так здивувала та наштовхнула на спогади....

Гм… Давно дуже не писав нічого… Нещодавно якось спілкувався з однією тимчасовою колегою по одному проекту. Вона розповіла, що вирішила вести блог про життя своє у Тіктоці (дякуючи Богу не маю його).