Вибиті вікна та двері — крізь них залетіло обпалене листя у залу...

А осінь холодом гаями…

Крокуєш уперед.... обрій - як мета...

А на місто спадає дощ та полоще простори площ...

Кулі...патрони...хата - решето...

В кав’ярні загублені містом я та сінь...

Крізь тютюновий дим відлунням сміх дівочий...

По прямій на багато складніше...

В небі нині ні хмаринки...

…І СТЕПОМ ЯК МОРЕМ…

Так грав скрипаль…натхненно, віртуозно!

Спадає дощ…навальний дощ…усім життям дощу!

Щось нашіптує мені ця похмура днина...

А небо дивиться в море...

...коли випадково опиняєся в музеї та невмисно торкаєся до невеличкої статуетки з мармуру…І зринають фантазії…

…А, казали, не літають добрі велети слони...

Перекинуті мости через виблиски та блиски...

У минуле?…Чи в майбутнє човен правиться вітрилом?...

Пригадалося з дитинства...

Цвіркун стрибонув у гранчак,..