Весь час щось не так. Або немає спокою, або місця для роботи, або часу.
Певно, то справа у мені.
Сьогодні у містечку свято.
Здається тисячі людей вийшли подивитись на інших, стати частиною свята, побачити, створити свій світ добрішим.
Я вчусь в них, швейцарців, італійців, німців вмінню бути у моменті.
Чи рефлексія, спогади є перебуванням тут і зараз?
Спірне питання. Адже бути тут- то відчувати гладке каміння, мокру траву, мяку тканину, обійми. Щастя, смуток, співчуття, захват, сум то також про справжнє.
Часом здається, що я нічого не відчуваю, окрім втоми й смутку. Хочеться плакати, хоч приводу немає.
Чи може вважатись відсутність приводу для сліз знаходження у безпечному місці, коли вдома жатву збирає кровожерлива війна?
Тішу себе надією, що мій улюблений Ремарк, який знайшов спокій й місце для натхнення тут, у Тичіно, приходив у маленькі кафе, замовляв собі щось й писав, писав, писав.
Спочатку, звісно, він шукав собі затишне місце, закуточок, де ти одночасно бачиш всіх, але тебе нихто не бачить.Для письменника позиція спостерігача важлива. Ось ти відключився від всіх сьогоденних питань і просто твориш світ з літер й слів.
Чи легко бути письменницею, коли ти жінка? Мені здається, що через апріорі велику кількість щоденних задач для жінки здатність повністю зосереджуватись на лише одному процесі значно ускладнюється.
Ми, жінки, надто тут і зараз, творимо цей світ з маленьких частинок.
Але я спробую взяти свої скарби, свої питання й спостереження і перетворити їх на окремі, живі й буремні істоти, на книжки.
Адже це найкраще з того що люблю і вмію.
Травень 2023