Вишиванка

Синя рубашка, з голубою вишивкою, обєктивно не може називати вишиванкою.Адже була зроблена руками бідною жінки у таємничій Індії, здійснила подорож до Європи, прикрашала якусь ошайну пані на святах, а коли набридла їй_відправилась до секондхенду.
Кофтина здійснила довгу подорож кораблем серед інших речей, що волею долі змінювали власників і приплила до складу використаного одягу у українській Одесі. Потім вона поїхала фурою до Донецька, де довго висіла серед інших, терпляче чекаючи на нову власницю.
Дівчиною, яка звернула увагу на синю одежину, виявилась я. За два долари по смішному курсу домайданівських часів, я купила собі вишиту мрію.
Виступала на поетичних вечорах в ній. Вірші вдихнули нове життя у кофтину.
Речі обростають історіями.Тож моя вишиванка мала легенду.Ніби хтось з далеких родичів знайшов її у скрині будинку, який мали знести й побудувати скляну багатоповерхівку. Синя вишиванка не була проти легенди.Бо ж хто його знає, як насправді сталося?
Подорожі речей до нас можуть мать складний характер, помножений на обставини і міста.
В тій вишиванці я поїхала до Києва з мирного Донецьку,як виявилось, вже назавжди. Бо і той Київ, і той Донецьк лишились в минулому. Як і я та,минула.
У третій четверг травня Хрещатик був особливо прекрасним. Ми щойно вигнали яника зі його сворою і швидко будували нову країну.Україну мрії.
Вже русня боляче куснула нас за Крим, намагалась відкусити Донбас.
Але то піднесення, гордість за кожен крок бруківкою столиці назавжди в мені.Я просто гуляла, маючи гроші лише на дешеву каву й метро назад, до місця де живу прямо зараз у друзів, але то не лякало. Рідна земля обіцяла щастя і прекрасну долю всім нам. «Битва за свободу варта всіх випробувань», відчула я тоді. Білі, чорні, сині, червоні, зелені, сіні вишиванки були скрізь.
Серед свіжих листочків каштанів та під свічами оновлених дерев ми були гарні і щасливі, бо святкували нашу нову долю.
Хрещатик з Подолом, Труханів острів і Лавра, Голосіївський парк біля дому друзів, де тільки не носили мене ноги, які не знали втоми в той день.
За три дні мала повернутись до Донецька. План був простий: закінчити справи, забрати дочку й необхідні речі і їхати влаштовувати нове життя до Києва.
Я ще не знала: по приїзду зясую: моїх друзів активістів забрали до катівні проросійські бойовики. Я встигну завершити свою останню справу з роботи у нерухомості, переселю дружину викраденого друга. Моя доня відсвяткує свій останній день народження, 12 років, вдома з друзями.Я в синій індійській вишиванці дивом заберу новий паспорт без прописки.
Той факт, що немає адреси у документі, врятує життя моїм рідним.
Бо тижнем пізніше, після виборів президента й початку битви за аеропорт, і мене з другом заберуть до катівні.
Вишиванка щезне і почне своє нове життя десь у іншому місці.
Як і я після полону.
Тепер маю чорну з червоною вишивкою.
Вдячність синій вишиванці, що пережила зі мною важкий момент зміни світів нарешті виказана.
То й добре.