В українському законодавстві статус корінних народів мають автохтонні етнічні спільноти, які сформувалися на цій землі, мають самобутню культуру і не мають власного державотворення поза межами України.

Коли законопроєкт №15439 про перейменування топонімів у тимчасово окупованому Криму тільки-но вийшов у публічний простір, було цілком очевидно: фахові коментатори відреагують миттєво. Так і сталося.

На березі солоного Актаського озера височіє занедбаний бетонний скелет Кримської АЕС — монумент збанкрутілій совєтській утопії. Поруч розташоване місто Щолкіне, яке створювали як закритий технократичний рай для інженерів-ядерників.

Наша державна традиція має три чіткі епохи: середньовічну — Русь, ранньомодерну — Військо Запорозьке та новітню — Україну.
Проте цей вимір історично ширший — він охоплює й політичний досвід Кримського ханства.

Є така Крайова Рада Українців Криму (КРУК), громадська організація, що називає себе “інститутом самоорганізації української громади Криму”. З інститутом ще нехай, але незрозуміло, що вони мають під громадою. Але все по черзі.

Ми звикли бачити в грецьких назвах міст півдня України ознаку глибокої європейської традиції та зв'язку з колискою демократії. Але за вивісками “Нікополь”, “Мелітополь” чи “Севастополь” стоїть не історична тяглість, а імперська канцелярія кінця XVIII — початку XIX століття.

Державні ідеології часто створюють легітимізуючі історичні міти з випадкових фактів минулого, перетворюючи фрагментарні дані на фундамент власної величі. Одним із найбільш стійких та політизованих прикладів цієї маніпуляції є так зване Тмутороканське князівство.

Більшість текстів про Сюрґун, акт геноциду та насильницьке виселення кримських татар із Криму, починаються з цифр. Але трагедія 18 травня 1944 року — це не цифри.

Протягом десятиліть слово “автономія” в Україні викликало тривогу, асоціюючись із ризиком розколу держави. Проте досвід 2014 року показав: справжня загроза прийшла не від прагнення корінних народів до самовизначення, а від агресивного сусіда.

Історіографія зазвичай ставить крапку в історії Кримського ханства 1783 роком — моментом анексії півострова росією.
Проте де-юре та в політичній реальності того часу Кримське ханство не зникло миттєво, протягом наступного десятиліття воно продовжувало існувати у Буджаку.

Ханський палац у Бахчисараї називають єдиним свідком палацової культури Кримського ханства. Він дійсно символізує державну владу Ґераїв, проте насправді був лише ядром розгалуженої мережі резиденцій. Але чому з них усіх до нас дійшов тільки Хансарай?

Процес релігійної колонізації Криму російською імперією у XVIII–XIX століттях був не просто експансією, а складником стратегії легітимізації загарбань. Її мета полягала в тому, щоб представити Крим як “споконвічно російську” землю, стерши при цьому багатовікову спадщину.

Російська імперія вибудовувала свій культурний капітал, систематично привласнюючи геніїв підкорених народів. Так було й у Криму.

Кримське ханство значно перевищувало межі Кримського півострова, охоплюючи величезні степові простори Північного Причорномор'я між Дунаєм й Кубанню. Цей матеріал розкриває природу степових поселень, які функціонували переважно як опорні пункти для контролю кочових ногайських орд.

Під час громадського обговорення проєкту Постанови Верховної Ради України про перейменування населених пунктів Криму низка суб’єктів виступила із закликом вилучити з переліку на перейменування десятки назв, які, на їхню думку, не містять символіки російської імперської політики.

На відміну від нав'язаних пізніх імперських образів, справжніми символами Кєфє (Феодосії) є його архітектурні пам'ятки, які свідчать про багатовікове співіснування різних народів і релігій.

Ми пропонуємо два такі символи: мечеть Муфті-Джамі та вірменську церкву Сурб-Геворг.

Цей текст присвячений детальному дослідженню типології та функціональних особливостей населених пунктів ранньомодерного Криму (XV–XVIII століття), розкриваючи, як вони діяли в єдиній економічній системі на перехресті кочових традицій і міжнародної торгівлі.

"Біла пляма" на карті децентралізації України знаходиться у Криму. АР Крим та Севастополь залишаються єдиними двома регіонами, де не створено спроможних територіальних громад.

Аналізую цю запізнілу главу реформи, й пропоную конкретний план — проєкт 38 громад для Криму.

Раніше я вже писав широкий історичний огляд адміністративного поділу Криму в різні епохи. Тепер, зосереджуючись на одному з найбільш значущих і переломних періодів, детальніше розгляну адміністративно-територіальний поділ Криму часів пізнього Кримського ханства.

Попри свою нібито візуальну привабливість і беззаперечну впізнаваність як туристичного об'єкта, Ластівчине гніздо є символом російської імперської апропріації, який штучно затирає справжню багатошарову культурну та історичну ідентичність Криму, що належить його корінним народам.