Коваль чудових історій і шепіт дивних слів

У маленькому містечку чи то сільці, десь ген там на околиці світу жив собі один чоловік. Якого всі, хто знав про нього - називали Ковалем Чудових Історій. Його чудесна кузня слів стояла на самому краю світу мовчання. А дим із вогню слів, тихо з димаря піднімався до самого неба. Грайливо рухаючись, наче вінтажними сходинками, закручуючись у дивні візерунки піднімався вище й вище. Ходили чутки, що цей дим приносить із собою слова. З небес, там де люди ховають свої мрії та бажання. Й спустившись до грішної землі ці слова могли змінювати долі усього живого.

Сей коваль виявився не звичайним майстром. Замість заліза й сталі він кував чарівні історії, які могли змінити долю людини. Вдень коваль міг лагодити для господарських потреб плуги чи підковувати коней. Коли наставала ніченька, коли все навколо засинало, коваль працював із невидимим матеріалом - шепотом дивних слів. Говорили, що ці слова приходили до нього з іншого світу, де ночами світилося загадкове різнобарвне полум’я.

Багато людей відвідували майстра коваля, кожному потрібно було щось, якась річ для господарських потреб. Та мало хто приходив до коваля після заходу сонця. Одного вечора до кузні прийшла юна дівчина на ймення Мирослава. Сирітка, вона виросла серед байдужих до неї людей, дівчина марно шукала хоч крихту тепла. Її привела до Коваля легенда. Незнайома людина порадила сирітці відвідати майстра слів.
- ″Слова з його уст збуваються. Та знай, ціна завжди висока″.
- Ти справді можеш змінити долю? - запитала Мирослава, стоячи на порозі.
Коваль озирнувся на голос, побачив гостю, зупинив молот. Витерши руки підійшов до неї. Його погляд пронизував, наче він бачив найпотаємніші думки дівчини.
- Змінити долю? Кому? Для чого? Ні. Я можу лише розповісти історію, а решта залежить від тебе. Та пам’ятай: кожне слово, яке ти почуєш, має чудодійну силу.

Він запросив її до таємної нічної кузні, яка, як виявилося, зовсім не була звичайною. На полицях лежали книги, палітурки вигравали різними барвами. Слова крізь сторінки визираючи блищали, наче жарини в горні. В повітрі кружляли невидимі літери, перетворюючись у тихі мелодії розповідей. І кожен удар молота лунав, пресуючи з цього унікальні речення які перепліталися між собою формуючись в чудову історію. Крокуючи широким кроком, як крок невидимого велетня, до свідомості слухача.

- Розкажи мені історію, яка подарує мені щастя, - прошепотіла Мирослава.
Коваль кивнув. Він узяв аркуш паперу й почав вимовляти слова, які були схожі на подих вітру. Вони спліталися в явні образи, наповнювали кімнату теплим світлом.
... ... ...
- Була дівчина, яка не знала свого місця у світі, - почав він. - Але одного дня вона почула шепіт душі. Той шепіт привів її до істини: її доля не в тому, щоб знайти щастя, а щоб створити його самій...
... ... ...
Кожне слово, яке вимовляв Коваль, звучало, наче воно належало самому Всесвіту. У цей момент Мирослава побачила майбутнє: вона серед людей, які сміються, її руки створюють щось прекрасне, а серця її і людей сповнені теплом.
- Але щоб ця історія стала твоєю, - сказав Коваль, закінчуючи, - ти повинна віддати найцінніше.
- Що це? - запитала дівчина.
- Твій страх, - відповів він.
Мирослава вагалася, але нарешті погодилася. І коли вона вийшла з кузні, її серце було легшим, ніж будь-коли.

Коваль залишився на самоті, кинувши страх у вогонь. Мовчки дивився на полум'я оточений своїми історіями. Ніхто не знав, що кожна історія, яку він кував, була частиною з його власної душі. І чим більше він дарував людям чудес, тим менше залишалося його самого.
Одного разу, коли село прокинулося, кузня була порожньою. Коваля більше ніхто не бачив. Але вночі, якщо прислухатися до вітру, можна почути шепіт дивних слів, які змінюють долі. І легенда про Коваля Чудових Історій жива досі.

© авторський текст Tally Vi
Tally Vi