АрміяInform

Згодом він був розширений до окремого штурмового полку. За цей час військовослужбовці «Скелі» брали участь у контрнаступі на Харківщині, обороні Бахмута, Покровська, боях на Запоріжжі (Роботине), під Куп’янськом.
Станом на квітень 2026 року бійці полку працюють в дев’яти смугах відповідальності різних угруповань, корпусів, бригад. «Скеля» наразі є найбільшим штурмовим підрозділом у Збройних силах України.
Наприкінці березня штурмові підрозділи «Скелі» звітували, що зачистили населений пункт Міньківка на Краматорському напрямку. Це стратегічно важливий вузол на трасі Бахмут — Слов’янськ.
У Покровську пілоти FРV-дронів «Скелі» знищують логістику противника на підступах до міста. У Гришиному ліквідовують ворожу піхоту в укриттях та будинках, а в Удачному аеророзвідка виявила окупантів на території шахти.
Присутня «Скеля» і на Дніпропетровщині: коли росіяни намагалися інфільтруватися в Тернове, бійці полку знищили їх FРV та бомберами.
Піхотинцям «Скелі» доводиться тривалий час утримувати позиції. Наприклад, боєць з позивним «Голландець» тримав позицію 108 днів. А троє бійців «Скелі» 67 днів трималися в Покровську, знищивши близько 50 загарбників.
Кілька тижнів тому «Скеля» розповідала, як їхній боєць зайшов на 15 км у ворожий тил, щоб врятувати побратимів. Попри результат у справі знищення окупантів періодично довкола «Скелі» в соцмережах виникає чимало гострих дискусій: підрозділ демонізують, про «Скелю» говорять як про полк із жорстоким менеджментом, де порушуються права людини.
Разом з тим, нещодавно голлівудський актор Двейн «Скеля» Джонсон записав відео для бійців 425 ОШП, де звернувся до командира підрозділу Юрія Гаркавого, який має позивний «Скеля», та передав вітання всім хлопцям.
Що в полку кажуть на закиди про «жорсткий менеджмент»? Де підрозділ бере людей для поповнення і як із ними поводиться? Зрештою, яким бачать майбутнє «Скелі» в Силах оборони? Про все це і більше — в розмові з Костянтином Русановим (Немо), який у «Скелі» — з 2022 року.
Поки матеріал готувався до друку на «Главкомі», заступник командира 425 штурмового полку «Скеля» Русанов став командиром 210 батальйону безпілотних систем, що входить до складу «Скелі».
Пане Костянтине, розпочнімо із найсвіжішого скандалу, де згадується полк «Скеля». У мережі з’явилося відео з побиттям військовослужбовця 155-ї окремої механізованої бригади. Пишуть, що бив його солдат 425-го окремого штурмового полку. Справу розслідує ДБР, зловмисника затримали. Внесіть ясність: чий це військовослужбовець? Яке покарання він у вас понесе?
Щодо цього інциденту ситуація така: є потерпілий. Він живий, здоровий, при своєму розумі, у задовільному стані.
Є людина, яка скоїла цей злочин. Вона затримана. З нею можна спілкуватися, розмовляти, допитувати, проводити слідчі дії. Юридично він військовослужбовець 210 окремого батальйону безпілотних систем. Ми сприяли в його пошуках, коли він залишив військову частину.
Коли місяць тому я прийняв посаду командира 210 батальйону, я жодного разу з цим військовослужбовцем особисто не бачився, особистого спілкування з ним не було.
Я не знаю, що в нього було в голові. Задачі такої — побити бійця іншої бригади — йому точно не ставили, це протиправна дія.
Військові частини, які згадуються в цих подіях, всебічно надають допомогу і сприяють встановленню об’єктивної картини. Винні особи понесуть покарання згідно з чинним законодавством. Якщо виявиться, що цей військовослужбовець діяв за вказівкою якогось командира — буде відповідальність для того командира.
Але спекулювати на цих подіях не треба. Я бачу, що хочуть притягти за вуха 425 полк. Хтось прагне на цьому хайпонути, хтось переслідує політичні цілі. Деякі медіа, на жаль, не хочуть розбиратися в деталях. Адже без «Скелі» нікому ця історія не цікава…
Поговоримо більше про «Скелю». На яких напрямках фронту останнім часом виконують бойові завдання військовослужбовці «Скелі»?
Зараз полк працює в дев’яти смугах відповідальності різних угруповань, корпусів, бригад. Публічні напрямки, де виконуються завдання, думаю, можу озвучити, — Куп’янськ, Покровськ, Мирноград, Олександрівський напрямок.
Інші напрямки, де працює «Скеля» — не легші й не менш загрозливі. Працюємо там, де гаряче. Інколи нашої батальйонної тактичної групи було достатньо, щоб відновити позиції, які втрачені двома бригадами…
«Скеля» себе позиціонує як «найбільший штурмовий підрозділ» в Силах оборони України. Де полк бере людей?
Це не «Скеля» себе позиціонує, це факти, які не можна заперечувати. Де полк бере людей? Є певні процеси, які однакові для всіх підрозділів. Армія — це зріз суспільства. Тому «Скеля» бере до своїх лав різних людей, інколи займається вихованням чи перевихованням.
Перевихованням?
Так, у «Скелю» інколи потрапляють люди із різними залежностями та способом життя. Але згодом вони стають найвмотивованішими і найвдячнішими воїнами. Зараз це круті хлопці, якими можуть пишатися їхні рідні і в цілому країна.
Чи достатньо зараз людей для тієї кількості задач, яку виконує «Скеля»?
Якщо коротко: людей достатньо. Але людей продовжують приймати за розподіленням. Крім того, чимало військових з піхотних бригад ідуть у СЗЧ, щоб потрапити в «Скелю». Якось, пригадую, був запит від військового, каже: «Мені може загрожувати в’язниця в силу певних обставин… Можна я сяду, а ви мене потім до себе заберете як амністованого?» (усміхається).
Але всі хлопці, які служать в полку, пишаються шевроном «Скелі». А пишуть паскудства про полк ті, хто втік і тепер виправдовується.

Чи проводить «Скеля» на фондах свого полку БЗВП? Як би ви оцінили її якість?
Так, на базах полку запустили базову загальну військову підготовку. І навіть люди, які проходили БЗВП в інших навчальних центрах або військових частинах, все одно проходять навчальний курс, коли потрапляють у лави полку. До речі, зараз чимало досить відомих людей хочуть пройти підготовку саме на фондах «Скелі».
А результати підготовки ви бачите на полі бою. Як-то кажуть: всі цифри на табло. Рано чи пізно все стане публічним: де ми були, що ми робили, і якість підготовки в цьому контексті грає не останню роль.
На полігоні «Скелі» реально складно, бо в полку керуються принципом: чим більше поту людина проллє на полігоні — тим менше крові проллє на полі бою. Це аксіома. Так, підготовка складна. Вона побудована не на основі книжок, а на основі власного досвіду підрозділу.
Підрозділ постійно перебуває в активних подіях — і тому всі зміни на полі бою оперативно впроваджуються в підготовку; опрацьовуються різні варіанти протидії технологічним винаходам противника тощо.
Програма підготовки не може бути написана п’ять років назад і використовуватися донині, бо війна в 2022 і в 2026 роках — це зовсім різна війна. Тому управління полку вивчає та вдосконалює підготовку воїнів.
Наприклад, якщо є зміна в тактиці противника, то вже через два дні цей елемент з’являється в підготовці. Усі інструктори — хлопці, які пройшли бойовий шлях в підрозділі. У командирів різної ланки — теж бойовий шлях у лавах «Скелі». Тому є чудове розуміння причинно-наслідкового зв’язку щодо того, що треба включити в підготовку.
«Скеля» працює за таким принципом: є ситуація на полі бою — її вивчили та проаналізували, визначили, як можна протидіяти, і вже хлопці починають це впроваджувати. Час на реакцію — два дні, і це вже включається в програму підготовки.
З крайніх випадків: відбираються кейси зі стрімів полкових дронів і одразу їх передають на школу пілотів, щоб хлопці дивилися і могли використовувати в навчанні.
Під час навчання, наприклад, імітують атаку новобранців FРV-дроном, щоб їм було знайоме це відчуття, і вони мали відпрацьований алгоритм дій у аналогічних випадках вже не на полігоні, а на реальному полі бою.
У соцмережах триває багато гострих дискусій про «Скелю»: підрозділ демонізують; про «Скелю» кажуть, як про полк із жорстоким менеджментом, де порушуються права людини. На «Скелю» часто кажуть «м’ясники» і «полк Сирського». Що би ви відповіли на ці закиди?
А вам це нічого не нагадує?.. «Мясныє штурми»? «Пехотинцы Путина»? «Полки Сырского»? Знайома ж риторика?.. Мені здається, що ті, хто таке придумує, пише, поширює, працюють за однією методичкою. Це геть не проукраїнська позиція.
Мене дуже дратують дискусії про доречність штурмових військ у лавах ЗСУ, бо в них відчувається відверта спекуляція. Або коли починають коментувати дії військового керівництва люди, які не дотичні до війська й котрі не знають, що таке війна. Це абсурдно і смішно.

Закиди щодо «м’ясних підрозділів» — з тієї ж опери. Не можна ж так: кинути фразу в медіапростір, її починають обговорювати, і геть безпідставно.
По-перше, втрати в «Скелі» в рази менші, ніж приписують. По-друге, полк виконує завдання в підпорядкуванні інших підрозділів, тому часто командири «Скелі» не самі вирішують, що і як робити на полі бою, а отримують бойові розпорядження від того командира, в чиєму підпорядкуванні ми перебуваємо.
По-третє, розкажу випадок. Якось зранку мені дзвонить один офіцер і каже: «Там у вас втрати…». Ми починаємо розбиратися, а там наша ротно-тактична група передана в підпорядкування конкретного угруповання. Вони виписують бойові розпорядження, контролюють виконання, на них надходять позачергові донесення. І людина з цього угруповання телефонує мені й каже: «У вас втрати».
Тому я відповів, що це наших людей передали їм у підпорядкування, вони ж їм нарізають задачі, а коли дійшло до втрат — то з’ясовується, що втрати в «Скелі». Це ж нелогічно трошки, в таких випадках треба ініціювати перевірку, чому ж ті втрати сталися.
Але в будь-якому випадку втрати полку в рази менші від тих цифр, котрі поширюють у публічному просторі. Я жодного разу ще не почув хоч трохи наближену до реальності картину.
На темі втрат можна добряче спекулювати, не знаючи реальних цифр. Ті, хто справді зацікавлений у інформації щодо втрат полку, вже давно все порахували, приїздили чимало перевірок, і, повірте, в «Скелі» немає нічого критичного з приводу втрат у підрозділі. Показники невеликі. Враховуючи весь обсяг роботи, який покладений на полк, я б сказав, що втрати мінімальні.
Ба більше, через те, що за участю росіян створили таку штучну «страшилку» про «Скелю», її використовують і українські шахраї. Так, у соціальних мережах є чимало сторінок та телеграм-каналів, де шахраї відверто рекламують та продають можливість «відмазати» від мобілізації.
Чи побудована у «Скелі» (якщо так — як, на яких засадах) робота з військовим омбудсманом Ольгою Решетиловою та з родинами зниклих безвісти?
На всіх зустрічах, які ініціюють родини зниклих безвісти, представники полку присутні.
Так само і з офісом військового омбудсмена працюють постійно. Офіс виконує свою роботу. Вони дійсно переймаються правами військовослужбовців.
Коли Ольга Решетилова лише починала працювати, то в неї було чимало звернень щодо нашого полку. Я почав з нею комунікувати 24/7. І саме завдяки, в тому числі, пані Решетиловій, чимало моментів у полку покращуються та виправляються. І ми навіть сподіваємося, що з часом Ольга Решетилова буде згадувати полк «Скеля» як успіх. Це буде наша спільна історія успіху.
Але, зрештою, командир полку ухвалив рішення, що ми маємо бути відкриті до спілкування з офісом військового омбудсмена. І коли ми поспілкувалися ще більше, то зрозуміли, що це буде корисно, аби Ольга Олегівна нас навчила і щоб ми правильно будували наші процеси.
Ми ж народжувалися у війні і просто не знали, як побудувати роботу в контексті захисту прав військових. Наш підрозділ з маленького загону в 2022 році став найбільшим підрозділом Збройних сил України в 2026 році…
Для компромісу дуже важливо спілкуватися. Тому в нас почалася робота не тільки з офісом військового омбудсмана, а й з іншими організаціями. Ми почали їздити на зустрічі з родинами зниклих безвісти, не ігноруючи їхні прохання. Полк надає відповіді на всі скарги та запити. Командир створив відділ, який працює безпосередньо над цим.
Я особисто не раз їздив на ці зустрічі з родинами зниклих безвісти. Це ініціатива і управління, і командира полку. Адже загиблий військовий чи зниклий безвісти — все одно наш побратим. Я це постійно наголошую на зустрічах із рідними. Ми допоможемо, де зможемо. І навіть якщо треба приїхати допомогти обробити город — теж знайдемо можливість (усміхається).
Чи порозумілася зрештою «Скеля» із волонтером Сергієм Стерненком після його допису у соцмережах про втрату полком техніки? Адже військові полку у відповідь на його допис у соцмережах записували цілі відеозвернення.
Це питання вичерпане й закрите. Це вже політика…
Яким ви бачите майбутнє полку? Ходять чутки про масштабування, створення окремого корпусу тощо…
Полк залишиться полком. А буде він в складі корпусу чи якогось іншого угруповання — час покаже.
Якщо ж військово-політичне керівництво ухвалить рішення, що цей полк буде входити до складу корпусу чи ще якоїсь структури — «Скеля» виконає це рішення…
Командир зацікавлений в тому, щоб полк ставав більш технологічним. Він дуже добре володіє ситуацією і розуміє, що воювати треба засобами, а не людьми. Штурмові підрозділи — це необхідність на сьогоднішній день, але яку треба міняти.
Нещодавно голлівудський актор Двейн «Скеля» Джонсон записав відео для бійців 425-го окремого штурмового полку. Актор звернувся до командира підрозділу Юрія, який має позивний «Скеля», передав вітання всім хлопцям та побажав сили. І пообіцяв після перемоги зустрітися в залі для спільного тренування. Розкажіть, як записувалося це відео, як виникла ідея?
Ніхто з полку не знав про це відео заздалегідь. Але, як бачите, у «Скелі» є багато шанувальників та фанатів підрозділу — не тільки хейтерів. І є родини, які пишаються, що їхні рідні служать в цьому підрозділі. Всі хлопці носять шеврон з честю.

Про ініціативу із записом відео ми нічого не знали: ми так само всі все побачили вже після публікації. Нам було дуже приємно. Це був сюрприз. Ми спочатку навіть подумали, що відео згенероване штучним інтелектом. Але можемо запевнити, що жодної копійки на це звернення не було витрачено.
Це дійсно наші друзі звернулися напряму до актора; пояснили, хто ми, чому називаємося «Скелею», хто наш командир. І от з’явилось таке звернення.
Пане Костянтине, насамкінець розкажіть, будь ласка, як ви опинилися в Силах обороні та про свій бойовий досвід з 2022-го.
У цивільному житті я був бізнесменом. У 2022 році, як і всі нормальні чоловіки, встав і пішов до своїх. Дружина ще запитала: «До кого, хто ті свої?». Я відповів: «Хто теж прийде — ті і свої».
Сім’я — за кордон. Я — в добробат. Згодом познайомився з Юрієм Васильовичем (Гаркавим, командиром «Скелі» — ред.), і пишаюся тим, що я — один з тих, хто здавав іспит для того, щоб потрапити в «Скелю». Було багато кандидатів, і треба було довести, що ти справді готовий до цього.
З травня 2022 року я в цьому підрозділі. Починав із солдата-штурмовика.
Моє перше завдання в «Скелі» — евакуація тіла загиблого розвідника 93-ї бригади Олександра Фештриги, позивний «Сакура»… Ми тоді облітали дроном територію під Ізюмом, виявили, де було тіло. Треба було зайти і по-тихому забрати його. Коли виносили тіло, почався бій одразу в нас за спиною. Пам’ятаю всіх, хто брав участь в цій операції…

Напередодні, до речі, ми познайомилися з Олександром. Через два дні він загинув. Але що саме його тіло доведеться виносити, я дізнався вже на місці. Ми не знали, ким був той загиблий розвідник, чиє тіло ми евакуйовували… Згодом з’ясувалося, що він — досить відома особистість, спортсмен. Я ж спілкувався з ним просто за позивним — «Сенека». До речі, з нами на його евакуацію також ішов його командир.
Невдовзі була ще одна евакуація тіла загиблого. Теж звичайне завдання, не знав хто це. Лише пізніше в новинах побачив, що це відомий активіст з Києва Роман Ратушний.
У 2022-му я отримав поранення під Ізюмом, був тоді командиром групи. Два місяці я провів в шпиталі. Міг звільнитися зі ЗСУ за сімейними обставинами… Але подумав, що за що ж тоді загинули хлопці, якщо я зараз здамся?.. Для себе я ухвалив рішення воювати до перемоги.
Повернувся в стрій у підрозділ БПЛА, який щойно лише формувався. Маю технічну освіту, тому дуже швидко в цьому розібрався. Потім очолив взвод, роту. Згодом у полку вже був начальником групи безпілотних систем. Тобто, пройшов усі посади, які можна було «прощупати» з особовим складом. Хлопці зі «Скелі» досить добре всі мене знають.
Коли було найважче за весь цей час?..
Ховати побратимів. Доля будь-якого командира підрозділу, який виконує бойові задачі, — це дуже важка ноша. Говорити про це мені ще важче, ніж безпосередньо виконувати це.

За коментарем щодо результатів цих заходів та їх значення для України ми звернулися до голови Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександра Завітневича.— Що було предметом обговорення під час візитів до Норвегії та Фінляндії?Візит до Норвегії та Фінляндії відбувся на запрошення Консультативної місії ЄС в Україні. Серед норвезьких учасників зустрічей слід відзначити голову Комітету з нагляду за спецслужбами та голову Служби безпеки. Серед фінських учасників — секретаря Комітету з нагляду за розвідкою, Омбудсмена з питань розвідки, а також голову Служби безпеки і розвідки.На цих зустрічах домінувала тема демократичного цивільного нагляду за розвідувальними та спеціальними органами з детальним висвітленням досвіду європейських країн.— У чому особливість заходів, які відбувалися в Німеччині?Зустрічі в Німеччині відбулися на запрошення Женевського центру управління сектором безпеки (DСАF). Групу іноземних партнерів — фахівців у галузі управління сектором безпеки — очолював Рольф Вагнер, який є заступником директора Європейського центру з питань досліджень проблем безпеки імені Дж. Маршалла, головою Вищої консультативної ради «Консорціум заради миру». Серед низки питань центральне місце посіла проблематика щодо сучасного стану цивільного демократичного нагляду за розвідкою в Україні, його порівняння з тими стандартами, які притаманні європейським країнам. Досить змістовною з цього питання була інформація Нортаутас Статкус — омбудсмена з питань розвідки Литви.Головною особливістю заходів було те, що мали можливість не просто ознайомитися з європейськими засадами цивільного демократичного контролю над спецслужбами, але поспілкуватися з тими особами, які безпосередньо беруть у ньому участь.Загалом чи не найбільш цікавим був досвід країн Балтії, які після радянського періоду своєї історії за короткий період вибудували дієву систему, що повністю відповідає євроатлантичним критеріям.— Наскільки актуальним для України під час війни є європейський досвід нагляду за спецслужбами?Я б виділив кілька принципових моментів.Перше. Ми ведемо війну з російським агресором не лише за суверенітет і територіальну цілісність України. Ми захищаємо європейський цивілізаційний шлях розвитку, в основі якого — людина, її права і гідність. Ми розвиваємо нашу державу, в якій активне суспільство є повноцінним учасником державотворчих процесів, у тому числі у сфері контролю за правовим та ефективним функціонуванням спецслужб.Друге. Президент, уряд і парламент системно працюють над набуттям Україною членства в Європейському Союзі. Це не декларація намірів, а послідовна робота щодо відповідності критеріям членства. Одним з них є рівень демократичного цивільного контролю над сектором безпеки. Саме тому досвід Балтійських країн, Фінляндії та інших держав ЄС для нас важливий як орієнтир, як та модель, окремі елементи якої чи вона загалом може бути імплементована в Україні.Третє. Питання демократичного цивільного контролю не зникало з порядку денного комітету навіть в умовах воєнного стану. Інша справа, що воно не завжди публічне. У межах наших повноважень ми проводимо закриті засідання за участю керівників спецслужб, обговорюємо ефективність їх діяльності, використання ресурсів та пріоритети роботи.Водночас потрібно відверто сказати: повноваження нашого комітету в рази менші, ніж повноваження відповідних парламентських структур у країнах ЄС. Тому питання подальшого розвитку інституційної спроможності парламентського контролю в Україні є перспективним.— Часто слово «контроль» сприймається як прояв недовіри.Так, але в нашому випадку контроль — це не про недовіру. Це про демократичний баланс повноважень і відповідальності, баланс широких прав і суворої підзвітності спецслужб.Ми переконані, що війна завершиться справедливим миром. І вже сьогодні потрібно удосконалювати систему контролю з прицілом на повоєнний час. Демократичний цивільний контроль піднімає на найвищий рівень питання професійної відповідальності посадових осіб спецслужб — не лише в межах службової вертикалі, а й перед суспільством.Це також питання професійної культури та цінностей — як для чинних співробітників, так і для тих, хто прагне ними стати. Держава й надалі робитиме все для зміцнення сектору безпеки та створення належних умов для виконання завдань нашими спецслужбами. Але ці широкі повноваження мають бути врівноважені цілісною системою контролю, підзвітності щодо законності та ефективності діяльності спецслужб.Європейський досвід показує: демократичний цивільний контроль не послаблює суб’єкти сектору безпеки та оборони — він визначає чіткі правові «червоні лінії» професійної діяльності, запроваджує найвищі стандарти кадрової політики, нульову толерантність до зловживань.— Що з почутого на зустрічах з партнерами може бути впроваджено найближчим часом?Ми отримали значний масив інформації, який уже обговорюємо в комітеті та з колегами-депутатами. У центрі уваги такі напрацювання європейських країн:

розширений доступ парламентських комітетів до секретної інформації з діяльності спецслужб, право ініціювати перевірки, вимагати звітування про проведені операції та аналізувати співвідношення витрачених ресурсів і отриманих результатів;

функціонування спеціалізованого судового контролю за інвазивними заходами спецслужб;

посилення правового захисту кожного громадянина, зокрема забезпечення права отримувати інформацію щодо обґрунтованості дій спецслужб стосовно нього.

Тобто йдеться про багаторівневу систему контролю, яка виходить за межі суто парламентських механізмів і включає юридично уповноважені, незалежні та орієнтовані на права людини інституції чи суб’єкти.Хочу наголосити, що вивчення цих та інших питань здійснюється з урахуванням досвіду європейських країн щодо цілісної системи запобігання витоку таємної інформації, чіткої регламентації того рівня, до якого можуть мати доступ депутати, члени комітету, омбудсмен.Будь-які законодавчі зміни можливі лише після комплексного опрацювання цих та інших питань, обов’язково з врахуванням наших засад національної безпеки.Загалом, демократичний цивільний контроль ми розглядаємо як цементуючий елемент сучасної системи безпеки — основу довіри між суспільством і силовими структурами та важливий компонент стійкості держави в умовах війни.

В екстремальних умовах конфлікти іноді неминучі як між бійцями, так і між підрозділами, між командиром і особовим складом, навіть між військовим і самим собою. Але людина не втрачає себе на війні — вона втрачає себе в тиші, де ніхто її не чує…
Військова медіація — це спеціалізована модель діалогу і врегулювання конфліктів під час війни. Вона працює там, де слова важко підібрати: знімає напругу й мовчазний конфлікт, повертає контакт і людяність, перетворює претензії на діалог, відновлює довіру як основу боєздатності.
Військова медіація — це не про слабкість. Це про внутрішній фронт, де триває найважчий бій. Бій за людяність, за зв’язок, за сенс. Це інструмент, який працює поруч із бронею і зброєю, коли є той, хто вміє слухати й тримати лінію підтримки. Це про право сказати слово, яке не роз’єднує. Відчути емоцію, яка не ламає. Побачити не лише бійця, а й людину. Втомлений погляд вперше за довгий час мовчки каже: «Я ще є. І я не сам».
Злагодження підрозділів через техніки військової медіації — авторський напрям від Ольги Слюсаренко, що успішно апробований у різних підрозділах. Застосовуючи військову медіацію у форматі індивідуальних та групових сесій, консультацій, тренінгів, командних злагоджень і кризових переговорів, вона сприяла не лише врегулюванню багатьох конфліктних ситуацій, але й формуванню у військовослужбовців навичок ефективної комунікації, емоційної стійкості та здатності до конструктивного діалогу.
Години спільної роботи — і з втомленої групи поставала команда: з мотивацією, з опорою одне на одного, зі здатністю діяти навіть у темряві.
Тому військова медіація не просто злагоджує. Вона повертає силу бути разом.
Сьогодні науковець, юрист, адвокат, медіатор, викладач та автор навчально-наукових матеріалів із питань військової медіації Ольга Слюсаренко — гість АрміяІnfоrm.
Фото: Віталія Павленка / АрміяІnfоrm
— Ольго, як саме ви почали займатися військовою медіацією?
— Коли почалось повномасштабне вторгнення, вийшло так, що я з дитиною-немовлям поїхала з Києва до батьків у Полтавську область. Оскільки я вже мала досвід роботи застосування медіаційних компетенцій з військовими, чинний на той час очільник Лубенського РТЦК та СП залучив мене як фахівця-медіатора до роботи з мобілізованими, і ми почали співпрацю. Згодом, з однодумцями та РТЦК та СП, ми розгорнули волонтерську гуманітарну місію, створивши тренувальний табір «Бета Тактик». Я проводила колективну та індивідуальну медіаційну роботу з мобілізованими, командирами, спецпідрозділами, родинами військових, жінками-військовослужбовцями, ветеранами, пораненими тощо.
Ми хотіли дати мобілізованим бійцям навички конструктивного виходу з конфлікту. Бо бачили, як у перший день заїзду в тренувальний табір людей просто дратував новий побут — вони до нього не звикли. Адже всі різні — хтось був бізнесменом, хтось сантехніком, хтось менеджером, хтось військовим. Вони не могли між собою домовитися, бо в таборі їх роз’єднували елементарні речі.
Також ми побачили, як якісно змінюється весь тренувальний процес, злагодженість бійців та загалом їхнє відновлення та реабілітація, коли застосовуються тренінги з медіації.
Поступово під час медіаційної роботи я пробудовувала нові підходи та інструментарій, так з’явився новий дієвий авторський курс з військової медіації — це були кризові перемовини, потім індивідуальна і групова медіація, командні злагодження, профілактика конфліктів у підрозділах ЗСУ тощо.
Такі самі проблеми є й на передовій. І всі непорозуміння впливають на згуртованість підрозділу. Військові інтуїтивно хочуть домовлятися, але не мають інструментів. У бойових умовах один конфлікт може коштувати життя. Саме тому й виникла потреба створити навчально-практичний посібник з військової медіації.
За всі ці роки роботи із силовими структурами я вибудувала дієві військові медіаційні схеми роботи, також я проаналізувала всі подібні доступні міжнародні кейси, де спрацьовував інструментарій, схожий на військову медіацію. І виробила дієвий алгоритм, за яким люди самі можуть користуватися військовою медіацією. Він працює тільки тому, що була апробація на людях. Я бачила, як медіація діє у військовому середовищі.
Фото: Віталія Павленка / АрміяІnfоrm
— Чим військова медіація відрізняється від класичної?
— Військова медіація — це не просто набір технік чи форма розмови. Це цілісна система, що об’єднує правила, принципи, процедури, психологічні моделі, інструменти кризових перемовин і спеціальні компетенції, які дають змогу підтримувати боєздатність підрозділу через керовану комунікацію.
Є думка, що «армія — не місце для розмов». Але військова медіація — це не про поблажливість, а про чіткість, керованість, професійність. Вона не замінює наказ, а забезпечує його виконання без хаосу. Вона допомагає в ситуаціях, що виникають між військовослужбовцями і керівниками підрозділів чи взагалі між підрозділами, бо вони не вміють комунікувати. Це діалог, коли потрібна згуртованість підрозділу, а її немає.
Коли працюєш з пораненими, демобілізованими, людьми, що були в полоні, ти розумієш — їм потрібен діалог. Відсутній діалог часто й у сім’ях військовослужбовців, між батьками та мобілізованим, між дружиною і чоловіком, тому що ще вчора він не був військовослужбовцем, а батьки чи дружина ще не в силах цього сприйняти. У медіації, насамперед, потрібна стабілізація емоційного стану.
Військовий медіатор — це оператор комунікації, який знижує напругу, структурує хаос, повертає здатність чути, забезпечує домовленість, зберігає нейтральність. Важливо розуміти, що це не психолог, не капелан і не командир — це окрема професійна роль.
Також військова медіація — це новий освітній напрям, він має бути навіть із сертифікацією. У кожному підрозділі армії Ізраїлю, наприклад, обов’язково є військовий медіатор. Але вони не дають інформації про його функції, бо це військова таємниця. Окрім медіатора, в кожному їхньому підрозділі також є психолог. Окремо — капеланська служба теж. Тому я припускаю, що військовий медіатор у них працює тільки з конфліктами у військовому середовищі, а психолог дає якісь методики для вирішення особистих питань. Не знаю чому, але в нас військовослужбовці нерідко не сприймають поради психологів, не хочуть їх виконувати.
Фото: Віталія Павленка / АрміяІnfоrm
— Як можна використовувати інструменти медіації у війську?
— Сучасний боєць не лише воїн, а й член команди, оператор комунікацій, учасник складних взаємодій. Злагодженість прямо впливає на результат бою. Командири підрозділів звертаються найчастіше щодо злагодженості. І що б там не було, години роботи військового медіатора — і ми бачимо зовсім інший — вмотивований, згуртований підрозділ. Тому що медіація — це побачити в людині людину і дати їй право висловлювати свою думку. Військовослужбовці часто просто не можуть знайти можливості поговорити один з одним. А коли вони обговорюють проблеми, то згуртовуються, стають зовсім іншими людьми.
І головне, що рішення вони знаходять самостійно під час медіаційної процедури і саме ті, які підходять їм. Я лише веду діалог, даю правила, витримую процедуру і принципи. Я не маю права оцінки. Я — просто інструмент, який дає їм право бути такими, як вони є, право медіації. І вони починають давати це право собі, а потім побратимам. І це реально працює.
Є ще індивідуальна супервізія — це індивідуальна робота військового медіатора з військовослужбовцем. Кожен приходить зі своїм запитом. Хтось не може знайти порозуміння з командиром, хтось із підлеглим, хтось із дружиною, хтось із батьками, хтось із собою, бо із собою новим треба познайомитися, адже це вже нова реальність.
Окрема тема — це діалог із сім’єю загиблого військовослужбовця. У сім’ї загиблого бувають дуже сильні емоційні зриви, багато агресії. Побратими не знають, як стабілізувати ситуацію і як правильно вести себе в таких ситуаціях, як повідомити про втрату близьким. Вони ведуть себе, як завжди, але бачать, що це тільки погіршує ставлення до них. Командир, який приніс страшну звістку для близьких перший, уже назавжди залишається в пам’яті матері чи дружини винуватим в загибелі.
Медіаційні інструменти були б дієвими і в цих ситуаціях, тому цього необхідно навчити, бачу тенденцію, коли ці страшні звістки перекладають на капеланську службу — і це добре, адже капелан завжди присутній там, де багато болю і негативу.
Фото: Віталія Павленка / АрміяІnfоrm
— Як медіація може допомогти РТЦК та СП під час призову на військову службу?
— Співпрацюючи з РТЦК та СП, я була неодноразово запрошена для проведення медіаційних тренінгів як зі співробітниками, так і з мобілізованими. Так, на початку повномасштабного вторгнення під час тренінгу з військової медіації, обговорюючи різні питання, мобілізовані люди, ідучи захищати Батьківщину, ділилися думками про те, куди і чому вони йдуть. Я надавала їм медіаційний інструментарій. А медіація — це про людяність, розуміння, про свій внутрішній емоційний стан та відповідні навички.
У РТЦК та СП весь час напруга, а як її зняти? Тільки через висловлення і під час медіації я даю їм це право. Коли є фізична втома і багато думок, то людям важливо просто почати говорити. Коли вони починають говорити, то чують, що поруч у людей є такі самі побоювання. Коли я розповідала їм, що запрошений військовий медіатор — це представник їх інтересів від державної структури, бо держава хоче почути їх, — у них одразу змінювалось ставлення. Вони гомоніли та гуртувались, адже в залі хтось слухає їхні думки. Це не значить, що там не було агресії. Агресія була, але ж я порушувала питання: який ваш інтерес? А що було б, якби ви не мобілізувалися? Даю їм право помислити, зрозуміти процедуру, побачити ситуацію очима держави. Вони говорять позиціями, я перевожу на інтерес, намагаюся знайти спільну мову, допомагаю, якщо був конфлікт між ним і державою. Ми шукаємо спільний інтерес, а потім вибудовуємо інші. Це важко, але завжди спільний інтерес знаходиться. Вони теж його починають бачити.
Дуже цікаві осмислення, які самі люди озвучують. Вони говорять самі, я тільки ставлю запитання, витримую медіаційну процедуру. Побачивши спільний інтерес — вибудовують рішення: як краще діяти і як співпрацювати.
Після того тренінгу багато людей перевелись зі стрілецьких підрозділів у морську піхоту та десантні війська, де є більше динаміки та розвитку для бійця. Бо коли побоювання знімаються, проговорюються — напруження зникає.
Чесність обеззброює, правда лікує. І це справді працює, адже людство говорить різними мовами болю. Я пояснюю, який їхній особистий біль, який біль держави. Ми домовляємося мовою зрілості і гідності, бо ми всі потрапили в цю страшну ситуацію. І відбувається осмислення. Тому дуже багато людей після цієї зустрічі пішло в ті підрозділи, в які вони справді захотіли.
Випадково зустрічаючи за декілька років після тренінгу цих людей, я чую слова вдячності. Люди діляться тим, що на тренінгу з військової медіації здобули важливі навички і розуміння, передають мої контакти іншим побратимам. Дякують за мої медіаційні мотивуючі фрази, які їх тримають. У них є величезна вдячність. І не до мене, насправді. Вони розуміють, що хтось їм дав цього фахівця, значить їм хотіли допомогти.
Фото: Віталія Павленка / АрміяІnfоrm
— Ще одна серйозна тема — стосунки між чоловіками й жінками, якщо хтось один у війську. Багато сімей, на жаль, не витримало випробування війною…
— Люди, які були в мене на тренінгу з військової медіації, особливо в тренувальному таборі «Бета Тактик», назавжди пов’язані зі мною своєю долею. Будучи на похованні одного з хлопців, з яким проводила медіацію, познайомилась з його дружиною. Вона підійшла до мене і каже: «Ви медіатор? Знаєте, я вам вдячна за вашу роботу, адже у нас покращились стосунки завдяки вам. Мені чоловік дуже багато зміг пояснити». Вона мене ніколи не бачила, але якісь осмислення принесли до її дому лад.
Під час тренінгу з військової медіації ми проговорюємо, зокрема, як говорити з дружинами, як допомогти дружинам усвідомити, що вони тепер дружини військовослужбовців. Жінці треба познайомитись із собою, бо вона вже не дружина цивільної людини, в неї інший рівень відповідальності — дружина військового. Якісь потреби, які закривав чоловік чи вони спільно, змінились — це необхідно усвідомити. Вона не може чоловіка постійно «смикати» чи ображатися на нього.
Чому так багато розлучень? Бо це усвідомлення не прийшло, люди не проговорили це вголос. Часто сім’ї розпадаються, бо вона не може зрозуміти його потреби і переживання. Адже він не ділиться, приховує їх, щоб її не образити, вберегти від чогось. А їй треба почути про ці потреби, переживання, бо вона їх просто не усвідомлює. Вона перебуває в цивільному житті, і не розуміє, що він тільки що бачив жахіття війни… І з ним відбуваються психологічні трансформації. Вона йому розповідає про поламаний бойлер вдома і як це важко, а йому важко, бо він думає про чорні мішки. Але й їй важко зовсім по-іншому…
І от на цьому похованні дружина загиблого говорить зі мною з повагою, хоча їй дуже боляче. Вона проходить у цей момент через страшну життєву травмуючу подію. Але вона з вдячністю зустрічає мене, бо завдяки військовій медіації сім’я, за той час спілкування, який у них був після медіації, відчувала справжній емоційний зв’язок з батьком, і якість їхнього життя покращилась.
Він поїхав на війну, але на цьому відрізку життя після медіації вони почали якісніше спілкуватися між собою та дітьми. І його вибір, який він зробив на медіації, коли пішов служити в те місце, куди забажав, це був його осмислений вибір, він сам так вирішив. І сім’я тепер легше проходить через цю страшну втрату, бо вони знають і поважають його вибір. Вони це проговорили…

Наша розмова затрималася, бо спочатку до бригади приїхав Головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський, а потім комбригу доповідали про черговий бій його підлеглих. — Мої...

Так говорить підполковник поліції Василь Коряк, перший заступник командира зведеної бригади «Хижак» Департаменту патрульної поліції України. На війні він з 2015 року. Демобілізувався...