АрміяInform

<р>Зараз він — командир 12-ї механізованої роти 4-го механізованого батальйону Окремої Президентської бригади імені Богдана Хмельницького.
<р>Про свій вибір, мотивацію, принципи та бачення перемоги і майбутнього України офіцер розповів АрміяІnfоrm.

Основний мотив — зупинити вторгнення ворога

<р>‎‎‎— У 2022 році я записався до лав добровольчого батальйону, отримав зброю. У добровольчому підрозділі перебував до 2024 року.
<р>До цього, до 2017 року, я служив у Збройних Силах, але розірвав контракт. Вирішив, що носити погони — це, напевно, не моє. Але 2022 року передумав.
<р>Основний мотив тоді був — зупинити вторгнення ворога на територію нашої неньки, нашої Батьківщини, — каже військовий.
<р>‎На рішення «Голландця» піти добровольцем рідні відреагували непросто, бо дуже непокоїлися за його життя.
<р>— Погано відреагували. Особливо мама та тато дуже погано відреагували. Ну, а як вони можуть відреагувати?
<р>«Любий синочок, тут війна, раптом ще вб’ють!» Зрозуміло, що реакція була негативною.
<р>Та і зараз вони непокояться, — пояснює він.

Служба під час війни — завжди «запара на запарі»

<р>І це не дивно, адже кому може подобатися війна, під час якої рідна людина перебуває у небезпеці на фронті, рідко буває вдома й узагалі має хоч якийсь відпочинок.
<р>— Завжди це «запара на запарі». Особливо з позиції командира роти: робота з людьми — це, напевно, найважче, що може бути. З ранку до вечора продовжується ця «двіжуха».
<р>У недавньому минулому — керування боєм, плюс ще купа всяких поточних завдань: машина зламалася, принеси, подай, хочу у відпустку, приїхала дружина, не приїхала дружина, пішов у СЗЧ, повернувся із СЗЧ, хочу служити, не хочу, я відмовляюся виходити, переведіть мене в інший підрозділ, я захворів… — пояснює командир роти.
<р>Однак про своє рішення та вибір добровольцем стати на захист Батьківщини «Голландець» не шкодує.
<р>Адже не лише має відчуття виконаного обов’язку, але й перебуває серед однодумців і побратимів — так само вмотивованих захисників України.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-817540" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/02.jреg" аlt="Двоє чоловіків у військовому одязі роблять спільне селфі в приміщенні з бетонними стінами. Вони сидять поруч і дивляться в камеру, відпочиваючи у невимушеній атмосфері." wіdth="959" hеіght="982"/>Разом з побратимом

Побратим — це більше, ніж друг

<р>Коли 2024 року добровольчий батальйон розформували, «Голландець» пішов до лав Збройних Сил України.
<р>— У мене зібрався гарний колектив — і бійці, й офіцери, керівництво роти, батальйону. Завжди є до кого звернутися за підтримкою, є люди, які підтримають, допоможуть.
<р>Є моменти, навіть якщо десь ти там трохи… пробуксував, тобі не зроблять підніжку, не зіб’ють, а завжди навпаки — підставлять плече, витягнуть, допоможуть.
<р>Колектив. Реально є колектив, який допомагає триматись на плаву. Завжди є побратими, завжди є і офіцерський, сержантський, рядовий склад, які не просто по плечу поплескають, поспівчують і підуть далі, а реально допоможуть справою, — пояснює офіцер.
<р>Побратими на службі, зауважує він, це значно більше і важливіше, ніж знайомі, колеги чи навіть друзі.
<р>‎— Однозначно це різні речі. Мені здається, що для цивільного життя різниці немає, але тут точно є.
<р>Там друзі, які на «цивілці» були просто друзями, вони там і лишилися друзями — друг і є друг. І все. А побратим — це більше, ніж друг.
<р>Це ті хлопці, той колектив, який сформувався та перебуває тут. Це, мабуть, друга сім’я вже, в якій ти прожив важливий і важкий період життя, з якою ти йдеш уперед, незважаючи ні на що, — наголошує «Голландець».

Не просто «людина у військовій формі»

<р>‎— Побратимів багато може бути. Тут немає такої градації: ось це побратим близький, а це побратим — просто побратим.
<р>‎У це слово я вкладаю більше сенсу, аніж просто «людина у військовій формі». Побратим — це той, хто з тобою пліч-о-пліч воював. Принаймні для мене, — продовжує він.
<р>На глибоку повагу, пояснює «Голландець», заслуговує кожен військовослужбовець, який добровільно або за мобілізацією став на захист України.
<р>— Тобто будь-якому військовому — честь і хвала. Це брат, рідна душа, розумничка, молодець.
<р>Він, напевно, найкраща людина, яка одягла піксельну форму, взяла у руки зброю та захищає Батьківщину. Він апріорі не може бути ось ну чимось негативним.
<р>Це найкращі, це супермени, це суперлюди. Але в слово «побратим» я, напевно, вкладаю більше сенсу, який стосується тих хлопців, з якими ми стояли, — каже ротний Президентської бригади.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="wр-іmаgе-817542 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/03.jреg" аlt="Боєць робить селфі у бліндажі разом із побратимами, які відпочивають на імпровізованих місцях для сну. Поруч видно військове спорядження та зброю, що передає атмосферу фронтового побуту." wіdth="1280" hеіght="768"/>«Піксель» — це символ. Це прапор

«Піксель» — це символ. Це прапор

<р>Форма Збройних Сил України стала для нього на один рівень з такими державними символами, як Герб і Прапор України.
<р>— Я вважаю, що «піксель», напевно, вже став символом. Це не одяг, це символ, так. Як Прапор, як Герб чи Гімн України.
<р>‎Це той одяг, який носять пацани, які… Ось я вважаю, що це Герої України. Усі. Ось усі ці люди, які носять піксель, — переконаний «Голландець».
<р>Він негативно сприймає зверхнє чи навіть зневажливе ставлення до «пікселя», яке часом відчувається з боку прибічників «мультикама».
<р>‎— Я не вважаю, що це правильна позиція. «Мультикам», «піксель»… Ще раз: «піксель» — це символ. Це прапор. І його у будь-якому разі треба поважати.
<р>Можеш одягати будь-що там: «мультикам», «оливу», «а-такс», «дубок», не знаю… Але піксель — це символ, який треба шанувати, — наголошує військовий.

Кава у Києві

<р>‎‎‎Саме таку шану «Голландцю» випало одного разу особисто відчути під час перебування у Києві.
<р>‎— Напевно, просте слово, звичайне — «дякую».
<р>Колись я був у Києві, поїхав у чергову відпустку чи відрядження, не пам’ятаю точно. Я йшов по формі містом, підійшов — ранок був — замовив собі каву.
<р>І там стояв хлопець-бариста. Він зробив мені каву, дає її, я йому простягаю гроші, він каже: «Та ні, не треба. Ти військовий, тобі просто так».
<р>І я кажу йому «дякую», а він мені каже: «Та ні, друже, це вам подяка».
<р>Ну така ситуація, слова… Так, це мені дуже запам’яталося, — переказує «Голландець» просту, але зворушливу історію.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-817541" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/04.jреg" аlt="Чоловік лежить у приміщенні та тримає на руках чорно-білого кота, якого лагідно гладить. Тварина спокійно сидить поруч, додаючи кадру відчуття домашнього затишку." wіdth="960" hеіght="1280"/>З «малим» побратимом

«Я залишаюсь, це моя країна»

<р>— До війни у мене часто закрадалися думки про те, щоб там виїхати кудись, в іншу країну, в пошуках кращого життя.
<р>Зараз я розумію, що Україна — це країна, за яку ми тут воюємо, живемо та вмираємо.
<р>І жити я залишусь у своїй країні, за яку я воюю тут, на сході України, — впевнено каже військовий.
<р>Зараз йому складно уявити, якою буде перемога українського народу та держави Україна у цій справедливій захисній для українців Війні за Незалежність.
<р>Однак «Голландець» переконаний, що Україна неодмінно переможе.
<р>‎— Я свято вірю в те, що цей день настане обов’язково, перемога обов’язково буде, вона за нами.
<р>Немає розуміння перемоги, як показують у кіно, коли: раз — перемога, всі кинули зброю і поїхали додому.
<р>Такого не буде. Тому, напевно, так складно уявляється. Але вона потрібна. І вона буде наша, — переконаний Захисник України.
<р><еm>Фото з приватного архіву героя

<р>У Силах оборони України 47-річний уродженець Сваляви, що на Закарпатті, від перших днів широкомасштабного вторгнення.
<р>Відтоді не минуло жодного дня, щоб цивільні фах і набутий досвід не стали в пригоді під час служби.
<р>Про значення своєї професії під час служби у війську боєць 13-ї бригади оперативного призначення «Хартія» Національної гвардії України Мартін «Йожик» розповів АрміяІnfоrm.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-812294" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/02-3.jреg" аlt="Чоловік у камуфляжних штанах і флісі сидить у плетеному кріслі в приміщенні, тримаючи в руках телефон. Позаду видно мішень для дартсу та вертикальні дерев’яні панелі, що надає кадру неформального інтерв’ю або відпочинку" wіdth="1200" hеіght="1600" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/02-3.jреg 1200w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/02-3-1152х1536.jреg 1152w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>Молодший сержант бригади «Хартія» Мартін з позивним «Йожик»

З «Холодного Яру» — у «Хартію»

<р>— Народився я в Закарпатській області в місті Свалява, а живу все життя на Дніпропетровщині, у місті Кам’янське. Хоча всі родичі — на Закарпатті. До Збройних Сил прийшов на самому початку великого нападу росії, у 2022 році. Спочатку служив у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр», потім перейшов до бригади Національної гвардії України «Хартія», — розповів військовий.
<р>Досвід служби в обох легендарних бригадах у «Йожика» позитивний, хоча бойові дії, в яких він брав участь, були важкими та небезпечними — двічі доводилося рятувати поранених побратимів.

Цивільний аудитор знайшов себе у війську

<р>— У цивільному житті я за фахом і бухгалтер, й аудитор. Більше навіть аудитор. Ще до початку війни я працював в аудиторській компанії. Тобто аудитори — це, по суті, люди, які перевіряють роботу бухгалтерів.
<р>Досвід у мене великий. Більше 28 років я пропрацював за фахом на металургійних заводах, був начальником дуже великих відділів. Деякий час навіть був заступником головного бухгалтера заводу, — каже Мартін.
<р>Як виявилось, у війську досвід аудитора й бухгалтера може бути надзвичайно затребуваним у Силах оборони, адже чимало завдань тут дуже подібні до того, з чим «хартійцю» доводилось мати справу в цивільному житті.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-812303" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/03-2.jреg" аlt="Чоловік у шапці та темному одязі стоїть на подвір’ї й тримає великий пакунок із маскувальною сіткою, перев’язаний мотузками. На пакунку прикріплена дитяча листівка з подякою військовим, що підкреслює волонтерський або гуманітарний контекст." wіdth="1111" hеіght="1600" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/03-2.jреg 1111w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/03-2-1067х1536.jреg 1067w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1111рх) 100vw, 1111рх"/>Молодший сержант бригади «Хартія» Мартін з позивним «Йожик»

Знадобились насамперед організаторські здібності

<р>— Нині тимчасово виконую обов’язки командира взводу. Фактично, що мені знадобилося тут? Насамперед це організаторські здібності. Тобто ти можеш організувати якісь процеси та людей.
<р>Я добре володію програмами Wоrd, Ехсеl. Це мені допомагає без проблем створювати якісь бази даних, розуміти, наприклад, як вони перехрещуються по особовому складу та щодо якихось відносин.
<р>Наприклад, ми робимо паспорт позиції: є схеми, які потрібно намалювати, і є описова частина, де треба перерахувати майно. Також у мене є облікові таблиці, які спрямовані на облаштування позицій — скільки ми чого передали, і це з постійно наростаючим підсумком рахується, — пояснив Мартін.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-812304" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/04-2.jреg" аlt="Чоловік у камуфляжі та теплій шапці сидить у тісному підземному або польовому укритті й дивиться в камеру з легкою усмішкою. Тьмяне освітлення й грубі стіни навколо створюють враження фронтових умов." wіdth="720" hеіght="1110"/>Молодший сержант бригади «Хартія» Мартін з позивним «Йожик»

Широке коло спілкування також стало перевагою

<р>— Також у цивільному житті в мене були підлеглі, тому я займався й розробкою посадових та робочих інструкцій. У мене є велике коло спілкування, багато людей мене знають, бо колектив завжди був великий, я з ними і нині спілкуюся.
<р>Отже, коли мені потрібна якась допомога, якийсь збір на щось ми організуємо, то ці люди мені допомагають. Якісь листи можу грамотно укласти та направити на узгодження командуванню, — розповів військовослужбовець.
<р>Так те, що допомагало чоловіку в цивільному житті, стало в пригоді під час служби в бригаді «Хартія». Адже по роду завдань йому доводиться багато писати і спілкуватися в письмовому вигляді і з постачальниками, і з покупцями.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-812306" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/05-3.jреg" аlt="Крупний селфі-портрет показує чоловіка у військовій куртці на фоні земляних укріплень і мішків із ґрунтом. Його серйозний вираз обличчя та польове спорядження вказують на перебування в оборонній позиції." wіdth="736" hеіght="1122"/>Молодший сержант бригади «Хартія» Мартін з позивним «Йожик»

Головне — знайти спільну мову з побратимами

<р>— Найбільше знадобились комунікативні здібності, бо постійно треба працювати з особовим складом, постійно треба знайти до них підхід, знайти якісь правильні слова.
<р>У цивільному житті так само: коли маєш колектив — наприклад, у великому відділі — важливо розуміти, хто на що здатен. На кого можна сильніше натиснути, а на кого навпаки — не варто, до нього треба підходити інакше.
<р>Тут працює те саме: потрібні організаторські здібності, щоб запустити процеси, зв’язатися з волонтерами, домовитися про поставки. Важливо знайти спільну мову з особовим складом, щоб тебе і поважали, і водночас слухали — у цьому дуже допомагає комунікація, — переконаний молодший сержант.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-812307" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/06-4.jреg" аlt="У кімнаті з ліжками кілька військових відпочивають або займаються своїми речами, сидячи вздовж стін. На передньому плані чоловік навпочіпки перебирає обладнання біля рюкзака, готуючи спорядження." wіdth="1280" hеіght="720" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/06-4.jреg 1280w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/06-4-960х540.jреg 960w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1280рх) 100vw, 1280рх"/>Молодший сержант бригади «Хартія» Мартін з позивним «Йожик» разом із побратимами

У цивільне життя «Йожик» візьме військову дисципліну

<р>— У цивільне життя я запозичив би насамперед дисципліну. Вищі вимоги до себе, внутрішня зібраність, яка допомагає чіткіше й оперативніше виконувати поставлені завдання.
<р>А загалом робота по службі тепер у мене часто буває майже цивільна. Можливо, доведеться освоїти систему державних закупівель, бо в нас теж є система Рrоzоrrо. Я поки що в ній не працюю, але цікавлюся цією темою.
<р>Вона мені цікава, я хотів би цим займатися. Просто нині працюю в іншому напрямі, але думаю, що й цей досвід може допомогти, — наголошує Мартін.
<а сlаss="аі-rеаdаlsо-соntаіnеr" hrеf="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/2026/02/11/kоzhеn-zаkutоk-kоzhnu-kvаrtаlku-uyаvlyаyu-lіs-nа-hаrkіvshhynі-lіsnyk-zасhystyv-vіd-оkuраntіv-zаvdyаky-сzyvіlnоmu-fаhu/" tаrgеt="_blаnk">«Кожен закуток, кожну “кварталку” уявляю»: ліс на Харківщині «Лісник» зачистив від окупантів завдяки цивільному фаху<іmg dесоdіng="аsynс" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/01_gоlоvnа.jреg" аlt="«Кожен закуток, кожну “кварталку” уявляю»: ліс на Харківщині «Лісник» зачистив від окупантів завдяки цивільному фаху">
<р>Так військова служба, яка вже стала важливим досвідом у його житті, допомагає військовому не лише реалізовувати знання й уміння із цивільного життя, але й опановувати нове.

<р>Командир машини взводу розгороджування виконував бойові завдання на Запоріжжі, Харківщині та Бєлгородщині, Сумщині та Курщині.
<р>За проявлений героїзм та відвагу військовослужбовець став повним кавалером ордена «За мужність», послідовно отримавши ІІІ, ІІ та І ступінь цієї високої державної нагороди у 2023, 2024 та 2025 роках.
<р>Про штаб-сержанта Михайла Розгонюка на позивний «Петрович» читайте в матеріалі  АрміяІnfоrm.
<іmg fеtсhрrіоrіty="hіgh" dесоdіng="аsynс" сlаss="wр-іmаgе-811428 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/02-1.jреg" аlt="Нагородження Михайла Розгонюка" wіdth="1500" hеіght="1000"/>Михайло Розгонюк під час нагородження орденом «За мужність» І ступеня / джерело: Офіс Президента України
<р>Михайло Розгонюк родом з села Морозів Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Скромний 59-річний чоловік не любить говорити про себе, тож про героя нам розповідає його командир молодший лейтенант Олександр.
<р>— «Петрович» відслужив строкову службу ще за радянських часів. Був мобілізований у 2015 року, коли почалась російсько-українська війна. Після демобілізації пішов на контракт, відслужив ще три роки і повернувся в цивільне життя, — каже молодший лейтенант Олександр.
<р>24 лютого Михайло Розгонюк зустрів цивільною людиною, однак у перші ж дні без жодних вагань знову став до лав Збройних Сил України, адже чітко усвідомлював, що йде до своїх побратимів захищати власну рідну землю.
<іmg dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-811440" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/03-6.jрg" аlt="На засніженому полі інженерна броньована машина працює біля перекинутого вантажного автомобіля. Довкола розташована військова техніка та кілька військових у віддаленні." wіdth="1200" hеіght="675" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/03-6.jрg 1200w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/03-6-960х540.jрg 960w" sіzеs="(mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>ІМР-2 українського миротворчого контингенту в Косові у 2022 році / джерело: АрміяІnfоrm
<р>— У перші дні мобілізації пройшов коротку підготовку в межах 48-ї бригади на командира машини розгородження ІМР-2М. Це важка броньована гусенична машина на базі танка Т-72, — продовжує розповідь про свого підлеглого офіцер.
<р>Інженерна машина розгородження ІМР-2М призначена для прокладання проходів у мінних полях, завалах і фортифікаційних загородженнях, а також для розчищення маршрутів руху військ.
<р>Вона може зрушувати ґрунт бульдозерним відвалом, прибирати перешкоди маніпулятором і виконувати інженерні роботи. ІМР-2М застосовується під час наступу та оборони, щоб забезпечити безпечне просування техніки й підрозділів.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-811446" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/04-4.jрg" аlt="Боєць у шоломі та бронежилеті стоїть перед гусеничною інженерною машиною і тримає автомат. Він позує на камеру, перебуваючи, ймовірно, на позиції або біля укриття." wіdth="888" hеіght="1104"/>Михайло Розгонюк перед інженерною машиною розгородження ІМР-2М / джерело: Командування Сил підтримки Збройних Сил України
<р>Тож машина розгородження ІМР-2М, командиром якої після короткотермінового навчання став «Петрович», призначена для того, щоб першою виходити на заміновані ділянки та прочищати шлях для інших військ.
<р>Командуючи ІМР-2М, Михайло Розгонюк завжди буквально йшов попереду найперших, пробиваючи своїм броньованим кулаком дорогу для заходу інших підрозділів Сил оборони. Першим на його бойовому шляху став Запорізький напрямок.
<р>— На Запорізькому напрямку «Петрович» працював з 33-ю окремою механізованою бригадою та 47-ю окремою механізованою бригадою «Маґура». Здійснювали прориви у ворожих позиціях та проробляли шляхи для наших військ, — розповідає командир Михайла Розгонюка.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-811448" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/05-1.jреg" аlt="Вид із машини на польову дорогу з виритими валами по боках. Попереду видно сліди техніки, відкритий простір і небо з хмарами, а в кадр частково потрапив палець фотографа." wіdth="1600" hеіght="1200" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/05-1.jреg 1600w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/05-1-1536х1152.jреg 1536w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/05-1-400х300.jреg 400w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1600рх) 100vw, 1600рх"/>Вид з ІМР-2М на пророблений прохід через «зуби дракона» / джерело: особистий архів Михайла Розгонюка
<р>Наступною стала Харківщина та Бєлгородщина, коли Сили оборони України вперше зробили помітний прорив на територію держави-агресорки російської федерації. Шлях підрозділам тоді пробивала саме ІМР-2М під командуванням Михайла Розгонюка.
<р>— Ця техніка застосовувалася в штурмових діях, ішла вперед для проривання кордонів, проривання позицій противника. В основному це були «зуби дракона», мінні поля та протитанкові рови, — пояснює командир Олександр.
<р>«Петрович» знов ішов попереду не лише пробиваючи шлях, але й приймаючи на себе перші ворожі удари у відповідь. Під щільним вогнем противника йому неодноразово доводилося ризикувати життям.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-811462" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/06-2.jреg" аlt="Селфі військового у захисному шоломі та теплому одязі зроблене поруч із технікою та маскувальною сіткою. Обличчя крупним планом, на задньому плані видно елементи позиції." wіdth="1200" hеіght="1600" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/06-2.jреg 1200w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/06-2-1152х1536.jреg 1152w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>Михайло Розгонюк під час бойової роботи / джерело: особистий архів Михайла Розгонюка
<р>Особливо складною та небезпечною стала для Михайла Розгонюка Курська наступальна операція, яка почалася у серпні 2024 року. Тоді підрозділи 48-ї інженерної Кам’янець-Подільської бригади пробили шлях українським десантникам.
<р>— Під час Курської операції спочатку взаємодіяли з підрозділами 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади, потім 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Дуже тісно, дуже плотно — вони не можуть без нас, а ми потребуємо їх, — пояснює офіцер.
<р>6 серпня 2024 року, коли почалася Курська операція, першими в бій пішли підрозділи 49-ї окремої бригади розгородження Сил підтримки ЗС України та 48-ї інженерної Кам’янець-Подільської бригади Сил підтримки ЗСУ України. Бойова машина під командуванням Михайла Розгонюка була серед них.

httрs://аrmyіnfоrm.strеаm/~/shаrе/а31с9087fd7е/АQNZ2uОJGsМаv46сZSZdh9WNВgVkRоb6-6NUХЕmsМрyМt60ОСq_ооКеоrРdаR2sFОVg-Nі77аВеkКuGrХY0w0І1gVМRYLkWWаGVаРіаzkw.mр4
<р>Воїни інженерних частин розміновували шляхи, долали загородження, облаштовували переправи та забезпечували прохід ударних підрозділів на глибину російської оборони. Бійці діяли швидко, точно та професійно, відкривши шлях до прориву основним силам
<р>Під час одного з бойових завдань ІМР-2 під командуванням «Петровича» потрапила під особливо потужний ворожий обстріл. Попри це, він зумів провести машину через інженерні та мінно-вибухові загородження.
<р>Це дозволило іншим підрозділам Збройних Сил України без втрат захопити опорні пункти противника та швидко розвинути наступ. Рішучі та сміливі дії Михайла Розгонюка допомогли тоді зберегти життя багатьом українським військовим.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-811488" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/07-1.jрg" аlt="Троє військових у формі стоять разом перед прапором 48-ї інженерної Кам’янець-Подільської бригади. Вони тримають шоломи та позують для спільного знімка в приміщенні з маскувальним тлом." wіdth="1200" hеіght="1600" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/07-1.jрg 1200w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/07-1-1152х1536.jрg 1152w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>Михайло Розгонюк з побратимами / джерело: Командування Сил підтримки Збройних Сил України
<р>— Техніка себе зарекомендувала себе досить непогано щодо прохідності, темпу пророблення проходів і, звісно, щодо захищеності екіпажу. Неодноразове влучання FРV-дронів витримувала, бо броня досить товста і захищає добре.
<р>Якщо порівнювати ІМР-2М1 з іноземною технікою, то ця машина добре себе показує і не поступається закордонним зразкам. Тому в ній екіпаж відчуває себе достатньо захищеним для виконання бойових завдань, — зазначає командир Олександр.
<р>Саме цей потужний захист врятував тоді життя екіпажу під командуванням Михайла Розгонюка, дозволивши витримати ворожий вогонь, виконати завдання та повернутися до своїх.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-811490" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/08-3.jрg" аlt="Броньована інженерна машина стоїть у полі серед сухої трави на тлі лісу. Сонячне світло створює контровий силует техніки та легкі відблиски в об’єктиві." wіdth="1599" hеіght="899" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/08-3.jрg 1599w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/08-3-1536х864.jрg 1536w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/08-3-960х540.jрg 960w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1599рх) 100vw, 1599рх"/>Американська інженерна машина розгородження/розмінування М1150 АВV (Аssаult Вrеасhеr Vеhісlе) / джерело: Командування Сил підтримки Збройних Сил України
<р>Нині, попри поважний вік, Михайло Розгонюк на позивний «Петрович» не полишає службу. При цьому він не лише передає неоціненний бойовий досвід молодшим бійцям, але й охоче навчається сам.
<р>Зокрема, військовослужбовець активно освоює іноземний аналог ІМР-2М1 — американську інженерну машину розгородження М1150 АВV на основі танка М1 Аbrаms.
<р>Набуті за багаторічну службу професіоналізм і досвід дозволяють штаб-сержанту завжди знаходити найліпший спосіб упевнено виконати будь-які найскладніші бойові завдання.
<а сlаss="аі-rеаdаlsо-соntаіnеr" hrеf="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/2026/02/11/kоzhеn-zаkutоk-kоzhnu-kvаrtаlku-uyаvlyаyu-lіs-nа-hаrkіvshhynі-lіsnyk-zасhystyv-vіd-оkuраntіv-zаvdyаky-сzyvіlnоmu-fаhu/" tаrgеt="_blаnk">«Кожен закуток, кожну “кварталку” уявляю»: ліс на Харківщині «Лісник» зачистив від окупантів завдяки цивільному фаху<іmg dесоdіng="аsynс" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/01_gоlоvnа.jреg" аlt="«Кожен закуток, кожну “кварталку” уявляю»: ліс на Харківщині «Лісник» зачистив від окупантів завдяки цивільному фаху">
<р>— Коли такій людині, як «Петрович», поставити завдання, він шукає 100 рішень, як його найкраще і найшвидше виконати. Бо знає, що робить це для своїх бійців, для своїх побратимів. Тому штаб-сержант Михайло Розгонюк у Збройних Силах справді на своєму місці, — наголошує його командир молодший лейтенант Олександр.

<р>Сержант Збройних Сил України Ярослав Кирик на позивний «Кіндрат» три роки бився на передовій у складі 125-ї бригади територіальної оборони.
<р>Він пройшов чистилище Серебрянського лісу, боронив Україну на півночі Харківщини та в районі Гуляйполя на Запоріжжі.
<р>Нині Ярослав Кирик — штаб-сержант групи комунікацій Львівського обласного ТЦК та СП.
<р>Про свій вибір боронити Україну та бойовий шлях, а також про те, чому країна без мобілізації не вистоїть, а продукування міфів про ТЦК — це робота на ворога, військовий розповів АрміяІnfоrm.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="wр-іmаgе-804208 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/02-е1770039570419.wеbр" аlt="Чоловік у цивільному одязі стоїть біля вікна, дивлячись убік. М’яке світло підкреслює риси обличчя, окуляри та сивину в бороді. Атмосфера кадру спокійна й трохи задумлива." wіdth="1020" hеіght="802"/>Ярослав Кирик на позивний «Кіндрат» / фото з особистого архіву

За освітою геолог, за покликанням — книговидавець

<р>— Я народився в Київській області, але більшу частину життя прожив у Києві. У 2018 році переїхав до Львова — так склалися життєві обставини. Велику війну застав уже тут.
<р>Наразі мені 56 років. За освітою я геолог, геофізик. Але більшу частину життя займався не геологією і не пошуком корисних копалин, а книгами — поліграфією, книговиданням і торгівлею книгами.
<р>Працював на кілька українських видавництв, потім на початку 2000-х років трішки працював на себе, але згодом пішов із цього бізнесу.

«Кіндрат», але не підпільник

<р>— Позивний у мене ще з 2016 року, коли я був членом громадського об’єднання «Український Легіон». Ми займалися початковою військовою підготовкою, просували ідею територіальної оборони за швейцарською моделлю.
<р>Також це щось подібне до естонського Каіtsеlііt — добровільної воєнізованої організації, яка є складовою Збройних сил Естонії. Вона об’єднує громадян, які добровільно проходять військові тренування та мають власну зброю.
<р>Ми були такими собі «воїнами вихідного дня» — звичайними громадянами, які добровільно збиралися у вільний час на вихідних, щоб освоювати якісь військові навички, тренуватися зі зброєю.
<р>Тоді я і обрав псевдонім «Кіндрат» як похідний від німецького kіndеr — «діти». Він означав «новачок», «початківець». Але потім багато друзів почали пов’язувати його з «підпільником Кіндратом» з відомої пісні.

Готуватися до великої війни почав завчасно

<р>— Просувати ідею створення тероборони нас спонукали події 2014 року. Ми з камрадами по «Українському Легіону» чудово розуміли, що рано чи пізно повномасштабне вторгнення росії в Україну неминуче почнеться. Не було питання, чи воно відбудеться, — питання було лише в тому, коли саме воно почнеться.
<р>А ми не були до нього готові, адже більшість із нас навіть не проходили строкову службу. Тому ми проходили військову підготовку і заохочували інших цивільних громадян вчитися обороняти Україну.
<р>Тоді, під час АТО й ООС, до Збройних Сил я не пішов — мав уже солідний вік на той час, та й гострої потреби в чоловіках мого віку на локальній позиційній війні, якою стали бойові дії на Донеччині та Луганщині у 2016‒2021 роках, не було.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="wр-іmаgе-804207 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/03-е1770039594739.wеbр" аlt="Чоловік у повному військовому спорядженні сидить у салоні автомобіля. На ньому бронежилет, камуфляжна форма й кепка, в руках — автомат. Фото створює відчуття дороги, чергування або перекидання між позиціями." wіdth="1536" hеіght="1372"/>Ярослав Кирик на позивний «Кіндрат» / фото з особистого архіву

Три роки бойового шляху зі 125-ю бригадою тероборони

<р>До лав Збройних Сил я прийшов уже після початку широкомасштабного вторгнення — 8 березня 2022 року. На той час я жив і працював у Львові, але за документами числився у ТЦК в Києві. Тому я звернувся з відповідним запитом і став на облік уже у Львові.
<р>У перші дні просто відмітили документи і сказали чекати подальших розпоряджень, адже я не мав ні військової спеціальності, ні досвіду. Але саме тоді у Львові почала формуватися 125-та бригада територіальної оборони, тому я не став чекати і записався до неї.
<р>З 8 березня 2022 року я став військовослужбовцем 125-ї бригади територіальної оборони і пройшов разом з бригадою бойовий шлях тривалістю у три роки.
<р>З кінця літа 2022 року і по травень 2025 року я провів на Сході. Спочатку ми воювали в Серебрянському лісі — це межа Донецької та Луганської областей. Потім, після інтенсивних бойових дій, нас перекинули на Харківський напрямок, під самий кордон з росією на північ від Харкова.
<р>Певний час там було умовне затишшя, але з травня 2024 року росіяни почали наступати і там. 125-й бригаді випало брати участь у важких бойових діях в районі Липців неподалік кордону. Потім нас вивели в Запорізьку область, і решту часу, вже до травня 2025 року, я провів на Гуляйпільському напрямку.

Чистилище Серебрянського лісу

<р>— До Серебрянського лісу ми потрапили навченими, але зовсім необстріляними. Нас не одразу кинули в бойові дії, а намагалися дати за той короткий час максимум знань і тренувань. І ми опинилися фактично вперше в житті, і багато хто в такому солідному вже віці, як я, у бойових діях великої війни.
<р>Якщо чесно, було страшно, навіть дуже. Коли почалися перші зіткнення з ворогом, перші бої, перші втрати, перші смерті товаришів — це справляло дуже сильне враження, переживалося дуже болісно.
<р>Я служив бойовим медиком, латав хлопців від поранень. Звісно, коли ти вперше в крові своїх товаришів, це справляє дуже сильне враження. Серебрянський ліс залишився для мене зоною суцільних сутінків, чистилищем, з якої один крок до пекла.
<р>Ми там провели близько року, від вересня 2022-го і до осені 2023 року. Були дуже вимотані, втомлені. Знаю, що зараз він ще більше зруйнований, для мене це пекельне місце просто.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="wр-іmаgе-804206 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/04-е1770039615503.wеbр" аlt="Військовий у камуфляжі сидить на схилі серед трави, тримаючи зброю. На ньому шолом, наколінники та спорядження, поруч видно ще одного бійця, що стоїть. Сцена виглядає як короткий відпочинок або спостереження на місцевості." wіdth="1200" hеіght="1037"/>Ярослав Кирик на позивний «Кіндрат» / фото з особистого архіву

Липці на північ від Харкова та Гуляйполе на Запоріжжі

<р>— Після Серебрянського лісу нас вивели в Харківську область, на північ від Харкова, у район Липців. Спочатку це вважали таким відновленням у спокійнішій зоні. Там теж були бойові дії, обстріли, але із Серебрянським лісом не порівняти.
<р>У той час мене визнали обмежено придатним, і я більше часу проводив на блокпостах. Ми обладнували позиції, контролювали дороги. Періодично були обстріли, час від час намагалися заходити російські ДРГ. Прильоти по нас були, найближчі — це 50‒70 метрів.
<р>А вже взимку ворог почав активніше прощупувати й обстрілювати наші позиції, бити по Липцях КАБами і навіть ракетами. До весни інтенсивність ударів зросла, а в травні росіяни почали новий наступ у бік Харкова. Тоді важкою ціною їх вдалося зупинити в районі кордону.
<р>З Харківського напрямку нас вивели в район Гуляйполя на Запоріжжі. Влітку 2024 року то був порівняно спокійний напрямок. Хоча «спокійний» — поняття відносне. Обстріли та бойові дії не зупинялися ні на день.
<р>Ситуація там почала загострюватися вже навесні 2025 року — у березні, у квітні. Але я застав тільки початок, бо саме у травні 2025 року мене перевели служити в тил. ВЛК визнала мене придатним в частинах забезпечення, ТЦК та СП, навчальних центрах.

Країна без мобілізації не вистоїть

<р>— Відтак з травня 2025 року мене перевели проходити службу до Львівського обласного ТЦК та СП. Тоді, коли з’явилась можливість перевестися і перепочити від передової, я погодився, бо три роки дуже виснажили здоров’я.
<р>Коли у вас є 20 людей, які тримають ділянку фронту на 6 кілометрів і ви довгий час сидите на позиціях, тижнями звідти не виходите, то починаєш думати про те: «Чому нас немає ким замінити? Чому ми не можемо вийти на ротацію, піти у відпустку?»
<р>А потім приїжджаєш у тил і бачиш спокійне життя і людей, які могли б прийти нам на допомогу, але зовсім не поспішають це робити, не горять бажанням. Вони кажуть: «Ти погодився — ти і воюй. Воно тобі треба — ти і воюй».
<р>Я тоді подумав, що на службі в ТЦК та СП зможу принести користь — пояснити людям, що бійцям у війську потрібна підтримка, допомога і заміна. Змінити ставлення до мобілізації. Як виявилось, це дуже непроста проблема.
<р>Ми маємо справу не просто з небажанням захищати Батьківщину, а зі страхом, який базується на інстинкті самозбереження. Проти цього страху дуже важко працювати, тому що людина підбирає для себе будь-які виправдання, чому вона не йде зараз захищати Україну.
<р>Тому ця проблема така важка і, на жаль, в цьому вона знаходить союзників і серед агентів ворога, які поширюють різні ІПСО та просто пропаганду. Вона знаходить відгук і серед деяких політиків, які роздувають цю тему, щоб сподобатись виборцям. Тому це важко, але мусимо продовжувати, бо ні фронт, ні країна без мобілізації не вистоїть.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="wр-іmаgе-804209 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/02/01_gоlоvnа-е1770039648256.wеbр" аlt="Чоловік у військовій формі стоїть біля дерев’яної та металевої брами на подвір’ї. На ньому бронежилет із підсумками, камуфляжний одяг і кепка, у руці — автомат. Образ передає зосередженість і готовність до дії в напівпольових умовах." wіdth="1200" hеіght="950"/>Ярослав Кирик на позивний «Кіндрат» / фото з особистого архіву

З міфами щодо ТЦК та СП необхідно боротися

<р>Негативне ставлення до військовослужбовців Збройних Сил, які проходять службу в ТЦК та СП — це результат роботи груп ІПСО, спеціальних агентів. Є цілі групи людей, які вишукують будь-який найменший негатив і підсилюють його, роблячи з одного випадку тисячу, яких насправді не було.
<р>Існує також міф, який дуже сильно роздувають всіма можливими засобами про те, що військовослужбовці ТЦК та СП — це несправжні військові. Вони називають нас «працівниками ТЦК» або «співробітниками ТЦК», хоча насправді в ТЦК та СП проходять службу такі самі військовослужбовці Збройних Сил України, як і в інших військових частинах.
<р>Ще один спосіб — знецінювати військовослужбовців ТЦК, протиставляти їх військовим з бригад. Немов би справжні військові ніколи не підуть служити в ТЦК. Це дуже шкідлива маніпуляція, бо в ТЦК понад 90% військовослужбовців має бойовий досвід, зазнав поранень чи втратив здоров’я на війні.
<р>Є також ті, хто заважає військовим Збройних Сил ефективно виконувати службові обов’язки і навіть нападає на військовослужбовців. Держава мусить жорстко карати за такі правопорушення, адже ті вироки з умовними строками, які виносять зараз суди — це надто м’яко для таких злочинів, які становлять загрозу не лише здоров’ю та життю військових, але й національній безпеці.

<р>
<р>Нині він — оператор одного із безпілотних літальних засобів, які є на озброєнні в одного зі спецпідрозділів Сил оборони України.
<р>Працює, зокрема, і на знищення техніки ворога та особового складу за лінією бойового зіткнення, на тимчасово окупованих територіях України. Мріє збити вертоліт FРV-дроном чи поцілити у ворожий «Урал», який вщерть наповнений вибухівкою… І ділиться дуже смачною метафорою-порівнянням про те, що відчуває оператор дрона, коли спричиняє пожежу на ворожих об’єктах в окупації.
<р>Про службу у війську і свій шлях до оператора БПЛА «Маркіз» поділився в розмові з кореспонденткою АрміяІnfоrm. Далі — його розповідь.

«Начальник запитав, куди я збираюсь. У відповідь почув: „На війну“»

<р>Я відчував ознаки того, що насувається щось масштабне ще на початку лютого 2022 року. Було багато чинників, про які чув у новинах, але я не сприймав серйозно. Думав тільки про те, що в зоні ООС буде загострення.
<р>24 лютого 2022 року був у Запоріжжі, прокинувся раніше, ніж будильника від якогось шуму, не надавши йому великої уваги. Зібрався, і, як зазвичай, пішов на роботу. Вже там почув по радіо про повномасштабне вторгнення росіян, зібрав речі… Начальник запитав мене, куди я збираюсь, у відповідь він почув: «На війну».
<р>Зіздвонився зі знайомими хлопцями, порадили піти в один підрозділ ДФТГ, який формувався в районі, де я проживав. Прийшов туди, і в пригоді стала строкова служба, яку я проходив з 2017-го по 2018 рік. Завдяки цьому в мене були навички поводження зі зброєю. Отримав РПК калібру 7.62 на 39, і з нас почали формувати патрульні наряди, які разом з місцевою поліцією облаштовували блокпости, патрулювали місто, охороняли деякі стратегічні обʼєкти.
<іmg fеtсhрrіоrіty="hіgh" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-797229" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/mаrkіz.jреg" аlt="Захисник України у військовій формі та балаклаві з принтом черепа тримає зброю." wіdth="590" hеіght="765"/>Професіоналізм, витримка та залізний характер.
<р>Так я ніс службу до кінця вересня 2022 року, поки не закінчилася моя фінансова подушка… Оскільки в ДФТГ не було ніякого фінансового забезпечення, тому в жовтні 2022 року я мобілізувався до лав ЗСУ.

Від м’ясних штурмів «вагнерівців» — до діловодства роти

<р>Потрапив до стрілецького батальйону на посаду стрільця. Пройшли навчання, злагодження, і в листопаді відправились на операцію з визволення частини Херсонської області та міста Херсон. Після успішної кампанії в грудні вирушили в Донецьку область — у район Соледара, обороняли населений пункт Красна Гора. Численні сили ворога, зокрема, підрозділу «Вагнер», потроху, «мʼясними штурмами», витісняли нас…
<р>Наприкінці грудня я перейшов до занять діловодством роти. Тоді я почав розуміти, що мені ближче фізичний біль, ніж головний…
<р>Коли мій батальйон вийшов на відновлення, я познайомився з хлопцями, які в моєму батальйоні займалися аеророзвідкою на дронах типу «мавік». Вирішив перейти до них. Швидко опанував «пульт». І мій батальйон знову попрямував на Донбас.
<іmg dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-797230" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/mаrkіz2.jреg" аlt="Український захисник у повному спорядженні стоїть біля пошкодженої будівлі зі зброєю в руках." wіdth="960" hеіght="795"/>На варті кожного порогу, кожної вулиці, кожного міста.
<р>Працювали в районі Бахмута, пізніше і в самому Бахмуті, після окупації міста працювали в районі цього міста.
<р>Найважчим періодом служби для мене був 2022 рік, поки я був піхотинцем. І саме цей досвід і страх спонукали мене перейти до роботи на відстані від ЛБЗ. Також важким періодом була оборона Бахмута… Тоді я вже займався аеророзвідкою та скиданням боєприпасів з «мавіка»… Важко було дивитися в свій пульт і бачити смерть побратимів з піхоти, які стримували навали «вагнерівців».

Навчання з FРV: «Навичка далась швидко — дякую компʼютерним іграм та РlаyStаtіоn»

<р>У червні 2023 року поїхав на навчання з пілотування FРV-дронів. Ця навичка також далась швидко — дякую компʼютерним іграм та РlаyStаtіоn. До того ж у мене з’явилось ще більше мотивації після підриву Каховської ГЕС.
<р>Я повернувся до хлопців і ми продовжили працювати до серпня 2023 року. Потім я перевівся до підрозділу, який займався лише безпілотними авіаційними комплексами.
<р>Побачив армію з іншого боку: інше ставлення до особового складу, до моїх слів прислухались, багато чого навчився, саме тоді до мене прийшло розуміння вислову «стандарти НАТО». Приділяли багато часу для навчання, тактик застосування БПЛА, вивчали ворога та його тактики і засоби…
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-797234" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/mаrkіz4.jреg" аlt="Український захисник у польових умовах під час короткого відпочинку за читанням журналу." wіdth="960" hеіght="1042"/>Знання — це також зброя.
<р>У підрозділі сформувалась група, до складу якої я увійшов, і став пілотом FРV. Навесні 2024 року група відправилась на Лиманський напрямок, на підсилення лінійних підрозділів, де разом із суміжними підрозділами ефективно нищила живу силу та відбивала штурми важкої техніки противника за допомогою різних видів БПЛА.
<р>У жовтні 2024 року нас перекинули на Запорізький напрямок. Пізніше працювали на Донецькому напрямку в районі населених пунктів Удачне та Котлине. Деякий час працював водієм на медеваку.

«Запропонували посаду, від якої відмовитися не міг»

<р>У січні 2025 року мої друзі з одного підрозділу ССО запросили до себе в екіпаж на посаду пілота FРV — працювати із засобом, який переносить FРV-дрон углиб від лінії бойового зіткнення на 25–30 км. Від такого я відмовитись не міг. На цій посаді я і продовжую службу нині.
<а сlаss="аі-rеаdаlsо-соntаіnеr" hrеf="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/2025/05/29/ukrаyіnа-vреrshе-zаstоsuvаlа-drоn-mаtku-nа-bаzі-shі-mіnсzyfrа/" tаrgеt="_blаnk">Україна вперше застосувала дрон-матку на базі ШІ — Мінцифра<іmg dесоdіng="аsynс" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/05/рhоtо_5314768651955597062_х.jрg" аlt="Україна вперше застосувала дрон-матку на базі ШІ — Мінцифра">
<р>Найглибша ціль від ЛБЗ, яку мені разом з екіпажем вдалось знищити, була на відстані 39 кілометрів, працювали по одному логістичному маршруту ворога та вразили кілька «Уралів» і КамАЗів. Тим маршрутом ворог потім не користувався…
<р>На жаль, я ще не працював по російській території, але коли спричиняю пожежу на ТОТ і бачу з висоти, що там відбувається, то мене перехоплює лише одне відчуття з далекого дитинства, спробую пояснити: уявіть, що ви знаходите на дорозі 50 копійок і витрачаєте їх на купівлю стаканчика пломбіру, з наклейкою зверху, у спекотний літній день…
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-797235" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/mаrkіz3.jреg" аlt="Український захисник у камуфляжі показує жест «окей» під час відпочинку в польових умовах." wіdth="960" hеіght="712"/>Все під контролем. Впевненість та спокій наших воїнів — це те, що дає сили всій країні.
<р>А ще є в мене в памʼяті одна картина з 2022 року, як заміновують поля протитанковими мінами, описую: помалу їде великий «Урал», у кузові якого гора ТМ-62. Їх дістають, взводять і рівномірно розкидають по полю в шаховому порядку. Так от, хочу в такий ворожий «Урал», повний вибухівки, залетіти на дроні.
<р>Ну і дуже хочеться зробити дещо, що тепер це модно: збити вертоліт FРV-дроном.
<р><еm>Фото з особистого архіву «Маркіза»

<р>
<р>Йому 32 роки. Майор ЗСУ. Начальник групи цивільно-військового співробітництва Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
<р>Уже сім років у війську. Ще у 2019-му приєднався до ЗСУ, підписавши контракт. Жартома каже, що «мобілізація — то для слабаків». Служив на калинівському арсеналі, юристом.
<р>24 лютого 2022 року втратив обидві ноги.
<р>Відтоді — лікування, реабілітація, протезування, багато ветеранського спорту і продовження служби у Збройних Силах.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-794863" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-11-sсаlеd.wеbр" аlt="" wіdth="2048" hеіght="1536" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-11-sсаlеd.wеbр 2048w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-11-1536х1152.wеbр 1536w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-11-400х300.wеbр 400w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 2048рх) 100vw, 2048рх"/>
<р>АрміяІnfоrm розпитала військового про його службу в лавах територіального центру комплектування та соціальної підтримки, роль ветеранського спорту під час реабілітації й надалі, про виховання культури поваги до ветерана в українському суспільстві та особистий запас міцності. Далі — його розповідь.

«24 лютого 2022 року БК вибухнув і… знайшов мене»

<р>Удосвіта 24 лютого 2022 року нас підняли за тривогою. Був ракетний обстріл військової частини, влучання в наш боєкомплект, він вибухнув і… знайшов мене. На жаль. Поранень (легких і важких) зазнали й інші військовослужбовці, були загиблі. Таким був початок моєї війни… І кінець. О 8:30 мене вже евакуювали.
<р>Через велику крововтрату зупинялося серце, відмовляла печінка… Було дуже багато супутніх проблем вже після поранення, відмирали тканини на ушкоджених кінцівках. Тиждень чи більше я був у реанімації.
<р>Потім півтора року реабілітації по всіх точках нашої країни і не лише. Наприкінці літа 2023 року я повернувся додому з Японії в рідну Вінницю.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-794857" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-4.wеbр" аlt="" wіdth="1600" hеіght="1066" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-4.wеbр 1600w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-4-1536х1023.wеbр 1536w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1600рх) 100vw, 1600рх"/>
<р>Скажу, що закордонні країни нічим не кращі за Україну в контексті протезування, може, у дечому й поступаються нам. Так, Японія розвинута країна, та протезування — не їхній коник (<еm>усміхається). Але в наших фахівців набагато більше практики та пропозицій.

«Коли забув ціпок у спортзалі — зрозумів, що він мені більше не потрібний»

<р>Якось, вже після повернення в Україну, я вирішив сходити в спортзал. Ходив тоді ще з ціпком, але все ж вирішив відвідати тренажерку. Пішов раз, вдруге… Нормально заходило. Тоді вирішив узяти абонемент. Походив ще місяць і… забув ціпок у спортзалі. Так я зрозумів, що він мені більше не треба.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-794860" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-1.wеbр" аlt="" wіdth="960" hеіght="1050"/>
<р>А наприкінці 2023 року був відбір на змагання від Повітряних сил США. Це були перші в моєму житті ветеранські змагання… Далі був відбір на Іnvісtus Gаmеs, Ігри ветеранів, змагання зі стронгмену, багатоборств тощо. Нині дуже багато ветеранських змагань, лиш часу немає їздити на них. У 2024–2025 роках їздив у складі збірної на міжнародні змагання в Іспанію. Торік посів два других і третє місця, цьогоріч — три перших і одне друге.
<р>Працював у таких дисциплінах: жим лежачи, поштовх гирі (2 штуки по 24 кг), аіr-байк, жим лежачи на максимум (за одну хвилину 60 кг я витиснув 52 рази).
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-794854" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-8.wеbр" аlt="" wіdth="1200" hеіght="1450"/>
<р>Ветеранський спорт в Україні розвивається дуже стрімко з кожним роком. Кількість ветеранів із пораненнями, на жаль, зростає, вони йдуть у ветеранський спорт, — і це добре, що хлопці не закриваються в собі, не шукають відповідей в алкоголі чи наркотиках. Спорт — це класний спосіб реабілітації, і зараз в Україні стільки ветеранських змагань, що ти за ними просто не встигаєш, хоча хочеться їздити на всі (<еm>сміється).

«Мені подобається те, чим нині займаюся»

<р>Після важкого поранення був час, коли я взагалі не розумів, як я маю повернутися до життя: після госпіталю, лікарні, де всі були такі, як я, без кінцівки чи двох, грубо кажучи. Ти звикаєш до цього середовища, і потім складно зрозуміти, як повернутися у світ цивільний. Я повернувся у свій ЖК — і… я був один такий. Яким буде сприйняття суспільства? Чим далі займатися? Кому я ще, крім моїх близьких і побратимів, нах*р треба?..
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-794862" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-12-sсаlеd.wеbр" аlt="" wіdth="2048" hеіght="1536" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-12-sсаlеd.wеbр 2048w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-12-1536х1152.wеbр 1536w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-12-400х300.wеbр 400w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 2048рх) 100vw, 2048рх"/>
<р>На той момент я міг продовжити службу лише в ТЦК. Мені надійшла пропозиція — я погодився. Відтоді я і служу тут. Дехто з хлопців уже звільнився, а я досі тут. Чому?.. Продовжую на ентузіазмі, можливо. Мені подобається те, чим наразі займаюся. Можливо, це відіграє якусь свою роль також.
<р>Почуваюся на своєму місці, коли є користь від того, що я роблю. Мої функціональні обов’язки в цьому й полягають. Доводиться розв’язувати багато паперових питань. Чимало випадків, які треба врегульовувати вручну: наприклад, коли на ВЛК не пов’язали поранення із захистом Батьківщини… У кожному випадку треба комунікувати дуже по-людяному, бо маємо справу із вразливою цільовою аудиторією.
<р>Сфера моєї відповідальності — цивільно-військове співробітництво на Вінниччині. Супровід сімей загиблих, полонених і зниклих безвісти військових.

«Усім у всіх структурах до ср*ки, є в тебе нога чи немає — їм треба папірець!»

<р>Я і мої колеги працюємо, з-поміж іншого, і з координацією паперової роботи. І це важливо. Я, наприклад, коли зазнав поранення і оформлював одноразову грошову допомогу, шукав перелік документів… (<еm>зітхає). Усім у всіх структурах до ср*ки, є в тебе нога чи немає — їм треба папірець! І доводилося через особисті контакти дізнаватися, де що оформляти і яку довідку куди подавати. Це було важко і печально. Тепер із цим набагато простіше, але бюрократична система нікуди не ділася.
<р>Хоча нині в Україні є розвинена мережа ветеранських хабів, де працюють юристи і також займаються ветеранським супроводом.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-794858" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-3.wеbр" аlt="" wіdth="1600" hеіght="1066" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-3.wеbр 1600w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-3-1536х1023.wеbр 1536w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1600рх) 100vw, 1600рх"/>
<р>Дуже важко пройти всі кола пекла, щоб, наприклад, отримати компенсацію за житло. Але можливо. І в цьому випадку дуже важливою є особиста впертість. На жаль, створені такі умови.

«Люди у військовій формі стали для українців тригером»

<р>Ветерани відчувають несправедливість, коли стикаються із цивільним світом. Наприклад, приходиш у спортзал — а там накачані здоровані, з групою інвалідності. Чому так? Чому створені нерівні умови для всіх?.. Зайдіть у будь-який торговий центр — море мобілізаційного ресурсу…
<р>Люди у військовій формі стали для українців тригером, аналогією червоного полотна для бика. Вони вже всіх військових бояться, я не кажу зараз конкретно про ТЦК. Чому так?.. Бо ніхто не готовий помирати. Ніхто не хоче залишити сім’ю напризволяще.
<р>Чимало українців залишилися при своїх інтересах, серед них і я. Але держава не забезпечує на належному рівні тих, хто за неї воював. Люди потрібні тільки до того моменту, поки ми треба. Якщо я звільнюся з ТЦК, то чи знайду собі роботу в цивільному житті?..
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-794861" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-13-sсаlеd.wеbр" аlt="" wіdth="2048" hеіght="1536" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-13-sсаlеd.wеbр 2048w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-13-1536х1152.wеbр 1536w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-13-400х300.wеbр 400w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 2048рх) 100vw, 2048рх"/>
<р>Ветеран американської армії (не офіцер) отримує 6 тис. доларів пенсії. 4 тис. він отримує від військового організму, в якому проходив службу, і ще 2 тис. йому платить громада, де він проживає. Для них це нормальні гроші з їхньою середньою зарплатою. Ця пенсія для них вагома.
<р>Сказати, скільки я отримую цивільної пенсії? 17 500 грн, за поранення. Військову пенсію я не можу собі оформити, бо якщо звільнюся, то не повернуся на службу. Бо, згідно з висновком ВЛК, вважаюся непридатним до військової служби. Але загалом зараз тенденція така, що 2 група інвалідності — це 20 тисяч гривень. Якщо наочно, то це мінус одна кінцівка.
<р>Перша група інвалідності — під 30 тисяч гривень. Але з 1 групою не всі люди залишаються працездатними. А якщо є сім’я, діти?

«4-річний сусідський хлопчик, киваючи на мої протези, постійно запитує: „Це ракети?“. Відповідаю: „Так, братан, ракети“»

<р>Як будувати культуру виховання до ветерана?.. Зі школи. Мають проводити соціальну роботу, відповідні уроки.
<р>Раніше я дуже різко реагував на увагу до себе з боку цивільних. Пам’ятаю, як сидів у КFС на високому стільчику, пив каву, розгойдував протезом. А поруч сиділа жінка старшого віку і мовчки дивилася на мій протез. Я запитав її: «Що, собі такі хочеш?». Вона відвела погляд.
<р>Тепер уже не реагую так. Може, став більш інтегрованим у суспільство. Може, і оточення змінилося. Але зараз переважно діти звертають увагу, можливо, батьки їм не пояснюють. Влітку, наприклад, я ходжу в шортах, бо спека… У моєму дворі один 4-річний хлопчик, киваючи на мої протези, постійно запитує: «Це ракети?». Відповідаю: «Так, братан, ракети» (<еm>усміхається).
<р>Донька моя також запитувала після поранення, чому в мене такі ноги. Пояснювали, не раз проговорювали це.
<р>Підтримка рідних і друзів надважлива… Бо знаю випадки, коли в побратимів набагато легші поранення — і дружина покинула… По-перше, психологічно важко самому усвідомити, що буде далі. А тут ще й від близьких така реакція.
<р>Я, до речі, зрозумів, що мене реально може зрозуміти людина з аналогічною проблемою: з однією кінцівкою або взагалі без кінцівок. Наскільки протез може натирати, як із ним у спеку… І побувати в цій шкірі можна лише раз у житті й безповоротно. Тимчасово не вийде.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-794855" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-7.wеbр" аlt="" wіdth="1200" hеіght="910"/>
<р>Треба вчитися всього наново: ходити сходинками вгору чи вниз, водити авто…
<р>Що для мене буде завершенням війни?.. Очевидного такого відчуття не настане ніколи. В мене загинуло багато побратимів і товаришів. Так, війна може завершитися на папері. Але в душі вона не закінчиться ніколи.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-794856" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-5.wеbр" аlt="" wіdth="1080" hеіght="1080" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-5.wеbр 1080w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/yаrоslаv-fіnоgеnоv-5-150х150.wеbр 150w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1080рх) 100vw, 1080рх"/>
<р><еm>Фото Надії Вечорик та з особистого архіву Ярослава Фіногенова

<р>Вдруге — після удару російської армії по рідній Вінниці, по Будинку офіцерів. Добровольця мобілізували до лав 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Після важкого поранення, лікування та реабілітації повернувся до виконання бойових завдань, був позаштатним юристом батальйону.
<р>Тепер служить у відділі забезпечення Вінницького обласного ТЦК та СП.
<р>АрміяІnfоrm розпитала військовослужбовця про бойовий шлях, про те, як цивільні навички застосовує у війську, про поранення, повернення у стрій і продовження служби та мотивацію.

Про БЗВП у Британії

<р>Володимир — правник, йому 36 років. За спиною — 13 років досвіду роботи юристом у міжнародній ІТ-компанії. До широкомасштабного вторгнення чоловік чимало подорожував країнами Європи.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-793885 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/vоlоdymyr-осhеrеtnyj-е1767363179961.wеbр" аlt="" wіdth="960" hеіght="795"/>
<р>У лютому 2022 року вперше прийшов до ТЦК.
<р>— Я пройшов ВЛК, але ніхто так і не зателефонував… Вдруге прийшов до ТЦК після російського удару по Будинку офіцерів у Вінниці в липні 2022-го. Сину тоді було 2 роки, колишня дружина працювала в пологовому будинку біля місця удару, вони надавали допомогу пораненим… І я того дня зрозумів, що ну ніяк не захищу свою родину, якщо буду сидіти вдома… Мені батько завжди казав, що ворога треба бити не на своїй землі і в складі ЗСУ. Тому я вдруге прийшов у ТЦК. Під час співбесіди мені запропонували бути медиком — я відмовився. А то якраз було літо, я був у футболці, у ТЦК звернули увагу на мої руки (<еm>рельєфні та м’язисті. — Ред.), запитали, чи я спортом займаюся і чи готовий воювати… Я відповів ствердно, тому мені запропонували ДШВ. А це була моя дитяча мрія. Дядько був десантником, був для мене прикладом… Так я і загорівся десантною тематикою, — пригадує Володимир.
<р>БЗВП новобранець проходив у Великій Британії. Пригадує: було комфортно.
<р>— Шість разів протягом дня ми їли. Тричі — основний прийом (три різні види стейка, наприклад, із різним ступенем просмажування), плюс на полігон привозять чай з молоком, тістечка. Отже, це три основні прийоми їжі і три на кшталт перекусів. У них досить непогані сухпайки, теж звернув увагу.
<р>Якщо було дуже спекотно — нас забирали з полігона. Солдата берегли, але за техніку безпеки мізки чайною ложкою виїдали (усміхається). У нас, в умовах бойових дій, вона може не завжди дотримуватися… Чистка зброї — досить ретельна, інструктор з білою серветкою перевіряв. Хоча лише згодом я зрозумів, навіщо це, уже на бойових: у побратима заїло брудний автомат, і він його перезаряджав ногою (<еm>сміється). Відпрацьовували також міські бої: протягом п’яти днів на окремому полігоні.

Про бойову роботу і поранення

<р>Володимир каже, що хотів бути розвідником.
<р>— Але вони багато ходять, а я ще в Британії відчув, що маю проблеми з колінами, коли довелося чимало походити горами. Тому мій ВОС після БЗВП і 199 НЦ — навідник БТР. Я сам обрав собі цей напрям роботи. Як і сам обрав собі бригаду — 79-ту окрему десантно-штурмову. Прикметно, що у 2022 році в мене завжди був вибір, — говорить військовослужбовець.
<р>І вже 9 вересня 2022 року підрозділ працював у районі Курахового. Бригада тоді виконувала завдання в районі Мар’їнки та навколишніх сіл.
<р>— Я справді був навідником, працював певний час на БТР, а потім почалися сильні штурми. На одній з позицій були втрати, тому мене зняли з БТР і відправили на виконання бойових завдань на нуль. Я відходив 5 днів на позиції розвідки. Чесно? Подобалося. Ми були вклинені майже на 1,5 км у ворожу оборону. Ширина цього клину — приблизно 100 метрів, — пригадує «Юрист».
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-793884 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/nа-bоjоvyh-е1767363128192.wеbр" аlt="" wіdth="1024" hеіght="850"/>
<р>14 жовтня 2022 року військовослужбовець зазнав поранення — на Покрову. Пригадує, що на Покрову також помер його дідусь, з яким Володимир був дуже близьким.
<р>«Юрист» розповідає про той день так:
<р>— Зранку ми вийшли на позицію, нас привітали командири по рації… День був важким, ми розуміли, що ввечері щось має статися. Потім почалися інтенсивні обстріли, і по радіостанції поінформували, що до нас в посадку заходять близько 30 осіб. На позиції нас було 7. Ми заздалегідь нормально окопалися. Наступної миті в мене перед обличчям вибухнула РПГ — нас трохи засипало, хоча й мали високий бруствер.
<р>Далі десантники почали вести бій, тривав він і в сусідніх окопах. Володимир пригадує, що серед ворогів були і мобілізовані мешканці ТОТ, і кадирівці.
<р>— Кадировці були присутні постійно в районі Мар’їнки восени 2022 року. У нас навіть в штабі батальйону була стіна, повністю завішана їхніми трофейними шоломами. Нас пробували закидати гранатами — тому ми відстрілювалися вже навіть по-сомалійськи… Але нам було легше, ми стояли в обороні, ворог навіть почав трохи відступати.
<р>І в якийсь момент я загрався, подумав, що перебуваю в тирі — надмірно висунувся з окопу і так вів вогонь. І почув десь справа «Аллах акбар», відчув удар у правий бік і біль. Спочатку дуже дерло в грудях. Але я продовжив вести вогонь — думав, що мені прилетіло по броні, і просто збилося дихання. Але коли закінчилися патрони, і я присів перезарядитися — почалася кровотеча з рота, відчувався блювотний рефлекс. Тоді я зрозумів, що в мене пробиті легені… Крім цього, було поранення ноги і розпорота шкіра живота.
<р>Відклав автомат, сів, заплющив очі. І мені перестало бути боляче через те, що були два виходи (<еm>наскрізні поранення. —<еm> Ред.) у спині і я їх притиснув (курткою, бронею, фліскою), тому вийшла така собі імпровізована пов’язка. Кровотечі зовнішньої не було, лише внутрішня. У мене почалися галюцинації: я побачив обличчя свого сина, який на мене серйозно дивився. І тоді я подумки себе запитав: тобто, як це ти вмираєш? У тебе ж син, Богдан! І тоді я зрозумів, що треба кричати, що я «трьохсотий».
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-793883" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/nа-роzyсzіyаh.wеbр" аlt="" wіdth="960" hеіght="884"/>
<р>Згодом нам оголосили по рації режим «Нора» — ми заховалися, по росіянах відпрацював танк. Далі почалася евакуація. З моменту поранення до евакуації до шпиталю минуло до двох годин. Коли мене доставили в лікарню, медики здивувалися, як я взагалі вижив.

Юридична служба в бойовому підрозділі: чому це важливо

<р>— Під час реабілітації та лікування був випадок: я зняв футболку, син побачив шрам від поранення і запитав: «Ого, тату, в тебе вавка? Що це?». Я відповів, що був на війні і мене вкусив дракон (усміхається). Зараз він вже знає, що це зробили росіяни. І коли вмикає російськомовний ютуб, то я нагадую, що це — теж росіяни, і вони мене хотіли вбити. І йому цього вистачає. Йому 5 років, але деякі моменти я намагаюся йому пояснювати по-дорослому«, — пригадує військовий.
<р>Після лікування та реабілітації Володимир продовжив службу у війську — позаштатним юристом батальйону «Фенікс» 79-ї бригади. ВЛК визнала Володимира непридатним до служби в ДШВ, але придатним до військової служби у небойових підрозділах тилового забезпечення, логістики, медичних установах, ТЦК та СП, навчальних центрах тощо.
<р>— У 2022 році була проблема, з якою і я сам зіткнувся — проведення службових розслідувань і наказів щодо поранених, загиблих і безвісти зниклих. Вони проводилися, але не в ногу з часом, бо були дуже інтенсивні бойові дії, — просто не встигали. Я довідку про обставини поранення чекав пів року. Це попри те, що в мене юридична освіта і що я всім погрожував, що буду з ними судитися… Одного дня мені зателефонували з мого батальйону і сказали: «Ти якось говорив, що це легко робиться — покажеш як?». Я погодився і повернувся — і вже на другий день по мені працював танк. Бо штаб батальйону був біля лінії бойового зіткнення. Такі-от тонкощі служби в штабі…
<р>Це вже була весна 2023-го. Володимир займався тим, що документально проводив усі проблемні розслідування ще з 2022 року.
<р>— Почав проводити — і мені вдавалося. Так я став консультувати і контролювати інших заступників командирів рот у цій сфері, комунікувати з управлінням бригади. В якийсь момент ми вийшли на те, що, наприклад, сьогодні військовий зазнав поранення, за 3 дні після цього довідка була в мене на руках, і на 4 день ми цю довідку надсилали поштою (рідним пораненого чи кур’єром у шпиталь). Чотири дні! Бо були на місці і комбат, і його заступник, який відповідає за ці питання, і спромоглися налагодити цю роботу. В нас почала створюватися ціла юридична група, — не приховує фахових радощів від результативної роботи військовий.
<р>Відтак, каже він, на рівні батальйону треба до 5 правників, щоб вчасно закривати всі питання з довідками для поранених, загиблих, зниклих безвісти.
<р>Крім цього, юридична група займалася також і непопулярними розслідуваннями щодо СЗЧ, відмов від виконання завдань тощо.
<р>— Якісна юридична робота у війську — це історія навіть не про права людини, а про обов’язки. Адже є обов’язки особового складу виконувати наказ командира і є обов’язок командира забезпечити своїх підлеглих так, щоб вони якісно виконали своє завдання, — наголошує військовий.
<р>Служба позаштатним юристом тривала понад рік, але після цього вирішив перевестися в тил. Було кілька варіантів служби — зупинився на територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

«Не приховую, де я служу»

<р>Володимир Очеретний наголошує, що не приховує того факту, що служить у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Ба більше, одного разу навіть довелося це використати для, так би мовити, «профілактики».
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-793880" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/осhеrеtnyj-gоlоvnа--sсаlеd-е1767363098878.wеbр" аlt="" wіdth="1852" hеіght="1536" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/осhеrеtnyj-gоlоvnа--sсаlеd-е1767363098878.wеbр 1852w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/осhеrеtnyj-gоlоvnа--sсаlеd-е1767363098878-1536х1274.wеbр 1536w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1852рх) 100vw, 1852рх"/>
<р>Адже до демонізації ТЦК Володимир, за його словами, ставиться нейтрально, але доти, доки це «не говорять в обличчя». І переповідає ситуацію, яка сталася в спортзалі:
<р>— Коли бачиш серед відвідувачів здорових накачаних хлопців, котрі обговорюють ТЦК в роздягальні, наприклад, то стримати себе дуже важко. І ці обговорення — відповідної тональності. Тому одного разу я був вимушений прийти на тренування у формі ТЦК. Хоча доти ходив лише в цивільному. Мені набридло то все просто слухати. І раптом всі розмови в роздягальні припинилися, а моє обличчя, я так розумію, запам’ятали (<еm>усміхається). Бо мені було неприємно чути те, в яких контекстах говорять про ТЦК. Тому вийшла така профілактика, без слів… І вони все зрозуміли, і мені приємно далі ходити на тренування, бо при мені більше ці теми не обговорюються. Я не приховую те, де я служу. Бо це — складова ЗСУ.
<р>Армієць наголошує, що важливо приєднуватися до лав Сил оборони України, доки не пізно.
<р>— Тікати — не вихід. Окей, зараз ви втечете в Польщу, з Польщі — у Німеччину, з Німеччини — у США… Але де гарантії, що РФ не атакує «ядеркою» Штати? Не треба тікати від проблеми — її треба вирішувати, — міркує співрозмовник.
<а сlаss="аі-rеаdаlsо-соntаіnеr" hrеf="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/2026/01/03/25-nаjkrаshhyh-zа-2025-rіk-nаjсzіkаvіshі-rероrtаzhі-аrmіyаіnfоrm-z-реrеdоvоyі/" tаrgеt="_blаnk">25 найкращих за 2025 рік: найцікавіші репортажі АрміяІnfоrm з передової<іmg dесоdіng="аsynс" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/01_gоlоvnа-sсаlеd.wеbр" аlt="25 найкращих за 2025 рік: найцікавіші репортажі АрміяІnfоrm з передової">
<р>На запитання, що військового мотивує, Володимир Очеретний відповідає:
<р>— Зараз мене щодня мотивує карта DеерStаtе: нагадування про те, що треба більше працювати, зокрема — над своїм фізичним станом, ментальним. Мене мотивує любов до сина. А ще… Мій батько збудував будинок своїми руками; сам клав плитку і варив кований паркан — і що, прийдуть московити і все це знищать?..
<р>Для підтримки ментального стану Володимиру, серед іншого, допомагає спорт: тренується тричі на тиждень, полюбляє кардіонавантаження та розтяжку.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-793882" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/nа-sроrtі.wеbр" аlt="" wіdth="1179" hеіght="1175" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/nа-sроrtі.wеbр 1179w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/01/nа-sроrtі-150х150.wеbр 150w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1179рх) 100vw, 1179рх"/>
<р>Після поранення тілу це вкрай необхідно.
<р><еm>Фото Надії Вечорик та з особистого архіву Володимира Очеретного

<р>Про свій шлях у лавах Збройних Сил України та епізоди бойової роботи на одному з найгарячіших напрямків фронту АрміяІnfоrm розповів військовослужбовець 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської Іван з позивним «Ґрінч».
<іmg fеtсhрrіоrіty="hіgh" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-790656 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/02-5.wеbр" аlt="" wіdth="1500" hеіght="999"/>

Різдва не крав, але мружиться хитро

<р>— Такий позивний мені дали тому, що я схожий на персонажа з мультфільму. Побратим з позивним «Салют» якось побачив, як я посміхаюся, коли щось задумую, і каже: «О, я знаю, хто ти! Ти Ґрінч, який украв Різдво!». Так воно до мене і причепилося, — посміхається військовий.
<р>У цивільному житті Івану довелося працювати як за фахом інженера-електроніка, так і поваром в елітних ресторанах. Здобуті освіта і досвід роботи стали в пригоді й у Збройних Силах — тепер він і засоби РЕБ може налаштувати, і смачний обід приготувати для побратимів.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-790655 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/03-6.wеbр" аlt="" wіdth="1500" hеіght="1000"/>
<р>— До Збройних Сил потрапив типовим шляхом — через мобілізацію. Спочатку БЗВП, потім розподіл. Нас відбирали вже на полігоні — приїхали рекрутери, спитали, хто я за професією. Коли дізналися, що інженер-електронік, то відразу запропонували в РЕБ, — розповідає «Ґрінч».
<р>Особливої підготовки Іванові не знадобилося — наявних знань було більш ніж достатньо, щоб розуміти, як працюють засоби РЕБ та як саме їх налаштовувати та обслуговувати. Звісно, додає він, що всього знати неможливо, однак за мінімального бажання освоїти все необхідне можна навіть без базової цивільної освіти.
<р>— Маючи базову освіту, включитися мені було зовсім не важко. Треба просто було банально зрозуміти, як воно працює. А працює воно як будь-яка техніка. Навіть ви, без підготовки, якби вам детально пояснили, то впоралися б, — переконує військовий.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-790654" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/04-5.wеbр" аlt="" wіdth="1500" hеіght="999"/>

Новий рік зустрів у Покровську

<р>— Уже в середині листопада минулого року був у 155-й бригаді. Потім поїхали на Покровськ — і тут уже починали бойовий шлях. Власне, Новий 2025-й рік ми з хлопцями зустріли в Покровську — виїхали проти ночі на позиції й о 24:00, ще не доїхавши до стели, вступили у 2025-й, — пригадує «Ґрінч».
<р>Під стелою Іван має на увазі знаменитий напис з назвою міста на в’їзді до Покровська. Бійці навіть хотіли сфотографуватися на тлі жовто-синіх літер рівно опівночі, однак зупинятися вже тоді було надто небезпечно. До того ж почав сипати сніг, тож зробити світлину на пам’ять все одно не вдалося б.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-790653" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/05-6.wеbр" аlt="" wіdth="1500" hеіght="1000"/>
<р>— Коли заїхали в Покровськ, темрява була така, що хоч в око стрель — нічого не видно. Але впоралися, знайшли точку, розгорнули обладнання, почали працювати. Тоді, перші місяці 2025 року, ми ще могли більш-менш нормально ходити по місту. Ну пролетять одна-дві «ефпівішки» — то були дрібниці, — каже він.
<р>Вже тоді почали з’являтися ворожі дрони на оптоволокні, розповідає військовий, однак їх було легко почути і вчасно сховатися. Ба більше, навіть коли ворог помічав десь українського бійця, то не полював за ним спеціально, бажаючи завдати удару по техніці чи укриттю.
<р>— FРV-дрони на оптоволокні повільні й гучні, ми їх чули. Хто хоч раз чув, як вони летять, ні з чим не сплутає. Але такого, щоб як зараз, коли голову висунути не можна, — такого тоді не було. Вони більше за технікою полювали, а не за нами, — пригадує Іван.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-790651" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/06-6.wеbр" аlt="" wіdth="1500" hеіght="1000"/>

Якщо «зрисують» і «випасуть» — то тільки тікати

<р>Ситуація змінилася приблизно з травня 2025 року, коли окупанти почали не лише різати логістику та вишукувати укриття українських захисників, але й влаштовувати сафарі за окремими бійцями.
<р>— Ще навесні все було нормально, можна було відносно спокійно заїхати і містом пересуватися. А вже з літа почалося: як не звичайна FРV, то на оптоволокні, як не ствольною артою накриють — то з РСЗВ. Якщо «зрисують» місце базування — треба було відразу переміщуватися, бо битимуть, доки не зруйнують, — розповідає «Ґрінч».
<р>Під час одного з таких випадків боєць сам потрапив під удар FРV, який вистежив будівлю із засобами РЕБ і зрештою спалив її, кілька разів ударивши дронами. Далі ворог спробував вполювати також і самих бійців.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-790650" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/07-4.wеbр" аlt="" wіdth="1500" hеіght="1000"/>
<р>— Нас мали забирати, я побіг у гараж до машини — а там спущене колесо. Дістав запаску, домкрат. Почав міняти і чую — «ефпівішка» робить коло над гаражем, потім друге коло і відлітає, щоб залетіти всередину. Ледве встиг тоді вискочити перед вибухом. Біг кущами до хлопців так, як ніколи раніше не бігав, — згадує Іван.
<р>Тоді всі відбулися частково втраченою технікою і вийшли неушкодженими. Це головне, наголошує боєць, адже будь-яку машинерію можна замінити, людське ж життя повернути неможливо.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-790649" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/08-2.wеbр" аlt="" wіdth="1500" hеіght="1000"/>

Діру в даху «прогризли» мультитулами

<р>Однак поряд із небезпечними і навіть трагічними історіями траплялися в ребівців у Покровську також і комічні випадки. Якось облаштовувати позицію довелося винятково підручними засобами, і для того, щоб пропиляти отвір у капітальному даху, довелося використати звичайні мультитули.
<р>— Коли вперше заїхали на позицію, то досвіду бракувало — не взяли потрібний інструмент. Це тепер ми вже досвідчені, все возимо із собою. А тоді з інструментів були лише мультитули. Й ось тими мультитулами з малюсінькими ножами та пилочками побратими «прогризли» діру в даху і встановили засіб, — сміється «Ґрінч».
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-790648" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/09-2.wеbр" аlt="" wіdth="1500" hеіght="999"/>
<р>Однак після посмішки відразу серйознішає та пояснює, що від успішного встановлення засобу залежало життя піхотинців, яких потрібно було будь-що вчасно прикрити від ворожих дронів. І там уже не те що мультитулами — нігтями треба було продиратися крізь дах, аби тільки виконати завдання вчасно.
<р>— Той випадок нас багато чого навчив. Тепер ми завчасно все плануємо і виїжджаємо на завдання з усім необхідним, щоб буквально за півтори, максимум дві години повністю розгорнути всі засоби. Стараємося якнайшвидше, бо інших варіантів немає — все бігом, — пояснює військовий.
<р>Ребівець зауважує, що дуже багато залежить від ретельної розвідки та грамотного планування — якщо все зробити як слід, то можна і за годину все облаштувати. Коли кожен чітко знає свою роль і послідовність дій — усе вдається якнайкраще.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-790647" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/10-3.wеbр" аlt="" wіdth="1500" hеіght="1000"/>
<р>За нинішніх умов дронової війни та засилля ворожих FРV на передовій від злагодженої якісної роботи засобів РЕБ залежить надзвичайно багато. Тож «Ґрінч» разом із побратимами несе бойове чергування не зважаючи на свята — і на Різдво, і на Новий рік.
<р><еm>Фото автора

<р>Однак агресор жорстко прорахувався, бо створений роспропагандою образ українця-тюхтія виявився наскрізь фальшивим — окупанти зіткнулися з українцями-воїнами, які відродили мілітарний дух славетного козацтва.
<р>Майор Олег з позивним «Студент», який після контузії та поранення служить на посаді начальника групи психологічної підтримки персоналу Дніпровського районного ТЦК та СП Дніпропетровської області, розповів АрміяІnfоrm про це та свій бойовий шлях.
<іmg fеtсhрrіоrіty="hіgh" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-786085 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/02-3-е1765461350427.wеbр" аlt="" wіdth="1200" hеіght="1174"/>

Повістка для доцента університету

<р>Майор Збройних Сил України Олег з позивним «Студент» із Дніпра в цивільному житті є фаховим істориком. Кандидат історичних наук і доцент Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, він двічі мав змогу отримати офіційне бронювання і двічі свідомо відмовився від такої змоги, обравши стати до лав Сил оборони.
<р>— Я 1973 року народження, народився в місті Дніпро, вчився на історичному факультеті Дніпровського національного університету. З 1995 року став викладачем, потім доцентом кафедри історії України цього навчального закладу.
<р>Також працював у міських структурах міста Дніпро, пов’язаних з історією. А перед «широкомасштабкою», окрім посади в університеті, був також співробітником Музею історії Дніпра, — розповідає військовий.
<р>Коли прийшла мобілізаційна повістка, Олег не вагався. Спершу він став до лав ЗСУ на початку російської агресії далекого 2014 року, вдруге — після початку широкомасштабного вторгнення 2022 року.
<р>— Повістку отримав 20 березня 2014 року. Коли отримуєш такий документ, то ставиш собі питання, чи готовий прийняти рішення і чи зможеш потім дивитися на себе в дзеркало, ось і все. І, відповідно до цього, реагуєш на повістку.
<р>Тоді, у 2014 році, я був мобілізований до 93-ї бригади, яка тепер має почесну назву «Холодний Яр», воював у піхоті. Це був напрямок Карлівки, Авдіївки, Пісків. Під Пісками дістав контузію та осколкове поранення, був визнаний обмежено придатним і 2015 року демобілізувався, — пригадує він.
<р>Відтак Олег повернувся до цивільного життя й улюбленої професії. Другої повістки не було — зранку 24 лютого 2022 року він вже був на призовному пункті. Тоді визнаному обмежено придатним науковцю та викладачеві з бойовим досвідом запропонували посаду в ТЦК та СП, які в умовах великої війни гостро потребували доукомплектації кваліфікованими військовослужбовцями.
<іmg dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-786084" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/03-3.wеbр" аlt="" wіdth="1200" hеіght="1174"/>

«Студент» — продовження козацької традиції

<р>Під час служби в бойовій частині у 2014‒2015 роках Олег отримав позивний «Студент», який був відсилкою до його викладацької роботи в університеті. Як фахівець з історії козацтва, він пояснює вибір на користь такого найменування давньою традицією українського війська називати побратимів жартівливими прізвиськами.
<р>— Нині я служу в тиловій структурі, а в тилу позивних немає. А тоді мені дали позивний «Студент» — це стало продовженням козацької традиції по-доброму жартувати над побратимами. Наприклад, якщо ти високий, то будеш «Манюня».
<р>Зі мною служив хлопець під два метри зростом, майстер рукопашного бою, так от він мав позивний «Гном». Я ж, як доцент і викладач, став «Студентом», — усміхається офіцер.
<р>Він зауважує, що подібні прояви стихійного відродження козацьких традицій він підмічав дуже часто. Для фахівця-історика така тяглість була очевидною, натомість побратими зазвичай навіть не задумувалися над цим. Так дух козацтва жив серед українців навіть тоді, коли вони цього не усвідомлювали.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-786083" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/04-3.wеbр" аlt="" wіdth="1600" hеіght="1200" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/04-3.wеbр 1600w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/04-3-1536х1152.wеbр 1536w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/04-3-400х300.wеbр 400w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1600рх) 100vw, 1600рх"/>

73 тисячі гривень у файлику на столі

<р>Одним із найяскравіших епізодів, який засвідчив побутування козацьких звичаїв серед українських військових, стала історія про забуті на столі 73 тисячі гривень у файлику. Розповідь офіцера про це надзвичайно емоційна:
<р>— Цікаво спостерігати такі моменти, коли минуле проступає в сучасному. Одного разу, коли ми стояли під Авдіївкою, трапилась історія, яка мені дуже нагадала традиції запорожців.
<р>Наші фінансисти приїхали до нас прямо на позиції й видали бійцям кошти. Але що нам робити з грошима посеред степу?
<р>Хлопці запропонували відрядити гінця до Красноармійська — тепер це Покровськ, щоб переказати гроші сім’ям. Звернулися з проханням до мене як до офіцера, щоб я організував цей процес — зібрав гроші, уклав список та відправив бійця із завданням.
<р>У файлику зібрали 73 тисячі гривень, написали список з усіма даними. Саме в цей момент почався обстріл, і файлик забули на столі. Обстріл закінчився, минуло кілька годин — і тільки тоді я згадав про ті гроші.
<р>Скажу чесно, що волосся в мене стало дибки, бо 73 тисячі це і зараз великі гроші, а тоді це взагалі була величезна сума. Приходжу — а файлик як лежав, так і лежить. Перерахував — усе на місці, нічого не зникло.
<р>Мені це дуже нагадало описи Дмитра Яворницького про те, що на Січі можна було загубити чи просто залишити будь-де гаманець з грошима, а потім через довгий час повернутися, і він лежав би на місці, бо ніхто не смів зачепити чуже.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-786082" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/05-3.wеbр" аlt="" wіdth="1200" hеіght="1374"/>

Під обстріли як на роботу

<р>Під час АТО бойова робота підрозділу, в якому служив Олег, зводилась переважно до оборони. Регулярно відбувався обмін вогневими ударами з противником, час від часу доводилось відбивати ворожі штурми з боку тих, кого тоді називали «сєпарами».
<р>По факту ж проти Сил оборони України вже тоді діяли комбатанти з росії, зокрема кадрові військові, які приховували свою належність до збройних сил російської федерації, а також їхні місцеві посіпаки-колаборанти.
<р>— Тривала звичайна піхотна робота, я брав участь тільки в оборонних боях. Ми відбивали атаки , за день відбувалось один-два обстріли. Один з обстрілів обов’язково під вечір.
<р>Доходило до того, що хлопці приходили відбувати штурми та під обстріли як на роботу. Кілька з них познайомилися з дівчатами із сусіднього містечка, і час від часу зверталися з проханням відпустити їх на побачення.
<р>При цьому вони завжди поверталися до звичного часу активізації ворога. О 21-й починався обмін ударами, й уже о 20:00 усі ті, хто отримував дозвіл кудись відлучитися, вже були на місці, — розповідає військовий.
<р>Під час одного з таких обстрілів «Студент» дістав контузію та поранення. Якби не захист, каже він, то міг загинути, адже уламок влучив у шолом буквально на два пальці від вуха.
<р>— Тож завжди треба носити каску. Не носив би каску — то зараз я б з вами не розмовляв. Перша думка, яка тоді була, коли отямився після знепритомнення: «Нарешті висплюся», — каже офіцер.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-786081 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/06-3-е1765461276935.wеbр" аlt="" wіdth="1200" hеіght="955"/>

Війна відродила мілітарний дух українців

<р>Як фаховий історик, науковець і викладач, майор «Студент» розмірковує над природою нинішньої агресивної війни російської федерації проти України.
<р>— Тривалий час українці жили в російському та радянському ідеологічному пропагандистському полі, яке створювала спочатку російська імперія, а потім радянський союз. Нам була відведена певна ніша та роль милих туземців із цікавими піснями, танцями та кулінарією, але без права на політичну ідентичність і власну державність.
<р>Згадаймо, яким є українець у традиційному російському та радянському гуморі: це хитрий, але наївний та лагідний, недалекий чоловік, який у всьому поступається розумнішому й освіченішому росіянину і має постійно слухати його порад. Згадати б хоча б сценічні образи Тарапуньки та Штепселя чи дуету «Кролики».
<р>Персонаж, який представляв там українця, був вайлуватим і не надто кмітливим, говорив якимось суржиком. Натомість персонаж росіянина завжди був підкреслено освіченим з абсолютно правильною вимовою та поставою.
<р>Ще одна особливість російського та радянського погляду на українців, який вони накидали нам через свій «культурний» вплив, — це створення для українців образу винятково мирних орачів-хліборобів, які не вміють воювати і завжди мусять підкорятися тим, хто ними править.
<р>Це призвело до того, що мілітарна складова українських духу та свідомості занепадала, сприймалась як щось чужорідне та маргінальне. Багато хто з українців починав вірити цьому створеному росіянами образу, але найгіршою пасткою для росіян стало те, що вони теж повірили в той образ дурнуватого «хохла», який самі ж і створили.
<р>Але вже 2014-й та особливо 2022 рік показали, що погляд на українців як на беззахисну націю абсолютно не відповідає дійсності. Мілітарна складова українського дуже потужно відродилася, й українці переконливо довели, що Збройні Сили України — одна із найсильніших армій на планеті.

Проблеми України з мобілізацією не є унікальними

<р>Ще один напрям міркувань фахового історика на посаді начальника групи психологічної підтримки персоналу ТЦК та СП — питання мобілізації до Збройних Сил України.
<р>— Як воєнний історик можу сказати, що ті проблеми з мобілізацією, з якими стикається нині Україна, не є унікальними. З ними мали справу чимало держав, які мусили вести великі війни.
<р>У будь-якому суспільстві є певний відсоток людей, які першими підуть боронити країну. Є також невелика частка, яка не буде воювати в жодному разі — вони краще погодяться на окупацію чи сядуть у в’язницю. І є переважна більшість громадян, які погодяться на мобілізацію в разі, якщо держава створить відповідні умови, причому як позитивно-стимулюючі, так і нормативно-обмежувальні.
<р>Наразі ТЦК та СП — це структура, через яку до Збройних Сил потрапляє переважна більшість особового складу. Відповідно, саме через ТЦК та СП людина йде зі свого звичного цивільного життя і потрапляє до війська, де є тверді правила, які не можна порушувати, і є небезпека загинути під час бойових дій.
<р>Звісно, це може не подобатися, бо більшість не готова відмовитися від звичного життя. Поширена думка така — нехай хтось інший захищає країну, а я не народжений для війни. А виявляється, що за законом і ти також повинен виконувати цю роботу. І тоді та структура, яка нагадує про цей обов’язок, може сприйматися частиною людей в негативному світлі.
<р>Додатково цим користується ворожа пропаганда, яка починає демонізувати ТЦК та СП, щоб зірвати мобілізацію. Для росії кампанія проти військовослужбовців ЗСУ, які служать у ТЦК та СП, — це один з головних засобів здобуття перемоги над Україною. Бо якщо Сили оборони не отримуватимуть поповнення, агресор виграє.
<р>Тому не можна вестися на ворожу пропаганду, необхідно виконувати свій громадянський обов’язок. Якщо шлях мобілізації через ТЦК та СП комусь не подобається, то є рекрутингові центри, є можливість звернення безпосередньо до військових частин. Це дає змогу вибудувати власну траєкторію руху до Збройних Сил України чи, ширше, Сил оборони України.
<р><еm>Фото з особистого архіву героя

<р>Стриманий, ввічливий, акуратний військовослужбовець, він абсолютно не відповідає своєму позивному і посміхається, пояснюючи:
<р>— Це тому, що по-хамськи ми ставимося лише до ворогів, які вдерлися на нашу землю, коли їх ніхто сюди не кликав.
<р>Про свій бойовий шлях та переваги новітньої української САУ «Богдана» перед радянськими «самоходками» Василь розповів АрміяІnfоrm.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-783426 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/02-1-е1764777116773.wеbр" аlt="" wіdth="720" hеіght="712"/>

З будівельника — в артилеристи

<р>До Збройних Сил Василь пішов добровольцем на самісінькому початку широкомасштабного вторгнення у березні 2022 року.
<р>— Йшли мої знайомі, йшли мої друзі. Тому я теж сказав своїм близьким і рідним, що не можу сидіти вдома і просто чекати, що станеться з нашою державою, — пригадує він.
<р>Рішення було незмінним, попри те, що в цивільному житті чоловік був будівельником і не мав жодного стосунку до війська, навіть не служив строкову службу.
<р>— У той час, коли мав служити, я потрапив в аварію, мав пройти лікування. Час минув, і мене вже не призивали, — пояснює військовий.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-783425" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/03-1.wеbр" аlt="" wіdth="1141" hеіght="720"/>
<р>Знання, уміння й досвід будівельника, а також здатність швидко та якісно опановувати все нове стали Василеві у пригоді — за час служби він встиг освоїти радянську протитанкову гармату «Рапіра», чеську РСЗВ Vаmріrе та, зрештою, українську САУ «Богдана».
<р>— Вчилися всього максимально швидко, тому що ворог не чекав. У мене є така характерна риса — я дуже швидко все запам’ятовую. Для мене навчатися нового не є проблемою. «Рапіру», наприклад, я освоїв за чотири дні і виконував обов’язки командира гармати, — каже артилерист.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-783424" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/04-1.wеbр" аlt="" wіdth="576" hеіght="740"/>

«Богданісти» б’ють своєю «снайперкою» точно в яблучко

<р>На САУ «Богдана» Василь перейшов 2024 року, вже маючи за плечима значний досвід бойової роботи на ствольній артилерії та РСЗВ.
<р>— На той час ми всі вже були професіоналами. Я не пішов спочатку ні на посаду командира гармати, ні навідником, а став топогеодезистом, адже топогеодезію знаю досконально, — розповідає військовий.
<р>У лютому 2025 року артилерист прийняв командування гарматою і відтоді воює на САУ «Богдана». Українською зброєю військовий дуже задоволений і схвально відгукується про влучність гармати та прохідність її колісної бази.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-783423" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/05-1.wеbр" аlt="" wіdth="844" hеіght="875"/>
<р>— У нас «Богдани» на базі «Татри» можуть проїхати практично всюди, де тільки можна і треба. Машина взагалі дуже хороша, якісна. Дуже сильно вона мені подобається, — каже артилерист.
<р>Ще більш задоволений він влучністю гармати, яку, подібно до багатьох колег, порівнює з великою снайперською гвинтівкою.
<р>— Вона в роботі себе показала дуже добре. Це наша снайперська гвинтівка. У нас була ситуація, коли ми п’ять снарядів один за одним поклали точно в ціль. Розліт там був метрів 5 чи може максимум 7. Для далекобійної гармати це те саме, що «снайперкою» в яблучко, — згадує він про один з епізодів бойової роботи.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-783422" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/06-1.wеbр" аlt="" wіdth="684" hеіght="750"/>

«Богдани» ховаються на видноті

<р>Подібних епізодів військовий пригадує кілька — бити доводилося і по скупченнях ворожої піхоти, і по укриттях росіян в лісосмугах та будинках, і по колонах російських мотоциклістів, які намагалися йти на штурм.
<р>— Одного разу в районі Яблунівки на Покровському напрямку два снаряди поклали чітко в укриття, де аеророзвідка нарахувала 12 російських солдатів. Думаю, там уже після першого цілих не лишилося, а другим ми все остаточно зрівняли із землею і дуже допомогли нашим піхотинцям, які були там всього за 70 метрів від ворога, — розповідає Василь.
<р>Під час ще одного епізоду був наказ відпрацювати по російських мотоциклістах, які намагалися висунутися на штурм позицій Сил оборони.
<р>— Вони тоді їхали на штурм на мотоциклах, і наша розвідка «зрисувала» їх ще на підступах. Це теж був Покровський напрямок. Комбат дав команду до бою, ми виїхали, розклали машину — і поклали в бліндаж, де ці мотоциклісти пробували ховатися, п’ять снарядів навіть без коригування, — згадує артилерист подробиці бойового епізоду, коли «богданісти» точно в ціль поклали 5 снарядів один за одним.
<р>Нині, пояснює військовий, працювати доводиться з ретельно замаскованих закритих позицій, бо противник постійно веде аеророзвідку і масово застосовує FРV-дрони-камікадзе. Так само, додає він, змушений діяти і ворог, адже з українського боку на російські гармати теж невпинно полюють.
<р>— Тепер ми працюємо переважно із закритих позицій. Це може бути посадка або з лісу. Машина має бути добре замаскована, щоб її неможливо було побачити з неба. Перед тим і після того, як ми відстрілялися, те місце, де стоїть «Богдана», нічим не відрізняється від навколишнього ландшафту — ховаємося на видноті, — пояснює артилерист.
<р><еm>Фото з особистого архіву героя