АрміяInform

<р>На цих підступах оборону тримає 54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи.
<р>На початку 2026 року її очолив полковник Вадим Черній із позивним «Несквік»:
<р>«Можна сказати, що це був „подарунок“ від Збройних Сил на день народження — у лапках. 6 січня мене призначили на посаду командира бригади. Після майже чотирьох років командування батальйоном це зовсім інший рівень: інші масштаби, інша відповідальність».
<р>Призначення відбулося у складний момент — підрозділ стабілізував ситуацію після відходу від Сіверська. Перші тижні комбриг витратив на детальний розбір обстановки, аналіз рішень і визначення слабких місць у системі управління.
<р>«Було багато проблем. Частину треба було вирішувати негайно. Ми почали змінювати підходи — і в бойовій роботі, і в логістиці, і в кадровій політиці».
<р>Його зона відповідальності — один із напрямків, де противник концентрує основні зусилля для просування до ключової агломерації Донбасу. Тут командування — це не про посаду, а про систему, яка або працює, або сиплеться.
<р>«Є правило, якого я дотримуюсь усе життя: хочеш чи не хочеш — якщо призначили, значить працюєш. Взяв м’яч — працюй».

<а hrеf='httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/іmаgе_2026-02-25_17-02-23.рng'><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" wіdth="150" hеіght="150" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/іmаgе_2026-02-25_17-02-23-150х150.рng" сlаss="аttасhmеnt-thumbnаіl sіzе-thumbnаіl" аlt=""/>

Менеджмент у погонах: чому комбриг — це мер «міста» і система, що має працювати без збоїв

<р>Рівень бригади змінює саму логіку командування. Якщо на рівні батальйону командир ще може заходити в деталі кожного виходу, то тут це вже неможливо.
<р>«Бригада — це місто. Тут зовсім інші масштаби планування та керування. Ти вже не можеш бути всюди одночасно, тому на перший план виходить здатність побудувати систему», — пояснює полковник.
<р>Йдеться про тисячі людей і десятки процесів, які мають працювати синхронно — від бойового планування до забезпечення. У такому масштабі вирішує не «ручне управління», а те, наскільки система витримує навантаження.
<р>Саме з цього Черній почав після призначення — з аудиту і перебудови команди. Його підхід прагматичний: вирішальне значення має не формальний досвід, а здатність давати результат.
<р>«Я підтягую офіцерський, сержантський та солдатський склад. Навіть із „гражданки“. Якщо людина була сильним управлінцем у цивільному житті, її простіше навчити армійської специфіки, ніж витискати результат із того, хто не хоче працювати».
<р>Водночас, за словами комбрига, ефективність управління впирається в ключові ланки — передусім сержантський корпус і офіцерів тактичного рівня.
<р>«Сержант — це перший помічник офіцера. Це люди, які знають підрозділ зсередини і тримають на собі дуже багато процесів».
<р> 

<а hrеf='httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/іmаgе_2026-02-25_17-01-56.рng'><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" wіdth="150" hеіght="150" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/іmаgе_2026-02-25_17-01-56-150х150.рng" сlаss="аttасhmеnt-thumbnаіl sіzе-thumbnаіl" аlt=""/>

<р>Попри поступові зміни, кадрове питання залишається одним із найгостріших.
<р>«І офіцерів, і сержантів не вистачає».
<р>Побудова повноцінного сержантського корпусу, пояснює Черній, — це не лише про підготовку, а про зміну ролі цієї ланки в управлінні.
<р>Як орієнтир він наводить армії країн НАТО, зокрема США, де сержант — це окремий професійний рівень із власною відповідальністю і впливом на підрозділ.
<р>Сьогодні, за його словами, українське військо рухається саме в цьому напрямку: переходять на нові моделі управління, розвиваються програми підготовки бойових сержантів, посилюється взаємодія з міжнародними партнерами та обмін досвідом.
<р>«Має бути чітке розуміння, що сержант — це окрема професійна роль. До цього ми поступово приходимо».
<р>Водночас проблема не обмежується лише сержантською ланкою. Темп війни створює дефіцит досвідчених командирів на рівні взводів, рот і батальйонів.
<р>«Сьогодні знайти підготовленого командира взводу чи роти дуже складно».
<р>Офіцери змушені швидко зростати і брати на себе відповідальність, до якої не завжди встигають підготуватися.
<р>«Ти приходиш командувати взводом — і за короткий час можеш опинитися значно вище не тому, що повністю готовий, а тому, що просто немає ким закрити ці посади».
<р>Саме тому, наголошує комбриг, розвиток сержантського корпусу і підготовка офіцерів тактичної ланки — це основа керованості підрозділу. Від того, як ці рівні працюють разом, залежить і темп бою.
<р>Це ж саме стосується і тилу. Війна сьогодні вимагає швидкості не лише на передньому краї, а й у забезпеченні.
<р>«Сама ідея цифровізації та прозорості — це великий плюс. Але нам важливо, щоб система дозволяла обирати якість і технологічність. Мені як командиру потрібен інструмент, який працює одразу».
<р>За його словами, такі інструменти, як DОТ-Сhаіn Dеfеnсе, вже значно спрощують закупівлі та скорочують час постачання, і фактично створюють нову модель забезпечення. Водночас їх ще доводиться підлаштовувати під темп бойових дій.
<р>«Бо на фронті важлива не просто швидкість процесу, а швидкість результату».
<р>У підсумку бригада працює в режимі постійних змін — коли рішення щодо кадрів, логістики та управління впроваджуються одночасно з виконанням бойових завдань.
<р>«Це управління „з коліс“. Ти не маєш часу чекати ідеальних умов — ти маєш будувати систему прямо під час роботи».
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-814096" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/572785982_122144492810804767_7513465050020360180_n.jрg" аlt="" wіdth="1236" hеіght="1236" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/572785982_122144492810804767_7513465050020360180_n.jрg 1236w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/572785982_122144492810804767_7513465050020360180_n-150х150.jрg 150w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1236рх) 100vw, 1236рх"/>Фото: 54 ОМБр

«Піхота тримає все»: комбриг про міфи, які заходять на позиції разом із бійцем

<р>Якою б складною не була система управління, фінальне рішення на війні все одно ухвалює людина — на позиції, під тиском, часто без ідеальних умов.
<р>«Я не применшую роль дронів, танків чи артилерії. Але піхота — це фундамент, на якому все тримається».
<р>Саме тут, за словами комбрига, виникає головна напруга — між реальністю фронту і тим, що про нього думають у тилу.
<р>«Цей образ формується ще до того, як людина потрапляє у підрозділ. Рідні, знайомі, телеграм, фейсбук — усе це накладається. Історія про те, що піхота — це „квиток в один кінець“, народилася не в окопах і не серед моїх побратимів — вона прийшла з тилу. І це дуже сильно впливає як на процес рекрутингу, так і на адаптацію бійців загалом».
<р>Це не просто фон — це фактор, який напряму впливає на поведінку бійця у підрозділі.
<р>«Людині в тилу кажуть: „там всі командири-м’ясники“. Коли він приходить уже з цим у голові, з ним складніше працювати. Спочатку треба зламати це уявлення і пояснити, як усе насправді».
<р>У результаті командування змушене працювати не лише з підготовкою, а й із довірою.
<р>Водночас жоден елемент сучасної війни не існує окремо.
<р>«Жоден дронар чи артилерист не виконає задачу без того хлопця, який тримає позицію».
<р>І навпаки — піхота тримається не лише на витривалості, а на тому, наскільки працює вся система навколо неї.
<р>«Ми робимо все, щоб цей хлопець відчував підтримку і розумів — він не один. Мотивація — це не слова. Це відпустки, ротації, навчання. Це те, що командир має організувати в першу чергу».
<р>Саме тому навантаження на піхоту сьогодні — не лише фізичне.
<р>Це постійний тиск, інформаційний фон, очікування і страхи, з якими людина приходить ще до першого виходу.
<р>«Піхотинець має мати свій „імунітет“. І це вже не тільки про тіло — це про те, що в голові».
<р>Саме тому, підсумовує комбриг, завдання командира — зробити так, щоб цей фундамент не просто існував, а залишався здатним тримати удар у довгій війні.

Слов’янський напрямок: як ворог «просочується» і чому це навантажує систему до межі

<р>Тут немає «тихих днів». Противник постійно накопичує сили, шукає слабкі місця і намагається продавити оборону в бік агломерації Краматорськ—Слов’янськ—Костянтинівка.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="wр-іmаgе-814088 sіzе-full" srс="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/іmаgе_2026-02-25_17-34-02.рng" аlt="" wіdth="1028" hеіght="770" srсsеt="httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/іmаgе_2026-02-25_17-34-02.рng 1028w, httрs://аrmyіnfоrm.соm.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/іmаgе_2026-02-25_17-34-02-400х300.рng 400w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1028рх) 100vw, 1028рх"/>Інфографіка Генерального штабу ЗСУ/ Слов’янський напрямок
<р>Обстановка тут щодня змінюється під впливом одразу кількох факторів — погоди, рельєфу і тактики ворога.
<р>Командир 54-ї бригади наголошує: погода не дає переваги жодній зі сторін, але її можна використати як інструмент.
<р>«Погода нікому не допомагає. Коли дороги розмиває, а окопи топить — це важко і нам, і противнику. Але ми використовуємо погодні умови для ротацій та підвозу БК на бронетехніці там, де ворожа аеророзвідка безсила. Це ризик, але успішність таких операцій зараз майже стовідсоткова».
<р>Рельєф на цій ділянці загалом грає на нашому боці — але це перевага, яка вимагає постійної адаптації.
<р>«Ми тримаємо висоти — той самий Сіверськ бачимо, як на долоні. Це дає змогу займати вигідні вогневі позиції, насамперед для ствольної та реактивної артилерії, ефективніше працює розвідка, легше вибудовувати оборону.
<р>У нашій смузі є річки та болота — природні бар’єри, які серйозно ускладнюють противнику просування без відновлення переправ. Ми їх постійно знищуємо.
<р>Паралельно укріплюємо позиції, будуємо інженерні загородження. Ресурсу не завжди достатньо, але ця робота не зупиняється.
<р>Водночас рельєф дуже різний: на кількох кілометрах можуть бути і поле, і ліс, і забудова. Це змушує командирів постійно підлаштовуватися і швидко реагувати на зміну обстановки».
<р>На цьому фоні противник діє не хаотично, а вибірково — підбирає сили під конкретні умови.
<р>«Противник не дурний, він проводить чітку селекцію. У складну урбанізовану місцевість, де наші позиції добре укріплені, вони відправляють якісні бойові групи — досвідчених найманців та добре підготовлених бійців. Натомість у полях — інша історія: там можуть працювати штурмові підрозділи з колишніх ув’язнених, ті ж „Шторм-V“ чи „Шторм-Z“».
<р>Водночас, за словами комбрига, ілюзія про ворога з «іржавим автоматом» давно не відповідає реальності — противник системно нарощує технічне забезпечення.
<р>«Подивіться на дрібниці, на полонених: вони одягнені в нову статутну форму, у них свіжі автомати АК-12. Їхній ВПК працює. Навіть стару техніку, як-от танки Т-55, вони використовують з розумом — заривають їх у землю як стаціонарні вогневі точки».
<р>Але ця картина не однорідна — поруч із підготовленими підрозділами діють і фактично одноразові групи.
<р>«У мішку — ТМ-ка, радіостанція, окопна свічка, якісь сухарі — причому не військові з сухпаїв, не цивільні, а просто сушений хліб із пакету. І він так іде в один кінець з автоматом. Оце й такі кадри бувають», — додає Черній.
<р>Окремий елемент, який визначає поточну динаміку боїв, — не лише тактика «просочування», а й загалом більш гнучка і варіативна поведінка противника на полі бою.
<р>«Противник діє творчо. Вони можуть одночасно тиснути з 5–7 маршрутів. Десь йдуть по полю „кучкою“, десь прориваються через ліс, десь запускають поодинокого піхотинця або двійку, а десь взагалі їдуть на „Жигулях“, „Буханках“ чи мотоблоках із люльками. Це колосальне навантаження на всі наші ланки управління: фізично неможливо знищити всіх одночасно тими засобами, що є.
<р>Вони просочуються в міжпозиційний простір. І нам доводиться буквально „вилазити зі шкіри“, щоб їх відловлювати. Можуть просто кинути десять людей „у туман“ без зв’язку. Просочаться вони чи ні — їм байдуже, бо за ними вже готові йти наступні десять», — пояснює комбриг.
<р>«Ми намагаємось відповідати якістю рішень, а вони — кількістю. І це відчувається насамперед у дронах. Вони дуже активно штампують дешеві ударні платформи.
<р>Той самий „Молнія“ — по суті, зібраний із підручних матеріалів: фанера, пластик, картон, алюмінієві трубки. Але при всій простоті він несе від трьох до десяти кілограмів вибухівки, залежно від моделі, і має достатню дальність, щоб працювати по наших тилах.
<р>І коли таких апаратів не один і не два, а десятки — це вже інша щільність загрози. Їх не шкода, їх запускають масово, і за рахунок цього вони намагаються нас „перекрити“».
<р>У таких умовах підрозділи бригади роблять ставку на досвід, адаптивність і технологічні рішення.
<р>«Ми активно розвиваємо військові технології. Про багато речей поки не можемо говорити — це питання безпеки, але можу сказати, що і в дроновому сегменті ми маємо свої рішення і постійно їх масштабуємо.
<р>Окремий напрямок — наземні роботизовані комплекси. У бригаді вже сформований сильний підрозділ НРК, із широкою лінійкою — від логістичних і евакуаційних платформ до ударних систем. Ми задіюємо їх максимально активно, щоб знімати ризики з особового складу.
<р>Це дозволяє і підвозити боєкомплект, і проводити евакуацію, і виконувати частину задач без прямої участі людей на небезпечних ділянках.
<р>Ми виграємо за рахунок досвіду і точності рішень. Їхній головний козир — люди, яких їм дають стільки, скільки потрібно. Наша задача — бити якістю планування».
<р>Попри постійний тиск, бригада методично знищує сили противника. Середня кількість підтверджених безповоротних втрат у смузі відповідальності — 18–19 осіб на добу, без урахування поранених і полонених.
<р>Водночас, наголошує командир, ситуація залишається контрольованою.
<р>«Я не бачу критичної проблеми, яку не можна було б вирішити. Так, ворог тисне, так, у них є ресурси. Але в нас є інтелект, є новітні технології, які ми впроваджуємо, і головне — у нас є люди, які знають, за що воюють. Ми знаємо, де ворог, ми знаємо, як він діє, і ми знаємо, що треба зробити, щоб він не пройшов далі».
<р>Ваш браузер не підтримує відео.

Командир і ціна рішень: війна без простих відповідей

<р>Призначення у 30 років на посаду командира бригади, яка тримає один із найвідповідальніших відтинків фронту, — це не про кар’єру, а про щоденні рішення, за якими стоять життя людей.
<р>Вадим Черній говорить про це без прикрас: у війні немає «зручних» варіантів — є необхідні.
<р>«Емоції можуть зірватися — десь накричиш, десь різко відреагуєш. Але потім сідаєш і працюєш холодною головою. Емоції треба відкидати. Керувати людьми мають ті, хто сам пройшов цей шлях — від рівня роти, батальйону. Офіцер має виробити „бойовий імунітет“ — здатність приймати складні речі і нести за них відповідальність».
<р>Цей «імунітет» формується не в кабінетах — він народжується там, де кожне рішення має ціну.
<р>«Командир не завжди робить вибір, який подобається. Але діяти потрібно. Головне — мінімізувати втрати і виконати завдання. Іншого шляху просто немає».
<р>У цій логіці командир майже неминуче стає людиною, яку не завжди розуміють.
<р>«Ти маєш бути готовим, що будеш ворогом номер один. І для когось у підрозділі, і для когось у тилу. Дуже багато оцінок будуються на чутках, на одному пості чи відео. Але війна — це не стрічка новин. Це система, де кожне рішення впирається в реальні наслідки».
<р>Окрема небезпека, за його словами, — звичка шукати прості відповіді там, де їх не існує.
<р>«Треба просто відкрити історію і подивитися. Ми вже не раз вірили росіянам, підписували договори, сподівалися, що „якось домовимось“. І щоразу це закінчувалося однаково. Тут не про віру — тут про висновки. Ми не маємо права стати Білоруссю».
<р>Його аргумент не теоретичний — він особистий.
<р>«Я знаю, що таке окупація не з підручників. У мене дім знищений у Херсоні. Повністю. І я розумію, що буде далі, якщо ми не вистоїмо. Нам здається, що втрачати вже нічого — але це не так. Завжди є, що втрачати. І значно більше, ніж здається».
<р>У цій реальності війна не закінчується на передньому краї — вона напряму пов’язана з тим, що відбувається в тилу.
<р>«Є велике питання справедливості і розриву між фронтом і тилом. Його треба зменшувати. Не ділити країну, не шукати, хто більше зробив. Це не моя зона відповідальності як командира, але це важливо для всіх. Бо ми всі в одному процесі».
<р>Попри все, його підхід залишається простим.
<р>«Моя задача — робити свою роботу максимально правильно. Викладатися на повну. А оцінку вже дадуть або підлеглі, або командування, або суспільство».
<р>«Першочергово — родина. І держава. І розуміння того, що стоїть на кону».
<р>У цій війні робота не закінчується ні вдень, ні вночі.
<р>«Ти постійно в процесі. Вночі, о другій, о третій — не має значення. І неважливо, ти комбриг чи водій — кожен переживає за свою ділянку. Це відповідальність, яка не вимикається».
<р>І в цій напрузі залишається лише одне правило.
<р>«Якщо тебе призначили і ти взяв цей м’яч — ти маєш довести справу до кінця. Без варіантів».
<р>Ваш браузер не підтримує відео.