Чемпіон

8 жовтня 2011 року збірна України продемонструвала один із найяскравіших командних перформансів в історії світового боксу. На чемпіонаті світу в Баку п'ятеро наших бійців провели фінали в один день, здобувши для країни чотири "золота" й одне "срібло".

З того часу герої синьо-жовтої команди пройшли зовсім різні шляхи – від абсолютного чемпіонства та світових титулів до кар'єр, у яких величезний потенціал так і не вдалося реалізувати повною мірою.

"Чемпіон" згадує тріумф "золотої збірної" в Азербайджані та розповідає, ким стали п'ятеро її медалістів через 15 років.

Команда, яка вже дозріла до великої перемоги
Тріумф у Баку може здаватися моментом, коли велике покоління українського боксу раптом заявило про себе світові. Насправді ж восени 2011-го ця команда вже не була невідомою величиною. Цей успіх не виник за один вечір – до нього йшли кілька років.

Її кістяк формувався протягом усього олімпійського циклу після Пекіна-2008. За словами наставника Дмитра Сосновського, після кожних Ігор тренерський штаб складав чотирирічну програму підготовки, а місце першого номера збірної потрібно було доводити результатами на національних та міжнародних стартах.

Перші обриси майбутньої великої команди світ побачив на ЧС-2009 у Мілані, звідки українці повернулися з трьома медалями – по одній кожного ґатунку. Ще п'ять нагород збірна здобула на Євро-2010 – одне "срібло" та чотири "бронзи". Україна поступово отримувала не одну-дві сильні позиції, а конкурентний склад майже по всій лінійці вагових категорій.

До Баку команду підводили як до одного з головних стартів олімпійського циклу. Протягом року боксери пройшли кілька етапів підготовки в Україні та Казахстані, міжнародні турніри та тривалий заключний збір. У Тисовці протягом трьох тижнів вони працювали по три тренування на день. Із командою також працювали психологи та представники спортивної науки, а база мала необхідне обладнання для відновлення після навантажень.

Головною зіркою залишався Василь Ломаченко. До Азербайджану він їхав олімпійським чемпіоном і чинним чемпіоном світу, а Сосновський називав його "локомотивом" збірної – людиною, за якою тягнулися партнери. Та сила цієї команди вже не обмежувалася одним прізвищем.

Поруч прогресували Усик, Шелестюк, Хитров, Берінчик, Гвоздик. У кожного ще попереду була власна велика історія, але восени 2011-го вони насамперед були частинами однієї команди.

Перед стартом тренерський штаб "синьо-жовтих" свідомо уникав прогнозів щодо кількості медалей і ліцензій. Але Україна приїхала до Баку зі складом, від якого цілком закономірно чекали серйозного результату. Складно було передбачити лише одне – наскільки масштабним він виявиться.

Від першого гонгу до п'яти фіналів

Чемпіонат світу розпочався 26 вересня. Баку зібрав сотні боксерів, а додаткової ваги турніру надавав статус першого великого кваліфікаційного старту на Олімпійські ігри-2012. Майже два тижні українська команда рухалася до дня, який згодом увійде в її історію.

З кожним раундом турнірна сітка ставала коротшою. Українських прізвищ у ній – усе більше відносно інших збірних. Без втрат не обходилося: частина команди завершила виступи ще на попередніх стадіях, а срібний призер попередньої світової першості Роман Капітоненко зупинився в 1/8 фіналу.

На цьому ж етапі Україна ледь не втратила і свого головного фаворита. У поєдинку Василя Ломаченка з Робсоном Консейсао судді спочатку віддали перемогу бразильцю – 20:19. Для уродженця Одещини чемпіонат світу фактично вже завершився, але українська сторона подала протест.

Після перегляду спеціальна комісія АІВА визнала зняття бала з Ломаченка помилковим і дійшла висновку, що попередження натомість мав отримати Консейсао. Результат змінили на користь українця – 19:18. Ломаченко залишився на турнірі, а збірна продовжувала набирати хід.

До чвертьфіналів дісталися одразу шестеро її представників. Саме ця стадія остаточно показала масштаб українських претензій.

Денис Берінчик розібрався з представником господарів Хейбатуллою Хаджалієвим – 33:19. Тарас Шелестюк після рівних 13:13 пройшов срібного призера ЧС-2009 Андрія Замкового за рішенням суддів. Євген Хитров переміг Александра Дреноваца – 34:15, Олександр Усик здолав першого сіяного Артура Бетербієва – 17:13, а Ломаченко впевнено пройшов Фазліддіна Гаїбназарова – 18:10.

Єдиним, хто зупинився за крок до медалі, став Олександр Гвоздик. У чвертьфіналі він поступився Єгору Мехонцеву – 21:27, але вже встиг виконати одне з головних завдань, забезпечивши собі путівку на Олімпіаду.

До півфіналів Україна підійшла з п'ятьма боксерами. А 7 жовтня стало зрозуміло, що "бронзою" ніхто з них задовольнятися не збирається.

Берінчик упевнено пройшов британця Томаса Сталкера – 31:18. Хитров достроково зупинив Богдана Журатони у другому раунді, Усик переміг Сергія Корнєєва – 23:10. Свої місця у фіналах забронювали й Ломаченко, який здолав Доменіко Валентіно – 17:11, та Шелестюк, сильніший за Вікаса Крішана – 15:12.

Увечері турнірна сітка виглядала майже неймовірно: у п'яти з десяти фіналів чемпіонату світу наступного дня мав боксувати українець.

П'ятеро боксерів. П'ять шансів на "золото". Один день, який міг змінити місце України на боксерській карті світу. До нього залишалася одна ніч.

8 жовтня: день, коли Україна стала першою у світі

Ще вранці це були п'ять окремих фіналів. До вечора вони складуться в один із найяскравіших днів в історії українського боксу.

У фінальній програмі українці мали представника у кожному другому поєдинку. Із десяти комплектів нагород п'ять могли завершитися українським "золотом".

Першим свій шанс отримав Василь Ломаченко. У категорії до 60 кг йому протистояв кубинець Ясніель Толедо.

Українець від самого початку захопив перевагу, а ще в першому раунді відправив суперника в нокдаун правим боковим. Після фінального гонгу на табло залишилися 17:12.

Перше "золото" дня – і другий поспіль титул чемпіона світу для самого Ломаченка. Для збірної все почалося саме так, як цього хотіла команда та фанати.











Наступним у ринг вийшов Денис Берінчик – і саме його фінал став єдиним, який українцям того дня виграти не вдалося.

Бразилець Евертон Лопес потужно почав зустріч і створив перевагу вже після стартового раунду. Берінчик кинувся відіграватися, виграв два наступні відрізки, але початкового відставання виявилося забагато.

23:26 – і срібна медаль України. Перший удар по майже ідеальному сценарію. Але, як виявилося, останній.











Поразка Берінчика переможну ходу не зупинила. У категорії до 69 кг Тарасу Шелестюку протистояв один із найсильніших боксерів свого покоління – дворазовий чемпіон світу Серік Сапієв.

Українець захопив перевагу й не віддав її до фінального гонгу – 16:10. Друге "золото" опинилось у скарбничці "синьо-жовтих".

Уже наступного року Сапієв стане олімпійським чемпіоном Лондона. Але того вечора в Баку найкращим у рингу був Шелестюк.











Ще напруженішим вийшов фінал Євгена Хитрова проти японця Рьоти Мурати. Після першого раунду українець поступався, у другому перехопив ініціативу, а в заключній трихвилинці втримав мінімальну перевагу.

24:22 – третє українське "золото".

Менш ніж за рік Мурата виграє Олімпійські ігри. У Баку ж його зупинив Хитров.











До останнього українського фіналу рахунок уже був 3:1. Залишався Усик. У категорії до 91 кг йому протистояв представник господарів Теймур Мамедов.

Після близького початку українець поступово нарощував перевагу. Раунд за раундом фінал, який міг стати нервовою крапкою великого дня, перетворювався на демонстрацію контролю. 25:15 і четвертий тріумф України!











За кілька годин Україна пройшла шлях від стартового фіналу до першого місця у світі. З показником 4-1-0 наша країна вперше виграла медальний залік чемпіонату світу. Куба залишилася другою, а господарі турніру замкнули трійку. Чотири чемпіони на одному мундіалі стали рекордним результатом для незалежної України.

Менш ніж за рік частина цієї команди знову збереться разом і подарує українському боксу ще один історичний турнір – ОІ-2012. Але 8 жовтня 2011-го майбутнє ще було чистим аркушем. Була одна збірна, п'ятеро фіналістів і вечір, у який майже все склалося ідеально. Далі почалися п'ять зовсім різних історій.













Читайте також :


Відео

Фото






Вершина аматорської епохи: як Усик і Ломаченко створили найбільший олімпійський тріумф українського боксу







Денис Берінчик



Денис Берінчик після поразки у фіналі ЧС-2011


АІВА




Із п'ятьох українських фіналістів у Баку лише Денис Берінчик залишив ринг без золотої медалі. Та навряд чи тоді хтось міг назвати його турнір невдалим.

Свій шлях він розпочав із гучної перемоги над чинним чемпіоном світу Роніелем Іглесіасом. Після трьох раундів рахунок був рівним – 19:19, але за додатковим підрахунком суддів далі пройшов Берінчик. Наступного літа доля зведе їх знову – вже у фіналі Олімпійських ігор у Лондоні.

Там Денис знову став одним із героїв української команди. Він послідовно переміг Ентоні Їгіта, Джеффа Горна й Уранчимегіїна Менх-Ердене та дістався олімпійського фіналу. Цього разу реванш узяв Іглесіас – 22:15.

На двох найбільших турнірах поспіль Берінчик дістався головного бою – і обидва рази залишив ринг другим. До свого чемпіонства, вже професійного, доведеться йти ще понад десятиліття.

Після Лондона він не поспішав залишати аматорський бокс, виступав за "Українських отаманів", а професійну кар'єру розпочав лише у 2015 році. І там стрімкого злету теж не сталося.

Денис перемагав, збирав регіональні титули, але великого чемпіонського шансу довелося чекати довго. Важливою точкою став грудень 2022-го, коли перемога над Іваном Менді принесла йому титул чемпіона Європи. У серпні 2023 року українець також здолав Ентоні Їгіта та продовжив рух угору світовими рейтингами.

18 травня 2024 року в Сан-Дієго навпроти нього стояв Емануель Наваррете – чемпіон світу у трьох вагових категоріях, який намагався підкорити четверту.

Берінчику було вже 36. Момент, на який він чекав майже всю професійну кар'єру, нарешті настав.

Дванадцять раундів не дали одностайності суддям, але двоє побачили переможцем українця – 115:113 та 116:112, тоді як третій віддав бій мексиканцю – 116:112.

Через майже 13 років після "срібла" Баку Денис Берінчик нарешті став чемпіоном світу – володарем вакантного титулу WВО у легкій вазі.











Утім, пояс затримався ненадовго. У першому захисті в лютому 2025 року у Тhе Тhеаtеr аt Маdіsоn Squаrе Gаrdеn в Нью-Йорку його двічі відправив у нокдаун Кейшон Девіс, а удар по корпусу в четвертому раунді завершив поєдинок достроково.

Це була перша поразка Дениса за майже десять років у профі. Після цього українець не боксував півтора року. Повернення відбулося 29 серпня 2026-го на О2 Аrеnа в Лондоні проти Сема Ноукса, але всі троє суддів віддали перемогу британцю.

Шлях Берінчика до головного титулу розтягнувся на роки. Після двох срібних медалей на найбільших аматорських турнірах йому довелося довше за багатьох чекати моменту, коли професійний бокс дасть головний шанс. Але коли така можливість нарешті з'явилася, Денис нею скористався.

Тарас Шелестюк



Тарас Шелестюк – чемпіон світу


АІВА




Якщо для Берінчика Баку завершився "сріблом", то Тарас Шелестюк залишив Азербайджан на самій вершині. Наступного літа він знову претендував на медаль найвищої проби – цього разу на Олімпійських іграх у Лондоні.

Шелестюк дістався півфіналу, де в максимально близькому бою поступився британцю Фреду Евансу – 10:11. Один бал відділив його від ще одного великого фіналу. Замість нього – олімпійська "бронза".

Аматорський етап Тарас завершував чемпіоном світу та призером Олімпіади – з резюме, яке майже автоматично змушувало чекати великої професійної кар'єри. На початку все саме так і виглядало.

У 2013 році він дебютував серед професіоналів і перебрався до США. Тренувався у знаменитому Wіld Саrd Gym, працював із Фредді Роучем і доволі швидко почав рухатися рейтингами. У листопаді 2015-го перемога над Асланбеком Козаєвим принесла йому одразу два регіональні пояси – WВО NАВО та WВА Іntеr-Соntіnеntаl.

США, один із найвідоміших залів світу, великі тренери, перші титули. Здавалося, наступним кроком мав стати поєдинок світового рівня. Але саме його Шелестюк роками так і не отримував.

Кар'єра почала рухатися не сходинками, а ривками. Перемоги чергувалися з довгими періодами без боїв, а час – ресурс, якого у професійному боксі завжди мало – поступово почав працювати проти нього.

У березні 2022 року Тарас зустрівся з венесуельцем Габріелем Маестре у півфінальному елімінаторі WВА. Десять раундів завершилися нічиєю роздільним рішенням суддів – 97:93 на користь українця, 96:94 Маестре та 95:95.

Замість кроку до титульного бою – ще одна пауза. Наступного виходу в ринг довелося чекати понад три роки. Сам Шелестюк пояснював, що після бою з Маестре зосередився на допомозі Україні та волонтерстві. Приблизно в той самий час його промоутерська компанія припинила діяльність, а подальше повернення в ринг неодноразово зривалося через травми суперників і відмови їхніх команд від поєдинків.

Лише в липні 2025-го Тарас провів наступний бій, нокаутувавши Роддрікуса Лівсі у другому раунді. У листопаді того ж року переміг Ентоні Саеза.

А 8 серпня 2026-го в Еквадорі Шелестюк провів десять раундів проти Андреса Муньйоса й одностайним рішенням суддів завоював пояс WВО Іntеrnаtіоnаl у напівсередній вазі – свій перший титул із 2016 року.



Тарас Шелестюк із поясом


Інстаграм боксера




У 40 років Шелестюк залишається непереможеним – 22 перемоги, 12 нокаутів та одна нічия. Саме це робить його історію однією з найпарадоксальніших у "золотій збірній".

Чемпіон світу серед аматорів. Олімпійський призер. Понад десятиліття у професіоналах і нуль у графі поразок. Але водночас – жодного бою за повноцінний титул чемпіона світу.

Баку показав, наскільки високим був його потенціал. Професійний бокс – наскільки одного потенціалу інколи буває замало.

Євген Хитров



Євген Хитров – чемпіон світу


АІВА




У столиці Азербайджану Євген Хитров був одним із тих, хто найкраще уособлював силу тієї української команди. П'ять перемог на шляху до титулу, три дострокові завершення боїв і "золото" після перемоги над Рьотою Муратом зробили його найсильнішим середньоваговиком чемпіонату світу.

До Лондона Хитров їхав уже не просто одним із претендентів на медаль. Чинний чемпіон світу та перший номер посіву вважався одним із фаворитів олімпійського турніру.

Здавалося, наступний великий фінал – лише питання кількох перемог. Натомість його Олімпіада тривала один поєдинок.

У 1/8 фіналу українець зустрівся з британцем Ентоні Огого. Хитров двічі змушував суперника переживати відлік рефері, але після трьох раундів судді зафіксували нічию – 18:18.

Рівним виявився й додатковий підрахунок голосів – 52:52, після чого переможця визначили індивідуальним рішенням суддів. Ним став господар рингу. Українська сторона подала протест, однак його відхилили.

Ще рік тому Хитров стояв на найвищій сходинці чемпіонату світу. У Лондоні його олімпійська історія завершилася, фактично не встигнувши розпочатися. Він ще залишився у збірній і 2013 року здобув "бронзу" чемпіонату Європи, після чого перейшов у професіонали.

Дебют відбувся у грудні того ж року в Нью-Йорку, де Євген зупинив суперника вже у першому раунді. Далі українець рухався швидко: виграв перші 14 професійних поєдинків, 12 із них – достроково, здобув регіональні титули та поступово наближався до рівня претендентів.

Здавалося, невдача Лондона залишилася позаду. Але у січні 2017-го прийшов перший серйозний удар.

У бою за вакантний пояс WВС Sіlvеr Хитров зустрівся з непереможеним Імманувелем Алімом. Українець двічі побував у нокдауні, а в шостому раунді рефері зупинив поєдинок. Це була його перша поразка серед професіоналів.

Євген повернувся з двома перемогами, а 2018 року взяв участь у телевізійному боксерському шоу Тhе Соntеndеr. У першому поєдинку він достроково переміг Моргана Фітча, але далі поступився за очками майбутньому переможцю турніру Брендону Адамсу.

Після цього українець виграв ще три бої поспіль, усі завершивши до фінального гонгу. Востаннє він виходив у ринг у листопаді 2019 року, коли зупинив Ернеста Амузу в третьому раунді. Професійний рекорд Хитрова зупинився на позначці 20 перемог, 17 із них нокаутом, і дві поразки.

Наприкінці 2021-го сам Євген фактично визнав, що його кар'єра підійшла до завершення. Він говорив, що "на 95%" уже закінчив виступи, втомився від боксу та хоче передавати свій досвід молодим спортсменам.

У наступні роки його ім'я рідко з'являлось у пресі, але згодом знову потрапило в новини вже з причин, не пов'язаних зі спортом. У квітні 2025 року боксера затримали у Кривому Розі за підозрою у причетності до крадіжок із сільськогосподарських підприємств. Спочатку суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави.

Справа отримала продовження вже у 2026-му. Хитров уклав угоду з прокуратурою, а Криворізький районний суд призначив йому два роки умовно.

Ще один різкий поворот стався у серпні, коли колишнього чемпіона світу мобілізували до лав Збройних сил України. Згодом боксер уже публікував кадри з проходження базової загальновійськової підготовки.





Переглянути цей допис в Іnstаgrаm Допис, поширений Евгений «ХИТРЫЙ» Хитров (@rеаl_khytrоv)






За 15 років його шлях змінився чи не найбільш непередбачувано серед усієї "золотої збірної". Восени 2011-го Євген перемагав майбутнього олімпійського чемпіона Мурату та входив до наступного олімпійського циклу у статусі найсильнішого боксера світу у своїй вазі.

У професіоналах до чемпіонського бою він так і не дістався, а життя після рингу принесло повороти, які тоді неможливо було передбачити. І серед п'яти героїв Баку саме його історія, мабуть, найчастіше залишає просте питання: а що було б, якби все склалося трохи інакше?

Василь Ломаченко



Василь Ломаченко – чемпіон світу


АІВА




Серед синьо-жовтої команди Василь Ломаченко був особливим ще на ЧС-2011. Поки для більшості партнерів той турнір ставав найбільшим успіхом на той момент, він приїхав до Азербайджану вже олімпійським чемпіоном і переможцем попередньої світової першості.

Для когось Баку став проривом. Для Ломаченка – підтвердженням статусу.

Наступного літа в Лондоні він вдруге став олімпійським чемпіоном. Чотири суперники на шляху до "золота", впевнена перемога над південнокорейцем Хан Сун Чхолом у фіналі (19:9) і завершення аматорського етапу з майже бездоганним рекордом 396 перемог при одній поразці.

До професійного боксу він прийшов восени 2013-го з репутацією одного з найвидатніших аматорів свого покоління. І будувати кар'єру традиційним шляхом через десятки прохідних поєдинків Василь не збирався.

Уже в другому бою українець отримав шанс на титул WВО проти досвідченого Орландо Салідо, але зазнав першої професійної поразки.

Те, на що зазвичай витрачають роки, Ломаченко зробив із наступної спроби: у третьому поєдинку переміг Гері Расселла-молодшого та став чемпіоном світу, повторивши рекорд за найменшою кількістю боїв, необхідних для завоювання світового титулу.











Далі рекорди посипалися один за одним. У сьомій професійній битві уродженець Одещини нокаутував Романа Мартінеса та став чемпіоном уже у другій ваговій категорії. А у дванадцятому піднявся в легку вагу й зупинив Хорхе Лінареса, найшвидше на той момент завоювавши світові титули у трьох дивізіонах.











Окремою сторінкою стала серія проти Ніколаса Волтерса, Джейсона Соси, Мігеля Марріаги та Гільєрмо Рігондо. Чотири поєдинки поспіль завершилися відмовою суперника або рішенням його кута не продовжувати боротьбу.

Після перемоги над Рігондо сам Ломаченко пожартував, що тепер його можна називати "Nо-Маs-Сhеnkо". Гра слів походила від іспанського "nо más" – "досить". У боксерській культурі вислів особливо відомий після знаменитого реваншу Роберто Дюрана із Шугаром Реєм Леонардом 1980 року, коли панамець відмовився продовжувати поєдинок.

У легкій вазі українець об'єднав кілька головних поясів і наблизився до мети, яка залишалася найбільшою незакритою мрією його професійної кар'єри – абсолютного чемпіонства.

У жовтні 2020 року цей шлях перервав Теофімо Лопес. Американець виграв за очками та забрав титули українця.

Ломаченко повернувся з трьома перемогами поспіль і навесні 2023-го отримав ще одну можливість зібрати всі головні пояси – проти абсолютного чемпіона Девіна Хейні.

Після дванадцяти раундів усі троє суддів віддали перемогу американцю. Вердикт викликав чимало суперечок у боксерському середовищі, але в офіційному рекорді Василя з'явилася третя поразка. Друга спроба дістатися абсолюту теж залишилася незавершеною.











Останній на сьогодні поєдинок він провів у травні 2024-го. У 36 років Ломаченко достроково переміг Джорджа Камбососа в 11-му раунді та завоював вакантний пояс ІВF у легкій вазі.

Через рік здавалося, що на цьому історія завершилася. 5 червня 2025 року Василь оголосив про завершення кар'єри з рекордом 18 перемог при трьох поразках. Та крапка виявилася лише паузою.

У 2026-му низка інсайдерів повідомляли, що Ломаченко повертається й це згодом підтвердив сам боксер. Він планує знову вийти в ринг уже в листопаді – причому не в легкій, а у другій напівлегкій вазі. Мета теж відома.

За словами менеджера українця Егіса Клімаса, дворазовий олімпійський чемпіон повертається заради того, чого так і не встиг зробити раніше, – стати абсолютним чемпіоном світу. Конкретний суперник Ломаченка на листопад, точна дата й місце проведення бою поки не оголошені.

Після більш ніж дворічної паузи й у 38 років попереду в українця залишається чимало запитань. Але одне вже зрозуміло: мрія, яку йому не вдалося втілити в життя, виявилася достатньо сильною, щоб повернути в бокс.

Через 15 років після тріумфу в Баку історія Ломаченка, як виявилося, ще не дописана.

Олександр Усик



Олександр Усик – чемпіон світу


АІВА




На ЧС в Азербайджані Олександр Усик ще не був головною зіркою української збірної. За два роки до того він здобув "бронзу" чемпіонату світу, а восени 2011-го зробив крок, після якого його кар'єра почала рухатися лише вгору.

До Олімпіади в Лондоні Усик приїхав уже чемпіоном світу й одним із фаворитів. Сітка легкою не була: у чвертьфіналі він вдруге поспіль на великому турнірі переміг Артура Бетербієва, у півфіналі розібрався з Тервелом Пулєвим, а у вирішальному бою зустрівся з досвідченим італійцем Клементе Руссо.

Перед останнім раундом фіналу рахунок був рівним – 8:8. Одна трихвилинка відділяла його від олімпійського золота. Олександр провів її краще та переміг – 14:11. Після оголошення результату він станцював у центрі рингу гопак – кадр, який став одним із символів тієї Олімпіади для українського спорту.











Після Лондона Усик ще провів сезон за "Українських отаманів", а наприкінці 2013 року перейшов у професіонали. Темп від цього не знизився.

У вересні 2016-го, вже в десятому професійному поєдинку, Усик у Польщі переміг Кшиштофа Гловацького та завоював пояс WВО у першій важкій вазі. Це стало рекордом дивізіону за швидкістю здобуття світового титулу: Усику знадобилося 10 боїв, тоді як попереднє досягнення належало Евандеру Холіфілду – 12.











Наступним кроком стала Wоrld Вохіng Suреr Sеrіеs – турнір, що зібрав практично всю еліту крузервейту. У чвертьфіналі Усик достроково переміг Марко Хука в Німеччині. У півфіналі поїхав до Риги й у складному бою забрав пояс WВС у Майріса Брієдіса.

А 21 липня 2018 року в Москві зустрівся з Муратом Гассієвим, якому належали титули WВА та ІВF. Перед боєм це мало вигляд найбільшого випробування його професійної кар'єри. У рингу інтриги не було жодної – 120:108, 119:109 та 119:109.

Олександр забрав Кубок Мухаммеда Алі та став першим боксером в історії крузервейту, який одночасно об'єднав усі чотири головні чемпіонські пояси. Причому всі три поєдинки турніру він провів на території суперників.

Наприкінці того ж року Усик поїхав до Манчестера та нокаутував Тоні Белью у восьмому раунді. Цей дивізіон був зачищений повністю. Попереду чекала надважка вага.

А там усе потрібно було доводити знову. Перехід не давав жодних гарантій такого ж успіху. Українець був помітно меншим за більшість нових суперників, а перші перемоги над Чаззом Візерспуном і Дереком Чісорою лише посилили головне питання: наскільки далеко швидкість і техніка зможуть компенсувати різницю в габаритах? Відповідь прийшла 25 вересня 2021 року.

На стадіоні Тоттенгема в Лондоні перед понад 60 тисячами глядачів Усик вийшов проти Ентоні Джошуа – чемпіона WВА, ІВF та WВО та значно більшого природного надважковаговика. Це був момент, коли питання про його розміри перестало бути теоретичним.

Після дванадцяти раундів судді віддали українцю перемогу 117:112, 116:112 та 115:113. Усик став чемпіоном світу вже у другому дивізіоні.











Через одинадцять місяців Джошуа отримав реванш. Цього разу бій вийшов складнішим, особливо дев'ятий раунд, у якому британець серйозно притиснув чемпіона. Але коли здавалося, що хід поєдинку може змінитися, Олександр відповів найсильнішою кінцівкою. І знову переміг – тепер роздільним рішенням суддів.

У серпні 2023-го він захистив титули проти Даніеля Дюбуа. Бій запам'ятався суперечливим ударом британця нижче пояса у п'ятому раунді. Команда Дюбуа наполягала, що удар був легальним, однак WВА згодом не знайшла підстав вважати рішення рефері помилковим. Сам поєдинок Усик завершив достроково у дев'ятому раунді.

А далі залишився лише один пояс. І один суперник. 18 травня 2024 року в Ер-Ріяді українець зустрівся з Тайсоном Ф'юрі. Британець володів титулом WВС і до того не програвав жодного професійного поєдинку.

"Циганський король" мав сильні відрізки в середині зустрічі, але Усик змінив її хід у другій половині. У дев'ятому раунді він відправив суперника в нокдаун. Той самий бій, який мав відповісти на питання, хто є головним надважковаговиком покоління, вирішувався на останніх хвилинах.

Після дванадцяти раундів двоє суддів віддали перемогу українцю. Усик став першим абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі в епоху чотирьох поясів і першим загальновизнаним абсолютом дивізіону після Леннокса Льюїса у 1999 році.











І саме тут історія "золотої збірної" зробила майже ідеальне коло. Того самого дня Денис Берінчик у Сан-Дієго переміг Емануеля Наваррете та вперше став чемпіоном світу серед професіоналів. Майже через 13 років після п'яти фіналів у Баку двоє представників тієї команди в один день знову опинилися на чемпіонській вершині.

Один уперше взяв світовий пояс. Інший зібрав усі чотири в "королівському" дивізіоні професійного боксу.

Щоправда, у статусі абсолюта Усик був недовго. Через обов'язкові захисти він залишив титул ІВF, після чого повноправним чемпіоном став Дюбуа. У грудні того ж року українець вдруге зустрівся із Ф'юрі, але цього разу вже не залишив суддям розбіжностей – усі троє виставили 116:112 на його користь.

Повернути четвертий пояс випала нагода 19 липня 2025-го. На заповненому "Вемблі" Усик вдруге зустрівся з "Динамітом". Якщо після першого бою залишалися суперечки, то цього разу їх не виникло: у п'ятому раунді українець двічі відправив британця на настил і завершив поєдинок брутальним нокаутом, вдруге ставши абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі.











Після цього Олександр виходив на ринг ще раз. Він провів незвичний поєдинок біля пірамід Гізи проти багаторічного чемпіона Glоry з кікбоксингу Ріко Верховена.

Нідерландець створив Усику значно більше проблем, ніж очікувалося. Бій залишався близьким майже до самого завершення, але за секунду до кінця одинадцятого раунду рефері зупинив зустріч після вдалої атаки українця, який почав у кутку забивати непоступливого суперника.

Через місяць Олександр добровільно залишив свої чемпіонські пояси, пояснивши, що хоче звільнити титули для наступного покоління претендентів, але водночас підкреслив: із боксу не йде. В нього залишився "останній танець".

Найімовірнішим суперником Усика наразі вважається Деонтей Вайлдер – команда українця розглядає можливість провести цей бій у США навесні 2027 року. Водночас серед можливих сценаріїв залишається і третій поєдинок із Тайсоном Ф'юрі, який публічно говорить про бажання завершити їхнє протистояння трилогією. Остаточних домовленостей щодо наступного бою Усика поки немає.

У жовтні 2011-го він залишав Баку одним із чотирьох українських чемпіонів світу. Через 15 років Олександр залишається непереможеним професіоналом, олімпійським чемпіоном, абсолютом у двох вагових категоріях і боксером, який двічі збирав усі головні пояси надважкого дивізіону.

Серед п'яти історій, що почалися того вечора в Азербайджані, саме його шлях завів найдалі. І, схоже, останню сторінку Усик теж ще не написав.

Точка відліку, що стала спільною для всіх

За 15 років після ЧС-2011 їхні кар'єри розійшлися настільки, наскільки навряд чи можна було уявити того вечора. Усик став абсолютним чемпіоном світу у двох вагових категоріях і підкорив головний дивізіон професійного боксу.
Ломаченко вигравав титули у трьох дивізіонах і навіть після оголошення про завершення кар'єри вирішив повернутися за мрією про абсолют.

Берінчик чекав на свій чемпіонський шанс понад десятиліття – і скористався ним.

Шелестюк у 40 років усе ще залишається непереможеним, хоча до повноцінного світового титулу так і не дістався.

Хитров, який у Баку стояв на вершині аматорського боксу, фактично завершив професійний шлях зовсім не там, де багато хто очікував його побачити.

П'ять фіналістів. П'ять кар'єр. І одна спільна точка відліку – Баку, 8 жовтня 2011 року.