Межа

Генерал-майор Михайло Драпатий пройшов шлях від лейтенанта-танкіста до командувача фронту. Головні факти про військового, якого учасники “картонного” майдану бачать головкомом Його БМП стала легендою Маріуполя, росіяни оголосили його “злочинцем”, а українці дедалі частіше бачать на чолі армії. Після гучних протестів у Києві ім’я командувача Об’єднаних сил ЗСУ Михайла Драпатого знову опинилося в центрі уваги.Чому саме цього генерала називають одним із головних претендентів на посаду головнокомандувача та чим він заслужив довіру військових — у матеріалі “Межі”.

До чого тут Федоров і Сирський

Командувач Об’єднаних сил Збройних сил України Михайло Драпатий у четвер, 16 липня, написав, що за останні пів року Міністерство оборони стало справжнім партнером військ, а не просто відомством, яке забезпечує потреби фронту.Про це генерал повідомив на своїй сторінці у Fасеbооk у той самий день, коли колишній міністр оборони Михайло Федоров публічно звітував про пів року на посаді — і саме команду під його керівництвом хвалив Драпатий.У цей день в Україні збіглося одразу кілька подій: Верховна Рада голосувала за новий уряд, Федоров на брифінгу відверто говорив про свій конфлікт із головнокомандувачем Олександром Сирським, а в Києві й інших містах люди вийшли на протести з плакатами на кшталт “Сирський — у відставку, Драпатий — головком ЗСУ, Федоров — міністр оборони”. Федоров також згадав Драпатого — за його словами, генерал уже має три догани й після цього брифінгу може отримати ще одну.

“З’явилася готовність чути командирів”: що саме сказав Драпатий

За словами генерала, останні пів року у війська нарешті з’явився партнер, який не лише постачав необхідне, а й вимагав змінювати підходи та швидше ухвалювати рішення. Одним із проєктів, які реально вплинули на ситуацію на фронті, Драпатий назвав “Лінію дронів”.“Взаємодія між військами і Міністерством оборони стала іншою”, — написав командувач і додав, що система нарешті почала швидше підтримувати ініціативи, які народжуються безпосередньо у підрозділах.Драпатий визнав: чимало командирів досі працюють в умовах опору, а без справедливості жодні реформи не матимуть сенсу для тих, хто щодня тримає фронт.

21 рік у строю: від лейтенанта-танкіста до командувача фронту

Михайло Драпатий народився 21 листопада 1982 року у Кам’янці-Подільському на Хмельниччині. У 2004-му він закінчив Харківський інститут танкових військ і надів лейтенантські погони в 72-й окремій механізованій бригаді в Білій Церкві. Звідти його шлях пролягав не через штаби, а через самі гарячі точки: батальйон під час АТО, угруповання “Південь” у перші тижні повномасштабного вторгнення, де його підрозділи зупинили наступ росіян на Кривий Ріг, звільнення правобережної Херсонщини у 2022-му. У 2024 році Драпатий став заступником начальника Генштабу ЗСУ з підготовки військ і паралельно очолив оборону Харківщини під час нового наступу росіян. У листопаді 2024-го Драпатого призначили командувачем Сухопутних військ — найчисельнішої складової ЗСУ, а з червня 2025-го він очолює Об’єднані сили. За роки служби Драпатий став повним лицарем ордена Богдана Хмельницького (усіх трьох ступенів) і отримав відзнаку “Народний Герой України”.

“Летюча БМП”, яка зробила Драпатого легендою

Для багатьох українців ім’я Михайла Драпатого вперше пролунало навесні 2014 року — в один із найдраматичніших днів початку російської агресії на Донбасі.9 травня Маріуполь фактично опинився під контролем проросійських бойовиків. У місті тривали збройні сутички, горіли будівлі, а в захопленому міському управлінні міліції перебували заручники. Для проведення операції до міста увійшли підрозділи 72-ї окремої механізованої бригади під командуванням тоді ще майора Михайла Драпатого.Саме тоді стався епізод, який згодом увійшов до історії війни. На шляху українських військових бойовики спорудили барикаду з вантажівок, металоконструкцій та автомобільних шин. Однак БМП не зупинилася. Машина на швидкості буквально перелетіла через перешкоду і продовжила рух вперед.Кадри миттєво облетіли інтернет, потрапили до випусків новин по всьому світу і стали одним із перших символів опору російській агресії.Цікаво, що за кермом тієї легендарної БМП сидів не сам Драпатий, а механік-водій строкової служби Дмитро Ворона. Втім, у пам’яті українців цей прорив назавжди залишився саме як “БМП Драпатого”, адже операцією керував тодішній комбат.

Прорив із “Ізваринського котла”

Та справжнім випробуванням для командира став не Маріуполь. Влітку 2014 року батальйон Драпатого опинився в районі Ізвариного поблизу російського кордону. Там українські підрозділи фактично потрапили в оточення, яке згодом назвуть “Ізваринським котлом”.Військові перебували під майже безперервними артилерійськими обстрілами, втрачали техніку та особовий склад, а запаси пального і боєприпасів стрімко танули.У цих умовах Драпатий ухвалив рішення про прорив із оточення. За різними оцінками, йому вдалося вивести понад 260 українських військових. Для багатьох із них це рішення стало буквально питанням життя і смерті.Саме після цих подій серед військових почала формуватися репутація Драпатого як командира, який не ховається за спинами підлеглих і готовий брати відповідальність на себе.

Як Драпатий зупиняв росіян після 24 лютого

Після початку повномасштабного вторгнення Росії кар’єра генерала стрімко пішла вгору.На початку великої війни він очолив оперативне угруповання військ “Південь”, яке брало участь в обороні Кривого Рогу та не дозволило російським військам просунутися далі вглиб Дніпропетровської області.Згодом його підрозділи брали участь у звільненні правобережної частини Херсонщини. У 2024 році саме Драпатому доручили керувати обороною Харківської області під час нового російського наступу на півночі.У листопаді того ж року він став командувачем Сухопутних військ ЗСУ, а згодом очолив Об’єднані сили.

Рапорт про відставку, який здивував країну

У червні 2025 року ім’я Драпатого знову опинилося в центрі уваги. Після російського удару по навчальному полігону, внаслідок якого загинули 12 українських військових, генерал подав рапорт про відставку з посади командувача Сухопутних військ.Для української армії та державної системи це був майже безпрецедентний крок.Замість пошуку винних серед підлеглих Драпатий публічно взяв частину відповідальності на себе. “Як командувач, я не зміг у повній мірі забезпечити виконання своїх наказів. Відповідальність за наслідки завжди лежить на командуванні”, — написав він.Ця заява викликала широкий резонанс як серед військових, так і серед цивільних. Для одних вона стала прикладом офіцерської честі, для інших — рідкісним проявом персональної відповідальності в українській системі управління.Президент Володимир Зеленський задовольнив рапорт, однак фактично не усунув генерала від керівництва військами. Натомість Драпатого призначили командувачем Об’єднаних сил ЗСУ, доручивши йому зосередитися виключно на веденні бойових дій.

Чому його ненавидять у Росії

Драпатий давно перебуває в полі зору російської влади. Слідчий комітет РФ двічі відкривав проти нього кримінальні справи — у 2016 та 2023 роках. Російські слідчі звинувачували українського генерала в нібито обстрілах окупованих територій. Для багатьох українських військових це радше своєрідний знак якості. Адже аналогічні справи російські правоохоронці відкривали проти більшості найуспішніших українських командирів.

Від комбата до потенційного головкома

Тим часом популярність Драпатого останніми роками лише зростала. За даними соціологічного дослідження SОСІS наприкінці 2025 року, йому довіряли 38,5% українців. Це один із найвищих показників серед діючих військових командирів, поряд із Валерієм Залужним, Кирилом Будановим та Андрієм Білецьким.Позитивно про Драпатого висловлюються не лише військові, а й популярні військові оглядачі. Зокрема, аналітик Єгор Логінов називав його одним із найталановитіших українських офіцерів і стверджував, що саме Драпатий був одним із ключових архітекторів операцій на Куп’янському напрямку. Також Логінов нагадував, що генерала у 2024 році перекинули на Харківщину для стримування російського наступу на Вовчанськ, а раніше він керував звільненням правобережної Херсонщини.Коли 16 липня 2026 року в Києві та інших містах пройшли акції протесту, ім’я Драпатого несподівано опинилося серед головних гасел мітингувальників. Лунали заклики до кадрових змін у військовому керівництві: “Сирський — у відставку, Драпатий — головком, Федоров — міністр оборони”. На інших плакатах можна було побачити коротше, але не менш промовисте гасло: “Вимоги зросли: Федоров, Драпатий”. Того ж дня про генерала згадав і сам Михайло Федоров під час свого брифінгу. Говорячи про людей, які намагаються змінювати систему зсередини, він навів як приклад саме Драпатого. За словами Федорова, генерал уже має три догани, а після його публічних заяв може отримати ще одну.Сам Драпатий у політичні дискусії не втручався і не коментував розмови про можливу конкуренцію з Олександром Сирським.Водночас чутки про конфлікт між ними неодноразово спростовували люди з оточення обох генералів. У жовтні 2025 року LІGА.nеt із посиланням на чотирьох співрозмовників писала, що їхні стосунки залишаються робочими, а розмови про протистояння значно перебільшені. Попри це, після розформування ОСУВ “Дніпро” та відставки Драпатого з посади командувача Сухопутних військ у медіа продовжували з’являтися версії про боротьбу впливів у вищому військовому керівництві.Коли 16 липня 2026 року в Києві та інших містах пройшли акції протесту, ім’я Драпатого несподівано опинилося серед головних гасел мітингувальників. Лунали заклики до кадрових змін у військовому керівництві: “Сирський — у відставку, Драпатий — головком, Федоров — міністр оборони”. На інших плакатах можна було побачити коротше, але не менш промовисте гасло: “Вимоги зросли: Федоров, Драпатий”.Того ж дня про генерала згадав і сам Михайло Федоров під час свого брифінгу. За його словами, Драпатий уже має три догани і після публічних заяв може отримати ще одну.Від комбата, який у 2014 році став символом прориву в Маріуполі, до одного з найвпливовіших командувачів сучасної української армії — саме такий шлях пройшов Михайло Драпатий за час російсько-української війни.Тhе роst Генерал, якого вимагають поставити замість Сирського: що відомо про Михайла Драпатого fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Цей текст публікується у межах «Ініціативи 143» – акту солідарності українських медійників, які вирішили підтримати колег зі «Слідства.Інфо» та ЦПК, яким Печерський суд заборонив публікувати це розслідування. Ще до заборони суду журналісти Аліна Стрижак (ЦПК) та Максим Савчук («Слідство.Інфо») зібрали всю інформацію, і розслідування було готове до публікації. Один зі співавторів, на якого не поширюється заборона суду, передав цей текст нашій редакції. Оскільки така заборона виглядає відвертим проявом цензури, ми разом з іншими учасниками ініціативи вважаємо за необхідне оприлюднити розслідування.

Сімейний портрет

Якщо ви шукатимете родичів директора Державного бюро розслідувань Олексія Сухачова у російській соцмережі «Одноклассники», то неодмінно натрапите на це фото. На тлі зеленого паркану стоять п’ятеро чоловіків. Світлина опублікована у 2011 році й має підпис «мій чоловік з братами».Джерело: оk.ruНа ній ви одразу впізнаєте Олексія Сухачова, він у центрі світлини. А крайній праворуч – його рідний брат Олександр Сухачов, значно менш публічний за директора ДБР. Олександр старший за Олексія трохи більше ніж на шість років. У відкритих джерелах про нього інформації небагато: згідно з соцмережами – родом із Харкова, протягом 2007–2015 років він був фізичною особою-підприємцем, профіль діяльності – надання в оренду нерухомості. Олександр Сухачов також працював керівником і епізодично володів частками в приватних компаніях. За інформацією «Наших грошей», у 2023 році чоловік працював у службі безпеки «Укрзалізниці» в Києві. Також Олександра можна знайти на фото працівників державного «Укргазбанку» у 2025-му. У телефонних книгах його номер підписували як номер представника різних банків.Олександр Сухачов і працівники «Укргазбанку». Джерело: 61000.соm.uаЗ першого погляду – нічого особливого. Але якщо ви підете до Центру надання адміністративних послуг і замовите деталізовану довідку про нерухомість Олександра Сухачова з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, будьте готові до того, що вам нададуть стос зі 155 аркушів. Саме такий обсяг довідки з переліком майна, яке реєстрували на рідного брата директора ДБР.

Квартира за ціною смартфона

Відповідно до даних із реєстру, брат Олексія Сухачова у 2018 році став власником 40% обʼєктів у житловому багатоквартирному будинку у Харкові на вул. Юлія Чигирина, 13. За цією адресою розташований ЖК «ІТ-Парк Маnufасturа» забудовника «Строй Сіті». А протягом 2018–2020 років брат директора ДБР зібрав колекцію зі 143 об’єктів у двох харківських ЖК за адресами, які на сайтах оголошень згадуються як об’єкти забудовника «Строй Сіті».Джерело: khаrkоv-rеаltеr.соm.uа«Унікальний проєкт для ринку нерухомості Харкова. Йому вдається об’єднати офісні приміщення і житлові квартири з єдиною екосистемою. Передбачена сотня однокімнатних квартир невеликої площі, апарт-готель, ореn-sрасе простір», – так описували «ІТ-Парк Маnufасturа» на одному з сайтів із продажу нерухомості.У 2019-му ринкову ціну квадратного метра від забудовника у цьому комплексі вказували в середньому майже 800 доларів. Тому логічно було б припустити, що Олександр Сухачов витратив мільйони доларів на набуття цього майна. Але це не так.Відповідно до документів, які є у розпорядженні авторів розслідування, він скуповував нерухомість у ЖК «ІТ-Парк Маnufасturа» за балансовою вартістю, значно нижчою від ринкових цін. Настільки низькою, що її можна порівнювати з ціною смартфона.Наприклад, 9 липня 2018 року, за двома угодами купівлі-продажу, Олександр Сухачов придбав 30 квартир у цьому харківському ЖК. Ціна за одну квартиру становила від 24,6 тисячі до 48,9 тисячі гривень, тобто за тодішнім курсом кожна квартира обійшлася від 932 до 1856 доларів. За ці 30 квартир брат на той час заступника начальника департаменту Генпрокуратури Олексія Сухачова сукупно виклав трохи більше мільйона гривень (на той час $39,3 тисячі доларів). Через два дні Олександр Сухачов повторив свій успіх і докупив ще 28 квартир, витративши менш як 33 тисяч доларів. Ціна найдешевшої становила 26,5 тисячі гривень, найдорожчої – 38,7 тисячі гривень.Саме деталі цих операцій виявилися дуже чутливими для продавця – компанії ТОВ «Парковий-2». Там, отримавши запит від журналістки Аліни Стрижак, звернулися до Печерського райсуду Києва. І суддя Сергій Вовк заборонив Стрижак, «Слідству.Інфо» та «Центру протидії корупції» поширювати інформацію про майно, угоди та інвестиції Олександра Сухачова. 13 липня «Парковий-2» подав позов, у якому наполягає, що «інформація про нерухомість та укладені угоди є частиною приватного життя фізичної особи та містить комерційну таємницю забудовника».Але історія з харківською нерухомістю брата Олексія Сухачова – це не лише про «комерційну таємницю» і «приватне життя фізичної особи». Це ще й історія про хитросплетіння харківського забудовника з ДБР, яке розслідувало його діяльність.

Коли розслідуєш «своїх»

На момент покупки квартир у 2018 році ТОВ «Парковий-2» належало на той час адвокату Івану Козікову, а тепер пов’язане зі «Строй Сіті» – компанією, проєктами якої є ЖК «ІТ-Парк Маnufасturа» та комплекс на проспекті Героїв Харкова, де Олександр Сухачов мав нерухомість.Цей зв’язок простежується через Людмилу Рябих – сестру дружини колишнього власника «Строй Сіті», бізнесмена Єгора Масленнікова. Ви могли про нього чути завдяки коштовному ролс-ройсу, який у грудні 2024-го зафіксували журналісти «Української правди» в Монте-Карло. Особисто у Масленнікова Олександр Сухачов докуповував 11 квартир. І так само – за символічні гроші.Джерела: Fасеbооk Єгора Масленнікова, «Українська правда»Але зв’язок Олександра Сухачова із забудовником простежується не лише завдяки купівлі квартир зі знижкою. За даними реєстру судових рішень, у 2021 році, розслідуючи ймовірну незаконність забудов за повідомленням СБУ, в офісах «Строй Сіті» співробітники Національної поліції провели обшуки й виявили печатки фірм, які належать або раніше належали безпосередньо Олександру Сухачову, а також фінансову документацію компанії, власником якої він був.Тож можна припустити, що Олександр Сухачов міг залучатися до діяльності забудовника не лише як покупець, а і як інвестор. Але чи мав він на це кошти? Поспілкуватися безпосередньо з Олександром Сухачовим не вдалося – на дзвінки і звернення чоловік не відповів.У тому ж 2021 році поліція і прокуратура розпочали кримінальне провадження щодо самобудів «Строй Сіті». Якщо коротко і спрощено – забудовник ставив посеред Харкова паркани, приганяв екскаватори та починав будувати житлові комплекси. Зокрема, йшлося про будинки, за адресами яких набував нерухомість Олександр Сухачов. Це й стало предметом дослідження правоохоронців.Але розслідували поліціянти цю справу недовго. В грудні 2022-го заступник генпрокурора доручив розслідування головному слідчому управлінню ДБР. Певний час бюро розслідувало справу, в якій фігурує компанія, яка, імовірно, пов’язана із братом їхнього керівника, але зрештою підозри нікому не оголосили.Власник «Строй Сіті» Єгор Масленніков, як повідомляли журналісти Віhus.Іnfо, переписав старий будівельний бізнес на сестру дружини та відкрив новий – у Дубаї. Після цього провадження щодо самобудів, яке розслідувало ДБР , в серпні минулого року знову опинилося в поліції (але вже Чернігівщини), де його, зрештою, закрили. І швидше за все, це було б остаточною крапкою в історії з самобудами.Але, за дивним, або ж навпаки – закономірним збігом, провадження поновили після того, як особи, які згадуються в цьому розслідуванні, отримали інформаційні запити від журналістів. Станом на зараз Олександр Сухачов припинив володіти майже всіма 143 квартирами й офісами.У Державному бюро розслідувань на запит журналістів відповіли, що ані вони, ані їхній директор не володіють «інформацією стосовно фактів участі Сухачова Олександра Олександровича в будь-якій господарській діяльності, в тому числі із забудовником «Строй Сіті», набуття ним будь-якої нерухомості». На питання щодо досудового розслідування дій забудовника у ДБР повідомили, що рішення про закриття провадження не ухвалювали та підкреслили, що доручення здійснення досудового розслідування слідчим іншим органів є компетенцією прокуратури.Тhе роst Квартири за ціною смартфона: Як брат директора ДБР отримав 143 обʼєкти нерухомості від забудовника, якого згодом розслідувало ДБР fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Експерти пояснюють: головна інтрига не в прем’єрстві, а в тому, чи залишиться Федоров міністром оборониПісля оголошення про перезавантаження уряду ім’я Михайла Федорова несподівано опинилося серед головних претендентів на посаду прем’єр-міністра. Однак уже за кілька днів політична інтрига змінилася: замість розмов про підвищення в кулуарах почали обговорювати можливу втрату ним посади міністра оборони.«Межа» зібрала все, що наразі відомо: хто просуває Федорова, за що його критикують, які реформи він уже встиг запустити в Міноборони та чому саме навколо нього точиться одна з головних кадрових інтриг цього літа.

Чотири прізвища Арахамії: хто насправді претендує на крісло прем’єра

12 липня Зеленський заявив, що Кабінету міністрів потрібна “свіжа енергія”, а Юлія Свириденко залишає посаду очільниці уряду. Одразу після цього голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія написав у чаті фракції чотири прізвища кандидатів на прем’єрство: Федоров, глава “Нафтогазу” Сергій Корецький, міністр енергетики Денис Шмигаль і міський голова Харкова Ігор Терехов.Але, як пише Українська правда, реальна вага цих кандидатур була дуже різною. За даними видання, Терехову радше пропонували посаду в уряді, а не крісло прем’єра, а Шмигалю “особливо не пропонували” очолювати Кабмін узагалі. Головним реальним претендентом, судячи з усіх публікацій і витоків, лишається Сергій Корецький.Народний депутат Ярослав Железняк також підтверджував цю версію, назвавши Корецького найбільш імовірним новим очільником Кабміну.

Чому Федоров відмовився очолити уряд

За інформацією Української правди, у вихідні перед оголошенням змін президент особисто цікавився у Федорова, чи готовий той очолити уряд. Міністр відмовився.Причина, за словами співрозмовників видання, проста: Федоров лише кілька місяців тому прийшов у Міністерство оборони і тільки почав реалізовувати власне бачення реформи відомства. Кинути цей процес напередодні зими означало б почати все спочатку. Тому недільна розмова з президентом була радше робочою зустріччю, ніж співбесідою на посаду прем’єра, а після неї міністр оборони, за даними УП, усіх переконував, що продовжує роботу.Втім, кілька джерел видання в урядовій команді мають сумніви щодо цього і вважають ситуацію значно складнішою. Є ймовірність, що Зеленський запропонує Федорову повернутися в Мінцифру або зайняти якийсь символічний пост.

Клименко замість Федорова: що стоїть за можливою рокіровкою

Саме для цього, за даними джерел УП, президент паралельно попросив міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка бути готовим до переходу в Міноборони. Про цей же сценарій незалежно повідомило LВ.uа, яке, своєю чергою, посилається на два джерела, наближені до Офісу президента, і на співрозмовника з оточення самого Клименка.Якщо Клименко очолить Міноборони, звільнене крісло міністра внутрішніх справ, за даними джерел УП, може дістатися чинному голові Нацполіції Івану Вигівському. Утім співрозмовники видання одразу застерігають: таке призначення малоймовірне, оскільки Вигівський обіймає посаду керівника Нацполіції ще занадто мало часу.Джерела LВ.uа, пов’язані з Офісом президента (за переказом Gоrdоn), називають й іншу причину можливої заміни: не бажання покращити мобілізацію, а незадоволення Зеленського діями самого Федорова.Про можливу заміну першою написала народна депутатка від “Слуги народу” Ольга Василевська-Смаглюк у власному Теlеgrаm-каналі, повідомивши, що на місце Федорова розглядають Клименка. Слідом цю інформацію в різних варіаціях підтвердили одразу кілька видань, зокрема РБК-Україна та Українська правда.

Зеленський нібито запевнив обох, що посади збережуться

За інформацією, отриманою редакцією “Межі” від співрозмовника в оточенні президента, на зустрічі з Федоровим і Клименком Володимир Зеленський запевнив обох, що вони залишаються на своїх посадах. Офіційно в Офісі президента цю інформацію не підтверджували і не спростовували.Ця версія суперечить повідомленням джерел УП і LВ.uа, наведеним вище: вони натомість вказують, що Клименка просили бути готовим до переходу в Міноборони, а Федорову натякали на можливе повернення в Мінцифру. Наскільки ці версії відображають остаточне рішення Зеленського, а наскільки – лише один з етапів перемовин, поки достеменно невідомо.

Прогноз нардепа: “гроші, а не політика”

Свою версію подій виклав у Fасеbооk позафракційний народний депутат Дмитро Костюк. За кілька днів до офіційних новин про перезавантаження Кабміну він написав, що Федорова планують звільняти з посади міністра оборони, а рішення проштовхує “монобільшість”.Костюк спрогнозував такий сценарій: після відставки уряду президент повторно внесе кандидатуру Федорова на посаду міністра оборони, аби не втрачати ефективного члена команди, але голосування зірвуть ті нардепи, які лобіюють інтереси оборонних компаній. За версією депутата, саме цим компаніям Федоров “перекрив мільярдні фінансові вливання від держави” після переходу на відкриті торги в закупівлях.“ЗМІ помиляються: питання НЕ політичне”, – написав Костюк, додавши, що Федорова не розглядають як конкурента-загрозу, а на кону, за його оцінкою, саме гроші. Депутат також назвав ситуацію навколо міністра “мафією”, яка перемагає. Це особиста оцінка депутата, а не підтверджений факт: жодне з проаналізованих вище видань версію про змову оборонних компаній безпосередньо не підтверджувало.

Опір у Раді: Гетманцев проти, частина “Слуги народу” – за

Публічно проти будь-якого нового призначення Федорова виступив голова парламентського комітету з фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев.“Я не буду підтримувати рішення про призначення Федорова на посаду”, – заявив Гетманцев, додавши, що півроку роботи міністра оборони було достатньо, аби переконатися в його “безпорадності”. За словами нардепа, він закликатиме колег у Раді не підтримувати кандидатуру Федорова.Водночас позиція в самій монобільшості неоднорідна. Представник профільного парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський підтвердив LІGА.nеt, що Федоров зберігає підтримку серед членів комітету. За даними того ж видання, із занепокоєнням до можливої заміни міністра поставилися і в Генеральному штабі, де вважають, що надто часта зміна очільників Міноборони створює для армії більше ризиків, ніж переваг.

За що Федорова критикують генерали

Про глибину конфлікту навколо Федорова детально написало британське видання Тhе Есоnоmіst. За даними видання, на початку липня на засіданні військової ради генерали критикували закупівлі ракет і боєприпасів, за які відповідав міністр оборони.Свідок процесу описав ситуацію як зіткнення “двох різних систем координат”, де немає спільної мови навіть без прямого конфлікту. Критики Федорова визнають, що він покращив закупівлі безпілотників і цифровізацію відомства, але наполягають: брак військового досвіду робить його некомпетентним для планування війни.Частина опонентів, за даними видання, вважає флагманські реформи міністра лише переупакованою під новим піар-соусом роботою, яку розпочали ще до нього, а самого Федорова порівнює з американським міністром оборони Робертом Макнамарою, чиї корпоративні методи управління погано прижилися в Пентагоні. Критикують і “гейміфікацію” бойових дій, яка, на думку опонентів, заохочує показові знищення ворога на полі бою замість менш ефектних, але важливих завдань.Окремо Тhе Есоnоmіst фіксує особистий конфлікт міністра з головнокомандувачем Олександром Сирським: за даними видання, Федоров домагався усунення генерала, але не зміг отримати схвалення президента.

У чому реальні здобутки Федорова

Утім список претензій – це лише половина картини. Федоров очолив Міністерство оборони 14 січня 2026 року, і його призначення тоді підтримали 277 народних депутатів. До цього він майже сім років керував Мінцифрою, де запустив застосунок “Дія” з цифровими документами й державними послугами.Після повномасштабного вторгнення Росії Федоров долучився до розвитку української “армії безпілотників”, впровадивши ринкові механізми нарощування виробництва дронів. На посаді міністра оборони він ініціював аудит відомства, який, за даними Тhе Есоnоmіst, виявив перевитрати на 300 мільярдів гривень, а частину закупівель перевів на систему відкритих торгів, що, за його словами, майже одразу знизила вартість 155-міліметрових артилерійських снарядів на 16%.З червня в Міноборони почали впроваджувати перший пакет кадрових реформ: підвищення грошового забезпечення піхотинців на передовій до семи тисяч доларів на місяць, фіксовані контракти на строк від шести до 24 місяців, обмежену демобілізацію найдовше воюючих солдатів до кінця року і стоденне вікно для повернення в стрій військових, які самовільно залишили частини, без покарання.Керівник урядового центру військових технологій Вrаvе1 Андрій Гриценюк, який спостерігає за Федоровим із 2019 року, називає його “мрійником” і наводить приклад із запуском “Дії”: за його словами, коли команда представила застосунок, кожен традиційний державний чиновник вважав це неможливим, а тепер сервіс став невіддільною частиною повсякденного життя українців.Серед публічних прихильників курсу Федорова – і Сергій Стерненко, волонтер і блогер із двомільйонною аудиторією, якого міністр у січні призначив своїм радником з питань використання дронів на фронті. Приймаючи запрошення, Стерненко написав у Теlеgrаm: “Моє бачення щодо розвитку безпілотних технологій та в цілому щодо нашої оборони практично повністю збігається з баченням міністра, тож готовий допомогти реалізувати його стратегію”.

Хто ще підтримує Федорова: сам Зеленський і частина фронтовиків

Призначаючи Федорова на Міноборони в січні, Зеленський пояснював цей вибір потребою радикальної технологізації Збройних сил. Президент тоді окремо відзначив результати Федорова у цифровізації держави та розвитку оборонних технологій, зокрема виробництва безпілотників.Схожу підтримку Федоров має і серед частини військових, які напряму залежать від технологій. Велике розслідування Української правди про перші тижні міністра на посаді наводить десятки коментарів з фронту. Один із офіцерів, що давно працює над протидією Shаhеd, розповів про командира Павла Єлизарова (Лазаря), якого Федоров залучив до команди ще на самому початку: за його словами, Лазар “не просто був ідеологом Сил безпілотних систем, а взяв цю ідею, сформував її і втілив у життя”.Командир батальйону “Сигнум” Віктор Печериця в тому ж розслідуванні назвав Стерненка “головним спонсором” підрозділу: за його словами, волонтер за час війни забезпечив батальйон тисячами дронів на мільйони доларів, і без цієї підтримки підрозділ не досяг би нинішнього рівня. Джерело з батальйону “Шершні Довбуша” 68-ї окремої єгерської бригади додало, що фонд Стерненка “послідовно постачає якісні дрони та рятує, коли настає дефіцит”, а також прислухається до фідбеку військових.Водночас те саме розслідування фіксує і фронтові претензії, здебільшого не до самого міністра особисто, а до системи виплат і забезпечення: офіцер одного з корпусів на Донеччині скаржився на низькі зарплати штабних співробітників після відведення штабу через розширення “зони враження”.

Думка експертів: чому це насправді не про прем’єрство

Політолог Тарас Загородній в ексклюзивному коментарі “Межі” зазначив, що зациклюватися на суто політичних мотивах у цій історії не варто, оскільки класичного політичного процесу зараз немає і не буде до завершення воєнного стану.“Федоров був призначений, скоріш за все, як людина-функція, яка показала себе непогано в координації військових розробок”, – пояснив Загородній. За його словами, посада міністра оборони зараз має величезну вагу через концентрацію ресурсу, а там, де є великий грошовий ресурс, завжди накопичуються інтереси й претензії.“Всі претензії пов’язані в першу чергу з грошима, я вважаю, тому що дуже багато ресурсу там проходить”, – додав політолог, наголосивши, що не чув відкритих претензій до роботи Федорова з боку виробників зброї, дотичних до Міністерства оборони.Політолог Володимир Фесенко в ексклюзивному коментарі “Межі” пояснив, що головна інтрига навколо Федорова полягає зовсім не в перспективі його прем’єрства.“Зараз головна інтрига з Федоровим, думаю, настільки в контексті його майбутнього прем’єрства, скільки в тому, а чи залишиться він міністром оборони”, – зазначив Фесенко. За його словами, з чотирьох прізвищ, які назвав Арахамія, реальним кандидатом на прем’єрство є лише Сергій Корецький, тоді як Терехову пропонували роботу в уряді, а не крісло прем’єра, а Шмигалю “особливо не пропонували”.“Федорову запропонували посаду прем’єра, але там головна інтрига в тому, що чимало людей в команді президента, за різними даними, радять президенту, щоб Федоров пішов з посади міністра оборони”, – пояснив політолог. За його словами, тема прем’єрства – це радше спосіб “лагідного” усунення міністра з Міноборони.

Що далі

Остаточне рішення щодо нового складу уряду ще попереду. Поки Верховна Рада готується до кадрового голосування, головна інтрига навколо Михайла Федорова вже змінилася: якщо кілька днів тому його називали одним із можливих прем’єрів, то тепер головне питання — чи збереже він посаду міністра оборони.«Межа» й надалі стежитиме за кадровими рішеннями та розповість, хто ще претендує на ключові посади в оновленому уряді.Тhе роst Федоров: прем’єр, міністр чи відставка? Джерела «Межі» розкрили деталі головної кадрової інтриги fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Голову “Нафтогазу” Сергія Корецького називають головним кандидатом на посаду прем’єра. Що відомо про його кар’єру, статки та бізнес родиниЮлія Свириденко подала у відставку. Серед головних кандидатів на крісло прем’єра — голова правління НАК “Нафтогаз України” Сергій Корецький. Раніше він керував “Укрнафтою” та “Укртатнфтою”, а до того очолював мережу заправок WОG і побудував власний кавовий бізнес.“Межа” з’ясувала, звідки в 48-річного топ менеджера мільйонні статки, чим займається його родина і які скандали супроводжували його кар’єру.

Від охоронця на рецепції до керівника державних компаній

Сергій Корецький народився 14 березня 1978 року в Луцьку. Має три дипломи в Луцькому технічному університеті — з машинобудування та бізнес-економіки, а також за напрямом “видобування нафти і газу” в Івано-Франківському технічному університеті нафти і газу. У 2019 році пройшов програму Ехесutіvе МВА у Києво-Могилянській бізнес-школі.У бізнес він потрапив ще студентом. За словами колишнього партнера по холдингу Степана Івахіва, майбутній топменеджер починав із посади охоронця на рецепції в компанії “Континіум” — паливному холдингу, який заснували Ігор Єремеєв та Степан Івахів. За понад 20 років роботи у групі (з 1997-го по 2018-й) Корецький пройшов шлях до генерального директора керівної компанії.Ключові етапи кар’єри:

2013–2018 роки — очолював уже наявну мережу автозаправок WОG (заснована ще в 1990-х), де заправки почали розвивав мережу WОG Саfе;2019 рік — після відходу з WОG заснував власний кавовий бренд Іdеаlіst Соffее Со. з мережею кав’ярень;2019–2022 роки — співвласник і голова правління швейцарського енерготрейдера Сеnturіоn Grоuр SА;листопад 2022 року — після націоналізації активів групи “Приват” очолив “Укрнафту” та “Укртатнафту”;травень 2025 року — за підсумками відкритого конкурсу став головою правління НАК “Нафтогаз України”.

Мільйони, “Нафтогаз” і несподіване прем’єрство

12 липня президент Володимир Зеленський провів із Корецьким окрему зустріч і подякував йому за роботу на чолі держкомпаній, повідомивши про оновлення політичної стратегії держави. Того ж дня стало відомо, що прем’єрка Юлія Свириденко залишає посаду — за даними народних депутатів, вона може очолити посольство України у США. 13 липня Свириденко офіційно подала заяву про відставку до Верховної Ради.Народний депутат Ярослав Железняк заявив, що, окрім Корецького, на посаду прем’єра претендують міністр енергетики Денис Шмигаль, міністр оборони Михайло Федоров і мер Харкова Ігор Терехов. Утім, за його словами, призначення Корецького вирішено з імовірністю 95%.Корецький — заможна людина, яка відкрито декларує свої статки. Згідно зофіційною е-декларацією за 2025 рік, сукупний дохід подружжя Корецьких склав понад 34 мільйони гривень, із яких майже 30 мільйонів — особистий заробіток самого Сергія. Основну частину доходу становлять зарплати в “Нафтогазі” (14,4 млн грн, за період з 14 травня), “Укрнафті” (8,5 млн грн) та “Укртатнафті” за сумісництвом (5,7 млн грн), ще 6 тисяч гривень посадовець отримав за роботу в ОСББ “Замок на Паньківській”, а також понад 2,3 млн грн роялті від власних торговельних марок.На банківських рахунках Корецький тримає 527,8 тис. євро, 331,4 тис. доларів і 1 млн гривень, а готівкою — ще мільйон євро і 275 тисяч доларів. Крім того, він позичив третім особам понад 42 млн грн і 2,25 млн доларів.Власного житла в Корецького немає — родина орендує будинок у елітному селищі Козин під Києвом та безоплатно користується квартирою площею 234 кв. м, що юридично належить доньці посадовця. За даними тієї ж декларації, у 2025 році Корецький володів 26,1 гектара землі, розташованої в Донецькій області — і, за мапою DеерStаtе, ці ділянки нині фізично перебувають у зоні бойових дій.

Кавовий бізнес дружини та Маsеrаtі

Корецький одружений. Його дружину звати Ірина, доньку — Уляна. Частину сімейного бізнесу оформлено саме на них.Дружина ймовірного прем’єра Ірина Корецька (у дівоцтві — Моружко) веде власний бізнес, повʼязаний із кавою та ресторанами. Торік вона заробила близько 4,9 мільйона гривень, з яких 3,2 млн — від незалежної професійної діяльності.Родина володіє мережею кав’ярень Іdеаlіst Соffее, а Ірині Корецькій належать 100% часток у ТОВ “Фортекс Енерджі” (торгівля газом) та ТОВ “Нова кавова культура” (виробництво чаю й кави). Ще одна компанія родини, ТОВ “Санеко Трейд”, повʼязана з донькою подружжя — Уляною Клим’юк.Серед активів дружини — власний автомобіль Маsеrаtі Lеvаntе 2021 року випуску вартістю 3,068 млн грн. Сам Корецький авто на себе не декларує, але користується орендованими Lаnd Rоvеr Rаngе Rоvеr Аutоbіоgrарhy 2017 року та Меrсеdеs-Веnz Е220 2018 року, які юридично належать компанії “Санеко Груп”.Крім кавового бізнесу, з грудня 2022 року бренд Іdеаlіst Соffее є офіційним постачальником кави для потягів “Укрзалізниці” — компанія відкрила точки продажу на кількох головних вокзалах країни.

Луцький скандал і суд “сам із собою”

У кар’єрі Корецького є й суперечливі епізоди. У 2018 році під час аукціону з приватизації приміщення колишньої книгарні “Планета” у Луцьку за лот змагалися дві компанії, повʼязані з бізнесменом, — “Санеко Груп” та “Фортекс Енерджі”. Перемогла “Санеко Груп”, заплативши 7,7 мільйона гривень.Антимонопольний комітет України відкрив провадження лише через п’ять років і восени 2023-го встановив, що фірми діяли узгоджено: документи для аукціону готувалися на тих самих пристроях, компанії використовували одну ІР-адресу для звітності, а “Санеко Груп” навіть орендувала офіс у “Фортекс Енерджі”. Обидві компанії оштрафували на 68 тисяч гривень і внесли до чорного списку АМКУ, який забороняє їм співпрацювати з державними установами.Ще один резонансний епізод стався вже під час керівництва держкомпаніями: “Укрнафта” подала до суду низку позовів проти “Укртатнафти”. Один із найбільших стосувався повернення 183 тис. тонн нафти, яка перебувала на Кременчуцькому НПЗ, або компенсації її вартості — близько 6,4 млрд грн. Окремою справою суд у травні 2024 року стягнув з “Укртатнафти” на користь “Укрнафти” ще 245,4 млн грн — компенсацію за втрачені під час зберігання 9,3 тис. тонн гудрону прямої перегонки нафти й 16,2 тонни авіапалива ТС-1 (Господарський суд Полтавської області, справа № 917/328/24 від 23.05.2024. Обидві компанії на той момент очолював сам Корецький, тож фактично він судився сам із собою.

Чим Корецький запам’ятався на чолі “Укрнафти” та “Нафтогазу”

Після призначення керівником державної “Укрнафти” у листопаді 2022 року Сергій Корецький зосередився на стабілізації роботи компанії в умовах повномасштабної війни. За час його керівництва підприємство вийшло на рекордні фінансові показники, наростило видобуток нафти й газу, активізувало буріння нових свердловин, а також розпочало масштабну модернізацію виробничих потужностей.Окремим напрямом стала робота “Укртатнафти”, яка після переходу під контроль держави відновлювала операційну діяльність. Компанії також довелося вести судові процеси щодо повернення нафтопродуктів і захисту державних активів.У травні 2025 року Корецький переміг у відкритому міжнародному конкурсі на посаду голови правління НАК “Нафтогаз України”. Під час відбору наглядова рада наголошувала на його досвіді управління великими енергетичними компаніями та реалізації реформ у державному секторі.

Що далі

Остаточне рішення щодо нового складу уряду Верховна Рада ще має ухвалити — голосування за відставку Кабміну Свириденко очікується найближчими днями. Окрім Корецького, серед можливих кандидатів на прем’єрство медіа й називають Дениса Шмигаля, Михайла Федорова та Ігоря Терехова.“Межа” уважно стежить за розвитком подій навколо кадрових змін в уряді. У наступних матеріалах ми детальніше розповімо і про інших претендентів на ключові посади в Кабінеті Міністрів — їхній досвід, статки та найгучніші публічні історії.Тhе роst Хто такий Сергій Корецький: кар’єра, статки і кавовий бізнес дружини ймовірного прем’єра fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Вінстон Черчилль колись влучно охрестив Польщу «жадібною гієною Європи» за її хижацьку звичку шматувати сусідів у моменти їхньої слабкості та виторговувати собі преференції за чужий рахунок. Століття минають, але історичні інстинкти Варшави лишаються незмінними. Сьогодні польський нахабний імперський націоналізм знову натягнув маску «головного рятівника західного світу». Місяцями з варшавських трибун лунав вереск про те, як Польща «віддала останнє», «несла найважчий тягар» і тепер має священне право розмовляти з Києвом мовою ультиматумів.
Але щойно уряд розсекретив реальні цифри своєї військової допомоги, міф про польського «донора-мученика» луснув, що чітко зафіксували офіційні зведення оборонного відомства. На світ божий вилізла цинічна і непристойна правда: Варшава влаштувала на українській трагедії найприбутковіший бізнес у своїй сучасній історії. Вона не просто не збідніла — вона фантастично нажилася, засунувши руку в кишеню і своїм союзникам по НАТО, і мільйонам українців, які втікали від російських ракет.
Копійчані «витрати» та шалені надприбутки
Глобальна база даних Кільського інституту світової економіки (ІfW Кіеl) та офіційні звіти розсекреченого оборонного відомства Польщі виводять макроекономічний баланс, від якого варшавським панам мало б стати соромно:
«Останні сорочки» виявилися старим брухтом: Уся розпіарена військова допомога Польщі за роки великої війни склала лише близько 3,5 мільярдів євро. Левова частка цього — залежалі радянські танки Т-72 та БМП-1, які й так підлягали списанню та утилізації.
Переозброєння за чужий рахунок: Передавши Україні металобрухт радянської епохи, Варшава миттєво побігла в Брюссель і Вашингтон з протягнутою рукою. Тільки в межах загальноєвропейських оборонних програм поляки вимагають повернути їм назад €450 мільйонів чистого кешу за останні партії зброї. Додайте сюди мільярдні фінансові гранти від США за програмою FМF. Тобто залізо, яке мало гнити на польських складах, Варшава конвертувала в ультрасучасні американські танки Аbrаms, літаки F-35 та системи ППО Раtrіоt. Масштаби цього субсидованого буму унаочнює спеціальний звіт Кіеl Міlіtаry Рrосurеmеnt Тrасkеr.
Податковий грабіж замість «милосердя»: Сукупна гуманітарна допомога Польщі українцям склала близько $6,5 мільярдів. Проте за цей же період українські біженці сплатили до польського бюджету податків (ПДВ, податки на доходи) та внесків соцстраху на суму $32 мільярди. Українці повернули польській казці гроші з профіцитом у 5 разів більше, ніж Варшава взагалі на них витратила! Вони не «сиділи на шиї», вони закрили діру демографічної кризи Польщі.
Економічний стрибок на чужому горі: Згідно з профільними макроекономічними моделями Ukrаіnе Suрроrt Тrасkеr Dаtа, присутність українців розігнала річний ВВП Польщі на божевільні 2,7% – 3%. Загалом українці згенерували для польської економіки додатковий продукт на суму $90,5 мільярдів! Плюс 123 000 нових підприємств, відкритих українцями в Польщі, які тепер справно платять податки польській державі.
Президентський гонор на тлі порожніх обіцянок
Поки Данія, Нідерланди чи Франція мовчки віддають реальні мільярди без жодного пафосу, польський уряд опинився аж на 12-му місці у списку світових донорів, що підтверджує актуальний рейтинг фінансової допомоги від ІfW Кіеl. Проте рівень пихи у Варшаві зворотньо пропорційний реальним справам.
Новообраний польський президент-націоналіст Кароль Навроцький (Каrоl Nаwrосkі), чиє нутро наскрізь просякнуте комплексами історичного реваншизму, прямо заявляє, що «не бачить України в ЄС чи НАТО» доти, доки Київ не виконає ультиматуми щодо Волині та інших «історичних боргів». Навроцький дійшов до того, що нахабно ветував закони про продовження тимчасового захисту для українців, намагаючись вичавити з жертв війни політичні дивіденди для свого електорату. Цей діяч готовий блокувати навіть фінансування критичної інфраструктури для українського фронту, аби лише потішити своє імперське самолюбство.
Варшава поводиться так, наче тримає Бога за бороду, вимагаючи територіальних поступок від України «під приводом деескалації». Торгівля за кожен борт давно обіцяних МіГ-29 перетворилася на дешевий фарс: поляки віддадуть літаки лише тоді, коли американці повністю безкоштовно закриють небо над самою Польщею. Воістину — класична поведінка гієни.
Маючи п’ятикратний чистий прибуток від українців у своїй кишені, Варшаві варто було б закрити рота і мовчки дякувати за те, що українська армія тримає фронт, поки польський бізнес переживає золотий вік. Бо статус «гієни» змивається дуже важко, а історія має звичку карати за жадібність.Тhе роst Жадібна гієна Європи: як Варшава конвертувала українську кров у свій халявний тріумф fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Сьогодні вранці, поки українська столиця оговтувалася від чергової масованої ракетно-дронової атаки, в українському та світовому інфопросторі піднялася хвиля публікацій і репостів. Світові медіа масово розтиражували новину про «романтичний вчинок» на вершині Емпайр-Стейт-Білдінг у Нью-Йорку, де пара влаштувала перформанс із заручинами.Цей контент підхопили й чимало українських користувачів та пабліків — попри те, що головними героями історії є громадяни країни-агресорки, чия діяльність роками будується на свідомому порушенні законів.У Нью-Йорку затримали двох громадян РФ, які незаконно проникли на закриту технічну територію та вилізли на антену знаменитого хмарочоса Емпайр-Стейт-Білдінг. Порушниками виявилися російські руфери Ангеліна Ніколау (відома в соцмережах як Анжела Ніколау) та Іван Кузнєцов (Іван Біркус). Про це повідомляє Аssосіаtеd Рrеss із посиланням на правоохоронні органи США.Одягнені в чорне росіяни пробралися повз систему безпеки через технічні люки оглядового майданчика та без жодної страховки піднялися на шпиль будівлі (загальна висота — 443 метри). Там вони розгорнули банер та влаштували перформанс із заручинами для своїх соцмереж.Хто ці порушники?Затримані є громадянами Російської Федерації. Вони вже понад сім років практикують так званий «руфтопінг» — нелегальне проникнення на дахи та шпилі найвищих споруд світу, повністю ігноруючи закони країн, у які приїжджають.Свою медійність вони побудували на документуванні цих правопорушень. Зокрема, у 2024 році американська стримінгова платформа Nеtflіх випустила про них документальну стрічку «Skywаlkеrs: А Lоvе Stоry» («Небоходи: Історія кохання»). У фільмі детально показано, як росіяни задля контенту використовують шахрайські схеми, наприклад, маскуються під будівельників, щоб обходити охорону на таких об’єктах, як суперхмарочос Мердека 118 у Малайзії чи недобудований Gоldіn Fіnаnсе 117 у Китаї.До цього моменту закордонні медіа часто тиражували їхні знімки, фокусуючись суто на екстремальному аспекті, попри незаконний характер їхньої діяльності.Зняття спецназом та кримінальні звинувачення Для затримання російських громадян на висоту довелося підіймати спецпідрозділ поліції Нью-Йорка (NYРD Еmеrgеnсy Sеrvісеs Unіt). Коли офіцери піднялися внутрішніми сходами антени та наказали їм спускатися, росіяни заявили, що «вони просто заручилися». Пару заарештували одразу після спуску на оглядовий майданчик.Як зазначає видання Тhе Ехрrеss Тrіbunе, обом висунуто офіційні звинувачення у скоєнні кількох правопорушень та кримінальних злочинів, серед яких:

незаконне проникнення у приміщення (fеlоny burglаry);створення небезпеки для життя людей (rесklеss еndаngеrmеnt);умисне пошкодження майна (сrіmіnаl mіsсhіеf);незаконне перебування на закритій території (сrіmіnаl trеsраss).

Експерти з безпеки у коментарях американським медіа наголошують, що через подібні нелегальні акції адміністрація Емпайр-Стейт-Білдінг та суди Нью-Йорка мають намір вимагати для громадян РФ максимально суворого покарання, аби зупинити практику небезпечного та протиправного проникнення на стратегічні об’єкти міста. Наразі затримані перебувають під вартою в очікуванні суду.Тhе роst У Нью-Йорку заарештували двох росіян за незаконне проникнення на шпиль Емпайр-Стейт-Білдінг fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Микола Мельник — офіцер ЗСУ, лицар ордену “Богдан Хмельницький”. В ході бойових дій отримав серйозне поранення та втратив ногу, визволяючи Українські землі з під окупації. Я змогла зустрітися з Миколою під час однієї з його поїздок в Нью Йорк. Ми говорили про його шлях як військового, реабілітацію після поранення, його теперішній стан та настрої, а також теперішню роботу.

Дар’я: Розкажіть, будь ласка, про свій шлях до війська. Що стало тим моментом, коли ви вирішили долучитися? Наскільки я знаю, усе почалося ще у 2014 році?
Микола: У 2014 році, після Майдану, я близько місяця перебував у зоні АТО. Хоча, якщо бути точним, безпосередньої участі в бойових діях тоді не брав. Остаточне рішення долучитися до лав оборонців України я ухвалив наприкінці 2016-го –  на початку 2017 року. Тоді я вступив до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».
Моя мотивація була доволі проста. Я завжди намагаюся робити те, до чого закликаю інших. Якщо я кажу, що за Україну треба боротися, але при цьому сиджу вдома, мені некомфортно. Після Революції Гідності у 2014- 2016 роках я волонтерив, донатив, віддавав половину зарплати на підтримку українських захисників. А згодом до цього додалася і ротаційна служба.
Дар’я: Розкажіть про Революцію Гідності. Якою вона була для вас особисто?
Микола: Все було доволі просто. Я не одразу долучився до протестів. Спочатку лише приходив подивитися на те, що відбувається. Але 1 грудня, під час штурму на Банковій, я зрозумів, що починається справжня революція. Тоді мені стало очевидно, що перед Україною стоїть простий вибір: або стати ще однією Росією, або нормальною європейською країною. Після цього я вже залишився.
Дар’я: Чи саме тоді, у 2014 році, ви зрозуміли, що потрібно боротися за зміни?
Микола: Я не мислив такими глобальними категоріями. Я був звичайним учасником Майдану. Просто приходив увечері, брав до рук кийок і допомагав охороняти Майдан.
Дар’я: Яким був для вас перший день повномасштабного вторгнення?
Микола: Пам’ятаю його дуже добре. Прокинувся близько п’ятої ранку, відкрив Теlеgrаm і зрозумів, що почалося велике вторгнення. Після цього перевернувся на інший бік і вирішив ще трохи поспати, бо усвідомлював – за дві години я все одно нічого не зміню. Хоча багато людей уже тоді масово виїжджали хто куди. Я вирішив спокійно доспати, а потім розбиратися, що робити далі.
Спочатку планував їхати до Авдіївки, де були мої друзі та побратими. Але мене попросили сформувати взвод в одному зі стрілецьких батальйонів. Я почав цим займатися, а згодом з’ясувалося, що мене мобілізували.
Дар’я: Чи є людина або момент на фронті, які особливо закарбувалися у вашій пам’яті?
Микола: Пам’ятаю всіх. Усіх, з ким доводилося воювати чи просто перетинатися. Можливо, з часом стираються окремі обличчя, але емоції, пов’язані з цими людьми – як позитивні, так і негативні – залишаються.
Дар’я: Які якості ви вважаєте найважливішими для українських командирів сьогодні?
Микола: Розум, людяність і внутрішня дисципліна. Проблема людяності існувала завжди, але зараз вона відчувається гостріше через нестачу людей.
Дар’я: Яку правду про цю війну, на вашу думку, не до кінця розуміють цивільні?
Микола: Те, що ця війна не закінчиться завтра. Багато хто чекає, що ось-ось усі домовляться. Але коли усвідомлюєш, що війна має екзистенційний характер і може тривати ще роки, починає інакше дивитися на рішення, які ухвалюються сьогодні.
Ми біжимо марафон, а наші політики часто поводяться так, ніби це стометрівка. Через це виснажується і держава, і суспільство.
Якби людям честно говорили, що нам доведеться жити з наслідками цієї війни ще багато років – із перемир’ями чи без них, – їм було б легше планувати власне життя.
Дар’я: Давайте трохи перейдемо до більш особистої частини нашого інтерв’ю. Ви отримали важке поранення і втратили ногу під час бойових дій. Як змінилося ваше життя після цього?
Микола: Ніяк. Абсолютно ніяк. Зараз я не воюю і можу займатися іншими справами. Якби нога була, я б воював. Тобто в моєму житті нічого не змінилося. Я все одно щодня роблю щось для України та її майбутнього.
Дар’я: Розкажіть, будь ласка, як проходило ваше відновлення?
Микола: У мене не було якоїсь масштабної реабілітації, бо в мене просто немає на це часу. Нещодавно проходив перепротезування в Україні. І, до речі, всім раджу протезуватися саме в Україні.
Дар’я: А що вам допомогло ментально під час відновлення?
Микола: Та я “залізобетонний”. Просто щодня встаєш і робиш те, що потрібно. Якщо чесно, поранення на мене ніяк не вплинуло. От коли люди зраджують — це мене трохи пригнічує, бо я завжди схильний ідеалізувати людей. Але щоб у мене колись була депресія – такого взагалі не пригадую.
Дар’я: Я знаю, що ваша перша реабілітація проходила у США. Зараз ви теж часто приїжджаєте сюди. Яка мета ваших поїздок?
Микола: По-перше, я продовжую лікування. По-друге, разом із побратимами беремо участь в українських адвокаційних заходах. По-третє, ми розповідаємо про Україну та війну, спілкуємося як з американськими військовими, так і з американською громадськістю.
Знаєте, Україна не програла інформаційну війну — вона просто забула на неї прийти. Запитайте пересічного американця, що він думає про Україну. Для багатьох це якась далека війна, яка їх не стосується. І, слава Богу, що не стосується. Але ми намагаємося пояснювати, що ця війна має глобальне значення.
По-четверте, ми розповідаємо про фонд, який створили разом із хлопцями у США. У 2025 році ми заснували фонд Вrаvе Сhіldrеn Оf Ukrаіnе. Він допомагає дітям-сиротам, дітям, чиї батьки загинули на війні, перебувають у полоні, зникли безвісти або отримали важкі поранення.
Ми намагаємося бути поруч із тими, хто втратив батьків лише тому, що ворог прийшов на нашу землю, лише тому, що їхній батько чи мати не злякалися і стали на захист України.
Основний акцент ми робимо на освіті, тому що без освіти у цих дітей не буде майбутнього. Ми надаємо освітні та спортивні стипендії, створюємо навчальні програми і робимо все, що можемо.

Дар’я: Я бачила уривок одного з ваших інтерв’ю, де ви говорили про недостатню політичну залученість української діаспори та людей, які виїхали з України після початку повномасштабного вторгнення. Якими ви хотіли б бачити українців за кордоном?
Микола: Я не казав, що українська діаспора погано залучена. Я завжди кажу, що всі можуть робити більше.А от щодо людей, які приїхали сюди після 2022 року, то, відверто кажучи, для дев’яти з десяти Україна вже не є пріоритетом. Вони не ходять на мітинги, не беруть участі в заходах, намагаються максимально дистанціюватися від українського життя. Своє українське походження вони згадують лише тоді, коли потрібно одягнути вишиванку.
Звісно, завжди є ці 10% — святі люди, які продовжують для України, які просто гіперактивні. Але вони просто гіперактивні за рахунок того, що інші 90% не допрацьовують.
Дар’я: Ви багато спілкуєтеся з американськими військовими та розповідаєте про Україну. Як ви оцінюєте співпрацю між українськими військовими та західними партнерами?
Микола: На рівні військових як таких її майже немає. Є співпраця на політичному та стратегічному рівнях, тому що держави мають взаємодіяти між собою. Але якщо говорити про щось глибше, окрім доступу до розвідувальної інформації, яку ми отримали від американців, то такої співпраці небагато. Водночас це вже питання політики та рішень керівництва держав.
Дар’я: До війни ви працювали юристом. Чи бачите ви проблему недостатньої юридичної допомоги українським військовим та ветеранам?
Микола: Якщо чесно, системної допомоги практично немає. Є окремі адвокати, які допомагають ветеранам та військовим. Але знову ж таки, ти маєш знати цього адвоката. Держава за великим рахунком, скажемо так, може щось і робить, просто погано інформує,
Дар’я: Як, на вашу думку, можна вирішити цю проблему?
Микола: Лише через зміну культури та ставлення суспільства. Люди мають бути налаштовані на підтримку ветеранів. У нас ще буде багато дискусій на цю тему.
Зрозумійте правильно. У мене УБД; і умовно в якогось прессекретаря УБД. Але є великий нюанс. Але є великий нюанс. (показує на протез)
Дар’я: Давайте поговоримо про проблеми в Україні, які загострюють наслідки війни для суспільства.
Микола: Корупція є в будь-якій країні. . Просто питання її ціни для держави. І зараз я ціна для нас смертельна І Зараз треба все-таки будь-яка зміна у має бути лише конституційним шляхом через вибори.
Дар’я: Якою ви бачите перемогу України в цій війні? І чи вважаєте таку перемогу реалістичною?
Микола: Перемога буде тоді, коли Кремль буде спалений, а я прикурю від того багаття гарну гаванську сигару. Іншої перемоги для мене не існує.
Мирні угоди ще будуть, і не одна. У нас із Росією вже були мирні угоди, були перемир’я. Можуть бути й нові. Але поки Росія не зникне, Україна буде постійно під загрозою. на превеликий жаль, моя дитина вже застала цю війну, на превеликий жаль, я думаю, вона її дістанеться, Але в онуків ще є шанс.Поки існує Росія, ми не будемо в безпеці.
Дар’я: В одній зі своїх промов у США ви сказали: «Вдень ми хочемо вижити, а ввечері радіємо, що вижили». Чи зберігається у вас таке ставлення до війни сьогодні?

Микола: Абсолютно. Прокинувся вранці живим – вже добре. «Шахед» у твій будинок не прилетів – чудово. Діти живі й здорові – прекрасно.
Треба вміти радіти маленьким речам і розуміти, що вони трапляються щодня.
Я усвідомлюю, що моє життя склалося саме так. Якщо ви думаєте, що я люблю воювати –  ні, зовсім ні. Я б значно охочіше зараз лежав десь на морі. Але ця війна нікуди не зникне. Це наша реальність.
Подивіться на Ізраїль. Люди там знають, що в будь-який момент може прилетіти ракета. Але вони продовжують жити, працювати, виховувати дітей. І українці мають зрозуміти просту річ: ми ще довго житимемо під загрозою. Наші діти теж житимуть під загрозою.
Якщо людина виїжджає з України, тому що не хоче жити в таких умовах — це її право і її вибір. Але тоді не треба називати себе патріотом. Ти емігрант. Єдине виключення — це жінки, які рятують своїх дітей. Тут у мене немає жодних питань чи заперечень.
Дар’я: Моє останнє питання. Чи змінилося ваше уявлення про незалежність після початку повномасштабного вторгнення?
Микола: А як воно може змінитися? Ми будемо або незалежними, або мертвими. Третього варіанту немає. Доля емігранта мене не цікавить.
Тhе роst «Ми будемо або незалежними, або мертвими»: офіцер ЗСУ Микола Мельник про війну, втрату ноги та майбутнє України fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Цієї суботи, 9 травня, я стала свідком “довгоочікуваного” російського «победобесія» тут, у Нью-Йорку. Оскільки 9 травня — це день, коли вони святкують свою “велику перемогу”, я захотіла поділитися своїми спостереженнями про те, як це відбувається тут.
Мені вдалося долучитися до українського контрпротесту разом зі «Світанком», і я провела день, спостерігаючи за витівками Американської комуністичної партії та беручи участь в українських контрпротестах. Досить цікавими є спекуляції щодо фінансування АКП Росією та Китаєм — нинішніми противниками США.
Хоча група Американської комуністичної партії 9 травня складається не лише з росіян. На мій подив, я побачила велику кількість своїх однолітків, людей студентського віку; але, на відміну від мене, більшість із них були американцями, які прославляли Росію та Радянський Союз. Це точно не було в моїх планах — почути, як американець каже: «Україна програла. Забудьте про це! Луганськ — це Росія; Донецьк — це Росія».
У той самий час, навчаючись у коледжі в США, я помітила, що багатьом молодим людям тут подобається комуністична ідеологія, марксизм, ленінізм тощо. Червона символіка стала для них стильним аксесуаром, модним «buzzwоrd», який просто треба використовувати, щоб залишатися в тренді. Їхня політика функціонує більше як перформативна ідентичність, аніж як реальна політична практика; це стає екстремальною формою «vіrtuе sіgnаlіng», яка демонструє їхню незгоду з нинішнім американським режимом.
В американських школах цих дітей навчали лише про західний імперіалізм; тому їм важко уявити такі держави, як Росія, здатними чинити геноцид. Ідеологія американської політики заснована на захисті індивідуальних прав і власності; тому природно, що, аби повністю їй протиставитися, вони переходять на інший край спектра — той, де в тебе взагалі немає нічого свого. Але те, про що вони тут забувають, — це те, що при радянському комунізмі ти не лише не маєш нічого свого; тебе ще й можуть вбити, якщо ти не підкоряєшся наказам держави.
Тому я певною мірою можу зрозуміти, чому ці молоді західні прихильники комунізму хочуть святкувати день «великої перемоги»; але я абсолютно не можу зрозуміти, чому вони також вирішили розмахувати російськими прапорами та символікою. Цим самим вони прославляли ідеологічні історичні перемоги, щоб виправдати те, що зараз відбувається в Україні, — в той самий час скандуючи, що «Україна — нацистська держава».
І, на жаль, вони цим пишаються — одна особливо «колоритна» жінка, особу якої мені так і не вдалося встановити, танцювала, загорнувшись у російський прапор. Я б назвала це «роботою на камери», чистою провокацією. Інша просто посилала нам повітряні поцілунки.
Щодо взаємодії між українським контрпротестом і російсько-комуністичною стороною — їхні «контраргументи» не виходили за межі погроз викликати на нас ІСЕ, що досить смішно, враховуючи, що до наших зусиль долучилося багато американців. Так само вони показували на людей у групі — незалежно від статі — і казали їм їхати воювати в Україну, якщо ми хочемо щось змінити.

На одному з мітингів біля Вrооklyn Wаr Меmоrіаl поліції навіть довелося втрутитись, тому що ситуація навколо контрпротесту загострилася. Росіяни інсценували бійку й намагалися звинуватити в цьому нас, одночасно переконуючи поліцію заарештувати Олекса Тарана — президента «Світанку». Ми були дуже вдячні за підтримку та порядність місцевої поліції, яка не піддалася на їхню провокацію. Проте саме тут я хочу наголосити, що всі ці протести були попередньо погоджені місцевою поліцією. Мені досі важко уявити, як американська поліція могла дозволити протест, де серп і молот прикріплені поверх американського прапора, і це змушує мене замислитися, як АКП взагалі змогла отримати свої дозволи.
Загалом я дуже пишаюсь своїми співвітчизниками зі «Світанку» за організацію цієї контракції. З розмов із ними я дізналася, що їм довелося таємно інфільтруватися у закриті російські комуністичні спільноти, щоб дізнатися деталі цих пропагандистських шабашів.
Як завжди, українці перемогли — щойно дощ посилився, а поліція почала активніше втручатися, росіяни-комуністи розійшлися, залишивши після себе лише сором та поразку.
Тhе роst Українці в Нью-Йорку вийшли проти проросійських мітингів на 9 травня fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Платні підписки на ЗМІ – це нормальна практика і це робоча модель, коли мова йде про профільні видання, нішеві профільні видання, де працює невелика команда, а весь контент – це авторський матеріал, присвячений якійсь тематиці.

Новини ЗМІ і платні підписки

Насправді, ми в Україні не можемо рівняти до себе такі ЗМІ, як Вашингтон Пост чи Нью-Йорк Таймс, бо там нема звичної для нас стрічки новин. Там авторський контент і тому їх підписки логічні та закономірні.Ці ЗМІ перенесли класичне друковане видання з адаптацією до вебу. У цій моделі успішні NYТ, а WР – банкрути.Наші стрічки новин копіюють інформаційні агентства, такі як радянське ТАСС та Інтерфакс, а це аналоги Рейтерс та Асошіейтед Пресс.Це дуже потужні інформаційні агентства з журналістами та представниками по всьому світу. Більшість їхнього контенту – це особистий ексклюзив.Наші ж стрічки новин видань – це передруки інших ЗМІ, як українських, так і закордонних. Через те брати гроші за те, що ви вже самі взяли для читача, буде виглядати дивно.

Конкуренція з новими джерелами інформації, а саме sосіаl mеdіа, тобто соцмережами

Проблему з падінням трафіку на новини у вебформаті відмітили всі світові медіа. Асошіейтед Пресс шукає шляхи, як свій контент просувати через соцмережі та ще й заробляти на цьому. Вже скоротили велику кількість працівників, щоб завдяки технологіям оптимізувати бюджети.В Україні швидко обирають усе нове, бо у нас нема традицій та нема оld mоnеy. Ми суспільство пролетаріату та малих аграріїв, яке швидко прийшло до ринкових відносин і тому змушене втілювати все нове.Втілення нового стосується способу передачі та отримання інформації. Соцмережі стали способом як особистої комунікації, так і інструментом бізнесу та навіть політичного вибору.Через те український споживач новин отримує їх у чаті від свого соціуму чи вже у соцмережах.Для порівняння, трафік на вебсайт Межі з України становить від сили 30-50 тисяч унікальних користувачів.Коли трафік в Інстаграмі – порядка 10 млн за місяць при 30 тисячах підписників, а у Фейсбуці – від 11 млн до 16 млн при 40 тисячах підписників. І 1,3 млн у Тредс при 4 тисячах підписників. А Ютуб при 40 тисячах підписників складає 4,5 млн переглядів.Тобто вебверсія проєкту має переглядів менше, ніж один рілс в Інстаграмі за день.Чи доцільно при такому розвитку подій вводити платну підписку на веб? Мені точно ні.Чому? Бо я можу зібрати хоч 500 прибічників та отримувати гроші. Але я отримаю втрату індексації пошуковими машинами, а також, найголовніше, втрату навчання мого архіву ЗМІ на різних ШІ.Вебформат новин на зараз та загалом важливий як архів, який буде формувати на вашій інформації історію та будувати видачу інформації для різних моделей ШІ, завдяки яким інфо буде отримувати все суспільство вже найближчим часом.Тому виникає питання – то як заробляти ЗМІ? Над цим питанням голову ламають усі медіаагенції і, окрім як скорочувати команди та жити за рахунок реклами, нічого нового не вигадали.Українські класичні медійники почали відставати від читачів, бо тривалий час жили за рахунок грантових дотацій і їхні умови можна було назвати тепличними. Розвивались ті медійники, які жили на ринку та заробляли замовними матеріалами не високої якості, і вони прийшли до вигідної системи існування через Телеграм-канали.Але тут постало питання якості контенту. Та читач швидко вчиться, через те Телеграм-канали наразі не є головним джерелом інформування, бо люди там відчули вплив примітивної пропаганди.І головним джерелом інформування українців є Інстаграм, Тредс та трішки Фейсбук. Люди уповільнились, бо адаптувались жити у війні.Через те їм потрібен різний контент і в більшості – розважальний. І Інста та Тредс з цим дуже добре справляються.А майбутнє суспільно-політичних медіа вже наступило. Приклад – Дмитро Гордон, Ярослав Железняк та Олексій Гончаренко. Вони троє мають трафіку в рази більше, ніж усі українські новинні ЗМІ разом узяті.Така сама історія у США, де у Твіттері та Ютубі політики й блогери мають у рази більшу аудиторію, ніж Асошіейтед Пресс чи Рейтерс. Через те Ілон Маск купує не класичний медіа холдинг, а соцмережу Твіттер.Чи потрібні будуть усі ці розумні статті та аналізи від різних авторів? Звісно так. Але тепер цю статтю треба подавати по-різному для різних соцмереж та різної аудиторії у них.І тут постає питання ціни за створення цієї роботи та кількості команди. Я не прийшов ні до якої іншої логіки, окрім як зменшення команди завдяки технологіям. А на скрині – трафік Інстаграму Межі, що ми отримали при невеликий команді.Р.S. Я не аналізую ТікТок, бо це окрема тема розмови як і його трафік в цілому, у більшості ТікТок використовують як розвиток Інстаграм чи Телеграм, а не основне джерело інформування. Однією з причин є непередбачуваність алгоритмів і це все вартує окремої теми для статті.Тhе роst Про платні підписки ЗМІ, зрада чи повна зрада? fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Що таке хантавірус, чому штам «Анд» змусив епідеміологів світу підняти тривогу та як локальний інцидент в Атлантиці став темою номер один для систем охорони здоров’я.

Етимологія та біологічна небезпека

Хантавіруси — це родина вірусів, що переносяться переважно гризунами. Свою назву вони отримали від річки Хантаан у Південній Кореї, де під час Корейської війни у 1950-х роках було зафіксовано перший масовий спалах серед військових.На відміну від більшості респіраторних інфекцій, хантавірус не є «летючим» у класичному розумінні. Основними резервуарами інфекції є миші, бавовняні щури та полівки. Вірус потрапляє у довкілля через сечу, фекалії та слину тварин.Механізм інфікування: Найчастіше людина заражається через аерозольний шлях — вдихаючи мікроскопічні частки продуктів життєдіяльності гризунів. Це зазвичай трапляється під час прибирання старих приміщень, складів або сільськогосподарських робіт у закритих зонах.

Хантавірусний легеневий синдром (НРS) та симптоматика

Захворювання поділяють на два типи: геморагічну гарячку з нирковим синдромом (Євразія) та хантавірусний легеневий синдром (НРS), характерний для Америки. Останній є найбільш агресивним.Клінічна картина розвивається стрімко:

Продромальний період (1-5 днів): Маскується під грип — висока температура, гострий біль у м’язах стегон та спини, втома.Респіраторна фаза: Критичне погіршення стану. Легені наповнюються рідиною, що призводить до гострої дихальної недостатності.

Летальність: За даними СDС, рівень смертності від НРS сягає 38%. Специфічних ліків або вакцини не існує — медицина може запропонувати лише підтримувальну терапію (зокрема ШВЛ та ЕКМО).

Трагедія на МV Ноndіus: Чому цей спалах став особливим?

Події на експедиційному лайнері МV Ноndіus змінили уявлення про біобезпеку круїзів. Головна небезпека полягає у виявленому штамі — це вірус Анд (Аndеs vіrus). На відміну від інших хантавірусів, він єдиний має підтверджену здатність передаватися від людини до людини при тривалому тісному контакті.Хронологія втрат:Першою жертвою став 70-річний громадянин Нідерландів.Його 69-річна дружина померла в лікарні Йоганнесбурга (ПАР), куди її терміново евакуювали після висадки на острові Святої Єлени.Третій загиблий — також підданий Нідерландів, його тіло наразі залишається в ізоляції на борту.

Операція на Тенерифе: Карантин та евакуація

Судно прибуло до порту Гранаділья (Тенерифе, Іспанія) для проведення складної спецоперації. Європейське агентство з питань охорони здоров’я класифікувало всіх пасажирів як контакти високого ризику.План евакуації:

Іспанські медики проводять тестування всіх осіб на борту.Евакуація здійснюється невеликими групами за допомогою човнів, щоб уникнути скупчення людей.Пасажирів ізолюють у спеціальні автобуси та доправляють до закритого термінала аеропорту для репатріації. Першими борт залишать громадяни Іспанії.

На судні залишиться мінімальний екіпаж (близько 30 осіб) для перегону лайнера до Нідерландів, де відбудеться повна хімічна та біологічна дезінфекція.Реакція ВООЗ на випадки хантавірусу, пов’язані з круїзним лайнеромВсесвітня організація охорони здоров’я не вважає ризик глобального поширення хантавірусу високим. Генеральний директор ВООЗ, Доктор Тедрос Аданом Гебрейесу сказав:«Хоча це серйозний інцидент, ВООЗ оцінює ризик для громадського здоров’я як низький». Він зазначив, що враховуючи інкубаційний період, «можливо, що буде зареєстровано більше випадків».ВООЗ тісно координує свою діяльність з багатьма країнами відповідно до Міжнародних правил охорони здоров’я (МПЗП) – правил, що визначають права та обов’язки країн і ВООЗ щодо реагування на події у сфері охорони здоров’я. Ця подія демонструє, чому існують МПЗП, а також важливість глобальної співпраці та солідарності у реагуванні на загрози здоров’ю, які не знають кордонів.«Наші пріоритети — забезпечити допомогу постраждалим пацієнтам, забезпечити безпеку та гідне ставлення до решти пасажирів на кораблі, а також запобігти подальшому поширенню вірусу», — сказав доктор Тедрос.Попри відсутність ризику глобальної пандемії (через складність передачі вірусу порівняно з СОVІD-19), хантавірус залишається смертельною загрозою. Цей інцидент змушує туристичну індустрію переглянути протоколи перевірки здоров’я пасажирів, які відвідують ендемічні зони Південної Америки перед посадкою на судна.Тhе роst Хантавірус: прихована загроза, що вийшла в океан. Кейс МV Ноndіus fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

У моєму новому відео для нашого YоuТubе-каналу – vlоg-stylе документалка з моєї нещодавньої поїздки до Вашингтона, де я долучилась до української адвокаційної організації «Світанок».

У цьому відео ви можете детальніше дізнатися про те, як влаштований уряд США та як тут працюють легісляційні процеси. Також у першій частині відео ви можете дізнатися про унікальну архітектуру американського Конгресу і його тунелі, що поєднують усі адміністративні будівлі. У цій частині відео також є мої рефлексії після зустрічей із кількома конгресменами – зокрема Джо Вілсоном, який нещодавно ініціював новий законопроект щодо свободи віросповідання в Україні та на окупованих територіях. Також можна побачити кадри зі слухання Гельсінської комісії (яку очолює Джо Вілсон) щодо питань України.

Друга частина відео детально показує процес роботи «Світанку» – української адвокаційної волонтерської організації в Конгресі США; наше інтерв’ю з президентом якої – Олексом Тараном – ви могли бачити нещодавно. У цьому відео «Світанок» надав коментар щодо фінансування їхньої адвокаційної роботи та їхнього досвіду координації такого обсягу роботи – а саме використання штучного інтелекту та інших сучасних технологій.
Розмова про ШІ надихнула мене замислитися про теперішній стан модернізації Конгресу США – мої детальні думки щодо цього ви можете побачити у відео.Тhе роst Українська адвокація у США: нове vlоg-stylе відео з Конгресу та закулісся роботи «Світанку» fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Виконувачка обов’язків посла США в Україні Джулі Девіс планує піти у відставку після тридцятирічної дипломатичної кар’єри, повідомив Державний департамент США 28 квітня. Її відхід залишить ключову дипломатичну посаду вакантною в критичний момент, коли мирні переговори зайшли в глухий кут, а Росія готується до можливих інтенсивних літніх атак.
Fіnаnсіаl Тіmеs повідомила, що рішення Девіс було прийнято на тлі напруженості у відносинах з президентом США Дональдом Трампом щодо підходу його адміністрації до України, зокрема, за словами джерел, зменшення підтримки Києва, який захищається від повномасштабного вторгнення Росії.
Посольство США відкинуло припущення, що Девіс йде у відставку через політичні розбіжності з Трампом. Відхід Девіс відбувається після відставки її попередниці, Бріджит Брінкс, яка пішла у відставку у квітні 2025 року після роботи послом з 2022 року. Брінкс розкритикувала підхід адміністрації, звинувативши її у тиску на Україну, а не у протистоянні Кремлю, і заявила, що якби вона залишилася на своїй посаді, вона стала б співучасником політики, яку вважала небезпечною та аморальною.
Залишається незрозумілим, хто стане наступником Девіса або коли може бути номіновано потенційного постійного посла.
httрs://www.ft.соm/соntеnt/33d5d8d4-а7db-4647-9751-с21dе8еbесb8?syn-25а6b1а6=1Тhе роst Виконувачка обов’язків посла США в Україні Джулі Девіс залишає посаду та завершує дипломатичну кар’єру fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Нещодавно я була в гостях у Наталії Влащенко, де ми говорили про те, що сьогодні відбувається з медициною — в Україні, обговорили наслідки пандемії СОVІD-19, вплив політики на медичні рішення,  приховані епідемії, вакцинацію, доступ до лікування та етичні виклики для лікаря. Запрошую прочитати це інтерв’ю.
— Ольго Анатоліївно, указ Трампа яким було зупинено федеральне фінансування ризикованих біологічних досліджень — тих, де віруси можуть ставати більш заразними або небезпечними. Як ви оцінюєте це рішення?
— Ця програма мала довгу назву, але її суть — так зване “зміщення функцій вірусів”, тобто дослідження, в межах яких віруси можуть набувати нових властивостей. Це складна і чутлива тема. На конференціях з біобезпеки неодноразово звучали попередження, зокрема від Білла Гейтса, про те, що сучасні можливості секвенування геному роблять потенційні біологічні атаки більш реалістичними.
Складно сказати, що саме відбувається на глобальному рівні — ми завжди маємо доступ лише до частини інформації. Відомо, що частина таких досліджень, зокрема щодо коронавірусів, фінансувалася раніше, і ще за адміністрації Барака Обами частину програм було перенесено за межі США.
У світі, де існують геополітичні інтереси, подібні дослідження можуть мати як наукову, так і потенційно небезпечну складову. Безумовно, велика частина роботи спрямована на створення вакцин і вивчення вірусів. Але питання безпеки таких досліджень завжди залишається відкритим.
Під час пандемії СОVІD-19 ми пережили безпрецедентний період — як з точки зору медицини, так і з точки зору політичного впливу на медичні рішення. Такого рівня тиску, розколу в експертному середовищі та відсутності повноцінної професійної дискусії раніше не було. Це створило ситуацію, коли суспільство отримувало фрагментарну інформацію, а альтернативні точки зору часто дискредитувалися.
— Які головні наслідки пандемії СОVІD-19 для України ви бачите сьогодні?
— Як і в будь-якій кризі, навіть у такій трагічній, були різні сторони. З позитивного — частково відновили систему санітарно-епідеміологічного контролю, зокрема інститут головних санітарних лікарів. До пандемії ця система була значною мірою розбалансована, і це стало серйозною проблемою в момент кризи.
Але негативних наслідків значно більше. Найболючіше — це втрати людей. Значну частину цих життів потенційно можна було врятувати.
Під час пандемії медичні рішення часто ставали предметом політичних дискусій. Це призвело до ситуацій, коли в публічному просторі звучали неприйнятні з етичної точки зору заяви — наприклад, щодо обмеження медичної допомоги певним категоріям пацієнтів. Для суспільства це стало серйозним ударом по довірі до медицини.
Ще одна проблема — кадрова політика та підхід до формування експертних груп. Якщо раніше до розробки стандартів залучали широке коло фахівців, то згодом ці групи суттєво скоротилися, і часто до них входили люди без достатнього практичного досвіду. Це прямо вплинуло на якість рішень.
Також варто говорити про фінансову доступність медицини. Державна система має багато обмежень, а приватна медицина для більшості населення залишається фінансово недоступною. У результаті люди часто змушені самостійно вирішувати питання лікування, що створює додаткові ризики.
— Якщо говорити про інфекційні захворювання загалом: які латентні або менш помітні епідемії сьогодні існують в Україні?
— Інфекційних захворювань багато, і частина з них демонструє зростання. Проблема в тому, що ми не завжди маємо повноцінну статистику, але клінічна практика це чітко показує.
Зокрема, зростає кількість гемоконтактних інфекцій — це і вірусні гепатити, і ВІЛ-інфекція, а також інфекції, що передаються статевим шляхом. У періоди соціальних криз це закономірно: руйнується інфраструктура, зростає навантаження на систему охорони здоров’я.
Також є спалахи кишкових інфекцій, зокрема гепатит А, які пов’язані з проблемами водопостачання та санітарії.
Але ключове питання — не сам факт наявності спалахів, вони були і будуть завжди. Важливо, чи здатна система їх швидко локалізувати і запобігати поширенню. Саме це визначає ефективність системи охорони здоров’я.
— Що сьогодні варто знати українцям про вакцинацію?
— У нас оновлено календар щеплень, і деякі зміни є позитивними. Наприклад, відмова від живої поліомієлітної вакцини — це правильний крок, який давно реалізовано в багатьох країнах.
Загалом календар щеплень треба дотримуватися. Водночас є вакцини, які не входять до нього, але можуть бути важливими для окремих груп. Зокрема, зараз спостерігається зростання пневмококової інфекції у світі. Йдеться не лише про пневмонії, а й про важкі ускладнення — менінгіти, синусити, отити. Існує ефективна вакцина проти пневмококу, і я б рекомендувала її людям із груп ризику: це люди старшого віку та ті, хто має хронічні захворювання.
Також актуальним залишається питання гепатиту А. За бажання можна перевірити рівень антитіл і оцінити необхідність вакцинації індивідуально, враховуючи стан імунної системи та ризики. У цілому підхід має бути персоналізованим: враховувати вік, стан здоров’я, епідеміологічну ситуацію і реальні ризики для конкретної людини.
— Як часто ви рекомендуєте перевірятися? Наприклад, раз на рік приходити й здавати аналізи на гепатити — це доцільно чи ні?
–  Так. Але щодо гепатиту А — ще раз підкреслю: тут варто радитися індивідуально, я не хочу давати загальних рекомендацій. Це не зовсім коректний підхід. Хворіють навіть люди з антитілами — або через велику дозу вірусу, або через зміни в імунній відповіді.
А от що дійсно потрібно робити обов’язково — це обстежуватися на гемоконтактні інфекції. Їх дуже багато, і ми бачимо значне зростання. У країні війна: оперують військових, є переливання крові, іноді без можливості повноцінного тестування. У таких умовах поширення інфекцій — закономірне.
Тому вакцинацію проти гепатиту В потрібно зробити обов’язково — особливо тим, хто через стан здоров’я часто госпіталізується. Це «тиха» епідемія, яка поширюється непомітно. Люди інфікуються й не знають про це, особливо при гепатиті С — його часто виявляють випадково.
При цьому гепатит В на жаль, невиліковний, але від нього є вакцина. Гепатит С — повністю виліковний, головне вчасно виявити. Для цього достатньо робити експрес-тест хоча б раз на рік — це базова рекомендація для всіх.
Ці віруси вражають печінку і викликають повільний, хронічний процес, який може тривати роками без явних симптомів. Людина може відчувати лише слабкість, але хто сьогодні її не відчуває?
Проблеми починаються тоді, коли людина серйозно хворіє, наприклад, потрапляє в реанімацію з тяжкою пневмонією. І на фоні інтенсивної терапії починається декомпенсація печінки. Тому контроль — обов’язковий. У нас просто немає іншого виходу.
Ми маємо максимально відповідально ставитися до свого здоров’я: відмовлятися від шкідливих звичок. І я маю на увазі не лише класичні — а й, наприклад, постійне споживання негативної інформації. Ті ж новини, після яких стає гірше. Ми все одно не можемо на це вплинути, а от безсоння і стрес — отримуємо.
Краще читати книги, займатися тим, що приносить задоволення. Сон — критично важливий для імунної системи. Як люди виживають під час війни? Кожен — як може.
— Хотіла ще поговорити про нові розробки: антибіотикорезистентність, нові класи антибіотиків, бактеріофаги, генетичні технології. Що тут реально нового, а що поки більше виглядає як гіпотези?
– Розробки справді є, і вони дуже цікаві. І знаєте, що мене особливо тішить — у нас з’явилася ціла плеяда думаючих бактеріологів. Для мене це дуже важливо: коли я бачу молодого лікаря, якому не «промили мізки» до стану повної некритичності, який мислить і ставить перед собою головне завдання — допомогти пацієнту, врятувати життя, незалежно від того, чи є вже повна доказова база під конкретний метод.
Бо в критичних ситуаціях потрібно використовувати все можливе. І водночас є лікарі, які настільки зашорені, що готові допустити смерть пацієнта, але не відійти від формального протоколу — «покажіть посилання», навіть коли ці посилання вже існують.
Є й відносно прості способи підвищення ефективності антибіотикотерапії. Але проблема в тому, що для доведення ефективності потрібні великі кошти. А в дешеві методи лікування ніхто не буде інвестувати значні ресурси. Але це ж не означає, що вони не працюють.
Найважливіше — щоб з’являлися лікарі, які мислять. Що таке мислячий лікар? Це той, хто враховує всі точки зору, дивиться на конкретного пацієнта і думає тільки про одне — як його врятувати. Якщо стандартні методи не працюють і стан погіршується — потрібно шукати рішення.
Щодо доказової медицини,то у нас, на жаль, дуже спростили це поняття. Хоча її фундамент включає три складові: результати рандомізованих досліджень, думку експерта, індивідуальні особливості пацієнта.
Причому думка саме експерта — це принципово. Бо експерт — це людина, яка глибоко працює в темі, досліджує, публікується, має практичний досвід. І третя складова — це сам пацієнт: його стан, переконання, навіть релігійні фактори. Це все враховується.
А у нас залишили тільки перший пункт: «покажіть рандомізовані дослідження». Але вони є не для всього. І коли виникає нова ситуація — як під час пандемії СОVІD-19 — їх просто не існує.
І тоді виходить парадокс: немає досліджень — значить, не лікуємо. А це означає — дозволяємо людям помирати.
Я дуже хочу, щоб це зрозуміли лікарі, особливо молоді. Бо саме їм зараз формують світогляд. Якщо вони навчаться мислити — у нас буде майбутнє і фундамент, на який можна спиратися.
— Ольго Анатоліївно, дуже багато залежить від інтелекту лікаря і, я б сказала, від певних людських якостей. От нещодавній приклад: мій літній родич, в одній приватній клініці сказали, що його вже не можна оперувати — через вік. А в іншій молодий лікар сказав: «Я прооперую». І зробив це успішно. Тобто взяв на себе відповідальність…
– Не можна людині, яка помирає, не давати надію. Можливо, хтось вважає це неправильним, але я інакше не можу. Людина має прожити свої дні хоча б із надією. Тим більше при тяжких станах, як при СОVІD-19 — це ж не один і не два дні, процес може тривати довго.
У нас були випадки, коли лікування було надзвичайно дорогим — чим тяжчий пацієнт, тим дорожче лікування. Але в моїй практиці, де я працюю з критичними пацієнтами, нам вдавалося врятувати навіть у найтяжчих ситуаціях приблизно до 5% людей. Іноді 2–3%. У глобальному масштабі це небагато. Але для конкретної людини — це 100%.
Тому, на мою думку, нам потрібно повертатися до деонтології. Це велика проблема.
Ніколи не можна ставити остаточний «вирок». Потрібно вчити лікарів боротися до кінця. І не говорити подібних речей у присутності пацієнта чи його родини. Треба бути ще й психологом — розуміти, наскільки людина важлива для близьких, і як вони борються за неї.
Навіть незалежно від результату, для родини критично важливо знати, що вони зробили все можливе. І так само лікар має бути впевнений, що він зробив усе. Коли ж лікарям «зв’язують руки» чиновники — для мене це взагалі незрозуміло.
Я хочу звернутися до наших чиновників: припиніть. Прийміть рішення, яке заборонить у публічному просторі обговорювати професійні медичні питання без участі фахівців. Ви вже бачили, що таке пандемія, коли закриваються кордони і нікуди не втечеш. Ви думаєте, це не повториться?
Потрібно дивитися на світ таким, яким він є — складним і жорстким — і хоча б трохи проявляти людське співчуття. Я вже не кажу про якісь глибші моральні принципи.Тhе роst Медицина не може бути заручницею політики — ціна цьому життя людей fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Останнім часом у Японії обговорюють певну особливість використання соціальних мереж. Зокрема, мова йде про додаток Тhrеаds.Тhrеаds набирає популярності як платформа, де люди можуть легко ділитися своїми думками та почуттями з повсякденного життя.Однак серед частини користувачів існує думка, що цей додаток також використовується як місце для висловлення своїх справжніх думок.Наприклад, деякі люди пишуть у Тhrеаds про стрес або незадоволення, пов’язані з роботою чи навчанням — те, що складно сказати прямо в реальному житті.

Що пишуть користувачі

«Насправді я так думаю, але сказати це в обличчя складно»«У культурі, де важливо враховувати атмосферу, потрібне місце, щоб випустити емоції»Через це соціальні мережі іноді використовуються як своєрідний “особистий щоденник”.Також у Тhrеаds можна зустріти дописи на кшталт:«До мене часто звертаються англійською мовою»«Іноді хотілося б, щоб використовували японську»

Контекст і культурні особливості

Водночас варто зазначити, що це не стосується всіх користувачів, а є лише одним із прикладів того, як частина людей використовує платформу.Крім того, у Японії вважається важливим уникати ситуацій, які можуть образити співрозмовника під час особистого спілкування. Тому існує думка, що негативні емоції частіше виражаються саме в онлайн-просторі.

Висновок

Соціальні мережі є місцем, де люди можуть вільно висловлювати свої думки, але способи їх використання можуть значно відрізнятися. Такий формат використання Тhrеаds також розглядається як одна з особливостей сучасної комунікації в Японії.Тhе роst Тhrеаds у Японії: платформа для приватних думок у публічному просторі fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Національна рада з питань телебачення і радіомовлення почала вимагати від медіа реєстрації YоuТubе-каналів, ТіkТоk та інших соцмереж як окремих аудіовізуальних медіасервісів — під загрозою штрафів до 600 тисяч гривень. Проблема в тому, що чітких правил для цього досі не існує.Про ситуацію першими заявили директор «Української правди» Андрій Боборикін та директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк. Подробиці з’ясовувала «Межа».

«Зареєстрували 11 медіа за один день»

Усе почалося з того, що хтось подав до Нацради скарги на «Українську правду» — про ознаки нелінійного аудіовізуального медіасервісу на її YоuТubе-каналах. Редакція опинилася перед вибором: судитися чи реєструватися.Андрій Боборикін обрав другий варіант і саркастично прокоментував це у своїй сторінці в мережі:«Певний час тому отримали інформацію, що хтось почав скаржитись на нас в Нацраду через наявність ознак нелінійного аудіовізуального медіа на наших ютуб-каналах, і є реальна можливість отримати неприємних розмірів штрафи. Ну ок, нам нескладно зареєструвати одинадцять нових медіа», — написав він.Далі — з іронією:«Дякуємо авторам медійного законодавства, Нацраді та небайдужим громадянам за підтримку належного градусу абсурду в нашому житті. Тільки зараз помітив, що забули подати наш інстаграм, а там же ж і редакційний контроль, і регулярність оновлення, і спрямованість на масову аудиторію. Але нічого, рано чи пізно все буде медіа (зареєстроване)!», — додав Боборикін.23 квітня Нацрада справді зареєструвала 11 YоuТubе-каналів та інших платформ «УП медіа плюс» як окремі нелінійні медіасервіси — зокрема «Українська правда» (YоuТubе), «Економічна правда» (YоuТubе), «Кляті питання» (YоuТubе), «Роман Кравець» (YоuТubе) та інші.Боборикін визнав, що така реєстрація допомогла підсвітити проблему, однак наголосив — це не вихід:«Я так розумію, що був створений механізм тиску на медіа через скарги або запити на перевірку. Якщо ці листи оформлені правильно, то Нацрада не може їх проігнорувати, а за їх трактуванням ознак нелінійних аудіовізуальних медіа ютуб-канал дійсно таким є, і відповідно є причина для накладання штрафу. Звичайно можна було б погратися в суди, але об’єктивно в УП немає на це часу і ресурсів», — зазначив він.

Три роки реєстрували як онлайн-медіа, а тепер — ні

Оксана Романюк написала на своїй фейсбук-сторінці, що Нацрада змінила підхід до класифікації онлайн-платформ без жодних публічних пояснень.«Три роки Нацрада реєструвала ютуб-канали, інстаграми, тіктоки як онлайн-медіа. В січні цього року вона різко змінила свою інтерпретацію законодавства, і зробила це без публічного пояснення, без консультацій з ринком, без перехідного періоду», — зазначила вона.Зміна підходу відбулась тихо — без жодного публічного оголошення. А потім Нацрада почала розсилати регіональним медіа листи з вимогою зареєструвати кожну дистрибуційну платформу в соцмережах як окреме аудіовізуальне медіа, інакше — штраф.Романюк також наголосила, що в Україні досі немає чітких правил, які б розмежовували онлайн-медіа та нелінійні аудіовізуальні медіасервіси.«Закон зараз не дає чітких критеріїв розмежування онлайн-медіа і нелінійного аудіовізуального медіа. Саме тому у нас зараз і йде робота співрегулювання. У такій ситуації Нацрада демократичної країни мала б утриматися від довільного розширення практики реєстрації та дочекатися критеріїв, напрацьованих ринком», — написала Романюк.Вона також звернула увагу на логічну суперечність у позиції Нацради: регулятор, з одного боку, бере участь у робочих групах з імплементації Європейського акту про свободу медіа (ЕМFА), де обговорюється лібералізація реєстрації для YоuТubе-каналів, а з іншого — паралельно розсилає ультиматуми медіаринку.

Скільки коштує «абсурд»

Поки що йдеться про реєстраційний збір — кілька тисяч гривень за одне медіа. Але якщо редакція має десять платформ у соцмережах, то це вже десятки тисяч лише на старті.Гірше — адміністративний тягар. Щоб запустити новий ТіkТоk чи YоuТubе-канал, редакції доведеться спочатку подати заявку, чекати 10 робочих днів, і лише тоді — починати.Романюк пояснила, що нинішній підхід регулятора фактично блокує розвиток нових форматів:«Теперішня логіка Нацради означає, що редакція, яка хоче відкрити тікток-акаунт чи виставляти відео на ютубі, спочатку має подати заявку на реєстрацію окремого медіа і чекати 10 робочих днів до того, щоб запустити канал, при цьому невідомо спрацює він чи ні, платити збір в кілька тисяч грн. Це не регулювання, це доволі великий бар’єр для розвитку медіаринку», — наголосила Романюк.Якщо ж медіа вже запустило платформу і не встигло зареєструватись — це грубе порушення. А штраф за грубе порушення для реєстранта — від 80 до 600 тисяч гривень.І ще один нюанс, на який звернула увагу Романюк у своєму дописі: якщо слідувати логіці Нацради послідовно, то всі ТіkТоk-акаунти, YоuТubе-канали й сторінки у Fасеbооk державних органів — ЗСУ, Генштабу, ОВА, уряду — також мають реєструватися як окремі аудіовізуальні медіа. Виключення в законі є, але дуже вузьке — лише для офіційних сайтів із публічною інформацією. Відео під це виключення не підпадають.

Що пропонує медіаринок

Оксана Романюк у Fасеbооk висунула дві конкретні вимоги до Нацради.На її думку, штрафувати медіа за правила, яких ще немає, — неприпустимо.«Не можна карати за невиконання правил, яких ще не існує», — підкреслила вона, закликавши до мораторію на перевірки та штрафи до моменту, коли критерії будуть узгоджені з ринком або закріплені законодавчо.Директорка ІМІ також закликала до системного діалогу між регулятором і медіаспільнотою.«Рішення щодо класифікації та реєстрації медіапослуг в інтернеті має вироблятись разом із ринком, а не замість нього», — написала Романюк.Вона також запропонувала конкретне технічне рішення: Нацрада має запровадити у своїх документах поняття «дистрибуційного майданчика» і враховувати ознаку редакційного контролю як ключовий критерій. Бо якщо YоuТubе-канал є лише способом донести контент однієї редакції до аудиторії — це не окреме медіа, а канал поширення.

Що каже Нацрада: реєструватись зобов’язані всі, хто веде мовлення

Національна рада ще у січні 2026 року опублікувала роз’яснення — і там чітко прописала свою позицію.За логікою регулятора, ключовий критерій — не платформа, а характер діяльності. Якщо канал системно публікує відеопрограми під редакційним контролем, це вже не просто акаунт у соцмережі, а аудіовізуальний медіасервіс. І реєструватися треба обов’язково — ще до початку роботи.Нацрада розмежовує три категорії:

Обов’язкова реєстрація — якщо канал регулярно публікує програми під редакційним контролем і має ознаки аудіовізуального медіа. Сюди підпадають, наприклад, новинні YоuТubе-канали з власним контентом.Добровільна реєстрація — якщо канал регулярно публікує контент під редакційним контролем, але не має всіх ознак аудіовізуального медіа. Такі можуть зареєструватись як онлайн-медіа за власним бажанням.Реєстрація не потрібна — якщо людина несистемно ділиться відео про особисте життя, робить репости чужого контенту або просто інформує про діяльність своєї організації.

Ті самі правила Нацрада поширює й на Іnstаgrаm та Fасеbооk.Щодо кількості реєстрацій — регулятор пояснює: якщо один канал мовить через кілька платформ з ідентичним контентом, достатньо однієї реєстрації. Але якщо це кілька каналів з різним контентом і концепцією — кожен реєструється окремо.Штрафи за порушення — суттєві. За відсутність реєстрації, коли вона обов’язкова, це вважається грубим порушенням. Для реєстрантів санкції розраховуються від мінімальної зарплати: за значні порушення — від 40 до 320 тисяч гривень, за грубі — від 80 до 600 тисяч гривень. І якщо канал мовить через кілька технологій — штрафи підсумовуються.На момент публікації Нацрада не відреагувала на звернення медіаспільноти. За добу після публікації допису Боборикіна — жодної офіційної реакції від регулятора не надійшло. «Межа» також направила запит на коментар до Нацради — на момент виходу матеріалу відповіді отримано не було.Ситуація залишається відкритою. Від того, як відреагує Нацрада, залежить те, як в Україні регулюватимуть цифрові медіа — і чи не перетвориться реєстрація з формальності на інструмент тиску.Тhе роst Нацрада вимагає реєструвати YоuТubе-канали та ТіkТоk як окреме медіа: що це означає для редакцій і чим загрожує fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Ситуація в російському місті Туапсе, де після серії ударів по об’єктах нафтової інфраструктури розгортається масштабна екологічна катастрофа, вийшла за межі локальної події. За інформацією з власних джерел, у вищих ешелонах української влади ці події оцінюють не лише як успішну військову операцію, а і як показовий приклад нездатності Кремля захистити власну територію та населення.

Наслідки, які неможливо приховати

Свідчення про «чорний дощ» із нафтовою сажею та масштабне забруднення акваторії Чорного моря на кілометри навколо свідчать про те, що інфраструктура регіону зазнала критичних пошкоджень. Як повідомляють джерела, українські аналітики розглядають ці наслідки як прямий результат безвідповідального використання Росією цивільних об’єктів у військових цілях.Кремлівська пропаганда, яка роками залякувала Україну «чорнобильським сценарієм», наразі змушена спостерігати за техногенною аварією на власному узбережжі Кавказу, яке в Росії називали «райським куточком».

Економічна пастка Кремля

Обговорення навколо Туапсе нерозривно пов’язане з питанням енергетичного експорту РФ до країн НАТО. Згідно з даними, отриманими з наших джерел, стратегія Москви щодо збереження транзиту нафти, попри санкції та війну, вважається в Україні стратегічно хибною.Аналіз показує чітку диспропорцію:

Росія намагається заробити на постачаннях енергоресурсів до країн Заходу.Водночас ці кошти не рятують економіку, а лише частково покривають величезні витрати на відновлення зруйнованих НПЗ, виплати компенсацій та наслідки від знищення власного економічного потенціалу.

Власне, це реалізація сценарію виснаження «за рахунок Росії та проти Росії». Поки РФ продовжує фінансувати війну, кожен нафтовий вузол, здатний генерувати прибуток для армії агресора, залишається в зоні ризику.

Позиція Києва: системність та інновації

За інформацією з власних джерел, у владних колах також аналізують ширший контекст — зокрема питання постачання російських енергоресурсів до країн Європи через нафтопровід «Дружба». Зазначається, що збереження таких поставок створює складний баланс інтересів.Співрозмовники звертають увагу на те, що окремі країни ЄС, зокрема Угорщина та Словаччина, зацікавлені у стабільних поставках енергоносіїв. Водночас ці ж країни можуть підтримувати фінансову допомогу Україні та санкційну політику щодо Росії.У цьому контексті в Україні розглядають ситуацію як приклад стратегічної суперечності для Росії: отримання доходів від експорту енергоресурсів паралельно із посиленням тиску з боку Заходу.Крім того, в умовах війни ключовим є системний підхід до ухвалення рішень. Йдеться про необхідність оцінювати не лише короткострокові економічні вигоди, а й довгострокові ризики — включно з військовими витратами, втратами інфраструктури та демографічними наслідками.Тож в українських провладних колах ситуацію навколо Туапсе розглядають не лише як локальний інцидент, а як частину ширшої картини — поєднання інформаційної війни, енергетичної політики та військового протистояння.Тhе роst Що говорять в провладних колах України відносно Туапсе. Ексклюзив. fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

За три з половиною десятиліття незалежності Україна пройшла складний шлях від перших спроб кримінальних елементів використати радикальні методи заради швидкого збагачення чи втечі, до небезпечної тенденції використання насильства як інструменту політичного чи соціального тиску. Кожен теракт, який ставався в наших містах, залишав глибокий слід, змушуючи суспільство та державу щоразу наново оцінювати рівень власної безпеки.

Як змінювався внутрішній тероризм за 35 років

Перші роки незалежності були часом хаосу, коли зброя часто ставала аргументом у вирішенні як кримінальних, так і особистих конфліктів. Одним із найперших гучних випадків, що шокував країну, стало захоплення заручників у Суходільську у 1994 році. Тоді зловмисники висунули вимоги, які на той час виглядали сюрреалістично — зокрема, надання літака для вильоту до США. Це був тривожний сигнал про те, що держава опинилася в новій реальності, до якої правоохоронні органи були не готові.З часом природа загроз еволюціонувала. У квітні 2012 року Дніпропетровськ сколихнула серія вибухів у середмісті. Тоді постраждало понад 25 осіб. Цей випадок продемонстрував, що людні місця можуть стати інструментом для досягнення цілей зловмисників через залякування тисяч мирних мешканців.Трагічною сторінкою став 2015 рік, коли 22 лютого у Харкові під час проведення Маршу єдності біля Палацу спорту вибухнула протипіхотна міна. Теракт забрав життя чотирьох людей, серед яких був 15-річний підліток, ще десятки громадян отримали поранення. Це сталося у центрі мирного міста, перетворивши святкову ходу на місце трагедії.

Коли політичні конфлікти перетворюються на теракти

У сучасній Україні тероризм часто набуває форм, де зловмисник намагається винести свої внутрішні конфлікти на рівень держави. Прикладом такого сценарію стали події 21 липня 2020 року у Луцьку. Максим Кривош захопив автобус із пасажирами, утримуючи їх у заручниках протягом дня. Його вимоги були далекими від логіки: він вимагав від топ-політиків країни публічно визнати себе «терористами в законі». Ця подія показала, наскільки вразливими можуть бути публічні простори перед обличчям осіб з викривленим сприйняттям реальності.Подібна логіка — використання насильства для тиску на владні інституції — проявилася і в грудні 2023 року у Керецьках на Закарпатті. Під час сесії сільської ради депутат підірвав бойові гранати, що призвело до загибелі двох осіб та поранення ще 23 людей.

Теракт у Києві 18 квітня 2026 рік: хроніка подій та аналіз безпекового колапсу

Вчора, 18 квітня 2026 року, Київ став ареною найкривавішого внутрішнього теракту останніх років. 58-річний чоловік, озброєний автоматичною зброєю, відкрив вогонь по перехожих у Голосіївському районі, після чого захопив заручників у супермаркеті.Наслідки цієї атаки є катастрофічними: загинуло 6 людей, ще 15 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Наразі вісім поранених, серед яких дитина, залишаються в медичних закладах під наглядом лікарів. Цей випадок став шоком для столиці, викликавши хвилю критики щодо готовності оперативних служб до реагування на подібні загрози. Наслідком події вже стали гучні відставки у керівництві столичної патрульної поліції та початок глибокого розслідування того, як зловмисник зміг отримати доступ до такої кількості автоматичної зброї.

Підсумок: чи готова держава?

Історія тероризму в Україні показує, що зловмисники постійно змінюють тактику. Від вимог літака до США в 90-х до кривавих нападів на цивільних у 2026 році — мотивація злочинців залишається незмінною: сіяти страх і змусити суспільство здригатися.Сьогодні, після трагедії в Києві, питання контролю над обігом зброї, якості психологічної допомоги та професійної підготовки спецслужб переходять із розряду дискусій у площину негайних дій.Тhе роst Як змінювалося обличчя тероризму в Україні fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Зображення, яке Трамп опублікував на Тruth Sосіаl, було стилізоване під картину, на ньому він зображений у довгому білому халаті з червоною шаллю, накинутою на плечі. Він кладе руку на лоб чоловіка, який лежить на чомусь схожому на лікарняне ліжко.
Навколо нього стоять кілька фігур – медсестра, солдат, бородатий чоловік і молода жінка, яка тримає руки в молитві. У кутах зображені білоголові орлани, а також американський прапор і винищувачі, що з’являються на небі.
Примарні фігури військовослужбовців також з’явилися з неба, коли сонячне світло пробивалося крізь хмарне небо. Феєрверки були показані над Статуєю Свободи та Меморіалом Лінкольна.
Цей пост викликав обурення у кількох консерваторів і християн, які назвали його богохульством, перш ніж його видалили. Пізніше Трамп сказав, що «думав, що це я як лікар, і що це пов’язано з Червоним Хрестом, як працівник Червоного Хреста, якого ми підтримуємо». (httрs://thеhіll.соm/hоmеnеws/аdmіnіstrаtіоn/5829046-trumр-dосtоr-rеd-сrоss)
«Тільки фейкові новини могли таке вигадати», – додав президент. «Я щойно почув про це і спитав: «Як вони це придумали?»». «Це ж я, як лікар, маю робити людей кращими, і я справді роблю людей кращими», – сказав він журналістам у Білому домі невдовзі після того, як пост було видалено.
Навіть у Нотр-Дамі, штат Індіана – в одному з найвідоміших католицьких закладів Сполучених Штатів студенти підтримували Папу Лева ХІV, а не президента Дональда Трампа. Одна зі студенток університету, яка вважає себе поміркованою незалежною діячкою, поділилася, що «{ВОНА} вважала це неймовірно неповажним – особливо зображення ШІ, на якому він зображує себе Ісусом», – стверджує СNN.
Католики, мабуть, складають найбільший блок коливальних виборців у країні. І вони сформували важливу частину політичної бази Трампа. Трамп, який не регулярно відвідує церкву, отримав значну більшість голосів християнських виборців на виборах 2024 року – 59% католиків, порівняно з 39% у колишнього віцепрезидента Гарріса на президентських виборах 2024 року, згідно з екзит-полами СNN. Після того, як Трамп ледве пережив замах на вбивство в липні 2024 року, деякі прихильники євангелістів заявили, що це доказ того, що він був благословенний Богом.
Католики становлять значну частину електорату у двох штатах, де колись коливалися президентські вибори, Пенсильванії та Вісконсині. Вони також є ключовою групою в деяких районах, де переважають латиноамериканці, на південному заході, які відіграватимуть важливу роль у визначенні того, чи зможуть республіканці зберегти свою незначну більшість на проміжних виборах у листопаді.
Загалом, багато католиків не погоджуються з нападками Трампа на Папу Льва.
Релігійне зображення президента з’явилося після його зіткнення з Папою Львом ХІV, який відкрито критикував спільні американо-ізраїльські удари по Ірану. Ворожнеча почалася в неділю, коли Трамп назвав Льва «слабким у питаннях злочинності» та «жахливим у зовнішній політиці» та приписав собі обрання Льва першим американським понтифіком.
«Лев повинен взяти себе в руки як Папа, використовувати здоровий глузд, перестати догоджати радикальним лівим і зосередитися на тому, щоб бути Великим Папою, а не політиком», – написав він у соціальних мережах; і заявив у дописі на Тruth Sосіаl Sundаy, що якби він «не був у Білому домі, Лев не був би у Ватикані». У відповідь Папа поділився тим, що «не боїться адміністрації Трампа» і сказав, що продовжуватиме виступати за мир.
Однак ця дискусія викликає цікаву суперечку. Хто винен у нібито «християнському богохульстві» – одному з найбільших гріхів у християнстві? Зображення було створено за допомогою штучного інтелекту, і його результат може залежати або від запропонованої підказки, або від власного розсуду та алгоритмів штучного інтелекту.

Публікація в обліковому записі президента США Дональда Трампа Тruth Sосіаl зображує згенероване штучним інтелектом зображення себе, очевидно, таким, яким його опублікував Ісус 12 квітня 2026 року. @rеаlDоnаldТrumр/Тruth Sосіаl/Наndоut vіа RЕUТЕRSТhе роst Трамп опублікував у соцмережі Тruth Sосіаl АІ-зображення в образі лікаря fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Сезон кліщів розпочався — і з кожним роком їх стає більше. Це вже не лише про ліс чи «дику природу», а й про парки, двори, дачі, щоденні прогулянки. Відповідно зростає кількість запитань, тривог і, на жаль, помилкових дій.Пропоную коротко і чітко розібратися: що робити після укусу кліща, чого робити не потрібно і коли ситуація дійсно потребує уваги лікаря.

Що робити одразу: 

Найперше, що потрібно зробити після укусу кліща — не панікувати і не робити зайвих дій. У більшості випадків ситуація не є критичною, але потребує уважного і раціонального підходу.1. Треба видалити кліща пінцетом, спеціальним гачком або навіть ниткою. Обережно, викручуючи, не роздавлюючи і не відриваючи його голови.2. Обробити місце укусу антисептиком.3. Зафіксувати дату укусу. Це важливо для подальшого спостереження.

Чого робити НЕ потрібно:

 мазати кліща олією, спиртом, кремами; припалювати; різко висмикувати;  нести кліща «на аналіз». Це не дає відповіді, чи ви заразилися, не впливає на лікування, та й у світі практично не використовується.

Чи потрібно одразу пити антибіотики? 

У більшості випадків — ні. Є профілактичний варіант: одноразово 200 мг доксицикліну протягом перших 72 годин. Але це не означає, що всім потрібне лікування. Масове призначення антибіотиків «про всяк випадок» — помилка. Це шкодить організму, сприяє антибіотикорезистентності і не захищає від усіх інфекцій.

Від чого залежить ризик зараження

Головний фактор — час. Чим довше кліщ присмоктаний до тіла тим вищий ризик зараження. Якщо кліща зняли в перші години ризик низький.  Якщо якщо він був на тілі добу і більше ризик зростає. Але не кожен кліщ є носієм інфекції — і це принципово важливо розуміти. Сам факт укусу ще не означає захворювання. У природі циркуляція збудників нерівномірна: є так звані природні осередки, де ризик вищий, і є території, де він мінімальний. Навіть якщо кліщ інфікований, це не означає автоматичну передачу збудника і 100% хворобу. 

Правильна тактика — спостереження

Мінімум протягом місяця потрібно звертати увагу на підвищення температури без причини, слабкість, головний біль, висипи, будь-яке незрозуміле погіршення самопочуття. У більш складних випадках неврологічні симптоми (асиметрія обличчя, оніміння), порушення серцевого ритму, запаморочення. Обов’язково зверніться до лікаря. І обов’язково повідомте про укус кліща — це принципово для діагностики.Також важливо пам’ятати, що класична «кільцеподібна еритема» навколо укусу буває не у всіх, до 20–30% випадків її може й не бути.  

Кліщ переносить не одну інфекцію

Можливі:

бореліоз (хвороба Лайма)анаплазмозерліхіозбабезіозкліщовий енцефаліт

Іноді — кілька одночасно (коінфекція). Це ускладнює симптоми, діагностику і лікування. Проблема в тому, що частину цих інфекцій складно підтвердити лабораторно, тому лікар змушений орієнтуватися на клінічну картину.

Чому аналізи не завжди допомагають

У випадку хвороби Лайма є важливий нюанс: антитіла з’являються не одразу і можуть не визначатися при ранньому лікуванні, а іноді взагалі залишаються низькими. Тому негативний аналіз не виключає захворювання. У таких ситуаціях лікар орієнтується насамперед на симптоми. Хвороба Лайма — це не тільки про шкіру. Вона може уражати різні системи організму.Серце (лайм-кардит):

порушення ритмузапамороченнянавіть тяжкі блокади

Нервова система:

парез лицевого нерва («перекосило обличчя»)головний більзапальні зміни в нервовій системі

Суглоби:

хронічні запаленнясимптоми, схожі на ревматологічні захворювання

У таких випадках діагностика складніша і часто базується на клінічному досвіді.

На що звернути увагу після контакту з природою

Кліщ — це не трагедія. Після будь-якого перебування в природних осередках поширення кліщів важливо:

уважно оглянути себе (особливо складки шкіри, волосисту частину голови, зони за вухами, під колінами);оглянути дітей;перевірити одяг і речі;не залишати без уваги навіть короткий контакт із травою чи кущами.

Паніка — найгірший союзник у цій ситуації. Але й недооцінка ризиків — також помилка. Спокійний, уважний підхід і звичка перевіряти себе після прогулянок — це значно ефективніше, ніж будь-які поспішні рішення після укусу. Такі прості дії дозволяють вчасно виявити проблему і уникнути серйозних наслідків.Тhе роst Укус кліща: що робити одразу і як не нашкодити собі fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

12 квітня 2026 року угорський політик Петер Мадяр здобув перемогу на парламентських виборах, завершивши 16-річну епоху Віктора Орбана. Його партія «Тиса» отримала 138 зі 199 місць у парламенті. Ще рік тому Мадяр залишався маловідомим широкому загалу, однак стрімко перетворився на головного опонента Віктора Орбана на тлі економічних труднощів і корупційних скандалів.

Дитинство і становлення Петера Мадяра

Петер Мадяр народився 16 березня 1981 року в Будапешті у родині юристів, яка належала до еліти угорського суспільства. Його дід був суддею Верховного суду, а хрещеним батьком — колишній президент Угорщини Ференц Мадл. Мадяр здобув престижну освіту, навчався у Піаристській католицькій школі, а згодом — на юридичному факультеті Католицького університету Петера Пазманя. Ще студентом він приєднався до партії «Фідес» після поразки Орбана на виборах 2002 року.У 2000-х роках Мадяр працював у державних структурах та європейських інституціях. Разом із дружиною, політикинею Юдіт Варгою, він жив у Брюсселі, де спостерігав за трансформацією угорської політики. У 2018 році повернувся до Будапешта, де обіймав керівні посади у державних установах, зокрема у фінансових структурах і системі студентського кредитування. Як пише видання Роlіtісо, Мадяр не раз намагався посісти вищі посади у владі, проте безрезультатно.

Як Мадяр став обличчям опозиції

У квітні 2023 року президентка Угорщини Каталін Новак підписала указ про помилування Ендре Коньї — колишнього заступника директора дитячого будинку в місті Бічке. Раніше його засудили за спроби приховати системні злочини свого керівника, якого визнали винним у педофілії. Коньї, за даними слідства, тиснув на жертв і сприяв замовчуванню справи.Рішення залишалося непублічним майже рік і стало відомим лише на початку лютого 2024 року після журналістських розслідувань. Спочатку влада намагалася мінімізувати скандал і уникнути публічної дискусії. Проте ситуація швидко вийшла з-під контролю: у Будапешті відбулися акції протесту, зокрема біля президентського палацу, а незалежні ЗМІ почали публікувати нові деталі справи. Під тиском суспільства Каталін Новак у лютому 2024 року оголосила про відставку в прямому ефірі телебачення. Майже одразу після цього про завершення політичної кар’єри заявила й міністерка юстиції, колишня дружина Мадяра Юдіт Варга. Саме вона у 2023 році поставила свій підпис під указом про помилування, що формально зробило її співвідповідальною за рішення. Менш ніж за півтори години після заяви президентки Петер Мадяр опублікував допис у Fасеbооk, де відкрито звинуватив владу у лицемірстві та корупції, та заявив, що більше не хоче бути частиною системи, яка, за його словами, «ховає справжні рішення за фасадом» і працює на збагачення вузького кола людей. Цей пост став початком його стрімкої політичної трансформації. Уже наступного дня Мадяр дав інтерв’ю незалежному YоuТubе-каналу Раrtіzán, яке фактично зробило його новим публічним обличчям опозиції. 

Партія «Тиса»

У 2024 році Мадяр увійшов до керівництва маловідомої партії «Тиса» і швидко перетворив її на потужну політичну силу. Уже на виборах до Європарламенту того ж року партія здобула майже 30% голосів. Його кампанія базувалася на активних поїздках регіонами, прямих зустрічах із виборцями та акценті на боротьбі з корупцією й економічних проблемах.Під час кампанії 2025–2026 років Мадяр продовжив активну роботу «в полях», пропонуючи програму реформ, яка передбачає відновлення відносин із ЄС, боротьбу з олігархічним впливом і модернізацію економіки. Його часто описують як консервативного реформатора, який поєднує праві погляди з проєвропейським курсом.

Позиція Мадяра щодо України та Росії

Політик виступає за нормалізацію відносин із Києвом, однак не підтримує прискорений вступ України до Європейського Союзу. Також він скептично ставиться до участі Угорщини у великих фінансових пакетах допомоги Україні, зокрема у 90-мільярдній програмі ЄС.При цьому він не підтримує жодних мирних домовленостей без участі України та наголошує на необхідності поваги до її суверенітету й територіальної цілісності. Мадяр прямо заявляє, що Росію слід вважати агресором, а Україну — жертвою війни, і ці речі, за його словами, «треба називати своїми іменами».Мадяр неодноразово називав уряд Орбана «маріонеткою Кремля» і виступає за обмеження російського впливу в Угорщині. Зокрема, політик обіцяє перевірити угоди з Росією, включно з проєктом будівництва атомної електростанції «Пакш-2», який реалізується за участі Москви.Проте Мадяр визнає, що Угорщина наразі залежить від російських енергоносіїв, тому виступає за поступову диверсифікацію постачання, а не різку відмову від російського газу та нафти. За його словами, після завершення війни Європа зможе повернутися до певної нормалізації відносин із Москвою, але лише за нових умов безпеки.Таким чином, зовнішньополітична позиція Мадяра виглядає як спроба балансувати між проєвропейським курсом і внутрішніми настроями угорського суспільства, яке тривалий час перебувало під впливом антиукраїнської та проросійської риторики.Тhе роst Кінець епохи Орбана: що відомо про нового лідера Угорщини Петера Мадяра fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..