Суспільне

34-річна лучанка Маріанна Діденко готує закрутки на зиму . Консервацію закриває з 15 років. Працювала перукарем та візажистом, у 2008 році брала участь у конкурсах краси, але згодом, коли з'явилася власна сім'я, зрозуміла, що кулінарія її покликання.У 2008 році Маріанна Діденко мала титул «Принцеса Волині», в 2012 році входила в 12 кращих моделей України, ходила по сценах, об'їздила пів світу, розповіла жінка Суспільному, але з часом орієнтири змінилися — сімейне життя і дитина. «Хто медитує десь, а я медитую серед своїх банок. Каструлі з сковорідками і ложками, стали моїми найкращими друзями», — говорить жінка.У погребі господині серед банок із закрутками — перці грильовані, перці дольками, перці лечо, огірки пікулі, огірки мариновані, з кетчупом, з гірчицею і часником, помідори під снігом, помідори половинками, помідори з приправою, суха грузинська аджика, чилі-джем, баклажани, баклажани з перцем, бурячки, бурячкова заправка, гриби, грибна ікра, паштет м'ясний, компоти, груші, щавель, а ще квашені огірки, помідори, а ще буде капуста. «Консервація в мене може бути навіть круглий рік, бо я знаходжу чим себе зайняти: якщо закінчуються овочі, ягоди чи ще щось, то є гриби потім, є риба, м'ясо», — розповідає Маріанна Діденко.Господиня розповідає, що консервації з минулих років не залишається — усе з'їдає велика родина. Ще вигадала дарувати бокси з консервацією друзям. «Мене вже скільки років не переконували, що це вже не модно, це пережитки минулого. Я вже це роблю, мабуть років 20, як дружу з банками, з ключами. Я дуже люблю готувати і мені не важливо що. Єдине, що я не печу торти», — каже жінка.Господиня додає, що у сучасних реаліях хочеться робити ще більше, щоб були запаси. «Це вже такий азарт, порівняти можна, як ходиш в ліс по гриби: вже і гриби не треба, бо ти вже їх назбирала, але оцей адреналін: ну і ще одненького знайду і ще одненького. Так і в мене: ну і ще п'ять баночок, ну і ще перчику три кілограми», — говорить Маріанна Діденко.Жінка каже, що купувати закрутки не так вигідно, як закривати. Та й смаки має вибагливі, не хоче платити у супермакетів за маленьку баночку огірків 100 гривень і відчувати лише оцет. Її варіант каже господиня, купити огірки по 20 гривень за кілограм та насолоджуватись процесом консервації. «Я б готувала зранку до вечора. Я навіть кудись десь приїжджаю, то я відпочиваю на кухні. Це моя зона комфорту», — розповідає Маріанна Діденко.Жінка додає, що багато рецептів передалося від бабусі, від мами, дещо змінює сама. «В мене секрет капусти гарної — нашинкувати на кілограм капусти 20 грамів солі, щоб її було не забагато і не замало. Цукор хтось зовсім не дає. Я даю трошки. У капусті важливо, щоб була правильна температура, в якій її зберігають, щоб вона не темніла», — говорить жінка.На п'ять кілограм капусти господиня додає кілограм моркви і сто грамів солі. Якщо капуста не дуже соковита, то на літр води додає 20 грамів солі і заливає її соленим розсолом. В емальованому відрі ставить капусту під гніт на три дні, зранку і ввечері її перевертає, щоб капуста випускала гіркоту і аромати. «Довгий час працювала перукарем, візажистом, але знайшла я себе в своїй красі. Почала вести соцмережі, записувати рецепти, тому що багато хто питає, цікавиться, нові хазяйки підростають», — розповідає Маріанна Діденко.Господиня каже, якщо ти робиш роботу, від якої отримуєш задоволення, тоді ти себе знайшов. Термінові новини читайте в Теlеgrаm та Vіbеr Суспільне Луцьк. Також ми є у WhаtsАрр .

Водії у Рівному готують свої автомобілі до зими. Одна з процедур — заміна літньої гуми на зимову. Чи змінилися у 2026 році ціни на таку послугу в порівнянні з 2025 роком та чи поспішають водії замінювати колеса — дізнавалось Суспільне.Майстер шиномонтажу Руслан Тиховський розповів, що з наближенням морозів люди активно починають «перевзувати» свої атомобілі з літньої гуми на зимову: «Ми вже в режимі перевзування працюєм більше місяця, тобто люди не чекають снігу, а перевзуваються завчасно».З його слів, цього року ціни не змінювали: «Звичайна легкова йде 360 гривень за одне колесо. Це монтаж, балансування, установка. Джип-паркетник — 430 гривень. І вже відповідно великий розмір, 20-й, йде від 520 гривень, здається, за колесо».На заміну літніх шин на зимові в середньому витрачають 15 хвилин, зараз працюють шість майстрів одночасно, розповів Руслан Тиховський.На іншому шиномонтажі майстер Олексій Равід повідомив, що кількість охочих «перевзути» гуму за останній тиждень збільшилась у чотири рази. Ціна також не змінилась. «Середня ціна на сезонну заміну шин варіюється, але в середньому 1500 гривень. Час варіюється від 10 до 20 хвилин. Це залежить від розміру автомобіля, які шини там встановлені», — зазначив Олексій Равід.За прогнозом Рівненського обласного гідрометцентру, вночі очікують слабкі морози від 0 до 5 градусів. До них у Рівному водії готуються. «В першу чергу це безпека, ось ми їздимо з дитиною, щоб не в останній момент. Поки ще немає снігу. Якраз готую автомобіль, буду , тому що вдарила, і буду замінювати на «зимові» на вихідних», — поділилася водійка Віра Горисюк.Водій Олександр розповів, що намагається міняти гуму на автомобілі завчасно: «Щоб не затягувати, бачите, які черги».Водій Василь Семещук додав, що краще не відкладати заміну колес: «Бо погодні умови змінюються і що хочеш може бути». Суспільне Рівне в Теlеgrаm | Vіbеr | Іnstаgrаm | WhаtsАрр | YоuТubе | Fасеbооk | ТіkТоk

Через спекотне й посушливе літо врожай капусти у 2026 році значно менший. Про це розповів фермер з Рівненщини Іван Журжа. Він вирощує капусту десять років, а врожай збирає вручну. Як фермер доглядає за овочами, кому продає врожай та як йому допомагає ТіkТоk — читайте у матеріалі Суспільного.Фермер Іван Журжа вирощує капусту в селі Горбаків Бабинської громади. Розповів, що займається цим 10 років. «Фермерська діяльність взагалі почалася для мене, як хобі. Я і на даний час рахую його, як хобі. Ми починали з батьком. На даний час у мене батько уже відпочиває і це перейшло в мою діяльність. Хоча в поміч мені, як то кажуть, і кум, і брат, і сестри, і всі, кому не лінь. Всі допомагають», — розповів Іван Журжа.Через посушливе літо урожай капусти цього року менший, зауважив Іван Журжа. «По врожайності цей рік нас, звісно, не дуже радує. Так, як було дуже засушливе літо. Минулий рік у нас була проблема, що ми викачували з полів воду, бо вимокало. Цей рік дуже жаркий був. При пересадці капуста "повипадала". Урожаю, відповідно, немає. Я думаю, навіть половини того. Є сорти, які гарно себе показують, але не всі», — зазначив фермер.Зі слів Івана Журжи, він вирощує лише перевірені гібридні сорти капусти. «Цього року було декілька у нас новинок. Не всі новинки нам зайшли на наші ґрунти, на наші умови. Ну цей рік тяжко судити, так як була засуха велика. Відповідно, не той рік, по якому треба судити. Завжди садимо декілька гібридів — в основному стараємося перевірені сорти, але і пробуємо новинки. Насіння ми беремо завжди у перевірених людей, у спеціалізованих магазинах», — зауважив він.Іван Журжа пояснив, що виростити й пересадити розсаду капусти легше, ніж зібрати врожай. «На полі збирають пізні сорти капусти. Це все вручну. Її треба вручну акуратно і правильно зрізати, акуратно кинути, щоб хтось її зловив, і акуратно поклав в ящик без зайвих травм. Так як це дуже вплине на термін її зберігання в складах», — зауважив фермер.Роботу на полі розпочинають з восьмої години ранку, розповіла трактористка Анна. «Майже шість років тут працюю. Сама з Гощанського району, Милятин. Працює людей — як коли виходить. Зараз війна в нас в країні і чоловіків не вистачає. Старші люди взагалі не хочуть ходити, молодь теж. Хто в Рівному, хто де», — пояснила трактористка.Капусту купують переважно школи та дитячі садки з Рівненщині, втім, її постачають і за межі області. «Їде на великі ринки, такі як столичний ринок, такі як «». Цей рік погода дуже внесла свої корективи. Завжди їхала основна маса на Київ, так як Львів вирощує капусту. Цей рік навпаки: з Вінничини, Житомирщини їде капуста до нас. Бо до цього часу в нас таких дощів не було. І відповідно, капусти до цього часу гарної не було», — розповів Іван Журжа.Про своє хобі Іван Журжа розповідає в ТіkТоk. Зі слів фермера, завдяки соцмережі знайшов нових знайомих, з якими має спільні інтереси. «ТіkТоk почався для мене, як нове захоплення. Бо мої знайомі фермери його ведуть. І от так воно почалося. Завдяки ТіkТоk я дуже багато познайомився з новими людьми, які приїжджають до нас і приїжджали в минулі роки за капустою за картоплею», — додав він.У планах фермера — збільшити площу посадки капусти та спробувати вирощувати нові сорти. Суспільне Рівне в Теlеgrаm | Vіbеr | Іnstаgrаm | WhаtsАрр | YоuТubе | Fасеbооk | ТіkТоk

У селі Яснобір, що в Костопільській громаді Рівненщини , залишилося приблизно 80 жителів. Більшість з них — пенсіонери. Раніше там був магазин і клуб працював, втім кілька років тому їх закрили. Більше про це — у першій частині випуску програми «Село… де люди?».Валентина Остапович народилася у селі Яснобір. Разом із чоловіком живе у батьківській хаті. Влітку тримала дві корови, але їх довелося продати. Зазначила, стало важко за ними доглядати.«Люблю влітку займатися квітами. Зараз осінь, то вже вони трошки позасихали. Жоржини в мене цвіли. Виноград був, уже все обсипалося. Таке господарство вже не тримаю, бо немає здоров'я», — розповіла Валентина Остапович.Жінка 40 років пропрацювала у буфеті терапевтичного відділення Костопільської лікарні. Зараз — на пенсії. За її словами, соціального життя у селі немає. Єдиним місцем зустрічей був клуб, який перенесли у Моквинські Хутори, а це за два кілометри. «Хороше село таке, але вимирає. Багато будинків пустих. Нас мало, але всі хороші такі. Працював тут клуб, то хоч люди бачили, що це таке — українське. Цілий музей був: вишиванки, килими, все було. Ми ходили і відпочивали. Знали, що таке Івана Купала, завжди концерти влаштовували. Новий рік — ялинку ставили. Ми всі сходилися, співали і відпочивали. Забрали клуб у нас і перенесли десь у ліс, то старші люди вже не підуть туди», — пояснила Валентина Остапович.Любов Семещук живе одна, тримає декілька курок, пса і двох котів. До зими у селі, зазначила, підготувалася — заготовила дрова. Жінка на пенсії, але кілька разів на тиждень їздить у Рівне на роботу.«Якби нам трохи цивілізації сюди... Якби ж у нас медпункт був, хоча б на пів ставки. Бо всі ж старші люди тут, всі потребують допомоги. Хоча б тиск поміряти, якусь таблетку. Колись село було неперспективне, не дозволяли будуватися. Газу не провели, та й зараз уже його ніхто проводити не буде», — зауважила Любов Семещук. Більше дивіться у випуску програми «Село… де люди?». Суспільне Рівне в Теlеgrаm | Vіbеr | Іnstаgrаm | WhаtsАрр | YоuТubе | Fасеbооk | ТіkТоk

На Черкащині з початку 2026 року виявили понад 600 стихійних сміттєзвалищ, більшу частину з яких уже ліквідували. Про це Суспільному повідомив керівник обласного управління екології Віталій Петров. Утім, тонни відходів знову й знову з'являються у лісосмугах та на узбіччях, попри те, що в громадах налагоджене вивезення сміття. Для місцевих бюджетів — це колосальні збитки, розповіла Суспільному представниця Слобідської сільради Ірина Ільченко — прибирання лише однієї такої точки коштує до 100 тисяч гривень. І це при тому, що в громаді є безкоштовний полігон, а жителям роздають контейнери. Сміття ж часто викидають просто дорогою до офіційного звалища.Хто платить за екологічну несвідомість та як зупинити кругообіг непотребу в громадах — спецрепортаж.Слобода — село поблизу Черкас. Офіційно там зареєстровано майже девʼять тисяч жителів. Утім фактично їх удвічі більше, розповіла начальниця відділу містобудування, архітектури земельних відносин та екології Слобідської сільської ради Ірина Ільченко. Загалом у селі сім тисяч домогосподарств. Та договори на вивезення сміття уклала лише частина з них. «У нас вивозом сміття на території громади займається наша комунальне підприємстве "Агроекологія". Плата, вартість даної послуги, вважаю, дуже низька, вона неліквідна, але її не збільшують, тому що, щоб якось люди укладали договори. Якщо я не помиляюся, це 22 гривні 30 копійок із квартир, і 28 гривень в місяць із домогосподарства. До нього закупили також 1500 пластикових баків для домогосподарств».Укладаєте договір — отримуєте безкоштовно сміттєвий бак. Пояснив директор комунального підприємства Олег Кашко. У 2025 році у Слободі уклали півтори тисячі договорів на вивезення сміття, цьогоріч угоди переукладають і баки докупили. Але люди, з його слів, не поспішають їх брати. «500 штук передані нам на баланс на підприємство. На сьогоднішні по Слободі роздали 651 бак. Зараз тут залишилося близько 400. Ми дали об'яву на сайті сільської ради, у нас є окрема група "Агроекологія", є інші сайти, соцмережі. Клеїли об'яви на базарчиках, на лікарнях, на магазинах. Частина людей приходить і бере, а інша — ніяк».Баба Таня — так представилася жінка з місцевого ринку — поки без контейнера. Але послугою комунальників, каже, користується. «У нас забирають, але грошей не беруть. Так як мій син воював. І за те пільга від села. Пока контейнера нема. Вивозять в мішках. Машиною. Ми в пакети ставимо і машиною вивозять від кожного двору, як і раньше. Є й контейнера, я бачу, що вже дехто покупляв».Пані Галина живе в багатоквартирному будинку. Договір на вивезення відходів має, розповіла: «Платимо в "Агроекологію", — вивозять. Огороджено окремо, а тільки там чорт ногу зламає. Чого? Ну брудно біля тих контейнерів. Повні контейнери, там поруч висипають . Але я вважаю так: якщо беруть гроші з нас, то мають забрать і гарно попідмітати, щоб там було чисто».На майданчику біля багатоквартирного будинку напівпорожні контейнери — комунальники нещодавно вивезли сміття. Та навколо залишається чимало відходів. За словами начальниця відділу містобудування, архітектури земельних відносин та екології Ірини Ільченко, сюди привозять сміття й ті, хто не має договору на вивезення. Водночас користуватися цими баками можуть лише жителі будинків, для яких їх встановили. «Приїжджають, вивозять, викидають. Насмічують. Було поставлено вже забор і ворота , щоб сюди не висипали причипами. Як ви бачите — нічого не допомагає».До сміттєвого майданчика саме приїхала машина — чоловік з багажника вивантажує сміття. Цікавимося, чи має договір. — Укладаєте договори? — Да, да. І дома мусор викидаєм. Он там дальше я живу. — А чого тоді сюди викидаєте? — Ну там таке не беруть.Що не беруть — не уточнив. Але нерідко на смітнику з'являється зламана побутова техніка чи будматеріали, пояснила Ірина Ільченко. Хоча все це можна безкоштовно вивезти на полігон. «Габаритне в нас — телефонуємо в "Агроекологію", замовляємо транспорт. І вивозимо безкоштовно на полігон. Вони (мешканці - ред.) можуть своїми машинами вивозити також безкоштовно на полігон».Але населення не поспішає укладати договори, додала пані Ірина. «Вони говорять: у нас сміття нема, ми все компостуємо. Я розумію, що вони компостують біот, що можуть якісь рештки овочів, але пляшки пластикові, металеві, вони ж кудись його то вивозять? Старі речі».Сміття комунальники забирають через тиждень. Тариф — 22 гривні з квартири і 28 гривень на місяць з домогосподарства, пояснив директор «Агроекології». Ці кошти не покривають витрати на роботу комунальників, але тариф не піднімають, щоб для населення був доступним, пояснив директор КП «Агроекологія» Олег Кашко:«Останній раз тариф сільська рада затверджувала у 2022 році. Дизель на той момент коштував 40 гривень за літр. Зараз, ви бачите, більше 100. Заробітна плата була 10 тисяч гривень, зараз вона вже 25 тисяч гривень чистими, а з податками в районі 32 тисячі гривень. Тариф у нас найменший, який є в Черкаській області. Більше немає такого тарифу. Для населення у нас 141 гривня за куб».Попри це, сміття опиняється в лісосмугах, на прибережних зонах, вздовж доріг. Ірина Ільченко розповіла: з весни Слобідська громада прибрала 13 несанкціонованих звалищ. На одне з них поїхала знімальна група Суспільного. За словами пані Ірини, купа відходів там була вище людського зросту. «Це майже узбережжя Дніпра, в прибережній захисній зоні. І ця дорога йде в наше садівниче товариство "Дніпро". Тут постійно утворюється сміттєзвалище: будівельне сміття, побутове сміття, рештки рослинності вивозять сюди. Її прибирають постійно щороку. Раз вивезли, через рік така сама ситуація».Сміття прибирають, а воно з'являється знову, розповіла Ірина Ільченко. За селом, дорогою до колишньої ферми, стихійний смітник ще не прибраний. «Це постійне наше таке сміттєзвалище. Яке ми постійно вивозимо. Перший раз ми вивезли мабуть з десяток машин, причіпів. І кожен рік вивозимо потихеньку по декілька машин. Ми локаційно біля озера Байкал. Так сталося, що в Слободі дуже близько ґрунтові води до поверхні. Ну і все це йде в ці води. Потім з'являється в криницях і в свердловинах мешканців громади».Ірина Ільченко додала: людям дешевше укласти угоди, ніж витрачатися на пальне для вивезення сміття на стихійні звалища. «Ч ому вони не розуміють, що вивезти їм на машині — це дорожче, ніж заплатити 28 гривень? Ну, вони потратять бензин, вони потратять свій час. У нас же дороги не дуже класні, особливо по лісосмугах. Можна там і колесо залишити. Але вони це не розуміють».Тож відходи продовжують з'являтися в недозволених місцях. Навіть вздовж дороги до сільського полігону, розповіла посадовиця. «У нас є полігон. Як я говорила, у нас ставлять ось тут, наприклад, у нас стоїть шлагбаум. І ось лісосмуга. Вони, не доїжджаючи, висипають по цій лісосмузі. Тут великий такий об'єм. Ми його частину прибрали, частину — ні. І оцю лісосмугу ще не прибрали».Стихійні смітники прибирають за бюджетні кошти, пояснила Ірина Ільченко. Щомісяця — не менше 16 причепів сміття. Ціна прибирання одного звалища – 100 тисяч гривень. На її переконання, ці гроші можна було б використати з більшою користю для громади. «Це — не менше ніж 100 тисяч. Це вивозять декілька великих машин. Ми могли б закупити нову техніку на ці кошти. Могли б розвивати наші сквери, якісь рекреаційні місця для самої громади, щоб було де дітям відпочивати і людям нашої громади. Але ці кошти ми витратимо на те, що вивозимо непотріб постійно з цих несанкціонованих сміттєзвалищ».З її слів, порушників іноді вдається знаходити. З ними проводять роботу, але люди знову повертаються до старих звичок: «Ловили. Ловили машини, ловили небідних людей, які молилися, просилися, щоб їх не виставляли в соцмережах, бо їм соромно. І через певний час знову бачимо, що ті самі люди вивозять сміття. Ми у перший раз проводимо бесіду, якщо на другий раз ловимо, то їх штрафують. Якщо ми знаходимо людей, ми їх заставляємо прибирати».Проблема стихійних сміттєзвалищ не обмежується однією громадою, зі слів начальника обласного управління екології Віталія Петрова: за дев'ять місяців 2026 року на Черкащині виявили понад 600 несанкціонованих сміттєзвалищ. «За девʼять місяців поточного року ми виявили 620 несанкціонованих сміттєзвалищ в області. 620, з яких, 526 станом на сьогодні, повністю ліквідовані. Всі інші — в процесі».На Черкащині для побутових відходів існують офіційно визначені місця, додавВіталій Петров. Саме туди комунальники офіційно возять сміття, в тому числі і після прибирання стихійних звалищ.«За статистикою, щороку в області утворюється близько 300 тисяч тонн побутових відходів, які розміщуються на сміттєзвалищах і полігонах. За даними органу місцевого самоврядування, у нас в області обліковується 393 місця розміщення побутових відходів. 393, з яких 367 зараз офіційно експлуатуються, 26, за інформацією органу місцевого самоврядування, потребують ліквідації або рекультивації».Зі слів Віталія Петрова, щоб змінити систему поводження з відходами, на Черкащині затвердили регіональний план до 2034 року. Це щось на кшталт карти руху на майбутнє, а не готове рішення для громад уже сьогодні. «Наша область цим документом поділена на так звані чотири кластери. Це Золотоніський, Черкаський, Звенигородський і Уманський. Тут передбачено будівництво одного полігону, реконструкцію чотирьох полігонів, придбання 151 одиниці техніки для перевезення сміття, більше 74 тисяч сміттєвих баків, встановлення девʼяти сміттєсортувальних ліній, створення восьми пунктів роздільного збирання сміття та будівництво чотирьох сміттєпереробних комплексів, так званих сміттєспалювальних заводів».Але навіть нові полігони, сміттєвози й сортувальні лінії не вирішать проблему стихійних звалищ, якщо люди й далі викидатимуть сміття до водойм та в лісосмуги. Замкнене коло можна розірвати лише відповідальним поводженням із відходами. Читайте нас у Теlеgrаm Дивіться нас на YоuТubе Підписуйтеся на WhаtsАрр Вподобайте наш Іnstаgrаm Стежте за нами у Тіk Тоk

У щотижневому дайджесті Суспільне Крим розповідаємо про те, як Сили оборони України послаблюють російську ППО в окупованому Криму, уражаючи «Панцирі». Також пояснюємо, чому, попри закінченя тюремних термінів, Росія утримує українських бранців у депортаційних центрах та в яких порушеннях адміністрація колонії в Бурятії звинувачує кримського політв'язня Богдана Зізу. Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Теlеgrаm , WhаtsАрр , Fасеbооk , ТіkТоk та YоuТubе Оберіть Суспільне Крим в обрані теми, щоб читати нас у Gооglе Новинах

Через посушливу весну та літо урожайність цукрових буряків на Волині цьогоріч зменшилася порівняно з минулим роком. Водночас цукристість коренеплодів зросла і становить близько 19%.Про це 6 листопада у коментарі Суспільному розповів начальник відділу рослинництва обласного департаменту агропромислового розвитку Олександр Книш. З його слів, цього року аграрії посіяли 9 тисяч гектарів буряків, 70% площ уже зібрали. Який урожай цукрових буряківУ агрогосподарстві у Луцькому районі цукрові буряки посіяли на 350 гектарах. Викопали уже 200 гектарів, каже агроном Олег Супрун. З його слів, цього року на 40% урожайність менша, ніж торік, у зв'язку з погодніми умовами. Причиною цьому є посушливі весна і літо. « Цього року стикнулися з вологозабезпеченням та меншою кількістю дощів, що призвело до повільного росту буряка і зменшення маси коренеплоду. Але цукристість біля 19% . Це набагато більше, ніж минулого року», — каже Олег Супрун.Комбайнер Сергій Костюк, який родом із міста Полонне Хмельницької області, уже четвертий рік поспіль приїздить на Волинь збирати цукрові буряки. Говорить: працюють із напарником в полі по 12 годин. «Комбайни сучасні, нові, це не колишні. Вони йдуть, самі всю роботу роблять, в нас виходить цукровий буряк чистенький, — говорить Сергій Костюк. — Урожай поганий цього року, слабий. Торік був кращий. Засуха цьому посприяла, мабуть».Директор агропідприємства Ігор Павлович говорить: цього року планують зібрати 20 тисяч тонн цукрових буряків. З його слів, цього року, попри посушливу погоду, радує цукритість буряка. «Здаємо цукровий буряк із цукристістю понад 18%. Вихід цукру з тонни буряка більша, як торік, — каже Ігор Павлович. — Мій прогноз, що буде дорожчати цукор, якщо цього року, то наступного точно. Бо цукрових буряків набагато менше, як в минулому році зібрано».В області фермери уже викопали майже 300 тисяч тонн, сказав начальник відділу рослинництва обласного департаменту агропромислового розвитку Олександр Книш. Середня врожайність цукрових буряків становить 47 тонн з гектара. «В області два переробних заводи, але активно з аграріями працює Гнідавський цукровий завод. Станом на 1 жовтня ним вироблено понад 20 тисяч тонн цукру і здійснено переробку поверх 150 тисяч буряків», — каже Олександр Книш.Зі слів Олександра Книша, збір цукрових буряків завершать за декілька тижнів. Термінові новини читайте в Теlеgrаm та Vіbеr Суспільне Луцьк. Також ми є у WhаtsАрр .

Генератори, зарядні станції та сонячні електростанції залишаються затребуваними у Хмельницькому , хоча попит на них знизився порівняно з попередніми роками. Їх купують для квартир, приватних будинків і підприємств, щоб мати електрику під час відключень.Які можливості дають різні системи резервного живлення, скільки коштують і які мають обмеження — про це Суспільне Хмельницький розповів продавець-консультант ринку непродовольчих товарів Назар Величко. «Людям допомагаємо: і на підприємство, і додому, щоб обігрівати будівлю, і щоб бізнес процвітав. Швейні цехи беруть, бо їм потрібно світло».Попит на альтернативні джерела живлення серед хмельничан знизився порівняно з попередніми роками, та не зник, пояснив продавець-консультант ринку непродовольчих товарів Назар Величко. Популярними, за словами продавця-консультанта, залишаються генератори — на їх постачання наразі чекають, і зарядні станції. «Зараз беруть у квартири на кіловат, два і так далі. Він сам себе заряджає, за дві години, в середньому. Там два кіловата ємності. Це все потрібно підраховувати. Якщо котел, холодильник — це десь на годин десять його має вистачити».Вартість на пристрої резервного живлення, додав Назар Величко, росте разом із курсом . Зараз коливається від дванадцяти до п'ятдесяти тисяч гривень. Продовжують, за його словами, купувати і ліхтарі. «Ціна на них близько двох тисяч, батарея тримає години чотири-п'ять — на самому потужному режимі. Є різні батареї: на чотири, на п'ять, на вісім, на 12. Яку оберете — настільки вам і вистачить годин».Хмельничанин Віталій Демянишин два роки тому поставив вдома сонячну електростанцію., пригадав чоловік. «Були вже відключення і лякали, що буде тяжка зима, тому прийняли таке рішення, щоб бути енергонезалежним. Так, як минулої зими в нас у найгірші періоди було по чотири години на добу світла, то цього я не помічав. То от для таких цілей сонячна станція підходить, якщо ж хтось думає, що він поставить сонячну електростанцію і буде весь рік на своїй електриці, для цього потрібні величезні сонячні поля».У сонячні дні, додав Віталій, генерація в двадцять разів вища, аніж у похмурі. Чоловік розповів, як працює система. «Це — інвертор, сонячні панелі і акумуляторна батарея. І коли немає сонечка, є в нас мережа і в акумуляторних батареях недостатній заряд, то заряджаються батареї від мережі. Відповідно, коли мережі немає, то живемо на акумуляторах. Коли мережа з'являється — заряджаємося від мережі, якщо раптом є сонечко — заряджаємося від сонечка. Якщо уявити, що мережі немає зовсім, тоді потрібен генератор».Сонячну електростанцію і генератор закупили на випадок відключень електроенергії для безперебійної роботи спортивного комплексу, розповіла його директорка Леся Сєдова. «Клієнти, спортсмени хочуть тренуватися в будь-який зручний їм час, нам необхідно дати їм таку можливість. Оскільки це спортивний клуб, у них має бути можливість помитися, вони мають випити чаю гарячого, це робота бару, кафе, вони мають пообідати, це робота кухні».Система, додала Леся Сєдова, дозволяє закладу повноцінно працювати. Встановили її торік. Сонячні панелі розмістили на даху будівлі. Для батарей облаштували окреме приміщення. Генератор працює на вулиці. «Це, дійсно, не дешеве задоволення, але однозначно воно того варто. Щоб зберегти людей у нашому клубі, ми маємо дати їм можливість займатися комфортно».Альтернативні джерела живлення бізнес активно використовує від початку повномасштабного вторгнення, пояснила голова правління Хмельницького енергетичного кластера Степан Кушнір. «Бізнес зараз багато інструментів впроваджує, від сонячних електростанцій, батарейок великого масштабу до когенераційних установок, газопоршневих систем, аби бути десь незалежними, щоб був стабільний резерв».Щодо житла, додав Степан Кушнір, тут вибір менший. «Якщо є будинок, то можна робити сонячну станцію і накопичувач ставити. Якщо ж ви в квартирі, то це часто є проблемою, де встановити сонячну станцію. На балконі не завжди це актуально, на даху — це спільна власність, є свої нюанси. То накопичувачі енергії, такі великі побутові батарейки, які заживлять котел, чи те, що є критичним для певного будинку».При користуванні пристроями резервного живлення варто пам'ятати про безпеку, розповів офіцер-рятувальник Євгеній Гаврищук. «Генератори потужні, але небезпечні у випадку неправильного користування. Вони повинні працювати на відкритому повітрі або під негорючим навісом. Не ближче ніж шість метрів від дверей і вікон. Зарядні станції — зручне рішення для дому, проте не перенавантажуйте їх. Не ставте під дощ чи сніг, якщо корпус не має захисту і заряджайте лише від перевірених джерел. Сонячні панелі — екологічна альтернатива, але стежте, щоб роз'єми були сухі. А панель була надійно закріплена».Пристрої, пояснив Євгеній Гаврищук, мають бути справні і використовуватися за призначенням. Оберіть Суспільне Хмельницький в обрані теми, щоб читати нас у Gооglе Новинах. Також слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhаtsАрр , Теlеgrаm , Vіbеr, YоuТubе , Іnstаgrаm , Fасеbооk , Тhrеаds та ТіkТоk .

Для звільненого з полону ветерана та реабілітологині волонтери провели весільну церемонію 5 листопада в Рівному . Для молодят захід був повністю безоплатним, розповіла організаторка свята Тетяна Кравчук. Таку подію рівненські волонтери проводили вперше.За два місяці до весільної церемонії, 3 вересня Дмитро та Аміна Палієнки зареєстрували шлюб. «Ми вже розписалися, і Діма казав, що в нас планується щось цікаве, але я не знала що. І коли він сказав, що це вже буде весілля, ми запросимо 30 людей, якийсь буде зал, то в мене, чесно, голова була просто обертом», — розповіла наречена Аміна Палієнко.«Я абсолютно спокійний, я знаю, що все буде чітко, що все буде так, як має бути, тобто я не хвилююсь», — зазначив наречений Дмитро Палієнко. Історія знайомстваДо початку повномаштабного вторгнення сержант з Кривого Рогу був інструктором курсу молодого бійця. У лютому 2022 його відправили в зону бойових дій на Донеччину.«Після мені кажуть: «Все, Дімончик, їдеш в », — і там я на своєму першому виїзді зустрів війну, тому що 8 лютого ми поїхали на Донеччину, а, як відомо, 24 почалося вторгнення», — пояснив Дмитро.Повномасштабне вторгнення армії РФ в Україну чоловік зустрів у Маріуполі. Там військовослужбовець отримав поранення та паралізованим потрапив у російський полон.У 2023 році його звільнили, відтоді чоловік проходить лікування. До Рівного Дмитро переїхав з Києва. Розповів — дружину зустрів у центрі реабілітації, вона саме була на заміні його лікаря. «Якось так день за днем бачилися, так мені було легко з нею спілкуватися, якось одразу знайшли багато точок дотику різних», — зауважив наречений.Суспільне розповідало, як Дмитро Палієнко перевіряв на доступність хостел «Спарта», який відкрили для військових та ветеранів у Рівному.Аміна Палієнко переїхала до Рівного з Бахмута, що на Донеччині. Зараз працює в міському центрі комплексної реабілітації.«Як Рівне? Воно мені дуже подобається. Деякі вулиці дуже схожі на мої, мого міста, тобто таке, можна сказати, «», особливо вночі. Я дуже любила гуляти влітку по парку, по Лебединці, по Гідропарку, тобто мені дуже воно подобається. Мені Рівне подарувало чоловіка, подарувало дуже багато теплих моментів», — розповіла Аміна Палієнко.Друг нареченого Олексій Петрашко познайомився із молодятами в реабілітаційному центрі, зазначив — приїхав на весілля із Одеської області: «Я дуже за них радий, я хочу, щоб у них в сім'ї все було в достатку, я їм бажаю, щоб всього було через край». Проведення церемоніїОрганізаторка весілля Тетяна Кравчук зауважила, що захід для молодят був повністю безоплатним — його влаштували волонтери.«Все ми робимо просто так. Оплатити ми мали тільки ресторан, а все інше — це вклад людей, які працювали над цим весіллям», — розповіла Тетяна Кравчук. Суспільне Рівне в Теlеgrаm | Vіbеr | Іnstаgrаm | WhаtsАрр | YоuТubе | Fасеbооk | ТіkТоk

У лютому 2022 року втратив роботу, а після двох місяців безробіття вирішив створити столярну майстерню у своєму дворі. 34-річний Артем Хомко живе у Корюківці на Чернігівщині. Каже: коли залишився без роботи, виставив на продаж дерев'яний стіл, який робив для власної альтанки. Тоді покупець дозамовив ще дві лавки, і з цього почалась історія його столярної майстерні. Чоловік одержав державний грант для розширення свого бізнесу, а також працевлаштував ветерана.Артем Хомко пригадує, як з початком повномасштабного вторгнення залишився безробітним. Місцеве виробництво шпалер, на якому він тоді працював, на декілька місяців зупинило свою діяльність. «Склалася така ситуація, що працювала тільки дружина. І вирішив, що треба щось змінювати».Чоловік каже: щоб заробити грошей, він виставив на продаж змайстрований власноруч стіл. «Робився стіл як для себе, для своєї сім'ї, але жодного разу ми за ним так і не посиділи. На другий чи третій день вже цей стіл у мене забронювали і до нього дозамовили ще дві лавки. І з цього все почалося».Навички роботи з деревом, розповідає Артем, здобув, коли ремонтував ґанок у батьків. «Це був 2019 рік. І у мене пішли перші думки про те, що мені подобається працювати з деревом. Потім вже на власному подвір'ї замінював паркан, це 2020 рік. І з цього ж моменту потихеньку починав купувати інструмент».Перші замовлення на вироби пішли швидко, каже Артем Хомко, але згодом стали нестабільними. Проте, зізнається, думок, щоб залишити цю справу, не мав. «Навпаки, шукав ще додаткові години в добі, тому що вже працюю, якщо брати з самого початку, вже п'ятий рік, але працюю без вихідних, щодня».Чоловік показує, над чим працює зараз. «У нас в роботі є зразок літнього садового душу, майже готовий. Залишилося дозашити вікна і зробити двері. Є готовий зразок, це садова альтанка, вже готова, пофарбована і підготовлена до перевезення та встановлення до замовника».Майстер каже: на виготовлення цієї альтанки пішло близько двох тижнів. Її робив для замовника з Корюківки. Його роботи купують і люди з інших населених пунктів. «Всі замовлення — це загалом Корюківський район і Чернігівщина. Бувають замовлення і здалеку — це переважно ліжка, стільці або столи кухонні. Садові вироби — це Чернігівська область переважно».Зі слів Артема, минулого року він отримав державний грант. За ці гроші зміг розширити свій бізнес. «Зрозумів, що самостійно не витягую, і подав заявку на грант від держави "Власна справа". Після погодження заявки закупив усе необхідне обладнання. Двох людей я працевлаштував і отримав 500 тисяч гривень. Пришвидшився процес роботи, бо обладнання набагато потужніше і легше працювати».Альтанку та інші свої вироби Артем Хомко створює разом із ветераном російсько-української війни 35-річним Олегом Федченком.До повномасштабної війни Олег також працював на фабриці шпалер. У лютому 2023 року став на захист України, служив на різних напрямках. «На напрямку Кремінної, а потім нас перевели в напрямок Авдіївки», — згадує Олег.До цивільного життя чоловік повернувся у травні 2024-го. Каже: знайти роботу в Корюківці було складно. «Для того щоб перелаштуватись після бойових дій, потрібно на щось відволікатись. Я вирішив звернутися до центру зайнятості стосовно хоч будь-якої роботи. Але за фахом не було. І мені дали направлення до Артема. Вирішив спробувати себе в новому амплуа, як кажуть».Олег Федченко каже: для нього це був перший досвід роботи з деревом. «Артем на власному прикладі демонстрував, як правильно потрібно обробляти матеріал. Як кажуть, схоплював на льоту».Власник столярної майстерні говорить: знайти людину з досвідом дуже важко. «Бо це, можна сказати, професія така, що загалом вже забувається і відходить. Людина, яка пройшла бойові дії, вона вже була в певній команді. Вона знає, що і як треба робити, підтримка колективу, підтримка команди. І це дуже велика відповідальність», — говорить Артем Хомко.Наразі він має плани щодо розширення виробництва: «Після закінчення договору першого гранту хочу взяти ще один грант, зараз він йде за новою програмою. Там більші можливості, більше фінансування».Директорка обласного центру зайнятості Людмила Ключник каже: розмір оновленого гранту залежить від того, чи це старт бізнесу, чи його масштабування. «Для старту бізнесу передбачено грант у розмірі від 100 до 300 тисяч гривень. З урахуванням бонусів, як їх називають, або надбавок за виконання певних умов — до 500 тисяч гривень. При цьому створювати робочі місця необов'язково. Для масштабування бізнесу грант може становити від 500 тисяч гривень до півтора мільйона, з урахуванням надбавок до 2,5 мільйона гривень. При цьому необхідно створити щонайменше одне робоче місце». За оновленою програмою, до базової суми можна отримати такі бонуси: плюс 5% надбавки передбачено для молоді віком від 18 до 25 років включно; плюс 20% можуть отримати ветерани, платники ПДВ, власники чинного патенту на винахід, ВПО з підприємницьким досвідом, релоковані підприємства (така ж надбавка передбачена за створення двох нових робочих місць); плюс 30% для бізнесу на прифронтових територіях, а також на відновлення активів, пошкоджених або знищених через війну; плюс 50% надбавки передбачено для підприємств, які працюють у пріоритетних секторах економіки. «Якщо заявник відповідає одночасно кільком критеріям, то вони сумуються. Заявку можна подати через портал "Дія". І, що важливо, якщо майно, придбане за грантові кошти, знищено внаслідок війни, сума грантової допомоги не повертається, також можна отримати грант повторно», — пояснює Людмила Ключник. Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Теlеgrаm , Fасеbооk , Vіbеr , YоuТubе , WhаtsАрр , ТіkТоk .

Після початку повномасштабної війни із села Привілля Луганської області на Волинь переїхала родина переселенців Кляченків. Господиня Катерина розповіла, що родина облаштувалась у селі Хмелів Володимирського району. В окупації залишили будинки і квартири. Нині під одним дахом живуть 9 людей.Як вдалося купити та облаштувати житло у волинському селі — родина розповіла і показала Суспільному.Катерина Кляченко розповіла, що батька евакуйовували на Волинь майже насильно, після того, як його розбив інсульт. Ще в будинку проживає її мама, два сини — менший Микита і старший Кирило, тітка та племінник Артем, її чоловік, який отримав контузію на фронті.Катерина Кляченко каже, що її чоловік працює в ДСНС. Майже рік був на передовому фронті в Вовчанську, в Харківській області, потім його направили в Волинську область, далі — в Дніпропетровську. З Дніпропетровська направили в Харківську. Нині чоловік працює рятувальником, їздить на роботу у селище Локачі. «Вони дуже довго там були, поки не влучило в будівлю ДСНС і в сусідню кімнату. І в них там всіх, можна так сказати, була контузія. Як тільки він приїхав, ми придбали житло. І першою справою — поміняли вікна. Хата була не в дуже файному стані, скрізь тріщини. Ось вона тримається за рахунок цих стяжок. Ми в майбутньому плануємо її утеплити», — розповідає Катерина Кляченко .Родина обробляє город. Вирощують кабачки, картоплю, морковку, цибулю, огірки, помідори та капусту, укроп, петрушку, кукурудзу. Тримають курей, качок, кроликів, а ще мають песика та двох котів у господарстві. «В цьому році не урожай був по цибулі і моркві, але намагалися зробити все, що від нас залежить і робимо потихеньку. Маємо свої яйця, маємо овочі», — говорить господиня.Племінник Артем Остренок каже, що в Привіллі йому подобалось, там мав багато друзів. Перед виїздом 15 днів просидів у підвалі, майже не виходили з нього, бо літали російські літаки, були постійні обстріли.Як розповідає бабуся Світлана Кляченко, то вони з чоловіком приїхали на Волинь у травні. Їхній син усю зиму робив ремонт у будинку, щоб він був придатний для проживання паралізованого чоловіка.В хаті є ванна, туалет, кухня, оселя утеплена. Палять грубу дровами та вугіллям. З ремонтом будинку, меблями та побутовою технікою допоміг благодійний фонд «Рокада», розповіла Катерина Кляченко.У будинку — ще триває ремонт. «В нас є сушарка. Мені в цьому році подарував чоловік, діти у нас дуже люблять сушки. Я ось на цьому тижні тільки закінчила сушити. У мене діти за три дні з'їли сушені яблука. Я сушила і черешню, і полуницю. До зими, думала, полежить, але все з'їли...», — говорить господиня.Як розповідає Катерина Кляченко на Луганщині у них залишились три будинки і дві квартири. Зараз відомо, що воно все розбомблене і розбите. Знають, що у їхньому домі там також немає даху і стіни побиті осколками. «У тому році дзвонили сусіди нам, казали, що мало того, що заходять в хату, то забирають меблі, то унітази позабирали. І навіть плитку з двору позабирали і повивозили. Просто під'їжджають машинами, заїжджають у любий двір, беруть що їм хочеться, розвертаються і виїжджають», — розповідає Катерина Кляченко.Жінка каже, що повертатися на Луганщину не хоче. Там нічого немає: ні ліків, ні медичних закладів, ні води, ні безпеки. «Там невідомо, ти сьогодні живеш, а завтра серед ночі, що з тобою може трапитись. Бачу по собі і по дітям, що це на їхню психіку це дуже сильно вплинуло. В мене менший син боїться спати з відкритими вікнами. Хоча він був маленький, всього було йому один рік, як ми виїжджали», — каже жінка.Як говорить Катерина Кляченко, в родині мріють про перемогу, щоб швидше батьки з дітьми нарешті зустрілися за одним столом, обнялися і були щасливі, щоб менше було смертей, щоб швидше війна скінчилась. Матеріал підготувала кореспондентка Анна Глущук. Термінові новини читайте в Теlеgrаm та Vіbеr Суспільне Луцьк. Також ми є у WhаtsАрр .

Суд відправив під варту без права внесення застави фігурантів справи про заворушення в Петропавлівській Борщагівці під Києвом — Валентину Молоду, Тетяну Кіреєву і Віктора Єну. В новому епізоді «Несеться» розповімо, що про них відомо, а також про нові подробиці цієї справи. У цьому відео розбираємо, що зараз відбувається з людьми, яких перевірила поліція, а також, що відомо про військових, які на момент заворушень були в будинку в Петропавлівській Борщагівці.

Український політв'язень Валентин Вигівський, якого Росія у 2015 році засудила за сфабрикованою справою про «шпигунство», вже понад рік після завершення терміну ув'язнення залишається в депортаційному центрі РФ. За словами чоловіка, до Криму він поїхав на прохання знайомої, яка діяла в інтересах ФСБ. Він розповів телефоном з депортцентру в Росії кореспондентці Суспільне Крим про психологічний тиск, катування та спроби змусити його визнати провину. Попри завершення 11-річного терміну, російська влада продовжує утримувати чоловіка під вартою. Вигівський сподівається на повернення до України та каже, що найбільше прагне знову побачити родину й повернутися до Києва. Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Теlеgrаm , WhаtsАрр , Fасеbооk , ТіkТоk та YоuТubе Оберіть Суспільне Крим в обрані теми, щоб читати нас у Gооglе Новинах

У селі Ковпита Чернігівського району батьки учнів місцевої гімназії проти реорганізації закладу в філію Михайло-Коцюбинського ліцею. За таке рішення проголосували депутати місцевої селищної ради на сесії 30 жовтня. Як розповіла Суспільному мати двох учениць гімназії Зоя Симоненко, батьки побоюються, що наступним кроком після реорганізації може бути закриття закладу. Зі слів директорки гімназії Олени Пустовойт, нині там навчається 55 дітей, що дає право на отримання субвенції. Тому батьки та вчителі просили аби рішення ухвалили після завершення навчального року. Як реагують батьки та працівники гімназії на реорганізацію закладуБатьки учнів Ковпитської гімназії зібрались у закладі, щоб висловитись проти реорганізації посеред навчального року. Тетяна Кужель розповідає, в закладі навчаються її двоє синів. «Я була на сесії, я була на всіх зборах, які тільки можливі були. Аргументація в них тільки одна — для вас нічого не зміниться. Що це так необхідно, що вони наводять лад у системі освіти. Батьки, вчителі розуміють, що якщо нададуть статус філія, то, відповідно, це подальше закриття».Зоя Симоненко переселенка з Семенівки. До Ковпит переїхала з двома доньками у 2025 році, наразі вони навчаються у восьмому класі.«Приїхала, щоб діти навчалися у спокої, щоб була школа. А тут таке зі школою відбувається. На мою думку цього року зроблять філію, а на наступний рік її просто закриють. На даний період часу — це зовсім недоречно. Нас приєднують до Михайло-Коцюбинського ліцею, ну який там ліцей? Розбомблений». Директорка Ковпитської гімназії Олена Пустовойт розповідає, вперше про оптимізацію освітньої мережі в громаді заговорили у 2024 році. Але після атаки РФ по Михайло-Коцюбинському ліцею вночі 12 червня 2026 року реорганізацію обіцяли призупинити. «Голова селищної ради приїжджала на 1 вересня і ми тоді запитували, що чекає нашу школу, то нас запевнили, що нічого такого не буде. Але коли ми дізналися, що йде реорганізація і призначена сесія на 30 жовтня, то ми вже били на сполох».Додає, у закладі наразі є умови для навчання всіх дітей в очному форматі. У 2026 році в укритті завершився ремонт, який профінансувала французька благодійна організація на суму близько 97 тисяч доларів США. «У кожному класі є або телевізор, або смарт-дошки. І якщо проводяться уроки у класах, то вчителі використовують це обладнання у своїй роботі. Також у нас сучасне укриття, яке в цьому році (2026-му, — ред.), у травні місяці, було відремонтоване, і обладнане всім необхідним для навчання. Нова система рекуперації повітря, там санвузол новий», — каже директорка.Олена Пустовойт каже, батьки та вчителі просили аби рішення про реорганізацію не приймали посеред навчального року. Адже вже затверджені всі освітні програми та атестаційні комісії.«Ми маємо право довчитися до 2027-го року. І далі вже будемо бачити, яка кількість буде учнів в нашому класі, яка буде наповнюваність класів. Але ж ми залучаємо переселенців. Якщо це філія, то перспективність існування школи — це дуже примарна. Молоді сім'ї не хочуть приїжджати у те село, в якому філія». Що кажуть про реорганізацію директор ліцею, до якого хочуть приєднати гімназію, і голова громадиНедоречною вважає реорганізацію посеред навчального року і директор Михайло - Коцюбинського ліцею Микола Шпак, до якого приєднують Ковпитську гімназію. «Справа в тому, що ми зараз самі бачимо, в якому стані перебуває приміщення ліцею. І думаю, що для громади, зараз в сучасних умовах, потрібно було докладати максимум зусиль для того, щоб заклад врятувати. А всі реорганізаційні заходи перенести на трошки подальший термін. Вважаю, що будь-які реорганізаційні заходи, що стосуються освітньої галузі, потрібно проводити в канікулярний період. І бажано, щоб це було в літній період».Голова громади Ніна Ворох розповідає: перед реорганізацією була створена робоча комісія. А обговорення йшло рік. «Перед сесією пропонували провести засідання робочої комісії, але подумали, що воно було на обговоренні цілий рік, стояло на обговоренні по плану. І комісія не була проведена. Вчителі то знали і директор знав, а багато хто із населення, із батьків, можливо, і не знали цього».Каже, після зустрічі з батьками перед сесією її переконали почекати до нового навчального року. «Вони просили тільки до 1 вересня, що тут залишилось до 1 вересня? Вони мене переконали, що я на сесії голосувала проти закриття. А потім, коли більшість депутатів проголосувала "за", школу ж треба було приєднати, то я вже голосувала за філію, тому що вже ж не можна було не голосувати», — каже Ніна Ворох.Запевняє, для дітей Ковпитської філії нічого не зміниться. «Зміна тільки зараз директор, а потім буде завідувач філії Михайло- Коцюбинського ліцею. Діти як ходили, так і будуть ходити. Зарплату вчителі як отримували, так і будуть отримувати», — каже Ніна Ворох. Яка відмінність між гімназією і філієюГоловна відмінність між гімназією і філією полягає в тому, що гімназія є самостійною юридичною особою із власним штатом, тоді як філія — це лише відокремлений підрозділ, і всі її працівники юридично оформлені в штаті головного закладу освіти, пояснює Олена Пустовойт. Зокрема, у філії замість директора — завідувач, і, відповідно, менша кількість адміністративних посад. «Штатний розпис так само зміниться. Я думаю, що там скоротяться і працівники. Все це залежить від селищної ради. Як вони поставляться до цього питання». Чому проєкт рішення винесли на сесіюЗа словами заступниці селищної голови Марини Галько, яка очолювала робочу комісію, проєкт рішення внесли на сесію раніше через заплановане за законом запровадження фінансової автономії закладів освіти. За рекомендаціями почати цей процес мали з 1 січня 2027 року – початку нового бюджетного року. Але на сесії ухвалили рішення, щоб це відбулось з 1 червня 2027-го. «В плані трансформації написано, два заклади — Пакульський і Михайло- Коцюбинський ліцеї — залишаються гімназіями, всі інші перетворюються в філії або закриваються. І в зв'язку з фінансовою автономією було вирішено, що в двох закладах будуть створені бухгалтерські служби. Жоден заклад не фінансується по залишковому принципу, всі в нас заклади в рівних умовах працюють, як і працювали. Ще раз наголошую, що жоден заклад ми не закрили в зв'язку з тим, що війна». Чому відбувається скорочення освітніх закладів Реформа старшої школи в Україні офіційно стартує 1 вересня 2027 року. У зв'язку з цим і Михайло-Коцюбинський ліцей реорганізують у гімназію в 2027 році. Цю інформацію Суспільному підтвердив начальник обласного управління освіти Юрій Музика. Каже: в рішенні про реорганізацію школи в Ковпитах порушень немає. За його словами, скорочення мережі освітніх закладів відбувається через демографічну ситуацію.За останні два роки 35 навчальних закладів в області стали філіями. «Хочу наголосити, що це виключно повноваження органу місцевого самоврядування, а саме Михайло-Коцюбинської селищної громади, які мають реалізовувати освітню політику на власній території. Якщо гімназія, там є три градації 60, 55 і 45 учнів, якщо школа має менше дітей, ніж визначено міністерством, то державні кошти не йдуть в цю школу взагалі. І орган місцевого самоврядування має фінансувати з власних ресурсів. Це великі кошти, і відповідно не всі можуть собі це дозволити. Шлях переведення в філію дає можливість отримати ці кошти від держави, скільки б там дітей не було», — каже Юрій Музика. Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Теlеgrаm , Fасеbооk , Vіbеr , YоuТubе , WhаtsАрр , ТіkТоk .

Рівненський гурт АНТАЙТЛД презентував новий альбом і завершив тур містами України. У межах туру Суспільному вдалося поспілкуватися з його учасниками. Вокаліст Євген Тимчик і гітарист Дмитро Хитрий розповіли, як гурт народився після двох репетицій, чому на концертах з'явилися «поліцейські» з мегафоном і пончиками, як їхню творчість оцінили фронтмен гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк і продюсер Ігор Кондратюк та що музиканти думають про штучний інтелект у музиці.Після початку повномасштабного вторгнення Євген Тимчик переїхав з Одеси до Рівного. Згодом виникла ідея створити гурт АНТАЙТЛД. «І на третій рік вже якось хотілося, мабуть, займатися якоюсь музикою. І це було таке питання, тому що ми з Хитрим дуже давно знайомі і у нас такі доволі щільні музичні треки. І просто в якийсь момент це стало таким просто подивом: а чого ми досі нічого не намагаємося зробити? І у Діми теж в цей момент народився матеріал, який хотілося реалізувати», — розповів Євген Тимчик.Першу концертну пропозицію гурт отримав від музиканта гурту «АННА». Попри сумніви через відсутність постійного складу та недостатню кількість репетицій, учасники АНТАЙТЛД погодилися. До концертного складу долучилися нові музиканти. Після першого виступу організатори запропонували гурту вирушити в осінній тур Україною.«Що це спрацювало? Спрацював матеріал, спрацювало те, як ми зіграли, спрацював наш антураж, образ і ця от концепція такого шоу», — зауважив Євген Тимчик.На сцені учасники з'являються в образах американських поліцейських, використовують мегафон, кайданки, окуляри та інші тематичні аксесуари. Ідея, як розповів гітарист Дмитро Хитрий, виникла з бажання відійти від стандартного образу метал-гурту: «Була ідея зробити щось, щоб це не було звичайним метал-гуртом суперстандартно. Але мала бути якась штука, яка мала бути впізнаваною. Тобто щось таке, що всі бачили, щось таке, що всі знають».За словами учасників гурту, їхні виступи поступово перетворилися на місце зустрічі людей, які знають музику АНТАЙТЛД.«Як багато хто помітив на першому концерті, що це було схоже швидше на якусь сходку друзів і що це, ну, все ж таки якесь . І воно в турі продовжується якось», — розповів Євген Тимчик.Під час виступів гурт проводить аукціони на потреби хорунжої служби «Азов». Упродовж цього туру вдалося зібрати 90 тисяч гривень для військових.Додаткову увагу до АНТАЙТЛД привернули згадки про гурт у музичному проєкті на YоuТubе-каналі Веzоdnyа Мusіс. За словами учасників, фронтмен гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк у відповідь на запитання про те, що він слухає, процитував рядок із пісні «Швидка», не назвавши ні пісні, ні гурту. Продюсер Ігор Кондратюк, якому дали послухати трек, оцінив його, за словами музикантів, найвище серед усіх. Музиканти зізналися, що така увага стала для них несподіванкою. «Дивує… Тому що от я уявляю, як живе Андрій Хливнюк і як до нього доходить музика, як він її знаходить. Напевно, не так, як інші люди, все ж таки в нього там, мабуть, якісь інші фільтри, і загалом, ніби навколо нього багато всякого музичного шуму і від цього треба якось закриватися. Але те, що до нього дійшов АНТАЙТЛД — це супер і те, що нам сподобалося», — зазначив Євген Тимчик.Надалі музиканти планують ще один тур, можливо, ширший. За словами лідера гурту, вони не заїхали у багато міст, зокрема в Харків, куди їх постійно запрошують. Далі, зазначили, буде весна, а влітку вони теж «щось придумають». «Цей потяг не зупинити», — жартують вони. Більше дивіться у відеоверсії інтерв'ю. Суспільне Рівне в Теlеgrаm | Vіbеr | Іnstаgrаm | WhаtsАрр | YоuТubе | Fасеbооk | ТіkТоk

Медик-евакуаційник 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле» Хорсо — родом з Ірану. У 2014 році він переїхав у Київ та відкрив власну справу, на початку повномасштабного вторгнення підписав контракт з 34 ОБрМП «Борисфен». Армієць розповів: має 15 років бойового досвіду. Коли переїхав до України, пообіцяв собі більше не брати до рук зброю, але не зміг стояти осторонь. Хорсо додав: за службу у ЗСУ в Ірані його вважають зрадником і засудили до смертної кари.

Дирба або білий квашений борщ — стародавня страва , яку готували на Львівщині. Такий борщ варять з особливого сорту буряка, який заздалегідь спеціально квасять. Також одними із ключових інгредієнтів є білі гриби. Страва могла відрізнятися залежно від місцевості та родини, а рецепт передавали з покоління в покоління.Як готують дирбу, дізнавалося Суспільне.Жителька Львівщини Віра Тимків каже, що білий квашений борщ з «австріяками», так жінка називає печені пироги, готували в її родині здавна. «В селах то називають дирбовка. Так само він готується, просто там так собі назвали дирбовка, а у нас квашений білий борщ. Як я була маленькою, я знаю, скільки я мала років, то готувала моя баба. Бо я росла з бабою і з мамою. Мама йшла до роботи, а ми так як біля баби, помагали бабі і я навчилась готувати ту страву. Той борщ, то дуже добрий», — каже жінка.Серед інгредієнтів зокрема картопля, цибуля, часник, сметана, білі гриби і квашений буряк. «Буряк беремо квашений, квасимо буряк. Але це такий спеціальний буряк садиться, кажуть, для борща. Тоді ми його квасимо, він мусить побродити, і коли вже він кислий, готуємо страву тоді. Давно такі ще були, як ми казали, бочки такі, діжки дерев'яні і то вже, як то кажуть, родина ішла до сусідів чи сусіди приходили: "Дайте мені того борщу, бо не маю такого". Але він смачніший був, у такій дерев'яній діжці квасили давно ті борщі, а тепер ми переважно у банках таких», — розповідає Віра Тимків.Поки борщ готувався, жінка замісила тісто на «австріяки». Попередньо вона відварила картоплю, як на вареники. А коли зліпила, поклала їх в піч. «Помалу буду вибирати, котрий спечений, деякий може і пригорів, але то є грань. Деколи таке було, що файно підгорять, бо то не можеж упильнувати, я кажу, залежно від грані», — говорить жителька Львівщини.Рецепти страв у родині передаються з покоління в покоління. «Як то кажуть: баба вчила маму, мама вчила мене а я — своїх дітей», — підсумовує вона.

У листопаді 2026 року на Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі покажуть повнометражний фільм «Кожна смерть зменшує мене». Його автор — режисер і військовослужбовець 79-го прикордонного загону Сергій Баженов, який зараз служить на Херсонському напрямку. Стрічка заснована на його досвіді в добровольчому медичному батальйоні «Госпітальєри». Світова прем'єра на ІDFАСергій Баженов служить офіцером пресслужби 79-го прикордонного загону. У його доробку чотири короткометражні та один повнометражний документальний фільм. «Це буде світова прем'єра. Вона відбудеться на фестивалі ІDFА — дуже престижному фестивалі для документального кіно. Будь-який документаліст мріє туди потрапити, тому для мене дуже вагомо, що зі своїм першим фільмом я потрапляю вже туди», — каже він. Від волонтера до бойового медикаУ 2023 році Сергій долучився до як волонтер. «Я допомагав на базі, потім пройшов вишкіл з тактичної медицини і міг брати участь у ротаціях. Перша ротація в мене була у 2023 році. Збирається екіпаж і приєднується до військової частини, ми позмінно працюємо з їхніми медичними екіпажами», — розповідає режисер.Він працював на Лиманському напрямку, у , в та південніше . І від початку знав, що зніматиме. «Я розумів, що, приєднуючись до «Госпітальєрів», буду знімати, документувати цей досвід, бо це теж важлива частина. Спочатку це був просто набір матеріалу без якоїсь системи», — каже Сергій. Евакуації, чергування і людиФільм розповідає про евакуації, чергування, роботу медиків і волонтерів. Основні герої — ті, з ким режисер був у екіпажах, зокрема волонтер з Нідерландів. Але в кадр потрапили й інші люди. «Там в епізоді з'являється Святослав Вакарчук, ми працювали з «Азовом», і він приїхав до них дати концерт неподалік від лінії фронту. Є Арсен Дмитрик з позивним «Лемко», є Ірина «Чека». Це така складна драматургічна структура», — розповідає він.Назву для стрічки режисер узяв у англійського поета Джона Донна. «Цей твір ви також можете знати за фразою: «Не питай, по кому дзвонить дзвін»», — пояснює Сергій. «Я теж допомагаю його захищати»Зараз Сергій Баженов служить у Херсоні й документує життя прифронтового міста. Але, каже, не лише знімає. «Мені подобається в цьому загоні, і мене надихає сам Херсон, те, як він тримається. Я відчуваю важливість того, що теж допомагаю його захищати. Бо я не тільки знімаю — бувають і бойові задачі тут, у Херсоні. І це надихає, що я теж беру участь в обороні міста», — каже він. Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Теlеgrаm , ТіkТоk, WhаtsАрр, Fасеbооk , Vіbеr , Іnstаgrаm та YоuТubе .

Дітей, які проживають у селі Старосілля , віддадуть до патронатної родини. Мати отримала час на виправлення.Така доля чекає родину зі Старосілля, де у неналежних умовах проживають троє малолітніх дітей, розповіла Суспільному начальниця обласної служби у справах дітей Оксана Покатілова.Нагадаємо, у фейсбуці місцеві жителі оприлюднили світлини з будинку місцевої багатодітної родини, яка, за їхніми словами, живе у неналежних побутових умовах. За їхньою інформацією, 10 років тому у матері вже вилучили трьох дітей та позбавили батьківських прав. Згодом вона народила ще трьох дітей, а нині очікує на четверту. Хто їхні батьки — невідомо. Жителька Мліївської громади Людмила Мойсюк розповіла, що побачила світлини з будинку, де проживають малолітні діти, 2 листопада. Додала — не змогла промовчати. Адже це відбувається у сусідньому селі Старосілля. «Дехто писав (під дописом у фейсбуці - ред.), що це коридор чи сіни. Ні, це кімнати. Видно, що є піч. Якийсь посуд. Це просто якісь жахливі речі, наче, знаєте, Армагеддон якийсь пройшов чи розбомбило людей. Але ні. Ці діти так дійсно живуть».Фотографії пані Людмила отримала від знайомої. «Мені в месенджер написала жителька села Старосілля, знайома цієї родини, що там страшне відбувається, що вона звертається до начальника Служби у справах дітей Світлани Пустовіт, а та їй відповідає, що це не твоя справа, не лізь туди».Таке ж, додає, чула і вона, коли працювала фахівчинею у місцевому центрі надання соціальних послуг. Це було у 2017-му. «Я колись працювала з цією родиною. Там складні життєві обставини полягають лише в тому, що мама зловживає (алкоголем - ред.). Я дуже багато разів зверталася до служби, що ми не подолаємо. Маму потрібно лікувати. Вони ніколи мене не слухали, супровід писали. Потім я втратила з поля зору цю родину, оскільки я тут не працювала певний період». Як розповіла начальниця Мліївської служби у справах дітей Світлана Пустовіт, на обліку родина перебуває із 2024 року, відколи опинилася у складних життєвих обставинах. «Раніше мати зловживала: була алкогольна залежність. На даний час в матері залежності не спостерігається, оскільки протягом пів року мати ні разу не була зафіксована службами і фахівцем із соціальної роботи у неадекватному стані».Тож підстав вилучати дітей не було. Хоча умови життя, додала, бажають кращого. Сьогодні, коли журналісти Суспільного разом із пані Світланою відвідали родину, застали матір дітей Олену Бальоху та найменшу її доньку. Старша дівчинка і хлопчик, зі слів матері, — у школі. « Я все для них роблю, і купляю, і все. У школу йдуть, то і снідають. У шість встаю готую їм. І це, як почало так із світлом (відключення електропостачання по графіку - ред.), то із вечора варю, а вранці підігріваю, поки світло».Готувати їсти, показала жінка, є з чого. «Вони в мене дуже люблять макарони або борщ зелений або червоний. Я такий ще люблю».Начальниця Мліївської служби у справах дітей розповіла, що у родині була перевірка: «Ми, поспілкувавшись із мамою, дійшли висновку, що в будинку потрібно зробити капітальний ремонт, щоб діткам було комфортно, безпечно, і на період часу, поки буде йти ремонт, який робитиметься коштом громади, мама буде старатися виправлятися. Дітки будуть влаштовані тимчасово у патронатну родину».Там вони пробудуть від двох місяців до пів року. Про позбавлення жінки батьківських прав і вилучення дітей поки не йдеться, додала пані Світлана:«Постійно мама на контролі, фахівець із даною родиною працює і надалі ми плануємо. Мама цього дуже хоче — виправлення ситуації. Позбавлення батьківський прав — це крайня міра. У служби в справах дітей перш за все задача стоїть, щоб діти залишилися в безпеці у своїй біологічній сім'ї».У патронатній родині, зауважила Світлана Пустовіт, діти вже проживали. Це було у 2025-му. Тоді мама виправилася. Тож і нині є надія на краще, додала заступниця директора школи, де навчаються двоє дітей цієї родини Ірини Войчишина. «Тоді були у нас проблеми, тому вона і не забирала цих діток із школи, було навіть, що ми відвозили дітей особисто до будинку. Був час, коли була вона і в нетверезому стані. У цьому році не бачили п'яною». Нині, за інформацією Головного управління Національної соціальної сервісної служби в області, триває перевірка діяльності та можливої бездіяльності служби у справах дітей і центру надання соціальних послуг цієї громади. Читайте нас у Теlеgrаm Дивіться нас на YоuТubе Підписуйтеся на WhаtsАрр Вподобайте наш Іnstаgrаm Стежте за нами у Тіk Тоk

Під храмом Пресвятої Богородиці в селі Грабовець, що на Тернопільщині , виявили підземний склеп. Під час будівельно-реставраційних робіт у крипті знайшли домовину з тілом фундатора цього храму. Він пролежав під шаром ґрунту понад століття.Копаючи траншею навколо будівлі церкви для утеплення та гідроізоляції фундаменту, на глибині близько двох метрів, робітники натрапили на металеві двері.«Ми одразу зрозуміли, що то є вхід туди до церкви. Тут були плити такі загороджені. Відкрили ті двері і побачили, що там є льох, захоронення під церквою», — прокоментував робітник Роман Римар.Як з'ясувалося, це вхід до підземного склепу для поховань, що розташовувався безпосередньо під храмом і понад 100 років залишався повністю засипаним землею, розповів настоятель храму Михайло Піняга:«Коли ми сюди зайшли, ми побачили п'ять ніш, які означали, що тут мають бути місця для поховання. І в одній з ніш ми побачили домовину, яка повністю запаяна, оброблена, бачимо, які гарні ніжки є.Тут була стрічка, вінок, який був напевно зразу після поховання поставлений і воно фактично, збереглося так, як зараз осіннє листя, тому що тут не було доступу повітря і все було герметично закрите. Є каркас вінка, якийсь металевий і на вінку був напис».«Ми поміряли нішу самої крипти, вона має довжину 2 метри 70 сантиметрів, а сама домовина, яку ми поміряли, має 2,25», — сказав священник.«Зараз мова йде про належну консервацію цієї крипти, щоби зробити її достатньо захищеною, не пошкодженою, щоби зберегти на майбутнє» , — прокоментував Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ.Олександр Созанський, домовину якого знайшли у склепі, був одним із синів фундатора храму Яна Созанського, розповіла вчителька історії грабовецької школи-гімназії Світлана Джафарова:«Тут була дуже така відома на Галичині родина — родина Созанських і один із представників Ян Созанський, чи по-нашому Іван, був власником цього села. Як добрий господар, який належав до гербу Корчак і він взявся за облаштування села.Насамперед його, звісно ж, цікавила церква місцева, а тут якраз сталося так, що у 1881 році даний храм, не цей, а той, який був на його місці, дерев'яний, на жаль, згорів. Ну і Ян Созанський взявся майструвати новий храм на цьому ж таки місці. Але в 1883 році він помер і подальше будівництво церкви перейшло на руки його синів Александра та Станіслава, і вони продовжили батькову справу».При вході до храму встановлені пам'ятні дошки на честь фундаторів храму, Яна та Александра Созанських, на яких польською написано, що вони обидва спочивають на території церкви. Щоправда, де саме захоронили Яна Созанського, наразі не відомо, каже Світлана Джафарова.На Тернопільщині чимало храмів, у яких є поховальні крипти, розповів краєзнавець Ярослав Пелехатий:Входи були двох типів: або зсередини церкви по сходах вниз в підземелля спускалися, а зверху накривалися металевою лядою, або збоку, в основному під вівтарною частиною. Такі приклади є і в Підгайцях, де по центру є вхід в крипти, і в Шумську, де є вхід з вівтарної частини.До речі, в нашій Катедрі тернопільській теж колись були крипти в Домініканському костелі, які збереглися, і вхід до яких є зараз. Багато будували крипт під монастирями. Дуже великі крипти в монастирі Бернадинів у Збаражі. Великі крипти в монастирі Кармелітів в місті Теребовлі. І це характерно для тих храмів, які знаходяться в нас в області».Поруч із храмом в селі Грабовець виявили також обгорілі рештки колишньої дерев'яної церкви та фрагменти людських скелетів. Їх планують перепоховати на місцевому кладовищі, розповів Михайло Піняга. Читайте нас у Теlеgrаm — екстрені новини Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Vіbеr Приєднуйтеся до нас в Іnstаgrаm Наш канал в YоuТubе Суспільне Тернопіль у WhаtsАрр