Рей Бредбері — це не лише автор фантастики, а й мислитель, який через свої твори досліджував страхи й надії людства. Його життя було таким же незвичайним, як і його книги: від дитячих захоплень цирком до впливу на космічні дослідження.

Колись, мабуть, років 7-8 назад в мене була ідея створити українську соцмережу, але далі бронювання домену діло не пішло, бо одному створити схожий проєкт досить складно, а гуртувати команду навколо себе, я тоді просто не міг.

Але розробники we.ua втілили свій проєкт у життя, і я щиро бажаю їм успіхів і наснаги у розвитку платформи. Звісно, показники відвідуваності могли би бути більшими, але будемо вважати, що це лише початок, і у проєкту світле майбутнє попереду.

Зі свого боку, як користувач, я намагатимуся вести свою стрічку, та щось тут публікувати. Як ви могли помітити, я веду блог на Друкарні, і тут постяться мої дописи. Я сердечно вдячний вам за прочитання і активність.

Буду радий новим друзям, з якими ми будемо відкривати нові горизонти українського інтернет простору.

Хотів написати електронного листа другові, але все вийшло не так просто, як гадалося. Та трохи новин із мого життя.

Мої перші творчі роботи були написані не українською. То були далекі 2012-2018 роки. Мабуть, це мене і зупинило перед тим, щоб видати книгу. Бо переклад є переклад, а спосіб мислення є спосіб мислення. Фото для прев'ю зроблено саме у ті роки, коли я писав у невеличкій кімнатці.

Закінчивши навчання за напрямком з психіатрії, я не зміг врятувати одного пацієнта. Та чи помер він в дійсності?

Пишу про те, що думаю...

Короткий огляд та враження від книги Елізабет Ґілберт "Велика магія. Творче життя без страху"

Цей твір було написано тоді, коли я почав вкладати певні сенси у свої роботи, а не просто графоманити для кількості. Він є трохи автобіографічним, але в ньому також присутня і вигадка.

Нехай буде більше світла у житті, допоки воно триває.

Якщо ти мене читаєш, і тобі є що сказати з цього приводу - то пиши свої коментарі під цим постом.

Моя пам’ять мене зраджує, чи то, навпаки, оберігає мене від спогадів. Нічого не вдієш, прийдеться щось вигадувати, або, навпаки, писати якусь нісенітницю. Хоча, ні, напишу про те, як було бажання вступати на філологічний.

Мої рефлексійні грудневі думки минулого року.

Я написав це оповідання у 2017 році... тоді в мене були складні часи та непрості відносини з навколишніми.

Це писалося не з себе особисто, але щось таке в мені є... просто цей текст сидів в голові. Надруковано, щоб звільнитися від негативу.

Коли ми згадуємо минуле — ми лікуємо душу чи ховаємось від теперішнього?

Ностальгія мого вчорашнього вечора трансформувалася у цю історію... в якій все таки є дещиця правди та спогадів.

Тепер для мене творчість більше не робота… дійшов висновку, що цим на життя не заробиш, а якщо й заробиш, то не багато. Від тепер буду писати у своє задоволення.

Спочатку, це планувалося як книга, але з моєю вдачею до створення великих за обсягом текстів вийшов тільки початок. Не хочу залишати початий текст без читацької уваги. Тут трохи про творчість, письменництво та літературу.

В сучасному світі пріоритети змінюються, і, якщо ми раніше жили, щоб жити та бути щасливими, то на сьогоднішній день на перший план виходить успіх та досягнення. Достеменно не знаю, наскільки це може зробити нас щасливими, проте всі за цим женуться.

Не знаю, де вести онлайн щоденник...