#мова #стереотипи #люди #україна #хорватія

Якщо хорватська дитина з дитинства дивиться англомовні фільми (в них взагалі не роблять у кінотеатрах дубляж, всі фільми англійською), говорить англійською і вільно нею користується, з цього жодна нормальна людина не робить висновок:

Не можу поставити на we.ua у пості позначку AI. Коли ставлю позначку і натискаю Зберегти - просто дублюється замітка, позначка не ставиться. Раніше виходило, зараз така помилка.

Ця функція працювала тільки у мобільному додатку.
З приводу браузеру на комп'ютері нічого не кажу, в мене застарілий браузер, може бути усіляке.

#Інтернет #кабелі #оптоволокно #світло #люди

Навіть якщо на різних матеріках🌊

#люди #алкоголь #вино #хімія #реклама

Я не відмовилася від вина через його смак. Навпаки, мені довелося скуштувати якісні і смачні вина у подорожах або на відпочинку з друзями.

#інтернет #пошук #google #люди #AI

Якщо в месенджерах номера немає, а сам дзвінок тривав кілька секунд і скинувся після вашого ″ало″, з імовірністю 99% ви зіткнулися з автоматизованим ″робообдзвоном″. Працює це так

#коти #cat #кішка #люди #ліки

Кішка сусідки захворіла, але сусідці треба було їхати, тому кішку лікувати прийшлося сусідам по будинку. Ветеринар призначив ліки.

👉Як кнопка “Увійти через Google” може виявитися фішингом

#фішинг #google #кібербезпека #сайт #інтернет

#телефон #смартфон #технології #люди #країни

Телефон може бути китайський. Клавіатура (як от Gboard) - від американської компанії. Операційна система (як от Аndroid) теж з американських технологій. Усередині можуть бути деталі з різних країн світу.

/художня замальовка/

Художня замальовка може бути повністю або переважно побудована у вигляді діалогу. Таку форму часто називають ″діалогічним етюдом″ або ″сценкою з натури″. У такій замальовці немає класичного сюжету, але через розмову двох чи кількох людей автор передає атмосферу, розкриває характери героїв, їхній настрій або приховані емоції. Щодо сцени - тут головне не ″вигадати геніально″, а дозволити персонажам трохи пожити самим. Не обов’язково романтика. Просто двоє незнайомців випадково впізнали одне одного по внутрішньому стану.

Вечір. Безлюдне кафе десь на краю міста.

- Ви так дивитесь у вікно, ніби там зараз почнеться інше життя.

- Я просто дивлюсь на вулицю і думаю про історію цього міста, уявляю ті часи, які тут були, - відповіла вона тихо, не одразу відриваючи погляд від вікна.

- Тоді я, мабуть, невчасно втрутився, - усміхнувся він і вже хотів відійти, але затримав погляд на вікні. - Хоча… люди, які вміють дивитися ″крізь″, зараз рідкість. Більшість бачить тільки те, що прямо перед ними.

Він кивнув у бік вільного стільця:

- Можна? Обіцяю не ламати ваші світи. Мені просто стало цікаво, що саме ви там побачили.

- Сідайте, якщо не знудитись від моєї частої задумливості і часом відповіді одним словом, - вона ледь усміхнулась, трохи схиливши голову, ніби попереджаючи наперед.

- Це чесні умови, - тихо засміявся він, сідаючи навпроти. - Гірше, коли люди говорять без упину і при цьому нічого не кажуть.

Офіціантка саме проходила повз, і він машинально замовив каву, навіть не відкриваючи меню - ніби вже бував тут багато разів або просто втомився вибирати.

За вікном повільно їхав трамвай, і в його вікнах на секунду промайнули чужі життя: чиясь рука з пакетом, дитина в навушниках, жінка з квітами.

Він теж глянув туди.

- А знаєте… іноді мені здається, що люди в транспорті схожі на листи без адресата. Їдуть кудись зі своїми історіями, і ніхто поруч навіть не здогадується, що в них всередині.

- Вони теж люблять дивитись у вікно, під час поїздки, кожен занурений у свій власний світ, - сказала вона після паузи, повільно проводячи поглядом трамвай.

- Так, - кивнув він, провівши пальцем по теплому краю чашки. - І, мабуть, саме тому міста ніколи не бувають по-справжньому самотніми. Навіть коли мовчать.

На кілька секунд між вами зависла тиша - не незручна, а така, в якій не треба поспішати з думками.

За сусіднім столиком хтось тихо засміявся, дзенькнула ложечка об скло.

Він зробив ковток кави й ледь примружився - напій виявився гарячішим, ніж очікував.

- До речі, я ще не знаю вашого імені. А вже сів за ваш столик так, ніби ми знайомі пів життя. Це або нахабство, або дуже хороша інтуїція.

- Мене звати Дарина… - вона на мить випрямилась, ніби це ім’я трохи ″заземлило″ її у розмові. - А перше враження буває іноді під впливом теперішнього настрою і затишної обстановки. Зустрілись би ми в іншому місті в інший час, Ви б мене і не помітили, спокійно пройшли мимо, занурившись у свої думки.

- Можливо, - він трохи нахилив голову, ніби чесно обдумував твої слова, а не просто заперечував із ввічливості. - Люди дуже залежать від часу, місця… і власної внутрішньої погоди.

За вікном повільно колихнулося світло вечірньої вивіски, відбившись у склі м’якою плямою.

- Але знаєте, Дарино… іноді ми помічаємо когось не тому, що людина голосна чи яскрава. А тому що в ній є знайоме відчуття. Наче вже бачив цей погляд. - Він усміхнувся куточком губ. - І тоді пройти повз чомусь уже не виходить.

- Тоді, може представитесь, як звуть Вас друзі?

- Друзі зазвичай називають мене простіше, ніж я того заслуговую, - він ледь усміхнувся, ніби ховаючи за жартом звичку не відкриватися одразу.

- Дмитро.

Він зробив паузу, подивився у чашку, ніби там могла бути відповідь на щось важливіше за ім’я.

- Але, якщо чесно, сьогодні я більше схожий на випадкового перехожого, який просто вирішив зробити вигляд, що знає, куди сідає.

- Дарино… Ви часто так ″дивитесь крізь вулицю″? Чи це сьогоднішній стан?

- А Ви часто робите вигляд, що знаєте, куди сідаєте перед незнайомками?

- Лише тоді, коли здається, що інакше я пройду повз щось важливе, - відповів він без поспіху.

Він не відвів погляд одразу. Але й не затримував його надто довго - ніби тримав баланс між цікавістю і повагою до її дистанції.

- Це, мабуть, не найкраща стратегія для знайомств, якщо чесно, - додав уже тихіше, з легкою іронією. - Але досить чесна.

Він трохи відкинувся на спинку стільця, і в цю мить у ньому з’явилось щось більш просте - не ″незнайомець із кафе″, а просто втомлена, уважна людина в великому місті.

- Я іноді думаю… що найцікавіші розмови починаються саме так - коли ніхто не планував їх починати.

- Найцікавіші розмови це ті розмови, де ми не турбуємось як будемо виглядати у очах співрозмовника, а просто щиро кажемо свою думку.

- Так, - він кивнув повільно, ніби цю думку не просто погоджував, а ″приміряв″ до себе. - Але це ще й найрідкісніший стан.

Він взяв чашку, зробив ковток і поставив її назад трохи обережніше, ніж потрібно було б.

- Бо зазвичай ми всі трохи граємо роль. Навіть не спеціально. Просто… звичка. Безпечніше.

Він подивився у вікно, де вечір уже почав густішати.

- Але є люди, поруч із якими ця роль якось… слабшає. І це іноді навіть лякає. Бо стає видно більше, ніж ти планував показувати.

- Мабуть мені це важче за всіх... — вона на секунду відвела погляд вниз, ніби зважувала слова перед тим, як віддати їх назовні. - Бо в мене все навпаки. Я або мовчу, або кажу що думаю... Можливо тому і замовкаю інколи без відповіді.

Він на мить замовк, не перебиваючи.

Потім кивнув, ніби почув не просто фразу, а щось більш глибоке між словами.

- Це звучить не як ″важче″, - сказав він обережно. - А як чесний режим. Просто… він виснажує.

Він трохи нахилився вперед, але без тиску, більше як людина, яка слухає уважно.

- Бо коли або мовчиш, або говориш дуже прямо, то між цими станами немає ″м’яких сходинок″. Ніби або тиша, або одразу вся правда.

Він усміхнувся ледь помітно:

- І тоді замовкати - це не про відсутність думок. Це про перевантаження від їхньої щирості.

- Я спокійно живу у цьому стані виснажує цей режим моїх співрозмовників.

Він усміхнувся не одразу. Спершу трохи нахилив голову, ніби зважував її слова.

- Цікаво, - сказав він нарешті. - Ви це говорите дуже спокійно… але в цьому є якась тверда впевненість.

Він відставив чашку і на секунду подивився не на неї, а кудись між столиками - ніби формулював думку обережніше, ніж зазвичай.

- Знаєте, інколи проблема не в тому, що людина ″занадто пряма″. А в тому, що інші звикли до м’якшої мови й читають прямоту як тиск.

Він перевів погляд назад на неї:

- Але якщо поруч від правди люди ″виснажуються″, це ще не обов’язково означає, що з Вами щось не так. Може, їм просто складно витримувати чесність без фільтрів.

Пауза.

- Хоча… важливо й інше: чи є поруч хтось, із ким Вам не треба весь час бути або тишею, або правдою.

- Якщо приходить час побути мені в тиші - я насолоджуюсь нею… - вона сказала це спокійно, без напруги, трохи поправивши ремінець сумки. - Той, хто засумує за прямотою знову - знайде мене.

Він усміхнувся трохи ширше, але вже без тієї легкої гри - швидше з повагою до сказаного.

- Це звучить дуже цілісно, - сказав він. - Наче ти не воюєш ні з тишею, ні з прямотою.

Він на секунду подивився у вікно, де вечір уже майже повністю огорнув місто.

- Це звучить спокійно, але там є межа. Без очікувань, але й без відкритих дверей назавжди. Багато людей або тікають від тиші, або бояться власної прямоти. А Ви ніби просто… перемикаєтесь між станами, коли треба.

- Я допила свою каву, Дмитро, - вона подивилась на годинник, потім на нього, і в цій паузі була завершеність розмови. - Мені час йти. Дякую, за приємну розмову.

Він не одразу відповів - ніби не хотів ламати правильну тишу моменту.

Лише трохи підняв руку у жесті, який був більше схожий на ″до зустрічі″, ніж на прощання.

- Гарного Вам вечора, Дарина, - сказав він спокійно.

Дмитро теж встав і усміхнувся провів її поглядом не рухаючись, залишився стояти один біля столика.

Тихо додав, ніби самому собі:

- І я дякую за розмову.

А потім повернувся до столика, але не одразу сів - ще деякий час дивився у вікно, де місто рухалось своїм звичним ритмом.

(Текст оформлено та доповнено за допомогою ChatGPT).

#листування #лист #пошта #технології #люди

Є дружби, які не починаються гучно. Вони починаються дивно: з того, що дві юні дівчини просто якось опинились поруч - після вступного іспиту у коледж. Випадкова розмова, яка затягнулася у прогулянку. Літо і все ще в них попереду.

#парфуми #виробник #ринок #парфумерія #Україна

Вже не вперше помічаю що від цих парфумів, які я сьогодні використала, в мене почалась мігрень, хоча вона в мене дуже рідко трапляється.

#жінка #діти #дитина #Україна #система

Сучасні жінки все частіше відкладають або відмовляються від народження дітей. Причини цього - не лише економічні, а й глибоко соціальні. Однією з головних є патріархальна модель суспільства, яка досі задає, що жінка має бути перш за все матір’ю і хранителькою дому.

#фільм #філософія #люди #Лабіринт #Labyrinth

Labyrinth - це британсько-американський музичний фентезійний фільм 1986 року режисера Джим Генсон та виконавчого продюсера Джордж Лукас. У головних ролях знялися Девід Бові як король гоблінів Джарет і Дженніфер Коннеллі як Сара.

#психотерапія #психологія #люди #інтернет #контент

Про блогерів/ютуберів, несправжніх психотерапевтів.

#емпатія #люди #інтернет #наука #психологія

Про емпатію з наукової точки зору.

#PayPal #Кібербезпека #ПерсональніДані #Україна #Фінтех #Відгуки #GDPR #Блокування

Це історія про те, як закон про захист даних (GDPR) перетворюється на гарбуз, а ваші документи стають «заручниками» на десятиліття. (Кейс одного користувача)

#петиція #закон #україна #скам #магія

Кабінет Міністрів України

#дружба #петля #люди #інтернет #листи

Коли онлайн-спілкування триває роками без жодного реального контакту, воно стає психологічно схожим на петлю

#люди #біологія #відчуття #мозок #дослідження

Є люди, у яких біологічно інакше працюють системи мозку

#онлайн #scam #небезпека #діти #школа #навчання #кібербезпека

Онлайн‑контакт дітей із невідомими людьми завжди ризикований, особливо коли школа чи платформа не має офіційної репутації, фізичної адреси та стабільного персоналу.