Ціна Держави

👨🏻‍🌾Чому в ЄС великі субсидії для аграріїв: витоки аграрної політики У минулому пості розповідали про різні ставки підтримки аграріїв в Україні та ЄС, а сьогодні розповімо про витоки.Від самого початку інтеграційних процесів в Європі розвиток агро було одним з найважливіших для країн-учасниць. Зруйнована Другою Світовою війною Європа відчувала нестачу продовольства. А сільське населення в пошуках вищих заробітків і більш комфортних умов життя перетікало до промислових міст, залишаючи ферми без робочих рук. Відтак керівники новоствореного Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) шукали способи (1) стимулювати виробництво продовольства, (2) підвищити доходи аграріїв для того, щоб вирівняти рівень добробуту сільських і міських мешканців. Результатом їхніх зусиль стала перша Спільна аграрна політика (САП), запроваджена в 1962. Вона стала результатом компромісу між найбільшими членами ЄЕС - Німеччиною і Францією. Розвинена промисловість Німеччини отримала доступ до французького ринку. Натомість німецькі промисловці погодилися матеріально підтримати французьке сільське господарство. Перший варіант САП зосереджений на стимулюванні с/г виробництва для того, щоб Європа змогла самостійно забезпечити себе харчовими продуктами, не покладаючися на американську допомогу. Задля цього запровадили прямі субсидії на вирощування основних сільськогосподарських культур і продукції тваринництва. Єврокомісія виплачувала виробникам фіксовані дотації на тонну виробленої продукції, що збільшувало доходи фермерів і робило їхню роботу рентабельнішою.С/г виробництво стрімко зростало і вже до кінця 1970-х європейці не тільки повністю задовольнили власні потреби в продовольстві, але й почали виробляти надлишки продукції.Перевиробництво продовольства призвело до зниження цін на нього і до падіння прибутків фермерів. У відповідь, щоб підтримати аграрний сектор, запровадили інтервенції на ринку продовольства, які полягали в тому, що уряди країн-учасниць ЄЕС викупали надлишки продукції за фіксованими цінами. Це стимулювало фермерів до ефективнішої роботи. Маючи гарантований ринок збуту і прогнозовану ціну, вони продовжували нарощувати виробництво. І протягом наступних десятиліть в сховищах країн ЄЕС накопичувалися значні запаси продовольства, які місцевий фольклор охрестив \"масляними горами\" і \"винними озерами\".Така ситуація цілком влаштовувала фермерів. Отримувати гарантовані доходи, не переймаючись збутом продукції, дуже зручно. Проте непомірні витрати на закупівлю продуктів, які неможливо з’їсти та випити, відверто дратували решту європейського населення. Це створювало значні бюджетні проблеми на рівні держав і всього Євросоюзу: в 1985 році на підтримку сільського господарства витрачалося 75% всього бюджету ЄЕС.Виникла проблема, що робити з величезними запасами викупленого у фермерів продовольства. Для того, щоб їх реалізувати, уряди європейських країн запроваджували різного роду програми соціальної допомоги. Наприклад, в Західній Німеччині з 1979 по 1985 рік діяла програма \"Різдвяне масло\" (Weihnachtsbutter), в рамках якої кожна родина могла в кінці року придбати кілограм масла із запасів за зниженою ціною.Також уряди стимулювали експорт надлишкової продукції за межі ЄЕС, пропонуючи виробникам експортні субсидії - доплати, які дозволяли пропонувати товари на світових ринках за зниженою ціною. Також на експорт за зниженими цінами направлялися великі партії продуктів з державних запасів. Докладніше у відео 🚜Як Україні стати агроімперією Європи📩 Підписуйся на \"Ціну держави\"
https://youtu.be/i3bmCNAvwkc