Чемпіон

Уже тривалий період часу українські сумоїсти та сумоїстки на європейських та світових змаганнях виграють велику кількість медалей.

Вікторія Царук за кар'єру здобувала нагороди різного ґатунку на чемпіонатах Європи та світу, а останнім часом розвиває сумо в Україні. Вже третій вона є головним тренером національної збірної команди України з сумо та генеральним секретарем Федерації сумо України
"Чемпіон" вирішив поспілкуватися з нею, щоб дізнатися, чому українці завжди серед перших у цьому виді спорту, а також розпитали про Данила Аонішікі Явгусишина та Сергія Шіші Соколовського, які досягають успіхів на батьківщині цього виду спорту – Японії.

– По-перше, давайте розпочнемо не з Аонішікі та Шіші, а із сумо в Україні. Наші збірники завжди мають успіхи на ЧС, ЧЄ, Всесвітніх іграх. Чому, за рахунок чого є такі успіхи?

– Найперше, на чому варто акцентувати увагу, – українці загалом є сильною нацією. Тому нам під силу навіть такі, здавалося б, екзотичні види спорту.

Можливо, нам допомагає й те, що український сумоїст привносить на дохйо щось із інших видів спорту: класичної боротьби, дзюдо, самбо, інших єдиноборств.

Наразі у нас дуже мало "чистих" сумоїстів, які прийшли виключно в цей спорт. Навіть найтитулованіші спортсмени – той же Данило Явгусишин – починали з чогось іншого, мали початкову "базу" не в сумо.

Це один із ключових чинників. Українські сумоїсти незручні на різних першостях для тих же японців: ми по-іншому мислимо, по-іншому рухаємося, маємо інший багаж навичок.





Федерація сумо України




Якщо говорити про національну збірну, то Федерацію сумо було засновано 20 років тому. Так, вона була не такою чисельною, як зараз, але певні успіхи були.

В останні роки наші результати покращилися. Це не головний чинник, але міжнародна федерація сумо заборонила росіянам (спортсменам, тренерам, суддям) виступати на змаганнях. Ця збірна була однією з найсильніших – часто п'єдестал ділили ми, японці та росіяни. Тому, з одного боку, конкуренції стало менше, але водночас українські спортсмени спрогресували.

У Європі рівних нам немає. Об'єктивно. На кожних європейських змаганнях за кількістю медалей українська збірна завжди перша.





Федерація сумо України




На чемпіонаті світу минулого року юніорська збірна стала другою в загальному заліку. Тобто дорослі в нас завжди добре виступали, а тепер підтягуються й юніори. Ми пропустили вперед лише збірну Японії.

Зараз керівний склад Федерації сумо приділяє більше уваги саме дитячому та юніорському напрямам, щоб виростити нових чемпіонів.

– Ви і самі маєте досвід змагань. Які з них вам запам'яталися найбільше?

– Я до себе дуже вимоглива, тому не можу наважитися сказати, що маю великий досвід, але він є. Найбільш знакова для мене перемога – це чемпіонат Європи-2018, коли я перемогла суперницю, яка була вдвічі важча за мене.

Чому вона знакова? З того моменту почався новий відлік мене як спортсменки. Я закріпилася в збірній, потрапила на чемпіонат світу, де також здобула дві бронзові медалі.

Звичайно, були й поразки в сутичках, які вносили свої корективи, з'являлися думки, що треба завершувати виступи й переходити на адміністративну роботу.





fасеbооk.соm/vіktоrіа.саruk.




– Кілька дітей наприкінці лютого полетіли до Японії на Кубок Хакухо. Скільки днів вдалося побути в Японії, чи вдалося їм зустрітися з кимось із дивізіону Макуучі?

– Вдалося зустрітися з Баруто. До нас на трибуни прийшов Шіші (Сергій Соколовський) – він подарував дітям подарунки, сфотографувався з нами, дав поради, підтримав.

Аонішікі не було. Це було одразу після завершення Кубку Імператора, він був у турне, тому на той момент не перебував у Токіо.

Ми проживали в місті Сейо. Там тренувалися з японськими дітьми, спілкувалися, переймали досвід. Провели там два тижні, побачили багато цікавого.





Федерація сумо України




Сам Кубок Хакухо з кожним роком стає дедалі масштабнішим. У нас є хлопець, який третій рік поспіль перемагає на всеукраїнському відборі й летить на цей турнір. Мені здається, що надалі він уже не проходитиме за віком.

Приємною новиною стала бронза Софії Ісоян – єдиної дівчинки в команді. У півфіналі вона трохи перехвилювалася, тому поєдинок за вихід у фінал програла. Її тренує Важа Шотаєвич Діаурі – тренер, який готував і Данила Явгусишина.





Vіеw thіs роst оn Іnstаgrаm А роst shаrеd by Федерація Сумо України⛩️🎎🇺🇦Sumо Fеdеrаtіоn оf Ukrаіnе (@ukrаіnе_sumо_fеdеrаtіоn_2025)






Хлопці добре боролися, вигравали сутички, проходили відбори, але трохи не дотягнули до медалей. Водночас варто розуміти, що це діти: у них ще немає достатнього досвіду, багато хто вперше був у Японії. Не варто забувати й про масштаб події – велика арена, п'ять дохйо, велика кількість глядачів, представники з різних країн…Очі розбігалися. Думаю, якби я була в їхньому віці на таких змаганнях, то теж би хвилювалася і розгубилася.





Vіеw thіs роst оn Іnstаgrаm А роst shаrеd by Руслан Щедрін (@ryslаn_shеdrіn)






– Хакухо активно бореться за те, щоб сумо стало олімпійським видом спорту. Можливо, у вас були діалоги з іншими федераціями Європи: на якому етапі все це і чи взагалі це можливо?

– Так, саме тому цього року на Кубку Хакухо додали дитячу категорію серед дівчат і дорослу серед жінок та чоловіків. До цього були лише дітки хлопчики. Але в жіночій категорії цього року змагалися лише японки.

Усе відбувається поступово. Щоб вид спорту був визнаний олімпійським, він має бути гендерно рівним, а також мають бути дотримані інші вимоги, тож сумо розширюють.

Звичайно, шансів потрапити до наступного олімпійського циклу немає. Хіба що, якщо все складатиметься дуже добре, дозволять провести на самих Олімпійських іграх показові поєдинки. Але наразі про це немає жодної інформації.













Читайте також :


Помер японський меценат, який допомагав Аонішікі та збірній України







– У середині березня надійшла сумна звістка про смерть Тецуї Мііке. У своїх соцмережах він активно підтримував Україну та сумо в Україні. Чому він це робив і які його вчинки вас вразили найбільше?

– Ми називали його Мііке-сан. Ще до початку повномасштабної війни в Японії вже було, скажімо так, представництво. Я не знаю, як це правильніше юридично назвати на японський манер, але для нас це було представництво Федерації сумо України в Японії.

Уже тоді проводилися різноманітні заходи, і щороку одна-дві людини могли їздити туди на певні майстер-класи. Поступово цей процес налагоджувався.



Тецуя Мііке (крайній праворуч). Жовтень 2023-го.


х.соm/tехmііkе




Коли почалася повномасштабна війна, у 2022 році відбувалися Всесвітні ігри. Мііке-сан тоді дуже допоміг представникам збірної виїхати до Японії й розпочати підготовку в безпечному місці. У нас була велика кількість ліцензій, тож це зайняло певний час: оформлення віз, інша бюрократія, щоб усе було офіційно.

Мали поїхати всі володарі ліцензій, але не поїхали п'ятеро осіб. Основна збірна вирушила до міста Сейо, де готувалася. І, як показала практика, це дало результат – усі, хто поїхав до Японії, на Всесвітніх іграх в Америці здобули медалі (змагання проходили в Бірмінгемі, штат Алабама – прим.).

Не поїхали чотири спортсменки, зокрема і я, та один спортсмен. Ми не могли поїхати, бо ми мами й маємо маленьких дітей. Зараз ми вже більш адаптовані до всіх викликів, а на той момент узагалі не знали, що станеться під час нашої відсутності в Україні чи з Україною. Тому не могли дозволити собі залишити дітей.

Організатори були готові допомогти спортсменкам виїхати разом із дітьми. Але згодом підрахували витрати й з'ясували, що це неможливо, бо не вдалося залучити додаткові кошти від спонсорів. А їхати без дітей ми не захотіли.

Ще один спортсмен – Анатолій Хлюстін – виступав у ваговій категорії до 85 кг. Він є нацгвардійцем. Довелося оформити багато документів, щоб він потрапив на самі Всесвітні ігри, але виїхати до Японії у 2022 році він не мав змоги, оскільки перебував на службі.



Анатолій Хлюстін під час ЧС-2025


Південне оперативно-територіальне об'єднання Національної гвардії України




Із того моменту Мііке-сан ще активніше почав допомагати українцям. Ми й самі намагалися підлаштовуватися під дати, щоб поїздки до Японії стали традиційними. Фактично щороку їздили на тиждень або два – саме перед Кубком Хакухо.

Мііке-сан пишався цим. Ми дарували йому вишиванку, він щиро любив Україну, носив нашу символіку. Також допомагав особисто Іванні Березовській, Єгору Чугуну, Вероніці Павлюченко.













Читайте також :


Український сумоїст: Мій брат воює. Хочу стати йокозуною, щоб віддячити йому і родині







– Сергій Соколовський у Японії з 2018 року, Данило Явгусишин – з 2022-го. Разом із українською командою був Єгор Чугун. Чи є в нього шанси найближчим часом потрапити до якогось стейблу?

– Я знаю Єгора ще з дитинства, геть юного. Цього року він приїздив до нас у Сейо на навчально-тренувальний збір, допомагав у тренувальному процесі. Він уже не перший рік живе в Японії.

Зараз він у непоганій формі. Мені здається, що він ще дуже молодий – йому б рік-два, щоб стати фізично міцнішим. Безумовно, він на правильному шляху. Він приїхав до Японії підлітком, тоді як Данило та Сергій були молоді, але мали вже солідний досвід виступів. Єгору поки що зарано. Важливо не зламати психологічний стан, адже там потрібно постійно перемагати, працювати, а йому лише 18.













Читайте також :


Відео

Фото






Дідівщина, суворий графік і головні скандали: інший світ професійного сумо







– Важа Даіурі-молодший на світовому та європейському рівнях виграв усе, що можна. Чому його не запрошують у стейбл – уже вік не дозволяє?

– Насправді навіть Данило не отримував формального запрошення. Сергій свого часу отримував, але деталей я не знаю – я тоді тільки починала.

Коли почалася війна, Данило виїхав за кордон. Згодом його запросив до Японії знайомий, з яким він познайомився на змаганнях. Він поїхав без жодних гарантій від стейблів.

Тривалий час жив у цього юнака, тренувався самостійно, пробував – і в нього вийшло. Могло й не вийти: міг залишитися десь у Європі або взагалі завершити кар'єру. А зараз у нього вже два Кубки Імператора.




































– Є інформація, що Данило на січневому башо виступав із переламаним мізинцем. Це не головна причина невдалого виступу, але, звичайно, причина. Та питання в іншому: чи немає остраху, що суперники вже призвичаїлися до його стилю?

– Остраху немає. Звичайно, на нього тисне відповідальність. Коли ти перемагаєш, то всі налаштовуються на тебе зовсім інакше, і очікування також зростають. Тим паче, він феномен – суперники детально аналізують і його техніку, і стійку.

Я тренувалася разом із Данилом, тому добре розумію, наскільки він універсальний. Він не витрачає емоції даремно – не панікує й не боїться. Він зібраний і сконцентрований, зробить правильні висновки. Ця невдача лише додасть йому мотивації.













Читайте також :


Відео







Кадобан замість йокозуни для Аонішікі, тріумф Кірішими: підсумки Наru Ваshо 2026







Так, зараз на ньому велика відповідальність. Але не забуваймо, що він іноземець і дуже молодий хлопець, який уже здобув славу й водночас стикається з хейтом у соцмережах. Фейсбук то взагалі...
Я знаю, що він звертає увагу на те, що про нього пишуть в Україні. Він стежить за сторінками українських спортсменів, переглядає дописи та сторінки Федерації сумо.

Впевнена, що він впорається. Головне – щоб не завадили травми. Він сильний і витривалий.

– А коли ви вперше познайомилися або побачили Данила в дії? Чи було тоді помітно його талант?

– Уже тоді він вирізнявся серед інших спортсменів. По-перше, він дуже цілеспрямований: мало говорить і багато працює. Ніколи не скаржився на тренуваннях – ні на втому, ні на настрій.

У 17-18 років у своїй ваговій категорії він міг перемагати старших суперників і гідно протистояти досвідченішим. Було зрозуміло, що в нього хороше майбутнє, але не думалося, що він поїде до Японії.

Хлопці, які з ним боролися, казали, що відчували його універсальність і майстерність. Данило довгий час був спаринг-партнером Важи Даіурі, який був вищим рівнем – досвідченішим, масивнішим і титулованішим. Це, напевно, теж мотивувало його розвиватися. Він не боявся сильніших суперників.













Читайте також :


Відео

Фото






"Вовк", з якого треба брати приклад Аонішікі: історія легендарного йокозуни Чіонофуджі







Тому, окрім природного таланту, у нього є ще й величезна робота над собою.

Найголовнішим суперником для Данила буде він сам. Якщо правильно налаштується, не опустить руки й працюватиме, то рівних йому на дохйо не буде.

– Хто вам із сумоїстів подобався своїми виступами? Якщо не брати українців. 
– Мені завжди подобався Хакухо – 45 Кубків Імператора. Бажаю, щоб Аонішікі перевершив це досягнення.













Читайте також :


72-й йокозуна: Аонішікі обов'язково стане сильнішим