У війні стимули важливіші за мужність [1/2]Військові перемоги монголів іноді приписують їхній майстерності верхової їзди. Вершники-лучники під\'їжджали, випускали град стріл і зникали — це була руйнівна тактика. Але логістика мала більше значення, особливо «легка доступність свіжих коней». У 1300 році Монгольська імперія мала половину коней у світі: приблизно 20 на кожного воїна. Тож велика орда могла просуватися степом зі швидкістю 80–100 кілометрів на день, тоді як її вороги ледве досягали десяти. Об\'єднавши Євразію та сприяючи торгівлі між Китаєм і Європою, Чингісхан був «батьком глобалізації».Наприкінці 18-го та на початку 19-го століть британський Королівський флот панував на морях. У період з 1793 по 1815 рік він втрачав один корабель на кожні сім ворожих суден, які знищував або захоплював. Якщо брати до уваги лише великі «лінійні кораблі», то це співвідношення становило 1 до 33. Знову ж таки, причина полягала не в тому, що британські моряки були хоробрішими за французьких, а в тому, що їхні командири мали різні мотивації. Французький капітан, який здавав свій корабель, карався смертю, тому розсудливі з них уникали бою. Британські капітани отримували значну частку від вартості захоплених кораблів, що робило їх більш агресивними.Хоча економіка є корисним інструментом для розуміння війни, окремі економісти часто неправильно її розуміють. Уолт Ростоу, видатний економіст, який став радником президента Ліндона Джонсона з питань національної безпеки, вважав, що війну у В\'єтнамі можна виграти, бомбардуючи промислову базу півночі дотла. Він неправильно розумів мотивацію, що діяла в цій ситуації. Хо Ши Мін, лідер Північного В\'єтнаму, набагато більше дбав про об\'єднання країни під комуністичним правлінням, ніж про захист мостів і заводів на півночі. І чим сильніше Америка била по комуністах, тим більше допомоги їм надсилали Радянський Союз і Китай. Навіть скидання сотень кілограмів вибухівки на кожного в\'єтнамця не змогло запобігти остаточній поразці Америки.Раз за разом Велдон помічає невидиму руку, що стоїть за ворожнечею. Однак він нехтує одним особливо корисним інструментом: теорією суспільного вибору. Ця ідея, за яку Джеймс Бьюкенен отримав Нобелівську премію в 1986 році, стверджує, що багато політик існують тому, що вони приносять користь егоїстичним особам, які приймають рішення, а не людям, яким вони покликані служити.Розглянемо вторгнення Володимира Путіна в Україну. Воно не відповідало інтересам Росії: воно коштувало Росії 1 мільйон жертв і зробило її ізгоєм на Заході, залежним від Китаю, щоб утриматися на плаву. Путін розпочав його з егоїстичних міркувань: він мріяв увійти в історію як великий завойовник і знав з досвіду, що війна може принести йому сплеск патріотичної підтримки та привід називати дисидентів зрадниками і ув\'язнювати їх. Те, що було ірраціональним для Росії, було цілком логічним для її головного войовничого лідера. На жаль, оскільки пропозиція жахливих лідерів значно перевищує попит на них, війни будуть продовжувати спалахувати. Іноді похмура наука пропонує похмурі висновки.The Economist, переклад: Юрій Ніколов@costukraine
https://www.facebook.com/yuurii.nikolov/posts/pfbid02VC2sgYTovJJnGWLaGQaHSh8JpLW3ob19JcSQ4ZiMb2Lsfrj3tWatfYD5BC754yiCl