«Зимар» — роман із серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта, продовження пригод маленької відьмочки Тіфані Болячки.
Як так сталося, що Тіфані Болячка помінялася місцями з самою Володаркою Літа? А все тому, що не слухала старших, точніше, свою наставницю пані Зрадоньку. Та що вона могла вдіяти, якщо ноги самі затягли її у темний морріс денс й витанцьовували так, що у неї закохався стихійник Зимар?
Баланс Дискосвіту знову порушено, звичний порядок речей став дуже незвичним, а на додачу засніженим та холоднючим. Тіфані разом з малолюдцями — а куди ж без них? — доведеться врятувати світ від вічного холоду.
щось я не готовий вигадувати унікальні враження до кожної з 41 книг, тож просто скажу, що вся серія про Дискосвіт це унікально чудові книги, від яких неможливо відірватися, тож люблю, ціную і надихаюся.
Книга на сайті видавництва: «Зимар» – Террі Пратчетт
Фіґлі Крейдокраю мають схильність вважати, що зайвий бруд рано чи пізно сам відвалиться.
Хай куди мене заведе вибір, шлях туди обираю я. Ось мій вибір.
Це несправедливо, але про справедливість ніколи не йшлося.
У центрі гойдалки на двох є точка, яка не рухається ніколи…
Якщо щось наплутати — можна за тиждень пройти весь шлях від повного невігластва до злобного хихотіння.
Бабуня Дощевіск вірила в горнятка чаю, галетне печиво, ранковий холодний душ, а понад усе — у Бабуню Дощевіск.
У всьому цьому було щось майже зловтішне, але такою вже була Бабуня. Вона дотримувалася тієї думки, що той, хто здатен вчитися, розбереться сам. Нема сенсу полегшувати людям роботу. Життя — штука нелегка, як вона завжди казала.
— Ох, люди ото завше забороняють нам те чи інше, — зітхнув Пограбуйко. — Так ми си взнає́мо, що б таке цікавезне можна си поробить!
Гаразд, коли вони вперше зустрілися, він був доволі безпомічним, тупуватим кавалком, але що можна очікувати від людини?
— Так. Ані скрупулом більше! А скрупул, треба розуміти, — це вага двадцяти гранів, чи одна двадцять четверта унції. Направду я… взагалі нескрупульозна!
Але він навчився читати і писати, бо Джинні його попросила. У процесі, Біллі знав, він надавав перевагу оптимізму, а не точності. Втрапивши у довге речення, Пограб часто вихоплював з нього кілька слів, на основі яких робив інтуїтивний стрибок.
— Вона казала, деякі твої Поясняння такі довгі і закручені, що доки ти дійдеш кінця, вона не моʼ згадат, з чого вони почалисі, — не вгавав Дурноверхий Вулі.
— Я допоможу їй допомогти собі. Це мій метод. Вона затанцювала в найстаршу у світі історію, і єдиний вихід з неї — у фіналі. Єдиний вихід, міс Тік. Міс Тік зітхнула. Історії, подумала вона. Бабуня Дощевіск вірить, що найголовніше у світі — це історії.
Пограб справляв враження невинності — надійна ознака провини.
Похорон проведемо завтра ввечері. — Перепрошую? Тобто до вашої смерті? — уточнила Тіфані. — А як же ж, звісно! Не бачу, чому я мушу пропускати всі веселощі! — Правильний підхід! — похвалив Пограбуйко. — Це — елемент розумної організації, який люди зазвичай випускають з виду.
Не те щоб відьми були геть брехливими, але вони дуже прискіпливо обирали, яку правду сказати.
Ну, міс Тік, знаєте, як люди кажуть: хочеш, щоб роботу виконали — доручи її тому, хто зайнятий!
Початок і кінець — найбільш небезпечні ділянки будь-якої справи, а надто якщо ця справа — життя.
зазирнути їм у серце, але жодна відьма на таке не здатна. Ну, тобто без хірургічного втручання. Однак, щоб читати їхні маленькі свідомості, магія не потрібна. Я їх знала ще немовлятками. Я ще батьків їхніх батьків пам’ятаю немовлятками! От тільки вони і досі наче діти у пісочниці, що сваряться через пасочки. Я бачу всю їхню брехню, всі виправдання і всі страхи. Вони ніколи не подорослішають по-справжньому. Вони ніколи не підіймають голови і не розплющують очі. Залишаються дітьми все життя.
Це не смішно, пані Зрадонько! Що мені робити? — Я не знаю. За можливості, будь собою.
Ми самі створюємо щасливі кінці, дитино, день у день.
Фіґлі не знали значення слова «страх». Іноді Тіфані шкодувала, що вони не читають словників. Вони билися як леви, вони билися, як одержимі, вони билися, як велетні. Вони не вміли битися як хтось, хто має бодай краплю мізків.
Мені шкода! — Шкодувати недостатньо. Що може знати буревій про каяття? Ти мусиш все виправити.
Я помітила, ви белькочете, коли справи йдуть кепсько, і це аж ніяк з тими справами не допомагає.
Люди люблять історії, адже, перетворивши щось на історію, можна цю історію змінити. І саме в цьому полягала вся суть проблеми. Тепер Володарка та Зимар весь рік танцювали, змінюючи позиції навесні і восени. Ця система безхибно працювала тисячі років, аж доки одного разу якась дівчинка, що не змогла втримати власні ноги, влізла в танець у найневідповідніший момент. От тільки Історія теж має своє життя. Ніби як п’єса. Її ставлять на сцені впродовж року, і якщо один із виконавців — не справжня акторка, а якесь дівча, що опинилося на сцені випадково, ну, тим гірше для дівчати. Доведеться вдягати костюм, виголошувати свої репліки і сподіватися на щасливе закінчення. Раз зміниш історію, навіть якщо не хотіла, й історія змінить тебе. Міс Тік вжила значно більше слів на кшталт «антропоморфна персоніфікація», але зрештою це все, що осіло у Тіфані в голові. — Тож… я не богиня? — уточнила вона. — Ех, якби ж то я мала шкільну дошку, — зітхнула міс Тік. — Але вони не витримують води, та й крейда, звісно, жахливо промокає… — Ось що, як нам здається, трапилося в тому танці, — почала Бабуня Дощевіск, дуже гучно. — Ти і Володарка Літа, ну… переплуталися. — Переплуталися? — Можливо, тобі перепало щось з її здібностей. Легенда про Володарку Літа каже, що там, де ступає її нога, проростають квіти, — пояснила Бабуня Дощевіск
Але коли постали люди, вони дали цим явищам імена, так само, як вони наповнили зоряне небо героями і чудовиськами — щоб перетворити їх на історії. Люди люблять історії, адже, перетворивши щось на історію, можна цю історію змінити. І саме в цьому полягала вся суть проблеми.
Темрява за очима… яка неймовірна цінність. Вона дає тобі… тобість.
— Ая, легко, — сказав Пограбуйко. — Ми пролізаємо, куди хочемо. А це ж найскладніше, так? — І вилізаєте звідти? — уточнила Бабуня. — Ая, — впевнено підтвердив Пограб. — Зазвичай нас женуть у шию!
Завтра… може повернути будь-яким боком. Але сьогодні зимовий світ був сповнений кольору.
Хто бодай раз зустрів Нак Мак Фіґлів, ніколи їх не забуде, навіть якщо намагатиметься щосили. Але його спогади були сумбурні. Він тоді частину часу був несповна розуму, частину — непритомний, і йому бачилося стільки химерностей, що складно було сказати, які з них були справжні. Тепер він знав: вони — справжні. Як вигадати щось подібне? Ну добре, один із них був голівкою сиру, що котилася сама по собі, але ніхто не ідеальний.
якщо в голові в тебе вітер, то ногами мусиш міцно стояти на землі. Байдуже, помити підлогу, нарубати дров, випрати одяг чи зварити сир — такі речі допомагають заземлитися, нагадують, що є справжнє, а що ні
Якби не вона, я б досі був дурним дитваком, а не… ну… молодим чоловіком, який сподівається, що він не такий вже і дурний.
Останні три рядки звучать так: «Сили достатньо, щоб побудувати дім, Часу достатньо, щоб заколисати маля, Любові достатньо, щоб розбити серце».
Барабанник і чолов’яга з акордеоном проштовхалися крізь натовп разом із місцевим шинкарем — той ніс на таці вісім пінт пива (бо жоден дорослий чоловік не танцюватиме перед друзями зі стрічками на капелюсі і дзвониками на штанах без чіткої алкогольної перспективи).
Це той твій барон, що не любить відьом? — уточнила Бабуня. Її погляд блукав поміж облич у натовпі. — Але хто їх любить, коли не потребує, господинє Дощевіск? — мило поцікавилася Тіфані.
Зрештою, один раз поцілуєш зимаря — завжди матимеш смак до ризику.
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
The post «Зимар» – Террі Пратчетт first appeared on gallery21.
Найкращі взірці самобутнього жанру — у повному обсязі й без купюр! Твори Павла Михайловича Губенка, відомого під псевдонімом Остап Вишня, виходили мільйонними накладами, їх знали навіть неписьменні. Попри це, а може, саме через народну популярність українського автора було репресовано. У радянські часи значна частина «усмішок» Остапа Вишні була заборонена чи понівечена цензорами.
До цієї збірки увійшли найпопулярніші та найвідоміші твори автора, які здатні викликати щиру усмішку навіть у найсмутніші дні.
Хороша книга, приємно було перечитати оповідки з «дитинства», але в більш дорослому віці
Книга на сайті видавництва: «Мисливські усмішки» – Остап Вишня
Здорово впав. Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся… Тижнів зо три після того хворів. І отоді я зрозумів, що я на щось потрібний, коли в такий слушний момент не вбився.
Роки собі минають — стаж собі набігає. Ах, яка це хороша штука — стаж! Він так сам по собі непомітно набігає, а здорово нашого брата підтримує. А там за стажем, дивись, і «маститість» прийде. Уже так, коли придивишся на волосся, видно, що щодня «маститості» прибавляється. Швидко-швидко вже замість волосся сама «маститість» на голові буде.
Так отой мудрий філософ Йосип казав колись: «Мотузочка? Давай сюди й мотузочку! В дорозі все в пригоді стане»
Як лягли? А вам що до того? Лягли — хай лежать. Не займайте їх.
Програма нашої освіти у нас на селі складалася на підставі споконвічних традицій і на підставі життєвих умов. Їхніми інструкціями ми керувалися, за їхніми вказівками ми йшли. Так, значить, перша наука — це гуси.
В загальних рисах і я скажу… Два слова. Географія на три поверхи: зверху небо, нижче гори, а ще нижче море… І навпаки. Небо пухке, гори тверді, море мокре. Досить!..
Чи розумієте ви, що я кажу? Населення хліборобствує, виноградарствує, садівникує, скотарствує і курортствує. Це все роблять жінки. Чоловіки сидять цілий день у холодку, чухаються, курять цигарки та п’ють каву.
Нема в світі найбільшої сили, як жінка! Але в цім разі і жінка нічого не вдіє… І жінчина сила розбивається об тумани над озерами, об ліси, об лани широкополі…
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
The post «Мисливські усмішки» – Остап Вишня first appeared on gallery21.
Хоча зачинателем детективного жанру вважають Едгар Алана По, і до нього, і водночас із ним світу криміналу свої присвячували й інші письменники. У цій збірці поміщені твори класиків англійської літератури Даніеля Дефо, Чарльза Дікенса, Роберта Льюїса Стівенсона, Герберта Веллса та Джерома Клапки Джерома, котрі також не цуралися цього жанру.
Книжечка містить в собі 5 невеликих оповідань, кожне з яких по своєму чудове і гарне.
Твір є частиною знаменитої подорожньої книги Дефо “Подорож через весь острів Великої Британії” (1722-1726). Автор описує свої враження від мандрівки британськими містами та регіонами, зокрема маршрутом від Кенту до Йорка. У книзі зокрема збережена одна з найвизначніших історій Англії про хитрість і витривалість вершника-злочинця. У 1676 році, після пограбування мандрівника в Гадс-Хілл поблизу Рочестера в Кенті, розбійник Вільям Невісон, відомий як «Свіфт Нік», здійснив надзвичайну втечу, яка закріпила його місце в британському фольклорі.Щоби уникнути неминучого арешту, Невісон сів на коня і розпочав виснажливу 200-мильну подорож на північ. Мчучи(а таке слово взагалі є?) всю ніч через Челмсфорд, Кембридж і Гантінгдон, він невпинно рухався до Йорка, подолавши всю відстань приблизно за один день і прибувши туди на заході сонця. Після прибуття Невісон схитрував, щоб забезпечити собі алібі: він в натовпі навмисно розшукав мера Йорка і уклав з ним парі на гру в боулз, гарантуючи, що магістрат запам’ятає зустріч з ним того вечора. Коли його заарештували за пограбування в Гадс-Хіллі, Невісон представив лорда-мера як свідка, і алібі спрацювало.
Це містична історія про присяжного-банкіра, який стає свідком надприродних подій під час судового процесу над вбивцею. Оповідач обирається головою журі присяжних, і вже другого ранку судового процесу він із жахом виявляє, що не може правильно порахувати своїх колег — їх виходить тринадцять замість дванадцяти. Тринадцятим виявляється привид убитого, якого бачить лише оповідач.Протягом десяти днів і ночей слухань привид жертви з’являється присяжним за різних обставин, намагаючись впливати на хід процесу та свідомість присяжних. Він стоїть біля адвоката захисту, коли той висуває версію самогубства, нависає над суддею під час підбиття підсумків. Коли присяжні виносять вердикт “винен”, привид накривається великою сірою вуаллю і зникає назавжди. Обвинувачений скаржиться, що голова присяжних з самого початку був упереджений проти нього, адже “якимось місичним чином дістався до мого ліжка вночі, розбудив мене і накинув мені на шию мотузку”. Твір критикує вікторіанську систему правосуддя, натякаючи, що справедливість можлива лише за надприродних обставин
Філософська історія про доктора Деспре та його дружину Анастазі, які живуть у французькому селі Гретці та всиновлюють безпритульного хлопчика Жана-Марі. Доктор Деспре відмовився від блискучого життя в Парижі заради коханої дружини і тепер живе скромно, займаючись науковими дослідженнями.Деспре намагається виховати Жана-Марі згідно зі своєю філософією життя, повчаючи, що багатство отруйне, а чисте повітря Гретца набагато краще за зло Парижа. Однак коли під час спільної прогулянки до Франшара доктор несподівано знаходить скарб — цінні золоті посудини, заховані колишніми ченцями-відлюдниками, — він миттєво забуває всі свої повчання. “Якесь звірине жадібництво опановує ним”, його поведінка стає дедалі більш нестабільною.Історія іронічно розповідає про лицемірство, справжні цінності та випробування багатством
Зловісна пригодницька історія про двох англійців, Еванса та Хукера, які вирушають на пошуки іспанського скарбу, дозволяючи жадібності затьмарити їхню обачність. Історія починається з того, що обидва чоловіки пливуть на каное до тропічного острова під палючим сонцем. Вони вбили китайця Чан-хі та вкрали в нього карту скарбу, не розуміючи значення загадкової усмішки, з якою той помер.
Загадкова історія вбивства коханого чоловіка дружиною за несподіваних обставин, яка розгортається в історію з несподіваним фіналом.
Купив книжку після того як в 17 листі писав про Серію “Класичний детектив” від ЛА Піраміда (рекомендую)
В цілому класна книжка-збірник коротеньких історій під ранкову кавусю
Загалом збірка непогана. Але як же багато тут помарок! Дуже багато неправильних закінчень у словах і такої неохайності, що трішки підпортило вайб (але за свою вартість книжки-як-горнятка-кави взагалі дивно нарікати на якість)
Книга на сайті видавництва: Старі англійські майстри
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
The post Старі англійські майстри first appeared on gallery21.
Блог про все, що мені видалося цікавим, книжки, фільми, нотатки на полях, меми і всяке різне
