Українська правда

Американська бронемашина "Хамві", обшита антидроновою кліткою, скидає нас у нещодавно звільненому селі Шандриголове, або ж (якщо вірити дорожній табличці на в'їзді) Андриголове – першої літери назви, "Ш", на ній бракує.

Це 15 кілометрів від Лимана, стільки ж від Святогірська й приблизно 30 – від Ізюма, найближчої великої цивілізації.

– Вискакуйте, вискакуйте швидше, – кричить нам, двом журналістам УП, водій 66-ої бригади з позивним "Генерал".

Його "Хамві" – ідеальна ціль для російських дронів на оптоволокні, які посилили свою активність після публічного оголошення великої наступальної операції "Вівальді". Тому вже за пів хвилини після нашої висадки військовий знов тисне на газ.

Побратими Генерала, з якими ми приїхали в Шандриголове – Динаміт, Морпіх і Хорив, – дають нам вказівку розосередитися, слухати небо й дивитися під ноги.

На землі, особливо в "зеленці", яка в середині жовтня ще не зійшла, залишаються нерозірвані дрони, снаряди, клубки оптоволокна (яке тут літає замість павутиння бабиного літа) і обвуглені тіла російських солдатів. Точніше те, що від цих тіл лишилося.

– О, оце хароший рускій, – показує нам на грудку кісток під темно-зеленим бронежилетом Динаміт, начальник штабу танкового батальйону 66-ої бригади.

За кілька годин роботи в Шандриголовому ми побачимо таких груд із десяток. Біля однієї з них, за іронією долі, лежатиме гаманець із передбаченням "великої удачі" на 2026 рік.

За словами Динаміта, усього за цей населений пункт полягли до тисячі росіян. Противник тут інфільтрувався малими групами та штурмував на техніці.

66-та відбивала Шандриголове хитрістю. Спочатку взяла село під повний вогневий контроль, потім заблокувала до нього російську логістику і лише за місяць облоги відправила свої штурмові групи на зачистку.

Шандриголове, імовірно, перше село на Лиманському напрямку, яке відкрилося для роботи журналістів після операції "Вівальді". І "Українській правді" у супроводі військовослужбовців 66-ої бригади вдалося ексклюзивно там побувати.

У новому відео ми розповідаємо, як 66-та бригада відбивала цей населений пункт та показуємо, що від нього лишилося.

httрs://www.yоutubе.соm/еmbеd/еtМNоnrLрІ0?fеаturе=оеmbеd

Тимур Хачуєв, Ольга Кириленко, УП

Риторика президента США Дональда Трампа щодо російсько-української війни знову стає різкішою. Від початку жовтня відносини між Вашингтоном і Києвом помітно напружилися. Одна з причин – невдоволення Трампа українськими ударами по російських нафтопереробних заводах. На цьому тлі американський президент знову робить гучні заяви про війну, які зазвичай суперечать фактам, а іноді звучать відверто курйозно. "Крим – це, безумовно, найцінніша частина України. З чотирьох боків океан. Саме так", – сказав Трамп в інтерв'ю Nеwsmах. А 20 жовтня під час виступу в Білому домі американський президент лише за кілька хвилин спромігся видати одразу три дивні твердження про початок повномасштабної війни України з Росією. У цьому матеріалі пояснюємо, чому "дурний російський генерал", "шалені дощі" та "швидкісні танки на бетонних шосе" в розповідях американського президента мають мало спільного з реальністю.

"Рекордні дощі"

"У ніч перед початком війни в Україні, там пройшли найсильніші дощі за останні 10 років. Земля була повністю просочена водою". Фактчек: За даними архівів Укргідрометцентру, загалом по Україні погода 23–24 лютого 2022 року на більшості території України була переважно сухою. Хіба що на заході та півночі України спостерігався невеликий атмосферний фронт. Якщо ж говорити безпосередньо про Київську та Чернігівську області, які згадуються в контексті наступу на столицю, то 23–24 лютого спостерігалась мряка з мінімальною кількістю опадів. Погода 24 лютого 2022 року по Києву Ба більше, за даними Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського, лютий 2022 року в Києві та на Чернігівщині практично не виходив за межі середніх річних показників, які фіксувались раніше. Найбільше опадів на Київщині випало 12 лютого, тобто майже за два тижні до вторгнення, що не вплинуло на стандартні середньомісячні показники. Тож про "дощовий апокаліпсис" чи, можливо, "сніговий армагедон" того року точно не йшлося.

"Танки і бетонні шосе"

"У них (Росії) була тисяча танків, які їхали бетонним шосе. Вони були б в Україні через чотири години, якби йшли на максимальній швидкості, яка, якщо бути точним, становить 48 миль на годину. Ніщо б їх не зупинило". Фактчек: За даними Махаr Тесhnоlоgіеs, які оприлюднювали знімки колони російської техніки на півночі України, вона простягнулася вздовж проїжджої частини від аеропорту "Антонов" (Гостомель) на північ від Києва приблизно на 64 кілометри. Південний авангард колони техніки на схід від аеропорту "Антонов" у Гостомелі вдень 28 лютого Наче все збігається зі словами Трампа, однак важлива деталь – знімки були зроблені на початку березня 2022 року, і бронетехніка опинилася в такому заторному становищі не лише через дурість міфічного "генерала", яка, безумовно, відіграла роль, але переважно з інших причин. За свідченнями бійців 80-ої бригади, колона російської техніки потрапила в "грязеву ванну" не сама, а через дії ЗСУ, які підірвали міст через річку Тетерів поблизу Іванкова. Армія РФ втратила багато часу на побудову понтонів, а коли колона повернулася на асфальт, то її дорогою на Київ почали систематично "розбирати" артилерією, переносними протитанковими ракетними комплексами (зокрема й славнозвісними "Джавелінами") і "коктейлями Молотова". Тож переїзд на "бетонне шосе" ніяк не посприяв вирішенню завдання, а навіть навпаки. Ну і маленька деталь, згідно з ТТХ (тактико-технічних характеристик), які можна знайти на будь-якому російському сайті, танки типу Т-62, Т-72, Т-80 і Т-90, які використовувалися при нападі росіян, мають максимальну швидкість 65–70 км/год. Наче не сильно відрізняється від заяв Трампа, але якщо вже президент США вирішив так точно говорити про 48 миль/год, то це 77 км/год, тобто й тут трохи мимо.

"Дурний російський генерал"

"І цей дуже дурний російський генерал – поняття не маю, хто він такий, сумніваюся, що він усе ще з нами, сумніваюся, що він усе ще живий – вирішив повернути праворуч, на сільгоспугіддя, а потім повернути ліворуч і піти на Київ". Фактчек: Хоча президент США і не називає конкретного прізвища "дурного генерала", однак на початку повномасштабного вторгнення за безпосередній наступ на Київ відповідали двоє російських топкомандирів – Олександр Лапін (який відповідав за лівобережний напрямок наступу через Суми і Чернігів) і Олександр Чайко, який керував російським вторгненням з Білорусі через Чорнобильську зону і був заочно засуджений за злочини в Бучі. Попри інформацію Дональда Трампа, після невдалого "взяття Києва" обидва генерали лишилися на керівних посадах в армії РФ. Лапін після відступу з Сумщини і Чернігівщини відзначився на посаді начальника Головного штабу, першого заступника головнокомандувача Сухопутними військами РФ і був призначений командиром угруповання "Північ". Він став ще більш відомим тим, що відповідав за Курську область, коли Збройні сили України успішно зайшли на її територію. 2025 року списався з армії й тепер стане віцепрем'єром Татарстану. Якщо ж зважати на обставини, про які говорить Трамп, то на роль підозрюваного в генеральській "дурості" більше підходить саме Олександр Чайко, який застопорився під Києвом і був змушений виводити війська назад у Білорусь. Він, так само як і Лапін, усе ще живий. Щобільше, його "дурість" позитивно оцінюють у Кремлі, оскільки тепер він очолює Повітряно-космічні сили РФ, які відповідальні за терор з неба, який вчиняє Росія ледь не щодня. *** Завершити можна було б тією самою заявою про океани, які омивають Крим, але все ж політична карта світу та підручник географії явно не коник Дональда Альфредовича, тож спишемо це на складнощі перекладу (хоча ні, не спишемо). Євген Будерацький, Тетяна Кривішин, УП

Восени 2026 року Росія масштабувала свої атаки по західному регіону України. Якщо в серпні реактивні дрони лише зрідка долітали туди, то вже в жовтні атаки стали масовими та повторюються по кілька разів на добу. За 18–19 жовтня Повітряні сили знищили 36 реактивних БпЛА типу "Герань-2" та "Герань-4" над 5 областями: Рівненською, Хмельницькою, Тернопільською, Волинською та Львівською. Підсиленням для росіян стали ретранслятори, які розташовані на території Білорусі й фактично стали коридором для ворожих дронів у західному напрямку, заявив президент Володимир Зеленський. Ці станції супроводжують БпЛА під час руху, забезпечуючи їх сигналом. Речник ДПСУ Андрій Демченко в коментарі УП розповів, що режим Лукашенка допомагає Росії не лише підсиленням сигналу. Досить часто під час маршрутів російські дрони залітають і на білоруську територію. "Вони можуть зайти з Чернігівської області, рухатися територією Білорусі, а потім залітати в Україну знову в межах Київської, Житомирської областей", – пояснив Демченко. Небезпека лише зростає, адже Росія хоче розмістити на території Білорусі ще й балістичні установки. Якщо ракети запускатимуть звідти, під прямою загрозою буде весь західний регіон, а час підльоту балістики до Львова чи Івано-Франківська, наприклад, обмежуватиметься кількома хвилинами. Чи наважиться Лукашенко відкрито вступити у війну, дозволивши запуск балістики з території Білорусі? І чи реально заглушити сигнал ретрансляторів, які допомагають російським дронам? Розбираємо в матеріалі "Української правди".

Ретранслятори: не нова історія

Роботу ретрансляторів у Білорусі Україна фіксує вже не вперше. Ще в червні 2026 року Зеленський говорив, що 4 ретранслятори в Гомельській та Брестській областях коригують удари "Шахедами" по українцях. Тоді Зеленський поставив Лукашенку ультиматум: за тиждень припинити роботу ретрансляторів, інакше Україна зробить це сама. Після погроз Білорусь вимкнула підсилювачі сигналу. Минуло три місяці – у вересні підсилювачі сигналу знову запрацювали. Речник ДПСУ Андрій Демченко пояснив, що не варто шукати прихованих мотивів у відновленні роботи ретрансляторів – Білорусь банально не витримує тиску Росії. Для ворога ретранслятори є вагомим ключем до атак, адже з початку 2026 року РФ не має можливості вільно використовувати Stаrlіnk на ударних засобах. Україна зверталася до SрасеХ через те, що російські дрони почали використовувати термінали Stаrlіnk для керування під час атак. Американська компанія почала блокувати термінали, які не пройшли верифікацію. Росія працює над розробкою проєкту "Рассвет", який може стати альтернативою американським супутниковим системам, але наразі рано говорити про повноцінне розгортання власної мережі. Її усе ще тестують, тож ретранслятори стали реальним "порятунком" в реалізації російських атак.

Як працюють ретранслятори?

Авіаексперт Анатолій Храпчинський розповів УП, що принцип роботи цих станцій доволі простий: за основу беруть звичайну телекомунікаційну вишку мобільного зв'язку, яка зовні нічим не відрізняється від цивільних об'єктів. На неї монтують цифрове обладнання для передачі та прийому радіосигналів, а також антени з високим підсиленням – їх направляють у бік повітряного простору України. Конструкція підключається до стаціонарного електроживлення, а також працює на оптоволокні. Відтак налагоджується зв'язок між ударними групами безпілотників і командними пунктами, а сигнал може охоплювати територію на глибину до 140 кілометрів. Мережа працює в такий спосіб, що безпілотник у повітрі не є кінцевим споживачем, він ретранслює сигнал для інших дронів. Якщо вежа на кордоні передає сигнал першому БпЛА на 100–140 кілометрів, то цей дрон може передати сигнал іншому ще на 50–70 кілометрів, пояснює авіаексперт. Пряма мова Храпчинського: "Завдяки побудові багатострибкового повітряного ланцюжка ударна група може просуватися вглиб території України на 200 кілометрів, а за сприятливих умов – і до 300". Один наземний ретранслятор здатен одночасно обслуговувати та тримати в мережі до 50 безпілотників, якщо йдеться про передачу невеликого обсягу даних. Якщо ж треба підтвердити ціль чи здійснити ручне наведення – ситуація суттєво змінюється. У такому режимі, як пояснює авіаексперт, одна базова станція може обслуговувати щонайбільше 1–3 дрони одночасно. Пряма мова Храпчинського: "Цей технічний фактор прямо пояснює зміну тактики росіян, яку ми фіксуємо останнім часом: ворог дедалі частіше розбиває масовані нальоти на невеликі, компактні хвилі". Ретранслятор абсолютно однаково працює як щодо класичних безпілотників, так і щодо швидкісних реактивних версій. Ба більше, дешеві дрони часто прикривають своїм радіополем основний ударний ешелон, наголошує авіаексперт.

Де розташовані і скільки коштують?

Росіяни розміщують ретранслятори якомога ближче до кордону з Україною, щоб сигнал залишався стабільним. Між антеною та приймачем має бути гарна видимість, без серйозних перешкод. Що ближче до української території розташована станція, то менший вплив на якість сигналу мають рельєф і лісові масиви. Фото з відкриття нової білоруської прикордонної застави в селі Гдень, яке відбулось 9 квітня, є доказом розташування станцій. Храпчинський зауважив на опублікованих знімках вежу з великою кількістю антенного обладнання. Від неї до кордону з Україною всього 1,8 кілометра, а пряма відстань до центру Києва складає приблизно 100 кілометрів. Вежа-ретранслятор у селі Гдень Джерело: Гомельщина офіційно Окрім села Гдень, ретранслятори розташовані ще щонайменше в 4 білоруських населених пунктах Гомельської області, стверджує моніторинговий канал "єРадар":

місто Хойнікі – приблизно 45 кілометрів від кордону; село Махновичі – приблизно 35–40 кілометрів від кордону; село Дзербінка – приблизно 8–10 кілометрів від кордону; село Буда-Софіївка – менше ніж 5 кілометрів від кордону.

У Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, з огляду на чутливість цієї теми, відмовились надавати УП інформацію про те, скільки рестрансляторів є на території Білорусі, тож офіційно ці дані не підтверджені. Інфографіка: Андрій Калістратенко Оснащення однієї базової вежі обходиться в середньому до 20 тисяч доларів. Щоб налагодити сигнал уздовж основних маршрутів прольоту, Росії достатньо розгорнути орієнтовно 18–22 таких станцій, вважає авіаексперт. Пряма мова Храпчинського: "З фінансового погляду для Росії та Білорусі це "копійчане" рішення. Тут не використовують дорогі мілітарні технології – система будується на базі комерційних рішень подвійного призначення, переважно китайського виробництва".

Чи є в України протидія?

Фізичне знищення веж на білоруській території може стати ключовою пасткою, якої від нас чекає Москва. Прямий удар буде для Кремля ідеальним приводом для остаточного втягування білоруської армії у відкриті бойові дії. Авіаексперт вважає, що найкращим розв'язанням проблеми ретрансляторів може бути спроба заглушити зв'язок між білоруськими вежами та російськими дронами за допомогою РЕБ.

Балістика: не нова історія 2.0

Ще на початку повномасштабного вторгнення Росія зосередила в Білорусі від 24 до 36 пускових установок. За даними "Беларускі Гаюн", у 2022 році з білоруської території по Україні випустили щонайменше 721 ракету: використовували й "Іскандери", і старі комплекси "Точка-У", а також зенітні системи С-300 і С-400. Тоді з білоруського напрямку масовано обстрілювали і Київщину, і Житомирщину, і північно-західні регіони. Проблема України була у повній відсутності комплексів Раtrіоt чи SАМР/Т, тож будь-який пуск "Іскандера" означав фактично гарантований приліт. У 2026 році мета Росії дещо інша – розтягнути наші дефіцитні засоби, до яких немає ракет протиповітряної оборони, зазначив авіаексперт. У Білорусі й досі на постійній основі стоїть російський дивізіон "Іскандер-М", а це чотири самохідні пускові установки. Також країна має балістичні установки ще з радянських часів – це 36 пускових установок "Точка-У" з модифікованими ракетами. Та все ж Білорусь планує ще більше масштабувати ракетну інфраструктуру: журналісти проєкту "Схеми" (Радіо Свобода) фіксували підготовку до таких планів. Ще у вересні 2025 року з супутників було видно, що на базі 465-ої ракетної бригади в Осиповичах розбудували три капітальні спеціалізовані ангари. Пряма мова Храпчинського: "Кожен такий ангар розрахований на повний дивізіонний комплект із 12–13 спецмашин: 4 пускові, 4 транспортно-заряджальні машини та техніка управління й забезпечення. Сумарно цей майданчик здатний штатно прийняти повноцінну ракетну бригаду – до 12 пускових установок та майже 40 одиниць супутньої техніки".

Які ракети можуть запускати?

Якщо Росія втілить свої плани, то з території Білорусі застосовуватимуть різні типи озброєння, залежно від конкретних бойових завдань. При ударах по критичній інфраструктурі та логістичних хабах на заході України можуть використовувати модернізовану ракету "Іскандер-1000", дальність якої до 550 кілометрів, вважає Храпчинський. Також на озброєнні є північнокорейські КN-23, які летять понад 600 кілометрів. Пряма мова Храпчинського: "Росіянам навіть немає потреби заганяти ці наземні установки впритул до нашого рубежу, підставляючи їх під удар. Їм цілком достатньо працювати з глибини білоруської території, накриваючи Львівську чи Волинську області з часом підльоту в 2–3 хвилини". Якщо сучасні ракети з дальністю 500–600 кілометрів запускатимуть з полігонів Брестської та Гомельської областей – під загрозою опиняться не лише очевидні Луцьк і Рівне, які розташовані найближче, а й Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ, Хмельницький – фактично весь західний тил аж до передгір'я Карпат, запевнив авіаексперт. Час підльоту ракет до цих областей у разі запуску буде дуже малим:

Луцьк та Рівне – до 1,5–2 хвилин; Львів, Тернопіль чи Івано-Франківськ – до 2,5–3,5 хвилин.

Пряма мова Храпчинського: "Для цивільного населення сигнал повітряної тривоги фактично лунатиме майже одночасно з вибухами або за лічені десятки секунд до прильоту, що повністю скорочує звичний часовий запас, який західні регіони мали під час атак крилатими ракетами чи "Шахедами". Інфографіка: Андрій Калістратенко

Чи реальна допомога партнерів?

При такому розвитку подій українська система протиповітряної оборони працюватиме в екстремальному режимі, пояснює авіаексперт. Допомога від союзників (коли вона є) в частині розвідданих і зараз є миттєвою – супутник фіксує тепловий факел двигуна ракети в перші секунди після запуску і одразу повідомляє про це. Тож пришвидшення в цьому питанні очікувати не варто. Єдиний варіант, коли допомога партнерів справді буде дієва, це розміщення додаткових комплексів протиракетної оборони на українській території. Звісно, порятунком для України була б американська база ПРО Аеgіs Аshоrе, яку відкрили в листопаді 2024 року в польському Редзіково. Однак це частина системи протиракетного захисту НАТО, а отже залежить від політичних рішень Альянсу, наголосив Храпчинський.

Чого чекати від Лукашенка?

Сценарій балістичних ударів по Україні з території Білорусі наразі залишається лише потенційним, а не неминучим розвитком подій. Усе залежить від того, чи наважиться Лукашенко піддатись тиску Росії та втягнути Білорусь у відкриту війну. Експерт із питань Білорусі та Росії Ігар Тишкевич у коментарі УП припустив, що Лукашенко може виконати вимоги Кремля, якщо його переговорний трек зі США та Польщею провалиться. У вересні самопроголошений президент Білорусі зустрівся зі спеціальним посланником Трампа Джоном Коулом. Вони домовились про звільнення 25 білоруських політв'язнів в обмін на скасування санкцій США з двох білоруських компаній. Водночас міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив, що бачить можливість "розмороження" стосунків його країни з Білоруссю. Наразі немає ознак, що налагодження відносин із Заходом може зайти в глухий кут, тож Лукашенку зовсім не на руку запускати ракети зі своєї території. Пряма мова Тишкевича: "Він дуже любить владу. Власну владу. Зламати цю формулу може за однієї умови: якщо раптом вирішить, що бути президентом незалежної – або хоча б відносно незалежної країни – не так вигідно, як бути губернатором в Росії. Або в разі державного перевороту в Білорусі, коли до влади приходять відверті назначенці з Москви – тоді так, ця ймовірність зростає в рази". Все ж деякі білоруси не такі впевнені у твердості позиції Лукашенка. Наприклад, білоруська журналістка Ксенія Галубовіч у коментарі УП висловилась, що самопроголошеному президенту Білорусі може бути не так просто відмовити Путіну. Пряма мова Галубовіч: "Якщо Росія вирішить використати територію Білорусі для провокації або запуску балістичних ракет, можливості Мінська відмовити Москві будуть дуже обмеженими". Досвід співпраці чи то залежності Білорусі від Росії показує, що справді так і є. Протягом усього часу повномасштабного вторгнення в Україну білоруська військова промисловість працювала на користь Росії. З лютого 2022 року до серпня 2025-го Росія отримала від режиму Лукашенка озброєння щонайменше на 1,2 мільярда доларів, зазначає Білоруський розслідувальний центр. Білоруси ризикують стати заручниками тиску Путіна на Лукашенка. Якщо самопроголошений президент дозволить запускати балістичні ракети з території Білорусі, географія війни може збільшитись на ще одну державу. Тоді білоруси, дуже ймовірно, зіткнуться з ударами у відповідь, як це нині відбувається в Росії. Тетяна Кривішин, Наталя Боднар УП

З початку свого президентства Володимир Зеленський довів, що не любить ділитись владою. Він не вдавася до надмірного мікроменеджменту, як Петро Порошенко, і не будував складних систем противаг у стилі Леоніда Кучми, але й не допускав появи у своєму оточенні людей, які могли б затьмарити його самого. Поруч із президентом роками залишалися люди, які не претендували на власну політичну суб'єктність, зате вміли забезпечити безумовну лояльність і контроль над усім, що відбувається навколо. Ідеальним втіленням такої моделі був колишній голова Офісу президента Андрій Єрмак. Його звільнення здавалося кінцем великого політичного періоду. Але на Банковій кадрові рішення не завжди означають зміну правил гри. Новий голова ОП Кирило Буданов не горів бажанням перетворюватися на "другого Єрмака", але й не перетасував команду, яка працювала на Банковій. Утім, політичні процеси в Україні не стоять на місці. Звільнення з посади міністра оборони Михайла Федорова, черговий "картонний протест" та спецоперації НАБУ і САП "Карфаген" і "Форест Гамп" та як наслідок втрата посади заступницею голови ОП Іриною Мудрою й утеча генпрокурора Руслана Кравченка не могли не призвести до чергової перебудови архітектури влади. Незмінне одне – попри політичну турбулентність центральною у всіх конструкціях є фігура Володимира Зеленського. І доступ до нього все ще залишається одним із головних факторів впливовості тієї чи іншої персони в нинішній Україні. Хто сьогодні має найбільший вплив на Зеленського, чи справді Єрмак остаточно втратив свою колишню всесильність і хто піднявся в статусі після серії скандалів, розповідаємо в матеріалі "Української правди".

Нові фаворити на місце біля вух Зеленського

Андрія Єрмака не бачили в будівлі на Банковій після відставки з посади голови президентської канцелярії. Але одразу кілька опитаних співрозмовників УП в команді президента говорять, що "Єрмак залишився у смартфоні Зеленського". Після підозри у справі про будівництво котеджного містечка "Династія", колишній керівник Офісу спілкується з президентом телефоном. У липні УП писала, що Єрмак був залучений до організації відставки Михайла Федорова з посади міністра оборони. Щобільше, у час розпалу конфлікту Федорова з колишнім головкомом Олександром Сирським влітку цього року, Єрмак їздив поговорити з останнім просто на пункт управління в одній із прифронтових областей. Утім, відсутність Єрмака в кабінеті президента на Банковій та відірваність від щоденного потоку подій значно обмежує його у впливі на події в реальному часі та позбавляє минулої всемогутності. "Уся всесильність Андрія трималась на його близькості до президента. Дистанційно впливати так, як він впливав, нереально. Я оцінюю, що він втратив 90% своєї попередньої сили. Так, він, може, й спілкується з Першим, але дзвонити людям зі своїм дебільними ідеями, комусь ставити задачі – точно ні", – коментує не під запис один із високопосадовців на Банковій. Після звільнення Єрмака чи не найчастіше в кабінеті президента перебуває його радник Дмитро Литвин. Він повністю курує "медійку" голови держави, разом із президентом пише тексти для його ключових виступів, радить, як відповідати на випади в бік Зеленського з боку світових лідерів, через що регулярно сперечається з першим заступником керівника ОП Сергієм Кислицею. Радник перебрав на себе функцію Єрмака в тому, щоб знаходити все нових і нових ворогів навколо Офісу. Він інтерпретує події та вислови інших політиків на власний розсуд, а Зеленський до нього дослухається. "Діма не дурний хлопець. Він добре зрозумів психотип президента та паразитує на цьому. Литвин не обмежується медіа. Доступ до тіла дає йому можливість озвучувати власну оптику на всі виклики, що стоять перед владою – це стосується і зовнішньої політики, і війни, і кадрів, і навіть економіки", – характеризує Литвина один із владних топів. Однак він не єдиний, хто зміцнив свої позиції завдяки змінам на Банковій. Після звільнення Єрмака суттєво виріс вплив голови фракції "Слуга народу" Давида Арахамії. Ще рік тому він був за крок до вручення підозри в державній зраді, а сьогодні став чи не найбільшою опорою для Зеленського. "Справді, Давид став більш близьким до президента, він потрапляє до його кабінету без особливих перешкод. Так, а що ви хочете? Подивіться на нашу команду – Давид чи не єдиний, хто залишився від самого початку. Інших або Єрмак затоксичив, або НАБУ", – з іронією в голосі пояснює один із членів Зе!команди. Арахамія збирає голоси в парламенті – як усередині монобільшості, так і поза її межами серед інших фракцій та груп. Контроль ВРУ – його головний актив, який дозволяє голові фракції СН брати участь у кадровій політиці держави. Так, улітку Давид Георгійович брав безпосередню участь у змінах до Кабміну й активно виступав за звільнення Федорова. У новому Кабміні знайдеться мінімум три міністри, які близькі до нього – це міністр у справах ветеранів Віталій Кім, юстиції – Денис Маслов, а також у справах громад – Віталій Безгін. Двоє останніх до призначення в уряд працювали депутатами "СН" під керівництвом Арахамії, а Кім – його давній товариш. Не чужим для Давида Георгійовича можна назвати міністра енергетики Дениса Шмигаля. За довгі роки його прем'єрства в них з головою парламентської більшості склалися партнерські відносини. Окрім справ парламентських, Арахамія активно займається і переговорними треками. Голова фракції "СН" офіційно перебуває в складі української переговорної групи в розмовах зі США. Ще в Арахамії зберігаються приязні контакти з російським олігархом Романом Абрамовичем, який на прямому зв'язку із Володимиром Путіним. З Абрамовичем Арахамія зіштовхнувся на початку повномасштабної війни, коли російський олігарх назвався "нейтральною стороною" на переговорах у Стамбулі між українською та російською делегаціями. У червні цього року Абрамович приїжджав у Київ, де мав розмову з президентом Зеленським. Важко повірити, що організація цієї зустрічі сталася без участі Давида Георгійовича. Ще один цікавий контакт Арахамії – білоруський диктатор Олександр Лукашенко. В перші дні повномасштабної війни лідер "СН" був посередником між Зеленським і Лукашенком, тому що перший відмовився від прямої комунікації із соратником Путіна. За даними УП, контакт Арахамії з Лукашенком не втрачений. Голова парламентської більшості активно думає і про створення нових політичних сил. За останні пів року УП неодноразово доводилося чути від різних джерел, що голова правлячої фракції серйозно замислюється про запуск майбутнього політичного проєкту, який зможе зайняти нішу колишніх партій "Опозиційна платформа за життя" чи "Опоблок". Публічними лідерами такої політсили можуть стати згаданий Віталій Кім та мер Харкова Ігор Терехов, які мають хорошу впізнаваність. "Пам'ятаєте, як Остапа Бендера показували Ільф і Петров? Яка активна, харизматична і здібна до комбінацій людина, правда? То якби можна було Бендера і Давида поставити у протистояння – Давид би його проковтнув", – сміючись, дає характеристику Арахамії один із топових членів Зе!команди.

Руки президента

Після відставки Єрмака становище заступника голови ОП Олега Татарова на Банковій лише покращилося. В ОПУ Татаров відповідає за силовий блок. За роки роботи в ОП Олег Юрійович обріс ще й практичними політичними знаннями – тобто добре усвідомлює, хто є хто в ієрархії та як взаємодіяти з абсолютно різними людьми. Він зберігає серйозний вплив на ДБР, Міністерство внутрішніх справ, зокрема Нацполіцію й окремі суди. Останні гучні справи НАБУ зіграли на руку заступнику голови ОП. Наприклад, у Татарова була давня неприязнь із Іриною Мудрою, яка відповідала в Офісі за роботу з судовою гілкою влади. "Іра і Олег були розділені в роботі. Але пересікалися на важливих нарадах. Коли доходило до якихось юридичних питань – вони й починали сваритися", – пояснює один зі співрозмовників, наближених до ОПУ. "Щоб ви розуміли рівень неприязні – Олег прямим текстом називав людям Іру тупою. Він її не сприймав, а вона – його", – додає інший член команди Зеленського. Після підозри Мудрій Татаров автоматично позбувся і зайвої конкуренції на Банковій. Значно серйозніший конфлікт у заступника голови ОПУ був з уже колишнім генпрокурором Русланом Кравченком. УП раніше писала, що Кравченко показово зачищав людей Татарова з ОГПУ, відмовлявся координувати з ним свою роботу та цілеспрямовано рухався у відкритий конфлікт. Операція "Карфаген" цілковито вибила генпрокурора з гри. Перед своєю втечею до Відня він оголошував підозри керівникам САП та НАБУ. Але одразу вони були скасовані його заступником Максимом Кримом. До їх анулювання, за інформацією УП, був причетний особисто Татаров. Після скандалів із Кравченком заступник голови ОПУ загалом зміцнив свої позиції в ОГПУ. "Щоб не було зайвих запитань і проблем, Олег уникає спілкування з в.о. керівника генпрокурора і не розставляє там людей. Натомість комунікує по робочих питаннях із заступниками – в першу чергу з Хоменком (Олександр Хоменко, заступник генпрокурора – УП). Загалом у прокуратурі Татарова зараз чують", – розповідає один із топових силовиків. Інший важливий силовик для Зеленського – це в.о. керівника Служби безпеки України Олександр Поклад. Він проявив свою ефективність і підкреслену лояльність до президента та Єрмака ще на посаді керівника Департаменту контррозвідки СБУ. Колишній голова ОП був одним із лобістів подальшого кар'єрного просування Поклада. Про особливе ставлення Зеленського до Олександра Валентиновича може свідчити той факт, що, коли Поклад працював першим заступником голови СБУ, президент надавав йому особливі доручення в обхід тодішнього в.о. керівника Служби Євгена Хмари. Співрозмовники УП, які перетиналися в роботі з Покладом, описують його як досить жорстку, а місцями навіть жорстоку людину. Джерела УП у владній команді називають голову СБУ "сторожем політичної системи Зеленського", який застосовує абсолютно різні методи для досягнення поставлених президентом цілей. Прикладом того, на які речі здатен в.о. керівника СБУ, є історія з поверненням в Україну депутата Федора Христенка, підозрюваного в державній зраді. За інформацією видання "Дзеркало тижня", Поклад особисто їздив затримувати його в ОАЕ. А ще Поклад виконує для Зеленського одну цікаву задачу – балансувати вплив Кирила Буданова. У голови Офісу президента з часів керівництва ГУРом триває відкритий конфлікт з в.о. керівником СБУ. Ця ворожнеча тягнеться давно – через фактичну конкуренцію спецслужб. У березні 2022 року в центрі Києва представники СБУ застрелили банкіра Дениса Кірєєва, який був членом української делегації на переговорах з РФ. За версією СБУ, Кірєєв був нібито російським шпигуном. Однак за словами співрозмовників у ГУР, Кірєєв роками працював на розвідку і був близькою особисто до Буданова людиною. Оточення нинішнього голови ОП переконане, що за цим вбивством стоїть саме Поклад. Про надзвичайно складні стосунки між керівником ОП та Олександром Покладом свідчать події початку вересня 2026 року, коли їхня конкуренція переросла у відкрите силове протистояння між підрозділами ГУР та СБУ. Каталізатором ескалації стали дії Служби безпеки: за кілька діб до сутичок оперативники СБУ фактично викрали заступника командира Російського добровольчого корпусу (який діє під кураторством ГУР) Степана Каплунова. У спецслужбі пояснили це тим, що Каплунов начебто готував терористичний акт проти діяча російської опозиції – за інформацією джерел Суспільного у правоохоронних органах, йшлося про голову уряду Ічкерії в екзилі Ахмеда Закаєва. Сам Каплунов заявив, що метою його затримання було вибивання свідчень персонально проти Кирила Буданова. Читайте також: ФСБ, викрадення та перестрілки в Києві. Що насправді відбулося між ГУР та СБУ Наслідком цієї кулуарної боротьби стали вуличні сутички між спецпідрозділами ГУР та СБУ, що спалахнули на столичних Березняках 2-го вересня.

Самотній генерал

Призначення Буданова керівником президентської канцелярії в січні цього року не означало, що Зеленський хотів отримати нового Єрмака. Глава держави вирішував геть інші завдання. Перше – репутаційне. Після корупційних скандалів і відставки Єрмака президенту потрібна була людина з високим рівнем суспільної довіри. Буданов цій вимозі відповідав. За даними опитування КМІС, проведеного в липні 2026 року, Буданову довіряє 61% респондентів. Для порівняння, Зеленському – 56%, Михайлу Федорову – 63%, а Валерію Залужному – 66%. Друге – президент прагнув позбавити Кирила Олексійовича впливу на ГУР. Головне управління розвідки за роки повномасштабної війни стало структурою з величезними можливостями: бойові підрозділи, міжнародні операції, контакти з іноземними розвідками, всіма ключовими військовими та політиками – як в Україні, так і за її межами. За даними УП, як результат, сьогодні Буданов має доволі обмежений інструментарій важелів на ГУР. Новий очільник розвідки Олег Іващенко активно координує свої дії з головою СБУ Покладом. За словами одного зі співрозмовників УП серед впливових правоохоронців, керівник розвідки всіляко намагається витіснити вплив Буданова на ГУР. Третє – політичне. Політтехнологи та соціологи тривалий час розглядають Буданова як потенційно самостійного політичного гравця. Тож, в ОПУ поруч із Володимиром Олександровичем працює його можливий конкурент – все як у вислові: "Тримай друзів близько, а ворогів – ще ближче". "Буданов знає, чого хоче Зеленський. А Зеленський знає, чого хоче Буданов. Отак вони і вживаються разом, вдаючи, що все о'кей", – описує їхні відносини один зі співрозмовників УП. Буданов проявляє інтерес до кількох треків за межами Банкової. Наприклад, в останні місяці багато працює з парламентом. За словами співрозмовників УП у Раді, він допомагає Арахамії збирати голоси й особисто веде переговори з депутатськими групами. "Буданов запитує у нас щотижневої розкладки, хто як голосує. Причому його цікавить не лише наша фракція, а весь парламент. Він заглиблюється, чому групи не голосують, які їхні вимоги, думає над варіантами, як знайти компроміс. Ходить, зустрічається, слухає, пропонує щось і домовляється там, де Давид не може", – описує його роботу один із топів "Слуги народу". Голова ОПУ не обмежує свої контакти президентською більшістю. Він може спілкуватися і з Петром Порошенком, і з Юлією Тимошенко – тобто політиками, з якими у влади давно склалися непрості відносини. Ще один напрям його роботи – комунікації з бізнесом. Буданов очолює Раду з питань підтримки підприємництва та використовує контакти, які сформувалися ще під час його роботи в ГУР. Проте головним завданням керівника ОП залишаються переговори щодо завершення війни з РФ. Формально українську делегацію очолює Рустем Умєров, але, за інформацією співрозмовників УП, більшу частину політичної координації переговорного процесу здійснює Кирило Олексійович. Колишній голова ГУР побудував неформальні комунікації, щоб здійснювати швидкий обмін інформацією та узгоджувати позиції. Так, раніше він багато спілкувався з колишнім спеціальним представником президента США з питань України Кітом Келлогом, а зараз – із зятем Трампа Джаредом Кушнером.

***

Через рік після відходу Єрмака з Банкової система впливу на президента втратила свою монолітність – часи, коли до голови держави мала доступ лише одна ключова фігура, минули. Епоха Андрія Єрмака поступилася місцем більш складній конфігурації, де до вух президента шукають вихід різні за своїми амбіціями та методами гравці. Сьогодні Володимир Зеленський залишається в цій системі координат сонцем, доступ до якого визначає рівень впливу будь-якого посадовця. Однак його нове оточення – від медійного радника Литвина та незамінного комунікатора Арахамії до жорстких силовиків Татарова і Поклада – не створюють тієї єдності, що була раніше. Чи виявиться нова система достатньо міцною, щоб втримати керованість країною в умовах внутрішньої турбулентності та виснажливої війни? Ця осінь демонструє, що президент і надалі встановлює правила гри, проте його нове оточення, як і попереднє, стає не лише головною опорою, а й одним із найбільших викликів. Володимир Фомічов, Роман Кравець, УП

У вересні цього року ми з Федором Попадюком, співведучим подкасту УП "Кляті питання", поїхали в табір для російських військовополонених, щоб розпитати в громадян країн Африки про причини, з яких вони доєдналися до армії Російської Федерації. Ще на початку 2025 року "Українська правда" писала, що масовий рекрутинг на континенті в російську армію – це питання часу. А вже в лютому 2026 року міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявляв про понад 1700 ідентифікованих африканців із 36 країн у російській армії. На те, що цифра вихідців з країн Африки може бути більшою, вказують, наприклад, дані кенійської розвідки. За їхньою інформацією, проти України воювали приблизно 1000 їхніх співвітчизників, хоча журналісти офіційно ідентифікували імена 45-ти рекрутів із понад 1400. Полонені з країн Африки дуже неохоче розмовляють з українськими медіа. Як пояснили нам представники адміністрації табору, це через вплив інших полонених із Росії та центральної Азії. Вони переконують своїх товаришів, що через інтерв'ю в африканців "будуть проблеми". Адміністрація колонії нас одразу попередила, що полонені можуть маніпулювати інформацією. І справді, в деяких моментах вони самі собі суперечили – але ми були до цього готовими. Несподіванкою стало те, що двоє з трьох військовослужбовців, з якими ми змогли поговорити, за їхніми словами, підписали контракт не заради грошей, а заради російського паспорта. Що для громадян країн Африки означає "російська мрія", як армія РФ рекрутує іноземців та чи виконує Росія свої зобов'язання перед тими, хто воював у її лавах, а потім потрапив в український полон – у матеріалі "Української правди". Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими: кожен десятий полонений – громадянин "третіх країн" Фото: Федір Попадюк, УП

"Студент"

Джекс (ім'я змінено на прохання героя) – 23-річний єгиптянин із Шарм-еш-Шейху. Родина Джекса – представники вищого середнього класу: його батько – доктор філософії в місцевому університеті. До переїзду в Росію хлопець уже працював програмістом і, за його словами, доволі добре заробляв. Полонений згадує, що контактував із росіянами та українцями з дитинства, бо його рідне місто – доволі популярний курорт для громадян цих країн. У Шарм-еш-Шейху він зустрів дівчину, в яку закохався. Знайомство з коханою підштовхнуло його переїхати до неї у Волгоград та вчитися на програміста в місцевому університеті. "Свою дівчину я знав ще з Єгипту. Вона приїжджала туди як туристка, а потім забрала мене із собою. Вона сказала: "Якщо хочеш приїхати й жити в Росії – можеш". Я приїхав, отримав студентську візу. Саме тому спочатку вступив до університету. Я багато читав про Росію і про людей, які там живуть. Тому ще до поїздки я досить багато знав про російську культуру. Мені подобалася російська література. Саме це й зацікавило мене – я хотів поїхати до Росії й побачити, як там живуть люди", – розповідає військовослужбовець армії РФ. Джекс, військовополонений з Єгипту Фото: Федір Попадюк, УП На запитання про улюбленого російського письменника хлопець відповів, що не знає, бо читання це не його. Те, що Джекс почав розглядати службу в російській армії – не дивно. Згідно з розслідуванням журналістів одного з найбільших єгипетських онлайн-видань Маsrаwy, рекрутинг студентів – це одна зі стратегій РФ. Росія послідовно з 2022 року створює доволі легкі умови для вступу іноземцям з арабських країн та країн Африки. Скажімо, за статистикою міністерства освіти та науки РФ, у 2023 році в Росії вчилися 16 тисяч єгиптян на противагу 2300 у 2018 році. Зі студентами можуть працювати через Теlеgrаm-канали або через так званих рекрутерів: росіян або ж іноземців, які так само приїхали до РФ у пошуках "російської мрії". Частина єгиптян свідомо погоджується на службу, щоб заробити чи отримати громадянство. Інші опиняються під тиском через проблеми з документами, прострочені візи або загрозу депортації. Під час розмови Джекса явно обурило питання, чи він вступав в армію РФ заради грошей. За його словами, головною мотивацією було саме громадянство, яке йому пообіцяли одразу ж після підписання контракту. "Я приїхав до Росії в 2023 році. Але жив далеко від війни. Наприклад, не в Ростові-на-Дону, не біля фронту, де могло бути небезпечно. Про війну я не читав, бо не цікавився політикою – я ж не політик. Я хотів піти до армії, тому що хотів отримати російський паспорт. Але мені не сказали, що мене відправлять воювати, на нуль. Обіцяли, що я буду звичайним солдатом у тилу. Але після підписання контракту, коли мені віддавали накази, я мусив їх виконувати", – згадує полонений. Після оформлення документів його відправили на тритижневе навчання. За словами Джекса, він не зрозумів тексту контракту, адже документ був складений лише російською мовою. Проте далі полонений хвалився УП своїм знанням російської. "Я сам пішов у "воєнкомат", я був єдиним серед іноземців. Але якщо ви на мене подивитеся, то побачите, що візуально я не відрізніяюся від росіян і розмовляю доброю російською. Навчання тривало 3 тижні. Я був у групі фізичної підготовки, тому що мені сказали, що я буду копати. Для цього поводження зі зброєю не потрібне. Спочатку виконував ту роботу, яку мені обіцяли. Але потім приїхала комісія. Вони оглянули весь наш батальйон і відібрали здорових хлопців. У них був наказ перевести людей до іншого підрозділу. Вони забрали мене, і після цього я потрапив на передову. Через тиждень я вже був у полоні", – згадує Джекс. За його словами, поводитися зі зброєю його вчили товариші по службі впродовж одного – двох днів. Він не дочекався наказу іти в штурм, бо їх одразу ж накрили українські дрони – і він отримав поранення. В полон він потрапив у Родинському на Покровському напрямку у вересні 2025 року. Хлопець впевнений, що він громадянин РФ та чекає на обмін. Але підтвердити наявність у нього російського паспорта УП не вдалося ні в адміністрації табору для військовополонених, ні в Координаційному штабі.

"Заробітчанин"

Окаїте Прінцу трохи за 30. У Гані на нього чекають дружина і дві доньки – 4-х та 5-и років. Ще під час другої вагітності дружини він вирішив поїхати за кордон на заробітки. Так опинився в Дубаї, де працював охоронцем у ресторані. Уже в ОАЕ друзі запропонували спробувати поїхати в Росію, щоб заробити ще більше грошей. Вони побачили в ТіkТоk відео від ганця, який вступив у російську армію та максимально нахвалював такий спосіб заробітку. Зрештою всі разом прийняли рішення підписати контракт. "Мені запропонували отримати більше грошей. Мені обіцяли, що після контракту я служитиму в тилу на кордоні. Мої друзі забронювали мені квитки – і я опинився в Москві. На жаль, я не дуже розумів, що відбувається, бо країна була для мене новою. Також, на жаль, я не розумів, на що підписався, бо контракт було складено російською мовою і у мене не було можливості перекласти його", – згадує Прінц. Військовослужбовець армії Росії Окаїте Прінц Фото: Федір Попадюк, УП Стратегія Росії щодо залучення громадян Гани переважно передбачає рекрутера. За даними місцевих розслідувачів, як правило, це проросійські інфлюенсери у Фейсбук та ТіkТоk, які чітко таргетують свій контент на ганців – і пропонують роботу в Росії. Рекрутери працюють не безкоштовно. За оформлення документів з однієї людини беруть 4–4,5 тисячі доларів, обіцяючи зарплату 3–3,5 тисячі доларів на місяць. "Це людський ринок, який маскується під таку вербовку на ринок праці, а насправді це вербовка на війну. І люди, які не стежать за тим, що відбувається в російсько-українській війні, не знають, куди вони насправді їдуть і що на них чекає. Це торгівля життями", – коментує ситуацію з рекрутингом іноземців у російську армію керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко. Частина оголошень про роботу в Росії, яка таргетується на ганців – буденні вакансії: водії, бармени чи робітники на фабриках, за якими криється прихований рекрутинг до Збройних сил РФ. Деякі ж акаунти закликають долучитися до російської армії відкрито. Окремою аудиторією таргету є ганська діаспора – скажімо, нам вдалося знайти ТіkТоk-акаунт, який працює з громадянами Гани, що живуть у країнах Перської затоки. Допис в ТіkТоk із рекламою вербування до армії РФ, орієнтованою на громадян Гани, які живуть у країнах Перської затоки Джерело: СfА, ТіkТоk Окаїте Прінц підписав контракт у жовтні 2025 року та прослужив приблизно 1 рік. Спершу, згідно з обіцянкою, був на тиловій службі у Військовій поліції ЗС РФ, але потім його перевели в штурмовий підрозділ. "Моя підготовка тривала один місяць. Моїми обов'язками було розслідувати проступки солдатів. А потім через 8 місяців мене відправили на фронт. Я не знаю російської, тому дуже важко запам'ятати російські назви, але це був ліс. У полон я потрапив випадково. Це був серпень цього року", – згадує Прінц. За законодавством Гани, громадянам країни заборонено без письмового дозволу президента вступати на військову службу іншої держави. Таке порушення кваліфікується як злочин першого ступеня, за який закон допускає покарання аж до довічного ув'язнення. Окаїте Прінц стверджує, що не знав цих нюансів, коли підписував контракт із російською армією.

"Друг"

Віллі називає себе росіянином кенійського походження. На запитання, чи отримав він російське громадянство, відповідати відмовляється. На батьківщині навчався на військового механіка. До Росії, за його словами, поїхав продовжувати навчання, але деталей про університет чи про спеціальність він не розкрив. "Мені пообіцяли безоплатне навчання – і я скористався цією пропозицією. Росія – це велика країна з багатьма можливостями. Я не знав про неї багато, але полюбив через можливість отримати громадянство – і зі здобуттям досвіду війни це почуття посилилося", – коментує військовополонений. Служити в армії РФ Віллі запропонував друг. За словами хлопця, сам доброзичливець разом із кенійцем до армії не подався. Щобільше, згаданий друг із моменту, як Віллі потрапив на передову, перестав із ним спілкуватися. Далі історія Віллі повторює вже знайому схему наших інших героїв: контракт, умови якого, за його словами, до кінця не розумів, місяць базової підготовки – і переведення до штурмового підрозділу. Через 3 місяці служби він потрапив у полон. Віллі, військовополонений з Кенії Фото: Федір Попадюк, УП За словами Петра Яценка, росіяни, як правило, кидають іноземців на ті напрями, де відбуваються так звані м'ясні штурми. І зазвичай тривалість їхнього життя дуже недовга. "Росіянам потрібне, як кажуть британці, саnnоn fоddеr – гарматне м'ясо. Якщо їм щастить потрапити на ділянку, де бойові дії менш інтенсивні, вони можуть протриматися довше. Серед тих, хто потрапляє до нас у полон, багато поранених – з опіками, уламковими пораненнями від дронів. Часто це люди, які втратили зброю, були дезорієнтовані або поранені й у такому стані здавалися в полон", – коментує Яценко. Віллі вже понад рік у полоні, але продовжує чекати, що Росія внесе його ім'я до списків на обмін. Він також сподівається, що його родина отримає російське громадянство як сім'я військовослужбовця РФ. Під час розмови Віллі уникав деталей і прямих відповідей. Яценко пояснює небажання розмовляти відверто з українськими журналістами страхом полонених втратити свою "російську мрію"."Більшість з них із собою не має жодних документів. Ні паспорт, ні контракт вони не беруть у штурм. І тому перевірити ці відомості досить складно. Ми знаємо, так, що справді якесь громадянство декому дається, але знову ж таки перевірити це складно. Так само, як і це твердження, що нібито Росія продовжує нараховувати на їхні банківські картки гроші. Спочатку було дуже цікаво спостерігати за еволюцією їхніх поглядів. Раніше, щойно потрапивши в полон, вони – каялися, повторювали, що вони зробили дуже поганий вчинок, що шкодують про це. Потім, із часом, видно, в них всталилася думка, що якщо вони будуть займатися самозасудженням, то це дійде кудись там у Росію, і їм можуть не дати цей їхній нібито існуючий паспорт і не видати гроші", – коментує керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Яценко наголошує на тому, що українська сторона постійно звертається до Росії, щоб вони вносили "нових росіян" у списки на обмін, але для країни-агресора ці люди не цікаві. "І оскільки росіяни не хочуть їх забирати, вони будуть утримуватись згідно з усіма правилами до припинення активних бойових дій", – додає керівник пресслужби.

***

Насправді ми записали і четверте інтерв'ю – з іракцем. Воно було випадковим. Щоб запросити до розмови когось зі спікерів під час візиту в табір, нам порадили поговорити з полоненими, у яких була прогулянка на плацу табору – і домовитися про інтерв'ю. Якщо військовослужбовці армії Росії давали згоду, ми фіксували їхні імена та передавали тим, хто нас супроводжував. Це режимний об'єкт – і інтерв'ю у графіку були після обіду. Ми розмістилися на локації для зйомки та чекали, коли адміністрація приведе тих полонених, з якими ми домовилися поговорити – і тут в кадр фактично увірвався іракець. Перше, що він сказав, ще не представившись: "Я люблю Росію". Коли ми в розмові намагалися випитати хоч якийсь раціональний аргумент, за що – він нам розповів про мрію щасливого життя в Росії. Описати її він не міг, але його захоплення державою-аргесором було наче платонічне кохання середньовічного лицаря до прекрасної дами. Якась своя "російська мрія" була в кожного з військовополонених, яких ми цитували в цьому тексті. А тепер вони мріють про одне: щоб Росія про них згадала – і внесла в списки на обмін.Софія Челяк, УП

Контроль за Конституційним трибуналом виглядає занадто важливим, щоб політичні опоненти погодилися на хоч якісь поступки.

– Stіng – малючок, але збиває "Шахеди" 2,5 на 3 метри, – захоплюється дроном-перехоплювачем 29-річний лейтенант Денис із позивним "Морпіх". Як відомо, у кожного малюка має бути свій Карлсон, а в кожного дрона – навчений пілот. Ми зустрілися з Денисом у навчальному центрі фонду Сергія Притули, де він третій місяць навчає військових керувати безпілотниками Stіng. Українські підрозділи використовують ці дрони для перехоплення нереактивних "Шахедів" і "Гераней". Морпіх із дронами-перехоплювачами Stіng Фото – Ангеліна Страшкулич, УП Денис – ветеран російсько-української війни з десятирічним досвідом служби в Силах оборони. Він був кулеметником, снайпером, командиром екіпажу розвідувального безпілотного комплексу Shаrk, штабістом. Звільнився зі служби, бо за станом здоров'я після поранення не міг виконувати бойові завдання, а продовжувати працювати в штабі не захотів. – Це ніби провалитися в яму і почати деградувати. Сидіти в Києві, зростати у званні, не виконуючи ніякої корисної роботи – я так не можу, мене починає бомбити. Не люблю програвати. У мене починає дупа палати, – пояснює Денис. Він має два татуювання, пов'язані зі службою. Перше на руці – зображення шеврона його підрозділу в бригаді "Рубіж". Друге на нозі – скелет із косою і снайперською гвинтівкою в руках, а знизу напис "група передового спостереження". Морпіх розповідає "Українській правді" про "прекрасні часи" в АТО, "контрстрайк" у снайпінгу, frіеndly fіrе, зомбіленд у Рубіжному, удачу на фронті, звільнення зі служби та роботу в навчальному центрі фонду Сергія Притули.

Вибір

Ким мріяли стати українські діти до повномасштабної війни? Вчителями, лікарями, бізнесменами, кінозірками. Принаймні такі результати показало опитування 2020-го року. Ні в топ-5, ні в топ-10 не потрапила професія, якою марив Денис. Він із дитинства хотів служити в армії. Воно й не дивно. Майже всі чоловіки в родині Дениса – військові: прадід, батько, старший брат. – Ніхто в моїй сім'ї не намагався ухилитися від служби. Але ні батько, ні брат не нав'язували мені військову службу. Я сам захотів розвиватися в армії, – розповідає Денис. В 19 років хлопець підписав контракт на службу в морській піхоті. – В 2017-му до добровольців ставилися дуже цікаво. Тоді майже ніхто в армію не йшов. Багато людей вважали, що до війська долучаються або від безвиході, або сильно тупі. Коли я прийшов у військкомат, на мене дивилися зі здивуванням: "Сам хоче підписати контракт? Та ладно! Ну, пішли". На тримісячному курсі молодого бійця (КМБ) у Миколаєві військовий навчався на кулеметника. А в останній момент захопився снайпінгом, бо снайпери воювали на фронті, а не на полігонах. Він навіть пройшов надскладний відбір у снайперський підрозділ 36-ої бригади морської піхоти: "Блювали, страждали, але дійшли до кінця". Однак розпочати снайперську кар'єру Денису не вдалося. Не дозволило командування батальйону, куди він був розподілений як кулеметник. Після КМБ контрактник оселився у військовій частині. – В нас було одне злагодження, потім друге, а виїздів на бойові не було. Розвиток зупинився. Це заводило мене в дезморал, – каже Денис. На Київщині тоді формувався "підрозділ майбутнього" – 4-та бригада оперативного призначення НГУ (нині – "Рубіж"). Хлопець вирішив перевестися з Військово-морських сил у Національну гвардію. Це зайняло пів року. На згадку про службу в морській піхоті у Дениса залишився позивний – "Морпіх". – В юності в мене було поганяло "Єнот". Я постійно перебирав речі, ніби єнот, от і прижилося. Думав, що залишу цей псевдонім у армії, але мій взводний був строгим мужиком. Він сказав: "Хто? Єнот? Не треба нам тут котів, собак. Із морської піхоти? Буде Морпіхом"", – усміхається військовий. Перший бойовий досвід Денис отримав у 2019 році, коли бригаду перекинули обороняти Світлодарську дугу. – Мій підрозділ тримав оборону на восьми позиціях – більшість розташовувалися за 1 кілометр, 750 метрів від росіян, але одна була всього-на-всього за 75 метрів. Коли ми вночі чергували на цій позиції, ніколи не спали, бо мали стежити, щоб ніхто не заповз. Нашими "сусідами" був підрозділ "Сомалі". У них був фетиш на заповзання вночі. Але ми завжди присікали такі вилазки, – пригадує офіцер, – Командування дозволяло нам відкривати вогонь у відповідь на російські провокації. За весь рік, що ми стояли на дузі, противник не просунувся ні на сантиметр. Під час першого бою з росіянами нацгвардієць відчував не страх, а ейфорію. – Росіяни нас обстрілювали й намагалися штурмувати. А ми були щасливі, бо нарешті не по картону на полігоні стріляли, а брали участь у реальному бою. Сум наставав тоді, коли ми втрачали своїх бійців. В такі моменти підрозділ був деморалізований, – ділиться військовий. – Але ми старалися бути на позитиві й постійно тримати росіян у напрузі. І хіхікали, і огризалися. Коли вони починали нас обстрілювати, кричали: "Промазали – давайте ще" (сміється). Період оборони Світлодарської дуги офіцер згадує зі щирою усмішкою: – Це були прекрасні часи, – запевняє він. – Бригаду забезпечували нормально. Іноді казали: "Адекватний контроль БК. Не розходьтеся". Але не було потреби розходитися. Це період позиційної війни. Ми спокійно служили, майже завжди висипалися, нічого не падало на голову, окрім мін. На думку Дениса, найактивніше і найефективніше під час позиційної війни працювали снайпери, тому він вирішив розвиватися в цьому напрямі. Підготовка військового до першого виходу зі снайперською гвинтівкою обмежувалася саморозвитком. Денис читав книги, спілкувався зі снайперами в підрозділі, тренувався з ними на стрільбищах Фото – пресслужба бригади "Рубіж"

Апокаліпсис

Після року оборони Світлодарської дуги підрозділ, де служив Денис, не відправляли в гарячі точки. Військовий так знудився, що хотів звільнитися з Нацгвардії – планував перейти в СБУ чи поліцейський Корпус оперативно-раптової дії (КОРД). Але незадовго до повномасштабки ротний пообіцяв Денису: незабаром виїдемо на бойову роботу. Не збрехав. За два тижні до 24 лютого 2022-го підрозділ відправили на Луганщину. Далі – пряма мова Морпіха про хаос у перші дні великої війни, оборону Рубіжного і frіеndly fіrе: – Вночі 24 лютого нас вигнали з розпологи через ракетну загрозу. Ми по ямах розляглися, валяємося, не розуміємо, що відбувається. Якийсь чувак біжить і кричить: "Війна!". Ми тоді подумали: чувака попаяло. Один із побратимів каже: "Аеропорт у Гостомелі розвалили". А хто каже? "Повар". Понятно. Поржали. А тоді почалися прильоти по складах із паливно-мастильними матеріалами. Усім дзвонили рідні. Мене батько набрав. Він завіз сім'ю в укриття і поїхав на збори свого підрозділу. Наприкінці лютого нас перекинули на Рубіжне. Росіяни заходили в приватний сектор міста. Ми евакуювали цивільних і тримали оборону в будинках поблизу. Перший снайперський досвід я отримав у Рубіжному. Відпрацьовував цілі прямо з квартир дев'ятиповерхівок. Коли поклав першого росіянина, лише сказав: "Мінус враг". Наче в контрстрайк грав. Потім було мінус два, мінус три. Далі вже не рахував. У нас із напарником була ситуація, коли ледь не відпрацювали по своїх. Ми мали прикривати наших хлопців під час штурму. Побратим тримав під прицілом вуличку, а я – ворота. Штурм закінчився. І тут із воріт на спокійних щах виходять два чувачка, бачать мертвих росіян, яких ми відпрацювали, і починають їх лутати – забирати зброю, радейки, щоб командуванню передати. Я питаю по рації у побратимів: "А там є наші?". Мені відповідають: "Ні, наших немає". Уже хотів по них відпрацювати. Але напарник вчасно зупинив: "Стій! Це наші". Після цього я до гвинтівки не підходив хвилин 40, з'їв усю згущенку, яка була в рюкзаку, скурив пачку сигарет. Мене трусило, як ненормального, бо ледь не завалив свого. Це було дуже страшно. На лінії оборони не завжди стоять кваліфіковані бійці. Десь є ненавчені хлопці, які бачать, що хтось виходить зі сторони ворога, лякаються і відкривають вогонь. Іноді страшніше було виходити до своїх, ніж до ворога, бо знаєш, що росіяни 100% будуть атакувати, а своїх доводиться благати не стріляти. Із часом наша снайперська група почала займатися розвідкою. Після одного з розвідувальних виходів я повірив в удачу. До того завжди казав, що удача для невдах (усміхається). Нас перекинули в частину Рубіжного, де зосередилися активні ворожі угруповання. Дорогою ми нарвалися на чотирьох наших піхотинців. Вони сказали, що по них хтось працює з двоповерхового будинку. Вирішили допомогти хлопцям його зачистити. Ми все перевірили – росіян уже не було. Вирішили, що час вирушати на свою задачу, обговорювали план дій. В цей момент один із наших снайперів-розвідників почав доповідати по рації: "Бачу техніку – близько шести БМП. Бачу піхоту – приблизно рота". Коли він сказав "рота", ми подумали, що чувака попаяло. Визираємо з вікна, а там реально – їде колона техніки, а навколо багато піхоти. А нас було 12 чи 13. Варіанту відступати не було. Ми зайняли оборону. Снайпери почали працювати по піхоті. Росіяни у відповідь обстрілювали будинок з БМП. Я намагався зупинити техніку "одноразками" – гранатометами АТ4 і "Мухами". Вони дуже швидко закінчилися. Взяв АКМ, щоб відпрацювати по росіянах, які виходили з лісу. Знищив один БМП і піхотну групу. Було дуже стрьомно, бо росіяни поводили себе, ніби зомбі. Ти по них валиш, а вони далі йдуть, знову валиш – вони продовжують іти. В якийсь момент думав: може, я – рагуль, неправильно стріляю? А потім побачив, що росіяни таки падають, але не одразу, а через якийсь час. Вони приймали на себе кулі і йшли далі, як зомбі. Скоріше за все, вони були обколоті. Наша піхота розповідала, що знаходила на їхніх позиціях у Рубіжному незрозумілі препарати. Полонені росіяни теж казали, що під час підготовки до штурмів їх заправляють "коктейлями". В якийсь момент ми зрозуміли, що вже не маємо протитанкових засобів, а по нас активно працюють із техніки. Росіяни поступово оточували будинок. Ми усвідомлювали: треба відступати, бо скоро не зможемо вийти. Якраз у цей момент підтягнулися наші підрозділи з технікою. Ми вийшли через вікна першого поверху. Із боєм проривалися до своїх. Дивом врятувалися. Зрештою наші танки і міномети подавили цей наступ, змусили росіян відступити.

Пауза

Наприкінці березня 2022 року росіяни майже оточили Рубіжне. Але українські бійці продовжували тримати оборону. Снайпери-розвідники бригади "Рубіж" отримали задачу зачистити двоповерховий будинок від ворога. Щойно група бійців висунулася на зачистку, росіяни почали мінометний обстріл. Дениса відкинуло вибуховою хвилею до машини. Він встав, намагався дійти до напарників, але одразу впав. – Побратими затягнули мене в будинок. Один із них розірвав мої єдині штани. Каже: "Тут подряпина. Що ти косиш?". В госпіталі сказали, що осколок мене не порізав, але перебив сідничний нерв, – згадує Морпіх. Він лікувався півтора місяця, потім повернувся до свого підрозділу на Бахмутський напрямок. Але в бойових умовах швидко проявилися наслідки поранення. Денис кульгав і мучився від болю в нозі, коли надягав повне екіпірування. Командир запропонував бійцю продовжити відновлення на снайперських курсах. Морпіх нарешті став сертифікованим снайпером. Денис настільки ефективно проявив себе в навчанні, що отримав пропозицію залишитися в центрі інструктором. А в 2024-му повернувся до свого підрозділу на фронт – в ролі командира екіпажу розвідки на безпілотному комплексі Shаrk. Війна кардинально змінилася: – Снайпінг відійшов на задній план. Активно розвивалися дрони. Деякі снайпери працювали на дистанції 2–3 кілометри. Це інші калібри, інші навички. Через перерву в бойовій роботі я заіржавів. І в моєму підрозділі снайпери працювали на позиціях як піхотинці, тому вирішив перекваліфікуватися на роботу з дронами. Не сказав би, що сумую за снайпінгом. В 2019-му не було ні ракетних обстрілів, ні скидів на голову. Можна було спокійно займатися снайпінгом. Зараз це надзвичайно небезпечно. Після того, як почав працювати на Shаrk, одразу зрозумів, що за дронами майбутнє. Ці технології треба розвивати. Спілкуючись далі на тему технологічного розвитку, запитуємо в Дениса, чи вірить він у створення "армії роботів". – Ні. Це смішно. Підсилення армії роботизованою технікою і штучним інтелектом – так. Повна заміна бійців на фронті роботами – ні, бо електронікою керують люди, – відповідає він. Денис із безпілотником Shаrk Наступні фото в матеріалі з особистого архіву Морпіха Бійці екіпажу Shаrk моталися між Харківською і Донецькою областями – допомагали побратимам із розвідкою. Базувалися в Ізюмі. Оренда житла в місті виявилася справжньою пригодою. – Ми знайшли місцевого мужичка, який постійно квасив. Він здавав нам маленьку глиняну хатинку з жахливими умовами за 8 тисяч. Виявилося, що це будиночок його матері, яка лежала в лікарні. Вона повернулася, підняла кіпіш: "Я цю хату менше, ніж за 30 тисяч у місяць не здам", – розповідає Морпіх. – Ми сказали, що будемо з'їжджати. А вона почала вимагати 60 тисяч за два місяці, які ми прожили, поки її не було. Читайте також: Ми платимо 2 тисячі не за житло, а за позицію, з якої працюємо. Щоб місцевий не здав – снайперка Тетяна Хіміон

Нове життя

На початку 2025 року Морпіх перевівся в один зі спецпідрозділів, назву якого ми не розкриваємо на прохання офіцера. Він працював на Покровському напрямку. – Ми з побратимами помітили тенденцію: чим жорсткіша назва позиції і позивний військового, який виходить в ефір, тим більше туди буде прилітати. Хто буде з ранку до вечора обстрілювати позиції, де стоять бійці з позивними "Сонечко" і "Ромашка"? А якщо заступають якісь "Рагнароки" чи "Вальгалли", то 100% – по них буде летіти цілий день, бо заїхали серйозні дяді, – ділиться спостереженнями зі служби у спецпідрозділі Денис. Під час зачистки поблизу Удачного по українському снайперу відпрацював російський снайпер. Денис отримав осколкове поранення ока, травмував хребет. Морпіх: Я був стабільний і веселий. Ми з побратимами зрозуміли, що в мене немає проникаючого кульового поранення, тому можу почекати евакуації кілька годин. Сиділи, чілили – Так і закінчилася моя військова кар'єра – у березні 2025-го, – сумує Морпіх. Насправді, Денис списався зі служби лише через рік після поранення, коли ВЛК і МСЕК визнали його непридатним. До оголошення рішення комісій він служив у штабі в Києві. Повернувся до роботи, щойно відновився після операцій на очах і спині. Офтальмологи і нейрохірурги сильно постаралися, щоб Морпіх мав можливість бачити і ходити. За час служби в штабі він переконався, що не хоче працювати з документами. Восьмий місяць 29-річний Морпіх має статус ветерана. Він не мав проблем із пошуком роботи. – Колектив навчального центру фонду Сергія Притули на 95% складається з ветеранів, – пишається Морпіх. На курсі навчаються військові, які мають досвід пілотування дронів. Інструктори допомагають таким бійцям перекваліфікуватися на управління перехоплювачами. Навчання триває один тиждень. Спочатку студенти опановують керування Stіng на симуляторах, потім відпрацьовують навички на полігоні. Морпіх із родини військових. Наприкінці розмови ми вирішили запитати, чи хотів би він, щоб його майбутні діти служили в українській армії. – Якщо в мене буде син, не підбиватиму його типу "я був військовим, зараз все тобі підкажу, будеш у шоколаді". Хочу навчити майбутню дитину всьому, що вмію – захищати сім'ю, володіти зброєю, а далі нехай самостійно обирає свій шлях. Плани на майбутнє в Дениса амбітні: "Коли мені набридне військова тема, поїду за кордон – буду контролювати, щоб черепахи правильно плавали і не порушували океанських правил", – сміється він. А найбільша мрія, певно, відгукнеться кожному українцю: "Спокійне життя в Україні". Ангеліна Страшкулич, УП

Зранку 14 жовтня Сили оборони зафіксували, що на дронах, оснащених терміналами Stаrlіnk, почав зникати зв'язок. Це сталося на тлі погроз президента США Дональда Трампа припинити обмін розвідувальними даними з Україною, якщо вона продовжить удари по російських НПЗ. За кілька днів до цього підрозділи ППО із запізненням отримали сигнали про пуски російських балістичних ракет. Що саме сталося – офіційних пояснень так і не з'явилося. Ба більше, і президент Сполучених Штатів, і власник SрасеХ Ілон Маск заперечили причетність до "скручування" швидкості військового супутникового зв'язку. Президент України Зеленський у Брюсселі 17 жовтня заявив, що повернення до попередніх показників досі не відбулося, і назвав це "спланованою спецоперацією". Наскільки болючими для армії можуть бути наслідки загострення непорозумінь між США та Україною? Чи піде Трамп на те, щоб повністю припинити надавати розвіддані? І як Росія може скористатися нинішньою кризою у відносинах між Трампом і Зеленським на полі бою?Про воєнні наслідки політичного протистояння говоримо з журналістом, нині командиром роти безпілотників у бригаді "Хартія" Юрієм Бутусовим.

"Це буде болюча втрата, але вона нас не зупинить"

– Отже, президент Зеленський заявив: "З нас досить". Удари по російських НПЗ відновлені, бо взаємності з боку Росії не було, а підтримка США в повному обсязі все одно повернулася. Це ескалація? Якщо так, якими будуть військові наслідки? – Не думаю, що з'являться нові загрози, це радше актуалізація старих. Вони незмінні з 2022 року: ворог посилює удари, Росія збільшує ресурси, які виділяє на засоби ураження і загалом війну, щоб знищити всю нашу інфраструктуру й Україну як державу. Росія продовжує нарощувати інвестиції та збільшувати ресурси, а Україна, на жаль, не може цього робити. Підтримка партнерів не надходить і не збільшується, а наша економіка об'єктивно скорочується. Нам стає складніше. – США попередили, що в разі відновлення ударів по НПЗ вони припинять обмін розвідданими. Якщо це справді відбудеться, то на що це вплине передусім? – Ми дуже залежимо від розвідданих країн НАТО, передусім Сполучених Штатів. США мають найефективнішу розвідувальну мережу у світі, найбільшу площу контролю засобами радіолокаційної та супутникової розвідки, найефективнішу електронну розвідку й кіберрозвідку. Інформація, яку ми отримуємо від США, має неоціненне значення. Це одна з наших переваг у війні. Без цього буде дуже важко. Але це не означає, що наш спротив зупиниться або що ми взагалі залишимося без розвідданих. Серйозну допомогу надають партнери в Європі, і вона не припиняється. Також працюють українські розвідувальні служби. Це буде болюча втрата, але вона нас не зупинить. – Насамперед це вплине на далекобійні удари та їхню точність? Яка сфера першою відчує наслідки припинення обміну розвідданими, якщо це справді станеться? – Це комплексне питання, важко виокремити щось одне. США створили глобальну систему ситуаційної обізнаності щодо противника. За допомогою супутників контролюють простір Російської Федерації, фіксують пуски ракет і польоти авіації, перехоплюють російські комунікаційні мережі й дістають звідти важливу інформацію. Американська розвідка виконує величезний обсяг роботи. Нам це, безумовно, потрібно. Я сподіваюся, що такого розриву все ж не станеться. Для Америки відмова від підтримки України й таким чином підтримка Російської Федерації – це удар по власних національних інтересах. Якщо адміністрація Трампа піде на такий прямий розрив – а така ймовірність існує, – це буде ударом для України, але й домовиною для цієї адміністрації у Вашингтоні. – Ви слабо вірите в те, що США підуть на настільки радикальний і непопулярний крок? – Для мене це питання не віри, а прагматичних інтересів. Якщо Америка припинить надавати розвіддані, це означатиме не просто те, що вона залишила союзника сам на сам із геополітичним противником у біді. Це буде пряма зрада, цілеспрямована підривна діяльність проти України. Такий крок не буде популярним у Сполучених Штатах. Американські спецслужби, розвідка, Міністерство оборони та військові у своїй переважній більшості підтримують Україну і щиро сприяють її обороні. Трамп – політик-популіст, який женеться за заголовками. Для нього найважливіше – бути в новинах, формувати порядок денний навколо свого імені. Трамп наразиться на відчутний інформаційний удар. Він спирається на консервативний електорат, зокрема на військових і силовиків. Значна частина цих людей становить ту саму "глибинну державу", є опорою влади й держави. Вони будуть категорично проти залишення України без підтримки. Оцінки адміністрації Трампа в американському суспільстві стануть значно радикальнішими, і перед наступними виборами до Конгресу це не посилить його позицій. Те, що він робить зараз – чергова інформаційна хвиля, спрямована на створення сприятливого фону й залучення нових соціальних груп, щоб збільшити підтримку перед виборами. Бутусов: Усі наші помилки – це суцільний біг по граблях. Через цей склероз постійно повторюються ті самі новини, ті самі проблеми Фото: Скриншот відео каналу Бутусов Плюс / yоutubе – Наскільки надійно будувати свою стратегію на розрахунку, що Конгрес, американські спецслужби та європейці не дозволять Трампу зовсім припинити підтримку? Яким має бути наш план, якщо цей розрахунок не спрацює? – Україні треба робити те, що роблять інші країни, які лобіюють свої інтереси у США: створювати систему впливу. Подивімося, наприклад, на Ізраїль. Під час першої каденції Трамп так само зухвало й неадекватно намагався примусити прем'єр-міністра Ізраїлю Нетаньягу до максимальних поступок і миру за будь-яку ціну коштом Ізраїлю. Намагався зламати його інтереси, щоб виторгувати собі примарну зовнішньополітичну перемогу. До чого це призвело? Ізраїль зробив висновки. Минув один президентський термін, і друга каденція Трампа – це вже цілковита підтримка Ізраїлю: фінансування, заяви, повне сприяння. Це говорить про те, що Трамп, як і всі політики-популісти, насправді дуже вразливий. У нього немає послідовності, чітких стратегічних цілей, до яких він ішов би. Є бажання використовувати актуальний порядок денний, щоб завжди бути в заголовках, залишатися популярним і таким чином впливати на суспільну думку, формувати суспільний дискурс. Україна також має посилювати свій вплив в Америці через системну лобістську та інформаційну роботу. Вона має бути результативною, а координувати її повинні керівництво держави, дипломати та впливовий громадянський сектор. У нас є потужна українська діаспора, проукраїнські сили в Америці дуже активні. За правильної організації та взаємодії вони можуть робити значно більше.

"Путін може воювати в такому режимі ще багато років"

– Як росіяни можуть скористатися нинішнім вікном можливостей? Чи є ризик, що їм вдасться перехопити ініціативу на полі бою, яку вони фактично вже почали втрачати? – Не можу погодитися, що Росія почала втрачати ініціативу на полі бою. На жаль, ворог утратив її лише на деяких ділянках фронту. На більшості він продовжує володіти ініціативою: наступає, намагається придушити нас вогнем, прорвати наші бойові порядки, захоплює території, просувається. Треба бути реалістами: ворог намагається вирішити результат війни силою. Так, він має великі втрати й низькі темпи просування, але продовжує наступ. Час для нього не настільки критичний, адже Путін розраховує залишатися при владі довічно. Він не поспішає, розуміє, що швидко перемогти не вдасться. Росія намагається виснажити, зламати й знищити Україну тривалою багаторічною війною. – Втрата розвідувальних даних, погіршення зв'язку на полі бою, удари по цивільних, втома – все це разом може примусити Україну до капітуляції? – Думаю, Путін розуміє, що ніякої капітуляції України не буде. Зараз ідеться про завдання максимальної шкоди: терор, примушування людей до еміграції, послаблення України як держави. Путін дивитиметься, чи вдасться завдяки цій стратегії досягти перемоги, захопити ще більше української землі та примусити Україну до зупинення бойових дій за сценарієм такого собі "Мінська-3". Мета Росії – примусити Україну до миру на російських умовах, максимально далеко просунутися й завдати нашій державі максимальних втрат. Ця стратегія не прив'язана до короткого періоду. Якщо ми нічого не змінимо, Путін може воювати в такому режимі ще багато років – щонайменше 3, 4 чи 5. Треба розуміти: Росія повністю мобілізується й мобілізує державні ресурси, щоб війна тривала стільки, скільки побажає Путін. Бутусов: Корпус, який наступає, підтримує втричі менше підрозділів БПЛА, ніж той, який постійно обороняється Фото: Скриншот відео каналу Бутусов Плюс / yоutubе – Домовленості між Трампом та Путіним в Анкориджі, на які посилається Кремль, наскільки відомо, передбачали добровільний вихід України з Донбасу. Це і є те, чого хочуть домогтися росіяни в переговорах? – Перша ключова політична ціль Росії – безпосередньо включити до своєї території українські землі, які вона нібито закріпила за собою в Конституції. Без умовних автономій чи "народних республік". Ідеться про Крим, Луганську, Донецьку, Запорізьку та Херсонську області в повному складі. Вони хочуть захопити й приєднати до себе ці п'ять регіонів, щоб Україна визнала це відповідно до міжнародного права й таким чином були зняті санкції. Якщо Україна визнає, що ці території – вже не Україна, а Російська Федерація, тоді немає факту агресії та окупації, через які вводили санкції. Мета Росії – примусити Україну, послабивши її настільки, щоб вона визнала захоплення й анексію. Або другий варіант: настільки знищити й послабити Україну, щоб просувати фронт далі за межі цих п'яти регіонів і продовжувати захоплення повзучим довготривалим наступом, нескінченною війною. – Як складається поточна фронтова ситуація? Вагомих досягнень у росіян у 2026-му не було? – Усе пізнається в порівнянні. Темпи наступу Росії нижчі, ніж торік, але вищі, ніж, наприклад, у 2023-му. Вони вже не планують стрімких глибоких проривів, а продовжують тиск. Навіть те, що захоплюють невеликі території, для них не є проблемою. Для них головне – зберігати стратегічну й тактичну ініціативу та просуватися вперед. Я ще з 2022 року писав і казав: примусити Росію до мирних переговорів можна лише в одному випадку – коли ми повністю зупинимо російський наступ і завдамо поразки її ударним угрупованням. Російські війська зупиняться, фронт стабілізується, військове вирішення стане неможливим, і за деякий час Росія сяде за стіл переговорів. Це буде так званий корейський варіант – той, за яким закінчилася війна в Кореї. Коли немає мирної угоди, але є демілітаризована зона, проведена по лінії фронту, яку мовчазно визнають обидві сторони. – Хіба це не нагадує пропозицію американської адміністрації щодо зупинки по лінії фронту, а далі – бізнес із росіянами, зняття санкцій і обіцянка допомогти Україні з повоєнною відбудовою? Можливо, план Трампа в разі згоди Росії – хороший варіант для України? – Не думаю. По-перше, план Трампа взагалі не прив'язаний до реальності, його важко оцінювати серйозно. Це план замирення без урахування позиції України. Я б на це не витрачав час. Основна проблема плану Трампа: у будь-якій угоді має бути механізм гарантування та механізм контролю, зокрема покарання в разі порушення умов. А в його плані цього немає. Немає гарантій: хто це гарантує, якими силами? Немає контролю: хто контролює, якими силами? І, звичайно, немає механізму покарання для порушника. Така угода за самою формою та структурою є абсолютно недолугою й нереалістичною. Розглядати її як план, коли в ній немає ключових елементів, не варто.

"Найбільша загроза для фронту – некомпетентні рішення і брехня"

– Чи відчули ви як офіцер безпілотного підрозділу сповільнення Stаrlіnk? Як це вплинуло на роботу безпілотних екіпажів? – Так, справді відбулося пригальмування роботи Stаrlіnk. Ми це побачили. Безумовно, на фронті це зачіпає всіх. Для ударних безпілотників літакового типу, які використовують Stаrlіnk, це критично. Коли Stаrlіnk не підтримує роботу на великих швидкостях руху, застосування таких апаратів стає фактично неможливим. Це викликало велике занепокоєння на фронті. Надвечір ми побачили, що проблему розв'язали: Stаrlіnk знову запрацював на максимальних швидкостях. – На максимальних швидкостях – це понад 160 кілометрів на годину чи до? – До 160 кілометрів на годину. – Як ви розцінили цю ситуацію – як збіг обставин чи намагання США показати, що може бути в разі незгоди України з їхніми вимогами? – Думаю, це справді демонстративні дії. Можливо, були й інші мотиви, але передусім це політична демонстрація. Якби йшлося виключно про технічну проблему, наші партнери попередили б нас. Нічого складного в такому попередженні немає. Але все зробили мовчки, а коментарів, які пояснювали б ситуацію, немає. Це говорить про політичний наказ, політичну історію. Що конкретно хотіли вирішити таким дивним підходом – не знаю. Бутусов: У нас в рази менше грошей ніж у РФ. Зараз у нас хочуть забрати ту невелику допомогу, яку отримуємо. Людей мало, вони фактично закінчуються Фото: Fасеbооk-сторінка Юрія Бутусова – Офіційних пояснень не було, але ексміністр оборони Михайло Федоров подякував Ілону Маску за відновлення зв'язку, а той пояснив, що Stаrlіnk – це цивільний зв'язок. А роботою Stаrshіеld керує Пентагон… – Я кажу, що пояснень не було. Обидва ці коментарі не є поясненнями офіційних посадових осіб, які несуть за це відповідальність. – Що є більшою загрозою для фронту – перебої в роботі Stаrshіеld чи припинення обміну розвідданими? – Найбільшу загрозу для фронту становлять некомпетентні, неграмотні рішення та брехня на вищому рівні управління бойовими діями. – Поясніть. Перші кроки головкома Драпатого отримали схвалення медіа, суспільства, військових. – Думаю, в армії всі хочуть бачити не конкретні імена чи персональні призначення. Основна проблема – системні підходи до управління військами, розподілу ресурсів, визначення пріоритетів та оцінювання результатів бойових дій. У цьому, на жаль, змін немає. Як раніше ми не розуміли, чому і як розподіляють людей та ресурси, так не розуміємо й зараз. Як не було змін в управлінні військами на оперативному та стратегічному рівнях, наприклад у нас на Харківщині, так немає й зараз. Немає змін, які відчули б у військах. На деяких ділянках фронту вони є. Я позитивно оцінив рішення про створення угруповань військ "Центр" і "Азов". Це правильне, своєчасне рішення. Також позитивно оцінюю те, що штурмовим полкам визначили смуги в складі окремих корпусів і припинили перекидати їх по всьому фронту. Це кілька конкретних вдалих рішень. Але на фронті таких гостро необхідних рішень – тисячі. На жаль, зміни дуже фрагментарні й стосуються лише деяких ділянок. У нас не змінилося нічого: нам не дали сил і ресурсів, не дали резервів, не збільшили поповнення. Не стало краще ані із забезпеченням, ані з управлінням, ані з організацією. Лише додали смугу відповідальності. І все. Ресурсами це ніяк не забезпечили. Корпусу "Хартія" додали кілька десятків кілометрів і не дали жодної людини для виконання цих завдань. Як це оцінити? Це максимально дивно. Наш штурмовий полк працює на багатьох ділянках, і всюди ми своїми діями підтримуємо різні військові частини. Я бачу обстановку й бачу, що системних змін у смузі, на жаль, немає. Можна оцінювати війну за заголовками новин та інтерв'ю, а можна – за реальною ситуацією на землі. Так от, на нашій ділянці жодних змін на землі немає взагалі. Нуль. – Що вам потрібно, щоб ці зміни реалізувати? – Для початку треба, щоб нас не просто слухали, а й щось робили з того, про що ми говоримо. Ось і все.

"На війні важливий не лише результат, а й ціна"

– Повернімося до ударів по російських НПЗ. Наскільки ця стратегія України дієва? – Думаю, удари по НПЗ мають певне стратегічне значення, їх важливо завдавати. Але в далекобійних ударах завжди треба враховувати вартість. На війні все вимірюється не лише можливістю досягти мети, а й ціною, яку за це платиш. Якщо вартість витраченого ресурсу значно більша за цінність досягнутого результату, значить, планування було хибним. Коли я бачу, які ресурси витрачають на деякі далекобійні залпи, скільки дронів, що вилітають на такі завдання, виявляються несправними, не можу однозначно сказати, що підпалити щось дуже далеко – це завжди позитивний для нас результат. Адже я не знаю, скільки на це витратили. Оскільки я командир роти й перебуваю на фронті, у мене немає доступу до оцінки вартості та ресурсів. Але питання виникають, коли тут, на фронті, постійно дефіцит то "мавіків", то FРV-дронів, то бомберів, коли ти постійно вирішуєш дрібні організаційні й адміністративні питання забезпечення. А потім бачиш, як у повітрі летять сотні мільйонів доларів, і думаєш: можливо, у цьому є ефективність, а можливо, ні. Можливо, забезпечувати піхоту безпілотниками й знищувати ворога на фронті – перспективніший спосіб застосування ресурсів для досягнення успіху у війні. Адже найбільш чутливий для Росії дефіцит – не пальне, не НПЗ і не торговельні центри. Ми бачимо, чого їм справді бракує. Це люди для продовження війни. На мій погляд, зосередитися на знищенні великої кількості особового складу противника щомісяця – найшвидший шлях позбавити ворога ресурсів для продовження війни.

"Країну, армія якої тримає фронт, примусити таким терором до капітуляції неможливо"

– Які асиметричні дії ми могли б зараз здійснювати, щоб схилити Росію до переговорів? – Єдиний спосіб зупинити Росію і примусити її до миру – стабілізувати лінію фронту. Що таке стабілізація? По-перше, зупинка російського наступу. По-друге, розгром російських ударних угруповань активними діями: в атаках і в оборонних боях. Завдання їм неприйнятних втрат. Це продемонстрував на смузі 130 кілометрів 3-ій армійський корпус під час операції "Вівальді" цього року. Корпус контролює приблизно 12% активної лінії фронту. На цих 12% вдалося повністю перехопити ініціативу противника як на тактичному, так і на оперативному рівні. Спочатку вдалося зупинити ворога, який, треба зазначити, досить успішно наступав на Лиман. Потім – блокувати його, провести серію вдалих контратак і поступово здійснити масштабний прихований наступ. Причому ударні угруповання противника знищені повністю, великих втрат завдано командному складу. Цілі російські підрозділи втратили боєздатність або взагалі припинили існування. Оце й означає активна оборона, стабілізація фронту. Якщо це вдалося зробити в смузі 130 кілометрів силами давно виснажених бригад, які не вважалися ані елітними, ані найкращими, не мали повноцінного поповнення й забезпечення, значить, це можна зробити всюди. Не лише на 12%, а на 100% фронту. Коли таке саме планування, організацію та управління масштабують на всю лінію фронту, ворога буде примушено до переговорів. Усі інші варіанти можуть послаблювати Росію, завдавати їй більших втрат, посилювати Україну, але не означатимуть закінчення війни. Війна закінчиться, коли Путін зрозуміє, що наступ, погроза зброєю, можливість захоплення України – більше не варіанти, таких важелів у нього більше немає. – В експертному середовищі і в суспільстві останнім часом лунає думка, що фронтова ситуація не визначає результат війни, росіяни можуть зламати українську волю до опору терором цивільних. Наскільки ця думка може бути близькою до реальності? Якщо ні, то чому? – Основа спротиву України – Сили оборони. Удари по інфраструктурі й містах – справді терор, бажання примусити Україну до капітуляції. Але для ворога основне – завдавати втрат, масштабувати їх за всіма напрямками. Зокрема, уражати цілі, відновлення яких вимагатиме від нас витрат ресурсів. Стратегія знищення України полягає в тому, щоб знищити і Сили оборони, і будь-яку економічну діяльність, і життєдіяльність загалом на території України. Але у світовій історії дуже рідко можна знайти приклади, коли велику державу можна примусити до капітуляції такими методами.  Бували випадки, коли маленьку країну можна було вибомбити з війни. Проте за цим завжди стоїть передумова: у тебе немає армії. Країну без армії можна терористичними бомбардуваннями швидко примусити до чого завгодно. А країну, армія якої тримає фронт, примусити таким терором до капітуляції неможливо. Путін це побачить. В Україні цей сценарій точно не буде реалізований. Тетяна Даниленко, УП

2026 завдав нам чимало прикрощів. І, на жаль, їхнім джерелом не завжди виступали Путін із Трампом. Безліч приводів для смутку народжувалися всередині самої України. Резонансні скандали йшли один за одним.


Порушення законності у ході силової мобілізації. Заяви омбудсмена Дмитра Лубінця, який наголошує на неухильному рості скарг на дії ТЦК. Напади цивільних на військовослужбовців у тилу, які часом доходять до справжніх бунтів – як цього літа у Львові.


Розслідування про побиття та тортури в 425-му окремому штурмовому полку "Скеля". Зловживання владою на Печерських пагорбах. Корупція в оборонній сфері. Ганебні факти, розкриті під час операцій "Мідас" та "Форест Гамп". Зрештою, епічна втеча генпрокурора Руслана Кравченка за кордон.


Кожен такий кейс обурює українців до глибини душі. Обурює тим сильніше, що більше він розходиться з очікуваннями наших співвітчизників.


Ще в 2022 році ми намагались переконати себе, що війна нібито стимулює суспільний прогрес. Що, зазнавши нападу російських загарбників, Україна ставатиме кращою, ніж раніше.


А коли перед нами постають явні ознаки суспільного регресу – чи то деградація державного управління, чи різке зростання правового нігілізму, чи розквіт корупції на крові – виникає когнітивний дисонанс.



Українцям починає здаватися, ніби в їхній країні відбуваються зовсім не ті процеси, які мають супроводжувати велику війну.


Але, можливо, наші очікування були від самого початку невиправданими?


Можливо, у розпал жорстокої бійні з сотнями тисяч жертв наша Батьківщина і не мала змінюватися на краще?


А наша віра в прогрес воєнного часу – це лише форма самообману?



Ідею про благотворну війну, що сприяє прогресу, активно просувають два прошарки українського суспільства. По-перше, значна частина гуманітарної інтелігенції. По-друге, люди, які мають відношення до МіlТесh.


Для гуманітарної інтелігенції прогрес асоціюється із культурною політикою України після 24.02.2022. З усуненням численних маркерів, які так чи інакше пов'язані з ворогом. Із послідовним викиданням на звалище історії всього того, що нагадує про Росію: від топонімів та торгових марок до умовного "Толстоєвського".


Але тут доречно згадати, що подібні процеси вже відбувалися в минулому. Так, описуючи суспільну атмосферу часів Першої світової війни, австрієць Стефан Цвейг згадував:


"Урочисто клялися письменники, що ніколи в майбутньому не матимуть нічого спільного ні з французами, ні з англійцями в галузі культури, і навіть більше: вони буквально в одну ніч вирішили, що ні англійської, ні французької культури взагалі ніколи не існувало".


У 1914–1918 роках боротьба з ворогом у воюючих країнах торкнулася всіх можливих сфер: науки, літератури, мистецтва, комерції, топоніміки.


Але чи реальним прогресом було перейменування німецької вівчарки на "ельзаську вівчарку", а гамбургера – на "lіbеrty sаndwісh"?


Перетворення російського Санкт-Петербурга на Петроград, канадського Берліна на Кітченер, а паризької Аvеnuе dе l'Аllеmаgnе – на Аvеnuе Jеаn-Jаurés?


Вигнання п'єс Шекспіра з німецьких та австрійських театрів, а творів Моцарта – з французьких та англійських музичних залів?


Спроби німецьких професорів оголосити поета Данте справжнім німцем, а французьких професорів – зарахувати композитора Бетховена до дружніх бельгійців?


Учасники Першої світової щиро вірили, що це справжнісінький прогрес. Що перейменування вулиць та міст знаменує епохальний ривок уперед, а порятунок від ворожого Шекспіра чи Моцарта духовно розкріпачує націю.


Проте невдовзі після закінчення війни з'ясувалося, що це було лише ілюзією прогресу. Насправді йшлося про травматичну реакцію на зіткнення з ворогом – реакцію цілком природну й неминучу, але таку, що не має відношення до справжнього розвитку.


Спроба перейменування гамбургера стала виглядати як анекдот. І цілком імовірно, що згодом так само сприйматимуться багато аспектів нашої власної гуманітарної політики воєнного часу.


Своєю чергою чиновники, підприємці, активісти та блогери, пов'язані з МіlТесh, в поняття "прогрес" вкладають бурхливий розвиток військових технологій. Вони пишаються світовим лідерством України в застосуванні бойових дронів.


Вони наголошують, що наша країна перетворилася на величезну лабораторію сучасної війни і що наш інноваційний досвід переймають геть-чисто всі – від країн НАТО до країн Перської затоки.


Щоправда, такий самий привід для гордості є і в агресора. Ворожі пропагандисти захлинаються від захвату, радіючи реактивним "Гераням-4" та "Гераням-5".


Знову ж таки напрошуються паралелі з Першою світовою, коли військові технології розвивалися не менш стрімко.


До 1914 року ніхто в цілому світі не вмів використовувати дирижаблі для бомбардування міст. А 1914-го бомби з німецького цепеліна вже падали на бельгійський Антверпен, руйнуючи десятки житлових будинків.


До 1915 року ніхто не вмів палити людей ранцевими вогнеметами та душити їх хлором. А 1915-го на полі бою було успішно випробувано і те, й інше.


До 1916 року ніхто не вмів розстрілювати людей із танків. А 1916-го смертоносні сталеві гіганти вже наводили жах на солдатів.


До 1918 року ніхто не вмів обстрілювати міста з відстані понад 100 кілометрів. А 1918-го запрацювала унікальна наддальнобійна "Паризька гармата", і її снаряди стали першими в історії штучними об'єктами, що досягли стратосфери. Влучивши в церкву Сен-Жерве під час богослужіння в Страсну п'ятницю, один із таких снарядів убив одразу 91 людину.


Чи було все вищеперелічене справжнім прогресом?


Багатьом учасникам тодішніх подій здавалося, що так. Вони щиро раділи новим інструментам руйнування та новим методам винищення Ноmо Sаріеns: звичайно, якщо ці інструменти та методи застосовувалися не ворогом, а проти ворога.


Однак після закінчення Першої світової війни почала домінувати інша точка зору. Технологічний ривок 1914–1918 років – з бомбардуваннями міст та отруйними газами – почав виглядати псевдопрогресом, який маскував деградацію та варварство. Майже всі погодилися з тим, що довоєнний світ, світ Веllе Éроquе, був більш цивілізованим. І цілком імовірно, що згодом схожі оцінки візьмуть гору і в Україні.



Але якщо ми вже зараз почнемо розглядати війну як час регресу, а не прогресу, то багато чого стане на свої місця.



З'ясується, що в розпал затяжної повномасштабної війни не варто чекати істотних змін на краще. Натомість численні зміни на гірше виявляються закономірними і найчастіше неминучими.


Раціональне зерно поступається місцем ірраціональному, творення – руйнуванню, сила права – праву сильного, особиста свобода – державному диктату, більш-менш об'єктивна інформація – примітивній пропаганді.



Людське життя невблаганно девальвується, перетворюючись для когось на інструмент заробітку, а для когось – на засіб задоволення особистих амбіцій.



Тією чи іншою мірою так відбувається завжди і скрізь. Годі згадати, що в роки Другої світової Сполучені Штати докотилися до переміщення своїх громадян у концентраційні табори за етнічною ознакою. А похмура атмосфера орвеллівської Океанії була списана не так з нацистської Німеччини чи Радянського Союзу – де автор "1984" ніколи не бував, – як із демократичної Великобританії воєнного часу.


Коли ми чуємо про жорстокість вітчизняних силовиків, про авторитарні тенденції на Печерських пагорбах чи про цинічне збагачення на крові, це не свідчить про якусь особливу порочність чи неповноцінність сучасної України. На жаль, це абсолютно природний регрес, породжений війною.


За великим рахунком, на п'ятому році кривавої бійні подібні речі навіть важко вважати потворними аномаліями. Оскільки насправді такою аномалією є сама війна, яка принесена на нашу землю кремлівським агресором.


Михайло Дубинянський

Дональд Трамп 9 жовтня домовився з Володимиром Путіним про постачання 1,8 мільйона тонн російського дизелю в США. Йдеться про порівняно невелику частку, адже лише за добу Штати споживають 518,6 тисячі тонн. Попри це, домовленість уже дала Вашингтону привід послабити санкції проти російських нафтопродуктів. Ця тема поклала початок черговому загостренню у відносинах України зі Сполученими Штатами. Американського президента дратує, що Україна атакує російські НПЗ, тож він тисне на Володимира Зеленського і вимагає припинити удари по них. На цьому тлі з'явився перший важіль впливу США на нас: ймовірна зупинка обміну розвідданими. Разом із цією погрозою лунав другий елемент тиску – блокування продажу зброї для України. Як пишуть видання Fіnаnсіаl Тіmеs і Ахіоs, американські посадовці погрожували українським обмежити поставки в межах програми РURL. Ультиматуми підсилилися фразою Трампа, що Україні настав час отримати нового президента, мовляв, Зеленський не хоче укласти угоду з Росією. Цю думку підтримав також американський мільярдер Ілон Маск. Схоже, в ніч на 14 жовтня додався і третій інструмент примусу. Раптово Сили оборони зафіксували проблеми в роботі Stаrlіnk – йдеться про систему Stаrshіеld. Сам Маск каже, що контроль над нею належить уряду США, а у Трампа відхрещуються: не несуть відповідальність за SрасеХ. Насправді нового в цій історії мало: Трамп уже неодноразово пробує схилити Україну до поступок цими трьома важелями впливу. Часом обговорення стихає і США стають непохитними в підтримці України, а вже згодом настрій американського президента різко змінюється – угода з Росією, відраза до Зеленського та бажання втримати Україну на короткому повідку. Чи можливо закрити прогалини щодо розвідданих, РURL та Stаrlіnk, якщо США обмежать допомогу – читайте далі у форматі "УП. Коротко".

Розвідувальні дані

Втрата розвідданих від США не означає повну "сліпоту" Сил оборони, йдеться більше про критичне звуження наших можливостей. Повний перелік розвідувальної інформації, яку Україна отримує від США, закритий. Авіаексперт Анатолій Храпчинський наголошує в коментарі УП на важливому моменті: саме завдяки Штатам ми заздалегідь знаємо про пуски балістичних і крилатих ракет. Американська система SВІRS фіксує інфрачервоне випромінювання від ракетних двигунів під час запуску. І що раніше українська ППО отримує інформацію про ракету, яка заходить у наш повітряний простір, то більшим є час на те, щоб її збити. Пряма мова Храпчинського: "Основна критичність лежить в оборонному секторі: якщо обмеження раптом зачеплять постачання ракет до Раtrіоt або перекриють систему раннього попередження SВІRS, це безпосередньо оголить українське небо перед балістичними атаками". З високою ймовірністю система SВІRS зберігатиметься відкритою для України за будь-якого сценарію, прогнозує авіаексперт. Якщо США відключать механізм, це спричинить для Вашингтона неприйнятні гуманітарні та політичні збитки: збільшиться кількість жертв серед цивільних, а також під загрозою будуть дорогі комплекси Раtrіоt і NАSАМS – вони стануть легкою мішенню для російських ракет. Один із факторів, на який можуть тиснути Штати, це закриття розвідданих, якими користується Україна для глибоких ударів по території Росії. Пряма мова Храпчинського: "Без американської радіотехнічної розвідки стає значно важче фіксувати передислокацію комплексів "Панцир-С1", "Тор" і систем РЕБ навколо НПЗ та аеродромів. Відтак складніше прокладати низьковисотні маршрути для українських БПЛА". США ще жодного разу не надавали готові координати російських мобільних пускових установок, наголошує авіаексперт. Україна власними силами – або ж з допомогою європейців – виявляє ворожі цілі та б'є по них. Та насправді бити вглиб Росії можна й без США, проте Силам оборони у такому разі доведеться суттєво збільшити обсяг засобів: зокрема йдеться про дрони-приманки для виснаження російської ППО. Чи буде катастрофа без розвідданих: дивіться випуск подкасту "Кляті питання" httрs://www.yоutubе.соm/еmbеd/jFD4qКЕК-uk?fеаturе=оеmbеd

Чи є альтернатива розвідданим від США?

Основою американських розвідувальних спроможностей є їхні супутники на орбіті і ті ж Stаrlіnk, які дуже важливі для України. Замінити їх буде дуже складно, адже Україна не має потрібної кількості супутників – в американців їх тисячі на орбіті. Та все ж схожий досвід уже був. У березні 2025 року США призупинили обмін розвідувальною інформацією з Україною після конфлікту Трампа із Зеленським в Білому домі 28 лютого. Секретар комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Роман Костенко розповів УП, що у той час Європі вдавалося "перекривати" для України великий відсоток тих даних, які ми тимчасово не отримували від Штатів. Європейські партнери наростили свої розвідувальні спроможності і в багатьох аспектах вони є досить успішними, але все одно не дотягують до рівня США. Супутникова розвідка і наші партнери можуть допомогти і замінити розвіддані від США, якщо все ж обмін інформацією зупинять – тож Костенко вважає це питання "не катастрофічним". У Європи, зокрема, є спроможності, щоб відстежувати саме стартові позиції росіян – станом на зараз Україна бере ці дані від Сполучених Штатів. Костенко додав, що Україна працює з фінськими компаніями, а також з іншими європейськими цивільними компаніями, які мають свій флот супутників.

Система постачань зброї РURL

Тиск щодо постачання озброєння, схоже, менш обнадійливий. Та перш ніж розповісти про ймовірні наслідки – пояснимо, що таке РURL. Рrіоrіtіzеd Ukrаіnе Rеquіrеmеnts Lіst або "Список пріоритетних потреб України" – так розшифровується механізм, який створили у липні 2025 року. Основна ідея РURL полягала у тому, щоб Україна продовжувала отримувати американську зброю, а її закупівлю оплачували партнери. Схема РURL виглядає орієнтовно так:

Україна визначає, що потрібно військовим; США та НАТО погоджують пакети зброї; країни-партнери збирають гроші; з запасів США постачають озброєння.

Кожен пакет зазвичай містить перелік зброї на суму у 500 мільйонів доларів. Країни, які є донорами програми, мають різні частки грошових вкладень. Ключові донори програми РURL / Джерело: Міноборони Колаж: Андрій Калістратенко Ініціатива РURL Трампу дуже подобалася, бо нарешті, мовляв, Штати не просто так віддають зброю, як це було за часів президентства Байдена, а заробляють на цьому. Що важливо, контроль над постачанням все одно зберігає за собою США. Трамп може зупинити навіть уже погоджені й законтрактовані поставки, хоч і Європа вже могла за них заплатити, запевнив експерт-міжнародник Дмитро Шеренговський. Як би європейські країни не намагались домовитись, вони не можуть змусити Вашингтон передати зброю, якщо той ухвалить рішення про скасування. З початком американської операції проти Ірану ситуація з РURL ускладнилася, пояснив УП експерт-міжнародник Олександр Краєв. Якщо раніше Штати заробляли на продажі зброї у рамках програми, то тепер зіштовхнулись з дефіцитом боєприпасів. У відповідь на американські удари Тегеран почав атакувати дронами країни Близького Сходу. США та союзники використовували дорогі ракети до Раtrіоt для перехоплення відносно дешевих безпілотників. Це посилило дефіцит перехоплювачів та створило суттєве навантаження на виробництво. Проблема зараз може полягати у тому, що великі виробники зброї просто не зможуть покривати всі потреби і запити програми РURL. Ймовірна зупинка цих постачань може завдати Україні проблем щонайменше у питанні ракет-перехоплювачів РАС-3, які здатні знищувати балістичні та крилаті ракети. РАС-3 нам передають Сполучені Штати, пояснив Костенко з комітету нацбезпеки. У разі скасування допомоги РURL Україні доведеться шукати перехоплювачі в інших країнах. Цей процес буде складним, адже ракет не так багато. За словами Костенка, країни зазвичай мають обмеження на передачу ракет іншій державі без дозволу країни-постачальника. Ба більше, РАС-3 – не ті ракети, які можна швидко виготовити у великих кількостях. Виробничі потужності обмежені, а попит на них високий, тож це лише ускладнює ситуацію. Війна в Ірані та загалом по всьому Близькому Сходу створює додаткове змагання за цей вид зброї. У Тhе Wаshіngtоn Роst 15 жовтня повідомили, що в Україні закінчилися ракети-перехоплювачі до Раtrіоt – про це кажуть двоє українських посадовців та представник НАТО, імена яких видання не називає.

Чи є альтернатива РАС-3?

Єдиний європейський комплекс, здатний збивати балістику, це франко-італійський SАМР/Т із ракетами Аstеr 3. Однак масштаби його виробництва абсолютно не зрівняються з реальними потребами війни. Пряма мова Храпчинського: "Якщо США перекриють постачання через РURL, перед проблемою порожніх пускових опиниться і сама Європа, яка масово законтрактувала ті самі Раtrіоt для свого щита ЕSSІ. Тож прискорити виробництво SАМР/Т і дати відчутний результат для фронту європейці зможуть лише в перспективі кількох років, а не прямо зараз".

Stаrlіnk

StаrShіеld, з яким виникли проблеми в української армії, розроблений для урядових і військових потреб. Він використовує технології Stаrlіnk, але має додаткові засоби захисту зв'язку та підтримує спеціалізовані завдання, зокрема супутникове спостереження. Засновник SрасеХ Ілон Маск писав, що він не причетний до збоїв у роботі, адже "не ухвалює рішень щодо швидкості зв'язку для військових". При користуванні цим пакетом встановлений ліміт – близько 160 км/год. Термінал втрачає зв'язок, якщо перевищити швидкість, але у ніч на 14 жовтня українські військові фіксували перебої навіть від 72 км/год. Зв'язок станом на 15 жовтня вже покращився, а Міноборони України продовжує комунікацію зі SрасеХ, аби налагодити стабільну роботу. Хоча насправді StаrShіеld є продуктом компанії американського мільярдера, у Rеutеrs з'явилась інформація, що наказ обмежити роботу Stаrshіеld для України надійшов із Білого дому. Українська сторона про це нічого не знала, тож проблеми зі зв'язком стали "сюрпризом" для усіх.

Що кажуть військові?

Військові фіксували зникнення зв'язку на 10-20 секунд, коли БПЛА летіли на швидкості 110-120 км/год. Відтак керування дронами для ЗСУ було ускладнене, а натомість росіяни мали більше шансів на збиття українських літальних апаратів. При відсутності нормального зв'язку виникає наступна проблема – запуск БПЛА загалом. Наприклад, дрони Міddlе Strіkе на старті мають набирати високу швидкість. Якщо перебої зі StаrShіеld будуть періодичними, це унеможливить запуск таких бортів. У 12-й бригаді "Азов" розповіли УП, що жодного попередження з приводу послаблення зв'язку ні вони, ні інші підрозділи Сил оборони не отримували. Зараз вони працюють над альтернативними технічними рішеннями, щоб не бути залежними від однієї системи забезпечення зв'язку.

Чи є альтернатива Stаrlіnk?

Тут знову пробує допомогти Європа – ЄС планує підключити Україну до своєї захищеної системи супутникового зв'язку Gоvsаtсоm, яка працює із січня 2026 року та об'єднує можливості державних супутників країн-членів Союзу. За словами представника Єврокомісії Томаса Реньє, на початку 2027 року до Gоvsаtсоm підключать комерційні супутникові послуги, тоді військові сервіси зможуть надавати. Також у Європи є плани щодо власної супутникової мережі ІRІS² – її мають розгорнути у 2029 році. Та схоже, що альтернативи Stаrlіnk, на яку можна було б опиратись вже зараз, немає. Засновник проєктів Народний Stаrlіnk та SkyLіnkеr Володимир Степанець в коментарі УП пояснив, що існує багато технічних засобів супутникового зв'язку, які здатні забезпечити схожі характеристики зв'язку, але проблема виникає в іншому – вони не здатні бути альтернативною за усіма параметрами: ціна, доступність, кількість, швидкість та інше. Пряма мова Степанця: "І ось тут все дуже погано. Можна сказати, що всі альтернативні засоби, які існують: або значно дорожчі, або дорожчі та одночасно ще й набагато важчі". Зараз є різні виробники, які заявляють про свої засоби як альтернативні та якісні. От тільки ціни там набагато дорожчі, ніж на будь-що інше на ринку. Зокрема й на Stаrlіnk". Насправді американська система від SрасеХ не є революційною з погляду збору технологій: все, з чого складається Stаrlіnk, не нове – пояснює Степанець. Однак американська система переважає саме в інженерії, організації, зручності. Пряма мова Степанця: "Найближчий конкурент, який потенційно здатний, на мою думку, конкурувати в усіх згаданих параметрах – це Аmаzоn Lео, який планує стартувати цього року, бо супутники вже є. Але це теж американська компанія. Тож чи не буде потім подібних інцидентів, коли виникають якісь політичні потреби?". *** Досвід відносин України та США показує, що загострення та тиск на кожен із важелів впливу відбувається регулярно. Та все ж рано говорити, що американський президент вирішить остаточно залишити Україну без розвідданих, РURL чи Stаrlіnk. Міжнародник Краєв пояснює: на цьому етапі будь-який подібний рух Трампа буде сприйматися як абсолютна слабкість в очах Китаю. "Трамп вже неодноразово заявляв, що не допомагатиме більше Тайваню. І цим він дуже сильно підважив позицію Тайваню. Настільки, що досі в територіальних водах Тайваню проходить навчання китайської берегової охорони, яка заблокувала майже 20% усього водного простору довкола острова. Якщо він ще й "кине" в цьому контексті Україну та європейську безпеку – ми можемо собі лише уявити, які висновки з цього зробить Китай", – підсумував Краєв. Водночас тут є й інший бік: наближаються проміжні вибори у США, які спонукають Трампа зіграти на темі України, запевняє міжнародник Шеренговський. Американський президент може подавати вимоги до України як боротьбу за дешевше пальне, чим хоче покращити ставлення виборців до себе. Парадокс у тому, що у партії Трампа думають інакше: 22 конгресмени вимагають скасувати генеральну ліцензію щодо постачання російського дизелю та збільшити тиск на Росію. Навіть спікер Палати представників від республіканців Майк Джонсон встиг заявити, що проблеми на ринку дизелю пов'язані не з Україною, а з блокуванням Ормузької протоки. Утім, при всіх "але" і незгоди у партії Трамп може дуже легко перейти межу. А якщо послабить український захист напередодні важкої зими – це може зіграти із ним злий жарт та лише похитне його політичне становище. Щоправда, Україні від того не легше.

Лише за січень – липень 2026 року Росія, за оцінками української розвідки, втратила орієнтовно 240 тисяч військових, із них щонайменше 140 тисяч – без вороття. У вересні цей показник сягнув 46 230 осіб – це найбільша цифра за місяць від початку року. Щоб компенсувати втрати й підтримувати нинішні темпи війни, Росії потрібно залучати до армії ще більше нових людей. Та й тут виникає проблема: темпи рекрутингу контрактників у регіонах суттєво сповільнюються, тож у Москви залишається єдина надія – на примусову мобілізацію. Володимир Зеленський наприкінці вересня заявляв, що Росія вже розпочала нову хвилю поповнення армії. У Головному управлінні розвідки у відповідь на запит УП повідомили, що у 2026–2027 роках ворог може мобілізувати поетапно орієнтовно 600 тисяч осіб: 300 тисяч цьогоріч, а ще 300 – наступного року "Це абсолютно реальна цифра (600 тисяч мобілізованих – УП). Зараз російський бюджет з великими потугами дозволяє набирати (у військо – УП) орієнтовно 30 тисяч осіб на місяць. В перспективі 10 місяців це половина з того, про що каже ГУР", – сказав у коментарі УП Олексій Мельник, співдиректор програми міжнародної безпеки Центру Разумкова. І схоже, що Москві не доведеться оголошувати відкриту мобілізацію, адже Кремль активно користується прихованими методами. До яких дій вдаватиметься російська влада під час "тихої" мобілізації, чи вистачить людського ресурсу та які категорії населення опиняться під найбільшим тиском – читайте далі у форматі "УП. Коротко".

Контракти вже не рятують

Зазвичай Росія перекривала свої втрати на фронті новими укладеними контрактами – їх справді вистачало, адже було достатньо росіян з боргами, які погоджувались на службу через гроші. Та останнім часом ця система дає дедалі менше результатів: у першому кварталі 2026 року вдалося залучити лише 71 216 нових військових – це найнижчий показник за три роки. Російські регіони вже навіть підвищили одноразові виплати за підписання контракту, щоб заохочення було ще більшим. ГУР повідомило УП, що, якщо порівняти з 2025 роком, середній розмір регіональної виплати зріс на 25% і тепер становить 16–18,5 тисячі доларів, а це приблизно 1,5 мільйона рублів. Також у 2026 році Росія запровадила одноразові виплати для засуджених, які погодяться підписати контракт. Їм платять у середньому по 12,5 тисячі доларів – приблизно мільйон рублів. Та насправді Росію вже не рятує навіть підвищення виплат. Річ у тім, що основну частину контрактників раніше займали боржники, спецконтингент з-поміж засуджених і мігранти. Та якщо порівняти з 2025 роком, цих категорій росіян у регіонах стало на 30–40% менше. За даними розвідки, провалилася також кампанія із залучення студентів на контрактну службу. ОSІNТ-аналітики групи СІТ пишуть, що студенти мали складати основну частину новоствореного війська безпілотних систем. Студентів заохочували, звісно ж, виплатами. Також обіцяли, що після звільнення зі служби колишні контрактники навчатимуться на бюджетній формі. Ці переваги оголошували публічно, а на практиці все відбувалось по-іншому. У російському виданні DОХА зазначають, що студентів викликали в кабінети адміністрації вишу, де тиснули психологічно. Часто вдавалося змусити до контракту тих, у кого були академічні заборгованості або ризик відрахування. Попри те, що в цій кампанії брала участь абсолютна більшість вищих навчальних закладів Росії – вдалося реально набрати до війська лише 25% із плану.

На кого націлиться Росія у новій хвилі

Одна з основних категорій, яка збільшуватиметься в російській армії – іноземці. У ГУР розповіли, що йдеться про представників країн Азії та Європи. Зеленський наприкінці вересня також повідомляв, що на території Росії перебувають понад 8 тисяч північнокорейських військових. Ще приблизно 10 тисяч осіб відбирають для підготовки та подальшого перекидання до Росії. За даними розвідки, поповнюють лави окупаційної армії також громадяни держав пострадянського простору: Узбекистану, Білорусі, Таджикистану, Казахстану, Вірменії, Азербайджану та Киргизстану. ГУР: "Також цього року (2026 – УП) збільшується кількість заявок із країн, які перебувають під значним російським політичним, економічним або безпековим впливом, зокрема з Бурунді, Бангладеш, Зімбабве, Колумбії, Ємена, Сьєрра-Леоне, Конго, Малі та інших". Раніше громадяни Мексики, Індонезії та Філіппін поодиноко долучалися до російської армії. Тепер географія вербування розширюється і на ці країни. Де Росія шукатиме нових військових / Джерело: ГУР Інфографіка: Андрій Калістратенко Щодо категорій російського населення, на які будуть тиснути під час нової хвилі мобілізації – тут суттєвих змін немає. Кремль зосередиться на "спецконтингенті", людях з боргами, кредитами та обов'язками щодо аліментів. Також спробують примусити долучитись до війська нових студентів, абітурієнтів та людей без громадянства.

Нові плани, але старі методи

Українська розвідка пояснює: у Росії запроваджено єдиний державний автоматизований електронний реєстр військового обліку, а також електронні повістки. Завдяки цим механізмам російська влада може провести мобілізацію приховано, без широкого публічного оголошення. Крім того, Міноборони РФ запропонувало розширити повноваження військової поліції. Зміни, які хочуть прийняти, передбачають нові способи пошуку тих, хто ухиляється від служби або залишив військову частину. Попередньо, поліція зможе створювати спеціальні групи розшуку, організовувати переслідування та блокувати райони, де можуть переховуватися військові, які втекли зі служби. Російський криміналітет також долучається до поповнення війська. Німецький економіст і аналітик Яніс Клюге зазначив, що в регіонах все частіше платять вербувальникам за кожного мобілізованого. Наприклад, у Нижньому Тагілі така розцінка за одного нового солдата: 400 тисяч рублів – це 4,5 тисячі доларів. У деяких регіонах посередники вдаються до насильства, аби лиш отримати свою чергову виплату за "клієнта". Клюге наголошує, що Кремль делегував військовий набір місцевій владі в регіонах, мовляв, байдуже, як це відбуватиметься, головне – результат. Та все ж така політика може зіграти злий жарт, адже Путін ризикує втратити свій контроль над ситуацією, вважає німецький аналітик. Співдиректор програми міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник наголосив УП, що одним із методів тиску на людей, які роздумують над укладенням контракту, є обмежений час. Річ у тім, що рівень виплат для контрактників у регіонах часто змінюється, тож людей спонукають до швидкого рішення, мовляв, поки оплата ще "пристойна". Якщо ж людина не встигла укласти угоду, її заохочують приїхати в інший регіон, де виплату навпаки підняли. Ці постійні коливання в сумі змушують людей швидко ухвалювати рішення. Пряма мова Мельника: "Людям оплачують дорогу, проживання – всі ці витрати, пов'язані з підписанням контракту. Така нехитра схема – зіграти на фінансовій зацікавленості". Є й інші фінансові "гачки". Наприклад, у Ленінградській області пропонується списати борги до 10 мільйонів рублів після того, як людина прибуде в частину та підпише контракт. Втім, ця пільга діє за визначених законом умов і стосується не всіх заборгованостей – тож люди часто ловляться на гучну обіцянку, не вичитавши усі "але", вписані в контракт дрібним шрифтом. Ті росіяни, на яких не діє фінансовий тиск, часто можуть опинитися під кримінальною загрозою. Російська поліція намагається створити якісь передумови, щоб на людину можна було відкрити кримінальну справу, розповів Мельник. Часто це може бути підкидання заборонених речовин. Після відкриття провадження починається звичайний відпрацьований сценарій. Пряма мова Мельника: "Людині на стіл кладуть два варіанти виходу із ситуації: або сідає в тюрму, або підписує контракт з Міноборони і з неї знімають звинувачення. Це (тиск – УП) відбувається на етапі, коли є всі ознаки того, що справа має піти під суд. Такі клієнти – потенційний пул рекрутингу". Все ж Мельник схиляється до думки, що перераховані вище методи вже себе вичерпують. Тому, найімовірніше, найближчим часом Росії доведеться ухвалювати нові рішення для того, щоб збільшити успіхи в мобілізації.

Чи змінилася ситуація на фронті

У 1-му корпусі НГУ "Азов" розповіли УП, що втрати Росії за останні 2 місяці і справді суттєво збільшились. Особливо це помітно по кількості "двохсотих" окупантів на Добропільському напрямку, де тримає оборону корпус – на початку жовтня окупанти там втратили майже на 58% більше своїх військових, ніж у серпні. Втрати Росії на Добропільському напрямку / Джерело: 1-ий корпус НГУ "Азов" Інфографіка: Андрій Калістратенко "Азов": "Значні втрати ворога чітко показують, що він намагається залучати все більше людського ресурсу. Вони постійно перекидають нові сили на наш напрямок, знімаючи підрозділи з ділянок, де активність менша". Командувач Сил безпілотних систем ЗСУ Роберт Бровді "Мадяр" повідомив, що на початку жовтня частота і щільність атак Росії стала більшою. Він пов'язує це саме з прихованою мобілізацією. УП поспілкувалась із військовими бригадами на різних напрямках фронту. Всі співрозмовники одностайні: наразі немає чітких ознак того, що збільшення чисельності російських військ пов'язане з мобілізацією. Такої ж думки притримуються і в "Азові": "Якщо говорити про мобілізацію в Росії, то вона триває постійно. Противник безперервно поповнює свій особовий склад. Якщо раніше основу складали контрактники, то зараз це здебільшого мобілізований ресурс, яким постійно закривають прогалини на передньому краї". Серед нових окупантів у війську є окремі вмотивовані підрозділи, однак загалом рівень підготовки нових солдатів досить низький. За словами "азовців", у кращому разі росіяни перебувають тиждень на полігоні, а потім їх везуть на фронт. Часто буває так, що новоприбулих бійців готують буквально три дні й одразу кидають у штурми. Тактика ворога не змінюється, розповіли в "Азові". Росіяни шукають слабкі місця та пробують пробиватися там, де це виходить. З настанням осені окупанти намагаються використовувати погодні умови – туман та дощі – щоб під їхнім прикриттям непомітно заводити свою піхоту на позиції. Тиск ворога періодично зростає і зменшується – усе залежить від інтенсивності боїв на конкретному напрямку. Росіян на фронті більшає, та пов'язувати це з "кампанією в 600 тисяч" поки що рано. Схоже, ефект від прихованої мобілізації фронт може відчути трохи згодом.Наталя Боднар, Тетяна Кривішин