Українська правда

<р>
Розпочавши війну на знищення, РФ не залишила Україні вибору – ворога, який вдерся у дім, оборонцям доводиться вбивати. <р>Говорячи про нову, нав'язану росіянами реальність, яку українці не обирали, кінооператор і оператор БПЛА Ярослав Пілунський розповідав УП, що сприймає окупантів як міцних, дуже небезпечних істот з іншої планети, яких необхідно знищувати.
<р>
Такий погляд на війну і ворога, пояснював Пілунський, є лише "психологічним якорем, без якого важко адаптуватися до військової роботи". Психологічною реакцією, що "допомагає перетнути межу морального кодексу, з яким ти живеш своє цивільне життя".
<р>
Сьогодні дедалі частіше можна почути: "Війна стає схожою на комп'ютерну гру". Йдеться не тільки про нову зброю у вигляді дронів, а й про сприйняття бою та смерті ворога під час битви. Безліч роботизованих систем, застосування штучного інтелекту робить загибель людини "легкою" як ніколи – зокрема й для масового споглядання. Щонайменше з технічного погляду, смерть-онлайн стає частиною буденності.
<р>
Чи відрізняється ця війна кардинально від усіх попередніх? І чи стало людство агресивнішим із нападом Росії на Україну? В інтерв'ю УП філософ і письменник Тарас Лютий розповів про війну як гуманітарний виклик. А також про те, як українську активність у цій битві не перетворити на агресивність.

"Війна стає невід'ємною частиною життя"

<р>
– Військовослужбовець ЗСУ, письменник Артур Дронь назвав свою книгу "Гемінґвей нічого не знає". Чи є у нашій війні щось таке, чого не знали філософи минулого?
<р>
– Філософи завжди осмислювали феномен війни. Деякі перетворювали цей чинник на метафізичну проблему. Геракліт казав, що війна – а грецькою це Роlеmоs – "батько всього". З його точки зору, з війни і взагалі з феномена протистояння, з боротьби бінарних опозицій виникає навіть гармонія.
<р>
Але вже в модерні часи, коли з'являються технологічні суспільства, різноманітні винаходи, які використовують у справі мілітаризму, коли війна набуває планетарного масштабу, стає зрозуміло, що людство здатне знищити саме себе. І це вже не просто ситуація, коли одне плем'я йде на інше.
<р>
Війна стає глобальною проблемою. І філософи осмислюють радше не війну, а проблему миру. <р>У Канта, наприклад, є праця "До вічного миру". Він каже, що, ескалуючи різні конфлікти, людство або знайде умиротворіння на цвинтарі, або це буде інша тиша – порозуміння, до якого прийдуть люди, якщо вони є розумними істотами. <р>Це, звичайно, виглядає як певний ідеалізм, навіть утопія.
<р>
Перша світова показала якийсь немислимий сплеск агресії. Коли почали досить масово використовувати хімічну зброю, виникла ситуація, що людей, даруйте за порівняння, можна вбивати, ніби "як шкідливих комах". І ця війна, а потім Друга світова, стали величезним викликом для філософів.
<р>
– До чого вони дійшли?
<р>
– Візьмемо, наприклад, засновника психоаналітичної теорії Зиґмунда Фройда. Він трохи ідеалізував людську природу, вважав, що сутність людини проявляється в Еросі, в її прагненнях, у креативних, вольових чинниках. Вони дають змогу проявити всю свою фізіологічну й душевну суть. <р>Але після Першої світової Фройд зрозумів, що не тільки креативний імпульс керує людиною, а й принцип Танатосу. Потяг до смерті, як говорили пізніші послідовники Фройда. Тобто є в нас щось деструктивне поряд із креативними характеристиками.
<р>
Хтось, як, наприклад, Еріх Фромм, казав, що у єстві людини немає нічого деструктивного, воно набувається залежно від соціальних умов, коли є нерівність, жадоба владарювання і так далі. А представники психоаналітичної теорії шукали й шукають коріння проблеми в дитинстві, з якого виростають Гітлери, Геббельси, Сталіни та подібні до них сучасники.


Тарас Лютий: На мою думку, в глобальному розумінні війни уникнути неможливо. Але треба брати цей чинник під контроль, мати якісь запобіжники агресії, яка виникає на соціально-політичному рівні. Мати щось, що не дає можливостей проявляти цю агресію масово. Після Другої світової людство ніби домовилось, що ми не переглядаємо кордони, але в якийсь момент ця домовленість перестала діяти
Фото: КМВS


<р>
– Чи стало людство жорсткішим?
<р>
– Це цікаве питання. Ми можемо прочитати "Життєписи цезарів" Светонія і посивіти від того, яку неправомірну жорстокість проявляли імператори, можновладці в Давньому Римі. <р>Але весь жах про терор, який тепер нас охоплює, збільшується з розумінням, якої чисельності населення сягає людство в порівнянні з давніми часами. І найбільший жах викликає та агресія, для якої абсолютно нормально вбивати людей мільйонами і, можливо, навіть мільярдами.
<р>
Після формування європейської традиції ідеалів гуманності, ідеї прав людини, з'ясовується, що життя знов нічого не варте, що ми відкочуємося в якусь кам'яну добу.
<р>
На мою думку, рівень людської агресії кардинально не змінився. Нам здається, що він сильно ескалюється, через те, що на межі ХІХ та ХХ століть виникає феномен масового суспільства, масової культури.
<р>
У політичному вимірі ця масовість проявляється у тому, що величезна кількість людей не хоче самотужки вирішувати свої проблеми, бути вільними, брати на себе відповідальність. Так з'являються нові тоталітарні лідери, які прагнуть перерозподілу перенаселеного світу.
<р>
– Винятковість війни, яку ми переживаємо, полягає, мабуть, у тому, що смерть і вбивства стали як ніколи доступними, "легкими" – і для здійснення, і для споглядання. Завдяки недорогим fрv-дронам за війною можна спостерігати онлайн.
<р>
– Треба розуміти, що все це не впало нам одномоментно на голову. Колись війни відбувались десь там, далеко в полі. А у ХХ столітті стало очевидним, що війна вже у великих містах, містечках і селищах.
<р>
Свідком війни тепер стає кожна людина. Особливо з появою медійної сфери. Війна розгортається просто в тебе на очах – не треба навіть підніматися з ліжка. Через медіа вона вже просто під шкіру заходить. Вона вже перемістилась в обійстя людини, як через ракети, дрони і снаряди, що летять над головами, так і через медіа, соцмережі.<р>
Технологічні зміни, що полягають у тому, як циркулює інформація, як вона сприймається на масовому рівні, як обробляється, змінили сприйняття війни впродовж щонайменше останніх ста, а не кількох років. Сьогодні вона, на жаль, стає невід'ємною частиною біологічного і психічного життя людини.

Читайте також: Слова "пацанов". Володимир Єрмоленко пояснює військові послання росіян українцям

"Набути здатності до резистенції"

<р>
– Технологічність цієї війни ми бачимо на рівні не лише інструментів, а й цілих систем. Наприклад, е-балів. Про що це? Про ефективний підхід? Чи ще і про зміни в гуманітарній парадигмі, в ставленні людини до життя і смерті?
<р>
– Цей кількісний підхід, про який ви говорите, був і раніше. Згадайте всі ці фільми про Другу світову, коли льотчики, збиваючи ворожі літаки, малювали зірочки на фюзеляжі. Без калькуляції не можна вести будь-яку війну. Що більше ти знаєш про ресурси ворога, то краще розраховуєш власні сили, аналізуєш, плануєш подальші свої дії.
<р>
Але інша справа – і ви правильно говорите – це гуманітарна складова. Я зараз пишу статтю "Криза людського", де намагаюсь подивитись, як за останнє, скажімо, десятиліття змінюється уявлення про людське. <р>В соціальному житті ми бачимо, що стосунки між людьми набувають більш функціонального типу взаємин. Тобто до людей ставляться все більше як до функції, ніж до якихось насправді унікальних істот.
<р>
Ще в часи пандемії ми побачили, як люди, будучи фізично ізольованими, замикались у своєму внутрішньому, квартирному світі, ставали егоїстичнішими. Змінювались їхні звички, характер, пізнавальні здібності, а з ними й уявлення про те, що розуміти під людяністю.
<р>
Але всі ці проблеми, які виникли у зв'язку з пандемією, були лише прелюдією до того, що принесла війна. З'явився не якийсь там примарний, невидимий ворог, а реальний, який не вважає тебе за людину. <р>Це серйозний екзистенційний виклик. І для того, щоб не зникнути, необхідно набути здатності до резистенції.
<р>
Знаєте, на цикл моїх лекцій про природу російського нігілізму порожні зазвичай аватари в соцмережах пишуть: "Чого ж ви не хочете говорити про український ресентимент?". Але те, що здійснює український народ, не є ресентиментом. Це та здатність протистояти, яку вже оцінив світ. <р>У нашій історії такого ніколи не було: Україна справді набула суб'єктності, вимагає, щоб із нею рахувалися. Українці суб'єктність у цьому протистоянні не декларують, а справді демонструють, виборюють її.
<р>
– Яким ви бачите нашого ворога? З ким ми маємо справу?
<р>
– Мене свого часу приваблювала робота Ніколая Бердяєва про феномен "русской ідєі". Бердяєв тривалий час жив тут, у Києві, розумів, що таке українська культура, при цьому абсолютно зберігаючи традиції російської ідентичності. Але ця відстороненість, спостереження в межах української традиції дали йому змогу належним чином оцінити феномен "російської ідеї".
<р>
Влада в Росії завжди належить одній особі. Росіяни бояться тягаря влади, вона для них щось темне, магічне. Тому вони віддають її одній людині. Але за це треба платити – сліпо підкорятися володарю. І це страшний момент – коли людина не може проявити ніякої свободи всередині власної країни, це трансформується у свавілля.
<р>
Ми бачимо в Бучі, Ізюмі, інших містах України, яких викривлених форм набуває свобода. Вона стає вседозволеністю. Цей російський бунт, який показав Достоєвський, переростає в якусь специфічну місію. Росіяни вважають, що їхня місія – звільнити світ, який вони мають за схиблений.
<р>
– Звільнити світ, але не себе?
<р>
– Так. Причому звільнення світу для них – це підкорення його собі. Поки країни Заходу не збагнуть, що це зло має бути покарано, що цю пожежу недостатньо просто присипати якимось ганчір'ям, земелькою, воно й далі проявлятиметься метастазами.
<р>
Поки Україна може протистояти цьому злу, треба її підтримувати більш радикальними засобами й заходами. Але, на жаль, ця думка дуже і дуже повільно рухається західними країнами.
<р>
Важливо розуміти, що ми маємо справу з експансивним, вибуховим, дуже небезпечним месіанством, яке має величезне уявлення про свою вищість над іншими. Яке хоче захопити мало не весь світ. Ми вже це проходили на прикладі нацистської Німеччини, совєцкого тоталітаризму. На жаль, доводиться наступати на ті ж самі граблі.

Читайте також: Садизм – органічна форма існування росіян – інтерв'ю з Вахтангом Кебуладзе

"Смерть – єдине, що вони можуть вчинити"

<р>
– Свавілля росіян часто закінчується на фронті їхнім самогубством, це масово фіксують українські дрони. Чим би ви пояснили такий феномен?
<р>
– Я можу лише припустити... І російський солдат, який потрапляє у пекло, що йому влаштували очільники його держави, і самі ці очільники дуже погано нас знають. Вони справді думали, що ми "один народ". Вони всі не розуміли тонкощі української культури, яка побудована зовсім на інших засадах, ніж російська.
<р>
У них держава сприймається як моноліт, де влада фіксується у вертикалі. А у нас від давніх часів є суспільство, гіганти-сподвижники, які тримають все на плечах, якщо держава, державні інституції "просідають". Згадайте православні братства, щонайменше кілька століть у нас є ця основа, певна громада. А в Росії немає цієї спільності.
<р>
І от росіянину кажуть, щоб він йшов на війну, що він не зустріне спротиву. Що він зможе закрити свої борги, іпотеку. Дуже легко зможе заробити гроші. Йому пропонують сир у мишоловці.
<р>
– І при цьому запевняють: "Своіх нє бросаєм". А потім виявляється, що це неправда.
<р>
– Абсолютно. І ця людина починає усвідомлювати, що від самого початку, навіть не тоді, коли її вербували, а на рівні того, як організовано суспільство, вона є ошуканою, безправною, не є суб'єктом. Вона бачить безвихідь. Вона не може повернутися додому, та їй при цьому залишається лише доля окупанта.
<р>
– Можливо, самогубство в таких випадках є чи не єдиним актом волі, коли росіянин може отримати свободу?
<р>
– Я тут розрізняю слова "воля" і "свобода". У російській мові є словосполука "лішеніє свободи", а в українській це – позбавлення волі. Тобто "свобода" і "воля" – різні речі. Позбавити волі – обмежити можливість фізичного пересування в просторі. Пташку, яка сидить у клітці, випускають на волю, а не на свободу.
<р>
В самій російській культурі закладено переконання, що свободи можна позбавити. Вахтанг Кіпіані розповідав історію, як в останній термін, якій відбував Стус, до нього приїжджали дружина із сином. Стусу влаштовують такий огляд, що, даруйте, готові залізти у всі шпарини. Він каже, що відмовляється від такого огляду, бо це порушує людську гідність. Тобто Стус демонструє внутрішній простір свободи, якої неможливо позбавити.
<р>
В цьому принципова відмінність між двома культурами – в тому, як функціонує поняття свободи. Російські солдати починають розуміти, що у них немає свободи ані на полі бою, ані в суспільстві, до якого вони належать. І власна смерть – єдине, що вони можуть вчинити.

Читайте також: Історикиня Лариса Якубова: "Рускій мір" схожий на тоталітарну секту, члени якої хворі на соціальну шизофренію

"Завдання йти вгору"

<р>
– Ми тепер добре знаємо, що таке російський нігілізм, цей потяг до заперечення життя. Чи є ознаки того, що в цій битві з драконом ми самі стаємо драконами?
<р>
– Я не впевнений, чи дракон у цьому сенсі – негативний образ. Феномен нігілізму двобічний. Занепад, обирання Ніщо замість буття – лише один бік нігілізму. <р>Ще наприкінці ХІХ століття Фрідріх Ніцше запропонував поділити нігілізм на пасивний і активний. Пасивний – це обирання найшкідливішого для життя, це життя мріями, а не реальністю. Тому Ніцше й казав, що християнство – нігілістична релігія, бо вона декларує справжність життя в потойбіччі, після смерті.
<р>
– Не тут і зараз, а колись.
<р>
– Так. А реальне життя відкидається. На думку Ніцше, антидотом пасивному нігілізму може бути тільки активний нігілізм. Ти маєш навпаки утверджувати життя.
<р>
У цьому плані можемо сказати, що дракон – не обов'язково негативний образ. У китайській культурі, скажімо, це шляхетне, благородне створіння. І шляхетним є також наш спротив. Під навалою Російської імперії Україна обрала активний опір.
<р>
Нас ставлять на межу смерті, на межу зникнення, але ми обираємо життя. Ворог ставить наше існування під знак питання, робить його проблемним – якщо не хочете бути "одним народом", то вас взагалі не має бути – а ми навпаки утверджуємося в цьому.
<р>
Повертаючись до вашого питання, я би сказав, що нам важливо не перетворитися у цій боротьби не на дракона, а на монстра. Важливо самим не стати тим монстром, з яким вступили у цей двобій.
<р>
– Не стати пасивними нігілістами?
<р>
– Ми говорили про християнську традицію, де є образ Юрія Змієборця, який вступає у двобій зі змієм-монстром. Феномен активного нігілізму полягає в тому, що ти, ідучи до герцю, не просто знищуєш ворога, а маєш перемогти себе, щоб не перебрати його характеристики на себе.
<р>
У Ніцше є поняття "самоперевершення". Навіть коли тобі здається, що ти досягнув певної кваліфікації, рівня освіти, навичок, практики, цього ніколи не достатньо. Твоє завдання – йти вгору.<р>
Щойно ти навчишся перемагати себе, ти станеш паном самого себе. Не будеш паразитувати на інших, як росіяни, які навіть нашу назву "Русь" запозичили, м'яко кажучи.
<р>
Якщо ми опануємо цю справу (перемоги над собою, самоперевершення – УП), наша активність не переросте в агресивність. Вона буде не реактивністю, а справжньою суб'єктністю. Тоді ми будемо посилювати себе не за рахунок когось, а за рахунок власних умінь та інтелектуальної спроможності.
<р>
Євген Руденко – УП

<р>
Виклики, які стоять перед українською демографією, фантастичні. Про нестачу людського капіталу давно відомо державі й бізнесу. Війна додатково ускладнила ці проблеми.
<р>
Ще два роки тому уряд<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://zаkоn.rаdа.gоv.uа/lаws/shоw/922-2024-%D1%80#Техt">схваливстратегію демографічного розвитку до 2040 року. Серед основних труднощів, з якими вже зіткнулась Україна – масова вимушена міграція, низька народжуваність, гострий дефіцит на ринку праці та загибель працездатних громадян на війні.
<р>
Такі проблеми створюють гарне поле для маніпуляцій. Частина проросійських телеграм-каналів нещодавно активно тиражувала тези про неминучий демографічний колапс в Україні, поєднуючи воєнні втрати, еміграцію та дефіцит робочої сили в єдиний наратив про довгостроковий національний занепад.
<р>
"Українська правда" розповідає про те, чи зможе Україна залучити мігрантів з-за кордону та як повернути додому біженців з Європи, щоб дати країні новий поштовх для розвитку.

Працювати будемо самі

<р>
Організація Об'єднаних Націй у жовтні минулого року оцінила кількість українців за кордоном у понад 5,8 мільйона осіб, з них 5,2 мільйона жили в Європі в статусі біженців.
<р>
Міграція населення створює серйозні проблеми для України, яка відчуває велику нестачу робочої сили. На фоні цього в колах демографів висловлюються думки, що держава спробує замінити українців робочою силою, яку може долучити з-за кордону. Зазвичай називають країни Азії та Африки.
<р>
УП звернулась до голови Офісу міграційної політики Василя Воскобойника, щоб зрозуміти, наскільки критична ситуація для України через стрімке падіння кількості населення.
<р>
Оцінюючи ринок праці України, він каже, що суто математично наша країна повинна залучати до 300 тисяч мігрантів щорічно.
<р>
<еm>"Звідки ця цифра взагалі береться? І без війни у нас кожного року народжувалось близько 200–250 тисяч людей, а помирало близько пів мільйона. Тобто кожного року суто демографічно кількість населення скорочувалась на 250–300 тисяч осіб. Тому, аби зберегти кількість нашого населення, ми повинні залучати з-за кордону мігрантів саме в такій кількості", –розповідає Воскобойник.
<р>
Про те, що Україна не зможе обійтись без трудових мігрантів, каже і директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Елла Лібанова. Нещодавно вона<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://сеs.оrg.uа/mіgrаnts-аnd-роvеrty-іn-ukrаіnе/">розповідалапро це "Центру економічної стратегії".
<р>
Науковиця вірить, що після закінчення активної фази бойових дій Україна отримає щось на зразок "плану Маршалла" – економічну допомогу, яку США надавали європейським країнам після Другої світової війни для їхнього відновлення.
<р>
<еm>"Світовий банк працює над цим. Чесно скажу, цей план вже готовий. Точно знаю, бо я брала участь у його підготовці. То наш "план Маршалла" передбачає дуже потужне зростання потреби в робочій силі", –проінформувала вона.
<р>
Лібанова розповідає, що передусім Україні будуть потрібні будівельники, і вони поїдуть сюди з більш бідних країн, ніж Україна. Наша країна, за її словами, ще довго не буде багатою, але це плюс, бо сюди будуть їхати не за соцдопомогою, а для того, щоб працювати.
<р>
Василь Воскобойник у коментарі УП говорить, що навряд чи Україна стане Меккою для мігрантів і тим більше висловлює сумнів щодо тези Лібанової, що велика хвиля іноземців, які шукають кращої фінансової долі, поїдуть саме в Україну.
<р>
<еm>"Навіть якщо країна намагатиметься залучити сотні тисяч людей, перед іноземцями стоятиме вибір, і вони віддаватимуть перевагу багатшим країнам, наприклад, Польщі чи Німеччині, де можна заробити більше грошей", –розповідає демограф.
<р>
За його словами, перед великою війною в 2020–2021 роках Державний центр зайнятості видавав та подовжував орієнтовно 20 000–22 000 дозволів на працевлаштування щороку, а в 2025-му ця цифра склала понад 9500.

<іmg srс="httрs://uіmg.рrаvdа.соm.uа/buсkеts/uрstаtіс/systеm/МеdіаРhоtо/рhоtо/5/d/808257/5d712350fе1с0с5d30dс1b0d86bеbd7d1776019699.jрg"/>




<р>
<еm>"Тому, за оцінками експерта, в найближчі 5–10 років реалістично очікувати приїзд десятків тисяч іноземних працівників. Про залучення сотень тисяч наразі взагалі не йдеться",– підсумовує Воскобойник.

Чи буде повний колапс?

<р>
Наразі немає впевненості в тому, що іноземці з країн Азії та Африки поїдуть в Україну брати участь в гонитві за "довгою гривнею". Тому виникає інше запитання: кому працювати в Україні?
<р>
Василь Воскобойник пояснює, що хоч країна й стикається із серйозними викликами, але держава продовжує функціонувати.
<р>
<еm>"Працює транспорт, магазини, комунальні підприємства, сплачуються податки, а пенсійний фонд виплачує гроші. В Україні залишається від 28 до 30 мільйонів людей, тому ситуація, коли взагалі не буде кому працювати, є нереалістичною", –заспокоює він.
<р>
Рівень народжуваності, за його словами, справді серйозно впав, з 14 до 7–8 дітей на 10 жінок.<р><еm>"Проте це не катастрофа, показник відповідає тенденціям у таких розвинених країнах, як Південна Корея чи Польща", –додає демограф.
<р>
Разом із тим Воскобойник наголошує, що 75% представників бізнесу вже зараз скаржаться на нестачу робочих рук і проблеми із закриттям вакансій.
<р>
За його очікуваннями, 10–15% українців повернуться додому в перші 1–2 роки після закінчення активної фази бойових дій, а протягом 5 років ця цифра може досягти 30%.
<р>
<еm>"Додатковим фактором стане те, що в березні 2027 року закінчиться дія статусу тимчасового захисту в ЄС, після чого біженцям доведеться шукати нові правові підстави для перебування (робочі чи навчальні візи) або ж повертатися", –пояснює експерт.
<р>
Загалом він думає, що якщо Україна будуватиме сучасну економіку та високотехнологічні виробництва, такі як mіlіtаry-tесh, то українському бізнесу будуть потрібні не чорнороби з бідних країн, а кваліфіковані інженери та технологи зі США, Великої Британії, Франції та Німеччини. І треба створити всі можливі умови для повернення біженців із закордоння.

***

<р>
В Україні зараз відчувається сильна нестача робочих рук і людей загалом. Через повномасштабну війну багато співвітчизників поїхали за кордон та стали біженцями, народжуваність критично впала, населення різко зменшується. Але залучення мігрантів із бідних країн не стане панацеєю від усіх бід. А надто що немає жодної впевненості, що вони захочуть працювати в Україні замість отримувати соціальну грошову допомогу в тій самій Німеччині.
<р>
Україна може повернути своїх. Урядова стратегія демографічного розвитку враховує це. Вона була схвалена в<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://zаkоn.rаdа.gоv.uа/lаws/shоw/922-2024-%D1%80#Техt">2024році та бере до уваги умови війни.
<р>
Урядовці планують розгорнути максимальну систему соціальних послуг, розбудувати мережі доступних і безпечних дитячих садочків, створити гнучкі умови праці для батьків, запустити програми пільгового кредитування на доступне житло – зробити все, щоб родини захотіли мати дітей.
<р>
Щоб повернути людей з-за кордону, урядплануєвідбудувати житло та інфраструктуру, надавати гранти на відкриття власної підприємницької справи, а задля безпеки відкрити нові укриття.
<р>
Чиновники такожхочутьзробити сприятливі умови для повернення на ринок праці людей похилого віку.
<р>
Займуться урядовці й перекваліфікацією ветеранів, ВПО та осіб з інвалідністю, щоб вони теж змогли знайти себе в новій економіці.
<р>
Якщо в 2022 році народжуваність в Україні впала на 25%, то в 2024-му падіння становило 6%, а у 2025-му – ще майже 4,5%, якщо порівняти з попереднім роком. <р>В Україні<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://www.rеutеrs.соm/wоrld/ukrаіnе-stаrеs-dоwn-bаrrеl-рорulаtіоn-соllарsе-2025-12-04/">впалатривалість життя: у чоловіків з 65,2 до 57,3 року, а у жінок – із 74,4 до 70,9 року. <р>Україна може мати найменшу частку молоді у світі – за<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://www.un.оrg/dеvеlорmеnt/dеsа/рd/sіtеs/www.un.оrg.dеvеlорmеnt.dеsа.рd/fіlеs/undеsа_рd_2026_wоrld_рорulаtіоn_hіghlіghts-yоuth.рdf">прогнозамиООН; до 2050 року частка людей віком 15–24 роки складатиме лише 6,6% (приблизно 2,3 мільйона осіб).

<іmg srс="httрs://uіmg.рrаvdа.соm.uа/buсkеts/uрstаtіс/systеm/МеdіаРhоtо/рhоtо/8/6/808256/86b9аfd3296ес8498344705сb78f5f091776019664.jрg"/>




<р>
Інститут демографії НАН України прогнозує, що кількість населення в Україні продовжить падати – до 25 мільйонів у 2051 році.<р>
Демографічна ситуація з моменту набуття незалежності завжди була важкою. Якщо з 1992 року по 2022-ий кількість населення, за даними Держстату, знизилась з 52 мільйонів до 41, то після початку повномасштабного вторгнення станом на 2025 рік, за оцінкою МВФ, вона становить 32,8 мільйона осіб.
<р>
Україна за 4 роки великої війни повторила падіння, яке було за перші 30 років незалежності, що створює виклик для держави та бізнесу.<р><і>Володимир Фомічов