Українська правда

"Життя як коробка шоколадних цукерок: ніколи не знаєш, яка начинка тобі попадеться", – каже нам одна з цитат відомого голлівудського фільму "Форест Гамп". Чого не можна сказати про Офіс президента та його "менеджерів". Адже результати чергової блискавичної операції НАБУ і САП під такою ж назвою свідчать, що в оточення президента стабільно продовжують потрапляти люди, чиї дії, як і вчинки їхніх попередників, знову мають ознаки зловживань та корупції. Інша цитата з однойменної з останньою операцією НАБУ і САП стрічки взагалі дуже нагадує поведінку влади протягом останнього року після того, як перший товариш президента Олексій Чернишов отримав підозру: "Я біг, бо треба було бігти. Я не думав про те, куди це мене приведе". Спроба знищення незалежності НАБУ і САП рік тому, як і пошук грошей на заставу Герману Галущенку вже в червні цього року – це різні спроби влади втекти від відповідальності без оцінки наслідків для всієї країни. Відмінність полягає лише в тому, що тоді і зараз для того, щоб досягти мети, використовували різні органи й установи державної влади. Як може канцелярія президента воюючої країни займатись пошуком 150 мільйонів нелегальних гривень та їх подальшою легалізацією за допомогою державного банку? Чому до цього може бути дотичний вже наступник Андрія Єрмака – Кирило Буданов? І хто втягнув країну в черговий корупційний скандал? "Українська правда" дослідила, чому влада, відмовившись перемагати корупцію, почала їй програвати. Бо саме такий концепт озвучує заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра на новій порції плівок нової операції НАБУ і САП.

"Одіссея" Галущенка

У листопаді 2025 року після старту операції НАБУ і САП під промовистою назвою "Мідас" багато хто зі співбесідників "Української правди" в політичних і бізнесових колах неодноразово наголошував, що у справі про ймовірне розкрадання на енергетиці немає жодного топового посадовця. Мовляв, Міндіч – авжеж, друг президента, але це не посада. "І де тут підслідність НАБУ? Навіть Галущенко (ексміністр енергетики, а згодом юстиції – УП), голос якого був на "плівках Міндіча", підозру не отримав", – скаржився один із впливових бізнесменів з оточення влади. У лютому вже цього року антикорупціонери затримали колишнього міністра при спробі залишити країну. Так Галущенко отримав підозру і запобіжний захід у вигляді застави в 200 мільйонів гривень, а Офіс президента – головний біль. Адже Галущенко на той момент став не лише одним із найбільш високопосадових фігурантів злочинної організації операції "Мідас", якій правоохоронці інкримінують розкрадання багатостраждальної української енергетики на більше ніж 100 мільйонів доларів. Галущенко – це ключ, за допомогою якого НАБУ і САП можуть відкрити одразу двоє дверей. На одних – табличка "Роль Офісу президента в діяльності злочинної організації". На інших: "Хто був справжнім бенефіціаром офшорних рахунків, на які виводили десятки мільйонів доларів". Герман Галущенко в залі Вищого антикорупційного суду. Київ, Україна, 16 лютого 2026 року Автор фото: Суспільне Новини Попри всі ці фактори вихід Германа Галущенка із СІЗО затримався на довгі чотири з половиною місяці. У квітні поточного року, за свідченнями джерел "Української правди", Галущенко почав неабияк хвилюватися, що про нього забули у високих владних кабінетах. "Самотність" колишнього міністра тоді співпала у часі з публікацією фрагментів так званих "плівок Міндіча" в телеграм-каналах. Ці фрагменти були на руках у адвокатів підозрюваних. Зокрема й у самого Германа Галущенка. Офіс президента публікацію плівок пов'язав із колишнім заступником керівника ОП адвокатом Андрієм Смирновим. Тоді товариш Смирнова і колишній керівник президентської канцелярії Андрій Богдан був внесений до санкційних списків. А Герман Галущенко отримав сигнал, що в ОП таки не забули, що він і досі в СІЗО. Однак на початку травня увагу всієї правлячої верхівки відволікла підозра куди більш важливому Андрію Єрмаку – в причетності до легалізації 460 мільйонів гривень під час будівництва елітного котеджного містечка "Династія" під Києвом. Як стверджують джерела УП в політичних і бізнесових колах, 140 мільйонів для Єрмака збирали буквально всією владною вертикаллю: в Офісі президента, в парламенті – зокрема за участю голови президентської фракції Давида Арахамії, – серед міністрів. Навіть колишній тренер збірної України з футболу Сергій Ребров, за словами співрозмовників УП, був змушений внести 30 мільйонів. Чутки про те, що Галущенко може піти на угоду зі слідством, вже наступного місяця суттєво активізували пошуки владою "викупу" для "ображеного". Важливо розуміти, що проблема полягала не в тому, що цих грошей не було в численних бекофісах влади, а в тому – що це мали бути легальні, а не вкрадені 200 мільйонів гривень. 12 червня "Українська правда" повідомила, що за Галущенка готуються внести заставу. Тоді ж джерела УП наголошували, що для порятунку Галущенка може бути використаний бізнесмен Василь Астіон – близький товарищ вже згаданого колишнього заступника керівника ОП Андрія Смирнова, який і сам має дві підозри від НАБУ і САП. Щоправда, в коментарі УП Астіон заперечував цю інформацію. Тоді співрозмовники серед впливових бізнесменів переконували, що операцію із пошуку та легалізації коштів президент Володимир Зеленський доручив керівнику свого офісу Кирилу Буданову, який своєю чергою залучив до цієї справи колишнього нардепа та забудовника Максима Микитася. Вже 29 червня за Германа Галущенка таки внесли 150 мільйонів гривень. За традицією це зробили нікому не відомі компанії з нікому не відомими власниками. Галущенко вийшов на волю. І здавалось, Офіс президента, сам президент і його товариш Тимур Міндіч могли полегшено видихнути. Допоки 19 серпня не стало відомо, що операцію з "порятунку рядового Раяна" вдалося задокументувати НАБУ і САП.

"Аварійний" офіс?

Вранці 19 серпня стало відомо, що НАБУ і САП проводять обшуки у заступниці керівника Офісу президента Ірини Мудрої та народного депутата від забороненої проросійської партії ОПЗЖ Вадима Столара, який, щоправда, вже встиг стати позафракційним і позапартійним. Водночас Мудра, як переконують джерела "Української правди", ще минулого тижня перебувала в Ізраїлі. А Столар, який, за інформацією тих самих співрозмовників, ще минулого місяця вкотре відбув на "монакський округ", 10 серпня відсвяткував день народження і, на відміну від Мудрої, завбачливо "забув" повернутися в Україну. Ймовірною причиною джерела називають витік інформації про те, що готується підозра. Як свідчать записи розмов операції "Форест Гамп", у вирішенні питання зі збором і легалізацією застави для Галущенка Мудра постійно посилається на керівництво. Чи був цим "керівництвом" очільник ОП Кирило Буданов або, може, сам президент ставив задачі стосовно застави – станом на зараз говорити зарано. Розшифровка розмов фігурантів, НАБУ Але якщо Мудра дісталась Буданову у спадок від Андрія Єрмака, то іншого фігуранта кримінального провадження, Вадима Столара, як переконують співрозмовники в політичному істеблішменті, до ОПУ привів безпосередньо колишній керівник ГУР МО. Зі Столаром, як розповідають ті ж джерела, Буданов постійно спілкувався як до так і після січневого трансферу з "острова" на урядовий "материк". Спілкувався Буданов і з Микитасем. Однак чи є в розпорядженні НАБУ і САП плівки з голосом Буданова – антикорупційні органи станом на зараз не коментують. Проте, за даними УП, в тексті підозри Мудрій є згадки про Буданова. "Українська правда" надіслала запит в Офіс президента з проханням надати інформацію про відвідини Столаром і Микитасем ОП. За інформацією співрозмовників УП, Буданов непублічно переконує, що не зустрічався в президентській канцелярії з бізнесменами. Водночас одразу декілька впливових підприємців не під запис розповіли про участь керівника Офісу президента у розв'язанні низки бізнесових питань, які пов'язані не лише з інтересами Столара, а й із питаннями іншого впливового бізнесмена – Бориса Кауфмана. Зокрема, Кауфман протягом останніх місяців бере активну участь у перерозподілі фармацевтичного ринку. А Столар був стороною конфлікту з Євгеном Сігалем, якого в політичних кулуарах ще називають "Курячим" (Протистояння між засновником МХП Юрієм Косюком і власником "Агромарсу" Євгеном Сігалем – двома впливовими бізнесменами, які роками конкурували на українському аграрному ринку – УП). Також із контексту нескладно здогадатися, якого високопосадовця Офісу президента цитує заступниця Буданова в розмові з Микитасем: "Він каже: корупцію потрібно систематизувати та контролювати. Не потрібно з нею боротися – її потрібно контролювати". Розшифровка розмов фігурантів, НАБУ "Там багато аварійних питань", – коментує діяльність керівника Офісу президента один із впливових правоохоронців. "Він білий ходить після публікації плівок. Ні з ким не зустрічається зі сторонніх", – переповідає настрій Буданова співрозмовник в ОП. Натомість джерела УП в оточенні самого очільника президентської канцелярії налаштовані не так панічно: "Він каже, всюди посилаються на записи, але на записах хто завгодно говорить що завгодно. А з бізнесменами він спілкується з усіма. Весь великий бізнес з ним в комунікації. Комусь потрібна допомога, і він це озвучує в Раді підприємців публічно. Когось тиснуть силовики, а комусь просто потрібно поплакатись". Тож можливий рух антикорупційних органів у цій справі може напряму залежати від показів підлеглої Буданова Ірини Мудрої. А це своєю чергою, як і у випадку з Германом Галущенком, залежить від того, хто і як швидко збере за неї заставу. Враховуючи другий епізод цього кримінального провадження, який стосується рейдерського захоплення низки активів вартістю сотні мільйонів гривень, "викуповувати" Мудру дешево не буде. Як переконують джерела УП у бізнесових колах, Буданов вже займається цим питанням. Головний пріоритет – кошти мають бути "кришталево білими". В оточенні голови ОП не під запис додають: "Він допомагає з адвокатами, а не грошима. Із заставою там є кому допомогти і без нього. Як би це зараз смішно не пролунало – всі діють суворо і відповідно до чинного законодавства". Вже надвечір після вранішніх обшуків Мудра вийшла із заявою: "Сьогодні я подала заяву про звільнення, і захищати своє добре ім'я я буду сама, не переносячи цю боротьбу на державу". За свідченнями співрозмовників "Української правди" в політичних колах, Мудра вважає, що її записав співмешканець Максим Микитась, який багато років фігурує в різних справах антикорупціонерів. У НАБУ і САП подробиці гучної реалізації зі зрозумілих причин не розголошують. "Вони просто не можуть визнати нашу майстерність", – коментує не під запис один із впливових представників антикорупційної вертикалі. І додає: "Послухайте запобіжний по Микитасю і зрозумієте, що це не так. І це законом заборонено вчиняти злочини, виконуючи спеціальне завдання. Ніхто б у НАБУ на таке не пішов. Плюс у нього 200 мільйонів застави". Під час обрання запобіжних заходів фігурантам справи стало відомо, що Микитась і Столар на початку літа обговорювали контрспостереження, яке має їздити за ними, бо якщо НАБУ матиме прослушку і експертизу, то "нам пиз…ць". Мудра своєю чергою говорила Микитасю, що її хтось попередив, що в НАБУ є справа проти неї, і рекомендував не з'являтися в публічних місцях разом, що ніяк не завадило фігурантам разом зустріти НАБУ і САП вранці 19 серпня.

"ПереМудрили"

Станом на зараз результати операції Офісу президента з порятунку Германа Галущенка із СІЗО можна оцінити наступним чином: – Заступницю керівника Офісу президента Ірину Мудру, яка, за версією слідства, координувала збір і легалізацію коштів на заставу Галущенку, звільнено з посади після отримання підозри та публікації плівок операції НАБУ і САП під назвою "Форест Гамп". – Офіс президента "втратив" ще одного фігуранта справи – керівника директорату з питань правової політики Віктора Дубовика (Перебуває в СІЗО з підозрою від НАБУ і САП – УП), який неодноразово виступав у ролі "кадрового резерву" ОП на конкурсах з обрання незалежних керівників реформованих правоохоронних органів. – Злочинне походження коштів застави за Галущенка в розмірі 150 мільйонів гривень може призвести до їх конфіскації на користь держави. – Відповідно, Герман Галущенко вже найближчим часом може повернутись у СІЗО. А перед владою знову постане питання пошуку грошей та схеми їх легалізації для внесення нової застави Галущенку. – ОП отримує нові ризики в необхідності пошуку грошей на заставу Мудрій і можливих її показах, яка не сама вирішила рятувати Галущенка, а, очевидно, виконувала вказівку. – Керівник Офісу президента Кирило Буданов може потрапити в перший корупційний скандал на високій посаді з незрозумілими перспективами його розв'язання. – Суспільство вже вдруге отримало докази того, що влада використовує націоналізований державний "Сенс банк" у власних інтересах. – Суспільство вкотре почуло, як необмежена влада використовується для захисту своїх. – В межах операції "Форест Гамп" підозри отримали 10 фігурантів. – Наступного разу знайти бізнесменів, які погодяться в непрозорий спосіб надати кошти на заставу чергового підозрюваного НАБУ і САП, буде вкрай складно. Далі публікуємо діалог колишнього депутата Максима Микитася та бізнесмена Василя Астіона. Його процитував прокурор САП під час обрання запобіжного заходу Микитасю: М: Миллионов 200 в безнале есть? А: Не, у меня свободного кеша сейчас вообще нет. М: Ну, ты понимаешь, я не прошу тебя, я тебе сразу восполню это с хорошим процентом. То есть внести, если привезут. А: Конечно, я сделаю это. М: Ну там за Германа привезли 200 миллионов, сейчас думаем, как проплатить. Только, пожалуйста, никому не говори – ни Вадику, никому сейчас не говори. А: А куда мне их надо будет загнать? Я не хочу от себя платить. М: На меня надо будет загнать; я скажу, куда надо будет платить. Тебе там передадут. Ты сможешь, да? А: Да. М: Молодчинка. А: Сто или двести надо загнать? М: 200. Я ж у тебя так и спросил. То есть где-то в Киеве тебе передадут, и все нормально? А: Да, я тебе скажу, куда завезти. М: Все, добренько. А: Просто ответственность на вашей стороне будет в случае возникновения там какого-то… М: Господи, жил в Вене, поживешь в Бангкоке или Венесуэле. А: Я загоню тебе двести. "Українська правда" звернулася по коментар до Василя Астіона. У відповідь той повідомив, що не хоче впливати на слідство, і відмовився відповідати на запитання редакції. Василь Астіон. Відень. Червень 2025 року Цікава деталь. Із розмов фігурантів виходить, що на заставу Герману Галущенку спочатку зібрали 200 мільйонів гривень. І вже потім суд зменшив розмір до 150. Це може свідчити про те, що в момент, коли включається державна машина, знайти зайві 50 мільйонів гривень взагалі не проблема. Питання лише в тому, наскільки вистачить ресурсів у бекофісів людей, так чи інакше пов'язаних із владою, якщо НАБУ і САП продовжать викривати корупцію в найвищих кабінетах, а кількість підозр і суми застав лише зростатимуть. Михайло Ткач

Якщо виборці підтримають відновлення переговорів, Ісландія потенційно стане одним із найшвидших кандидатів на членство в ЄС.

У серпні 2026 року Росія розпочала розгортання північнокорейського ракетного підрозділу у Воронезькій області РФ, що межує з Луганською. Йдеться про 6 пускових установок КНДР, які матимуть 120 балістичних ракет. Співпраця між Москвою та Пхеньяном стає все тіснішою. Здається логічним, що Володимир Путін попросив допомоги в Кім Чен Ина через те, що власні ресурси вже вичерпуються. Водночас Головне управління розвідки Міноборони в коментарі УП заявило, що дефіциту ракет у ворога немає. Росія зберігає високі темпи виробництва та в окремих випадках перевищує заплановані показники. Що ж насправді задумали в Москві, розгортаючи комплекс КНДР, які запаси ракет має Росія та чому вона зупинила серійне виробництво "Кинджалів" – читайте в новому форматі "УП. Коротко".

Запаси й темпи виробництва ракет у цифрах

Росія загалом може виробляти понад 200 крилатих і балістичних ракет на місяць. Зараз основний пріоритет – виробництво "Іскандер-М", ракет Х-101 та "Калібрів". За даними ГУР, які отримала УП, ворог має такі запаси ракет: Щомісячний план Росії передбачає виробництво 60 ракет 9М723 для комплексів "Іскандер-М". У липні вдалося перевиконати план і випустити 65 ракет 9М723 та 87 ракет Х-101. Також за один місяць ворог виробляє 50 балістичних ракет РМ-48У для С-400. Загалом у 2026 році Росія запланувала виробництво понад 480 цих ракет – виробничий план виріс більше ніж удвічі, якщо порівнювати з 2025 роком.

Для чого тоді ракетний підрозділ КНДР?

Росія не вичерпала власний ракетний потенціал. І схоже, що ворог не має проблем із темпами виробництва. Розгортання ракетного підрозділу КНДР вказує, що Росія планує підтримувати високу інтенсивність ударів по Україні, застосовуючи північнокорейські ракети КN-23. Це дозволить частково компенсувати витрати власних "Іскандерів". Авіаексперт Анатолій Храпчинський у коментарі УП зазначив, що поява північнокорейських комплексів – це перехід конфлікту в інший геополітичний вимір. Пряма мова Храпчинського: "Разом із технікою заходять штатні корейські екіпажі, які в реальній війні високої інтенсивності здобувають безцінний практичний досвід подолання західних протиракетних комплексів. Тобто на боці Москви відкрито діє ще одна країна з ракетно-ядерним потенціалом, і цей відпрацьований в Україні досвід Пхеньян уже завтра використовуватиме для тиску й шантажу союзників у своєму регіоні". У розвідці назвали перелік областей, які потенційно можуть перебувати в зоні ураження під час ударів ракетами КНДР: Сумська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Дніпропетровська, Запорізька.

Чи зміняться атаки на Україну?

Враховуючи темпи виробництва російських ракет і допомогу балістикою від КНДР, виникає логічний висновок про те, що атаки на Україну можуть посилитися. Однак це не зовсім так. Як пояснив Храпчинський, не варто зважати на кількість пускових установок, які ворог гіпотетично має на пускових рубежах. Натомість усе залежить від мети, яку ставить собі Росія, та реальних можливостей України відбивати атаки. Росія чітко усвідомлює ліміт засобів перехоплення в України, тому планує атаки, розраховуючи критичне навантаження на систему протиповітряної оброни в конкретному секторі, щоб досягти гарантованого руйнівного результату. Пряма мова Храпчинського: "Загалом Росія має близько 160 пускових установок ОТРК "Іскандер", кожна з яких несе по дві ракети, проте в реальних комбінованих ударах ворог залучає в середньому від 16 до 26 комплексів. Вони завдають ударів із різних векторів у максимально стислий проміжок часу, штучно перевантажуючи багатоканальність наших зенітних ракетних комплексів". Щоб прорвати купол оборони, Росії не потрібен безладний пуск сотень ракет. Достатньо спрямувати балістичні цілі на один напрямок. Це створить надвисоку щільність, яку фізично не здатна перехопити жодна система у світі. Оглядач авіапромисловості Аркадій Доценко в коментарі УП наголосив, що північнокорейські ракети є для Росії передусім додатковим інструментом для посилення масованості ударів. Ця зброя має гіршу стабільність в ударах, тому доречніше її називати "засобом терору населення". Вже після падіння ракету КN-23 можна розпізнати за катастрофічною похибкою влучання та специфікою детонації. Авіаексперт Храпчинський пояснив, що "Іскандер-М" у більшості випадків має відхилення в межах 5–20 метрів. Натомість примітивна система наведення КN-23 регулярно дає промах у сотні метрів або навіть кілометри, призводячи до падінь у полях чи житлових кварталах. Пряма мова Храпчинського: "Водночас за умови штатного спрацювання її фугасна бойова частина, яка за масою може сягати тонни, залишає значно масштабнішу вирву та зону ураження ударною хвилею, ніж стандартна 480-кілограмова бойова частина російської ракети". Беручи до уваги ці факти, а також дані радіолокації, фахівці можуть після атаки відрізнити застосування КN-23 від "Іскандера-М" ще до офіційного підтвердження.

Що робити з дефіцитом антибалістики?

Україна зараз живе з дефіцитом ракет-перехоплювачів до систем Раtrіоt. Наша держава веде переговори з партнерами щодо цього питання вже тривалий час, однак жодних рішень про допомогу поки немає. Після однієї з останніх атак Росії, коли Україні не вдалося збити жодної балістичної ракети з 24 запущених ворогом, військове командування вирішило приховувати дані про збиття. Росіяни розуміють, що в України немає перехоплювачів, тому свідомо на це тиснуть під час атак. Їхня мета – спустошити наші склади. Авіаексперт пояснив, що західний оборонний сектор просто не встигає за темпами війни. Пряма мова Храпчинського: "Саме тому розрахунок лише на те, що нам дадуть або ми десь докупимо сотні готових протиракет, – хибний. Перш за все ми маємо говорити про власні, технологічно незалежні спроможності створення рішень: від перехоплювачів до далекобійних ударних комплексів, які здатні бити у відповідь по джерелах загроз". Він вважає, що Україна має будувати власний незалежний оборонно-промисловий комплекс, а це колосальний обсяг роботи.

Знищення російських пускових установок

Поки питання ракет-перехоплювачів досі вирішується, Україна повинна зайняти іншу тактику у війні. Необхідно працювати на знищення російських балістичних ракет ще до їхнього запуску. Пряма мова Храпчинського: "Наше завдання має бути виключно асиметричним: ми повинні не лише тримати протиповітряний щит, а й системно працювати на випередження. Це означає перенесення ударів на територію Росії: знищення вузьких місць у виробничих ланцюгах ВПК, ураження складів і ліквідацію самих пускових комплексів ще в місцях постійної дислокації, на марші або безпосередньо на пускових рубежах. Досвід таких успішних точкових операцій у нас уже є, але для масштабування цього результату потрібна інша швидкість дій". Щоб успішно знищувати мобільні ракетні комплекси на рубежах, важливо діяти раптово, щоб за критично короткий цикл виявити та знищити ціль. Ворожі установки висуваються, здійснюють пуск і за лічені хвилини згортаються. Щоб гарантовано уразити таку ціль, треба миттєво отримувати точні координати з розвідувальних супутників у режимі реального часу. За словами авіаексперта, бити потрібно високоточними реактивними або балістичними засобами ураження, які долетять буквально за 5–6 хвилин від моменту фіксації цілі. Пряма мова Храпчинського: "З того, що ми вже реально експлуатуємо, інтегрували в бойові процеси та маємо ґрунтовний практичний досвід застосування, ключовими інструментами є далекобійні балістичні ракети АТАСМS, а також високошвидкісні ракети на кшталт АGМ-88 НАRМ для придушення радіолокаційного прикриття та супутніх засобів ворожих дивізіонів".

А що з "Кинджалами"?

З квітня 2026 року Росія призупинила випуск аеробалістичних ракет "Кинджал" і сконцентрувалася на виробництві більш точних видів балістичних та крилатих ракет. Туди спрямували ракетне паливо, кошти та комплектування, які використовували для "Кинджалів". У ГУР підтвердили, що це справді допомагає Росії збільшити кількість балістичних ракет комплексу "Іскандер-М". Відповідь ГУР на запит УП: "Переорієнтація виробничих ресурсів на ракетні системи дозволяє Росії підтримувати необхідні темпи виробництва та забезпечувати регулярне застосування ракет проти України. Припинення серійного виробництва "Кинджалів" не свідчить про втрату ракетою бойової спроможності. Ракета "Кинджал" зараз перебуває на стадії доопрацювання через, зокрема, проблему з точністю влучання в цілі". Оглядач авіапромисловості Аркадій Доценко пояснив, що проблеми з точністю ракети можуть бути пов'язані з роботою її навігаційної системи. На неї впливає протидія українських засобів РЕБ, а також спуфінг GРS-координатів. Пряма мова Доценка: "Ракета для навігації перевіряє свою внутрішню інерційну систему, яка так чи інакше під час польоту накопичує помилку через різні зовнішні фактори, радіус зони похибки ураження ракети збільшується. На це впливають різні фактори, включаючи навіть боковий вітер, атмосферний тиск на різних висотах, софтові помилки в мізках ракети, супротив повітря і навіть різниці в силі гравітації на різних частинах планети. У порівнянні з тим же "Іскандером-М" на "Кинджал" впливає трохи більша сукупність факторів через його повітряний запуск та більший час перебування в повітрі відповідно". Росія чудово розуміє, наскільки критичними зараз є можливості України в перехопленні балістики, тому робить ставку в атаках саме на неї. Москва працює над точністю "Кинджалів", активно нарощує виробництво ракет, а з підсиленням КНДР, схоже, налаштована не спиняти темп атак на Україну. Тетяна Кривішин, Наталя Боднар, УП

Розвідникам, які зачищали посадки на Олександрівському напрямку Наприкінці квітня військовослужбовці 80-ої бригади ДШВ, які вже два роки воювали на Сумщині, обмовилися УП, що переміщуються на новий "секретний" напрямок. На той момент варіантів такого напрямку, який обговорювався у військових і журналістських колах, насправді було кілька: Куп'янськ, Лиман, Степногірськ. За кілька днів УП стало відомо, що тим самим "секретним" напрямком є Олександрівський – це стик Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей. Його складно називати "медійним" чи навіть "відомим" – він не впирається у великий населений пункт на кшталт Покровська чи Краматорська, а також останні кілька місяців був закритим для журналістів. Однак у контексті цьогорічної весняно-літньої кампанії противника, яка таки не відбулася, він відіграв значущу роль – про що і йтиметься нижче. Обстановка станом на 5 травня 2026 року – початок другої наступальної операції Сил оборони Наприкінці квітня нові сили, зокрема десантники, заходили на другу наступальну операцію Сил оборони на цьому напрямку. Перша, на Олександрівському та Гуляйпільському напрямках, відбулася на початку року й дозволила українській армії прорвати лінію оборони противника та повернути під свій контроль вісім населених пунктів. Друга операція стартувала на початку травня й довгий час залишалася в таємниці. Дехто казав, що причина криється в тому, що Силам оборони не вдалося до кінця виконати поставлену задачу: дехто – що операція ще не завершена, а отже, варто почекати. Один із сержантів-десантників, з яким УП тиждень тому перетнулася в Павлограді, пожартував, що командування ДШВ оголосить про цей наступ, "коли ми відкотимося на ті позиції, з яких починали". Він мав на увазі, що чим довше триває операція, тим важче його бригаді витримувати її темп. "Загальний план та задум вдався, але наші сили – не безкінечні, і через місяць активних бойових дій, у нас принаймні, почалися проблеми з особовим складом. Також проти нас грала велика інфільтрація противника, він хаотично бродив (запам'ятаєте цю частину цитати, ми повернемося до неї в третьому блоці – УП) по наших тилах", – окреслив підсумок операції сержант. Про результати обох наступальних операцій доволі раптово 12 серпня вирішив заявити президент. На оприлюдненому ним відео про пророблену роботу українського війська йому звітує новопризначений головком Михайло Драпатий, поряд із яким сидить командир самої операції, командувач ДШВ Олег Апостол. Ключові цифри, які озвучив Драпатий, такі: з січня по серпень Сили оборони звільнили 26 сіл у трьох областях, відбивши 745 квадратних кілометрів території. Це практично дорівнює площі Києва. Навіть враховуючи те, що цифра може бути перебільшеною та не "розділеною" на "повністю звільнену" та "зачищену від інфільтрації територію", масштаби цього наступу вражають. Більшість співрозмовників УП серед командирів рот і батальйонів вважають цей наступ успішним. Задум, етапи, учасники та деталі наступальної операції Сил оборони на Олександрівському напрямку досі лишаються "за кадром". Щоб це виправити, "Українська правда" поспілкувалася з колишнім головнокомандувачем Олександром Сирським та десятком командирів і бійців з чотирьох десантних і штурмових підрозділів, які брали участь у цій операції.Коротка довідка Назва операції: наступ Сил оборони на Олександрівському напрямку. Час та місце: січень – серпень 2026 року (триває досі), перетин трьох областей – Дніпропетровської, Донецької та Запорізької. Ініціатор: головнокомандувач ЗСУ 2024–2026 років Олександр Сирський. Командир наступального угруповання: командувач Десантно-штурмових військ Олег Апостол. Основні сили з українського боку: десантно-штурмові бригади (95, 82, 80, 79, 78) та штурмові полки (425 "Скеля" та 1-й ОШП). Імовірна мета: зірвати наступ росіян на Оріхів, щоб убезпечити Запоріжжя; вибити противника з Дніпропетровщини. Тактика: механізовані штурми та інфільтрація. Результат: наступ противника на Оріхів не відбувся. Практично вся територія Дніпропетровської області, за винятком села Дачне, звільнена від росіян. Повернуто контроль над 26 селами в трьох областях.

Наступ Сил оборони на Олександрівському напрямку мав відтягнути противника з Гуляйполя – щоб убезпечити Оріхів та Запоріжжя

З початку 2026 року журналісти доволі уважно стежили за наступальними діями Сил оборони на Гуляйпільському та Олександрівському напрямках і до кінця не розуміли: що має стати їхнім результатом. "Пожежне" рятування Гуляйполя, наступ на Добропілля – Солодке, перший удар 95-ої бригади на Олександрівському напрямку та підтягування нових сил у травні – не зчитувалися як єдина та очевидна картинка. Тому запитання щодо задуму Олександрівської операції УП адресувала її ініціатору – колишньому головкому Олександру Сирському. Це була остання наступальна операція Сил оборони під його командуванням. Головком ЗСУ 2024–2026 років Олександр Сирський під час візиту на Олександрівський напрямок У письмових відповідях, переданих УП, ідеться про те, що в другій половині 2025-го року Сирський разом із офіцерами Генштабу, які працювали в районі бойових дій, розкрили замисел противника. Росіяни збиралися рухатися не лише на Покровському напрямку, а ще й на Гуляйпільському. "Задум противника передбачав прорив нашої оборони на рубежі Гуляйполе – Добропілля з подальшим створенням загрози оточення угруповання українських військ у районі Оріхова. Щоб зірвати ці наміри, завдати противнику максимальних втрат і водночас вирівняти лінію фронту, було сплановано проведення наступальної операції на Олександрівському напрямку силами угруповання Десантно-штурмових військ і штурмових підрозділів за підтримки частин та підрозділів інших родів військ", – пише Сирський. Як припускають у розмовах з УП військовослужбовці різних рівнів, Сили оборони не могли атакувати росіян виключно "у лоб" на Гуляйпільському напрямку – через велику щільність противника. Тому було вирішено відтягнути його сили на сусідній напрямок – Олександрівський. Раптові та справді секретні удари, здається, були сильною стороною як попереднього головкома, так і десантників загалом. "Цей удар (на Олександрівському напрямку – УП) йшов в тил наступаючої армії і примушував ворога перенаправляти сили з головного напрямку (на Оріхів – УП). Вони навіть змушені були повернути назад деякі частини 90-ої дивізії з-під Покровська. Завдання було – розгромити ударне угруповання ворога", – відповідає на уточнювальні запитання УП Олександр Сирський.

Під "наступом на Олександрівському напрямку" ховаються дві окремі операції, які відбувалися з невеликою перервою. Умовний орієнтир першої – Гуляйполе, другої – Комар – Велика Новосілка

Перша наступальна операція української армії стартувала на початку 2026 року, північніше від уже захопленого Гуляйполя. Тоді десантники разом зі штурмовиками рухалися у двох напрямках – на північний захід і північний схід від міста. Зараз уже зрозуміло, що таким чином Сили оборони намагалися з двох боків затиснути противника. Для цього задіяли як важку техніку, так і малі піхотні групи. У підсумку українська армія просунулася на 9–11 кілометрів углиб російських позицій. "Це була піхотна операція, де все залежало від навченості людей", – розповідав УП кілька місяців тому командир 2-го батальйону 95-ої десантно-штурмової бригади Антон Дерлюк. Однак плану-максимум досягнути не вдалося. Як відомо УП, щонайменше за однією з частин задуму, Сили оборони мали просунутися ще глибше (на 10 кілометрів глибше) і зайти в тил противнику – з боку села Успенівка. "У нас не вистачило на це сил", – пояснив у розмові з УП один із високопоставлених учасників операції. Попри те, що завдати удару-максимум не вдалося, українське наступальне угруповання, як зауважував УП в інтерв'ю командир 1-го ОШП Перун, заблокувало можливість противника рухатися вперед – як ми тепер розуміємо, у бік Оріхова. А також звузило зону впливу російської армії. Перша наступальна операція також створювала передумови для наступної – відбиття частини Дніпропетровщини, яку з 2025-го року захопив противник. Друга наступальна операція стартувала 5 травня на широчезній смузі фронту – понад 50 кілометрів, умовно від Нового Запоріжжя (Запорізької області) до Філії (Дніпропетровської). І мала на меті максимально виштовхати противника з Дніпропетровської області – імовірно, рухаючись у бік Комара та Великої Новосілки. Саме падіння Великої Новосілки півтора року тому відкрило противнику "двері" одразу на дві сусідні області – Дніпропетровську та Запорізьку. Це достатньо велике селище та стратегічний логістичний вузол. На другу наступальну операцію на Олександрівський напрямок прийшло підсилення – 78, 79, 80 бригади ДШВ. "95-тка трохи видихлася під час першого наступу, вони взяли на себе великий шматок роботи. Далі їм треба було підкріплення", – розповідає УП ротний однієї з бригад, що прийшла на підсилення. Він же, за кілька місяців, повторить це в розмові з УП – щоправда, уже про свій підрозділ: "До нас сьогодні приїхали "Госпи" (медики добровольчого батальйону "Госпітальєри" – УП), але я не знаю, що вони будуть робити, кого евакуйовувати. Піхота вже закінчилася (переважно йдеться про поранення – УП)". Так на початок другої наступальної операції під командуванням Апостола опинилася левова частина найсильніших бригад 7-го та 8-го корпусів ДШВ. А сама 95-тка, наскільки відомо УП, перейшла під його пряме підпорядкування. Один із комбатів, з яким спілкувалась УП, окреслив Апостола як грамотного та розуміючого командира, якому завжди можна було зателефонувати і попросити про допомогу. Він адекватно ставився навіть до "не рідних" штурмових підрозділів. Водночас варто вказати, що не всі штурмовики визнають "владу" десантників. Дехто з них переконаний, що може показувати кращий результат, якщо працюватиме більш автономно. Дані щодо втрат Сил оборони в цій операції традиційно не називають. Одна частина співрозмовників УП стверджує, що вони були "аномально мінімальні". Щонайменше два підрозділи різних безпілотних комплексів, з якими спілкувалася УП, в принципі не мали жодного загиблого під час цих двох наступальних операцій. Інша частина наших співрозмовників натякає, що попри невелике число загиблих відчутною є кількість зниклих безвісти і тих, хто пішов у СЗЧ. Під час другої наступальної операції Сили оборони повернули контроль над понад десятьма селами, що тягнуться по краях трьох областей – Запорізької, Дніпропетровської та Донецької. Практично вся територія Дніпропетровщини була зачищена від противника. Операція триває далі. На карті DеерStаtе добре помітно, як унаслідок цієї операції перед Дніпропетровщиною вималювалася величезна "захищена зона". Якщо Силам оборони вдасться її втримати, це на якийсь час убереже Дніпропетровську область від сухопутної війни. Але, на жаль, не вбереже від КАБів. Саме тут росіяни застосовують їх особливо інтенсивно. Тож у населених пунктах за 30–50 кілометрів від фронту – що, здавалося б, є майже тилом – уже неможливо жити.

На користь Сил оборони в цьому наступі грала його раптовість і навченість піхоти. Проти – брехня щодо фактичної глибини проникнення росіян, складний рельєф і перевага противника в кількості БПЛА

У двох попередніх розділах ми переважно наводили думки тих військових, які ініціювали обидві наступальні операції та відповідали за їхню реалізацію на найвищому рівні. Тут же ми окреслимо, як їх бачили командири нижчих рівнів і солдати, що безпосередньо, своїми ногами, автоматами та дронами втілювали цей задум у життя. Перші 2–3 тижні в обох наступальних операціях були "максимально успішні". На початкових етапах росіяни, по-перше, ще не розуміли, що Сили оборони почали великий наступ, по-друге, боялися про це доповідати своєму керівництву. "Вони бачили, що бігають військовослужбовці з ДШВ-шними "мохнатками" (маскувальне покриття на голову – УП) і два дні сперечалися, чиї це "мохнатки", – сміючись, розповідає УП один із ротних-десантників. "Тільки коли ми до Мирного підійшли (10 кілометрів углиб позицій росіян – УП), вони зрозуміли, що є якась двіжуха. А так то сиділи без зв'язку та їжі", – додає його побратим. "Перші дні операції не були складними. Ми швидко знайшли позиції, могли навіть під'їхати до них на машинах – вивантажити обладнання та працювати", – ділиться з УП командир взводу БПЛА батальйону безпілотних систем "Боривітер" 95-ої бригади Максим Маслівець. Утім, ключова причина, чому росіяни не розуміли, що відбувається, полягала в успішній тактиці, яку застосувала українська армія – інфільтрація. Сили оборони буквально віддзеркалили методи роботи противника. Замість здійснювати лобові штурми, вони швидко та непомітно просочувалися через позиції росіян маленькими групами. Цьому сприяла хороша навченість українських десантників і штурмовиків. "Ми мали максимально непомітно просунутися вглиб, обійти посадки з противником, виставити лінію, відсікти їх, а потім тих, хто залишився по нашу сторону лінії, взяти в полон", – пояснює згаданий вище ротний-десантник. Застосування такої тактики передбачає, що велика частина роботи припадає на класичних розвідників. Саме вони потім ідуть зачищати ті самі посадки з противником, який залишився відрізаним від "своїх" в українському тилу і все ще становить небезпеку. Часом цього противника можна "розібрати" скидами з бомберів (які досі залишаються перевагою саме українського війська), часом – треба вибивати вручну. Вибивати вручну – це одна з найважчих і найнебезпечніших задач у нинішній війні в принципі. У ДШВ її зазвичай виконує елітна бригадна розвідка. "Усі перебігали через посадки – і це правильно, бо так і мало бути, але нам це все потім треба було зачищати. Це все було на розвідниках. Через це ми втратили багато людей. Найбільші втрати ми понесли у цих стрілецьких боях і через БПЛА. Як тільки нас виявляв противник, туди летіло все. На одну з наших груп за пів години прилетіло 12 "Молній"", – розповідає УП командир одного з розвідувальних підрозділів. Один із героїв цього тексту попросив УП відмітити в контексті Олександрівської операції свого побратима – 27-річного молодшого сержанта Володимира Шишоголіка. У групі розвідників 80-ої бригади ДШВ він зачищав ті самі посадки, "через які всі перебігали". Загинув зі зброєю в руках. Російські БПЛА, як у першій, так і в другій операції, "включалися" в роботу за кілька тижнів після початку операції. Зокрема, на Олександрівський напрямок був оперативно перекинутий "Рубікон" – один із найефективніших підрозділів противника. "За три тижні противник зрозумів, що щось тут не чисто – і обидві російські армії, які стояли навпроти нас, підтягнули свої резерви", – пояснює УП командир роти ударних БПЛА батальйону безпілотних систем "Боривітер" 95-ої бригади Андрій Сергієнко. Якість роботи екіпажів БПЛА була за українською армією, але кількість запущених дронів – усе ж за російською, розповідають УП військові. Після початку другої української наступальної операції росіяни взялися активно мінувати дороги та саджати свої дрони-ждуни на перехрестя, де автомобілі зазвичай скидають швидкість. Українським підрозділам для протидії довелося сформувати окремі екіпажі, які регулярно пролітали над дорогами, моніторили їх на предмет "ждунів" і відпрацьовували по них скидами. "Усередині весни "Рубікон" фактично перерізав нам усі логістичні шляхи. На мою автівку, яка загрузла, прилетіло від 30 до 50 бортів. Окремо скажу, що складнощів додало те, що весна була дощовита – це розмило польові дороги, якими ми їздили. Усе грузло, ні "Хаммер", ні пікап, ні навіть "Урал" часом не могли проїхати. І як кільки це помічав ворог, туди летіло все. Що нам допомогло: за кілька тижнів після початку другого етапу операції нам підвезли кращі борти (дрони – УП) – вони могли вже літати не на 10–15 кілометрів, а на 25–30. Це дозволило нам глибше діставати противника і працювати з більш безпечного місця", – розповідає УП згаданий вище комвзводу з 95-ої бригади Максим Маслівець. Якщо ж говорити про складнощі цього наступу, то тут наші співрозмовники виділяють три ключові аспекти. 1. Брехня своїх щодо фактичної глибини проникнення росіян. На жаль, на початку другої наступальної операції українські військові постали перед тим, що реальна лінія бойового зіткнення не збігалася з тією, яка була нанесена на карту. Російські військові інфільтрувалися на 2–10 кілометрів глибше, ніж це було заявлено. Тож Сили оборони перед початком основної наступальної операції мали дозачистити свій тил або ж, що ще гірше, дізнатися про перебування росіян у своєму тилу вже після просування. Це та сама хаотична інфільтрація противника, про яку ми згадували у вступі до цього тексту вустами сержанта-десантника. "Як тільки ми зайшли, нам кажуть: "Та все тут добре, ідіть вперед, на Маліївку". Ми беремо аналіз, дивимося, де останній раз пеленгувався противник, а це було у Великомихайлівському лісі (пара кілометрів у тил Сил оборони – УП), за переправою, противник річку перейшов і сидів там!" – розповідає УП один із учасників операції. УП відомо про подібну ситуацію щонайменше на трьох ділянках:

у населеному пункті Андріївка-Клевцове (колишня назва Іскра) Донецької області, через який проходила 80-та бригада. В Іскрі сиділо до взводу противника; у Коломійцях та Олексіївці Дніпропетровської області, через які йшла 95-та. Ба більше, в Олексіївці сиділи російські пілоти; у лісі на схід від Великомихайлівки Дніпропетровської області, через який рухався полк "Скеля".

2. На деяких ділянках наступу були вирізані або заміновані практично всі посадки, що змушувало українських військових довго й ризиковано переміщуватися по відкритій місцевості. Один зі співрозмовників УП окресилив зону наступу свого підрозділу як таку, що "там ніхто не збирався наступати". Вона підходила виключно для глухої оборони. "Я карандаш згризав – так нервував, поки мої йшли по відкритці (на відкритій місцевості – УП). Усі посадки або заміновані, або вирізані під кілзону. Там ніхто не збирався наступати, я не знаю, нашо вони (українські підрозділи, які стояли на цій ділянці раніше – УП) це зробили. Це пі*дєц, як нам усе ускладнило. Заїць (командир 20-го корпусу – УП), який прийшов уже під час наступу, такого б не допустив, він дуже здравий мужик", – розповідає УП один із командирів-учасників операції. До речі, за даними трьох співрозмовників УП у Силах оборони, командира 20-го корпусу Святослава Заїця, вихідця з ДШВ, розглядають як кандидата на посаду командувача Сухопутних військ. Його місце в 20 корпусі може посісти нинішній командир 141-ої бригади, екскомбриг 59-ої бригади – молодий підполковник Богдан Шевчук. 3. Просування ускладнювала довга – на понад 10–20 кілометрів – логістика та річки, які розрізають Олександрівський напрямок одразу в кількох місцях (зокрема ріка Вовча). Частина військових, з якими говорила УП, переконані, що командування не врахувало "логістичні можливості" бригад – одним бракувало НРК, в інших була настільки висока активність противника, що завезти щось на позицію було практично неможливо. "У нас, наприклад, ні квадроцикли, ні бронемашини, які завозили майно, не могли під'їхати на потрібну відстань. Ходили на своїх двох, коли були – на НРК. Була важка логістика", – розповідає УП сержант-десантник. "Моя піхота ходила по 20 кілометрів, і це тільки до лінії зіткнення. А далі ще треба штурмувати, працювати", – додає інший комбат. Окрему роль військові відводять у цій операції логістиці та транспортуванню через річку. Для переходу водойм наводили тимчасові переправи – де це було можливо, та користувалися човнами. На одному з переданих УП відео добре видно, як двоє десантників під звуки вибухів разом зі спорядженням перепливають річку на надувному човні й рухаються далі, на зачистку посадок. Також були ті, хто переходив річку вплав – тоді їм дроном скидали сухий одяг. "Переправи, понтони знищували за пів години після того, як їх наводили – це було недоцільно. Я не хотів відправляти туди свій особовий склад. Тому наші перепливали. Було мокро, але ми одразу скидали їм одяг. Ми старалися берегти наших", – розповідає УП один із командирів.

***

Операція на Олександрівському напрямку триває. Однак ключові "ривки", імовірно, вже зроблені. Російський наступ на Оріхів – поки що – зірваний, Дніпропетровщина практично вільна від росіян, а на десантників і штурмовиків, за даними УП, уже очікують нові задачі та напрямки. Ольга Кириленко, УП

Відколи учасники картонкового майдану почали скандувати на площах українських міст не лише "за повернення Федорова", а й "за відставку Сирського", найбільш обговорюваним у суспільстві питанням стало те, чи відбудуться зміни в керівництві армії. Президент Володимир Зеленський зберігав інтригу кілька днів. Хоч і звітував у соцмережах про перебіг кастингу на головкома (тобто про зустрічі з комбригами, комкорами, командувачами та їхніми заступниками). У фінальному шортлисті опинилися п'ятеро кандидатів: командувач Об'єднаних сил Михайло Драпатий, командувач Десантно-штурмових військ Олег Апостол, командири корпусів Андрій Білецький, Денис Прокопенко, Ігор Оболєнський. Майже опівночі 21 липня Зеленський нарешті перервав мовчанку: "Визначив, що новим головнокомандувачем Збройних сил України стане Михайло Драпатий". "Із тих кандидатів, про яких говорили медіа, Драпатий є найкращим варіантом", – коментує  УП один з офіцерів, чий командувач корпусу також входив у розширений шортлист, але не став головкомом. "Головне, щоб через пів року його самого не обливали брудом. Бо війна це довга і важка праця, а ЗМІ роблять з нього надгероя, який відразу все змінить. Так не буде", – додає наш співрозмовник. "Українська правда" розбиралася, як військові ставляться до призначення Драпатого головнокомандувачем, яку команду він заводить із собою, які очікування у військових і суспільства від ротацій у керівництві армії і чи знайдеться в цій історії місце для ексміністра оборони Михайла Федорова.

Що відомо про Михайла Драпатого і як до нього ставляться військові

Послужний список 43-річного Драпатого ледь не ідеальний. Він – кадровий військовий, генерал-майор із бойовим досвідом, кавалер ордена Богдана Хмельницького. "Людяний", "слухає і чує підлеглих", "врівноважений", "швидко ухвалює рішення", "однаково дякує за роботу і солдату, і генералу" – так у розмовах із УП характеризують Драпатого рядові й командири, які перетиналися з ним на фронті. Лише один із десятка співрозмовників УП скептично налаштований щодо призначення Драпатого головкомом. "Я не очікую ніяких трансформацій, бо Міша – військовий старої формації. Він приємний у спілкуванні, адекватний, навіть героїчний. Але це буде Залужний 2.0. Зараз він почне міняти команду Сира (Сирського – УП). Зайдуть нові люди, але вони будуть з того самого інституту. Через пів року ви побачите: нічого не зміниться, про*оби залишаться. Драпатий нічого не планує сам. Не має власної ініціативи й не генерує ресурси. На посаді командувача Об'єднаних сил він просто брав листи із запитами від комкорів і перекидав їх на Сирського. От і вся діяльність", – пояснює УП високопоставлений представник одного з корпусів. Новий головнокомандувач служить у ЗСУ з кінця дев'яностих, відколи вступив до Харківського інститут танкових військ. Після закінчення вишу приєднався до 72-ої окремої механізованої бригади. На початку російсько-української війни Драпатий командував батальйоном у 72-ій, який брав участь у звільненні Маріуполя. У багатьох українців він якраз асоціюється з проривом на БМП через ворожі барикади в місті 9 травня 2014 року. "Після виконання завдань у Маріуполі підрозділ мав відійти на визначені позиції, які ми займали по периметру міста. Під час руху механік-водій кричить: "Товаришу майор, там барикади, що робити?". Я кажу: "Діма, газу!". Так БМП-2К стала літаючою", – згадував головнокомандувач в інтерв'ю Ukrаїnеr. Влітку того ж року підрозділи 72-ої бригади опинилися в оточенні на Луганщині – поблизу українсько-російського кордону. Цей епізод АТО увійшов в історію під назвою "Ізваринський котел". Росіяни безперервно "крили" українські підрозділи з артилерії. На початку серпня Драпатий під обстрілами вивів 260 бійців з оточення. Під командуванням офіцера військові здолали приблизно 160 кілометрів. "Ніколи не забуду, як з оточення виїжджала колона бійців, якими командував Михайло Васильович. Він їхав на БМП – втомлений, але гордий і щасливий. Люди плакали від щастя, бо їм вдалося вийти. А вдалося завдяки силі духу і відповідальності Драпатого", – розповідає УП начальник центру розвідки 11-го армійського корпусу Олександр Вдовиченко. У 2014-му Вдовиченко був заступником начштабу, а впродовж 2021–2022 років – комбригом 72-ої. На нинішній посаді перетинався з Драпатим, коли той керував ОТУ "Луганськ". Упродовж 2016–2019 років Драпатий очолював 58-му окрему мотопіхотну бригаду. Тоді 58-ма воювала в районах Авдіївки та Бахмутської траси на Донеччині. Після командування бригадою Драпатий розпочав дворічне навчання в Національному університеті оборони імені Івана Черняховського. Як найкращий слухач отримав у 2021-му нагороду від тодішньої посолки Великої Британії в Україні Мелінди Сіммонс – меч королеви Єлизавети. Повномасштабне російське вторгнення Драпатий зустрів у статусі заступника командувача Об'єднаних сил Сергія Наєва. В перші місяці великої війни очолював угруповання військ "Південь", що зупинило просування російської армії в напрямку Кривого Рогу. Під час деокупації правобережжя Херсонщини новопризначений главком керував угрупованням військ "Херсон". У травні 2024-го ексглавком Олександр Сирський призначив Драпатого командувачем ОТУВ "Харків", щоб стабілізувати ситуацію після початку російського наступу в напрямку Липців та Вовчанська. Тоді російський наступ углиб Харківщини вдалося спинити. Паралельно Драпатий працював заступником начальника Генштабу ЗСУ з підготовки військових. Восени того ж року генерала відрядили командувати ОТУ "Луганськ", яке відповідало за Сіверськ, Часів Яр і Торецьк. Офіцерам з ОТУ він запам'ятався насамперед тим, що вимагав від комбригів чесних доповідей. "Михайло Васильович уміє оцінювати результати. Сьогодні зробив погано – отримав пістона. Завтра вдалося зробити краще – отримав позитивну оцінку. Він уміє оцінювати фахові здібності військових. На його думку, управління може очолити і молодший лейтенант, а не обов'язково бувалий полковник. З мінусів – іноді тягає за собою п'явок з минулого життя, але в малому відсотку, як на мене", – не під запис каже УП офіцер, який підпорядковувався Драпатому в ОТУ "Луганськ". "Драпатий ніколи не ставив безглуздих задач. Коли заслуховував доповіді командирів під час планування операцій, завжди шукав шляхи, як реалізувати задачу з найменшими втратами. Був випадок із батальйоном 24-ої бригади, який стояв у Часовому Яру. Воїни були в критичній ситуації, потрібно було терміново виводити особовий склад та перегрупуватися. Драпатий зреагував і зміг добитися через Генштаб перегрупування", – розповідає УП полковник Олександр Вдовиченко. Із листопада 2024-го до початку червня 2025-го Драпатий був командувачем Сухопутних військ. Паралельно він командував ОСУВ "Хортиця", що відповідало за значну частину фронту від Запоріжжя до Харківщини (пізніше воно називалося "Дніпро"). Щоправда, у доволі обмеженому форматі, бо всі ресурси і резерви були в руках головкома. Майже весь час на посаді глави КСВ пробув у відрядженні – у зоні відповідальності оперативно-стратегічного угруповання. За цей період відбулося два гучні скандали з російськими ударами по полігонах ЗСУ. На початку березня 2025-го росіяни вдарили балістичною ракетою по українських бійцях під час шикування у військовій частині на Дніпропетровщині. Драпатий тоді призначив незалежну перевірку за участі військової контррозвідки. "Я вимагатиму найсуворішого покарання. Тих, хто роками війни продовжує халатно та формально виконувати свої обов'язки, тих, хто "затягує" військових у застарілі процедури, нехтуючи їхньою безпекою, тих, хто самостверджується не в бою, а гноблячи підлеглих, – усі вони ганьблять Збройні сили України", – заявив командувач. Наступного разу, 1 червня 2025-го, росіяни обстріляли навчальний підрозділ Сухопутних військ ЗСУ (також на Дніпропетровщині). Загинули понад 10 військових, отримали поранення – понад 60. Після другого інциденту Драпатий подав рапорт про відставку і взяв особисту відповідальність за загибель військових. Після розмови з президентом офіцер заявив, що залишається в строю. За кілька днів Зеленський призначив Драпатого командувачем Об'єднаних сил. В той момент малопомітна стороннім спостерігачам напруга між Драпатим і Сирським почала переростати в серйозний конфлікт. "На зустрічі з президентом Міша розповів про непорозуміння з Сирським і Гнатовим. І сказав Зеленському: "Може, нам час обмінятися номерами і почати спілкуватися напряму?". Після цього Пармезан (Сирський – УП) почав бомбити і блокувати Драпатого – призначати перевірки, розслідування, виписувати догани", – на умовах анонімності каже УП співрозмовник, якому відомі деталі тієї зустрічі. Лише за останні пів року комісії Генштабу приїжджали перевіряти діяльність Драпатого 8 разів, стверджує УП джерело в Командуванні Об'єднаних сил (КОС). "Одна комісія приїждає – нічого не знаходять – повертаються. Наступна приїжджає – знаходить дрібні нюанси в документах – Сирський виписує догану. За пів року Драпатий отримав аж три догани. Сирський робив усе, щоб Михайло здавався проблемним. І ще максимально блокував публічність – забороняв давати інтерв'ю, коментарі", – додає співрозмовник УП у КОС. Наприкінці вересня 2025-го, як писала УП, Сирський розформував ОСУВ "Дніпро" (колишнє "Хортиця"), яким командував Драпатий. Після ліквідації ОСУВ "Дніпро" Драпатий разом із командою перемістився на схід. Зона його відповідальності зменшилася приблизно вдвічі – до частини Сумщини та Харківщини. Один зі співрозмовників УП серед досвідчених військових називав це "способом прибрати конкурента". Найбільшою операцією, до якої був дотичний Драпатий на посаді командувача Об'єднаних сил, стало повторне відбиття та зачистка Куп'янська восени 2025-го. Версії, хто саме доклався до цієї операції більше – Драпатий чи командир корпусу НГУ "Хартія" Оболєнський (якого також розглядали в довгому списку кандидатів на головкома), різняться. З того, що точно відомо, то Драпатий утворив ТГр "Куп'янськ" – тактичну групу, яка відповідала безпосередньо за зачистку міста. Члени команди Драпатого переконували УП в його вирішальній ролі в цій операції – мовляв, якби не він, нічого б не вдалося. Тоді як співрозмовники УП, які не надто прихильні до Драпатого, але добре ознайомлені з Куп'янською операцією, запевняли: все, що робив Драпатий для цієї операції, так це час від часу цікавився її перебігом. "Драпатий дзвонив по корпусах, бригадах і питав: "Ну, шо ви, хлопці? Шо так довго? Давайте швидше! Що ви так довго?"", – пригадує наш співрозмовник. Читайте також: "Куп'янськ ваш". Що передувало відбиттю стратегічного міста на Харківщині та в чому секрет операції В протистоянні Сирського – Федорова на початку липня цього року Драпатий публічно підтримав Федорова. Він назвав колишнього урядовця "партнером війська у Міноборони", який "не лише забезпечував потреби, а й вимагав змінювати підходи, швидше ухвалювати рішення і підтримувати тих, хто готовий брати за них відповідальність". Федоров також підтримує Драпатого. Як відомо УП від співрозмовників у політичних колах, під час зустрічей із президентом упродовж останнього тижня ексміністр оборони наполягав на призначенні головкомом саме Драпатого.

Начальник Генерального штабу – десантник

Основна інтрига після призначення Драпатого зберігалася навколо двох питань: хто ж стане новим начальником Генерального штабу (НГШ), по суті, другою людиною у війську після головкома, та чи дозволить Офіс президента зібрати Драпатому свою команду? З одного боку, де посада НГШ, яка передбачає відповідальність за планування, застосування військ та їхній розвиток – а де Офіс президента, політично-бюрократична інституція? З іншого, в час повномасштабної війни саме НГШ як обізнана із ситуацією на полі бою людина їздить у складі української делегації на перемовини з партнерами. Саме тому генерал-лейтенанта Андрія Гнатова разом із заступником голови ОП Павлом Палісою можна було часто побачити на фотографіях із закордонних поїздок. До речі, до честі Гнатова, щонайменше від двох комбригів УП чула, що до нього завжди можна було додзвонитися та попросити про допомогу. Від неможливості терпіти "до*оби" вищого командування до необхідності віддати негайний наказ на вихід з населеного пункту. Жодного разу ми не чули від комбригів, що в критичній ситуації вони хотіли б набрати Сирського. Повертаючись до нового НГШ: виходячи з логіки, що начальник Генштабу має опікуватися війною та перемовинами, співрозмовники УП припускали, що на цю посаду призначать Володимира Горбатюка – генерал-майора, який раптово потрапив у список тих, з ким цього тижня проводив консультації президент. Горбатюк був заступником Гнатова, який прицільно відповідав за взаємодію з НАТО, зокрема за поставки зброї, спільні навчання тощо. Кандидатів на посаду в принципі було небагато, як переказують УП співрозмовники у війську. В усіх, хто цього тижня приїжджав на консультації, президент запитував, хто ж має стати НГШ. Всю інтригу по обіді 22 липня обірвав сам президент, заявивши, що разом із новим головкомом Драпатим та тво. міністра оборони Євгеном Хмарою вони обрали начальником Генштабу колишнього командувача ДШВ Ігоря Скибюка. Можливо, це була компромісна кандидатура, яка мала б збалансувати людяного Драпатого кимось різкішим і водночас задовольнити "крило десантників". Які цього разу не отримали посаду головкома. Ігор Скибюк – другий праворуч, між Михайлом Драпатим і Павлом Палісою Джерело - tеlеgrаm-канал Zеlеnskіy / Оffісіаl Що відомо про Ігоря Скибюка? Це 49-річний генерал-майор, кадровий, істинний "ДШВешник". Спокійний, виважений, дисциплінований офіцер. Скибюк недовго командував Десантно-штурмовими військами – півтора року. Він прийшов на зміну епосі жорсткого й "затягнутого" Максима Миргородського та командував десантниками до повернення з Генштабу Апостола. Однак саме на ці півтора року припала одна з ключових подій у житті десантників – Курська наступальна операція. Разом із головкомом, який був ідеологом Курська, Скибюк командував масштабним наступом Сил оборони на територію Росії влітку 2024-го. Цей наступ почався як зухвала та успішна операція, а закінчився через проблеми з плануванням та логістикою, перенесенням фронту на територію Сумської області та врешті розростанням 20-кілометрової буферної зони противника вздовж кордону. Після практично повного стихання бойових дій на території РФ Сирський перевів Скибюка в Генштаб. І відтоді про нього майже нічого не було чути. Драпатий, зі свого боку, доволі помірковано привітав Скибюка з призначенням у Fасеbооk: "Ми познайомилися з Ігорем Скибюком у 2022 році на Півдні України, коли з одного командного пункту керували операцією зі звільнення Херсонщини. Відтоді знаю його як командира, якому можна довіряти в складних обставинах і покладатися на його рішення, досвід та внутрішні принципи. За час його командування в ДШВ виросли сильні командири, серед яких Олег Апостол, Дмитро Волошин, Євген Ласійчук, Святослав Заєць, Еміль Ішкулов, Андрій Ткачук та багато інших". Цікаво, що в переліку підопічних Скибюка знайшлося місце для Еміля Ішкулова – колишнього комбрига 80-тки, який влітку 2024-го відмовився вести свою бригаду на Курщину. Після цього його буквально "заховали" у гущавині війська, записавши в категорію нелояльних до Сирського. Інший приклад: один зі співрозмовників УП, офіцер вищої ланки, який на тлі відставки Федорова написав рапорт на звільнення, повідомив нам, що після призначення Драпатого вирішив залишитися у війську. Цікаво, чи збере Драпатий у свою команду революціонерів, які за часів попереднього головкома опинилися за бортом? І чи зможуть вони показати результат?

Чого очікують від Драпатого?

Драпатий отримав величезний кредит довіри та сподівань від суспільства. "Драпатий – головком", "Драпатий = перемога", "Воювати мають не дрони, а люди", "З Драпатим – переможемо", "Драпатий – головком, Федоров – МО". Серед військових, які підтримували протести, навіть пройшла невелика хвиля обурення: мовляв, усі ті, хто зараз пишуть прізвище Драпатого на картонках, збираються у військо? Усі, хто вважають, що воювати мають дрони, знають, що ними фізично має керувати людина? З великою ймовірністю, люди, які підтримували Драпатого – як військові, так і цивільні, – знають про нього не так і багато (за винятком епізоду з прольотом БМП-2 над барикадами в Маріуполі). Що буде з ТЦК, і чи зміниться місячний план по кількості мобілізованих? Чи виступатиме Драпатий за зменшення кількості заброньованих громадян? Чи розформують / видозмінять штурмові полки? Чи будуть Сили оборони далі проводити наступальні дії на деяких напрямках чи ж навпаки, перейдуть у повну оборону? Це все те, що нам, військовим, суспільству, журналістам тільки доведеться дізнатися. І не факт, що відповіді на ці запитання сподобаються всім, хто писав прізвище Драпатого на картонках. Бо вирішення цих проблем значно складніше за конфігурацію "людяного головкома". "Нарешті всі, хто не йшов служити через "м'ясника" Сирського, зможуть долучитися до ЗСУ!" – ще один популярний нині вислів серед військових, які коментують вимоги та очікування цивільних. Насправді ж військовим, як розповідають вони в розмовах з УП, замало від головкома лише людяності. Їм потрібне завершення епохи "чайка-менеджменту", підвищення швидкості адаптації до змін на полі бою, збільшення зарплат – особливо на тиловій службі, прогнозоване поповнення з навчальних центрів, а не лише батальйонів резерву, вирішення питань зі штурмовими полками, зменшення небойових втрат, збільшення втрат противника тощо. Уся армія, як писала у своєму нещодавньому тексті УП, тримається на плечах ініціативних та сильних командирів, які витягують на собі корпус або бригаду. А не на дієвій та сильній системі. "Драпатому буде дуже тяжко зараз. Розуміючи всі ці кулуарні ігри і підводні камені, які, на жаль, стали невід'ємною частиною армії, Михайлу Васильовичу хотілось би побажати витримки і холодної голови", – каже УП один із комбригів, який кілька років тому пішов зі своєї посади. Водночас, представляючи Драпатого у своєму вечірньому відеозверненні, президент доволі розмито окреслив, які саме задачі він визначив новому головкому. Зафіксуємо ці очікування для історії:

"операції Сил оборони мають тривати стабільно"; "далекобійні удари та мідлстрайки мають "виконуватися абсолютно чітко"; "Драпатий, Хмара та інші "визначені командири" мають представити оновлену стратегію оборони України та кроки щодо продовження корпусної реформи"; "максимально закрити небо від російських ударів"; "дати реальне бачення мобілізаційного процесу".

Також, як відомо УП, кожен із кандидатів на посаду головкома перед співбесідою у президента готував свою "візію війни". Однак що саме було у візії Драпатого та наскільки це збігається з очікуванням Зеленського – поки що невідомо.

Чи знайдеться в цій історії місце для Федорова?

Здавалося, що після заміни Сирського, вичерпався і конфлікт, який сам президент назвав ключовою причиною відставки міністра оборони Михайла Федорова. Однак, наскільки відомо УП, рішення президента по Федорову станом на 22 липня залишається без змін. Його не повертатимуть на посаду міністра оборони. Замість попередньої позиції Зеленський кликав Федорова на різні "достойні" посади – від координатора до віцепрем'єра з технологічного розвитку. Однак сам Федоров від них відмовився. Реалізувати його стратегію без реальних повноважень, як уже писала УП, неможливо. "Йому не потрібна чисто номінальна посада", – підтверджує співрозмовник УП у Міноборони. Здається, в цій ситуації президенту та його комунікаційникам доведеться вигадати нове пояснення для суспільства, яке все ще вимагає повернути Федорова на посаду. Ольга Кириленко, Ангеліна Страшкулич, УП

22 липня президент Володимир Зеленський офіційно завершив процедури заміни головнокомандувача Збройних сил України та начальника Генерального штабу.

Замість Олександра Сирського та Андрія Гнатова ці посади відповідно обіймуть Михайло Драпатий та Ігор Скибюк.

Чи спрацюють ці призначення для успішної трансформації Сил оборони та чи можливі успішні реформи в армії без повернення на посаду міністра оборони Михайла Федорова, обговорили в рамках аналітичного подкасту УП-2 політичні оглядачі "Української правди" Роман Кравець і Роман Романюк.


(Далі наводимо стислу розшифровку головних тез подкасту для людей, які надають перевагу друкованому формату, а не відео).

Роман Кравець: Ми буквально перед цим зробили випуск про те, як зніматимуть Олександра Сирського. А зараз хочемо поговорити про призначення нового головкома Михайла Драпатого, про наслідки звільнення Сирського і про долю Михайла Федорова.

Роман Романюк: Так, тепер уже треба говорити не про те, як готуються зміни, а що вже відбулося. Можна сказати, що 50% проблем, які спровокувала відставка уряду, ніби як вирішено.

Минулого тижня на фракції, коли Зеленський пояснював, чому не вноситиме кандидатуру Михайла Федорова на посаду міністра оборони, він мотивував це тим, що у міністра жорсткий конфлікт із головкомом і начальником Генштабу, й вони не можуть працювати разом. І ніби як тому президент вирішив, що Федоров міністром оборони не буде.

За тиждень, що минув від призначення нового уряду, міністра оборони досі немає. Але ситуація перегралася на 180 градусів.

Р.К.: Президент на фракції казав: "По-доброму, і Сирського треба звільняти, але зараз я не можу".

Р.Р.: Ситуація змінилася так, що Сирський уже пішов у відставку, а на його місце вже прийшов Драпатий.

Це було дещо несподівано. Раніше ми говорили, що Драпатий є однією з кандидатур. Але оскільки саме його весь час пропонував Михайло Федоров на посаду головкома замість Сирського, ми кандидатурі Драпатого давали меншу ймовірність призначення, ніж, скажімо, генералу Апостолу, бо Зеленський не любить ухвалювати рішень під тиском.

Саме тому він шукав собі рамку, як провести зміни так, щоб і задовольнити суспільство, і показати, що він сильний лідер, який не ухвалює рішень під примусом. Що це наче як його власне рішення.

Саме для цього були всі ці довгі консультації з усіма командувачами корпусів, зустрічі онлайн, офлайн... Президент намагався створити таку медійну рамку, ніби зміни в армії – це реакція не на протести й майже одностайне несприйняття відставки Федорова всіма лідерами думок і медіа, а відповідь на розмови з військовими. От вони обговорили все, погодилися й запропонували йому зміни – і він послухав не лише людей із картонками, а й людей з погонами.

Це рішення можна привітати. Ми говорили раніше: конфлікт між командою реформаторів з Міністерства оборони, які пропагували нову філософію ведення війни, і частиною генералітету на чолі з Сирським, який намагався зберегти стару передбачувану систему, був дуже гострий. І в останні кілька днів було зрозуміло, що він коштуватиме Сирському посади. Коли головним кандидатом на заміну називали командувача ДШВ Апостола, молодого, доволі прогресивного, але все ж людину, яка є плоть від плоті цієї системи, то було складно відповісти, чи зможе він знайти в собі внутрішні сили провести радикальні трансформаційні зміни. Чи зможе людина з системи реформувати саму систему?

Драпатий у цьому плані, з того, що ми розуміємо з розмов із політиками та військовими, виглядає інакше. По-перше, в нього хороша освіта, хороша воєнна історія кар'єри. По-друге, сам Сирський відчував у ньому конкурента і ще з часів відставки Залужного всіляко намагався апаратними методами відтіснити Драпатого з будь-яких позицій, що мали вплив.

Останні роки Драпатий очолював Командування об'єднаних сил (КОС). За стандартами НАТО, це така структура, яка, по факту, мала б затикати головкома за пояс, бо саме вона мала б визначати, що відбувається на полі бою.

Але Сирський мав повну підтримку президента й обрізав функціонал Драпатого – роботу його КОС звузили фактично до якоїсь ділянки Харківської області, а весь інший фронт командувався напряму Сирським.

Р. К.: Сирський, власне, як я знаю зсередини, хотів, щоб усі команди узгоджувалися саме з ним і щоб насамперед слухали саме його, навіть ті підрозділи, що були під КОС.

Р.Р.: І от якщо Драпатий за весь цей час не пішов на компроміси, скажімо так, із совістю за такої манери командування і продовжував тягнути свою лямку…

Р. К.: І не пішов у відкрите протистояння.

Р. Р.: … то це означає, що в нього досить і мудрості, й опірності системі, без яких ти ніяких змін не зробиш.

Тому рішення Зеленського призначити Драпатого викликає повагу. Але воно половинчасте.

Чому? Тому що друга половина полягає в тому, що виходить: Федоров поклав свою біографію і авторитет, здобутий за сім років роботи, на те, щоб витиснути Сирського; всі інші отримують підвищення й призначення, і лише Михайла президент намагається вирізати з цього рівняння.

Р. К.: Але ж президент запропонував Михайлові віцепрем'єра.

Р. Р.: Віцепрем'єра без конкретного міністерства.

Р. К.: Але він усе одно буде залучений до війни дронів, до розвитку технологій.

Р. Р.: Але не до визначення доктринальних речей, не до визначення стратегії, не до контролю над витратами величезного бюджету, який знову витрачатиметься на різні сумнівні речі.

Це рішення Зеленського – запропонувати Федорову якусь посаду, не пропонуючи йому ніякої посади. Бо він розуміє, що Михайло не може собі дозволити відмовитися від того, чого ще й вимагають протестувальники. Перша умова появи цих картонок – повернення Федорова на посаду в Міністерство оборони.

Тим паче, що зараз зникає причина конфлікту, озвучена президентом – конфлікт Федорова із Сирським. Сирського немає – конфлікту немає. Є Драпатий, якого сам Федоров багато місяців намагався провести на заміну Сирському. І очевидно, що хімія між ними вже є. Драпатий, як жартував сам Федоров, постійно отримує догани від командування за спілкування з міністром.

І якщо повернути Федорова, то ця команда, яка вже пів року працювала, одразу зможе включитися в роботу з Драпатим, який їй зрозумілий і якого вона сама й лобіювала.

Це буде робота з коліс, одразу. А якщо, наприклад, призначити зараз когось іншого міністром оборони, то він витратить місяці й місяці, щоб реально почати роботу. Бо це йдеться про найбільший бюджет у країні, про найбільше міністерство за кількістю людей та процесів, якими воно опікується, про складні внутрішні апаратні історії й величезну кількість зовнішніх контактів, які тільки-но вибудувалися.

Умовно кажучи, щоб прийти в ту точку, де Федоров уже є зараз, тому ж Хмарі треба буде витратити пів року. Але що це буде за пів року? Найкритичніші місяці, щоб хоч якось підготовлено ввійти в зиму.

Я нічого поганого про Хмару не чув. Тільки хороші речі. І мені здається несправедливим кидати його в цій ситуації в епіцентр конфлікту. Та біографія й ті досягнення, які в нього є, якраз заслуговують на те, щоб він не був громовідводом, за яким президент намагається сховатися, аби не повертати Федорова на посаду.

Бо якщо зараз призначити Хмару, то nоlеns vоlеns, ніхто цього не хоче. Але з перших місяців його входження на посаду він буде сприйматись дуже критично навіть тими, хто потенційно міг би бути його великим союзником. Лише тому, що президент прикривається ним у цьому конфлікті, намагаючись витіснити Федорова.

Про те, що багато потужних людей, які прийшли з командою Федорова, фактично кидають роботу, вже нема що й говорити.

І бачиш, президент – дуже хитрий політик. Вчора ввечері він каже: "Я запропонував Федорову достойну посаду, все, розходьтеся". Але сенс у тому, що від тієї посади прямо на цій зустрічі Федоров, наскільки нам відомо, і відмовився. Бо він не хоче бути весільним генералом.

Питання в тому, що якщо Федоров погодиться на якогось віцепрем'єра без міністерства, який їздить по брифінгах та виставках і світить обличчям, а не займається реальними трансформаціями, якими займався останні пів року, то всі, хто вийшов на його підтримку, скажуть: "А, ти просто хотів собі вищу посаду, а не займатися роботою".

Тому виходить, що якщо зараз конфлікту між цивільним міністром і військовим командуванням уже немає, то єдина причина, чому неможливе повернення Федорова – політична. Тобто контроль за бюджетом і політична конкуренція. Інших пояснень не лишилось.

Р. К.: А можна сказати, що президент остаточно завзявся на Федорова? Він із ним же говорив кілька разів.

Р. Р.: Так, але поговорили тільки для того, щоб зробити красиву картинку. Тут я погоджуюся з Юрою Бутусовим, що Федорову запропонували все, щоб можна було зробити красиве селфі, потиснути руку і не дати йому реального впливу на процеси.

Р. К.: А що буде далі, на твою думку? Михайло, наскільки я знаю, минулого тижня робив закритий захід для своїх, для колишніх працівників міністерства, для партнерів, друзів. І ще до розмов про Драпатого й нові призначення казав, що вони з командою робитимуть якийсь thіnk tаnk, може, бізнес, пов'язаний із мілтехом.

Р. Р.: Проблеми в тому, щоб прилаштуватися Федорову на якусь посаду, де він просто матиме зарплату, якої в Україні ніхто ніколи не отримував, нема – це взагалі не проблема. Йому гендиректор Раlаntіr миттєво набрав після відставки, що давай разом робити щось.

У цьому ж і абсурд ситуації: раніше всі трималися за посади, бо це було джерело їхнього збагачення. Чому система збунтувалася проти Федорова? Бо він позбавляє її джерела тіньового збагачення. А сам він цю посаду для цих цілей не використовує. Бо якби це було так, то ручна СБУ, ручне ДБР, ручні інші правоохоронні органи вже дуже швидко все це викрили б, і ми всі бачили б це обсмоктаним з усіх боків на купленій для цього "Трусі".

Але виходить, людина бореться за посаду не для того, щоб на ній косити гроші, а для того, щоб реально вкластися в перемогу. І її якраз за це карають.

Тому хочеться сподіватися, що президент, пройшовши половину шляху до правильного рішення, пройде й другу – і створить першу за часи війни потенційно дуже круту і робочу зв'язку міністра й головкома. Бо це, по факту, ще радянська система, вона зав'язана на співпрацю головкома й міністра оборони, у них навіть у бункерах сусідні кабінети. Один нічого не може без іншого.

І якщо зараз у Драпатого, який прийшов, щоб провести трансформаційні зміни, не буде рішучого міністра оборони, здатного політично протискати складні рішення, відмову від якихось рудиментарних видів озброєння тощо, то не виключаю, що за кілька місяців нового головкома обкладуть старими корупціонерами, і система нівелює всі можливості для реформ.

Р. К.: Але побажаємо Драпатому, щоб у нього вийшло?

Р. Р.: Бажаємо всім нам, щоб у нас вийшло. Бо від того, наскільки ефективною буде взаємодія міністерства, Генштабу і головкома, в прямому сенсі слова залежить існування цієї країни і межі, в яких вона існує.

 Без остаточного вирішення всіх територіальних питань між Хорватією та Чорногорією ЄС отримає ще одну неврегульовану суперечку між державами-членами.

На початку липня цього року набув чинності вирок ексголові Верховного Суду Князєву, якого засудили понад місяць тому. Судові баталії завершено, Всеволод Сергійович готується до етапування з СІЗО в колонію, проте ставити крапку в історії, яка може мати наслідки для судової системи України, ще зарано. Лише кілька років тому, в 2021-му, Князєв очолив Верховний Суд, який обирався після великої судової реформи часів президентства Петра Порошенка. Вона повинна була зробити суддів повністю незалежними від політиків. А для того, щоб це стало дійсністю, Вища кваліфікаційна комісія суддів провела відкритий конкурс до нового ВСУ. Тепер представниками Феміди могли б стати не тільки кар'єрні судді, а, наприклад, адвокати чи науковці-правники, які мають стаж більш ніж 10 років. Князєв потрапив до Верховного Суду саме завдяки реформі Порошенка. До великої реформи, щоб потрапити на вершину української Феміди, суддя мусив мати не менше ніж 15 років мінімального стажу. У Князєва досвід роботи суддею налічував лише 8 років на момент обрання на посаду голови ВС. Лише в 2013-му він почав працювати в судовій системі, а до цього, з 2001-го, був адвокатом. Це був перший в історії України відкритий конкурс до найвищої судової інстанції. Князєв пройшов перевірку на доброчесність, співбесіди та тестування, ставши частиною "нового" Касаційного адміністративного суду у складі ВС в листопаді 2017 року. А в 2021-му Князєва було обрано головою Верховного Суду. Він декларував очищення Вищої ради правосуддя та ВККС за участю міжнародних експертів. Він критикував Окружний адміністративний суд Києва Павла Вовка. Антикорупційні організації відкрито не підтримували Князєва, але і критики в його бік не висловлювали. Співрозмовники УП в середовищі антикорупційних організацій розповідають, що вважали на той момент його "прогресивним персонажем" та сприймали факт призначення зі стриманим оптимізмом. 15 травня 2023 року Князєва затримали за підозрою в одержанні хабаря в особливо великому розмірі – майже 2,7 мільйона доларів. За даними НАБУ та САП, ці гроші були хабарем за ухвалення Великою палатою Верховного Суду рішення на користь українського підприємця Костянтина Жеваго. Справа стосувалася визнання дійсним права власності пов'язаних із ним компаній на 40,19% акцій Полтавського гірничо-збагачувального комбінату. Судова суперечка компанії Костянтина Жеваго Fеrrехро АG йшла з чотирма офшорними компаніями, які були колишніми акціонерами цього ГЗК. Їх пов'язують із фінансово-промисловою групою VS Еnеrgy, яка належить росіянам, та бізнесменом Ігорем Коломойським. У 2002 році структури Жеваго викупили у них 40,19% акцій комбінату. Проте згодом колишні власники вирішили повернути активи та звернулися до суду з вимогою визнати договір купівлі-продажу недійсним. У 2005 році офшорні компанії вперше подали позов до суду, вимагаючи скасувати угоду 2002 року та повернути їм акції. Суди тривали десять років, і в 2015 році всі їхні претензії були відхилені. Наприкінці 2020 року колишні акціонери відновили судову боротьбу і знову оскаржили угоду. У 2022 році Північний апеляційний господарський суд ухвалив рішення – на користь офшорних компаній, визнавши договір продажу недійсним. 19 квітня 2023 року Велика палата Верховного Суду скасувала рішення апеляції та остаточно залишила 40,19% акцій за компанією Жеваго Fеrrехро. Це саме те рішення, за яке адвокат Жеваго, Олег Горецький, давав хабар Всеволоду Князєву. Після того, як справа про надання хабаря дійшла до суду, Князєв підписав угоду зі слідством, отримав 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна та віддав 1,1 мільйона гривень як донат на ЗСУ. Для проросійських медіаресурсів це стало нагодою, щоб у своїх матеріалах показувати слабкість і корумпованість української судової системи та вибірковість правосуддя. Протягом минулого місяця, за підрахунками УП, такі дописи набрали понад 100 тисяч переглядів. УП розповідає про те, які зобов'язання залишаються у Князєва навіть після вироку, хто ще може бути в угоді зі слідством, та як вона вплине на судову систему України. А також – які сценарії можуть чекати на Костянтина Жеваго, одного з головних фігурантів справи колишнього керівника української судової системи.

Чи вдала угода

Всеволод Князєв за хабар у 2,7 мільйона доларів отримав 5 років позбавлення волі за підписаною угодою зі слідством. Це не дуже великий строк. Приміром, нещодавно Вищий антикорупційний суд виніс вирок судді без такого компромісу з правосуддям. Суддя Турківського райсуду Львівської області Лука Кріль отримав 8 років позбавлення волі. Він взяв хабар в 1 тисячу євро за те, що не оштрафував п'яного водія. Адвокатка Ольга Веретільник каже, що угоди про визнання винуватості та невеликі строки по ній є виправданими, якщо це спрощує притягнення до відповідальності фігуранта і дозволяє притягнути до відповідальності співучасників. "Так, у практиці того ж суду можна знайти кейси, коли судді за набагато менші суми отримували більші строки – так вони не здавали співучасників і не визнавали вини", – додає вона. Станом на 1 червня 2026 року 39 суддів усіх інстанцій отримали вироки ВАКС з початку роботи суду в 2019 році. Юридична радниця "Трансперенсі інтернешнл" Оксана Копійчук каже УП, що вирок Князєву можна вважати справедливим, незважаючи на малий строк та високі очікування суспільства. Вона пояснює, що без угоди справу Князєва могли б розглядати в судах роками. Хоча строк давності за Кримінальним кодексом України становить 15 років, а ця справа розглядалась лише 3, все одно існував реальний ризик, що процес перетвориться на нескінченну тяганину. "На момент укладання угоди вже відбулося понад 50 судових засідань, а суд навіть не перейшов до дослідження доказів. Повноцінний розгляд лише в першій інстанції вимагав би років роботи суддів, прокурорів та всього судового апарату, а результат був би невідомим. Угода нівелює ризик закриття справи через закінчення строків давності чи процесуальні диверсії. Держава отримує реальний обвинувальний вирок "тут і зараз"", – розповідає вона. Керівниця юридичного відділу "Центру протидії корупції" Олена Щербан каже, що головною цінністю цієї угоди є викривальні свідчення, які Князєв дав на чотирьох суддів Великої Палати ВСУ. "У цьому конкретному випадку Князєв викрив людей. Якби не це, судді Верховного Суду продовжували б здійснювати правосуддя в країні, залишаючись хабарниками. Він допоміг їх усунути від посад і притягнути до відповідальності. Тому я вважаю, що суспільна користь від цієї угоди значно вища, ніж невеликий строк, який він все одно відсидить", – розповідає вона. За словами Щербан, було багато спроб притягнути інших суддів до відповідальності, якось їх задокументувати. Але склалося так, що знайти достатньо доказів проти цих людей з Великої Палати було складно. "За фактом, великих грошей під час обшуків у них не знайшли, тому потрібні були додаткові свідчення, а це були лише покази самого Князєва. За законом не можна просто взяти й наговорити на людину. Всі слова Князєва мають підтверджуватися іншими об'єктивними доказами, комунікаціями, телефонними розмовами тощо. Суд це все ретельно перевіряв перед тим, як затвердити угоду", – додає Щербан. Юристка розповідає, що Князєв справді міг отримати серйозніший строк. На практиці він міг бути більшим ще на 3–7 років – строки, передбачені інкримінованою йому статтею, сягають від 8 до 12 років. Однак тоді Князєв міг не надати свідчення проти інших суддів Верховного Суду. Оксана Копійчук розповідає, що сам Князєв повинен далі продовжити повноцінно співпрацювати зі слідством. "Від нього вимагається надання викривальних показань щодо інших співучасників схеми та участь у судових засіданнях у статусі свідка. Якщо Князєв порушить умови співпраці або відмовиться свідчити, прокурор має право звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку за угодою", – пояснює вона. Князєв може надати свідчення про нові правопорушення тих, хто вже фігурує у справі, або викрити нових злочинців та надати покази на них. "Князєв здав трьох суддів Верховного Суду. Але може з'явитись і четвертий. Це суддя Олег Ткачук, якого відкрито назвав прокурор під час судового засідання з обрання запобіжного заходу судді Железному. "Князєв "ходив" до Ткачука так само, як і до інших суддів. При цьому їхнє спілкування відбувалося з дотриманням конспірації. Також в угоді фігурує прізвище ще однієї людини, яку прокурор відмовився вказати через таємницю слідства", – розповідає адвокаційний менеджер фундації DЕJURЕ Антон Зелінський.

Фактор Жеваго

Залишається питання, що буде далі зі справою іншого учасника історії про надання хабаря судді Князєву, бізнесмена Костянтина Жеваго, який зараз перебуває за кордоном. Справа Жеваго виділена в окреме кримінальне провадження. В українському КПК вказано, що якщо у злочині звинувачують кількох людей, і хтось один уклав угоду зі слідством, визнавши провину та отримавши вирок, то це не робить інших фігурантів справи автоматично винними. "Тому в даному випадку необхідно допитувати Князєва як свідка у справі, де підозрюваним є саме Жеваго, складати обвинувальний акт і направляти до суду, де знову-таки в суді допитувати Князєва. І це логічно, адже обвинувачений не несе відповідальності за давання неправдивих свідчень, а отже, з метою захисту себе може наговорити що завгодно. Крім того, найбільш вірогідно, що особисто Жеваго ніколи нічого Князєву не пропонував, не передавав та ніколи нічого з ним не обговорював", – коментує один із адвокатів, який раніше працював із Костянтином Жеваго. Він каже, що захист бізнесмена може обрати такий сценарій, наче Жеваго зовсім не дотичний до давання хабаря. За цією логікою, гонорар у розмірі (припустимо) 3 мільйонів доларів за юридичні послуги за умови, якщо справа буде виграна в суді, міг запропонувати представник бізнесмена. При цьому не обговорюючи те, що ці гроші підуть на хабар. "Припустимо, адвокати (чи інші особи, які були дотичні до цієї справи) вирішили, що для забезпечення успіху вони запропонують Князєву 2 мільйони, а ще один лишать собі. Сторона захисту може стверджувати, що мав місце ексцес виконавця – коли замовник не давав вказівок давати хабар, а рішення запропонувати його Князєву виходило саме від адвоката. І якщо захист займе таку позицію, надалі слідство може лоба собі розбити, спростовуючи цю версію", – каже ексадвокат Жеваго. Для зв'язку з Князєвим Жеваго, за версією слідства, залучив адвоката Олега Горецького. Хабар передавався траншами в травні 2023 року. Під час передачі другого траншу Князєва та Горецького було затримано. Адвокат Горецький пішов на угоду зі слідством, давши викривальні свідчення проти мільярдера. За даними слідства, він виступив посередником, передавав гроші та підтвердив намір Жеваго дати хабар. Сам Жеваго в коментарі УП в 2023 році говорив, що не знайомий із Князєвим. "Жодного разу з ним не спілкувався. Не знаю жодного його телефона. З жодним суддею Верховного Суду ніколи не спілкувався", – наголошував тоді бізнесмен. За даними джерел "Української правди" в правоохоронних органах, Князєв надав покази проти Костянтина Жеваго в межах підписаної угоди зі слідством. Чи це факт підтвердження отримання хабаря, чи щось інше, сказати неможливо, бо правоохоронці не розголошують деталі. Оксана Копійчук додає, що обвинувальний акт у справі Жеваго вже скеровано до суду. Хоча підприємець перебуває за кордоном, і суд, найімовірніше, буде заочним, свідчення Князєва матимуть ключове значення для завершення цього процесу. Антон Зелінський розповідає, що у Жеваго небагато шансів вийти сухим із води. "По-перше, Вищий антикорупційний суд (ВАКС) виносить близько 90% обвинувальних вироків. По-друге, проти Жеваго зібрана "залізна" доказова база", – стверджує він. Адвокаційний менеджер фундації DЕJURЕ каже, все через те, що проти бізнесмена свідчать ключові фігуранти, які пішли на угоду зі слідством. Зокрема, адвокат-посередник Горецький та сам Князєв. У поєднанні з аудіозаписами НАБУ це робить позицію Жеваго вкрай вразливою. При цьому Зелінський каже про абсурдність дій Жеваго, бо він платив за законне рішення. До цього бізнесмен виграв всі суди крім одного. "Жеваго, мабуть, сильно здивувався, що в нього взагалі попросили гроші за те, що мало бути вирішено на його користь суто з юридичних міркувань. Проте він діяв у "старій парадигмі", бо належав до того покоління олігархів, для яких було нормою "заносити" за рішення суду. Навіть маючи рацію, такі люди не вірять у правосуддя і звикли страхувати свої інтереси грошима", – додає він.

Підсумки для судової системи

Головним системним наслідком справи Князєва буде більша увага міжнародних партнерів України, зокрема Єврокомісії в рамках євроінтеграційних зобов'язань, до очищення суддів та їхнє звітування в значно жорсткішій формі. 24 червня президент Зеленський підписав законопроєкт 13165-2. Він передбачає декларування майна кандидатами в судді лише за останній рік, скорочує строк перевірки декларацій служителів Феміди до шести місяців, обмежує можливості їх перевірки на доброчесність, люстрацію та причетність до придушення Революції гідності. Антон Зелінський вважає, що це разом зі справою Князєва може підштовхнути Єврокомісію до більшого тиску на Україну. "Думаю, міжнародні партнери будуть намагатися виправити проблему з обмеженням перевірки декларацій суддів вже в наступних законопроєктах, наприклад про вдосконалення дисциплінарних процедур або в спеціальній перевірці декларації доброчесності суддів Верховного Суду", – каже адвокаційний менеджер фундації DЕJURЕ. Зелінський розповідає, що від України можуть вимагати проведення перевірки разом із представниками ЄС. "Тоді вона буде чесною, що призведе до великої хвилі звільнень", – впевнений він. У Верховному Суді вже є зо 50 вакантних посад – хтось пішов у відставку, а когось звільнили. Якщо за результатами нових перевірок буде звільнено ще частину недоброчесних суддів, то звільниться величезний масив місць. "На ці посади доведеться оголошувати новий масштабний конкурс. Якщо його проведуть прозоро та за участю міжнародників, це дозволить завести у Верховний Суд прогресивну, адекватну та некорумповану більшість, що повністю змінить якість судових рішень у країні", – додає Зелінський. Судова система зараз стоїть на роздоріжжі. Справа Князєва точно змусить провести перевірку Верховного Суду. Однак питання в тому, чи буде вона реальною, із залученням міжнародників та очищенням, чи перетвориться на чергову імітацію та бутафорію, щоб просто відчепилися міжнародні партнери. Володимир Фомічов, УП

Нахабність влади у руйнуванні реформ вплинула на позицію європейців. Основою міжнародних відносин є довіра. Дії Сербії її гранично руйнують...

За останній час склалася традиція, що двічі на рік "Українська правда" записує інтерв'ю з керівником фонду "Повернись живим" Тарасом Чмутом. Адже розмова з ним – це наче звірити компас, щоб розуміти, куди рухаємося. Про цю бесіду ми домовлялися кілька місяців. Чмут переносив зустріч через брак, на його думку, нових і актуальних тем, щодо яких він ще не висловлювався. Цілком випадково погодили дату запису, не знаючи про плани Володимира Зеленського звільнити уряд Юлії Свириденко та позбутися Михайла Федорова з Міністерства оборони. Як співає Віктор Павлік: "Все сталося само собою" – кращого моменту для такої розмови годі було й шукати. В новому інтерв'ю Тарас Чмут відверто розповідає про конфлікт вже колишнього міністра оборони з головкомом Олександром Сирським. Під час нашого спілкування Чмут називає рішення президента не подавати кандидатуру Федорова на посаду міністра оборони в уряді Сергія Корецького "найбільшою помилкою за останні роки". Далі керівник фонду "Повернись живим" говорить про кандидатів на заміну Сирському, пояснює, як змінилася українська армія за останній рік, а також відповідає на запитання про гучні скандали, пов'язані зі штурмовим полком "Скеля" та 155-ою бригадою. Також ми окремо зупинилися на обговоренні глибинних причин злоби в суспільстві щодо представників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Перед вами – скорочена версія інтерв'ю, більш зручна для читання. З повним варіантом бесіди ви можете ознайомитися у відеоформаті.

"Всі знали, що буде конфлікт і без нього було неможливо"

– Михайло Федоров більше не міністр оборони України. Як ти поставився до його звільнення? – Здивовано, з великим нерозумінням і несприйняттям цих процесів. Знаєш, цікаво виходить (робить паузу). Ми говоримо про зміну міністра, якого, власне, не поміняли, бо поміняли Кабмін, що і спричинило зміну міністра. Тобто для того, щоб змінити міністра, нам треба було перезавантажити весь Кабмін і звільнити прем'єр-міністра. Але при цьому ми кидаємо людей, які взяли на себе виклик, проявили рішучість і готовність заходити в минулу зиму, щось далі робити. Їх просто кидають через те, що треба змінити міністра, який комусь не подобається. І тут, звичайно, з'являється якесь формулювання про конфлікт, який був ще на старті, і президент про нього знав. Всі дотичні про це все знали, бо люди багато років разом працювали. І без цього конфлікту ідеологій було неможливо. – Давай більш детально поговоримо про розбіжності Сирського з Федоровим. Михайло доволі відверто сказав про те, що блокувалися всі його ініціативи. Але очевидно, що це була не вся історія. Який реальний масштаб цього конфлікту, на твою думку? – Мені здається, що брифінг Федорова був доволі конкретний. Це ряд накопичених проблем, які за останні пів року поглибилися до формату, коли міністерство не може впроваджувати зміни без підтримки Генерального штабу. Тобто якщо Генштаб щось блокує, так чи інакше – ви не можете нічого робити. Щось, звичайно, можете, але не можете давати глобального результату, якого очікує і президент, і суспільство, і партнери. Це переходить у конфлікт, тому що міністерство йде до президента, піднімає питання на Ставці. Військові починають говорити свою точку зору, відстоювати свою позицію, це переходить у протистояння. І це очевидно треба розрулювати. Питання в тому, що, призначаючи Михайла на цю посаду, президент очевидно знав про всі ці протиріччя. Тому що Михайло не просто якась людина, яку призначили в Міністерство оборони. Він займався темою війни з 2022 року в Мінцифрі. Якоюсь мірою це було таке тіньове Міністерство оборони, яке підхоплювало дрони, інновації, партнерів, закупівлі, трансформацію державних закупівель, дозволів, прибуток, впроваджувало є-бали та інші підходи до застосування дронів на полі бою. Тобто вони вийшли з цього середовища, знали цих полковників, генералів, комбригів, комкорів. Це не команда, яка з вулиці зайшла і така: "Давайте з нуля будувати стосунки". Тому всі знали, що буде конфлікт і без нього неможливо. – Президент теж знав все. І що ж сталося, на твою думку? – Він подав на призначення Михайла. А потім, на моє велике здивування, допустив цю помилку (йдеться про звільнення – УП). – Ти вважаєш, що це була помилка? – Я вважаю, що для України це може бути найбільша помилка за останні роки, яка може призвести до поразки у війні. Ми зараз живемо в умовах, коли наче 2021 рік: ніби все добре, але є якась там війна, десь там АТО на Сході. Є якийсь російський політичний тиск, щось там у морі, але кожен рік одне й те саме – великої війни не буде. Чому? Бо це ж "неможливо". А потім приходить повномасштабне вторгнення, об'єму і масштабу якого ніхто не очікував. І всі пам'ятають, що тоді було з усіма в країні – з політиками, міністрами, хто куди тікав, хто включався в роботу і так далі. Зараз подібна ситуація, бо ми чомусь думаємо, що війна – це такий формат, як є в моменті. Якісь наступально-оборонні дії десь там на сході, трохи на півночі, трохи на півдні, якісь обстріли. Але зиму пережили, літо перебудемо, чергову зиму переживемо, фронт кудись там рухається. По телемарафону розповідають, як ми звільняємо по 10 населених пунктів, комусь дають звання героя, щось постійно формуємо, кожен день горять НПЗ і якісь заводи. В цілому добре, так може бути. Але це ілюзія. Бо в один момент фронт може провалитися. І тоді росіяни вийдуть на оперативний простір, на ті площі захоплення територій, яких не було за останні роки, співставні з нашою Харківською наступальною операцією або з їхнім наступом лютого – березня 2022 року. Тарас Чмут: "Я вважаю, що для України це може бути найбільша помилка (йдеться про звільнення Федорова – ред.) за останні роки, яка може призвести до поразки у війні" Всі фото та відео: Назарій Мазилюк та Андрій Ковш, УП Інша велика проблема: суспільство в тилу деморалізоване, демотивоване, зневірене і втомлене. Військові втомлені й деморалізовані. Це все породжує ряд накопичувальних проблем, які рік до року ніхто не вирішує. І коли ми підходимо до критичної точки неповернення, починаємо судорожно бігати і щось реформувати з очікуваннями: "Ану, дайте реформу мобілізації через місяць". Але накопичена проблема роками не вирішується за місяць. От скільки ми її накопичували, стільки ж часу треба її вирішувати. А ми хочемо швидких рішень тут і зараз. Партнери заливають оборонно-промисловий комплекс грошима, ми купуємо засоби, вони дають нам засоби, допомагають їх застосовувати, і в нас є контент, якому ми радіємо. Це зранку ти прокидаєшся, дивишся, як сьогодні якийсь черговий російський завод десь горить – це класно. Але чи є кореляція між цим заводом і тією ситуацією на фронті – дуже велике питання. Це породжує багаторічну ілюзію того, що війна буде така, як є. Ми забули, що вона може бути інакшою. І коли це відбудеться, може бути дуже боляче. – Якщо уважно послухати брифінг Федорова, то ексміністр майже прямим текстом каже, що Сирський є завадою на шляху до перемоги. Тебе такі сентенції не налякали, чи ти це так не зчитав? – Я це так не сприйняв, бо, можливо, маю трохи тунельне сприйняття. На жаль, це такий пул багаторічних накопичених проблем і наслідок зворотного негативного природного відбору. Коли вверх рухаються люди за принципом особистої лояльності, безініціативності, за принципом покори, які дають ту інформацію, яку керівник хоче почути. Це та система, яку ми, на жаль, всередині Збройних сил і міністерств створили, а вона продовжує існувати і розвиватися. Люди в армії, які кажуть правду, не рухаються. Комбригів, які доповідають реальний стан справ, знімають з посад. Генерали, які кажуть реальний стан справ, не рухаються по кар'єрних сходах. А інший бік – це ті, хто рухаються. Звичайно, є і хороші приклади призначень. Але це винятки із загальної широкої системи правил. – Виглядає так, що десь найближчим часом Сирського можуть зняти з посади головкома ЗСУ. На твою думку, хто гідний його замінити? – Я мав багато розмов з розумними людьми в цій країні, і очевидно, що обговорювали різні прізвища. В нас цих прізвищ не дуже багато, це десь 5–7 максимум людей. Я люблю читати про період Другої світової війни. І, наприклад, в Німеччині в 1943 році не було проблеми з тим, кого рухати вище на генеральських посадах чи хто міг би очолити армію, командування, Генеральний штаб і так далі. Завжди була ціла плеяда ідейних, класних, підготовлених офіцерів, кожен з яких міг бути чудовим на цій посаді. Ми за понад 10 років війни з Росією маємо 3–5 компромісних прізвищ, де ми прямо вагаємося. Чи стягнуть вони, чи відповідатимуть рівню попереднього головкома, чи не провалиться фронт, чи не втратиться керованість армії – це черговий приклад про накопичений зворотний відбір в армії. Це ненормально, коли в ситуації, де треба замінити головкома, у вас всього декілька компромісних прізвищ. У нормальній управлінській системі у вас мало не відкритий конкурс мав би бути на цю посаду. У вас є десятки класних генералів, кожен з яких має свої плюси і мінуси, які можуть зайти на цю посаду. Це здорова управлінська система. У нас зараз 3 прізвища, 5 максимум прізвищ, давай їх назвемо: Білецький, Драпатий, Апостол (робить паузу). Тарас Чмут: "Люди в армії, які кажуть правду, не рухаються. Комбригів, які доповідають реальний стан справ, знімають з посад. Генерали, які кажуть реальний стан справ, не рухаються по кар'єрних сходах" – Про Оболєнського ще чув… – Так, Оболєнський. Хто ще? Маємо 4 людини. А нам треба замінити головнокомандувача і начальника Генерального штабу. Тобто нам з 4 треба 2 забрати. Це ненормальна система, яку вибудувала держава за багато років, коли настільки мало людей, які можуть зайти на такі відповідальні високі посади. – Що ти думаєш про призначення тимчасовим виконувачем обов'язків міністра оборони Євгенія Хмару? Які твої очікування? – Здивований цим призначенням, тому що попередня його посада була в. о. голови Служби безпеки України. І за пів року його чомусь не призначили на цю посаду. Зараз його кидають у Міністерство оборони. Так виглядає, що Офіс президента хоче перекрити той негатив, який вони отримали від суспільства, військових і партнерів, гарною репутацією Хмари. Ок, це може бути розумно. Але про що ми взагалі говоримо? Про те, як зменшити негатив від рішення! Ми не говоримо зараз про війну, не говоримо про солдата в окопі, не говоримо про майбутню осінньо-зимову російську наступальну кампанію. Ми говоримо про політику, коли у нас велика повномасштабна війна, найбільша в Європі з часів Другої світової, коли в нас накопичена система помилок і проблем, до яких ні в кого не доходять руки, які просто рік до року перекладаються. І на сьогодні у нас 4 міністри оборони за один календарний рік. Ці проблеми не вирішуються просто так за місяць чи за пів року. Новій команді міністерства треба 6–9 місяців, щоб нормально розібратися, куди вони потрапили, знайти й поміняти ключових людей і почати щось робити. (Дратується) Ні в кого немає питань до Хмари, ні в кого: герой України, суперкласна людина, адекватний, досвідчений, багато з ним спілкувалися, багато з ним працюємо. Немає жодного негативу! Але при цьому ми маємо говорити про міністерство як про величезну махіну з бюджетом понад трильйон, з купою департаментів, купою управлінь, купою задач, колишній мінстратпром в ньому, державні підприємства, як "Мотор Січ" й "Укрнафта", в зоні відповідальності Міноборони, кадрова політика, міжнародка, закупівлі, тилові, бойові, реформування, мобілізація. Це все величезна махіна. Михайло, працюючи з 2022 року в цій усій системі, не зміг до кінця сформувати команду в МО. Вони не позакривали (вакансії – УП) ні всіх заступників, ні департаменти, ні управління. Людей немає, ніхто не хоче йти в цю систему. І зараз, після цього "перезавантаження", дурних немає. Тобто вони не наберуть людей. Відповідно працює зворотний негативний відбір. Тобто полковники, які зараз десь там мали йти на вихід з Міноборони, з інших структур, про які навіть ніхто не знає, які по 10–20 років сиділи десь, такі: "Фух, ніхто нас міняти не буде, все одно немає на кого". А роботу ж треба комусь робити, бумажки же мають ходити кожен день. Тарас Чмут: "На сьогодні у нас 4 міністри оборони за один календарний рік. Ці проблеми не вирішуються просто так за місяць чи за пів року"

"Фактично ми тримаємося на європейських коштах, які вливають в українські дрони, якими ми і воюємо"

– Як би ти загалом оцінив стан української армії? Як вона змінилася за останній рік? – Вона рік до року виснажується і втомлюється. Мотивації й бажання в людей воювати менше й менше. Подібні ситуації, які зараз відбуваються з Міністерством оборони, зі Збройними силами, на жаль, посилюють цей фактор демотивації. Плюс людей критично не вистачає. Але при цьому, на жаль, кожного року ми продовжуємо чомусь формувати і створювати нові підрозділи, частини, з'єднання, десь прикриваючи це загрозою наступу з півночі. Для чого треба формувати 7 нових бригад? Там же зараз якісь бригади стоять на півночі, чому не можна якісно посилити ці бригади? Неясно. Історія про те, що ми зараз в тилу сформуємо 7 бригад, а потім поміняємо 7 бригад на фронті і таким чином запустимо механізм ротації – ми це проходили багато разів, при Залужному, при Сирському – не буде працювати. Цей механізм тоді не працював, коли в людей стан справ був кращий, він і зараз не буде працювати. З хорошого: ми якісно виросли технологічно: FРV, мідлстрайки, діпстрайки, НРК. Це те, на чому ми зараз тримаємося. Фактично ми тримаємося на європейських коштах, які вливають в українські дрони, якими ми воюємо. – Як ти оцінюєш стан російської армії станом на зараз? В чому вони слабкі і сильні? – Давай про слабкості. Перше: людське життя нічого не вартує. Наверх рухаються командири, які доповідають те, що треба. Система поборів, покарань, фізичного насильства, страт – масова історія. Друге – це несприйняття технологій і відсутність лідерства на місцях. Це дуже строго вертикальна система. Третє – це те, з чим вони зараз стикаються і чого не було в попередні роки – їм стало важко залучати людей. Раніше в них був якийсь пул добровольців, кадрових військових, потім вони їх купували, давали надзвичайно великі виплати. Але зараз, за рахунок безтолкового розкидування людським ресурсом, їхні чоловіки починають бачити, що ті, хто сховався – живуть довше. І прямо багато хто починає ховатися, виїжджати, знаходити якісь способи, як не потрапляти в систему армії. Тепер до поганого для нас: у них добрих 140–150 мільйонів населення, тому якихось 500 тисяч чи якийсь мільйон можна завжди назбирати. З інших сильних сторін – це, звичайно, величезна база природних ресурсів, доступ до Китаю, можливість продовжувати купувати європейські, американські й інші компоненти, які їм треба. Після кожного масованого обстрілу знаходять купу компонентної бази, виробленої по всьому світу і, на жаль, з цим боротися вкрай важко зараз. Наступна сильна сторона – це, звичайно ж, розміри країни. Тут як і плюс, так і мінус. Бо розміри дозволяють тобі маневрувати по території, переміщувати об'єкти, заводи, людей, виробництво, авіабази, це їхній плюс. Мінус є те, що все прикривати доволі важко. Тому це одна з причин, чому бачимо зростання ефективності наших далекобійних. Далі публічна політична єдність російської влади: у них немає таких проблем з міністерствами, у них немає схожих конфліктів, як у нас, у них немає якихось корупційних розслідувань, у них немає мітингів. Тобто чітка авторитарна жорстка вертикаль. Наперед забігаючи, в Україні так не працює. Раптом хтось хоче щось подібне будувати в Україні – ні, ми інше суспільство. Ми нащадки козаків, ми бунтуємо, протестуємо, робимо революції. Ми гинемо, але не прогинаємося. Тобто якщо хтось із наших політиків думає, що може побудувати тут авторитарну МВС-СБУшну систему – суспільство цього не дозволить. – Ти про кого зараз говориш конкретно? – Це я взагалі. Просто забігаючи наперед, щоб ні в кого не було ілюзій (робить паузу). Тарас Чмут: "Вона (українська армія – ред.) рік до року виснажується і втомлюється. Мотивації й бажання в людей воювати менше й менше. Плюс людей критично не вистачає"

"Всі гіперболізують перемоги і закривають очі на проблеми"

– Нещодавно в медіа з'явилися розслідування про штурмовий полк "Скеля", який звинувачують у випадках жорстокого поводження з військовими та небойових смертях новобранців. Як ти ставишся до таких публікацій? – Факти, викладені там, жахливі, неприпустимі й неприйнятні. Але якщо ти хочеш запитати, чи треба це публікувати, бо це ж підриває довіру до армії… Проблема в чому? В тому, що журналісти про це говорять, чи в тому, що в "Скелі" людей вбивають? Якщо проблема в тому, що журналісти про це говорять, то з нами всіма щось не так. А якщо проблема вбивств у "Скелі" не вирішується, поки журналісти про це не скажуть, то давайте журналісти про все будуть казати. Бо перша проблема – це ситуація, яка там склалася. Відповідні правоохоронні органи, які в нас доволі сильні, коли треба, і відповідні командири-начальники, знають про ситуацію в подібних підрозділах. Страх доповідати правду, страх приймати рішення, накладені на результативність подібних штурмових підрозділів під час штурмових дій ціною втрат, як у росіян, але на карті то село тепер під нами і президенту є що доповісти – "значить, ми молодці". Воно перетворилося на те, що всі закривають очі і не діють так, як мали би діяти. Тому якщо інакше ніяк, то да, на жаль, треба про це говорити. Хоча в першу чергу Збройні сили мали би бути зацікавленими в недопущенні подібних ситуацій. – Чи держава робить достатньо для того, щоб таких жорстоких випадків не виникало у Збройних силах України? – Ні, не робить, тому що вкотре повторю про негативний зворотний відбір. Простіше зробити вигляд, що нічого не відбувається, посилювати позитив і закривати очі на негатив. Армія різна й люди там різні. І, на жаль, виникають ситуації, як, наприклад, в 155-ій бригаді трапилося. Питання в реакції і в тому, чи ті люди, які про це знають, дозволяють середній ланці відриватися від реальності. Це дуже страшно. Тарас Чмут: "Простіше зробити вигляд, що нічого не відбувається, посилювати позитив і закривати очі на негатив" – Ти згадав про колишнього камандувача 155-ої бригади. Йдеться про те, що військовослужбовці цієї бригади викрали двох чоловіків на Київщині, потім чоловіків вбили. Екскомбриг, якого звинувачують у злочинному наказі, вже перебуває під вартою. Як ця жахлива історія стала можливою, на твою думку? Що в системі зламано? – Тому що їм за це раніше нічого не було – за менші ситуації, за більші ситуації. І це перетворюється на безнаказаність в почутті вседозволеності. Воно накладається на великі кошти, які зараз є, очевидно, в армії, і до яких комбриг має прямий доступ. Все це перетворюється на дуже страшну систему, де керівництво покриває, бо, знаючи про злочини, контролює їх. Середня ланка умовних бригад, полків має можливість робити ті дії, які хочуть, і їм за це нічого не буде, бо керівництво покриває. Це така система зациклена виходить. – Як цю системну зацикленість розірвати? – Як мінімум треба перезавантажувати підходи. Треба, щоб правоохоронні органи по подібних історіях – де вони знають, що відбувається, – працювали. А щоб вони працювали, хтось має їм це дозволити. Цей випадок склався так виключно через медійний розголос. Подібних ситуацій може бути багато, схожі історії існують. Чому? Тому що вседозволеність і відсутність покарання. Тому що держава і керівництво Збройних сил толерує подібні підходи. – 8 липня у Львові стався масовий конфлікт місцевих жителів із ТЦК, про який говорила вся країна. Те, що сталося там, це наслідок безвідповідальності влади в процесі мобілізації? – Це результат невирішення купи накопичених проблем з 2022 року. Це органіка. Це те, що реально суспільство думає про мобілізацію, про ТЦК та СП, про політиків, про депутатів. Це страшні сигнали, які можуть призвести до страшних наслідків. Тарас Чмут: "Це результат невирішення купи накопичених проблем з 2022 року. Це органіка" – Хто має нести відповідальність за мобілізацію, щоб вона проходила адекватно? – Це не проблема тільки ТЦК та СП. Це не проблема тільки Сухопутних військ і не проблема тільки Збройних сил чи тільки Міністерства оборони, це не проблема тільки Кабінету міністрів України, це не проблема тільки Верховної Ради України, це не проблема тільки Офісу президента. Вся ця вертикаль, починаючи від президента, закінчуючи ТЦК та СП – відповідальна за результат. Відповідно, президент має очолити зміну всієї системи. І це задача роки на 2, отак, щоб чесно. Бо швидко нічого доброго не буває. – За твоїми спостереженнями, чи цими діями займаються? – Ні. – Тобто далі не помічаємо проблему? – Проблему помічаємо, але хочемо її вирішити в один крок. Або починаємо щось робити, перезавантажуємо команди, знову починаємо робити – і ще перезавантажуємо команди. В якийсь момент хтось має прийняти непопулярне рішення по відношенню до всіх. Правильна ситуація – не коли всі будуть щасливі. А коли всі будуть в однаковій мірі незадоволені. Ще раз: всі і в однаковій мірі. Але корінь проблеми у застосуванні армії. Відповідно, без вирішення питань фронту, без вирішення питань навчання і підготовки, без вирішення ситуацій, як зі "Скелею", як зі 155-ою бригадою, з гарантуванням суспільству недопущення подібних історій – тільки тоді можна щось міняти. – Насамкінець. За твоїми оцінками, що буде з фронтом на наступні місяці (цікавить передусім осінь та зима)? – Не маю оцінок, але дуже багато залежить від ситуації зі Збройними силами і Міністерством оборони. Бо краще на фронті точно не буде. Питання, наскільки буде гірше. Бо якщо прямо дуже гірше, то фронт розвалиться. Але тут є ще момент інерції певної, десь 6 місяців, коли те, що закуплено, буде доходити. Нам пора починати системні зміни в секторі безпеки й оборони. Пора запускати системні трансформації. Бо гасіння пожеж – це класно, і презентації й відосики – теж класно. Але без трансформації інституційної, без глибинних реформ ми війну не виграємо. А так виглядає, що в росіян розрахунок на те, що вони – як глиба, можуть воювати довго, а ми посипемося. І от наша задача – щоб вони посипалися перші. А це значить, що ми маємо бути ефективніші. Тарас Чмут: "Нам пора починати системні зміни в секторі безпеки й оборони. Пора запускати системні трансформації" Все інтерв'ю ми говоримо про купу своїх недоліків, проблем і помилок. Ми не говоримо про російську могутність чи російського генія воєнно-стратегічного. Середньостатистичний росіянин – довбо*об, який гине десь на Донбасі. Їхні командири такі самі. Але їхня система створена під таких людей. Вони воюють так. І можуть так і перемогти. Дуже обідно програти росіянину-довбо*обу. Давайте разом цього не допустимо. Роман Кравець, УП

Зранку 16 липня, вдруге за час повномасштабної війни, по всій країні почалися протести. Цього разу, замість гасел на підтримку антикорупційних органів, українці з картонками в руках виступали проти відставки міністра оборони Михайла Федорова. Сам Федоров на протест не прийшов, але вийшов на відверту та емоційну пресконференцію до журналістів. За годину він описав усі проблеми війська, з якими зіткнувся в Міноборони, вперше підсвітив той факт, що посади та забезпечення бригад залежать від лояльності їхніх командирів до головнокомандувача, та наголосив, що з чинним головкомом Олександром Сирським війну не виграти. Озвучене Федоровим призвело як до розширення вимог мітингувальників – тепер вони почали вимагати не тільки повернення Федорова, а ще й відставку Сирського, – так і до великої дискусії у військових і політичних колах щодо заміни головнокомандувача. Мовляв, чи є у війську хтось, хто готовий замінити Сирського? І чи погодиться на таку заміну президент, який не приховує свого захоплення Барсом (позивний Сирського) та закриває очі на жахаючі історії в його штурмових полках? Вулиця вимагала поставити за нового головкома нинішнього командувача угруповання Об'єднаних сил Михайла Драпатого. Військо в особі командувачів родів військ рапортувало про підтримку чинному головкому. Президент – проводив відеоконсультації з командирами корпусів. У військових і політиків, за спостереженням УП, у ці напружені дні зародився спільний страх під назвою "політичний генерал". Тобто головком із політичними амбіціями. Для перших це буде чужинець, людина непостійна та ненадійна. Для других – конкурент, а-ля другий Залужний. Чи є компромісна позиція щодо нового головкома та що відбувається у війську після початку масових протестів проти відставки Федорова – читайте в матеріалі "Української правди".

Фейсбук-баталії

17 липня, на другий день протестів на площі перед театром імені Івана Франка у Києві, депутатка Мар'яна Безугла опублікувала частину внутрішнього документу з підписом "Сирський закриває рота військовим, їм заборонили будь-які комунікації". Мовляв, тепер кожен пост у соцмережах військові мають погоджувати із самим головкомом. Насправді ж оприлюднений Безуглою уривок був частиною розпорядження головнокомандувача від 6 червня, тобто ще до історії з Федоровим – і не мав у собі жодної нової заборони. УП прочитала цей документ і може сказати, що це черговий бюрократичний папірець-нагадування про те, як військовим взаємодіяти з медіа та з ким погоджувати їхнє бажання дати інтерв'ю. Зазвичай, як пояснюють УП армійські комунікаційники, такі розпорядження надходять після "медіапроколу", який призвів до реального або вигаданого витоку інформації. Головкомівська система тиску зі злегка відчутним почерком ексзаступниці міністра оборони Ганни Маляр – яка, до речі, за даними УП, не має жодної офіційної посади в комунікаціях Генштабу, – цього разу діяла інакше. Не шляхом заборон, а дорогою "щирої" підтримки. Мовляв, подивіться, за нас заступаються практично всі командувачі – Неїжпапа з ВМС, Апостол з ДШВ, Плахута з ТРО, Кривоножко з Повітряних сил тощо. Усі вони, вправляючись у навичках письма, пригадували оборону Києва, наголошували на принциповості та твердості характеру чинного головнокомандувача та шкідливості критики військового командування під час війни. Дехто писав, що, мовляв, виступає за важливість інституту головкома, а не самого Сирського. Дехто ж, як-от командувач ракетних військ та артилерії ЗСУ Андрій Маліновський, прямо заявив: "Сирський – мій командир!". "Суб'єктивне спостереження щодо цього "аполітичного" флешмобу. Ідея – показати підтримку військових командирів. Без політики. Але якщо екстраполювати на цивільний світ, то це якась технологія зразка Кучми – Януковича. Коли центральна влада прямолобо чи завуальовано змушує підлеглих по вертикалі – керівників ОДА та РДА демонструвати прихильність", – ділиться з УП один із комунікаційників у Силах оборони, якому "прилетіла" ця задача. Зі "щирою підтримкою" Сирського також вийшли штурмові полки. За винятком, правда, його улюбленців – 225-го та 425-го полків, які, вочевидь, на тлі журналістських розслідувань останніх тижнів вирішили не притягувати до Сирського негатив. Найцікавіша ситуація склалася з бригадами Десантно-штурмових військ. Саме бригади ДШВ, наскільки відомо УП, зранку в суботу отримали ту саму "задачу", яку завдяки публікації Стерненка обговорював весь фейсбук. "Ви ще не перестали дивуватися? Комбриги мають записати відеозвернення на підтримку Сирського. І не всі хочуть це робити", – написав УП зранку в суботу один зі співрозмовників у Силах оборони. У підсумку єдиним представником ДШВ, який таки зголосився підтримати головкома, став згаданий вище Апостол. Жодна бригада ДШВ не випустила відеозвернення. Олег Апостол Частина бригад, зокрема в Сухопутних військах, цього разу не отримали "темників" взагалі. Частині дісталися усні вказівки не коментувати відставку міністра оборони. Були й абсурдні приклади, як-от дзвінок командирці медичної служби "Ульф" Аліні Михайловій з командування Сил безпілотних систем – мовляв, де нині служить ваш боєць Дмитро Козятинський, який є організатором протесту. А він уже рік як звільнився з війська. Інший військовий, з одного зі штурмових підрозділів, розповів УП, що має щовечора доповідати про те, що його підлеглі у відпустках не ходять на мітинги.

Кастинг на головкома?

На другий день протестів і неочікувано відвертої пресконференції Михайла Федорова Зеленський почав обдзвонювати командирів корпусів, угруповань та військ. Такої честі комкори, наскільки відомо УП, були удостоєні вперше. До цього, в лютому 2025 року, комбригів разово та без очевидної на те причини збирав тодішній керівник Офісу президента Андрій Єрмак. На відеозідзвони з військовими в президента та радника голови ОП Павла Паліси, який, імовірно, відповідав за організаційну складову цього процесу, пішло три дні. Усіх присутніх можна умовно розділити на три групи: 1) Командири корпусів, які стоять на найбільш "гарячих" напрямках фронту. Це, зокрема, Денис Прокопенко (Добропілля), Ігор Оболєнський (Куп'янськ), Олексій Майстренко (Слов'янськ – Краматорськ), виконувач обов'язків командира 19-го корпусу Валерій Скред (Костянтинівка), Ярослав Сидоров (Запоріжжя), Андрій Білецький (Лиман) тощо. Відкритим залишається питання, чому саме з Білецьким президент вирішив зустрітися окремо та очно? Втім, можливо, відповідь є трохи простішою, ніж здається. Корпус Білецького наразі проводить наступальні дії на Лиманському напрямку, про які він би навряд чи звітував у такому широкому колі присутніх. Володимир Зеленський із Андрієм Білецьким 2) Трохи вищі за статусом командири – угруповань та родів військ. Це командувач угруповання Об'єднаних сил Михайло Драпатий (Сумщина – Харківщина) та командувач Десантно-штурмових військ Олег Апостол (нині відповідає за наступ на Олександрівському напрямку). 3) Заступники командувачів. Це заступник начальника Генштабу Володимир Горбатюк – опікується взаємодією з НАТО, зокрема поставками зброї та спільними навчаннями, та заступник командувача, друга людина в ДШВ після Апостола, Андрій Ткачук. Що цікаво: президент, як і звітував публічно, запитував у військових про ситуацію в їхній смузі відповідальності, наявні проблеми та способи їхнього вирішення. Ні слова про Сирського, Федорова та потенційних кандидатів на їхніх наступників. "Про політичні речі, про посади – не було. Розпитували про воєнні речі – ситуацію в смузі відповідальності, тактичну / оперативну обстановку, про проблеми в забезпеченні, чого достатньо, чого недостатньо, про комплектування особовим складом, НРК, дронами", – розповідає УП джерело в Силах оборони. Дехто припускав, що триденні відеозідзвони президента схожі на кастинг на нового головкома – мовляв, це якраз почерк Зеленського. Однак дотичні до цих зустрічей співрозмовники УП схиляються до думки, що це радше був спосіб зняти напругу в суспільстві на тлі протестів. І, з комунікаційного погляду, він був доволі грамотним. Ми чуємо вулицю, але не робимо нічого поспіхом – шукаємо рішення. "Позицію суспільства почуто. Ситуація вирішується фахово, конструктивно й на користь нашої держави. Тому прошу зберігати спокій (...) Робота йде. Результати будуть", – заспокоює всіх Кирило Буданов. Водночас у військових колах на всіх рівнях розмови про можливу заміну головкома не вщухають вже добрячих пів року, як не більше. "Зверніть увагу, що Сирський зробив так, що йому практично немає заміни. А одним із основних завдань лідера, окрім бойових, звісно, є розвиток інших людей. Він же весь час їздить по фронту, були замахи, він мав думати, хто буде замість нього. І це мав бути не один кандидат, а кілька", – ділиться з УП своїми спостереженнями один із офіцерів вищої ланки. Насправді, за даними УП, Сирський все ж готував собі наступника – командувача ДШВ Апостола. Однак головком не збирався ділитися з ним посадою в авральному режимі. Та й сам Апостол не факт, що хоче цього саме зараз. Загалом список потенційних наступників Сирського плюс-мінус стабільний – розповідають УП у військових колах:

командувач ДШВ Апостол – улюбленець Сирського; командувач угруповання Об'єднаних сил Драпатий – володар титулу "глядацьких симпатій" у війську; Білецький та Редіс – як командувачі одних із найсильніших корпусів у Силах оборони, які воюють повністю або переважно своїм набором військ.

"Апостол – сильний, цілеспрямований генерал, але йому ще треба набратися досвіду. Білецького можуть недобре прийняти війська… через його минулі погляди, історії з нещодавнім викраденням людей у Тернополі. Бачу варіант Драпатого, але чую, що його не хочуть, бо він говоритиме свою думку. Прокопенку теж треба було б мати більше досвіду, але він швидко вчиться, має хороші стосунки з партнерами, зрозумів, що таке корпус. Йому треба поряд професіонали", – описує основних кандидатів на прохання УП згаданий вище офіцер. Денис Прокопенко Більшість наших співрозмовників у війську нині ставлять на призначення Драпатого. Мовляв, в ОП про нього довгий час і чути не хотіли, але зараз, щоб втамувати запит вулиці на справедливість, доведеться чимось пожертвувати. Адже Федорова на посаду міністра оборони вже не повертатимуть. Михайло Драпатий Також є ймовірність, що ніхто з ключових потенційних кандидатів у принципі надто не хоче бути головкомом. Адже для частини комкорів погодитися на це крісло означає втратити свій вплив на вже наявний успішний корпус або командування. А, враховуючи плинність людей у системі Зеленського та настрої площі Франка з картонками, не факт, що цей ризик буде виправданим. "Я не заздрю тому, хто прийде замість Сирського. Куди не торкнись у війську, усе тримається на плечах спроможних командирів, які спираються на себе, а не на систему", – додає один із високопоставлених співрозмовників УП у війську.

***

Надвечір 19 липня, завершуючи третє коло відеозідзвонів з військовими найвищого рівня, Зеленський анонсував проведення "ключових розмов" у понеділок. Наскільки відомо УП, ідеться про засідання ставки, на яке має підключитися щонайменше частина з тих, хто доповідав президенту про обстановку та поточні проблеми. Чи з'явиться цього разу серед тем для обговорення питання нового головкома та начштабу – відомо тільки президенту. Кінцевого рішення поки що немає. Ольга Кириленко, УП

Україна має чесно відповісти на запитання: яким буде наш темп просування до ЄС за нинішньої швидкості реформ?

Україна проживає свій другий досвід протестів з початку повномасштабного вторгнення. Щоправда, на відміну від першого, нинішній досвід – повністю автономний.


"Картонковий майдан" на підтримку НАБУ та САП мав "другий фронт" у вигляді європейських донорів. Західні дипломати тиснули на Банкову не менше, ніж протестувальники – і важко сказати, чия вага у кінцевому результаті виявилася більшою. А нинішній протест не може спиратися на підтримку ззовні – і залишає протестувальників наодинці з владою. Результат протесту визначить вагу та гучність голосу вулиці для кабінетів на Банковій.


Володимир Зеленський зумів створити штучну ідеальну бурю. Ще тиждень тому президент країни претендував на статус "прапора", навколо якого відбувається неминуче для воєнного часу об'єднання. Але арбітраж у конфлікті між популярним міністром оборони та непопулярним головнокомандувачем перетворив Зеленського на заручника власного вибору. Відтепер усі приречені протиставляти не лише Федорова і Сирського, а й до того ж Федорова і Зеленського. Президент міг вважати, що на тлі війни політична авансцена належить лише йому одному – а тепер виявив, що об'єднання навколо прапора залишилося, а ось сам прапор змінився.


Відставка Федорова навряд чи задумувалася як сигнал, але вона ним стала. Конфлікт між МО та ГШ у суспільному сприйнятті перетворився на конфлікт між реформами та статус-кво. Бінарна розвилка, в межах якої вибір президента всі трактують як ціннісний пріоритет. Четвертий міністр оборони раптово перетворився на символ, і ставлення до нього визначає кожного в політико-етичних координатах. Нові підходи чи старі правила? Технології чи паперова армія? Тиждень тому Федоров був людиною з команди президента. А сьогодні ставлення до Зеленського визначається тим, як він розпорядиться долею Федорова.


Апаратна перемога головнокомандувача тепер ризикує виявитися пірровою. Якщо в перші дні протесту головне гасло зводилося до вимоги повернути міністра, то тепер воно дедалі частіше вимагає зміни головнокомандувача. Для президента ця трансформація в чомусь навіть на руку, бо вона позбавляє його ролі головного антигероя. Але заміна головнокомандувача сама собою може не вгамувати хвилю вуличного невдоволення. Бо для вулиці може виявитися важливим не лише те, кого змінюють, а й те, на кого саме його змінюють.


Ми знову стикаємося із символічним змістом протистояння, що виникло. Федоров і Сирський відтепер – імена загальні. Якщо кадрова ротація в Генштабі відбудеться, але нова людина не відповідатиме запиту на зміни, то вулиця може вирішити, що її не чують. І дійде висновку, що їй потрібно бути голоснішою.


Можна скільки завгодно пояснювати протестувальникам, що кадрова політика не керується децибелами. Що армійський професіоналізм не визначається публічністю. Що воєнний час вимагає ієрархії та єдиноначальності. Але ці аргументи перестають діяти, коли головною мішенню кадрових перестановок виявляється суспільний оптимізм.


Прозвучить дивно, але одне із завдань тих самих виборів – це перезавантажувати надії в країні. Ротація влади дозволяє обнулити лічильник публічної фрустрації та депресії. Призначення Федорова стало одним із таких обнулень – і президент не дозволив йому пробути на посаді достатньо довго, щоб накопичити неминучий для цієї посади репутаційний негатив. Люди виходять протестувати не так за нього, як за самих себе. І за ту мрію про майбутнє, яку їм спершу подарували, а потім достроково спробували відібрати.


Безглуздо намагатися здолати міф аргументами. Його можна перемогти лише за допомогою іншого міфу. А ми перебуваємо в ситуації, коли ексміністр оборони перетворився на осередок очікувань. Що час працює на тебе, а не проти. Що "завтра" буде краще, ніж "сьогодні". Кадрове рішення президента раптово перетворило Зеленського з арбітра на одну зі сторін конфлікту. Якщо раніше був він і всі інші, то тепер у межах нового порядку денного є Федоров і всі інші, враховуючи й президента.


Можливо, ми стали свідками "проблеми тривалого правління". Коли відсутність необхідності озиратися на вибори позбавляє політика відчуття духу часу. Ви хочете відправити прем'єра послом до США, замінити міністра оборони на міністра внутрішніх справ і зберегти головнокомандувача. В результаті звільнена прем'єр-міністр відмовляється їхати послом, звільнений міністр МВС відмовляється стати міністром оборони, звільнений міністр оборони перетворюється на головного фаворита вулиці, яка тепер вимагає відправити на пенсію головнокомандувача.


Останні два роки наша країна живе в умовах нового соціального договору. Вторгнення унеможливлює проведення виборів – і додаткові роки каденції президента та парламенту можливі в рамках консенсусу воєнного часу. Суспільство погоджується вважати політиків легітимними, а влада зобов'язана відповідати громадському запиту на справедливість та обґрунтованість рішень. У липні минулого року спроба порушити цей баланс вивела на вулиці людей із картонками, які нагадали владі про "червоні лінії" в питаннях боротьби з корупцією. Рік по тому суспільство проводить нову червону лінію вже в питаннях оборони. Якщо хтось вважав, що війна порушить зворотний зв'язок вулиці з кабінетами – то він помилявся.


Якщо наша країна переможе, то все перелічене стане сценарієм нашої перемоги. І навпаки.


Павло Казарін

Пшемислав Чарнек договорився до закликів припинити підтримку України з боку ЄС.

Лідерка французьких ультраправих Марін Ле Пен впевнено лідирує в президентських рейтингах. Чи зможе перемогти?

Примітка редакції Цей текст публікується в межах "Ініціативи 143" – спільної акції восьми українських медіа, які одночасно оприлюднюють розслідування "Слідства.Інфо" та Центру протидії корупції про 143 об'єкти нерухомості, що належать брату директора Державного бюро розслідувань. До ініціативи долучилися "Українська правда", Суспільне, "Схеми" (Радіо Свобода), hrоmаdskе, "Дзеркало тижня", NV, Віhus.Іnfо та Телебачення Торонто. "Ініціатива 143" виникла після того, як Печерський районний суд Києва ще до виходу матеріалу заборонив "Слідству.Інфо", Центру протидії корупції та журналістці Аліні Стрижак оприлюднювати частину інформації з розслідування. На думку учасників, така заборона є небезпечним прецедентом для свободи слова та незалежної журналістики. "Українська правда" підтримує "Ініціативу 143", оскільки вважає, що попередня судова заборона на публікацію журналістського розслідування є неприпустимою, а інформація, яка становить суспільний інтерес, має бути доступною громадськості.

Сімейний портрет

Якщо ви шукатимете родичів директора Державного бюро розслідувань Олексія Сухачова в російській соцмережі "Одноклассники", то неодмінно натрапите на це фото. На тлі зеленого паркану стоять п'ятеро чоловіків. Світлина опублікована в 2011 році й має підпис "мій чоловік з братами". Джерело: оk.ru На ній ви одразу впізнаєте Олексія Сухачова, він у центрі світлини. А крайній праворуч – його рідний брат Олександр Сухачов, значно менш публічний, ніж директор ДБР. Олександр старший за Олексія трохи більше ніж на 6 років. У відкритих джерелах про нього інформації небагато. Згідно із соцмережами, він родом із Харкова, протягом 2007–2015 років був фізичною особою-підприємцем, профіль діяльності – надання в оренду нерухомості. Олександр Сухачов також працював керівником і епізодично володів частками в приватних компаніях. За інформацією "Наших грошей", у 2023 році працював у службі безпеки "Укрзалізниці" в Києві. Також Олександра можна знайти на фото працівників державного "Укргазбанку" в 2025-му. В телефонних книгах його номер підписували як номер представника різних банків. Олександр Сухачов і працівники "Укргазбанку" Джерело: 61000.соm.uа На перший погляд – нічого особливого. Але якщо ви підете до Центру надання адміністративних послуг і замовите деталізовану довідку про нерухомість Олександра Сухачова з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, будьте готові до того, що вам нададуть стос із 155 аркушів. Саме такий обсяг довідки з переліком майна, яке реєстрували на рідного брата директора ДБР.

58 квартир за 72 тисячі доларів

Відповідно до даних із реєстру, брат Олексія Сухачова в 2018 році став власником 40% об'єктів у житловому багатоквартирному будинку в Харкові на вулиці Юлія Чигирина, 13. За цією адресою розташований ЖК "ІТ-Парк Маnufасturа" забудовника "Строй Сіті". А протягом 2018–2020 років брат директора ДБР зібрав колекцію зі 143 об'єктів у двох харківських ЖК за адресами, які на сайтах оголошень згадуються як об'єкти забудовника "Строй Сіті". Джерело: khаrkоv-rеаltеr.соm.uа "Унікальний проєкт для ринку нерухомості Харкова. Йому вдається об'єднувати офісні приміщення і житлові квартири в єдину екосистему. Передбачена сотня однокімнатних квартир невеликої площі, апарт-готель, ореn-sрасе простір", – так описували "ІТ-Парк Маnufасturа" на одному з сайтів із продажу нерухомості. У 2019-му як ринкову ціну квадратного метра від забудовника в цьому комплексі вказували в середньому приблизно 800 доларів. Тому логічно було б припустити, що Олександр Сухачов витратив мільйони доларів на набуття цього майна. Але це не так. Відповідно до документів, які є в розпорядженні авторів розслідування, він скуповував нерухомість у ЖК "ІТ-Парк Маnufасturа" за балансовою вартістю, значно нижчою від ринкових цін. Настільки низькою, що її можна порівнювати з ціною смартфона. Наприклад, 9 липня 2018 року за двома угодами купівлі – продажу Олександр Сухачов придбав 30 квартир у цьому харківському ЖК. Ціна за одну квартиру становила від 24,6 тисячі до 48,9 тисячі гривень, тобто за тодішнім курсом кожна квартира обійшлася від 932 до 1856 доларів. За ці 30 квартир брат на той час заступника начальника департаменту Генпрокуратури Олексія Сухачова сукупно виклав трохи більше ніж мільйон гривень (на той час $39,3 тисячі доларів). За два дні Олександр Сухачов повторив свій успіх і докупив ще 28 квартир, витративши менше ніж 33 тисячі доларів. Ціна найдешевшої становила 26,5 тисячі гривень, найдорожчої – 38,7 тисячі гривень. Деталі цих операцій виявилися дуже чутливими для продавця – компанії ТОВ "Парковий-2". Там, отримавши запит від журналістки Аліни Стрижак, звернулися до Печерського райсуду Києва. І суддя Сергій Вовк заборонив Стрижак, "Слідству.Інфо" та Центру протидії корупції поширювати інформацію про майно, угоди та інвестиції Олександра Сухачова. 13 липня "Парковий-2" подав позов, у якому наполягає, що "інформація про нерухомість та укладені угоди є частиною приватного життя фізичної особи та містить комерційну таємницю забудовника". Але історія з харківською нерухомістю брата Олексія Сухачова – це не лише про "комерційну таємницю" і "приватне життя фізичної особи". Це ще й історія про хитросплетіння харківського забудовника з ДБР, яке розслідувало його діяльність.

Коли розслідуєш "своїх"

На момент покупки квартир у 2018 році ТОВ "Парковий-2" належало адвокату Івану Козікову, а тепер пов'язане зі "Строй Сіті" – компанією, проєктами якої є ЖК "ІТ-Парк Маnufасturа" та комплекс на проспекті Героїв Харкова, де Олександр Сухачов мав нерухомість. Цей зв'язок простежується через Людмилу Рябих – сестру дружини колишнього власника "Строй Сіті", бізнесмена Єгора Масленнікова. Ви могли про нього чути завдяки коштовному "Роллс-Ройсу", який у грудні 2024-го зафіксували журналісти "Української правди" в Монте-Карло. Особисто у Масленнікова Олександр Сухачов докуповував 11 квартир. І так само за символічні гроші. Джерела: Fасеbооk Єгора Масленнікова, "Українська правда" Але зв'язок Олександра Сухачова із забудовником простежується не лише завдяки купівлі квартир зі знижкою. За даними реєстру судових рішень, у 2021 році, розслідуючи ймовірну незаконність забудов за повідомленням СБУ, в офісах "Строй Сіті" співробітники Національної поліції провели обшуки і виявили печатки фірм, які належать або раніше належали безпосередньо Олександру Сухачову, а також фінансову документацію компанії, власником якої він був. Тож можна припустити, що Олександр Сухачов міг залучатися до діяльності забудовника не лише як покупець, а і як інвестор. Але чи мав він на це кошти? Поспілкуватися безпосередньо з Олександром Сухачовим не вдалося – на дзвінки і звернення він не відповів. У тому ж 2021 році поліція і прокуратура розпочали кримінальне провадження щодо самобудів "Строй Сіті". Якщо коротко і спрощено, забудовник ставив посеред Харкова паркани, приганяв екскаватори та починав будувати житлові комплекси. Зокрема, йшлося про будинки, за адресами яких набував нерухомість Олександр Сухачов. Це й стало предметом дослідження правоохоронців. Поліцейські вивчали цю справу недовго. В грудні 2022-го заступник генпрокурора доручив розслідування головному слідчому управлінню ДБР. Певний час бюро займалося справою, в якій фігурує компанія, яка, ймовірно, пов'язана із братом їхнього керівника, але зрештою підозру нікому не оголосили. Власник "Строй Сіті" Єгор Масленніков, як повідомляли журналісти Віhus.Іnfо, переписав старий будівельний бізнес на сестру дружини та відкрив новий – у Дубаї. Після цього провадження щодо самобудів, яке розслідувало ДБР, в серпні минулого року знову опинилося в поліції (але вже Чернігівщини), де його, зрештою, закрили.І, найімовірніше, це було б остаточною крапкою в історії з самобудами. Але, за дивним або ж навпаки – закономірним збігом, провадження поновили після того, як особи, які згадуються в цьому розслідуванні, отримали інформаційні запити від журналістів. Станом на зараз Олександр Сухачов припинив володіти майже всіма 143 квартирами й офісами. У Державному бюро розслідувань на запит журналістів відповіли, що ані вони, ані їхній директор не володіють "інформацією стосовно фактів участі Сухачова Олександра Олександровича в будь-якій господарській діяльності, в тому числі із забудовником "Строй Сіті", набуття ним будь-якої нерухомості". На питання щодо досудового розслідування дій забудовника у ДБР повідомили, що рішення про закриття провадження не ухвалювали, та підкреслили, що визначати, слідчі яких органів проводять таке розслідування, є компетенцією прокуратури.

Цей липень, як і рік тому, став протестним місяцем. Але якщо минулорічні мітинги були викликані бажанням влади обмежити повноваження НАБУ та САП, а люди захищали антикорупційні правоохоронні органи, то тепер у мітингів є своє обличчя – міністр оборони Михайло Федоров. Так само, як і тогорічна акція, ця відбулась за закликом ветерана Дмитра Козятинського. Зараз його обурило звільнення Михайла Федорова з посади очільника оборонного відомства. Як виявилось, обурився не тільки ветеран. Зранку 16 липня площу перед театром Франка у Києві заповнили люди з картонками. "Українська правда" поспілкувалась з десятьма учасниками протесту, щоб зрозуміти, хто ці люди, чому підтримують Михайла Федорова, чого хочуть від президента Зеленського та в якій країні прагнуть жити.

Хто прийшов на протест

Акція починається о 9:01, одразу після загальнонаціональної хвилини мовчання, але люди збираються біля театру заздалегідь. На початку акції площа вже заповнена сотнями людей. Учасники збираються на акцію Джерело: всі фото Володимира Фомічова (УП) Як і рік тому, на картоні у людей – абсолютно різні гасла, хтось їх пише просто на ходу. Головна вимога – залишити Федорова міністром та дати йому можливість працювати. Біля фонтану УП знайомиться з пенсіонером Юрієм Анатолійовичем. Він розповідає, що прийшов на мітинг, бо вважає, що в міністра оборони є конкретні здобутки і звільняти його не на часі. "Із Федоровим з'явився справжній запах перемоги. І що це за витівка Зеленського, мені абсолютно незрозуміло", – розмірковує учасник акції. Юрій Анатолійович вважає Михайла Федорова майбутнім України Біля пам'ятника Гнату Юрі УП спілкується з Наталією Бульбою – засновницею музичної школи "Rосk Sсhооl", яка прийшла на акцію зі своєю дитиною. Її чоловік, співзасновник школи, пішов на фронт добровольцем, не бувши професійним військовим, і загинув у 2023 році. "У нас президент, а не цар. Суспільство вимагає від влади діалогу й обґрунтування своїх дій та пояснення звільнення. Постійні, хаотичні ротації в уряді без пояснення причин я сприймаю як загрозу стабільності і на фронті, і в тилу. Ми зараз тут стоїмо, щоб ніхто не гинув за те, за що не потрібно гинути", – розповідає учасниця акції. Вона підтримує Федорова саме тому, що бачить результат його роботи: знищення за допомогою дронів російської інфраструктури, НПЗ. "Там, де можуть зробити все дрони, нехай роблять дрони", – додає вона. Наталія разом із дитиною виступає проти появи в Україні авторитарного режиму Катерина регулярно ходить на акції на підтримку полонених FRЕЕ АZОV. Історія, яка відбувається навколо звільнення Федорова, теж не залишає її байдужою. "Я прийшла сюди заради того, щоб пана Михайла зберегли на посаді міністра оборони. Це надзвичайно дієва людина, яка всього за пів року роботи продемонструвала реальні результати. Рішення звільнити таку людину буде абсолютно нераціональним. Я хочу, щоб влада почула голос народу. Це не прохання, це наша вимога – дати Михайлу Федорову працювати далі", – розповідає вона про свою мотивацію. Катерина (на фото праворуч) розповідає, що намагається ходити на усі важливі суспільні події Ніна зараз перебуває в декретній відпустці. На акцію прийшла разом із донькою Карлітою. Молода мама розповідає УП, що рішення Зеленського щодо міністра оборони стало шоком для неї. "Федоров зробив дуже багато, і завдяки йому ми почали дійсно вигравати цю війну. Те, що відбулося зараз – це для кожного українця дуже безглузде рішення. Знаєте, є таке внутрішнє відчуття, що нас ніхто не спитав. Тому, я думаю, всі сьогодні й вийшли, і ми в тому числі. Народ має право висловити свою думку, і нас треба слухати", – каже вона. Ніна хоче, щоб її дитина жила в сильній та незалежній країні, що здатна себе захистити На протест прийшов художник Сергій Захаров. У 2014 році за свою проукраїнську позицію та вуличні інсталяції, що висміювали бойовиків, сепаратисти "ДНР" затримали його в Донецьку, і він майже 2 місяці провів у полоні, де зазнав жорстоких катувань. "Здавалося б, іде вже який рік війни, і наша верховна влада мала б подорослішати. Але це взагалі не відбувається. Ми й далі спостерігаємо суцільну інфантильність у ставленні до тих, хто складає президенту хоч якусь конкуренцію. І, як бачимо, кожного літа стаються якісь чергові вибрики, що абсолютно суперечать будь-якому здоровому глузду", – ділиться думками художник. Художник Сергій Захаров хоче жити в країні, де не ухвалюють інфантильних рішень Поруч із входом у театр УП зустрічає ексголову правління "Укренерго" Володимира Кудрицького, який теж обурений можливим рішенням президента щодо міністра оборони. "Система має позбутися діячів, які не приносять користі, а такі фігури, як міндічі, кулеби (мова про Олексія Кулебу – УП) чи галущенки, не повинні потрапляти до владної обойми. Президент має зрозуміти: якщо він буде обирати не найкращих, а найгірших, то ми не виграємо війну, і свою умовну "династію" він все одно не захистить. Існує великий ризик того, що потенціал дійсно хороших і фахових людей, яких сьогодні можуть призначити в уряд, буде просто змарновано", – впевнений Кудрицький. Колишній керівник "Укренерго" позитивно оцінює кандидатуру Сергія Корецького, якого призначили на посаду голови уряду, однак через те, що професіонали ризикують стати "заручниками системи", сумнівається в його успіху. "Їм банально не дадуть можливості робити те, що вони повинні робити для порятунку країни". Володимир Кудрицький пропонує президенту сконцентруватись не на власних амбіціях, а на збереженні України Злата працює ветеринаркою. Вона прийшла на протест зі своїм крихітним бівер-йоркширським тер'єром на ім'я Шмоня. "Хочеться, щоб усі рішення були розумними та бодай чимось виправданими", – зізнається жінка. Вона виступає проти популізму чи кулуарних домовленостей, вимагаючи, щоб влада ставилася до громадян з повагою, пояснюючи свої кроки. Злата (посередині) разом з друзями хоче поваги від влади Яна Галицька працює графічною дизайнеркою в громадській організації "Інсайнс", яка займається популяризацією науки. Написом на своїй картонці вона закликає до того, що влада повинна ухвалювати адекватні рішення. "Ми вже другий рік поспіль збираємося з картонками біля театру Франка, бо влада ухвалює якісь дивні рішення, коли люди не можуть сходити на виборчі дільниці", – коментує вона. Яна наголошує: президенту треба зрозуміти, що відсутність виборів не робить його мандат абсолютистським. Яна: під час воєнного стану важливо зберегти свободу та демократію Альона Крицук очолює благодійний фонд "Сміливі відновлювати", який допомагає відбудовувати приватні оселі після їх руйнації через російські атаки, ремонтує школи й лікарні. На її думку, одна з головних проблем українського державного управління в тому, що зазвичай звільняють людей, які справді борються з корупцією. "Це в нас взагалі системна історія. Коли людина починає ефективно вибудовувати антикорупційну систему, як Кудрицький в "Укренерго" або як Федоров зараз, то за пів року, в цих міністерствах або державних компаніях починаються великі перевірки та аудит. Запускаються тендерні закупівлі, які мають на меті припинити практику прямих угод, коли закуповується те, що вигідно певним людям у певних компаніях", – розмірковує Крицук. При цьому, говорячи про ймовірного наступника Федорова, голову МВС Ігоря Клименка, жінка питає: "А що він зробив із корупцією на своїй посаді?". Альона виходить на протест за тих, хто не може цього зробити УП спілкується з військовослужбовцем Денисом. Він розповідає, що бере участь у таких акціях не вперше. Рік тому виходив на вулицю через бажання влади знищити НАБУ та САП. І зараз, і тоді мітинги збіглися в часі з його відпусткою. Він розповідає, що за Федорова відбулося багато змін у Міністерстві оборони. "Це стосується закупівель, вирішення проблем із відключенням систем Stаrlіnk росіянам та укладання контрактів щодо винищувачів Grіреn. Те, що я конкретно відчуваю на лінії фронту: нам дуже заважають ворожі КАБи, і для боротьби з ними нам критично потрібні "Гріпени" з ракетами Меtеоr. Це надзвичайно важливий контракт для наших військових, для лінії фронту і загалом для перебігу війни", – наголошує військовий Денис не вірить в те, що Клименко зможе зробити щось подібне, як Федоров. Військовий Денис вийшов на протест зі сподіванням, що реформи в Міністерстві оборони триватимуть "Перебуваючи на посаді міністра внутрішніх справ, він не продемонстрував якихось реальних, суттєвих змін, які б міг перенести в Міноборони. Тому я вважаю, що Клименко – це просто "зручний" міністр, тоді як Федоров – це людина, яка робить зміни", – підсумовує військовослужбовець ЗСУ. Володимир Фомічов, УП

Нині 47% поляків ставляться до США позитивно, тоді як три роки тому таких було 68%.