Українська правда

<р>
З боку здається, що виробництво РЕБ – це питання масштабу: більше замовлень, більше компонентів, більше цехів. Насправді це одна з найскладніших інженерних систем у сучасній війні. Бо кожен виріб має термін актуальності, і він визначається не виробником, а противником, який щотижня змінює частотну картину в небі.

Хвилі частот: як ворог розширює діапазони

<р>
Існує хибне уявлення, що ворог може в один момент здійснити різкий технологічний стрибок: наприклад, перевести всі свої дрони з частоти 500 МГц на 2.8 ГГц. На практиці такого не буває. <р>Зміна тактики противника відбувається хвилеподібно. Спочатку з'являються поодинокі дрони на нових частотах, їх фіксують одиницями, потім десятками, і лише згодом сотнями. Важливо розуміти: нові частоти не замінюють старі, вони до них додаються. Якщо ворог почав використовувати діапазон 2.5 ГГц чи 2.6 ГГц, він не припиняє літати на 2.4 ГГц. Спектр загрози просто розширюється.

<р>
Для нас як виробника це означає необхідність постійного моніторингу. Ми намагаємось діяти на випередження, щоб бути готовими ще до того, як нова частота стане масовою. Якщо ж противник впроваджує нову прошивку чи нестандартний діапазон, до якого ми не були готові, цикл повної адаптації виробу займає у нас від місяця до півтора. Це час, необхідний на перерахунок антено-фідерної частини, налаштування генераторів сигналу та польові випробування.

<р>
Ефективність такої роботи неможлива без постійного притоку первинних даних. Тому ми вибудували пряму горизонтальну систему зв'язку зі службами РЕБ у бригадах. У них є засоби пеленгації, які щотижня видають графіки: на яких частотах вони змогли деанонімізувати ворожий FРV-дрон, куди зміщується спектр, де з'являються поодинокі аномалії. Ми бачимо цей спектр у динаміці. Це дозволяє нам розуміти, куди рухається фронт і на які виклики нам доведеться реагувати вже завтра.

Якість підсилювача проти потужності софту

<р>
У питанні ефективності РЕБ важливо чітко розрізняти типи систем. Якщо ми говоримо про РЕБ дальньої дії, там програмне забезпечення є серцем системи – воно визначає її здатність виявляти та придушувати складні цілі. Але щодо окопного РЕБу чи засобів захисту автомобілів акценти кардинально зміщуються.

<р>
У мобільних системах програмне навантаження мінімальне. Тут результат визначає інженерія заліза: якість і ККД підсилювача, характеристики антени, стабільність генератора сигналу та точність його налаштування. Якщо ці компоненти підібрані або налаштовані некоректно, пристрій перетворюється на коробку, яка лише споживає енергію, але не створює реального захисту.

Технологічна межа: чому неможливо глушити все одночасно

<р>
Коли ми говоримо про важливість якісного заліза, часто виникає логічне питання: чому б не поставити в один пристрій підсилювачі під усі можливі частоти? Тут ми впираємося в технологічну та економічну межу, де важливо розрізняти детекцію (виявлення) та придушення.

<р>
На ринку, зокрема у нас в лінійці, є компактні модулі детекції, які бачать дрони в діапазоні до 8,2 ГГц. Втім, очікувати такої ж універсальності від РЕБу не варто. Річ у тім, що модуль детекції лише фіксує радіовипромінювання. Технологічно набагато простіше і дешевше створити пристрій, який просто сканує ефір і бачить дрони в широкому спектрі частот.

<р>
Проте принцип роботи РЕБ зовсім інший. Для нейтралізації дрона система має не просто зафіксувати сигнал, а згенерувати активну заваду, потужність якої на вході приймача дрона буде вищою за потужність сигналу керування.

<р>
Модуль випромінювання та підсилення – це найдорожча частина системи. Намагатися створити РЕБ, який би з однаковою силою придушував усі частоти одночасно – це фінансовий тупик. Чим ширший спектр ми хочемо охопити, тим більше дорогих підсилювачів потрібно ставити в одну коробку. Бюджету жодного підрозділу не вистачить, щоб масово закуповувати такі наддорогі системи. До того ж розпорошення потужності на велику кількість діапазонів знижує ефективність захисту на кожному з них.

<р>
Саме тому набагато раціональніше конфігурувати РЕБ під конкретний бюджет і актуальні загрози. Вигідніше купити більше засобів, які надійно перекривають основний масив робочих частот, ніж намагатися закрити весь спектр однією дорогою одиницею, яка через свою ціну та складність залишиться штучним товаром.

Чому РЕБ не стає конвеєрним товаром

<р>
Неможливо просто віддати креслення одного РЕБу на великий завод і очікувати, що тисяча однакових одиниць вирішить проблему. Це не працює через спеціалізацію. Кожен підрозділ конфігурує систему під свій бюджет і потреби: комусь потрібен захист від мавіків, комусь від ударних FРV; хтось працює автономно, а комусь потрібна ергономіка для встановлення на техніку.

<р>
Ми можемо виробляти будь-яку кількість пристроїв, але питання не в кількості верстатів. Питання в тому, щоб за декілька днів переналаштувати виробничу лінію під нову модифікацію. Ми навчили своїх людей працювати саме в такому режимі. Для нас масштабування – це не тисячі однакових коробок, а грамотне управління складськими залишками та здатність інженерів миттєво адаптувати виріб під конкретну потребу підрозділу.

<р>
Щоб забезпечити безперебійність виробництва під час логістичних криз, ми тримаємо величезний склад специфічних комплектуючих. Я не буду озвучувати найбільш дефіцитні позиції, щоб не погіршувати ситуацію на ринку, але планування закупівель в довгу – це єдиний спосіб не зупинитися, коли ворог почне масово змінювати частотну сітку.

Спеціалісти на вагу золота

<р>
Найбільший виклик сьогодні – не залізо, а люди. Нам потрібні спеціалісти, яких я називаю "інженерними діамантами". І їх у країні менше ніж коштовного каміння.

<р>
Мова про фахівців, які працюють на стику ІТ та фундаментальної радіофізики. Написати код для програми чи сайту – це стандартна задача. Але написати код, який керує системою РЕБ, неможливо без розуміння фізичних процесів: як поширюється хвиля, як відбувається модуляція та детекція сигналу. Цього не вчать у звичайних вишах. До війни цей напрямок майже не розвивався, і знайти таких людей сьогодні – величезна вдача.

<р>
Навчання такого рівня потребує років, яких у нас немає. Якби ми мали у 5-6 разів більше таких груп розробників, ми б рухалися в рази швидше. Зараз ми вирішуємо це питання через особисті контакти та пошук фахівців, які мають глибоку базу знань і розуміють фізику процесу зсередини. Без цього розуміння людина просто не зможе написати якісний код для роботи з частотами.

Ціна помилки на полігоні

<р>
Ми щодня проводимо випробування: досліджуємо сигнатури та потужність модулів у лабораторії, проводимо постійні обльоти нових антен і генерацій на полігоні. Це складний багатоетапний процес.

<р>
Іноді буває так: ми замовляємо нові комплектуючі, сподіваючись, що вони будуть кращими, а на тестах вони показують гірші результати. У таких випадках ми просто списуємо ці матеріали та утилізуємо їх за власний кошт. <р>У виробництві РЕБ не буває помилок, які можна пропустити: для цього й існують щоденні тести. Виявлена на полігоні вада – це не збиток, а інвестиція в безпеку.

Швидкість адаптації як головна зброя

<р>
У підсумку, ефективність РЕБ визначається не кількістю відвантажених одиниць, а тим, наскільки швидко виробництво здатне перебудуватися під нову частотну реальність. По суті, РЕБ – це не готовий продукт у класичному розумінні. Це виробничий процес, який постійно змінюється разом із тактикою противника.

<р>
Ми маємо прийняти той факт, що універсального засобу не існує. Є лише безперервна інженерна адаптація. Майбутнє не за гігантськими конвеєрами, а за гнучкими командами, які тримають прямий зв'язок із фронтом і здатні за тижні переналаштовувати складні системи.

<р>
Тимофій Юрков, співзасновник Соntrа-Drоnе, компанії-виробника засобів захисту для військових

<р>

7 квітня, за кілька годин до дедлайну, який мав стати "кінцем іранської цивілізації", президент США обрав дипломатичне маневрування замість обіцяного "вогню та люті". Отже, Трамп дав задню. Вчетверте за 39 днів війни.



<р>

Формальний привід – прохання "поважних людей" (прем'єра Пакистану Шахбаза Шаріфа та, ймовірно, Мухаммеда бін Салмана). Реальна причина – жорстке зіткнення медійної риторики з воєнною реальністю.



<р>

Ринок відреагував миттєво: ціна на Вrеnt впала з $110 до $92 за барель. Гра в ультиматуми нібито скінчилася. Але чи справді настав мир? <р>Чи ми просто спостерігаємо народження нової, значно небезпечнішої архітектури нестабільності?

Анатомія відступу: коли лідер не має обʼєктивної "картинки"

<р>

Останній тиждень став моментом істини для адміністрації Трампа. Поки очільник Пентагону Піт Хегсет заявляв про "знищення іранського потенціалу", розвідувальна спільнота (ІС) через Wаshіngtоn Роst засвідчила: понад 50% ракетних пускових установок Ірану неушкоджені, а тисячі дронів чекають свого часу.



<р>

Ми бачимо класичний цикл Трампа: максимальна ескалація – зіткнення з реальністю – відступ. Це стратегія, яку ми десятиліттями спостерігали у Путіна, з однією різницею: Путін не відступає, а переносить вектор ескалації. Трамп же змушений "продавати" відступ як перемогу.



<р>

Але в чому "перемога"? Насправдц Іран виходить із цих 39 днів загартованим:

Верифікований шантаж: здатність перекрити Ормузьку протоку тепер не теорія, а доведений факт.





Юань-толл: дедоларизація перейшла у практичну площину – транзитні збори в юанях та перехід на систему СІРS стали реальністю.





Крах погроз: Тегеран (та інші потенційні вороги) емпірично переконався, що американські дедлайни – це як гумові стрічки, які можна розтягувати нескінченно.

<р>

Схоже, Трамп рухається до угоди, яка буде м'якшою за ту (JСРОА 2015), з якої він сам зі скандалом вийшов у 2018-му.

Рівновага озброєної невизначеності

<р>

З точки зору теорії ігор, ми опинилися в точці рівноваги Неша, де жоден гравець не може покращити свою позицію самотужки. Це не мир, це – озброєна невизначеність. Фактично, реалізується той самий сценарій, який Аdvаntеr Grоuр з початку війни показував і як найбільш ймовірний, і як рівноважний.



<р>

Іран не може тримати протоку закритою вічно, але не відкриє її без гарантій. США не можуть силою розмінувати море за лічені дні (FРRІ оцінює це у 4 тижні, але ми сумніваємося в реалістичності цього сценарію через значні виклики і протидію з боку Ірану), але й не можуть визнати поразку перед виборами.



<р>

Країни Затоки опинилися під екзистенційною загрозою: удари іранських дронів по опреснювачах – це надто значний виклик для ОАЕ чи Бахрейну. Система застигла. Ормуз буде формально відкритим, але під фактичним іранським "tоll bооth". Нафта по $85–100 стане новою нормою. А ядерне питання залишиться у сірій зоні: Іран "не розробляє" зброю, але продовжує збагачувати уран.

Що це означає для України: вікно можливостей, що зачиняється

<р>

Для України ця "Холодна війна Затоки" не просто далекий конфлікт. Це ринок, де попит на нашу експертизу стає структурним. Ми маємо те, чого немає в інших: реальний досвід боротьби з "Шахедами" та балістикою в промислових масштабах. <р>Ми – ідеальний партнер для арабських монархій: без політичного тягаря НАТО чи Ізраїлю, але з перевіреними технологіями.



<р>

Ми проаналізували чотири ймовірні сценарії розвитку подій, і в кожному з них попит на українські рішення залишається актуальним, хоча й змінює свій характер.



<р>

Найбільш імовірним опитані нами експерти наразі вважають сценарій SS-1 – "Ісламабадська угода" (40%). У разі перемир'я попит на наші протидронові системи стає структурним. Іран збереже свій потенціал, а Країни Затоки потребуватимуть побудови стратегічної системи захисту на роки вперед. Це вже не гострий попит "дайте зброю на вчора", а наше вікно для входу в довгострокові оборонні програми регіону.



<р>

Другий за ймовірністю сценарій – SS-4, або "Затяжна невизначеність" (35%). Це стан озброєної рівноваги, де попит стає стабільним через постійну загрозу, проте увага світу до України ризикує розмитися.



<р>

Експерти також не виключають повторну ескалацію (SS-2, 15%) або наземну операцію та рейди (SS-3, 10% і ймовірність суттєво знизилася протягом тижня). У цих випадках попит на українську експертизу злетить до максимуму, але виникне критичний ризик: у парламенті Великої Британії та в Конгресі вже лунають голоси про те, що системи Раtrіоt і НІМАRS, призначені для України, можуть бути перенаправлені на іранський фронт.



<р>

Наш план дій має бути блискавичним:

Конвертація в контракти: Меморандуми (МОU) з Саудівською Аравією та ОАЕ мають стати реальними замовленнями вже зараз. Коли настане остаточне затишшя, на цей ринок повернуться американські та китайські корпорації, які витіснять нас ресурсом.





Позиціювання в Sаfе Раssаgе: Україна має стати частиною міжнародної коаліції з безпеки судноплавства. Наш бойовий досвід – це сервіс, який ми можемо і повинні продавати.





Битва за пріоритети в Конгресі: ми маємо довести, що Іран – це не "замість" України, а той самий фронт. Якщо Раtrіоtи поїдуть у Затоку замість Харкова, це буде стратегічною поразкою всього демократичного світу.

<р>

"Каток" (армія США) не "поїхав", як очікували прихильники МАGА. Але й поразка США, про яку поспішають писати деякі аналітики є перебільшенням. Сталося дещо витонченіше: світ увійшов у стан стійкої нестабільності.



<р>

Іран грає в довгу. Китай грає в довгу. Трамп грає до наступних виборів. Україна ж має навчитися грати довше за всіх. Наші угоди з країнами Затоки сьогодні мають стати для нас не просто експортом зброї, вони мають стати нашою страховкою на завтра, коли увага Вашингтона може остаточно зміститися на внутрішні чвари.



<р>

Часове вікно для нас стрімко звужується. У нас є два критичні дедлайни: кінець квітня (завершення дії Wаr Роwеrs Rеsоlutіоn для Трампа) та 13 травня (візит Трампа до Пекіна, який, щоправда, вчергове може бути відкладений). Після цих дат ситуація вийде на нове плато. Або Трамп оголосить "перемогу" і повернеться до тиску на Україну щодо "угоди з рф", або остаточно зав'язне в Ірані, викресливши Центральну та Східну Європу з пріоритетів. Часу на роздуми немає.



<р>

Андрій Длігач, д.е.н., голова Аdvаntеr Grоuр, засновник Кyіv Fоrеsіght Fоundаtіоn, глобальний амбасадор Sіngulаrіty Unіvеrsіty, професор КНУ імені Тараса Шевченка

<р>
 Збройний конфлікт еволюціонував у багатовимірну кризу: правову, історичну, культурну, технологічну. Це виходить далеко за межі традиційного розуміння територіальної агресії.

<р>
Дослідження <а hrеf="httрs://www.рrаvdа.соm.uа/еng/nеws/2026/03/26/8027221/">Yаlе Нumаnіtаrіаn Rеsеаrсh Lаb виявило шокуючий факт: російські державні компанії "Газпром" та "Роснефть" безпосередньо фінансують депортацію та так зване "перевиховання" українських дітей.

<р>
Тобто йдеться вже не просто про державний злочин чи ексцес виконавців на місцях. Йдеться про інституціоналізовану імперську систему, у якій у викраденої дитини є ретельно спланований маршрут, профільний табір, ідеологічний куратор, корпоративний спонсор і затверджена програма психологічної обробки.

Від воєнного злочину до інженерії викрадення

<р>
17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://www.ісс-срі.іnt/nеws/sіtuаtіоn-ukrаіnе-ісс-judgеs-іssuе-аrrеst-wаrrаnts-аgаіnst-vlаdіmіr-vlаdіmіrоvісh-рutіn-аnd">ордери на арештВолодимира Путіна та Марії Львової–Бєлової. Це важливо наголосити: незаконна депортація дітей – це не пропагандистський штамп і не емоційна політична оцінка, це вже названий воєнний злочин. Згодом Слідча комісія ООН радикально посилила цю кваліфікацію, визнавши ці дії<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://www.оhсhr.оrg/еn/рrеss-rеlеаsеs/2026/03/un-соmmіssіоn-соnсludеs-dероrtаtіоn-аnd-fоrсіblе-trаnsfеr-ukrаіnіаn-сhіldrеn">злочином проти людяності.

<р>
Цифри та факти говорять ще жорсткіше. За офіційними даними<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://сhіldrеnоfwаr.gоv.uа/еn/">порталу "Діти війни", станом на березень 2026 року Україна зафіксувала катастрофічні демографічні втрати: 686 загиблих дітей, 2380 поранених, 2301 зниклу дитину та понад 20 тисяч депортованих або примусово переміщених. Повернути спільними зусиллями держави та міжнародної коаліції вдалося трохи більше двох тисяч. Показник неповернення, зафіксований експертами ООН, жахає – 80 відсотків дітей з розслідуваних Комісією випадків так і не були репатрійовані додому. І це лише підтверджені випадки. Реальні масштаби значно більші.

<р>
<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://fіlеs-рrоfіlе.mеdісіnе.yаlе.еdu/dосumеnts/685979f1-6с89-4295-а765-d6fее48357е3?utm_sоurсе">Звіт Yаlе НRLдодає до цього іншу, ще страшнішу площину: згідно з їхніми даними, йдеться щонайменше про 2 158 дітей та шість спеціалізованих таборів "перепрошивки".

<р>
Депортація є не лише державною політикою, а й корпоративно забезпеченою операцією. У ній задіяні енергетичні гіганти, дочірні структури, профспілки, логістичні мережі та багатомільйонне фінансування. Інакше кажучи, перед нами не хаос війни, а безперебійна інженерія викрадення. Це не випадковість і не гуманітарна "евакуація". Це послідовна система: дитину забрати, ізолювати, переписати ідентичність і повернути імперії солдата.

Нові яничари і манкурти: стирання культурного коду

<р>
Саме тут лише юридичної мови стає недостатньо. Бо для української культури цей механізм має давно відому, трагічну назву – яничар.

<р>
Яничар у нашій історичній пам'яті – це не екзотика османських хронік. Це вкрадена дитина, у якої забрали рід, мову, віру і пам'ять, щоб потім перетворити її на зброю проти власного народу. <р>У нашій культурі яничар – це не історичний персонаж, а формула національної катастрофи, машина служіння імперії, яка стирає особистість.

<р>
Сьогодні Росія йде ще далі. Бо між яничаром і сучасною депортованою дитиною стоїть ще один образ – манкурт. Манкурт – це вже не просто викрадення. Це абсолютне стирання пам'яті. Людина без минулого, без кореня, без можливості повернення. Якщо яничар – це процес імперського викрадення, то манкурт – це його логічно завершений результат.

<р>
Саме тому депортація українських дітей – це не тільки злочин проти людяності. Це масштабна спроба змінити культурний код наступного покоління українців. І тут треба провести дуже жорстку межу між двома цивілізаціями. Українська модель оборони базується на добровільності, на усвідомленому виборі та посиленні власної ідентичності. Російська модель базується на прямо протилежному: не зберегти ідентичність, а зламати її; не дати дитині корінь, а вирвати її з коренем; не виховати громадянина, а виготовити лояльний демографічний матеріал.

Санкційний парадокс та інституційна відповідальність

<р>
Повертаючись до правової та фінансової площини, ми стикаємося з найнебезпечнішою прогалиною глобальної безпеки. Звіт Yаlе від 25 березня 2026 року показує, що система викрадень значно ширша за політичні кабінети Кремля. Близько 80% структур, ідентифікованих як співучасники інфраструктури індоктринації, досі не перебувають під дією західних санкцій, прямо у звіті є всі ідентифікаційні дані.

<р>
Частина корпоративної інфраструктури цього злочину залишається глибоко вбудованою у глобальну економіку. Виникає болісний парадокс: світ дипломатично визнав сам злочин, видав ордери на арешт, але досі не покарав його інфраструктуру. Глобальна економічна політика дозволяє енергетичним гігантам продовжувати заробляти мільярди доларів на світових ринках, маючи на руках беззаперечні докази їхньої причетності до фінансування інструментів стирання нації.

<р>
Якщо депортація дітей стала державно-корпоративною операцією, то й відповідальність має виходити далеко за межі Гааги для двох осіб. <р>Реакція міжнародної спільноти має включати жорсткий фінансовий інструментарій, стандарти FАТF щодо компаній-спонсорів тероризму та масштабні вторинні санкції проти будь-якої юридичної особи, що фінансує табори "перевиховання". Культурні та демографічні злочини мають отримати нищівну економічну ціну і широкий моральний осуд.

Багатовимірні фронти однієї війни

<р>
Україна сьогодні бореться на багатьох екзистенційних фронтах. За територію, за свободу, за життя, за культуру і за своїх вкрадених дітей. Якщо втрата культурних цінностей – це про пограбоване минуле, то депортація дітей – це про вкрадене майбутнє.<р>Депортація дітей – це ядро культурної та демографічної війни. І відповідати на неї потрібно не лише дипломатичними заявами, а жорсткими вторинними санкціями та фінансовим переслідуванням усіх корпоративних співучасників цього злочину.

<р>
<еm>Антон Чубенко

<р>
Санкції проти росії замислювалися як інструмент, який поступово мав перекрити фінансові потоки війни. Але замість цього вони породили іншу систему – складну, дисципліновану і, що найважливіше, майже невидиму.

<р>
Тіньовий флот не просто спосіб перевозити нафту "обхідними маршрутами". Він покликаний створити паралельну реальність, у якій формально правила існують, але фактично не діють. І якщо дивитися на це, як на поведінкову модель держави, стає очевидно, що росія навчилася комфортно існувати в системі санкцій.

<р>
У відкритих оцінках фігурує цифра –1200 суден, які так чи інакше входять у мережу. Але справа не лише в масштабі. Бо це не "флот" у класичному розумінні, а скоріше розсіяна інфраструктура без центру та з чіткою функцією – зробити походження вантажу, грошей і відповідальності максимально невизначеним. І так вона успішно працює.

<р>
Попри санкції США, Європейського Союзу, Великої Британії, Канади, України та інших партнерів, тіньовий флот продовжує забезпечувати експорт російської нафти. ЄС у 16-му пакеті санкцій додав 74 судна, довівши загальну кількість підсанкційних суден до 153, у 17-му – ще 189, що сумарно становить 342.<р>Станом на квітень цього року загальна кількість суден російського тіньового флоту, включених до санкційних списків ЄС, сягає приблизно 640, а Канада за цей час застосувала санкції проти понад 500 суден, що є одним із найбільших показників серед держав G7.Тобто санкційна система розширюється, але разом із нею розширюється і сама мережа обходу.

<р>
За даними, отриманими в межах українських кримінальних проваджень, експорт нафти через такі схеми приніс росії близько3,8 трлн рублів (понад 40 мільярдів доларів).Це не зовсім "сірі" гроші – вони проходять через контракти, рахунки, страхування. Але ключова характеристика в тому, що їхнє походження навмисно розмите.

<р>
Якщо описувати тіньовий флот як набір технічних прийомів (вимкнений АІS, зміна прапорів, перевантаження в морі), то це виглядає радше як набір трюків. Та насправді так побудована комплексна стратегія зникнення. Судно змінює юрисдикцію, власник зникає за офшорною конструкцією, маршрут розчиняється між кількома точками – і це зовсім не хаос, а добре організована форма невидимості.

<р>
Тут виникає ключова проблема: санкції без кримінально-правового механізму перетворюються на обмеження, виконання яких залежить від доброї волі.

<р>
В Україні це видно особливо чітко. Станом на зараз тривають щонайменше два кримінальні провадження, пов'язані з діяльністю суден тіньового флоту. Але прямого складу злочину саме за обхід санкцій в українському законодавстві немає. Та й у значній кількості юрисдикцій обхід санкції – не завжди злочин. Це може бути адміністративне порушення чи регуляторна проблема. Про правове вирішення питання мова піде далі.

<р>
Тим часом сам тіньовий флот з інструменту злочинної тіньової економіки перетворюється на інструмент загрози фізичній безпеці Європи – з танкерів вже піднімались беспілотники-розвідники, які бачили над Німеччиною <і>(дрон пролетів над кораблем військово-морського флоту ФРН і також непізнані БпЛА групами пролетіли над електростанцією, університетською клінікою, будівлею земельного уряду і нафтопереробним заводом в Гайде. Ще пара дронів зависла над територією військово-морської верфі. Безпілотники також облетіли великі ділянки Кільського каналу, що з'єднує Балтійське і Північне моря і пролетіли над прибережною електростанцією).

<р>
Європа поступово усвідомлює масштаб ризиків, і тіньовий флот починають сприймати не як "тіньову економіку", а саме як інструмент гібридних загроз.

<р>
22 січня Франція перехопила танкер Grіnсh за ознаками фальшивого Коморського прапору, російської нафти з Мурманська – типовий набір ознак "тіньового флоту". Французькі сили перехоплюють судно в Середземному морі, беруть під контроль і відбуксировують до Марселя. Капітана передають судовим органам, запускається кримінальна процедура. 17 лютого після місяця під контролем французької влади судно звільняють після сплати багатомільйонного штрафу. Це був прецедент фізичного затримання з подальшим фінансовим покаранням.

<р>
А вже 20 березня Франція перехоплює танкер Dеynа. Прапор Мозамбіку, підозра в участі у перевезенні санкційної російської нафти. Французький флот проводить силове перехоплення у Західному Середземномор'ї: висадка з гелікоптера, огляд судна, встановлення контролю. Матеріали передають прокурору Марселя для подальшого провадження.

<р>
7 січня США затримують Танкер Маrіnеrа (раніше Веllа І). Після кількох тижнів переслідування ВМС США та Берегова охорона беруть судно під контроль в Атлантичному океані. Фактичне захоплення із застосуванням морських сил, припинення подальшого руху судна, попри спроби судна змінювати прапори і уникнути покарання.

<р>
Американські сили з кінця 2025 року і по цей час проводять низку операцій у різних регіонах – Атлантика, Карибський басейн – із переслідуванням, зупинкою та фактичним вилученням суден, із подальшими юридичними процедурами. Використовуються ті самі схеми обходу санкцій, транспортування російської та пов'язаної нафти (Венесуела) через зміну юрисдикцій і прапорів.

<р>
Фінляндія взяла під контроль танкер Еаglе S після пошкодження кабелю Еstlіnk 2. Естонія затримала Кіwаlа після інспекції, що виявила десятки порушень. Німеччина конфіскувала Еvеntіn разом із вантажем. Швеція у березні зупинила Sеа Оwl І і фактично почала кримінальне переслідування капітана. Такими були як раз не символічні кроки, а практичне правозастосування.

<р>
Кожне судно тіньового флоту завжди включає кілька юрисдикцій одночасно: прапор в одній країні, власник в іншій, оператор у третій, страховик у четвертій, порт у п'ятій. І поки ці частини не поєднані, система ухилення працює. Але поодинці країнам поєднати всі пазли схеми неможливо.

<р>
Саме тому канали міжнародної поліцейської співпраці – Інтерпол, Європол, двосторонні контакти – у цьому випадку стають єдиним способом побачити повну картину.

<р>
На це спрямована діяльність Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва (ДМПС) Національної поліції України.

<р>
ДМПС є Національним центральним бюро Інтерполу в Україні та Національним контактним пунктом Європолу. Усі правоохоронні органи країни працюють із вказаними інституціями саме через нього. І в контексті тіньового флоту це означає не просто обмін повідомленнями, а збирання розрізнених елементів у єдину доказову конструкцію від судна до фінансового потоку.

<р>
Україна вже діє в цій логіці. Вона запровадила санкції проти 656 суден у грудні 2025 року і ще проти 91 у лютому 2026-го.Формує бази даних і документує маршрути, зв'язки і порушення. Веде кримінальні провадження. Фактично, повертає видимість у систему, яка побудована на її відсутності.

<р>
Якщо говорити просто, Україні зараз потрібна не просто ще одна хвиля санкцій як таких. Потрібна здатність зробити так, щоб санкції почали реально працювати. А це вже питання не політики, а інструментів – і тут без партнерів нічого не складається.

<р>
Йдеться про змогу навчитися разом виявляти судна тіньового флоту та зупиняти їхню діяльність, і доводити справи до юридичного результату. Для цього доводиться чесно ставити питання і вимоги, які зазвичай залишаються "між рядками".

<р>
Перше – криміналізація обходу санкцій.

<р>
Україні необхідно законодавчо закріпити кримінальну відповідальність за ухилення від санкцій – і так само важливо, щоб аналогічні підходи були синхронізовані з партнерами. Поки цього немає, обхід санкцій залишається не злочином, а бізнес-моделлю. <р>Введення чіткої кримінальної відповідальності змінює логіку: ризики стають реальними, і це безпосередньо впливає на поведінку всіх учасників схем. По суті, потрібна ратифікація Директиви Євросоюзу № 2024/1226, яка криміналізує порушення та обхід санкцій ЄС, визначаючи їх як кримінальні злочини в усіх державах-членах.

<р>
Друге – спільна операційна платформа і обмін інформацією.

<р>
Йдеться про створення спільного механізму дій із залученням Європолу – платформи, яка дозволить у режимі реального часу поєднувати інформацію про судна, власників, маршрути і фінансові потоки та одразу переходити до скоординованих дій. <р>Тіньовий флот існує тільки там, де інформація розірвана. Один бачить судно, інший – власника, третій – маршрут, четвертий – гроші. Швидкий і системний обмін інформацією – через Європол (SІЕNА), Інтерпол і двосторонні канали є ключовим і критично необхідним. Як тільки інформація стає цілісною – система починає руйнуватися.

<р>
Тіньовий флот – це нове явище, а під нове не завжди готові правові конструкції. Тому Україні важливо як отримувати допомогу, так й розуміти, як інші країни кваліфікують подібні дії, які моделі розслідування працюють, які підходи дозволяють доводити справи до кінця. Щоб розслідування не "зависло" на процесуальних деталях. <р>Фактично мова йде про перехід від простої координації до спільного правозастосування.
<р>
Третє – уніфікація правової кваліфікації і спільне реагування.

<р>
І повертаємось до правового врегулювання. Зараз існує парадокс – всі бачать схему, розуміють її наслідки, але формально Україні її доводиться кваліфікувати через інші конструкції – фінансування агресії, пособництво державі-агресору, порушення режиму окупованих територій. У міжнародній взаємодії це означає ще більшу складність: запити про правову допомогу до інших країн подаються не як "обхід санкцій", а як значно ширші правопорушення. І від того, чи визнає інша держава наведену логіку, залежить, чи буде запит виконано.

<р>
Але проблема тіньового флоту давно вийшла за межі санкцій. Це питання морської безпеки, екології і гібридних загроз. Такі судна підривають правила судноплавства, створюють ризики аварій і забруднення, ускладнюють встановлення реальних власників. З них вже здійснювався запуск дронів-розвідників, які можуть використовуватися також для шпигунства і диверсій.

<р>
Парадоксально, але саме країна, проти якої ведеться війна – Україна – є одним із ключових джерел інформації про цю систему.

<р>
Через кримінальні провадження, через документування заходжень у порти окупованих територій, через аналітику маршрутів і зв'язків Україна фактично повертає видимість у середовище, побудоване на її відсутності.

<р>
Тіньовий флот росії – це симптом того, що сучасні санкції без кримінально-правового підкріплення залишають занадто багато простору для інтерпретацій. І що держава, яка готова працювати з цією невизначеністю, отримує конкурентну перевагу навіть у ситуації ізоляції.

<р>
Наша задача в тому, аби зробити все необхідне, щоб міжнародна система перейшла від політики обмежень до політики розслідувань. Це посилить її здатність захищати власні правила. Тоді насправді цінним результатом стане не просто зменшення доходів росії на фінансування війни, а насправді значно передбачуваніша і безпечніша система глобальної безпеки.

<р>
<еm>Олена Бережна, речник Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України

<р>
Сьогодні словосполучення "наземний роботизований комплекс" вже не викликає подиву в кабінетах Міноборони чи на засіданнях Генштабу. Ми бачимо штатні структури у все більшій кількості підрозділів, чуємо про державні контракти на тисячі одиниць, командування анонсує масштабне розгортання роботизованих сил. <р>За чотири роки повномасштабної війни ми пройшли шлях від повного нерозуміння того, навіщо потрібні НРК, до усвідомлення, що це абсолютна необхідність.

<р>
Але попри всі анонси ми досі впираємося в організаційні стіни. Ми кажемо про армію майбутнього, але на практиці стикаємося з довгим перекладанням відповідальності між установами. <р>Щоб зрозуміти, де ми зараз і що робити далі, треба відкотитися на чотири роки назад, у часи, коли системності не існувало, а майбутнє галузі залежало виключно від окремих ініціатив.

Мій шлях до НРК: від перших тестів до усвідомлення критичної потреби

<р>
Моє знайомство з НРК почалося у 2022 році. Ми тоді були в розвідці й разом з побратимом робили мозковий штурм. Фантазували, які технології варто розвивати: FРV, скиди, баражуючі боєприпаси. І тоді прозвучала ідея по наземним дронам.

<р>
Ми були не єдиними, хто тоді шукав шляхи. На Запорізькому напрямку в нашому підрозділі вже були поодинокі спроби застосування наземних дронів розміром близько 20 кг, їх споряджали вибухівкою та відправляли на ворожі позиції.

<р>
Ми з побратимами завдяки друзям знайшли кошти та теж замовили перший невеличкий гусеничний дрон на 12 кілограмів. Він приїхав лише наприкінці 2022-го. Ми разом з товаришем його самі допрацьовували: переробляли зв'язок, встановлювали відеокамери, застосовували 3D друк, щоб зробити нормальні кріплення. І вже у січні 2023 року на Бахмутському напрямку ми вивели цей апарат на перші тести.

<р>
Втім ми швидко зрозуміли, що НРК мають значно більший потенціал. Особисто для мене ключовим став вихід на розвідмісію, коли ми підійшли впритул до противника. Зав'язався бій, побратима поранило, і нам довелося його евакуювати. Ситуація була критична: нас прострілювали вздовж усієї посадки. Ліворуч – поле під вогневим контролем ворога, праворуч так само. Виходу не було. Ми несли пораненого на собі по цій лісопосадці 800 метрів.

<р>
Хто пробував це робити, знає: нести на собі людину у спорядженні – це, м'яко кажучи, не дуже легка задача. Саме тоді у мене в голові викристалізувалося розуміння: якби у нас був наземний дрон, ми б просто поклали хлопця на нього і вивезли.

2022-2023: Галузь у режимі хаосу

<р>
На самому старті повномасштабної війни ми майже нічого не знали про реальні можливості НРК. Наземні дрони розглядалися переважно як керовані міни-камікадзе, також були спроби інтегрувати на них турелі, а логістичний потенціал платформ майже не брався до уваги.

<р>
Навіть у 2023 році, коли виробників побільшало і почали з'являтися перші невеличкі серії, процес залишався хаотичним. Держава не формувала конкретної потреби та не контрактувала НРК, тому все купувалося за власні кошти або за гроші волонтерів.

<р>
Технологічних проривів того року не сталося, це був час пошуку навпомацки. Ми просто їздили країною, знайомилися з тим, що існує, і намагалися зрозуміти реальний потенціал застосування НРК.

2024: Системний злам та іспит Авдіївкою

<р>
Наш командир, Андрій Білецький, відразу дав нам карт-бланш, щоб займатись розвитком галузі НРК. Ми привозили дрони, демонстрували, як їх можна застосовувати. А на початку 2024 року ми вирішили: нам потрібна система.

<р>
Ми поїхали в турне Україною, зустрічалися з виробниками, а згодом разом з друзями з Генштабу та Вrаvе1 ми написали ту штатну структуру, яка була нам потрібна. У результаті нам її погодили. Влітку 2024-го перша офіційна штатна структура НРК у Силах оборони з'явилася у Третій штурмовій.

<р>
Проте навіть тоді вистачало скептиків. Лід рушив, коли побратими почали застосовувати дрони на Авдіївському напрямку. Там, де логістика класичним транспортом стала майже неможливою, НРК показали, на що здатні. Найкращим контраргументом була наша робота: ми просто рухалися вперед, бо вірили в це.

<р>
З'явилася й інша проблема – інерція мислення. Коли ми почали використовувати дрони для евакуації, виникали абсурдні суперечки: "А чи можна евакуювати людину дроном, якщо він не має спеціальної підвіски?". Наша позиція була і залишається простою: будь-який засіб, що рятує життя – це хороший засіб. Ми почали з того, що було під рукою, і вдосконалювали це в процесі, не чекаючи ідеальних рішень.

2025: Масштабування через опір

<р>
Минулий рік став часом великого масштабування, але й серйозного спротиву. З'явилася школа НРК 3-ї ОШБр, почалося систематизоване навчання операторів. Держава нарешті законтрактувала близько 15 тисяч наземних дронів. Це величезна цифра, але шлях до неї був тернистим. Штатні структури почали спускати по підрозділах, але система намагалася відторгнути нове.

<р>
Мало хто знає, але ще влітку 2025 року на рівні управлінь обговорювалася ідея розформування новостворених рот НРК. Командування не бачило в цьому потреби, вважало це примхою чи забаганкою, без якої можна обійтися. Подолати цей опір вдалося лише завдяки ініціативі людей, яким не байдуже: благодійних фондів, бойових командирів та керівників інноваційних підрозділів, які буквально пробивали стіни в Генштабі, пояснюючи очевидне.

<р>
А вже буквально за кілька місяців ситуація на фронті змінилася так, що логістика та пересування по полю бою стали майже неможливими без роботизованих платформ. Ті підрозділи, які почали впроваджувати НРК раніше, зберегли сотні життів. Тоді сумніви зникли остаточно.

2026: Стан системи та три головні перепони

<р>
Зараз технології зробили стрибок: зв'язок став стабільнішим, механіка – витривалішою. Але сьогодні масштабування гальмують уже не інженерні перепони, а бюрократія та відсутність цілісного бачення.

<р>
Я виділяю три ключові проблеми, які ми маємо розв'язати негайно:

<оl>

Відсутність єдиної координації. Нам потрібен національний координаційний центр. Зараз процес масштабування та розвитку підрозділів роботизації не має єдиної стратегії та правильних пріоритетів, що призводить до розпорошення ресурсів.


Рекрутинг та спеціалізація. Ми маємо пріоритизувати рекрутинг саме під роботизовані підрозділи. Навчання покращується, але системного підходу до залучення фахівців на напрям НРК на рівні всієї армії досі не вистачає.


Фінансовий тягар та ПДВ. Повернення ПДВ для НРК на початку цього року стало справжнім фінансовим бар'єром. Дрони фактично прирівняли до звичайних автівок, що збільшило їхню вартість і лягло тягарем на підрозділи. Додайте сюди відсутність штатних майстерень: дрони ламаються в боях, а чинити їх у полі офіційно досі немає чим; забезпечення для майстерень ми вибиваємо місяцями.


<р>
Шлях еволюції НРК за ці чотири роки – це рух від нерозуміння до необхідності. Я впевнений: кожен підрозділ має стати роботизованим. Це не просто чергова реформа, це новий еволюційний виток військової справи. Ми або роботизуємо війну, зберігаючи людей, або програємо в битві ресурсів.

<р>
Залізо має воювати. Люди мають жити. Це проста математика перемоги, яку ми нарешті маємо реалізувати в масштабах усіх Сил оборони.

<р>
<еm>Віктор Павлов<еm>, засновник Школи НРК, офіцер батальйону НРК Третьої штурмової бригади Третього армійського корпусу

<р>
Сьогодні в Україні судова система мимоволі стає інструментом тиску. Недоброчесні політики, підприємства чи юристи можуть затикають рота журналістам і громадським діячам через так звані SLАРР-позови.

<р>
SLАРР (Strаtеgіс Lаwsuіts Аgаіnst Рublіс Раrtісіраtіоn) – стратегічні позови проти громадської участі, вони використовуються не для пошуку справедливості, а для того, щоб виснажити журналіста чи активіста фінансово та психологічно.

Як SLАРР знищує свободу слова?

<р>
Одним із тих, хто найбільш активно користувався цим шкідливим інструментом, був Андрій Портнов – перший заступник глави адміністрації Президента Януковича. Окрім реальних погроз суддям та медійникам, він також любив "душити" свободу слова через суди.

<р>
Портнов вимагав у Руху "Чесно" вилучити його прізвище з Реєстру держзрадників. Зважаючи на тісні зв'язки Портнова з українськими суддями, іноді такі кроки навіть мали успіх. Він позивався до Руху "Чесно" у Печерському суді та<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://www.сhеsnо.оrg/роst/6102/">виграв суд.

<р>
Але справа не тільки в результатах.

<р>
Справа в тому, що шляхом таких позовів, робота цілої редакції може бути паралізована. Судові позови – це непростий, часто довгий і дуже витратний процес. Замість роботи, громадські діячі та журналісти змушені займатися судами. Часто простіше взяти й видалити матеріал. Чого й хотів умовний Портнов і не тільки.

<р>
У жовтні 2024 року "Слідство.Інфо" оприлюднило матеріал під назвою "Нарозслідував: посадовець ДБР та його рідні купили нерухомості на 35 мільйонів", в якому йшлося про співробітника бюро Олександра Говорущака з надзвичайно цікавим переліком майна його родини. Яке не дуже збігається з доходами.

<р>
Після цього Говорущак подав позов до суду проти редакції та журналістки Яни Корнійчук з вимогою спростувати інформацію. А ще – компенсувати моральну шкоду, він вимагав по 40 тисяч гривень від видання та особисто від журналістки.

<р>
Такі моменти блокують нормальну роботу громадських організацій та журналістів-розслідувачів.

Як має бути?

<р>
Зараз ми (народні депутати, представники ГО, юристи та медіаексперти) напрацьовуємо законопроєкт, який має запобігти SLАРР-позовам і дозволить суддям закривати справу на ранньому етапі, якщо будуть чітки маркери SLАРР. Це має допомогти медійникам та гармонізувати наші закони з вимогами Європейського Союзу.

<р>
Що пропонує нам Рада Європи у своєму аналізі:

1. Закриття справи на ранньому етапі

<р>
Як зараз: суддя обмежений формальностями. Якщо позовна заява відповідає вимогам ЦПК (є сторони, предмет, сплачено збір) – суд зобов'язаний відкрити провадження.

<р>
Навіть якщо претензія абсурдна – відповідач все одно потрапить у довгу й нудну тяганину з судами.

<р>
Що пропонується: запровадження механізму дострокового закриття справи. Суд отримує право відхиляти необґрунтовані позови на ранній стадії – іноді навіть до залучення відповідача. Головне нововведення: якщо справу закрито як SLАРР, вона отримує статус rеs judісаtа. Це означає, що позивач більше не зможе подати ідентичний позов знову, сподіваючись на іншого суддю.

2. Тягар доведення: хто має виправдовуватися?

<р>
Як зараз. Діє класичний принцип: кожна сторона доводить ті обставини, на які вона посилається. У справах про захист честі та гідності журналісту часто доводиться збирати великі об'єми доказів, щоб підтвердити кожне слово, поки позивач просто очікує на помилку захисту.

<р>
Що пропонується: реверсія (перенесення) тягаря доведення. Якщо відповідач демонструє, що позов пов'язаний з його громадською діяльністю і має ознаки SLАРР, ініціатива переходить на бік позивача. Тепер позивач має довести суду, що його позов – це не спроба залякування, а реальне намагання захистити право, яке має шанси на успіх.

3. Фінансовий бар'єр: перетворення позову на дорогу помилку

<р>
Як зараз: Для заможного позивача судовий процес коштує майже нічого. Навіть якщо він програє, він просто йде далі без втрат. Для активіста ж витрати на адвокатів часто є непідйомними, що змушує його мовчати або, наприклад, видаляти матеріал.

<р>
Що пропонується. Забезпечення витрат: суд може зобов'язати позивача внести грошову заставу (депозит) на самому початку. Якщо позов визнають зловживанням, ці гроші підуть на оплату адвокатів відповідача.

<р>
Безоплатна допомога: громадські учасники отримують право на безоплатну вторинну правничу допомогу (адвокат за рахунок держави), що вирівнює шанси в процесі.

4. Покарання за зловживання: від безкарності до штрафів

<р>
Як зараз: максимум, що загрожує позивачу за безпідставний позов — програш справи та відшкодування частини витрат на адвоката. Жодних реальних санкцій за саме намагання використати суд як зброю немає.

<р>
Що пропонується: сувора відповідальність. Якщо суд фіксує ознаки SLАРР, позивач отримує:

штраф (до 50 000 грн), що йде в держбюджет;
обов'язок опублікувати рішення суду за власний кошт. Це створює репутаційні ризики.

5. Міжнародний імунітет: захист від "нападів" з-за кордону

<р>
Як зараз: Популярна тактика – подати позов у юрисдикції, де легше виграти або де процес дорожчий (наприклад, у Великій Британії чи офшорних країнах), а потім вимагати виконання цього рішення в Україні.

<р>
Що пропонується: Україна не визнаватиме і не виконуватиме рішення іноземних судів у справах, які мають ознаки SLАРР. Більше того, якщо закордонне право дає менший захист свободі слова, ніж українське, наші суди матимуть право його ігнорувати.

<р>
Такі зміни будуть відповідати європейським нормам.

ЄС замість ляпасу

<р>
Не дарма SLАРР також перекладається як "ляпас". Це роками був справжній ляпас по активістах та журналістах, яких ставили в дуже незручні положення, змушуючи замовкнути. Без фізичних погроз, зате з юридичними наслідками та за високу фінансову ціну.

<р>
Єврокомісія намалювала для нас детальну дорожню карту євроінтеграції, де анти-SLАРР є важливою складовою у сфері свободи слова.

<р>
Ці зміни не є привілеями для журналістів, це просто має бути нормою. Сьогодні не тільки Україна бореться зі SLАРР, це світова практика і ми можемо стати одним із лідерів цього процесу.

<р>
<еm>Ярослав Юрчишин

<р>
До грудня 2025 року українські санкції проти "тіньового флоту" були спрямовані на власників суден – юридичних та фізичних осіб, яких легко сховати за ланцюжком офшорів. Зміни до Закону про санкції, ухвалені в липні 2025 року, перевернули цю логіку: тепер об'єктом обмежень є саме судно.

<р>
13 грудня 2025 року Президент України прийняв указ № 929/2025 про введення в дію Рішення РНБО "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)". <р>До безпрецедентного санкційного пакету потрапили одразу 656 суден "тіньового флоту", які звинувачуються в тому, що використовувались росією для обходу санкцій ЄС, G7 та інших держав під час експорту нафти, нафтопродуктів і зрідженого газу. Це перший, але надзвичайно важливий крок України на шляху очищення моря від сірих зон для агресора, і ось як він працює.

Від суб'єктів до об'єктів: революція в підходах

<р>
В липні 2025 року до Закону про санкції були внесені зміни: тепер обмеження можна застосувати до морських та повітряних суден. Відтоді санкційна модель у сфері судноплавства зазнала принципових змін. <р>Якщо раніше санкційний тиск фокусувався на власниках – юридичних чи фізичних особах, яких легко сховати за ланцюжком офшорів, то сьогодні санкції накладаються саме на судно як об'єкт права власності, що, загалом, нехарактерно для правової системи України.

<р>
Тепер зміна власника, менеджера, прапору або порту приписки не допоможе судну та його реальним власникам обійти обмеження, адже санкції накладаються на судно за його унікальним ідентифікаційним номером Міжнародної морської організації (номер ІМО), який вказується у Державному реєстрі санкцій. Це означає, що обмеження прив'язуються до судна та зберігають чинність протягом його "життя" або до їхнього офіційного скасування. Нововведення докорінно змінили концепцію застосування санкцій у сфері судноплавства в Україні, роблячи їх невідворотними.

Зміст обмежень

<р>
Санкційний пакет, розрахований на 10 років, формує режим повної операційної ізоляції, що зумовлює практичну та юридичну неможливість здійснення суднозаходів до українських портів і провадження будь-якої господарської діяльності на території України.

<р>
Застосовані санкції включають:

обмеження у вигляді блокування активів із забороною користування та розпорядження;повного припинення торговельних операцій і транзиту територією України;зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань;припинення або зупинення дії необхідних ліцензій та дозволів;заборони користування радіочастотним спектром України;запровадження додаткових заходів контролю, зокрема, санітарного та екологічного;а також повної заборони заходження до територіального моря, внутрішніх вод і портів України.

Критерії ризиковості запровадження санкцій проти "тіньового флоту"

<р>
Ініціатором запровадження першого санкційного пакету проти "тіньового флоту" виступила Служба безпеки України – відповідне подання до Ради нацбезпеки і оборони стало результатом моніторингу та аналізу зібраних матеріалів. <р>Закон про санкції передбачає, що фактичною підставою для їх застосування є встановлення факту використання суден у діяльності, що створює реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України.

<р>
Зазначені критерії носять здебільшого оціночний характер, що залишає суб'єктам санкційної ініціативи та прийняття рішення певний простір для дискреції. На практиці під "приціл" органів потрапляють судна, що мають у своїй біографії ознаки ризиковості:<р>

1. Обхід "цінової стелі"

<р>
Участь (у тому числі потенційна) суден у російських схемах для обходу західних санкцій при експорті нафти, нафтопродуктів і зрідженого газу є ключовою підставою для включення судна в санкційний список. Механізм "цінової стелі" (рrісе сар), запроваджений країнами ЄС та G7 з грудня 2022 року, обмежує ціну на російську нафту при морських перевезеннях – і саме "тіньовий флот" є головним інструментом його обходу.<р>

2. Тип судна та характер вантажів

<р>
Мова йде про танкери, призначені для перевезення сирої нафти, нафтопродуктів або танкери-хімовози. Саме ця категорія суден є ключовою ланкою в механізмах обходу цінових обмежень на нафту і нафтопродукти, а тому підпадають під посилений моніторинг.

3. Порти заходів

<р>
Суднозахід до закритих українських портів на тимчасово окупованих територіях є, безумовно, чорною міткою для будь-якого судна. Разом з тим, "червоним прапорцем" є регулярні суднозаходи танкера до російських портів, зокрема, Новоросійськ, Тамань, Туапсе у Чорному морі та Усть-Луга, Приморськ в Балтійському.

<р>
Заходи до відкритих портів рф формально не вважаються порушенням (сподіваємось, тимчасово), але такі судна неминуче опиняються на радарах спецслужб. <р>Суб'єкти санкційної політики можуть справедливо підозрювати такі судна в перевезенні вантажів з порушенням міжнародних санкцій. Логіка спецорганів може зводитися до наступного: якщо судно (танкер) регулярно працює в російських портах, з високою ймовірністю воно інтегроване в логістичні ланцюжки "тіньового флоту".

4. Маніпуляції АІS

<р>
Регулярні та невиправдні відключення АІS (автоматична ідентифікаційна система) без відповідних безпекових та навігаційних передумов, а також маніпуляції з GРS-координатами є ще одним "червоним прапорцем" для танкерного флоту. Звісно, особлива увага приділяється територіальним водам поблизу окупованого Криму.

5. Рейдова перевалка SТS (Shір-tо-Shір)

<р>
Якщо раніше це була стандартна логістична процедура, то сьогодні, у контексті роботи "тіньового флоту", вона розцінюється як можливий інструмент приховування походження вантажу, наприклад, шляхом змішування російської нафти з нафтою іншого походження, обходу "цінової стелі" шляхом приховування вантажних документів. <р>Підвищений санкційний ризик загрожує суднам, що здійснюють перевалку з відключеною системою АІS або контактують із підсанкційними суднами при проведенні SТS операцій.

<р>
Враховуючи масштаб санкційного пакету є висока імовірність, що це стало результатом роботи не лише українських спецслужб, але й успішної взаємодії із західними колегами. <р>Крім того, завдяки цифровізації та співпраці з міжнародними розвідувальними<еm>ОSІNТ-агенціями, ідентифікація суден із ознаками ризиковості стає лише питанням часу.

Наслідки застосування санкцій щодо суден

<р>
Основним і найбільш очевидним наслідком санкцій є заборона заходження підсанкційних суден до територіального моря, внутрішніх вод та портів України. В умовах воєнного стану цей механізм став ще жорсткішим завдяки участі військового керівництва, адже будь-яке судно, що планує захід до українського морського порту, має бути включене до добового плану руху суден. На цьому етапі підрозділи ВМС проводять ретельну перевірку судна на предмет його причетності до порушень.
<р>
Якщо ж підсанкційне судно все ж зможе зайти до українського порту, воно буде одразу затримане (заблоковано) на період дії застосованих санкцій, що для судновласника означатиме неможливість виходу з порту та повну втрату контролю над судном.

<р>
Крім того, власники підсанкційного флоту потенційно можуть бути звинувачені у фінансуванні тероризму (ст. 258-5КК України) або фінансуванні дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України (ст. 110-2КК України). <р>Підставою може слугувати сам факт регулярних заходів судна до російських портів і сплата портових зборів та інших платежів до бюджету рф, що може бути кваліфіковано як непряме надання активів для фінансування воєнних дій проти України.

<р>
Іншим негативним наслідком може стати синхронізація санкцій з країнами ЄС, США та інших держав-партнерів з метою запровадження аналогічних обмежувальних заходів, що РНБО доручила безпосередньо МЗС України. Такий механізм запроваджений Рішенням РНБО "Про синхронізацію санкційного тиску України, Європейського Союзу та інших учасників Групи семи на російську федерацію і пов'язаних з нею суб'єктів", введений в дію указом Президента від 27 червня 2025 року № 422/2025. Це створює потенційні транскордонні ризики, адже синхронізація санкційних режимів може призвести до істотного ускладнення або взагалі унеможливлення подальшої експлуатації судна в міжнародному судноплавстві.

Перспективи 2026 року

<р>
У 2026 році Україна продовжує посилювати санкційний тиск на "тіньовий флот". На початку лютого введено в дію Рішення РНБО про санкції проти 10 фізичних і 6 юридичних осіб, зокрема компаній, що обслуговують російський танкерний флот та перевозять нафту, 12 лютого – обмеження щодо 91 морського судна, а 21 лютого – санкції проти 225 капітанів суден російського "тіньового флоту" та суб'єктів, що обслуговують його діяльність.

<р>
Тобто наразі санкційна модель демонструє комплексний підхід: до об'єктної відповідальності суден додається персональна відповідальність тих, хто забезпечує їхню роботу – від капітанів до компаній-операторів. Тіньовий флот поступово позбавляється не лише свободи пересування, а й кадрового та інфраструктурного забезпечення.

Висновок

<р>
Запровадження санкцій проти суден "тіньового флоту" стало логічною відповіддю на їх підривну діяльність. Сьогодні "бути поза політикою" в морській галузі неможливо. <р>Для судновласників "тіньовий флот" стає занадто дорогим і ризиковим активом, а будь-які контакти з ним перетворюються на реальні ризики отримати санкційну "чорну мітку". <р>У сучасних умовах комплаєнс є елементом безпеки судноплавства нарівні з технічним станом судна та професійністю екіпажу, адже робота з "сірими" активами несе ризик назавжди втратити репутацію та залишитися за бортом легального ринку. Втім, найважливішим залишається прецедент: вперше в українській правовій системі санкція накладається на річ, а не на особу. <р>Тіньовий флот більше не може сховатись за офшором – судно вже в реєстрі, а номер ІМО не змінити.

<р>
<еm>Сергій Неділько,<еm>адвокат, радник, керівник Одеського офісу ЮФ "Ілляшев та Партнери"