Суспільне

Ветеран Денис Кононенко родом із Шахтарська на Донеччині, який перебуває під російською окупацією з 2014 року. У 2022 році він разом із батьком долучився до територіальної оборони Маріуполя. Після оборони «Азовсталі» обидва потрапили в полон. Денис пережив утримання в Оленівці, примусову працю, допити й катування в російській в'язниці. Звільнили чоловіків під час обміну 10 квітня 2023 року. Свою історію ветеран розповів Суспільному. Оборона Маріуполя та «Азовсталі»Денис Кононенко народився в Шахтарську, а згодом разом із рідними переїхав до Маріуполя. Коли у 2022 році російські війська почали наступ на місто, чоловік разом із батьком долучився до його оборони. За словами ветерана, ще з 2014 року він відчував, що має долучитися до боротьби за свою країну. На той момент у Маріуполі залишалися його мати, сестра та дівчина. Вони не встигли виїхати на початку повномасштабного вторгнення, тому Денис із батьком переживали за їхню безпеку. Зрештою рідним вдалося евакуюватися, попри обстріли та труднощі в дорозі. «Я весь час коли був у полоні, думав, чи встигли вони виїхати, чи все вийшло, чи все гаразд. Це мене теж дуже сильно турбувало», — згадує Денис Кононенко.Тим часом українські військові продовжували обороняти Маріуполь. За словами Дениса, спочатку його підрозділ тримав позиції на лівому березі міста, однак російські війська поступово оточили українських захисників і почали відтісняти їх до «Азовсталі». «Ти розумієш, що в будь-який момент і з тобою все це може статися, і тут уже навіть не йдеться про те, як би ти вижив чи ні, тут уже ти розумієш, що в якийсь момент це станеться. Взагалі, я не розумію, як дожив до цих днів, якщо чесно, це дуже дивно», — поділився ветеран.На території заводу захисники зіткнулися з нестачею їжі та води. Коли з'являлася можливість вийти на поверхню, вони шукали продукти серед руїн розбитого продовольчого складу. Знайти вдавалося небагато, а їжі вистачало ненадовго. Воду захисники набирали з технічних труб на території «Азовсталі». Вона була іржавою, коричневого кольору, тому її кип'ятили перед тим, як пити. «Їсти хотілося, але це не насичувало тебе, через годину ти вже знову був голодний. Ну, а більше прийомів їжі немає, один раз. Може, два, якщо пощастить. Вода теж — води не було», — розповів Денис. Полон в Оленівці та примусова працяПісля виходу з «Азовсталі» у травні 2022 року Денис разом із батьком потрапив у полон. Спочатку їх доправили до Оленівки на Донеччині. За словами ветерана, барак, розрахований приблизно на 100–120 людей, вміщував понад 600 полонених. Спати доводилося на бетонній підлозі, у коридорах або там, де вдавалося знайти місце. Їжі бракувало, а на її прийом відводили лише кілька хвилин. Воду для пиття й купання почали привозити приблизно через місяць, проте її якість була поганою, розповів чоловік. «Ось вранці ми мали прокинутися о 5:45, щоб о 6:00 весь барак уже стояв на плацу в очікуванні російського гімну. Співати його нас не змушували, але ми просто мусили стояти під час гімну. І не дай Боже, якщо ми не вийдемо, то у нас будуть серйозні проблеми», — розповів Денис Кононенко.Через неналежні умови утримання страждали й поранені військові. Чоловік згадує, що деякі з них потрапили до Оленівки ще з пораненнями, отриманими під час боїв за Маріуполь, але належної медичної допомоги не отримували.Під час перебування в Оленівці Дениса Кононенка та інших українських полонених вивозили до Маріуполя на примусові роботи — викопувати тіла загиблих під час бойових дій. На той момент вони пролежали в землі близько п'яти місяців.За словами ветерана, конвоїри вказували місця поховань, змушували діставати тіла та складати їх у мішки. Водночас полонених звинувачували в руйнуваннях міста й загибелі людей та погрожували їм зброєю. «Він каже: "Зараз ти викопаєш, і зараз ця могила стане твоєю". Починає затвор пересмикувати автомата. Так намагалися нас налякати», — згадує Денис.28 серпня 2022 року Дениса викликали на допит. Спочатку забрали його батька, а згодом — самого чоловіка. Після цього ветерана помістили до дисциплінарного ізолятора. Там він чув, як катували інших полонених. «Вони дуже голосно вмикали музику, шансон, щоб не було чутно криків. Я так розумію, людині затуляли рот або ганчіркою, або скотчем, я не знаю як. Ну і щось із нею робили», — згадує він.Наприкінці жовтня 2022 року полонених почали етапувати до інших місць утримання. За словами Дениса, Оленівка не була пристосована до зимових умов, тому людей у кілька етапів розвозили по різних в'язницях. Його разом з іншими українцями вивезли до Росії. Шість місяців у в'язниці у Воронезькій областіІз жовтня 2022 року до квітня 2023-го Денис Кононенко перебував у в'язниці у Воронезькій області Росії. Там, за його словами, полонених жорстоко били та регулярно допитували. «У цій в'язниці нас дуже сильно били. Не так, як у Оленівці, там нас били дуже сильно. Десь через, мабуть, тиждень мене дуже сильно побили. Пам'ятаю, мені побили ногу. Вона була вся чорна, зуби повибивали кийком», — згадує чоловік.Під час допитів російські силовики запитували про події в Маріуполі, зокрема про нібито мародерство та розстріли цивільних. Денис каже, що полонених намагалися змусити давати потрібні відповіді, а за відмову чи незгоду погрожували новими побиттями. Обмін і повернення до цивільного життя10 квітня 2023 року Дениса Кононенка та його батька звільнили під час обміну військовополоненими. Чоловік каже, що довго чекав на цей момент, а після звільнення вони одразу зв'язалися з рідними. «Це було те, чого ти давно чекав, нарешті сталося. Я не знаю, як це сказати, описати. Емоції були дуже позитивними. І мене, і мого батька поміняли в один день. Потім одразу ж ми зв'язалися зі своїми рідними, з мамою», — розповідає Денис.Після повернення з полону він не одразу залишив військову службу. У 2023 році чоловік продовжив служити у своїй бригаді. Звільнитися зміг у 2024 році, коли законодавство дозволило звільнення військовослужбовців, які перебували в полоні.Нині Денис працює у сфері гуманітарного розмінування на Миколаївщині та поступово повертається до цивільного життя. Найбільше ветерана турбує доля тих, із ким він перебував у неволі та хто досі не повернувся додому. «Більша частина забувається. Єдине, що мене постійно турбує, — це те, що багато людей, з якими я сидів, досі перебувають там. І це просто жахливо. Ну, і ти нічим не можеш їм допомогти. Це, мабуть, найбільше мене засмучує», — говорить Денис Кононенко. Читайте нас у Теlеgrаm , WhаtsАрр , Vіbеr , Fасеbооk , Іnstаgrаm та ТіkТоk : головні новини Одеси та області.Стежте за головними новинами Одещини в Gооglе Новинах — збережіть тему Суспільне Одеса в обране, щоб не пропустити важливі події у вашому регіоні.