Суспільне

Обгорілі стіни батьківського дому, засипана сміттям дитяча кімната, виламані мародерами двері. Такими побачили свої домівки херсонці , які під час режиму тиші змогли навідатися в «червоні зони» передмістя. Сергій Мовчан і Наталя Шальнова не були вдома майже два роки. «Залишились тільки стіни»Будинок Сергія Мовчана вкритий кіптявою — від нього залишились самі стіни. Його будували ще наприкінці 1960-х, і Сергій прожив тут 50 років. «Нема там нічого рятувати, все вигоріло, залишились тільки стіни. Будинок збудований у 1969-70 роках. Батько будував, я, як підріс, постійно допомагав. Фактично весь будинок був збудований нашими руками, як і в багатьох на районі. Тому це дуже боляче, це як по живому. Ця домівка — вона жива», — каже Сергій.Два роки тому він разом із батьком виїхав, забравши лише те, що вмістилося в автівку. Відтоді по їхньому обійстю двічі влучали снаряди, а в серпні 2026 року прилетів дрон із запалювальним боєприпасом. «Вони цілеспрямовано дронами випалили тоді на нашій вулиці чотири будинки. Просто методично скидали спеціальний запалювальний боєзапас, і будинки вигоріли вщент. Це дуже було боляче і мені, і батькові», — розповідає він.Найважче, каже Сергій, було просто доїхати. «Розбиті газогони, розбиті підстанції, розвалені господарства, випалені вщент. Як повернув на свою вулицю, вона в нас була ґрунтова, але широка, вкатана, люди її постійно підсипали, а тут заросла так, що посередині лише звивиста стежечка, як у лісі», — згадує він.Цінних сімейних речей врятувати не вдалося. «Ми ж не думали, що їдемо на роки. Думали, виїдемо, пересидимо і повернемось», — каже чоловік. Дитяча кімната двох поколіньНаталя Шальнова разом із чоловіком поїхала до своєї квартири і зняла на відео кімнату сина, щоб показати йому, якою вона стала. «Це дитинство. Спочатку це була моя дитяча, потім дитяча мого сина. Я туди принесла свого сина», — каже вона.У серпні 2024 року після обстрілу будинок залишився без газу та світла, у вересні родина виїхала. Ще кілька місяців Наталя возила продукти та речі тим, хто залишився. А в травні 2026 року снаряд влучив і в їхній під'їзд.Найбільше її вразили не руйнування. «Мене більше вразила поведінка мародерів. Двері були не просто зламані: ті, що не змогли зламати, просто винесли разом із коробкою. В яку квартиру до сусідів не зайдеш — кругом все вивернуто. Таке враження, що люди скарби шукали», — розповідає жінка. Рушник, якому місце в музеїПопри все, кілька дорогих речей Наталя знайшла: посуд, подарований на ювілей, сімейні фото, книги з краєзнавства, крижму сина та речі, вишиті свекрухою. «Оце рушник, який вона сама зробила для чоловіка. Дивіться, з якою любов'ю все зроблено, все треба було плести ручками, гачечком. Такого зараз немає. Цьому місце в музеї. Я це також врятувала», — показує вона.7 листопада будинку виповнюється 60 років: саме тоді мати Наталі отримала ордер на цю квартиру. Повертатися жити тут родина не планує. «Якщо ми туди повернемось, то, можливо, ще щось забрати. Можливо, буде якась комісія, але це все буде після перемир'я. Там все в такому стані, що відновити це житло просто неможливо», — каже Наталя Шальнова. Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Теlеgrаm , ТіkТоk, WhаtsАрр, Fасеbооk , Vіbеr , Іnstаgrаm та YоuТubе .