Суспільне

У листопаді 2026 року стало відомо про загибель українських захисників з Харківщини . Про смерть військовослужбовців офіційно повідомили громади чи університети. Список не є вичерпним.Житель Сахновщинської громади Сергій Мерзлікін загинув 17 січня 2026 року під час виконання бойового завдання у районі Дронівки Бахмутського району Донеччини, повідомили на сторінці громади в соціальній мережі Fасеbооk.Він проходив службу на посаді навідника аеромобільного батальйону.Полеглого військового поховали 2 листопада у селі Бондарівці. Йому було 33 роки.Солдат 1-го окремого штурмового полку ЗСУ Сергій Кіріченко помер у лікарні в Кропивницькому під час лікування після отриманого поранення, повідомив начальник Дергачівської МВА Вячеслав Задоренко.Сергій Кіріченко народився у селищі Відродженівському Золочівської громади, але з дитинства проживав та навчався у Дергачах. Він закінчив місцевий ліцей №2, а після — навчався у Чугуєво-Бабчанському лісному технікумі, де опанував спеціальність зварювальника.«Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років, під час війни в Нагірному Карабасі, Сергій Кіріченко проходив військову службу в прикордонних військах у Гадрутській військовій частині. У навчальному підрозділі він додатково опанував кухарську справу, яка стала його захопленням та однією з особливих здібностей», — йдеться у повідомленні.Сергій Кіріченко приєднався до 1-го окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла у травні 2025 року. Під час стрілецького бою з росіянами поблизу Рівнопілля Запорізької області військовий зазнав поранень — його евакуювали до одного з медзакладів у Кропивницькому. Лікарі робили все можливе, однак врятувати Сергія не вдалося — він помер від ускладнень, спричинених пораненням.Начальник МВА Задоренко додав, що Сергій Кіріченко полюбляв грати в лото, шахи, нарди. Також він брав участь у зйомках кількох фільмів, ток-шоу, любив читати, співати та готувати.Полеглого захисника поховали на Алеї слави у Дергачах. На момент смерті йому було 55 років. У Сергія залишилися мати, сестра, племінники та їхні сім'ї.50-річний сержант Олександр Полешко загинув 29 жовтня 2026 року в клінічній лікарні міста Києва, повідомили в Лозівскій громаді.Захисник народивя у селі Смирнівці Лозівкого району.Після закінчення школи пройшов строкову військову службу у лавах ЗСУ. Згодом вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ.«Понад 25 років він віддав службі в Лозівському районному відділі поліції. Розпочинав свій професійний шлях у патрульно-постовій службі, стояв на варті громадського порядку, а завершив багаторічну службу на посаді чергового. За ці роки було чимало непростих змін, безсонних ночей, відповідальних рішень і викликів. Але Олександр залишався вірним обраній справі до останнього дня своєї служби», — пишуть у громаді. Після виходу на пенсію Олександр мріяв про просте людське щастя — більше часу проводити з родиною, радіти кожному дню поруч із найдорожчими людьми. Адже сім'я була для нього цілим світом. Дружину, синів, рідних він любив безмежно й заради них був готовий на все. Хотів жити, бачити, як дорослішають діти, радіти їхнім успіхам, бути поруч, оберігати та підтримувати.Та повномасштабне російське вторгнення у 2022 році зруйнувало мирні плани мільйонів українських родин.Олександр Полешко добровільно став до лав захисників України. Спочатку проходив службу у 93-ій окремій механізованій бригаді «Холодний Яр», був головним сержантом першого стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти першого стрілецького батальйону. Потім обіймав посаду водія-сапера відділення механізованих мостів інженерно-дорожнього взводу інженерно-дорожньої роти військової частини А4749.«Він мужньо та самовіддано виконував свій військовий обов'язок, залишаючись вірним військовій присязі та Україні. Та війна залишає страшні рани, які не завжди видно зовні й не завжди вдається подолати навіть найсильнішим», — йдеться у повідомленні.У захисника залишилися дружина, двоє синів, батько та сестра. Олександре, ти все життя захищав людей — спочатку на службі в поліції, а згодом зі зброєю в руках, боронячи Україну від ворога. Ти не шукав слави, не вимагав вдячності, ти просто робив те, що вважав своїм обов'язком.Микола Березін з селища Веселого загинув 8 червня 2024 року поблизу Кліщіївки на Донеччині під час виконання бойового завдання, повідомили в Савинській СВА. Захиснику було 45 років.У березні 2024 року Микола Березін став до лав Збройних Сил України, служив навідником механізованого відділення 22-ї окремої механізованої Миколаївської бригади.2 листопада 2026 року громада попрощалась із захисником, поховали його в рідному селищі.Солдат Ігор Нечепоренко помер 27 жовтня 2026 року у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону, повідомили в Люботинській міськраді. Захиснику було 36 років.30 липня 2026 року Ігоря Нечепоренка мобілізували. Він проходив службу на посаді марксмена 2-го механізованого відділення 3-го механізованого батальйону.«Ще одне молоде життя обірвалося надто рано… Ще одна родина зазнала непоправної втрати, ще одне ім'я назавжди залишиться у пам'яті нашої громади. Жорстока війна продовжує приносити біль і горе на українську землю, забираючи у родин найдорожчих людей, руйнуючи мрії та залишаючи незагойні рани в серцях», — пишуть у міськраді.Віктор Александров загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Зелене Поле Донецької області 2 квітня 2025 року та вважався зниклим безвісти, повідомили в Краснокутській громаді. Захиснику на момент загибелі було 53 роки.«Надія виявилася марною… Довге чекання, молитви й віра в те, що Віктор повернеться живим, — усе це тепер змінилося невимовним болем. За результатами експертизи ДНК офіційно підтверджена загибель», — пишуть у міськраді.Військовослужбовець Олексій Попов зі Слобожанської громади загинув 29 жовтня 2026 року, повідомили в міськраді.Захиснику було 43 роки. Він народився 30 березня 1983 року.