Суспільне

У селі Дмитрівка Краматорського району на Донеччині живе подружжя пенсіонерів — 68-річна Катерина та 70-річний Сергій. Вони познайомилися під час спільної роботи в Краматорську ще в юності й разом прожили усе життя. За їхніми словами, зараз село майже спорожніло, навколо щодня лунають вибухи та літають дрони, які місцеві називають «жучками». Попри це, виїжджати з батьківської хати Сергія вони не планують. Про життя та підготовку до зими у прифронтовому селі — у матеріалі Суспільне Донбас.Зараз господарство родини значно скоротилося, розповідає Катерина. Жінка ділиться, що вони з чоловіком опікуються трьома собаками, сімома котами, а також тримають курей та качок. «Є приблудні й наші. Три курки, півень і три качки. Дорізаємо, оце і все господарство», — зазначає Катерина.Улюблениця Катерини — на прізвисько Лайма ледь не вмерла минулої зими, говорить жінка.«Я її в хату забрала, в коробку, в хаті вихожувала», — згадує вона.Підгодовують і вуличних тварин, саме вони — чотирилапі — одна з причин, чому подружжя не планує евакуюватися з прифронтового села. «Годую, бо шкода котиків. Супу или борщу даю. Оце їхати, виїжджати, як їх кидати? Вони ж помруть без нас…», — говорить Катерина.У Дмитрівці щодня чують безпілотники, каже жінка.«"Жучки" літали. Мать би їх Бог любив. Хто їх випускає, хай він їх собі забере! Різні літають. Нам на старість здається, що це все небезпечне. У коридор вибігаємо в хаті — під стінку. А що робити? Дід сидить, я стою».Нині готуються до зими, розповідає Катерина, аби опалювати хату треба запасти дров, адже дім великий і холодний для двох літніх людей. «Дров ще не купили. Трохи є запас невеликий. Ми останнім часом купляли дві-три ГАЗелі. "Золоте" виходить. У нас вся пенсія йде на ліки і на дрова в основному», — каже Катерина.Будинку, в якому вони живуть, майже 60 років, і це батьківська хата Сергія, де він виріс, розповідає жінка.«Це моє тут гніздо. Родове гніздо, яке я продовжую. Бажання немає ніякого і не хочеться їхати, бо нікуди і ні з чим. А нам з чим їхати? 3 800 пенсія. Куди я поїду? З такою пенсією — соромно і казати», — пояснює Сергій.Його дружина зауважує, якщо ситуація у селі погіршиться, їхати їм у більш безпечний регіон ні до кого. «Щось будемо тоді робити, може, і будемо виїжджати. А куди — не знаємо. Чи тут під парканом вмирати, чи там — під парканом. Люблю село своє. Але того села вже немає: багато людей виїхали. А їм там живеться? Дім є дім. Своя хата — це своя хата», — каже Катерина.Її чоловік теж говорить, що хоче залишитися на рідній землі. «Десь там вмирати, а краще я тут помру, біля батьків. Поховають, хоч тут чужі люди. А там збоку дороги стане машина, викопають ямку, пригорнуть, щоб грак не роздзьобав. І ото тобі все виїжджати — куди виїжджати, навіщо, з чим?», — каже Сергій. Читайте всі новини Донбасу в Теlеgrаm , WhаtsАрр , Fасеbооk , YоuТubе , ТіkТоk , Іnstаgrаm