Суспільне

На Чернігівщині парамедики Новгород-Сіверської підстанції екстреної медичної допомоги їздять на виклики до сіл, розташованих у 20-кілометровій зоні від російського кордону, та надають допомогу постраждалим від російських обстрілів. Старший фельдшер Роман Шишко розповів Суспільному, що з початком повномасштабної війни вони постійно перебувають у стані готовності. Про роботу парамедиків на прикордонні — читайте далі. Як заступають на чергування та виїжджають на викликиНа Новгород-Сіверській підстанції Корюківської станції екстреної медичної допомоги на чергування заступають дві бригади. Їхня зміна триває 12 годин. Парамедик Олександр Шик розповідає, що на початку зміни проводять допуск екстреного медичного техніка. «Міряємо артеріальний тиск, щоб він був у межах норми, перевіряємо пульс і сатурацію. Якщо у водія є якісь скарги, він повідомляє про це, тоді ми доповідаємо нашому керівництву».29 жовтня перший виклик бригаді Олександра Шика надійшов о 10-й ранку. Знімальна група Суспільного разом із бригадою екстреної медичної допомоги приїхали в село Комань. Тут медики надали необхідну допомогу чоловікові, але його госпіталізували до Новгород-Сіверської міської лікарні, адже він потребував огляду та призначення лікування. Бригада доїхала до міста за шість хвилин, адже село Комань розташоване за вісім кілометрів від Новгорода-Сіверського. « — Вони вам допомогли? — Звичайно, приїхали швидко. — А що у вас взагалі болить? Чому викликали швидку? — У мене схоже на тромб було два роки тому — у руці. У Чернігові вирізали. А це щось у нозі сильні болі. — А медики що зробили вам, яку допомогу надали? — Поміряли все, таблетки, уколи», — розповів пацієнт Олексій Жура журналістці Суспільного.За добу чергування 29 жовтня двом бригадам загалом надійшло шість викликів до різних населених пунктів Новгород-Сіверщини. Один із них — до прикордонного села. Що найважче у роботі та як працюють на місцях російських атакОлександр Шик працює парамедиком 18 років. Розповідає, що найважчі для нього виклики — це коли потрібно реанімувати людину.«Вони високоенергетичні, потребують високої злагодженості та фізичної витривалості. За весь мій досвід роботи, ну, скільки було реанімацій, не пам'ятаю, але були дві успішні реанімації».Парамедик розповідає, що для виїздів на місця російських атак медики мають певний алгоритм дій. «Тобто ми одягаємо одразу захист, щоб захиститися від повторного прильоту. Обов'язково ми зв'язуємося зі своєю диспетчерською, щоб нам було безпечно. Ну, як показує досвід, майже завжди ми перші», — каже Олександр Шик.Чоловік згадує 9 лютого 2026 року. Тоді росіяни атакували Новгород-Сіверський двома ударними безпілотниками типу «Герань». «Усі постраждалі були на ногах, могли пересуватися. Так, у них були осколкові поранення. Особисто я тоді забирав двох чоловіків похилого віку, яких госпіталізовував. Їх врятувало те, що перший приліт був не по будинку, а вони в цей час виходили з будинку. Другий приліт стався пізніше, і вони зазнали так поранень», — каже Олег Шик.Парамедикиня Тетяна Адаменко розповідає, як вони виїжджають до поранених унаслідок обстрілів.«Ми приїжджаємо, зупиняємося там, де нам безпечно, й оцінюємо ситуацію. Якщо нам безпечно, надаємо допомогу. Якщо постраждалий перебуває в небезпечному місці, то ДСНС доставляє його до нас, а потім ми надаємо допомогу. Є така хороша фраза: "Хороший рятувальник — це живий рятувальник"».Старший фельдшер Роман Шишко згадує виклик до села Печенюги після обстрілу ферми, який стався 8 травня 2026 року. «Був "двохсотий" одразу, і був "трьохсотий". Важкий був усю дорогу, а дороги у нас не найкращі. Транспортували, всю дорогу стояли, всю дорогу тримали, везли, боролися за життя. Ну, на жаль, цей чоловік, скажімо так, середнього віку, все-таки помер».З початком повномасштабної війни Новгород-Сіверська підстанція постійно у стані готовності, каже Роман Шишко.«Запас паливно-мастильних матеріалів, запас перев'язувальних матеріалів. Автомобілі постійно заправлені. Є резервний автомобіль. Щодо безпеки — бригади забезпечені бронежилетами, наче, третього рівня захисту, та шоломами».Якщо бригад з Новгорода-Сіверського не вистачає, на підмогу виїжджають колеги з інших громад.«Диспетчерська бачить, яка бригада розташована найближче. Бригади з Коропа, Семенівки та Понорниці можуть бути відправлені сюди. Або наші бригади можуть поїхати туди, якщо там їх не вистачає», — каже старший фельдшер. Як їздять у села, які розташовані на прикордонніОлег Шик розповідає про виїзди до прикордонних сіл. «Якщо ми спокійно їздимо ще в Лісконоги (село приблизно за 20 кілометрів від кордону з РФ, — ред.), то вже фіксуємо, що туди FРV-дрони на оптоволокні спокійно прилітають. Виїжджаємо ми на свій розсуд і під Божою опікою, сподіваючись, що не постраждаємо».Парамедик каже, що в напрямку сіл Печенюги, Фаївка та Чайкине важко доїхати через стан доріг.«Там нормально навіть госпіталізувати хворого не можливо. Або для цього потрібен якийсь пневмоавтомобіль, щоб він не відчував цих доріг. Усе залежить від стану доріг. Якщо у нас дороги більш-менш гарні в бік Студинки, то ми туди швидко доїжджаємо».Тетяна розповідає, що через відсутність на підстанції детекторів дронів, які називають «чуйками», парамедики не рідко їздять на виклики до прикордонних сіл разом із поліцейськими. Згадує один із таких викликів. «Надійшов виклик у Пушкарі. Диспетчер допоміг зв'язатися з поліцією. І поліцейський із "чуйкою" поїхав зі мною в Пушкарі. В'їхали в село, спрацювала "чуйка", довелося вибігти з машини, трохи ховалася в кущах. Потім усе було нормально, жінку забрали й госпіталізували».Тетяна каже, що бувають випадки, коли вони долучаються до евакуації жителів із прикордоння. «Поліція вивозить людей у більш безпечне місце, а "швидка" вже чекає там, забирає людину, надає допомогу та госпіталізує». Чи проходять навчання та тренінгиПарамедики регулярно проходять навчання та тренінги. Одне з останніх навчань Тетяна Адаменко проходила в Польщі. За інформацією пресслужби обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, на них побували 45 парамедиків та десять лікарів з Чернігівщини. «Для мене було дуже цікаво спробувати себе в тактичній медицині, адже робота парамедика та надання допомоги в тактичних умовах мають свої відмінності. Тому для мене це був новий та цікавий досвід», — каже парамедикиня Тетяна Адаменко. Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Теlеgrаm , Fасеbооk , Vіbеr , YоuТubе , WhаtsАрр , ТіkТоk .