Суспільне

Лукашівські волонтерки з Монастирищини сплели 560 маскувальних сіток загальною площею 30 тисяч квадратних метрів.Про це розповіла Суспільному координаторка доброчинного осередку Людмила Айбен. З її слів, до роботи стали у 2023 році, і з того часу їхні сітки стали засобом маскування для військових на різних напрямках фронту.Кількість потрібного часу на виготовлення, як розповіла волонтерка Тетяна Музиченко, залежить від розміру сітки: « Уже майже три роки, як ми щодня, незважаючи ні на дощ, ні на сніг, ні на ожеледь, спішимо до клубу — плетемо сітки для наших захисників. Ми можемо навіть за день сплести дві сітки, якщо вони не великого метражу. А якщо велика сітка, то це може бути два-три дні».Купують матеріали для сіток за донати, також допомагають місцеві фермери, а іноді жінки вигадують різні активності для збору коштів, прокоментувала волонтерка Надія Шелест: «Я працюю тут майже рік. Нам всім прийшла така геніальна ідея — піти привітати жителів села і зібрати кошти на Різдво і зібрати кошти також нам на сітки».Тоді вдалося зібрати 112 тисяч гривень, розповіла пані Надія. Цьогоріч теж планують виконувати колядку. «Слава Богу, нас люди дуже чекали, дзвонили: де ви, ми вас чекаємо. Ми ходили хата в хату, намучилися, наш староста з баяном був. Ми були всі щасливі, веселі, байдуже, що втомлені, але ми зібрали дуже велику суму грошей».За словами волонтерки Любов Журавель, до кожної сітки додають оберіг — янгола з ниток: «Чіпляємо янголів, і хлопці дуже нам дякують. Виявляється, вони ці ангелочки і тримають, як обереги в кишеньках, чіпляють у машинах».Почали плести сітки у 2023 році, зазначила координаторка волонтерського осередку Людмила Айбен, коли до неї звернулася подруга, зять якої потребував допомоги: «У сільській бібліотеці зсунули до купи стелажі, зібрали книжки, понабивали цвяхів, щоб можна було розщепити ці сітки. І почали плести в сільській бібліотеці. Потім дізналися наші дівчата з села і теж хотіли приєднатися. Оскільки там місця мало було, ми вирішили перебратися в клуб».Нині до плетіння долучаються менше людей, але майже у кожної волонтерки хтось воює, додала Людмила Айбен:«А в нас, ми кажемо, залишилися найстійкіші дівчата, які небайдужі до цього болю, до потреб хлопців. Тому що, можна сказати, в кожної нашої жінки або хтось воює, або родичі, або сини, чоловіки. Є й загиблі».Допомагають не тільки односельцям, а всім, хто звертається, зазначила Людмила Айбен: «До нас зверталися і з Львівської області, і з Херсонської, і з Сумської області, Вінницької області, Київської області. У нас замовники, можна сказати, з усієї України через знайомих, через рідних, через тих хлопців, які отримували ці сітки. Отак і працюємо, як то кажуть, зі світу по нитці, так само і ми працюємо». Читайте нас у Теlеgrаm Дивіться нас на YоuТubе Підписуйтеся на WhаtsАрр Вподобайте наш Іnstаgrаm Стежте за нами у Тіk Тоk