Суспільне

Сльози радості, обійми, українські прапори — чотири роки тому, 11 листопада 2022 року, Сили оборони України звільнили Херсон від російської окупації. Місцем зустрічі містян і українських військовослужбовців тоді стала площа Свободи. Минуло чотири роки. Херсонці, які зустріли цей день у місті, розповіли, що пам'ятають і як змінилося їхнє життя. «Усі перешіптувалися, що нас звільнили»Херсонка Людмила Волошина досі зберігає в телефоні фотографії з дня звільнення. Наразі вона працює у волонтерському центрі: разом з іншими містянами плете маскувальні сітки.Людмила пригадує, що звістка про звільнення швидко розійшлася містом, але люди спершу не наважувалися в це вірити. «Ми довго чекали звільнення. Знали, що наші вже на підступах. Нас попереджали, що можуть бути провокації, тому коли я вперше почула, що нас звільнили, не повірила. Я стояла в черзі за хлібом, там було, мабуть, більше сотні людей. Усі перешіптувалися, що нас звільнили, але віри не було», — каже вона.Згодом люди почали сходитися до середмістя. Місцем зустрічі стала площа Свободи, де вже були українські військові. «Те, як ми жили в окупації, — це не життя. Ми дуже вдячні нашим захисникам за цю свободу, за можливість вільно дихати й вільно ходити нашою землею», — говорить Людмила.Вона наголошує, війна не закінчилася, тож допомагати військовим — обов'язок кожного. «Я вважаю, що сьогодні або ти в ЗСУ, або ти для ЗСУ. Ми повинні це робити і пам'ятати, що війна триває», — каже жінка.Людмила мріє про перемогу та звільнення лівобережжя Херсонщини. «Я мрію, щоб ми зустрілися зі своїми рідними, близькими, друзями і щоб країна була об'єднана. Хочу, щоб увесь світ знав про той біль, який ми пережили. І хочу, щоб росіяни відчули покаяння», — говорить вона. Прапори-оберегиСофії Карєєвій зараз 14 років, а коли звільнили Херсон, їй було десять. Дівчина каже, що добре пам'ятає ті дні. Наступного дня, 12 листопада 2022 року, вона разом з бабусею пішла на площу Свободи. «Мене здивувало, що там було так багато людей. Усі були щасливі, усі кричали: "Слава Україні! Героям слава!"» — розповідає Софія.Відтоді вона зберігає прапори, які тоді лишили їй на згадку військові. «У мене є два великі прапори, їх подарував мій дядько зі своєю бригадою. А ще маленький, його мені підписали військові під час звільнення Херсона. Я їх зберігаю і, напевно, розповідатиму дітям та онукам, що пережила окупацію», — каже дівчина.Бабуся Софії Любов Салука показує, де висять прапори. «Маленький прапорець висить біля фотографії над робочим столом, а великий — збоку, на тюлі біля столу. Це як оберіг», — говорить вона.Попри юний вік, Софія пам'ятає життя під окупацією. «Пам'ятаю, як ми ховалися вдома, намагалися нікуди не виходити. Деякі мої однокласники пішли до російської школи. А коли казали, що нашим районом ходять російські військові, ми їхали на дачу і по кілька днів ховалися там», — розповідає вона. Радість і сум одного дняДмитро Гурін, родом із Голої Пристані, 11 листопада 2022 року зустрів у Херсоні. Цей день назавжди змінив його життя: він приніс і радість звільнення, і сум через вибір батьків, які підтримали окупаційну владу. «Була дуже велика радість, але саме того дня в особистому житті сталися великі проблеми. Батьки написали мені, що їдуть до Росії, я ж сам із лівого берега. Емоції були змішані: я відчував і радість, і сум», — розповідає Дмитро.Він лишився в Херсоні і став волонтером. Каже, що допомога людям додає сил. «Коли допомагаєш людям, вони можуть навіть не сказати слів подяки: ти просто бачиш її в їхніх очах. І це надихає жити далі», — говорить чоловік.Їхати з міста Дмитро не збирається. «Я вже одного разу виїжджав на тиждень, але мені не сподобалося. Сказав собі: "Ні, повертаюся до своїх людей — працювати, допомагати". Я не планую покидати ні місто, ні країну», — каже він. «Ми не мали ілюзій, що все скінчилося»Ілля Музика теж був у Херсоні в день звільнення. Про нього він дізнався від знайомих і спершу не сприйняв цю новину всерйоз. Та вже за кілька годин побачив на вулицях українських військових. «Дорогою їде військовий пікап, у кузові сидять військові. Я зачепився поглядом за каску й упізнав українську модель шолома. Натовп кричить, радіє, всі в ейфорії. Ми з батьком теж усміхаємося, радіємо, але навіть у ту мить сумніваємося», — пригадує він.Окупація, каже Ілля, навчила його цінувати свободу і життя. «Деокупація стала для мене розумінням того, що ми дожили до цього і залишилися фізично неушкодженими. Але водночас ми не мали ілюзій, що тепер усе скінчилося. Здогадувалися, що росіяни так просто не дадуть нам спокою, будуть обстріли. Як бачите, ми мали рацію», — каже він.2024 року Ілля переїхав до Івано-Франківська. Зараз він навчається в магістратурі Херсонського державного університету. Чи повернеться до рідного міста, поки не знає, але зв'язку з ним розривати не збирається. «Не можу точно сказати, залишуся тут чи колись повернуся до Херсона. Але в будь-якому разі планую долучатися до відбудови міста як фахівець чи, може, як волонтер. Зв'язку з Херсоном я точно не розірву», — говорить Ілля. Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Теlеgrаm , ТіkТоk, WhаtsАрр, Fасеbооk , Vіbеr , Іnstаgrаm та YоuТubе .