Суспільне

— «Молнія» на центр іде. Ось чуєте, вже перехоплювачі за нею полетіли. Може й для нас робота буде. А ні, не цього разу, десь упала, — коментує вибух у середмісті Херсона 39-річний Кирило, солдат 34-ї окремої бригади морської піхоти. З морпіхами мобільної вогневої групи ми стоїмо під деревами з вже рідким листям. Бійці збивають російські дрони, що летять з Олешків, де пʼять днів відбувалась гуманітарна місія: сотні людей повернулися на підконтрольну Україні територію. Нині режим припинення вогню, який діяв із 27 жовтня по 1 листопада, завершений. Військові кажуть, що інтенсивність повітряних атак поки невисока, але безпілотники й артилерія противника бʼють по правому берегу Дніпра з перших хвилин після завершення локального перемирʼя. Вранці 2 листопада вони атакували лікарню. Обійшлося без жертв. Напередодні четвертої річниці звільнення Херсона та правобережжя Херсонської області Суспільне розповідає як живуть херсонці на лінії фронту та що кажуть військові про відновлення бойових дій після режиму тиші. Як виглядає центр міста та прибережні райони, що перебувають під постійними обстрілами — у нашому фоторепортажі. «Ось тут мій чоловік від дрона згорів. Поховали»Перебіжками між відкритими зонами та уважно поглядаючи під ноги, аби не натрапити серед опалого листя на російські міни-пелюстки, ми поспішаємо на зустріч із морпіхами з мобільної вогневої групи (МВГ) 34-ї бригади. Тут, ближче до Дніпра, вони першими зустрічають російські дрони, що перетинають річку в пошуках цілей у місті. На вулиці дуже тихо й порожньо, накрапає теплий дощ. Дорога пролягає через парки, атракціони та вузькі прогулянкові вулички. Колись вони були сповнені перехожих і тут ледве можна було запаркувати автівку. Однак розширення кілзони через дронові атаки знелюднили прибережні райони. Нині вони більше нагадують картини з апокаліптичних фільмів.— Ось тут мій чоловік від дрона згорів. Поховали. Я пішла в укриття ховатися, а він лишився, — з мокрими від сліз очима розказує 78-річна Світлана, коли ми наближаємося до неї з військовими. Світлана живе в «червоній» зоні поблизу Дніпра. Окрім неї, тут мешкають кілька сусідів, які проводять ночі у підвалі, ховаючись від обстрілів. Їхній будинок російські військові не раз атакували з артилерії та дронів. Деякі квартири вигоріли вщент. — Мені нема куди й до кого їхати, якщо чесно. Народилася тут, вивчилася й потрапила в Луганськ на комбінат. 40 років там працювала, а на пенсію додому вернулася. Купили квартиру, таке ж місце красиве. А тепер що? Подивіться, що зробили, — з сумом закриває обличчя Світлана.Аби дістатися до найближчого магазину, жінка по кілька разів на тиждень долає по 3-4 кілометри під постійне дзижчання й свист снарядів. Ні швидка допомога, ні пожежники в цей район на виклики давно не приїжджають: дуже високий ризик. Проте Світлана тримається не лише за квартиру, а й допомагає місцевим тваринам — безпритульним і колись хазяйським, покинутим через війну.— Під час перемир'я ми були щасливі. Раділи й молилися, щоб нарешті так було завжди. Але вже першої ночі почалися вибухи, — каже Світлана про закінчення режиму тиші. «Риєш собі нірку, як той заєць»— Давай уважно, не «світися» сильно у вікнах і під ноги дивись. Перемир'я закінчилось, — звертається до мене Кирило, боєць 34-ї бригади на вході до згорілої квартири в багатоповерхівці над Дніпром. Звідси відкривається захопливий вид на річку й плавні, через що до війни помешкання в цьому районі Херсона коштували значно дорожче за інші. Вдалині можна помітити розбиті квартали житлоселища — мікрорайону багатоповерхівок в Олешках. Саме з них, кажуть військові, росіяни запускають ударні дрони по Херсону.За кілька кілометрів видно частини Антонівського мосту, що застигли посеред широкої річки. Його звели у 1985 році для зручного сполучення Херсона з лівобережжям. Рівно чотири роки тому російські військові, відступаючи з Херсона, підірвали міст. Так вони хотіли завадити українським з'єднанням просунутися далі під час масштабного контрнаступу на півдні.Відтоді фронт на Херсонщині застиг по лінії Дніпра. Основні бої та операції проходять на островах, серед дачних поселень та в режимі обопільних спроб форсувати річку в пошуках вигідних позицій. Кирило брав участь у таких операціях. Сам він із Херсона, має двох дітей і дружину, які залишаються жити в місті. Хоч він і дуже переживає за них.Про перебування на островах, де Кирилу довелося утримувати позиції під час кількох ротацій, він розповідає так: — Там дуже важко сховатися, мало будівель, самі комиші. Риєш собі нірку, як той заєць, під фундаментом. У ґрунті теж сильно не покопаєш, бо близько вода, болото.Як повідомляв речник 30-го корпусу морської піхоти Павло Дрогаль, напередодні режиму тиші сили оборони знищили чергову групу російських військових, які намагались висадитися на околицях херсонського мікрорайону Корабел, також відомого як Острів. «Ми Москву хрестили, ми її і відспіваємо»Наша прогулянка прибережними вулицями Херсона триває в бік центрального проспекту Незалежності (колишня вулиця Ушакова), що перетинає центр міста й веде від залізничного вокзалу просто до Дніпра. Узбіччя проспекту всипано гільзами, що залишаються після роботи таких же мобільних груп. На деревах гойдаються прозорі нитки оптоволокна. — Я взагалі фермер з Добропілля. В армії тільки чотири місяці. Як потрапив? Зупинили мене — але я був готовий, до цього вже говорив з командиром. Пройшов БЗВП і сюди потрапив, — розповідає дорогою 49-річний Олексій зі складу нашої групи.Військовий додає, що в Херсоні цього серпня й вересня було багато обстрілів. Але він звик до життя в зоні бойових дій на Донбасі. Каже, що режим тиші росіяни використали для посилення своїх позицій: провели ротації, відновлювали техніку, налагоджували зв'язок. Тому «бойові будні», як каже Олексій, можуть бути тепер ще інтенсивнішими.Разом із Кирилом та Олексієм у групі служить боєць із Колумбії — Хайро. Він говорить лише іспанською, але потрохи засвоює українську, щоб розумітися з хлопцями бодай в основних військових і побутових темах.— Загалом нормальний хлопець. Служить, допомагає. Не без курйозів звісно, але про це не будемо, — каже Кирило.Із самим колумбійцем ми перекинулися кількома фразами через онлайн-перекладач. Хайро багато років прослужив у колумбійській армії, тоді звільнився. Маючи військовий досвід, підписав контракт з українською армією. Каже, що ставився до цього виключно як до роботи — але з часом йому сподобалась Україна, він більше дізнався про реалії війни і російські злочини.Підходимо до вулиці Європейської, колишньої Суворова — головної пішохідної артерії, яка завжди була людною та веселою до війни. Зараз вона побита й спустошена. На постаменті, з якого росіяни під час відступу вкрали бюст свого полководця Олександра Суворова, у листопаді 2022 року з'явився напис: «Ми Москву хрестили, ми її і відспіваємо».На цьому місці відпускаємо бійців мобільної групи та продовжуємо прогулянку центром. Буквально за кілька десятків метрів, у районі корпусу морської академії чуємо дрон. Неподалік по ньому починають палити бійці з іншої МВГ. Ховаємось під деревами. Дрон опускається метрів за 30 і летить геть углиб міста.