Суспільне - we.ua

Суспільне

we:@suspilne.media
60.7 thous. of news
Суспільне on suspilne.media
Козацькі кладовища та стародавні кургани на Одещині: які пам'ятки збереглися та що їм загрожує
Кам'яні хрести, стародавні кургани та висічені у скелях будинки — на берегах Хаджибейського лиману збереглися свідчення життя кількох поколінь каменярів, зокрема чорноморських козаків. Однак частину історичних надгробків уже втратили, інші руйнуються або опиняються серед сучасних поховань. Разом з істориком та археологом Ігорем Сапожниковим Суспільне відвідало кладовища в Усатовому, Нерубайському та Куяльнику, аби дізнатися про їхню унікальність та збереження козацької спадщини. Усатівське кладовище: від п'ятитисячолітніх курганів до козацьких похованьНа центральному кладовищі села Усатове Одеського району, на висоті близько 70 метрів над рівнем моря, розташований комплекс археологічних пам'яток різних епох. Поряд із козацькими похованнями тут височіє найбільший курган усатівської культури. Перші відомості про стародавнє поселення на цій території з'явилися ще у 1916 році.Провідний науковий співробітник Інституту археології Національної академії наук України Ігор Сапожников почав досліджувати місцеві кургани та кам'яні хрести на початку 1990-х років. «Цей Усатівський курганний могильник, датований приблизно 5 тисяч років тому, є найбільш відомим в археологічній літературі. Це період неоліта і співпадає з пізніми етапами існування відомої Трипільської культури, елементи якої тут є. Цей курган не розкопували. Більше того, його в 1997 році досипали трішки, він був нижчий», — розповів археолог.На південь від найбільшого кургану науковці виявили ще кілька менших, які також належали до усатівської культури. У 1980-х роках їх досліджував археолог Петренко. Кургани розташовувалися між могилами, однак нині від них не залишилося навіть слідів. Відомості про розташування поховального комплексу збереглися на старих мапах.У 1990-х роках археолог Петренко також дослідив кілька усатівських поховань поблизу села Олександрівка, за 25 кілометрів від Усатівського кладовища. Одне з них містилося у великій ямі, яку перекривала кам'яна плита вагою понад тонну. Усередині знайшли рештки людини, мідні вироби, глечики різних типів та намисто. «Сили, які було витрачено на цей комплекс — величезні. По-перше, сама плита вагою більше тонни, засипана шарами: кам'яна вимозка одна, друга, третя, четверта; п'ять чи шість кам'яних вимостів. Коли його копали бульдозером, там бульдозер ламався кожний раз», — зазначив Сапожников.На думку науковця, ці знахідки свідчать про давні традиції видобутку та обробки каменю на території сучасного Одеського району. Згодом місцевий вапняк почали використовувати й козаки, які облаштували своє кладовище навколо вже наявного кургану. Кам'яні хрести та традиції козацьких каменярівНа схилах Хаджибейського лиману, у балках Усатового та Нерубайського, товщина покладів вапняку сягає 20 метрів. Камінь видобували як на поверхні, так і під землею. Масовий видобуток розпочався у 1792–1794 роках, коли козаки долучилися до розбудови Одеси.Для надгробків каменярі обирали щільніший вапняк. Хрести білили, іноді додаючи до вапна синьку. На Усатівському кладовищі збереглися лапчасті хрести, масивні стели та надгробки з різьбленням. Таке різноманіття форм Сапожников пояснює великою кількістю місцевих майстрів. «В такому районі, де камінь був в масовій кількості, звичайно, кожен козак міг поставити собі хрест. Є навіть на Запоріжжі хрести з написами: "Тут похований козак такий-то, куреня такого-то, ставив батько його Харко, 5 рублів платив". Тому і тут склалась така традиція — не 2-3 типи, а безліч типів хрестів».Серед сучасних могил та високої трави журналісти разом із дослідником знайшли масивну кам'яну плиту із зображенням Голгофи, списа та губки. «Сучасні козаки побачили у тому зображенні шаблю.Таку величезну плиту було доволі важко випиляти під землею, та ще й в темряві, а потім її витягнути. Ці пам'ятники доволі дорогі», — пояснив археолог.Також на кладовищі виявили надгробки нетипової форми — кам'яні плити та хрести із квадратними отворами. Призначення цих прорізів науковець достеменно пояснити не зміг. «Хочу визнати, що і я бачу цей пам'ятник вперше, хоча я тут певною мірою проводив консультації, ще в 1996 році під час реставрації. Це був мабуть хрест, тобто вище тут був хрест. Ці прорізі — я вперше таке бачу. Це нетипово для цього кладовища».За словами Сапожникова, раніше тут також були круглі надгробки, всередині яких майстри вирізали невеликі наскрізні хрести. Під час нинішнього відвідування кладовища знайти їх не вдалося. Подібні пам'ятники трапляються й на інших кладовищах півдня України, зокрема у Первомайську Миколаївської області. Чому зникають козацькі поховання в УсатовомуУ 1996 році представники місцевих громадських організацій та козацького руху облаштували на кладовищі охоронну зону. Найстаріші та найрідкісніші кам'яні хрести перенесли ближче до кургану. Поряд встановили дерев'яний хрест, а територію відокремили стовпами від сучасних поховань. Тут також проводили пам'ятні зустрічі, збори та козацькі ради.Нині межі цієї зони фактично розмиті. Нові могили з'явилися і поблизу кургану, а частина старовинних надгробків залишилася за межами відокремленої території. Деякі хрести лежать на землі, поряд із сучасними похованнями можна побачити уламки кам'яних плит.Окрім нових поховань, загрозу для пам'яток становлять пожежі. За словами археолога, займання сухої трави може призвести до руйнування вапняку. «Тому тут купа порушень. І в зоні охоронній, і не в охоронній, поруч. Тут треба принаймні виокремити ареал і принаймні повністю закрити поховання», — наголосив Сапожников.Усатівське кладовище залишається чинним і не має такого статусу пам'ятки культурної спадщини, як Куяльницьке. На вході немає інформації про історію некрополя та розташовані на його території кургани усатівської культури.Кладовище перебуває на балансі Усатівської сільської ради. За порядком на його території стежить наглядач. Як розповів Суспільному сільський голова Юрій Маковейчук, громада підготувала проєкт розширення кладовища, аби нові поховання не зачіпали козацьких могил. «На цьому цвинтарі є козацькі захоронення. Вони виділені в окремий масив, на якому захоронення не проводиться. Ми зробили проект розширення кладовища, яке не відноситься до козацької цієї ділянки. І тому у нас захоронення будуть проводитися на цвинтарі, який ми відвели для розширення нашого кладовища».Сільський голова зазначив, що громада планує розвивати туризм, однак збереження кам'яних хрестів ускладнюють властивості матеріалу, з якого їх виготовили. «Це ракушняк, який від опадів має властивість руйнуватись. В планах в нас є туризм розвивати, але ви розумієте, що ракушняк сильно руйнівний. Мало того, колись були спроби його привести до ладу, щоб воно мало привабливий вигляд», — пояснив Маковейчук. Куяльницький цвинтар: найстаріше відоме козацьке похованняНа схилі Шкодової гори, неподалік Хаджибейської дороги в Одесі, розташоване Куяльницьке кладовище. Його площа становить 0,16 гектара. Тут налічують близько 500 поховань, приблизно 200 із яких мають кам'яні хрести.На відміну від Усатівського, Куяльницьке кладовище закрите для нових поховань і має статус пам'ятки історії місцевого значення. За його територією доглядають громадські організації та волонтери, які регулярно організовують прибирання. «Найменше кладовище, в якому найменша кількість кам'яних хрестів, ми охороняємо. А найбільше — де найбільша кількість хрестів — ми абсолютно не звертаємо ніякої уваги», — зазначив Ігор Сапожников, порівнюючи Куяльницький та Усатівський некрополі.На Куяльницькому кладовищі переважають лапчасті хрести. Більшість із них датують початком ХІХ століття, як і найдавніші відомі надгробки в Усатовому та Нерубайському. Однак один із хрестів, розташований у центральній частині некрополя, може бути значно старшим. Під ним поховане немовля.Перший дослідник цього надгробка Роман Шувалов датував його 1791 роком. Під час експедицій 1994–1995 років Сапожников засумнівався у правильності прочитання третьої цифри на хресті. «Було, по-перше, видно, коли його досліджували, нашарування вапна, його зрізали. І коли його зрізали, можливо, та цифра і була порушена. Там зчиталась якась кутовата дата або 7 або 1, але ніяк не 9. І я тоді опублікув його з датою 1771 рік».Науковець пов'язує можливу дату поховання з перебуванням запорізьких козаків на цій території у другій половині ХVІІІ століття. Водночас він наголошує: наявних відомостей недостатньо, аби стверджувати, що Усатівське кладовище виникло пізніше за Куяльницьке. Чи існувала Сотниківська СічНа інформаційному камені біля входу до некрополя зазначено, що це «Цвинтар сотниківської Січі», який заснували «запорожці нерубаї». Обидва твердження викликають сумніви в археолога.На думку Сапожникова, назва Сотниківської Січі могла виникнути через поширені серед мешканців Куяльницьких хуторів прізвища Сотник та Сотніченко. «Це придумки місцевих краєзнавців, які побачили серед мешканців села, Куяльницьких хуторів прізвища Сотник, Сотніченко. Кажуть, був такий козак і на честь нього назвали. Так, можливо, і був такий козак Сотніченко, але такої січі ніколи не було».Також дослідник ставить під сумнів існування окремої групи козаків-нерубаїв. За його версією, ця назва могла виникнути з місцевих переказів про купця на прізвище Нерибальченко, родина якого мешкала тут до кінця ХІХ століття. «Він не "нерубай", а Нерибальченко — той, хто не ловив рибу, а займався торгівлею, ось і все. Тому ось цю табличку для історичної справедливості треба було б або зняти, або якось поясняти», — додав історик.За словами Сапожникова, територія, де жили місцеві каменярі, належала до Одеси. Її мешканці мали статус міщан. Це дозволило частині козаків залишитися на землях, де вони жили, замість переселення на Кубань. «Треба було вийти зі звання козаків, щоб не їхати на Кубань, куди значна кількість козаків їхати не хотіла. Вони хотіли жити тут — ось це була їх земля». Як зберігають Куяльницьке кладовищеІз близько 200 кам'яних хрестів некрополя лише 32 мають написи. Громадська організація «Піксельовані реальності» обстежила та оцифрувала ці надгробки, створивши «Каталог хрестів Куяльника». У каталозі пам'ятники датують 1791–1902 роками.Завдяки тривимірному моделюванню науковці можуть детальніше вивчати написи та уточнювати дати поховань. Проєкт є частиною цифрової колекції експонатів для Музею української Перемоги.У квітні 2021 року Куяльницьке кладовище внесли до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Однак охоронний договір на об'єкт культурної спадщини міська влада Одеси уклала лише 16 жовтня 2025 року, після втручання Суворовської окружної прокуратури.Відповідно до документа, міська рада взяла на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки та своєчасного проведення ремонтних робіт. Департаменту культурної спадщини Одеської ОВА також надали паспорт об'єкта. Печерні будинки Усатового: як жили місцеві каменяріВапняк Хаджибейського лиману місцеві мешканці використовували не лише для будівництва Одеси та виготовлення надгробків. У скелях вони облаштовували власні оселі. Такі будинки збереглися в Усатовому, неподалік Куяльницького кладовища, а також на Жеваховій горі.У ХVІІІ–ХХ століттях у цих приміщеннях жили місцеві мешканці. На відміну від звичайних українських хат, печерні будинки мали лише одну зовнішню стіну, яка виходила на подвір'я. Решта приміщень містилася всередині скелі.Стіни білили, простір розділяли на кімнати, облаштовували печі, а згодом до будинків навіть провели електрику. Завдяки особливостям розташування в оселях було сухо, влітку зберігалася прохолода, а взимку — тепло.Нині поряд із печерними будинками з'явилася сучасна забудова. На території деяких приватних домоволодінь досі залишилися підземні ходи та частини висічених у скелі приміщень.Кілька старовинних осель стоять відкритими та покинутими. Усередині можна побачити сміття та сліди вандалізму. Збереження й дослідження цих споруд ускладнюють війна та сучасна забудова. Нерубайське: унікальні кам'яні хрести та сімейні кладовищаЩе один осередок козацької культури на західному березі Хаджибейського лиману — село Нерубайське. Воно виникло ще до 1794 року. Тут є чотири кладовища: центральне, східне, північне та невелике кладовище на лівому березі балки.На північному кладовищі збереглися надгробки, аналогів яким Ігор Сапожников не зустрічав під час дослідження інших некрополів. «Тут є серія таких, навіть не зовсім хрестів. Це такі хрестовидні пам'ятники, які стоять на спеціальних підставках і на них вирізані хрести з обох боків. Це абсолютно унікальни пам'ятник», — розповів археолог.На одній із кам'яних стел майстри вирізали чотири невеликі грецькі хрести. За словами дослідника, вони належать до одного з типів геральдичних хрестів — єрусалимського. Неподалік збереглися квадратні та круглі надгробки з різними зображеннями хрестів.Сапожников вважає, що поєднання традицій запорізького козацтва, доступності вапняку та майстерності місцевих каменярів сприяло появі особливої меморіальної архітектури. «В центрі цього всього козацька традиція, на великих оцих покладах ракушечника, на якихось традиціях, які виникли ще на території Запоріжжя. Вона тут розвинулась і дала такий широченний спектр своєрідної меморіальної архітектури, яка для інших регіонів абсолютно не притаманна. Це абсолютно унікальний регіон, в якому ми бачимо багате різноманіття типів хрестів, інших типів надгробків, стел, справжніх памятників».Порівняно з Усатівським кладовищем, на північному кладовищі Нерубайського надгробки збереглися краще. Тут працює наглядач, а траву навколо поховань скошують.За словами Нерубайського сільського голови Олега Мишаглі, раніше більшість старовинних хрестів лежали на землі. Громада повернула їх у вертикальне положення та доглядає за територією. «Наші кладовища знаходяться на балансі, звісно, сільської ради. У нас є на кожному кладовищі наглядач, який дивиться, щоб там було охайно. 80% хрестів були повалені, ми їх підняли. Більш-менш зробили з них нормальний вигляд, підфарбовуємо їх. Тобто вже зараз ми їх утримуємо в належному стані».Два із чотирьох кладовищ Нерубайського вважають сімейними. Вони розташовані на околиці села, неподалік житлового масиву Наті. Історію одного з них сільський голова знає з розповідей старожилів: «Мені розповідали люди поважного віку, на жаль, їх зараз вже нема, що багато років тому там була велика козацька родина на цій території. І саме вони ховали своїх рідних і близьких саме на цьому кладовищі. Тому воно таке вважається маленьке, компактне, але це більш таке сімейне кладовище». Чи отримають кладовища Нерубайського статус культурної спадщиниНерубайська громада розробила туристичний маршрут, до якого включила музей Нерубайських катакомб, ранчо, історичний музей на території місцевого ліцею та козацькі кладовища. Повноцінно реалізувати проєкт поки не вдалося через війну.За словами Олега Мишаглі, розвиток туризму є одним із пріоритетів громади на післявоєнний період. Тоді ж сільська рада планує порушити питання надання козацьким кладовищам охоронного статусу. «Після війни ми сподіваємось, що остаточно завершимо цей проект. І коли ми вже облаштуємо наші козацькі кладовища, ми обов'язково звернемося, щоб придати йому статус культурної спадщини», — зазначив сільський голова. Читайте нас у Теlеgrаm , WhаtsАрр , Vіbеr , Fасеbооk , Іnstаgrаm та ТіkТоk : головні новини Одеси та області.Стежте за головними новинами Одещини в Gооglе Новинах — збережіть тему Суспільне Одеса в обране, щоб не пропустити важливі події у вашому регіоні.
Go to suspilne.media
Go to all channel news
Sign up, for leave a comments and likes
About news channel
  • Новини України, аналітика, статті, відео, блоги, інтерв'ю, контекст навколо новин від редакції Суспільне | Новини.

    All publications are taken from public RSS feeds in order to organize transitions for further reading of full news texts on the site.

    Responsible: editorial office of the site suspilne.media.

What is wrong with this post?

Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules

Back to authorization