«Вишивання, що лікує душу»: історія майстрині з БудилкиДля Галини Ніконенко із села Будилка на Лебединщині, вишивання — не лише захоплення, а й спосіб знайти душевний спокій, упоратися з болем і тривогою за країну. У творчому доробку майстрині — понад півтори сотні робіт: ікони, рушники, картини та сорочки. Свої вироби Галина не продає, а дарує рідним, друзям, школі та церкві. Чому вишивання стало для неї особливим заняттям і як допомагає переживати складні часи, розповіла Суспільному. «Дуже боляче, що гинуть наші хлопці. Розбита повністю Україна. Це важко дуже. І отак ховаєшся за це заняття, щоб хоч якось пережити».Вишивання як спосіб пережити складні часи. Так про своє хобі говорить місцева жителька Галина Ніконенко. Найбільше, каже майстриня, любить вишивати білим по білому. Працює у техніках хрестика та лічильної гладі, а голку та нитку до рук узяла 15 років тому. «Тоді ж це не було ще так модно. Усе одно побачила українські рушники й «захворіла». Бо вишивання відрізняється взагалі від будь-якої культури. Тільки в Україні таке є. Такого ніде більше немає».У творчому доробку пані Галини понад 150 робіт: вишиті ікони, рушники, картини та сорочки. Свої роботи майстриня не продає, а дарує. «Це моє дозвілля. Ділитися красою приємно з людьми. Щоб розуміли, що така особливість вишиванки в Україні. Це, щоб ми знали, що в нас є держава, яка найгарніша і найкрасивіша»Утім, не всі роботи вдалося зберегти. Жінка пригадує: рік тому неподалік її оселі стався вибух на підприємстві. Ударна хвиля пошкодила будинок, а приміщення залило патокою. Через це втратила п'ять вишитих ікон та чимало інших робіт. «Коли вибухнуло, тут залило все, все було в патоці. Якби патока не залила, ми б погоріли. Патока затушила вогонь, тому врятувала будинок, пошкодження були важкі, та стіни залишилися».Чоловік Галини Олександр каже: підтримує захоплення дружини. Власну вишиванку чекав півтора місяця — саме стільки часу Галині знадобилося, щоб вишити для нього сорочку. «Що більше дружина займається вишиванням, то вона більш спокійна. Я піду, щось зроблю, вона також — у нас все дружно і злагоджено».Донька Галини Олена Криницька додає: також пишається маминим захопленням. «Дуже люблю, чим мама займається. Я пишаюся цим. Вона вишила мені, брату та моєму чоловікові сорочки. У дитинстві вона також мене навчала вишивати. Мені подобалося. Тяга до прекрасного передалася й мені».Попри пережите, Галина не збирається залишати улюблену справу. Каже, кожен стібок —це частинка її душі, любов до українських традицій і можливість передати цю красу наступним поколінням. Читайте Суспільне у Теlеgrаm та WhаtsАрр Дивіться нас у YоuТubе та ТіkТоk Долучайтесь до нашої спільноти у Vіbеr та Fасеbооk Підписуйтеся на наш Іnstаgrаm та Тhrеаds Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Gооglе Новинах
Go to suspilne.media