«Як син вийшов з потяга – ми його не впізнали»: історія евакуйованих з окупованих ОлешківГолод, відсутність ліків, постійна загроза обстрілів — так минали роки Сергія Микитюка в окупованих Олешках на Херсонщині. Через нестачу їжі чоловік схуд на 25 кілограмів і захворів на цукровий діабет. Його з дружиною атакував російський дрон, а брата дружини російські військові катували в підвалі та погрожували вбити, якщо він комусь розповість про пережите. У межах гуманітарної місії їм з двома собаками вдалося евакуюватися в Україну. Нині родина живе у Чернівецькій області. Свою історію про виживання та виїзд з окупації вони розповіли Суспільне Чернівці. «Мати не впізнала сина»Коли Сергій Микитюк прибув на чернівецький залізничний вокзал, його мати Людмила не впізнала сина. До того не бачила його майже три роки, але, каже, чоловік сильно змінився. «Він схуд на 25 кілограмів. Він із поїзда виходив — ми не впізнали його. Постарів дуже. Цукровий діабет. Зуби всі повипадали», – розповідає Людмила Микитюк, яка разом із чоловіком прибула до Чернівців з Олешків у 2023 році.Спершу планувала пожити тут не більше ніж пів року – чекала, що Олешки деокупують. А тепер до неї евакуювалися і син із родиною. Каже, поки Сергій залишався у рідному місті, спілкуватися з ним вдавалося рідко через відсутність інтернету. «Нічого не їв – от і вижив з діабетом»У моменти, коли вдавалося вловити зв'язок, дізнавалася, що син голодує. «Їсти не було що. Дзвоню: "Що там у вас, як?" Відповідає: "Ложка солі залишилася, і жменька крупи. І все – більше немає нічого"», – пригадує мати.Діабет у Сергія з'явився вже під час тимчасової окупації Олешків. Вже тоді про нього здогадувався, а коли після евакуації його оглядали київські лікарі, то підтвердили діагноз. «Спершу випали зуби. Потім почав погіршуватися зір. Ввечері вже нічого не бачив. Почав передчувати. У тата є цукровий діабет. Він мені розповів про симптоми. А ліків ніде немає. Нічого немає. З діабетом треба дотримуватися дієти. А я нічого не їв. От і вижив», – розповідає Сергій. «Люди собак не їли – собаки їли людей»Впродовж останнього року ситуація з їжею в Олешках погіршилася, каже Сергій. У місто не возили продукти. Вивозити теж нічого не вдавалося. Бувало, якість продукти вантажили у машину «екстреної» допомоги: медики привозили їх зі Скадовська, куди возили людей на лікування. Але тих запасів на всіх не вистачало.Сергій з цивільною дружиною Валентиною та її братом спершу мали запаси круп. Іноді з їжею допомагали сусіди. Деякі продукти дружина купувала у сусідньому селі, яке також окуповане РФ. Так вперше за довгий час їли оладки.Водночас, аби дістатися села, потрібно було йти пішки або їхати на велосипеді між мінами та трупами людей, які підірвалися й загинули дорогою. «Бувало, що взагалі цілий день не їли або добу чи й більше. Опа – щось знайшли й могли раз на день поїсти. Усе увечері. Бо готували на вулиці на вогнищі: зробили з цегли та дров багаття. Сідали втрьох за столом і їли кашу без нічого. І так втрьох кажемо: "Ой, зараз би шаурми", "А я б зараз пельмені з'їв". І так кашу жуємо і сміємося».За словами Сергія, попри голод, люди собак в Олешках не їли. Водночас дворові собаки харчувалися тілами загиблих військових та цивільних, бо їх ніхто з вулиць не прибирав.Деякі місцеві теж їздили в сусіднє село й купували там продукти, аби продавати їх в Олешках. «От купують там макарони за певну ціну, сюди привозять, а 900-грамова пачка вартує тисячу рублів. Це 500 гривень. Ну, де це таке? 25 кілограмів борошна – 100 тисяч рублів або 45-50 тисяч гривень. Хочеш – бери, хочеш – не бери. Хліба не знати, скільки не бачили». Росіяни атакували людей дронамиРосійські військові не тільки обстрілювали будинки місцевих, а й атакували їх з дронів. Це сталося із Сергієм та Валентиною, коли вони минали багатоповерхівку, де базувалися росіяни. «Валя каже: "Дрон за нами". Він кружляє, кружляє, висить над нами. Валя стала навколішки. Я вже руками показував, що ми дрова додому веземо. Дрон розігнався і полетів в нас. Я Валю відштовхнув. Мені лиш ноги побило уламками, а дружині і живіт, і спину», – розповідає Сергій.Чоловік довіз дружину до лікарні – увесь час за ними спостерігав інший дрон. Валентину прооперували: з її живота, рук та ніг дістали багато уламків. «Били струмом та казали, що застрелять»Брата Валентини Валерія російські військові схопили та відвезли до підвалу, де допитували й катували. Питали, чи здавав він координати військових та про дрони. Якщо відповідь їх не задовольняла, били струмом. «Змусили щось написати, аби я нікому про це не розповідав. Потім вклали в руку пістолет і сказали, що на ньому – два трупи. Якщо комусь розповім, то або приїдуть і застрелять, або ув'язнять. Тому я нікуди не ризикував виїжджати», – розповідає Валерій. «Місцеві боялися евакуації»На евакуацію з Олешків родина зібралася за день. Вже коли побачили уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, тоді заспокоїлися. «Думаємо: "О — усе, значить, це евакуація". Бо теж боялися. Думали, що зберуть усіх, щоб подивитися, хто хоче в Україну, і примусово повезуть українців в Росію. Деякі боялися й залишалися. Один підійшов до мене. Я його запитав, чи їде. А він каже: "Та ні, я.... ще поки боюся. Ще тут, мабуть, побуду"», — розповідає Сергій.Чоловік каже, деякі місцеві підходили до них і зі здивуванням запитували, чи вони їдуть. Самі відповідали, що бояться евакуації. Але Сергій переконував їх, що багато людей зголосилися виїхати і ще місця є. «Люди бігли за документами, за речами — і їх встигали забирати», – каже Сергій.У родині Сергія було двоє собак – Лорд і Гера. Для їх евакуації була спеціальна машина з клітками, але тварин дозволили взяти у салон. Чоловік каже, зараз собаки почали відновлюватися й набирати вагу. «Брат образився, що я евакуювався»Валерій пригадує, що коли перетнули кордон із Білоруссю, то всі почали вкриватися українськими прапорами, які висіли на сидіннях автобусів. А потім у лікарні розписували їх – підписами «Ми з Олешків». «Ми майже п'ять років не бачили українського прапору. Я радий, що ризикнув і виїхав в Україну. І вивіз свого собаку, якого змалку ростив. Ніколи б його не покинув. Скільки мені років – стільки живу в Україні. Ніколи б в Росію не поїхав», – розповідає Валерій.Водночас брат Валерія залишився в окупації на Херсонщині. Чоловік каже, через евакуацію в Україну той на нього образився. «Він за росіян, напевно. Не хоче він мене знати — ну, нехай. Вони мене стільки разів просили: «Виїжджай». Я кажу: «Я не хочу з окупації їхати в окупацію». Він просто не розуміє. Коли приїхав в Україну, я йому написав. Він відповів: «Я з тобою не хочу спілкуватися». Кажу: «Ну, не треба. Твій вибір». Що відомо гуманітарну місію з евакувції в Олешках23 жовтня перша леді США Меланія Трамп заявила про досягнення домовленості між Україною та Росією щодо перемир'я в районі тимчасово окупованих Олешків на Херсонщині для проведення гуманітарної операції.27 жовтня 2026 року на Херсонщині з 3:00 розпочався режим тиші для проведення гуманітарної місії в Олешках.29 жовтня в Олешках завершили розмінування маршрутів для гуманітарної місії. Конвой із допомогою сформували та підготували до відправлення.Зранку 29 жовтня українська делегація на чолі з омбудсменом Дмитром Лубінцем виїхала у напрямку Олешок на Херсонщині. За 54 години режиму тиші його порушень не зафіксували.Лубінець повідомив, що для евакуації жителів Олешків у рамках гуманітарної місії підготували 25 автобусів на 750 місць, а також швидкі допомоги для маломобільних.Вранці 31 жовтня до аеропорту Гомеля у Білорусі прибули чотири літаки з евакуйованими жителями Олешків, які захотіли виїхати на підконтрольну Україні територію. Їх пересадили в автобуси і колона рушила у бік кордону з Україною. Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: nеws.сhеrnіvtsі@susріlnе.mеdіа Читайте Суспільне Чернівці у Теlеgrаm: головні новини
Go to suspilne.media