Асоціації не на часі
Та сама площа у швейцарському курортному містечку.
Те саме кафе, де я писала попередні тексти.
Наразі вже спекотний липень.
Літо сьогодні перейшло за центральну лінію і продовжує свою справу.Воно дарує відчуття відпочинку та легкості.
Я ніяк не можу схопити за хвіст свого повітряного змія безтурботності.
Все дратує.
На площі готуюються до вечора.Тоді тисячі людей приплинуть сюди, щоб плясати на старовинному камінні і святкувати дні музики.
Більша частина виконавців мені незнайома.Трохи ніяково, адже культура то фактор, який виправдовує наявність людства на нашій голубій планеті.Гучні звуки захоплюють квартиру, а баси примушують підстрибувати моє серденько.
Виходить, що я боюсь гучних звуків?
Тиждень тому у містечку низько-низько літали бойові літаки й галікоптери.Їхній проліт над озером спостерігало багато відпочиваючих, місцеві мешканці та мігранти, який наразі приймає Швейцарія.
І ми серед них у натовпі.
Майже два роки тому, на день незалежності в Києві ми з Марією на Хрещатику у величезній юрбі бачили наш військовий парад. Прекрасна «Мрія», величезна біла хмара, пролітала прямо над центром старовинного міста над Дніпром.Інша музика, інші обличчя, мова та країна.
Багато з тих, хто був на параді в Києві у українському війську.Когось, нажаль, вже немає серед живих.Вірю що вони, наші янголи, захищають рідну землю від загарбників.
Синє-жовті кольори як символ надії і щастя майорили над Україною.
Кольор.Як багато в тому для душі.
Тут червоно-синій стяг є символом кантону.Половина звична, інша половина зовсім інакша.Як і в укладі життя.
Мені подобається простота й відповідальність місцевих мешканців.Важко уявити, що тут високопосадовці можуть вкласти ресурси,які назначені для потреб громади.Я силюсь зрозуміти, чому підчас війни продовжуються розпили гуманітарної допомоги та щезають гроші,які назначені для простих людей. Агов, люди, ми ж обрали вас, бо вірили.Чи можна вірити нашим представникам влади?Чи людина та держава у випадку з Україною то зовсім різні історії?Сподіваюсь, що вони зупиняться,а як ні-потрібно вводити смертну кару для крадіїв державного майна.
Чи як колись робили у Азії: рубати руки.Просто чорна мітка на все життя »вор».Уявляю, як вони з подивом з=ясують , що людям з інвалідністю ну зовсім незручно ані користуватись переходами у містах, немає пандусів, хоч по проєкту мають бути.Неможливо заїхати у метро візку, бо непристосоване.Навіть коли це не людина з особливими потребами, а мама малюка.Вона штовхає той візок, де дитинка, по сходам чи тримає ручки візка просто у зубах кожного разу,коли спускає ескалатором.То позорні атракціони. Мене дивує неповага до потреб людей.А ще більше дивує, що ми продовжуємо терпіти.Ні, останнім часом стало більше розслідувань, виявлень преступних дій.Але така гра у «злочинця та поліцейського» на рівні держави просто неприпустима.
Чому я згадала зараз в цих асоціаціях?Можливо тому, що тут є ліфти згори на платформи на вокзалах та станціях метрополітену.
Ці гроші закладені у бюджет, створені проєкти, які втілені.
Ніхто не ризикує життям власних громадян на візочках, бо може собі придбати зі спизжених грошей модну тачку.Доречі, у літніх людей тут багато красивих дорогих автівок.Часто вони виходять з них й виймають спеціальну тележку,яка допомогає їм власне ходити ногами містом.
Я бачу все поряд і обурююсь на нашу недолугість.Гірно знати: вчора на сходах магазину у Харкові впала моя Аліна.Слизька красива плитка, немає поручнів, немає пандусу.
Потрібно до магазину-то будь здоровим.Чи лишайся вдома.
Добре, ви бізнес, не держава.То чому не можна зробити по-людські?
Світ рухається у майбутнє з новітними технологіями.Чи не топчемось ми на місці?
Я пам'ятаю, як в далекому 2008, вже після завершення архітектури, ми гуляли з подругою Сашею, яка щойно народила малюка, по рідному району у Донецьку.Вирішили повеселитись і порахувати місця, куди б вона могла заїхати з масивним візочком з сином.Я казала: «Мала, ну колеса в тебе такі серьйозні, що бордюри штурмувати можеш.Не всі тут проїдуть, по нашому щербатому асфальту, ага.» Але на практиці дослідження магазинів, кафе, аптек, супермаркетів виявилось, що моїй подрузі був доступний лише автосалон.Бо там якраз був пологий гарний пандус. Для чесності розповіді варто зауважити, що автосалон орендував приміщення у колишньому будинку побуту і пандус не їхня заслуга.
Але як так виходить, що здорові дорослі люди не турбуються про потреби маленьких чи хворих?
Ми стаємо нацією з інвалідністю через війну.І описані мною проблеми мирного життя це верхівка айсбергу.
Сподіваюсь,що руки чиновників будуть чистими.Ну або залишаться експонатами у музеї корупції.Який ми побудуємо.Якщо гроші,звісно,ніхто не присвоїть собі.
Битва за майбутнє йде щодня і на всіх рівнях.
Дихай,Анно,дихай!
Побачила жіночку з літерою »зет» на сумочці і мене почало тіпати.Невже орки можуть бути і тут?
На мить перестала дихати.
Сфокосувалась.Просто літера означає першу літеру слова «Цюрих», яке німецькою пишеться починаючи з «зет».
Така ж реакція на вироби Версачі з литерою «в» на початку.
Це ж треба іспоганити все, і навіть латинський алфавіт…
Ці асоціації болю і відрази з нами назавжди
Літо 2023